Методы креативности

 Введення

Однією з останніх тенденцій  у сучасній психологічній науці  є зростання інтересу до проблеми креативності особистості. Сучасне  суспільство відводить особливу роль креативності кожної конкретної особистості. Щоб вирішити соціальні, екологічні, економічні та культурні проблеми, характерні для сьогоднішній дійсності, суспільству потрібні активні, творчо мислячі особистості. В даний час ця проблема стоїть особливо гостро через зростання ступеня соціальної невизначеності. Тому суспільством пред'являються підвищені вимоги до покоління, що вступає в життя. Здатність молодих до несподіваного погляду на сформовану природу речей, їх розкутість і сприйнятливість до нестандартних підходів у вирішенні проблем –  величезний капітал суспільства.

У сучасних умовах, коли людина повинна бути конкурентоспроможною на ринку праці, лише творчий підхід до будь-якої справи допоможе людині зайняти своє гідне місце в житті. Тим самим виправданий високий інтерес до психології творчості та креативності.

Отже, актуальність вивчення питання креативності визначається змінами, що відбулися в соціальній ситуації в сучасному світі. В сучасних умовах підвищилися вимоги до таких якостей особистості, як відкритість новому досвіду, творче ставлення до дійсності,  здатність приймати нестандартні рішення.

Мета: визначення психологічних особливостей креативності, її розвитку та способів її дослідження.

Відповідно до мети сформульовано  наступні завдання дослідження:

1. Провести аналіз наукової літератури, присвяченої різним аспектам креативності;
2. Розкрити специфіку вікових особливостей креативності;
3. Визначити методи оцінювання креативності.
4. Проаналізувати методи оцінювання творчих здібностей;

Розділ І. Креативність як психологічний феномен.

1. Поняття про креативність, її види та типи.

У психологічній науці під креативністю прийнято розуміти творчі здібності індивіда, рівень його творчої обдарованості. Ще в 60-х роках ХХ століття було описано понад 60 визначень креативності. Згідно А. Маслоу, креативність - це творча спрямованість, природжено властива всім, але втрачається більшістю під впливом середовища.

На думку Е. Фромма, креативність - здатність дивуватися і пізнавати, вміння знаходити рішення у нестандартних ситуаціях, націленість на відкриття нового і здатність до глибокого усвідомлення свого досвіду.

Звернемося до визначення поняття креативності, яке було дано Петровським А.В. і Ярошевським М.Г. , де креативність надається як рівень творчої обдарованості, здатності до творчості, що становить відносно стійку характеристику особистості.

Також серед творців теорії креативності найбільш відомим є американський психолог, який присвятив цій проблемі все своє життя, П. Торренс. Для того, щоб точніше визначити, що ж таке креативність, він розглянув щонайменше близько півсотні формулювань. У результаті дослідник зупинився на визначенні креативності як природного процесу, який породжується сильною потребою людини в знятті напруги, що виникає в ситуації невизначеності або  незавершеності.

Таким чином, можна сказати, що під креативністю розуміють один або декілька з можливих варіантів:

1) креативність як талант, здатність, властива окремій людині;

2) креативність  як творчий процес, пошук або  генерування нових, оригінальних  ідей; 
3) креативність як результат діяльності, як готові оригінальні ідеї, готовий продукт;

4) креативність - це сфера діяльності творчих, творчих людей. Зауважимо, що поняття креативності пов'язане з поняттям творчого начала, обдарованості. 
 Існують три категорії джерел креативності особистості: соціальна, особистісна і ситуативна. Виходячи з них креативність ділиться на типи:

1) Соціально-психологічні (психоневрологічна, синергетична, методологічна, статусна креативності);

2) Індивідуально-суб'єктивні  (генетична, фізіологічна, інтелектуальна, рольова кріатівності); 
3) Ситуативні (просторова, побутова, світоглядна, стимульная). Створена методика діагностики девергентного мислення, яка розроблена як модифікація тестової батареї Дж. Гілфорда, дозволила виділити 4 типи креативності особистості:

1) «творці» (відрізняються  високою швидкістю розумових операцій, здатні породжувати велику кількість ідей, які можуть ставитися як до однієї, так і до різних сфер і галузей, і при цьому більшість їхніх ідей є цікавими та різноманітними, здатні висувати різнопланові ідеї при вирішенні будь-якого нестандартного (творчого) завдання, орієнтуючись на багатий досвід, великі знання, вміння пов'язати непорівнянні на перший погляд явища, знайти нестандартні варіанти застосування, нехтуючи звичайними, вже відомими, способами використання різних об'єктів.)

2) «аналітики» (характеризує орієнтація не на кількість ідей, а на їх якість. Ці люди проводять більшу внутрішню роботу по відкидання неоригінальних і нецікавих ідей, і залишають тільки найцікавіші і незвичайні. Як правило, ці люди здатні доводити до логічного завершення розв’язувану задачу.)

3) «фантазери»  (відрізняє орієнтація не на  кількість і якість ідей, а  на їх багате розмаїття. Люди  цього типу здатні висувати  різноманітні, різнопланові ідеї  при вирішенні будь-якого нестандартного, в тому числі і творчого  завдання. Вони легко пов'язують непорівнянні на перший погляд явища , поєднують, здавалося б непоєднувані ознаки. Вони не завжди співвідносять свої ідеї, вигадки з реальним запитом оточення, головне для них придумати різноманітні, різні ідеї. Вони не дуже здивовані можливостями їх реального втілення.)

4) «консерватори» (продукують невелику кількість  ідей, які лежать в одній - двох  сферах і за своїм змістом  відносяться до стандартних і  загальноприйнятим ідеям.) 
Зарубіжні та вітчизняні дослідники, виходячи з різних концепцій, виділяють наступні види креативності:

•Наївна й культурна (П. Торренс);

•Інтелектуальна, художня та підприємницька (Фельдман, Стернберг, Лубарт, Чікчентміхалі та інші);

•Історична і особистісна (М. Боден);

•Комунікативна (Баришева Т.А., Жигалов Ю.А., Гуськова А.В.);

•Вербальна і невербальна (Марищук В.Л., Пижьянова Є.В. виявили зв'язок між цими видами);

•Креативність таланту і креативність самоактуалізації (А. Маслоу). 
 Є декілька гіпотез щодо виникнення креативних здібностей. Згідно з однією з них вважається, що творчі здібності виникли у людини розумної поступово, протягом тривалого часу і стали наслідком культурних і демографічних змін людства, зокрема, зростання чисельності народонаселення, шляхом складання здібностей найрозумніших і обдарованих особин в популяціях, з подальшим закріпленням даних властивостей у потомстві.

За іншою гіпотезою, висловленої в 2002 році англійським антропологом Річардом Клайном, зі Стенфордського університету, поява креативності носила стрибкоподібний характер. Вона виникла внаслідок раптової генетичної мутації близько 50 тисяч років тому.

Це, втім, поки теорія. Але у неї є вагомі докази. Одним з них стало відкриття гена, який цілком і повністю відповідає за мову (в сенсі, комунікацію). Цей ген має назву FOXP2. Доведено, що від нього, щонайменше частково, залежать здібності до вивчення мови та обробці вербальної інформації. FOXP2 був виявлений співробітниками Оксфордського університету в 2001 році.

Отже, можна стверджувати, що одним з факторів, що обумовлюють креативність, є спадковість. Креативність міцно пов'язана з розвитком правої півкулі мозку, адже більшість мозкових структур, які беруть участь у сприйнятті і породженні різних образів, локалізовано в правій півкулі мозку. Права півкуля мозку відповідає за обробку інформації, яка виражається в символах і образах.Також права півкуля відповідає за здібності до музики, образотворчого мистецтва і дозволяє обробляти багато різної інформації в цілому, не вдаючись до аналізу. Воно завжди більш залучене до нестандартного мислення, а в ряді проведених досліджень було з'ясовано, що при вирішенні завдань креативні люди проявляють велику активність правої півкулі [3].

Впливає на прояв креативності раннє навчання дитини. З дошкільного віку потрібно сприяти розвитку у нього творчих здібностей, давати йому свободу вибору в особистісних судженнях і думках, не нав'язуючи йому шаблонне мислення.

Важливу роль у розвитку творчих здібностей надає сім'я дитини. Якщо сім’я забеспечує дитину максимальною самостійністю у творчості, не стримує ініціативи дітей і не робить за них те, що вони можуть зробити самостійно, то батьки стимулюють тим самим творчу активність своєї дитини.

На розвиток і прояв творчих здібностей впливає ще й сімейний фактор: порядок народження і кількість дітей у сім'ї, а також місце народження. У великих містах є величезна кількість самих різних закладів, що сприяють розвитку творчого початку [7].

Існують також і внутрішні чинники людини, такі як мотивація досягнення мети, широкий кругозір (наявність знань в різних галузях), готовність піти на ризик, відстоювати нестандартне рішення якого-небудь завдання на противагу загальновизнаногї думки, ціннісні орієнтації, що дозволяють втілити в життя творчу ідею, завзятість, здатність порушувати кордони, незалежність, впевненість, сильні емоційні переживання, наполегливість. 
 Чим більше людина знає, тим більше у неї матеріалу для творчого мислення. Постійно варто пробувати щось нове, відвідувати нові місця, читати нові книги, проводити час з цікавими людьми. Незалежність дозволяє людині формувати його особисту думку. Незалежно мисляча людина буде відстоювати її і сміливо зможе увійти в суперечку.

Кожній великій ідеї потрібен час, щоб вирости і сформуватися. Завзятість грає найважливішу роль: якщо людина звикла здаватися занадто швидко, варто обов'язково поставити перед собою кількісні цілі і тренувати завзятість, змусити себе практикувати її, виділити на це якомога більше часу. І в результаті людина виграє, природним чином ставши більш наполегливим і творчо мислячим.

Людина обов'язково повинна розуміти принципи власної творчої поведінки. Завдяки цьому вона отримує можливість розвиватися. Люди, що глибоко проаналізували своє мислення і творчі підходи, домагаються успіху в креативній роботі. Щоб досягти високого рівня самоаналізу, необхідно спостерігати за власним творчим процесом. Якщо людина завжди використовує певні інтелектуальні стратегії, постійно працює в одному і тому ж місці, стоїть усвідомлено змінити звичні умови. Якщо більше експериментувати зі своїми творчими методами, то з часом будуть знаходитися все кращі і кращі формули креативності. Деяким людям потрібно відповідне оточення або фонова музика, щоб досягти оптимального творчого рівня. Якщо пізнати своє творче "я", можна зробити безліч корисних відкриттів.

Якщо людина без коливань ризикує розлучитися з чим-небудь, то їй легше проявляти креативність. Таким людям не доводиться вмовляти себе спробувати новий підхід. Якщо ж вона неохоче йде на ризик, варто намагатися знайти можливість робити заплановані ризиковані ходи, коли наслідки ризику не дуже страшні. Необхідно придумати або знайти які-небудь вправи, щоб подолати страх ризику в креативній сфері. Відмовившись від творчих підходів, людина може втратити цінні можливості.

Творча людина повинна  бути сміливою та не боятися відстоювати свою точку зору, навіть якщо вона йде всупереч суспільній та загальноприйнятій [5]. 
 У той же час існують фактори, що перешкоджають розвитку творчих здібностей: прагнення до успіху будь-що-будь, недопущення ризику; нездатність противостояти тиску інших; несхвалення дослідження, уяви, фантазії; готовність до зміни точки зору власної думки; схиляння перед авторитетами. 
 До зниження прояви креативності також призводить надмірна турбота з боку батьків і похвала. Коли батьки роблять все за дитину і занадто багато його хвалять, він перестає прагнути до самовдосконалення і прояви своїх здібностей, думаючи, що він і так ідеальний.

1.2. Концепції креативності.

У психології виділено декілька підходів до вивчення і дослідження креативності. Можна виділити основні концепції креативності:

1) Концепція  редукції творчості до інтелекту.

Рівень творчих здібностей визначається рівнем розвитку інтелекту. Айзенк говорив, що креативність - компонент загальної розумової обдарованості. 
Було проведено порівняння вікових показників набуття знань і навичок у знаменитих людей з аналогічними даними вибірки звичайних дітей. Був зроблений висновок, що генії - це ті люди, яких ще в ранньому дитинстві за даними тестування можна віднести до категорії високообдарованих. 
Високий (і навіть надвисокий) рівень інтелекту не гарантує творчих  
досягнень. Можна бути інтелектуалом і не стати творцем [2]. 

2) Концепція креативності Дж. Гілфорда  і Е. П. Торренса.

Креативність - універсальна пізнавальна творча здатність. Дж. Гілфорд вказав на відмінності між конвергенцією і дивергенцією.Конвергентне мислення грунтується на знаходженні єдиного правильного рішення серед безлічі інших. Дивергентне мислення дозволяє варіювати шляхами вирішення завдання і в результаті призводить до несподіваних висновків. Гілфорд вважав операцію дивергенції основою креативності як загальної творчої здібності. Гілфорд виділив чотири основних параметри креативності:

1) оригінальність - здатність продукувати віддалені  асоціації, незвичні відповіді, 2) семантична гнучкість - здатність виявити основну властивість об'єкта і запропонувати новий спосіб його використання;

3) образна  адаптивна гнучкість - спроможність  змінити форму стимулу таким  чином, щоб побачити в ньому нові ознаки і можливості для використання;

4) семантична  спонтанна гнучкість - здатність  продукувати різноманітні ідеї  в нерегламентованої ситуації [2].

У дослідженнях Торренса і Гілфорда виявлена висока позитивна кореляція рівня IQ та рівня креативності. Чим вище рівень інтелекту, тим більша ймовірність того, що у випробуваного будуть високі показники по тестах креативності, хоча в осіб з високорозвиненим інтелектом можуть зустрічатися і низькі показники креативності. Торенс запропонував теорію інтелектуаль- ного порогу. Він вважав, що при ІQ нижче 115 – 120 балів інтелект і креативність невиразні і утворюють єдиний фактор. Якщо ІQ вище 120, творчі здібності та антелект стають незалежними факторами.

3) Концепція Н. Воллаха і М. Когана.

Ці психологи стверджували, що перенесення тестів на інтелект на тести на креативність дало такий результат, що тепер вони вимірюють тільки IQ. Ці автори висловлюються проти жестких лімітів часу, атмосфери змагальності і єдиного критерію правильності відповіді, тобто відкидають такий критерій креативності, як точність [2]. Вони, як і П. Вернон і Д. Харгрівс вважали, що при визначенні креативності потрібна невимушена атмосфера. Воллах і Коган здійснювали оцінювання креативності по-іншому: вони давали необмежену кількість часу випробуваному, а тест проводили у вигляді гри, приймаючи будь-який варіант відповіді. Це дало привід поглянути на проблему співвідношення інтелекту і креативності по-іншому, адже тепер їх кореляція дорівнювала майже нулю. 
 4) Концепція А. Мідника.

Мідник вважає, що у творчому процесі пристутні як конвергентна, так і дивергентна складові.

Дивергентне мислення – мислення «близько проблеми». Згідно цієї концепції, конвергентне мислення заповнює всі елементи простору, що відноситься до проблеми і знаходить єдину вірну композицію цих елементів. 
Суть творчості, по Міднику, в здатності долати стереотипи на кінцевому етапі розумового синтезу і в широті поля асоціацій.

У тесті речемислітельной креативності (РМК) застосовуються наступні індекси:

1) індекс продуктивності  – відношення кількості відповідей до кількості завдань;

2) індекс оригінальності  – сума індексів оригінальності  окремих відповідей, віднесених  до загального числа відповідей (індекс оригінальності окремого  відповіді – зворотна величина  по відношенню до частоті відповіді  у вибірці);

3) індекс унікальності відповідей – дорівнює відношенню кількості унікальних відповідей до загального числа відповідей;

4) індекс селективності  (вибірковості) – процедура отримання  індексу селективного процесу  полягає в наступному: відповіді  на кожне стимул, отримані на вибірці, пропонуються випробуваному, який повинен вибрати найоригінальніший відповідь; вибір випробуваного порівнюється з вибором експертів і підраховується відношення кількості збігів до числа завдань .

5)  «Теорія Інвестування» Р. Стернберга.

Однією з останніх за часом виникнення концепцій креативності є так звана «теорія інвестування», запропонована Р. Стернбергом і Д. Лавертом (Стернберг Р., 1985). Ці автори вважають креативною таку людину, яка прагне і здатна «купувати ідеї за низькою ціною і продавати за високою». «Купувати за низькою ціною» – означає займатися невідомими, невизнаними або непопулярними ідеями. Завдання полягає в тому, щоб вірно оцінити потенціал їхнього розвитку і можливий попит. Творча людина всупереч опору середовища, нерозуміння і неприйняття наполягає на визначених ідеях і «продає їх за високою ціною». Після досягнення ринкового успіху вона переходить до іншої непопулярною або нової ідеї. Друга проблема в тому, звідки ці ідеї беруться.

Стернберг вважає, що людина може не реалізувати свій творчий потенціал у двох випадках:

1) якщо вона висловлює ідеї передчасно;

2) якщо   вона не   виносить  їх на обговорення  занадто  довго  і тоді вони

стають очевидними, «застарівають».

За Стернбергу, творчі прояви визначаються  шістьма  основними  факторами:

1) інтелектом як здатністю,

2) знанням,

3) стилем мислення;   

4)індивідуальними рисами;

5) мотивацією; 

6) зовнішнім середовищем.

Синтетична спроможність, аналітична здатність і  практичні здібності –складові інтелекту, особливо важливі для творчості. 
 Результати досліджень дозволили Стернбергу стверджувати, що існує «синдром креативності». Для прояву креативності необхідна творча середа.

Отже, різні підходи  до поняття креативності сформували різні концепції. Тому кожна концепція розробила й свої критерії до оцінки креативності.

1.3. Вікові особливості креативності.

Кожному віковому періоду людини притаманні певні особливості розвитку               

творчих здібностей. Існує кілька точок зору щодо розвитку креативності в онтогенезі. Згідно з однією з них відбувається поступове безперервне зростання креативності з віком.Е.С. Бєлова (1995, 2000, 2004) виявила, що дітей з високою креативністю серед шестирічок в два рази більше, ніж серед п'ятирічок. Є. І. Банзелюк (2008) виявлено збільшення креативності (по тесту П. Торренса, фігурна форма) від 6 до 8 років, а проте в період від 8 до 9 років зростання показників креативності припиняється [4]. Закордонні та радянські психологи , вивчаючи прояви креативності в різних вікових категоріях отримували дещо різні результати. Це може бути пов'язано, наприклад, зі зростанням швидкості з віком, у зв'язку з цим діти починають проявляти більш швидку моторику і виконувати більше завдань.

Інша точка зору полягає в наступному: в міру набуття знань креативність дитини знижується (Олехнович М. О., 1997; Шумакова Н. Б., 2004; Фідельман М. І., 1994; Юркевич В. С., 1996). Як відзначає Шумакова Н.Б., діти до 6 років проявляють високу творчу активність, проте до 11 років вона знижується, але при цьому міняється її якісний характер. З 15 років помітно зростають розбіжності у проявах творчої активності [4]. Наступна точка зору припускає коливальні прояви розвитку творчих здібностей. Торренс вважає, що піки в розвитку креативності припадають на дошкільний вік (5 років), молодший шкільний вік, а також на підлітковий і старший шкільний вік (9 років, 13 років, 17 років) [4]. 

Інші вчені помітили що за з віком збільшується гнучкість образного мислення. 
         Витоки творчості багатьох видатних художників, композиторів, як показують дослідження, виявляються в дошкільному віці. Дошкільний вік часто називають "золотим періодом творчості". Дитяча безпосередність і підвищена емоційність, наявність і допитливість, постійні "відкриття" себе і навколишнього світу, - всі ці особливості дошкільнят зумовлюють і сприяють пробудженню і розвитку паростків творчості. До школи перед дитиною розкриваються все нові і нові знання, вона пізнає світ і намагається робити особистісні висновки. Виявляються витоки творчих здібностей, вона вчиться малювати, намагається винаходити і відкривати для себе щось нове. Раннє дитинство (1-3 роки) має такі ознаки креативності: невгамовна цікавість, нескінченні запитання, вміння стежіті за декількома подіямі, захопленість словесним розфарбуванням, вживання складних слів в реченні, завзятість у досягненні результату в сфері, якою цікавіться, здібності до малювання, музики , лічби, нетерплячість, вінахідлівість і багата фантазія. У маленьких дітей прояв креативності носить досить масовий характер і більшість фахівців з вікової психології відносять такі пізнавальні якості як фантазія, творча уява, нестандартне мислення до «родових» рис дошкільного віку. Більше того, креативність, на відміну від інтелектуальних здібностей виявляється у дитини мало не з самого його народження.

У міру просування по вікових  щаблях виникають і змінюють один одного так звані сензитивні періоди. У ці вікові періоди виявляються особливо сприятливі передумови для розвитку психіки в тих чи інших напрямках, а потім такі можливості поступово або різко слабшають. Найбільш відомий приклад сензитивного періоду: роки оволодіння дитиною промовою, коли за короткий термін легко і невимушено відбувається засвоєння складних мовних форм [8]. 
 У дошкільний період можемо виділити наступні креативні якості: відміна пам’ять, інтуїтивні стрибки, яскрава уява, тонка моторна координація, чудове володіння мистецтвом мовної комунікації, величезна допитливість, схильність до активного дослідження навколишнього світу, гостре реагування на неспрведливість.

До 6-ти років  творча активність дитини зростає. Однак помічено, що після вступу до навчального закладу креативність поступово падає. Це може бути обумовлено тим, що масове навчання зводиться до запам'ятовування прийомів дії, типових способів вирішення завдань. Одноманітне повторення одних і тих же дій відбиває інтерес до навчання. Діти позбавляються радості відкриття і поступово можуть втратити здатність до творчості. Підхід навчання в школах і ВНЗ спрямований на розвиток конвергентних розумових здібностях (показник правильності й швидкості знаходження єдиної можливої (нормативної) відповіді при вирішенні проблеми (задачі, ситуації)). Однак не варто забувати і про девергентні (вміння породжувати безліч оригінальних ідей), оскільки саме вони сприяють креативності.

У молодшому шкільному віці в центрі невербальної креативності виявляється оригінальність при створенні подібних елементів [4].

У школу приводять дітей з різним розвитком. У деяких здібності почали проявлятися ще в дошкільному віці, однак досить часто буває, що у багатьох вони заховані глибоко всередині. На цьому етапі дуже велику роль відіграють вчителі, які повинні виявити творчі здібності дитини. Звичайно, задатки відіграють важливу роль, однак якщо в дитині розвивати креативність ще в молодших класах, це дає хороший поштовх на її розвиток надалі. 
Дітям молодшого шкільного віку спочатку властива талановитість. Творчі завдання на уроках музики сприяють загальному творчому розвитку дитини, розвивають пам'ять, формують уяву і образне мислення. 
Слід говорити про завдання формування в школі творчої особистості, а не просто про розвиток творчих здібностей. Саме творчість оживляє пізнавальний процес, активізує пізнавальну особистість і формує її. Творчість - норма дитячого розвитку [1].

За даними ряду дослідників у певний віковий період відбувається зниження

креативності, яке носить тимчасовий характер. Після певного періоду, який деякі дослідники називають «латентним» у деяких школярів відбувається яскраво виражений підйом креативності. У зв'язку з цим багато дослідників (Богоявленська, 2002; Дружинін, 2002 і ін) вказують на нелінійний тип розвитку творчих здібностей, в якому виділяють два піки, один із них припадає на молодший шкільний вік, інший з'являється після періоду спаду. Найчастіше період спаду припадає на етап молодшого шкіль- ного віку. Важливо, що підйом після спаду носить значно менш масовий характер.

У підлітковому віці на основі "загальної креативності" формується "спеціалізована креативність": здатність  до творчості, пов'язана з певною сферою

людської  діяльності.                                                   

У підлітковому віці центральними здібностями стають швидкість і  легкість при створенні подібних елементів і імплікацій. Говорячи про обдарованих дітей, у школярів старших класів виступають свої вікові передумови творчості: перші натхнення в поетичних дослідах, власні гіпотези при обговоренні наукових проблем, іноді вже успішні спроби технічного винахідництва [8]. На даний час багато що залежить і від сформованих якостей особистості, від оточення, в якому виростала дитина, від параметрів, які вплинули на розвиток креативності раніше, або навпаки, загальмували його.

Під час шкільного періоду (8-17 років) ознаки креативності змінюються: виникає успіх у багатьох починаннях, високі результати, потреба в класифікації, із задоволенням приймаються складні й довгострокові завдання, розвинута оперативна пам’ять, виражена направленість на творче виконання завдань, оригінальність словесних асоціацій, створення в уяві альтернативних систем. Дорослий період (після 18 років) можна характеризувати слідуючими ознаками креативності: легкість засвоєння нових ідей і знань, комбінування знань оригінальними способами, гнучкість у концепціях, способах дій, соціальних ситуаціях. Дуже добре розвинуті навички спілкування, не тамує своїх почуттів та емоцій, активний, наполегливий, енергійний, схильний до ризику. Нетерплячий під час виконання рутинної роботи, віддає перевагу складним завданням, незалежний у судженнях і поведінці.

Дослідник М.В. Фор (2007) вивчив зміну креативності у людей у ​​віці від 18 до 60 років, розбитих на три групи: 18-25 років, 26-46 років і 47-60 років. Аналіз динаміки показав, що в чотирьох субтестах з шести середні оцінки креативності знижуються від однієї вікової групи до іншої. Це стосується таких показників креативності, як швидкість, оригінальність і гнучкість. Автор пояснює це тим, що в міру збільшення з віком життєвого досвіду людина все рідше потрапляє в ситуації, в яких необхідно шукати нові рішення і креативність стає все менш популярною [4].

Таким чином, можна відзначити наступне. Існує безліч визначень креативності, але всіх їх об'єднує те, що креативність - це особистісна здатність людини до творчості. Креативність розділяють на такі типи, як соціально-психологічні, індивідуально-суб'єктивні і ситуативні, а також (по Гілфорду): «творці», «аналітики», «фантазери», «консерватори». Ще радянські та зарубіжні психологи виділяли різні види креативності. Середи них: наївна і культурна; інтелектуальна, художня та підприємницька; історична і особистісна; комунікативна; вербальна і невербальна; креативність таланту і креативність самоактуалізації. Фактори, що обумовлюють креативність: 
-Спадковість; 
-Розвиток правої півкулі мозку;