ЗМІСТ 
 

Вступ

      Актуальність  теми дослідження. В основу виникнення монополій покладено об'єктивний процес розвитку продуктивних сил наприкінці XIX – на початку XX ст. Становлення розвинутої підприємницької економічної системи вимагало адекватної виробничої бази у вигляді великого машинного виробництва. З розвитком техніки, в свою чергу, прискорювався процес витіснення дрібних підприємств: нова техніка могла бути використана лише на великих підприємствах.

      Технічні  переваги давали змогу краще організувати виробничий процес, що разом з економією  на загальних витратах, високою продуктивністю праці, розширенням можливостей  у використанні кредиту сприяло розвитку великих підприємств і поступово збільшувало їхню роль у промисловому виробництві.

      З часом настав період, коли розвиток концентрації й централізації капіталу і виробництва на основі вільної  конкуренції спричинив якісні перетворення у господарській системі. Основна частина суспільного виробництва виявилася зосередженою на небагатьох великих підприємствах, конкуренція між якими мала особливо руйнівний характер і загрожувала значними негативними наслідками. Щоб запобігти руйнівним силам конкуренції, мати змогу встановлювати високі ціни на товари й отримувати максимальний прибуток, великі підприємства стали групуватися, утворюючи монополістичні об'єднання. На зміну вільній конкуренції прийшла монополія. Вона заперечувала ринкову стихію і внесла елемент свідомого регулювання ринкових відносин. Аналіз виникнення і розвитку процесів монополізації був проведений у широковідомій праці В.І. Леніна "Імперіалізм, як найвища стадія капіталізму".

      Для монополії характерні відсутність  вільної, досконалої конкуренції на ринку, де вона панує, і загрози приватним цілям її з боку контрагентів, які внаслідок своєї чисельності не можуть протидіяти згуртовано й узгоджено.

      Автори  відомого американського підручника з  економічної теорії "Економікс" К. Макконнелл та С. Брю підкреслюють, що монополія – це ситуація, за якої число продавців стає настільки малим, що кожний продавець уже в змозі впливати на загальний обсяг пропозицій, а отже, і на ціну продукту, що продається. Звідси можна визначити, що практично за своєю економічною сутністю монополістична ситуація на ринку виникає тоді, коли у певній галузі домінують кілька корпорацій, оскільки вони мають змогу офіційного, а також неофіційного зговору для панування на ринку й отримання монопольного прибутку.

      Перші ґрунтовні дослідження реальних ринкових структур з'явилися у 30-х роках XX ст. майже одночасно – англійка Дж. Робінсон і американець Е. Чемберлін здійснили аналіз конкуренції за умов монополізації виробництва. Висновки, зроблені економістами відносно причин і наслідків недосконалості конкуренції, були схожими, хоча Дж. Робінсон акцентувала увагу на дослідженні монополії фірми, а Е.Чемберлін – на монополії продукту. Концептуальний підхід до аналізу ринкової поведінки монополістичного конкурента, запропонований Е.Чемберліном, в сучасній мікроекономіці став класичним.

      Таким чином, вказане вище, враховуючи трансформаційні  процеси в економіці України, зумовлює актуальність дослідження  курсової роботи.

      Об’єктом  дослідження курсової роботи є теоретичні проблеми мікроекономіки.

      Предмет дослідження – ціноутворення  в умовах ринку недосконалої (монополістичної) конкуренції.

      Метою курсової роботи є дослідження ціноутворення  в умовах ринку недосконалої конкуренції.

      Мета  курсової роботи зумовлює виконання  таких завдань:

• дослідити поняття досконалої та недосконалої конкуренції;
• охарактеризувати основні засади монопольного ціноутворення;
• дослідити модель олігополістичного ціноутворення.

Досконала конкуренція. Недосконала  конкуренція та її типи.

      В умовах ринкової економіки залежно від кількості конкурентів, обсягу продукції, яка пропонується покупцям, методів конкурентної боротьби існують ще такі види конкуренції, як досконала та недосконала (монополістична й олігополістична).

      Досконала конкуренція передбачає, що ринок складається з великої кількості конкурентів (виробників, продавців). Вони пропонують покупцям, товарний продукт з однаковими якісними параметрами або ж цілком ідентичні товари. Причому частка кожного з них настільки мала, що практично ніхто не може впливати на ціну ринку.

      Ринкова ціна формується на ринку під впливом  попиту і пропозиції. При цьому  державі немає потреби контролювати ціни. Немає проблем з реалізацією. Продукція збувається методом звичайного обміну або через товарну біржу.

      Отже, в умовах досконалої конкуренції виробники й продавці не витрачають багато часу на розробку стратегії маркетингу, яка передбачає передусім розробку нових товарів, певну політику цін, рекламу, стимулювання збуту тощо.

      Однак сказати, що в умовах досконалої конкуренції  підприємство не має жодних проблем зі збутом продукції, було б неправильним. Воно повинне уважно вивчати попит і можливе його коливання.

      Пристосування до ціни в умовах досконалої конкуренції  означає досягнення таких витрат виробництва, які б забезпечували  норму прибутку не нижчу, ніж у конкурентів. Це змушує виробників вивчати й реалізувати перспективні шляхи розвитку виробництва.

      Монополістична  конкуренція діє на ринку з відносно великою кількістю економічних суб'єктів (від 10 до 100), кожен з яких має певний вплив на ціни внаслідок специфічного товару, який він виготовляє, й може мати і реалізовувати монопольну владу. Крива попиту має спадний характер [6, 217].

      Монополістична  конкуренція виникає за умови  збуту багатьма фірмами подібної, але не ідентичної продукції. Вона нагадує досконалу конкуренцію за трьома аспектами:

• і тут, і там є багато покупців і продавців;
• проникнення на ринок і вихід з нього прості;
• фірми встановлюють ціни в діапазоні, запровадженому іншими фірмами.

      Відмінність полягає в тому, що за досконалої конкуренції продукція є ідентичною, а за монополістичної – диференційованою.

      Олігополія  – це тип ринкової структури, коли декілька великих фірм монополізують виробництво та збут основної маси продукції і ведуть між собою нецінову конкуренцію.

      Олігополія  зумовлює три види ринку:

• ринкова структура, в якій діють одногалузеві торгово-промислові фірми;
• ринкова структура, коли декілька великих постачальників, не пов'язаних ніякими угодами, конкурують між собою;
• ринок, на якому взаємодіють групи корпорацій на зразок виробничої піраміди, в якій виробничий взаємозв'язок ґрунтується на подетальній спеціалізації [6, 217].

      В олігополії ціноутворення залежить від дій конкуруючих фірм.

      Існує ще декілька видів конкуренції в  умовах ринку недосконалої конкуренції: монопсонія, олігопсонія, дуополія, білатеральна монополія (табл. 1.1).

Таблиця 1.1

Основні види ринків в умовах досконалої і  недосконалої конкуренції [6, 218]

      Монопсонія  – це тип ринкової структури, при якій існує монополія одного покупця товару. Обмежуючи свої закупівлі, покупець забезпечує собі монопольний прибуток за рахунок втрати частини доходів продавця.

      Олігопсонія – це тип ринкової структури, при якій існує невелика вузькоспеціалізована група покупців певного товару. Обмежуючи закупівлі товару, покупці забезпечують собі монопольний прибуток за рахунок втрати частини доходів продавця.

      Дуополія  – це тип ринкової структури, при якій існує тільки два постачальники певного товару і між ними повністю відсутні монополістичні угоди про ціни, ринки збуту та інше.

      Білатеральна  монополія – це тип ринкової структури, при якій виникає протиборство єдиного постачальника і єдиного споживача. Такий ринок виникає на ринку електроенергії, водо- та газопостачання.

      Коефіцієнт  конкурентоспроможності (КК_ф) характеризує здатність підприємства до виживання і виражає відношення між ринковою вартістю Р та витратами виробництва ТС = FC + VC [6, 218]:

КК_ф = Р / (FC + VC),

де  Р – ціна; FC – постійні витрати; VC – змінні витрати.

      Коефіцієнт  конкурентоспроможності не повинен  досягати одиниці, бо це означатиме, що підприємство працює без прибутку. Чим більше коефіцієнт перевищує одиницю, тим успішніше діє суб'єкт конкуренції, тим міцніша його позиція на ринку. Звичайно, при використанні наведеної формули слід враховувати, що ринкова вартість по-справжньому виявляється тоді, коли існує рівновага між попитом і Пропозицією на певний продукт. Якщо така рівновага відсутня, то ринкова ціна відхиляється від вартості стихійно, під впливом нерегульованих економічних процесів.

      Будь-який економічний закон, як відомо, виражає суттєві, стійкі, такі, що постійно повторюються, причинно-наслідкові зв'язки економічних явищ або процесів. У кожному при-чинно-наслідковому зв'язку один процес виступає причиною, а другий наслідком. Як правило, назва економічного закону відбиває процес-наслідок. Тому в економічному законі конкуренція виступає як наслідок. Що ж є причиною її виникнення? Дослідження багатьох економістів, які аналізували процеси ринкових відносин, показують, що такою причиною є різноманітність форм власності і наявність відокремлених товаровиробників, які виробляють продукцію у різних умовах для одного й того самого контингенту споживачів.

      Якби  всі виробники мали однакові умови  виробництва, то конкуренція спрямовувалася б лише на суперництво за найкомфортніші сучасні умови постачання товару споживачеві.

Основні риси монополії. Монополія і ціна

      Монополія і конкуренція

      Розглянемо  спочатку загальні особливості монополії  як ринкової структури. До характерних  рис монополії відносять наступні:

• Єдиний продавець на ринку. Якщо продукцію виробляє тільки одна фірма, вона уособлює цілу галузь. З цієї ознаки випливають всі інші.
• Виробництво специфічного однорідного продукту, який не мас близьких і досконалих замінників. Це означає, що для покупця не існує прийнятних альтернатив: він змушений або купувати потрібний товар у монополіста, погоджуючись з його умовами, або зовсім відмовитись від споживання цього товару. В зв'язку з унікальністю продукту монополісту немає потреби вдаватись до реклами, щоб стимулювати попит. Наприклад, комунальні служби – постачальники води, газу, електроенергії мають певне коло покупців, які споживають стільки, скільки потрібно для цілковитого задоволення їх потреб. Якщо монополія продає предмети розкоші, наприклад, коштовності, вона може вдаватися до реклами, проте лише щоб заявити про себе.
• Ринкова влада ситуація "price maker ") – означає спроможність продавця як єдиного виробника товару, а за умов монопсонії – покупця як єдиного споживача впливати на ціну товару. Монополіст перебуває в унікальному становищі – йому не потрібно зважати на конкурентів, їх у нього просто немає, ніхто не може перехопити ринок або його частку. Монополія випускає і контролює весь сукупний обсяг продукції, тому може диктувати ціну, збільшуючи або зменшуючи її пропонування.
• Заблокований вступ у галузь. Відсутність у монополіста прямих конкурентів значною мірою пояснюється існуванням перешкод для вступу в галузь інших фірм. Бар'єри вступу можуть виникати внаслідок різних причин – економічних, технічних, юридичних тощо. Щоб перекрити новим конкурентам доступ до галузевого ринку, ці бар'єри повинні бути досить високими, інакше монополія перетвориться на олігополію, де владу над ринком будуть поділяти кілька фірм [9, 209].

      Бар'єри входження на ринок є основною причиною виникнення монополій. У відповідності до причин появи виділяють кілька форм бар'єрів.

      Бар'єри, створені економією  від масштабу. У деяких галузях технологія дозволяє досягти ефективного виробництва тільки тоді, коли підприємства будуть дуже великими, тобто існує значний ефект масштабу. У галузях, де ефект масштабу явно виражений, а конкуренція неприйнятна, виникають природні монополії. Це стосується підприємств комунального обслуговування (електричні, газові компанії, громадський транспорт, підприємства зв'язку, водопостачання і т.п.). Для суспільства було б невигідно мати кілька малих фірм для забезпечення населення водою чи електроенергією. У цих галузях дуже великі витрати на устаткування, яке розраховане на пікові навантаження. Неповне його використання значно підвищує витрати на одиницю продукції. Лише природні монополії мають низькі витрати, їм вигідно розширювати виробництво. Тому держава, як правило, доручає обслуговувати населення одній фірмі, але залишає за собою право контролю над цінами і якістю продукції.

      У деяких випадках розвитку монополії сприяє розмір ринку, наприклад, у невеликому містечку одній фірмі легше зосередити у себе виробництво певного товару.

      Бар'єри  для вступу в галузь створює також  держава. Захищаючи права винахідників, держава видає патенти. Фірми, що мають успіхи в науково-дослідній роботі або купують патенти у винахідників, знаходяться у більш вигідному становищі, здатні посилювати свої позиції на ринку. Великі прибутки можуть використовуватись для розробки нової продукції, яка також патентується.

      Обмеження до вступу в галузь виникають і  внаслідок надання державою ліцензій на здійснення певної діяльності: телевізійного та радіомовлення, забезпечення перевезень або постачання певного продукту. У багатьох країнах. існує державна монополія на продаж алкогольних та тютюнових виробів.

      Власність на важливі види сировини також може слугувати бар'єром входження. Наприклад, в алюмінієвій промисловості контроль над родовищами бокситів дозволяє фірмі довго втримувати своє монопольне положення.

      Блокування  нових конкурентів може також здійснюватись методами, які одержали назву "нечесна конкуренція". Це такі прийоми, як тиск на постачальників ресурсів, на банки з метою перекрити доступ до сировинних та кредитних ресурсів, переманювання персоналу, різке зниження цін з метою доведення суперника до банкрутства. Багато з них вважаються незаконними, але часто досить важко встановити межі законності чи незаконності того чи іншого прийому в конкурентній боротьбі.

      Бар'єри  входження не є абсолютно нездоланними, особливо у довгостроковому періоді. Так, патентні переваги можуть бути зняті іншими розробками, які дають нову продукцію, здатну замінити патентований товар. Можуть бути знайдені нові джерела сировини. Тому монополії в сучасній дійсності рідкісні, переважно підтримуються державою.

      Навіть  за характерними ознаками звичайно досить важко розрізнити, до якої ринкової структури відноситься той чи інший ринок. Однією з важливих емпіричних характеристик, що визначає тип ринку, вважається концентрація продавців, тобто ступінь панування фірми на ринку. Чим вищим є рівень концентрації, тим більше ринок наближається до монопольного. Монополія характеризується максимально можливим рівнем концентрації продавців, а досконала конкуренція – мінімальним.

      Коефіцієнт  концентрації показує процент продажу продукції фірми або декількох фірм від загального обсягу продажу на ринку. Загальноприйнятим показником вимірювання концентрації продавців є частка чотирьох або восьми найбільших в галузі фірм. Показник концентрації має обмеження: він не вловлює різниці між галузями, в яких домінує одна фірма, і галузями, в яких є чотири чи більше приблизно однакових фірм. Наприклад, якщо частка однієї фірми в обсязі продажу галузі становить 77 %, а решту (23 %) поділяють між собою фірми з 1%-ною часткою, то коефіцієнт концентрації чотирьох фірм буде таким же, як і в галузі, де 5 фірм контролюють по 20% продажу кожна (80 %). Проте тип ринку буде різний.

      Більш досконалим показником є індекс ринкової концентрації Гіршмана – Герфіндаля. Він обчислюється як сума квадратів часток ринку всіх фірм які продають на ньому свою продукцію. Для галузі з n конкурентних фірм формула має вигляд [9, 210]:

H = p₁² + p₂² + p₃² +...+ p_n²

      З підвищенням концентрації ринку  індекс збільшується. Максимальної величини він досягає для монополії – 10 000. Якщо на ринку лише один продавець, то його частка в обсязі продаж дорівнює 100%, звідси 100² = 10 000. Мінімального значення індекс набуває в умовах досконалої конкуренції.

      Індекс  Гіршмана – Герфіндаля визначає різницю  в рівнях концентрації галузей. Наприклад, якщо в галузі є 8 приблизно однакових фірм з часткою кожної 12,5% в обсязі продажу, то Н = 12,5² × 8 = 1250; а якщо в галузі одна фірма має частку 30 %, інші ж мають по 10 %, то Н = 30² + 10² × 7 = 1600. Коефіцієнт концентрації восьми фірм в обох випадках дав би однаковий результат – 100%.

      У реальному житті монопольними вважаються ринки, на яких одна фірма може виробляти  лише 80% продукції галузі, а решту  забезпечують дрібні виробники; у продукції монополії можуть існувати деякі замінники. Однак ми будемо розглядати модель монопольного ринку, де існує єдиний постачальник продукту, що не має близьких замінників. Такий ринок називається чистою монополією.

      Становище фірми – монополіста докорінно  відрізняється від становища  фірми в умовах ринку досконалої конкуренції. Основною відміною є можливість впливати на ринкову ціну. У той час як конкурентна фірма приймає ринкову ціну як величину об'єктивно задану, що встановлюється внаслідок взаємодії безлічі продавців і покупців, монополія сама призначає ціну на свою продукцію. При цьому монополіст може як продавати весь обсяг продукції за однаковою ціною, так і призначати для кожної групи споживачів іншу. Розглянемо спочатку модель поведінки монополії з єдиною ціною, або простої монополії.

      Можливість призначати ціну не означає, що максимізуючий прибуток монополіст буде прагнути встановити її на якомога вищому рівні. Оскільки монополія уособлює галузь, вона стикається з кривою ринкового попиту. Ця крива є типовою спадною і чітко визначає множину співвідношень між ціною і обсягом попиту, тому довільне маніпулювання цінами неможливе. Якщо монополіст підніме ціну, він втратить частину покупців, обсяги продажу зменшаться. З іншого боку, встановивши певний рівень виробництва, монополіст одночасно вибирає ціну, – її вказує крива попиту.

      Якщо  порівняємо монополію з конкурентною фірмою, то одразу побачимо різницю  в умовах максимізації прибутку. Перш за все, попит на продукцію конкурентної фірми абсолютно еластичний, – за однією і тією ж ціною фірма може продати стільки продукції, скільки захоче (рис. 2.1, а). Монополія ж, маючи спадну криву попиту, змушена з кожною додатковою одиницею продажу зменшувати ціну на весь обсяг продукції (рис. 2.1, б). Таким чином, прибуток конкурентної фірми обмежується ринковою ціною, а прибуток монополії – попитом споживачів.

Рис. 2.1. Криві попиту на продукцію конкурентної фірми і монополії [9, 211]

      Відміни стосуються також пропонування. Пропонування конкурентної фірми прямо залежить від рівня ринкової ціни: підвищення ціни сигналізує, що з'явились нові можливості для максимізації прибутку, і спонукає до розширення виробництва. Тому крива пропонування конкурентної фірми має позитивний нахил. У монополії такої залежності між рівнем ціни та обсягом випуску немає. Вона визначає випуск, орієнтуючись на криву попиту. Змінюючи обсяги, може сама знаходити таку ціну, яка буде максимізувати прибуток. Щоб зберегти високу ціну, монополія може зменшити обсяг пропонування. Тому вважають, що монополія не має кривої пропонування.

      Економічний прибуток монополіста, так само, як і будь-якої фірми, обчислюється як різниця між сукупним виторгом і сукупними витратами [9, 212]:

EP = TR –TC.

      Сукупні витрати монополіста формуються в цілому так само, як і витрати конкурентної фірми. Їх динаміка у короткостроковому періоді зазнає впливу закону спадної віддачі, а в довгостроковому – впливу ефекту масштабу. Що стосується сукупного виторгу монополіста, то його динаміка значно відрізняється від динаміки виторгу конкурентної фірми. Сукупний виторг монополії обчислюється за формулою: TR = P(Q) × Q. Принципово іншим є характер залежності виторгу від обсягу пропонування. У конкурентної фірми функція виторгу лінійна, у монополії – нелінійна.

      Рис. 2.2 ілюструє відміни типових функцій  сукупного виторгу досконало конкурентної (а) та монопольної (б) фірм. Ціна для конкурентної фірми є величиною сталою, тому її сукупний виторг зростає прямо пропорційно обсягу пропонування, а крива TR має вигляд променя, що виходить з початку координат. Сукупний виторг монополії зазнає впливу спадного характеру ціни та цінової еластичності попиту, тому не може зростати нескінченно. Як ми знаємо, спадна крива попиту має неоднакову еластичність на різних відрізках.

Рис. 2.2. Сукупний виторг конкурентної фірми та монополії [9, 212]

      На  невеликих обсягах випуску попит  еластичний (|E_d| > 1), а на значних – нееластичний (|E_d| < 1). Сукупний виторг продавця на еластичному відрізку кривої попиту зі зниженням ціни зростає, а на нееластичному – зменшується, досягаючи максимального значення в точці одиничної еластичності. Тому і крива сукупного виторгу монополії має вигляд опуклої доверху функції. Монополія завжди обирає обсяги виробництва на еластичному відрізку кривої попиту, де сукупний виторг зростає.

      Середній  виторг (AR) завжди дорівнює ціні, – це справедливо як для конкурентної, так і для монопольної фірми. Крива середнього виторгу завжди співпадає з кривою попиту (рис. 2.3). Але у конкурентної фірми середній виторг дорівнює не тільки ціні, а й граничному виторгу і всі криві зливаються в одну горизонтальну лінію. У монополії граничний виторг (MR), навпаки, завжди менший за ціну (AR) , його крива спадає значно швидше, тому віддаляється від кривої попиту D = AR.

      Ця  властивість пояснюється двома  ефектами: ефектом обсягу та ефектом ціни, які діють у протилежних напрямках, – якщо обсяг продажу зростає, то ціна знижується. Конкурентна фірма ефекту ціни не знає, тому що продає за однією і тією ж ціною, тоді як монополія, збільшуючи виробництво на одиницю, змушена знизити ціну не тільки на додаткову одиницю випуску, але й на всі попередні одиниці.

Рис. 2.3. Співвідношення сукупного, середнього та граничного виторгів монополії [9, 214]

      Граничний виторг може стати навіть від'ємним, коли ефект ціни перевищує ефект обсягу, тобто коли ціна знижується настільки, що сукупний виторг зменшується навіть за умови, що фірма збільшує обсяги продажу. Ця тенденція дуже важлива для пояснення поведінки монополіста. Більш докладно динаміку граничного виторгу монополіста і особливості взаємозв'язку між кривими можна пояснити на прикладі.

      Нехай попит на продукцію фірми задано рівнянням: Р = 105 – 10 Q. Обчислимо значення ціни, сукупного, середнього та граничного виторгів монополії при зміні обсягу випуску і продажу від 1 до 8 одиниць. Дані занесемо в таблицю 2.1.

Таблиця 2.1 [9, 213]