Наказне провадження

Сукупність проблем, пов'язаних із практичним застосуванням  положень нового цивільно-процесуального законодавства в окремих видах  цивільного судочинства 
 
 
 
 

ПЛАН  

ВСТУП  

РОЗДІЛ 1: ПОЗОВНЕ  ПРОВАДЖЕННЯ  

РОЗДІЛ 2: ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ  

2.1 Поняття та  загальні ознаки окремого провадження  

2.2 Порядок здійснення  судочинства в окремих категоріях  

справ  

РОЗДІЛ 3: НОВІ ВИДИ СУДОЧИСТВА У ЦИВІЛЬНО-ПРОЦЕСУАЛЬНОМУ ЗАКОНОДАВСТВІ УКРАЇНИ  

3.1 Наказне провадження  

3.2 Заочне рішення  

ВИСНОВКИ  

ВИКОРИСТАНІ ДЖЕРЕЛА  

ВСТУП  

Питання судового захисту прав та інтересів фізичних і юридичних осіб, функціонування судової системи є традиційно актуальними, тому активно досліджуються  вітчизняною і зарубіжною юридичною  наукою. Нагальність удосконалення  цивільно-процесуальних відносин обумовлюється також законотворчими процесами, які відбуваються в державі, а саме: реформами адміністративно-політичної, соціально-культурної сфер суспільства.  

Яскравим прикладом  таких перетворень є прийняття  від часу набуття Україною незалежності ряду принципово нових нормативно-правових актів, перегляд концепції поділу державної влади, визначення правового статусу органів місцевого самоврядування у системі державної влади.  

Відбулися зміни  і в органах судової влади. Нещодавно набрали чинності законодавчі акти, що закріплюють нові правила здійснення судочинства в Україні, зокрема прийнятий 18 березня 2004 року Верховною Радою України Цивільний процесуальний кодекс України. Відповідно до положень останнього у цивільне судочинство були введені нові процедури, спрямовані на розумне спрощення, посилення ефектив­ності і диференціації процесу: наказне прова­дження (розділ II, статті 95-106) та заочний роз­гляд справи (розділ III, глава 8, статті 224–233). Окреме провадження також доповнюється новими категоріями справ: про надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності, про надання невідкладної психіатричної допомоги та обов’язкову госпіталізацію у протитуберкульозному закладі. Також варто звернути увагу, що адміністративні правовідносини частково вилучаються із цивільно-процесуальних відносин та врегульовуються Кодексом адміністративного судочинства України від 6 липня 2005 року. Істотні зміни та доповнення торкнулися й інших розділів та глав ЦПК України 2004 року.  

Мета та завдання роботи. Метою роботи є аналіз окремих видів цивільного судочинства, а також виявлення їх проблемних моментів. Це обумовило необхідність вирішення таких спеціальних завдань:  

визначити поняття  та види судового провадження;  

розкрити особливості  позовного, окремого наказного провадження та заочного рішення;  

з’ясувати основні  положення наказного та заочного проваджень в цивільному судочинстві.  

Об'єктом роботи є сукупність проблем, пов'язаних із практичним застосуванням положень нового цивільно-процесуального законодавства в окремих видах цивільного судочинства .  

Методи дослідження. Відповідно до мети і завдань дослідження  в роботі використана сукупність дослідницьких методів сучасної теорії пізнання, що ґрунтуються на філософії розвитку загальнолюдських цінностей. У процесі дослідження використовувався як загальний діалектичний метод, так і окремі наукові методи: історичний, системно-структурний, порівняльно-правовий, соціологічний, статистичний, логіко-юридичний та інші.  

Теоретичною основою  роботи стали наукові праці вітчизняних і зарубіжних вчених, юристів та адвокатів у галузі цивільного та цивільно-процесуального права, які стосуються питань розвитку і вдосконалення цивільного судочинства.  
 

РОЗДІЛ 1: позовне  провадження.  

В цивільному процесі  під позовним провадженням розуміють вид провадження, в якому розглядається спір про право цивільне, тобто спір, який виникає з цивільних, сімейних, трудових і кооперативних правовідносин. Наявність спору про право цивільне визначає і іншу характерну рису цього провадження: участь у ньому двох сторін — позивача та відповідача. Позовне провадження є основним видом провадження, що притаманне цивільному процесу з давніх часів. Так само за давнім римським правом процесу був притаманний інститут позову та позовно­го провадження.  

Також значення позовного провадження зумовлюється і тим, що усі цивільні процесуальні норми, які визначають загальну частину  цивільного процесуального права та розгляд справи за стадіями поширюється  саме на справи позовного провадження. Справи інших проваджень (наказного, окремого та заочного провадження) розглядаються вже за загальними правилами позовного провадження з урахуванням винятків та доповнень, визначених спеціальними нормами про ці провадження.  

Захист прав особи у позовному провадженні  здійснюється за допомогою позову. Позов — це матеріально-правова вимога позивача до від­повідача, звернена через суд або інший орган цивільної юрис­дикції про захист порушеного, оспорюваного чи невизнаного права або законного інтересу, який здійснюється у певній, визна­ченій законом, процесуальній формі.  

Зважаючи на те, що поняття „позов” та похідні  від нього поняття застосовуються цивільним процесуальним та матеріаль­ними галузями права, у теорії сформувалося кілька точок зору з приводу поняття  та суті позову. На думку одних, позов — це інститут цивільного процесуального права, інших — інсти­тут матеріального права. Однак, переважна більшість учених вказує на універсальність цього поняття, тобто поєднання ма­теріально-правового та процесуального аспектів.  

Позов як складне  явище має кілька елементів, до яких на­лежать: предмет, підстава, зміст.  

Предмет позову — це частина позову, яка складає  мате­ріально-правову вимогу позивача до відповідача. Позивач має право  протягом усього часу розгляду справи змінити підставу або предмет позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, відмовитися від позову, тобто, звернувшись до суду з однією вимогою, у процесі розгляду справи він може змінити цю ви­могу іншою [1, ст.31]. Однак зміна предмета позову можлива лише про­тягом розгляду справи по суті і в межах спірних правовідно­син. Інакше позивач має право пред'явити самостійний позов за загальними правилами.  

Як підставу позову розуміють частину позову, яка відображає об­ставини, якими  позивач обґрунтовує свої вимоги і докази, що стверджують позов.  

Підстави позову, які стверджують, що спірне право  нале­жить позивачу, а на відповідача  покладені певні обов'язки, складають  активну підставу. До їх складу входять  також фак­ти, які обґрунтовують  належність доказів до справи, що пози­вач і відповідач є суб'єктами прав та обов'язків спірних пра­вовідносин.  

Пасивну підставу позову становлять факти, з яких вба­чається, що відповідач вчинив дії, спрямовані на заперечення права позивача або  утвердження за собою права, яке йому не належить. Це факти з приводу подання позову, які покликані обґрунтувати необхідність захисту прав чи інтересів позивача. Вони свідчать, що право позивача порушене, оспорене чи не­визнане, є загроза у його порушенні чи необхідність у зміні існуючих між сторонами правовідносин.  

Зміст — це частина  позову, яка відображає звернену до суду вимогу про здійснення певних дій, пов'язаних із застосуванням конкретних способів захисту порушеного, оспореного чи невизнаного права.  

Позов пред’являється шляхом подання позовної заяви до суду першої інстанції, де вона реєструється, оформлюється і передається судді в порядку черговості. Слід наголосити, що позивач має право об’єднати в одній позовній заяві кілька вимог, які пов’язані між собою.  

ЦПК України  встановлює письмову форму позовної заяви, яка повинна містити: найменування суду, до якого подається заява; ім’я (найменування) позивача і відповідача, а також ім’я представника позивача, якщо позовна заява подається представником, їх місце проживання або місцезнаходження, поштовий індекс, номер засобів зв’язку, якщо такий відомий; зміст позовних вимог; ціну позову щодо вимог майнового характеру; виклад обставин, якими позивач обґрунтовує свої вимоги; зазначення доказів, що підтверджують кожну обставину, наявність підстав для звільнення від доказування, а також перелік документів, що додаються до заяви. Остання підписується позивачем або його представником із зазначенням дати її подання [8, с.210].  

На підставі цієї заяви, поданої і оформленої в порядку, встановленому ЦПК України суддя відкриває провадження у цивільній справі.  

В процесі розгляду позовної заяви суддя може відмовити  у відкритті провадження у  справі, якщо:  

1) заява не  підлягає розгляду в судах  у порядку цивільного судочинства;  

2) є таке, що  набрало законної сили, рішення чи ухвала суду про закриття провадження у справі у зв’язку з відмовою позивача від позову або укладенням мирової угоди сторін у спорі між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав. Відмова від позову не позбавляє другу сторону права пред’явити такий самий позов до особи, яка відмовилась від позову;  

3) у провадженні  цього чи іншого суду є справа  із спору між тими самими  сторонами, про той самий предмет  і з тих самих підстав;  

4) є рішення  третейського суду, прийняте в межах його компетенції, щодо спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, за винятком випадків, коли суд відмовив у видачі виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду або скасував рішення третейського суду і розгляд справи в тому ж третейському суді виявився неможливим;  

5) після смерті  фізичної особи, а також у  зв’язку з припиненням юридичної  особи, які є однією із сторін  у справі, спірні правовідносини  не допускають правонаступництва.  

Про відкриття  провадження у справі чи відмову  у відкритті провадження у  справі суддя постановляє ухвалу.  

Важливого зазначити, що відповідач має право до або  під час попереднього судового засідання  пред’явити зустрічний позов. Вимоги за зустрічним позовом ухвалою суду об’єднуються в одне провадження з первісним позовом.  

Після відкриття  провадження у справі суд невідкладно  надсилає особам, які беруть участь у справі, копії ухвали про відкриття  провадження у справі. Після її одержання разом з позовною заявою відповідач має право подати суду письмове заперечення проти позову. Він може заперечувати проти позову, посилаючись на незаконність вимог позивача, їх необґрунтованість, відсутність у позивача права на звернення до суду або наявність перешкод для відкриття провадження у справі.  

Відкривши провадження  у справі суд призначає попереднє  судове засідання метою якого  є з’ясування можливості врегулювання спору до судового розгляду або забезпечення правильного та швидкого вирішення  справи. Попереднє судове засідання проводиться суддею за участю сторін та інших осіб, які беруть участь у справі. Воно є обов’язковим для кожної справи, за винятком випадків, встановлених ЦПК України.  

Сторони зобов’язані  подати свої докази чи повідомити про  них суд до або під час попереднього судового засідання у справі. Докази подаються у строк, встановлений судом з урахуванням часу, необхідного для подання доказів.  

ЦПК України  визначає, що особи, які беруть участь у справі і вважають, що подання  потрібних доказів є неможливим або у них є складнощі в поданні цих доказів, мають право заявити клопотання про забезпечення цих доказів. Способами забезпечення судом доказів є допит свідків, призначення експертизи, витребування та (або) огляд доказів, у тому числі за їх місцезнаходженням. У необхідних випадках судом можуть бути застосовані інші способи забезпечення доказів.  

Для з’ясування обставин, що мають значення для  справи і потребують спеціальних  знань у галузі науки, мистецтва, техніки, ремесла тощо, суд може призначити експертизу за заявою осіб, які беруть участь у справі.  

Закінчивши підготовку справи до судового розгляду суддя  постановляє ухвалу, в якій зазначає, які підготовчі дії ним проведені, і встановлює дату розгляду справи.  

Справа має  бути призначена до розгляду не пізніше п’ятнадцяти днів після закінчення дій підготовки до судового розгляду.  

ЦПК України  встановлює строк протягом якого  справа повинна бути розглянута - протягом розумного строку, але не більше двох місяців з дня відкриття  провадження у справі, а справи про поновлення на роботі, про стягнення аліментів — одного місяця. Звичайно, за клопотанням сторони, з урахуванням особливостей розгляду справи, суд ухвалою може подовжити розгляд справи, але не більш як на один місяць.  

Розгляд судом  цивільної справи відбувається в судовому засіданні з обов’язковим повідомленням осіб, які беруть участь у справі. У випадку неможливості з’явлення особи, яка бере участь у справі, вона має право заявити клопотання про розгляд справи за її відсутності.  

Суд під час  розгляду справи повинен безпосередньо дослідити докази у справі.  

Процедура судового розгляду справи по суті розпочинається доповіддю головуючого про зміст  заявлених вимог та про визнання сторонами певних обставин під час  попереднього судового засідання, після  чого з’ясовується, чи підтримує позивач свої вимоги, чи визнає відповідач вимоги позивача та чи не бажають сторони укласти мирову угоду або звернутися для вирішення спору до третейського суду [1, ст.170].  

Якщо позивач  змінює свої вимоги, головуючий пропонує викласти ці зміни у письмовій формі, встановленій для позовної заяви. При частковому визнанні позову відповідачем головуючий з’ясовує, у якій саме частині позов визнається.  

Не менш важливим є право позивача відмовитися  від позову, а відповідача —  визнати позов, зробивши усну заяву.  

Після доповіді у справі суд заслуховує пояснення  позивача та третьої особи, яка бере участь на його стороні, відповідача  та третьої особи, яка бере участь на його стороні, а також інших  осіб, які беруть участь у справі.  

Для встановлення у судовому засіданні окремих  фактів досліджуються показання  свідків, письмові та речові докази, висновки експертів, при цьому кожний свідок допитується окремо, а свідки, які  ще не дали показань, не можуть перебувати в залі судового засідання під час розгляду справи.  

Після з’ясування всіх обставин справи та перевірки  їх доказами головуючий надає сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, можливість дати додаткові  пояснення, які можуть доповнити  матеріали справи.  

Вислухавши додаткові пояснення і вирішивши заявлені при цьому клопотання осіб, які беруть участь у справі, суд постановляє ухвалу про закінчення з’ясування обставин справи та перевірки їх доказами і переходить до судових дебатів. Якщо під час судових дебатів виникає необхідність з’ясування нових обставин, що мають значення для справи, або дослідження нових доказів, суд постановляє ухвалу про повернення до з’ясування обставин у справі. Після судових дебатів суд виходить до нарадчої кімнати (спеціально обладнаного приміщення для прийняття судових рішень) для ухвалення рішення, оголошуючи при цьому орієнтовний час його проголошення.  

ЦПК України  визначає, що судові рішення викладаються у двох формах: 1) ухвали; 2) рішення.  

Так, шляхом постановлення  ухвал вирішуються питання, пов’язані з рухом справи в суді першої інстанції, клопотання та заяви осіб, які беруть участь у справі, питання про відкладення розгляду справи, оголошення перерви, зупинення або закриття провадження у справі, залишення заяви без розгляду у випадках, встановлених ЦПК України, вирішуються судом. А сам судовий розгляд закінчується ухваленням рішення суду [1,c.208,209].  

РОЗДІЛ 2: ОКРЕМЕ ПРОВАДЖЕННЯ.  

2.1 Поняття та  загальні ознаки окремого провадження.  

Насамперед слід зазначити, що новим ЦПК України  дещо змінено перелік справ, які відносяться до окремого провадження. Так, вилучено із складу окремого провадження 1) справи про встановлення неправильності запису в актах грома­дянського (цивільного) стану, які вирішуватимуться у порядку, встановленому Адміністративним процесуальним кодексом Ук­раїни. 2) Справи за скаргами на нотаріальні дії та відмову у їх вчи­ненні розглядатимуться за загальними правилами позовного про­вадження [3, c.1].  

До окремого провадження введено такі категорії  справ:  

1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;  

2) надання неповнолітній  особі повної цивільної дієздатності;  

3) визнання фізичної  особи безвісно відсутньою чи  оголошення її померлою;  

4) усиновлення;  

5) встановлення  фактів, що мають юридичне значення;  

6) відновлення  прав на втрачені цінні папери  на пред’явника та векселі;  

7) передачу безхазяйної  нерухомої речі у комунальну  власність;  

8) визнання спадщини  відумерлою;  

9) надання особі  психіатричної допомоги в примусовому  порядку;  

10) обов’язкову  госпіталізацію до протитуберкульозного  закладу;  

11) розкриття  банком інформації, яка містить  банківську таємницю, щодо юридичних  та фізичних осіб.  

У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, про поновлення шлюбу після його розірвання, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом.  

Аналіз таких  справ свідчить, що окреме провадження  — це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого  розглядаються цивільні справи про  підтвердження наявності або  відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав [1, cт.234].  

Кожна із справ  окремого про­вадження, залежно від  характеру вимоги, переданої на розгляд суду, має свої, лише їй властиві особливості. У справах окремого провадження суд розглядає і вирішує не спір про право цивільне, характерний для позовного провадження, а ви­могу до суду про встановлення певних обставин — юридич­них фактів, зміну правового статусу громадянина або неправи­льність дій органів, які посвідчують такі обставини, з наявніс­тю чи відсутністю яких закон пов'язує виникнення, зміну або припинення суб'єктивних майнових та особистих немайнових прав.  

Метою розгляду судом справ окремого провадження є за­хист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, юри­дичних осіб і держави, що їх характерною ознакою є відсут­ність спору про право цивільне. Розгляд справ окремого про­вадження спрямовується на встановлення певних обставин, юридичних фактів, наявність чи відсутність яких може бути спірною. ЦПК встановлює заборону щодо вирішення справ окремого провадження у разі виникнення під час їх розгляду спору про право, а не про факт.  

Справи окремого провадження виникають також  внаслідок появи перешкод в реалізації суб'єктивних прав у зв'язку із здійсненням органами державної влади діяльності, спрямова­ної на задоволення запитів та потреб громадян.  

2.2 Порядок здійснення  судочинства в окремих категоріях  справ.  

Розгляд судом  справ щодо обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи;  

Цивільна дієздатністьяк юридична категорія, що характе­ризує  правовий статус громадянина, — це здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійс­нювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання. Дієздатність може бути змінена, тобто громадянин може бути обмежений судом в дієздатності або визнаний недієздатним.  

Суть обмеження  дієздатності громадянина полягає  в тому, що він може укладати угоди  по розпорядженню майном, а та­кож одержувати заробітну плату, пенсію або інші види дохо­дів і розпоряджатися ними лише за згодою піклувальника, за винятком дрібних побутових угод. При визнанні громадянина недієздатним всі угоди від його імені здійснює опікун.  

Згідно ч.1ст.236 ЦПК України заява про обмеження  цивільної дієздатності фізичної особи, у тому числі неповнолітньої особи, чи визнання фізичної особи недієздатною подається до суду за місцем проживання цієї особи, а якщо вона перебуває на лікуванні у наркологічному або психіатричному закладі, — за місцезнаходженням цього закладу. Також, заява може бути подана членами її сім’ї, органом опіки та піклування, наркологічним або психіатричним закладом [1,cт.236].  

Заява про обмеження  права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права може бути подана батьками (усиновлювачами), піклувальниками, органом опіки та піклування.  

Щодо визнання фізичної особи недієздатною, то заява  може бути подана членами її сім’ї, близькими родичами, незалежно від  їх спільного проживання, органом опіки та піклування, психіатричним закладом.  

Стаття 238 Цивільного процесуального кодексу містить  вимоги щодо змісту заяви. Так, у заяві  про обмеження цивільної дієздатності фізичної особи повинні бути викладені  обставини, що свідчать про психічний розлад, істотно впливають на її здатність усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними, чи обставини, що підтверджують дії, внаслідок яких фізична особа, яка зловживає спиртними напоями, наркотичними засобами, токсичними речовинами тощо, поставила себе чи свою сім’ю, а також інших осіб, яких вона за законом зобов’язана утримувати, у скрутне матеріальне становище.  

У заяві про  обмеження права неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїм  заробітком, стипендією чи іншими доходами або позбавлення її цього права повинні бути викладені обставини, що свідчать про негативні матеріальні, психічні чи інші наслідки для неповнолітнього здійснення ним цього права.  

У заяві про  визнання фізичної особи недієздатною повинні бути викладені обставини, що свідчать про хронічний, стійкий психічний розлад, внаслідок чого особа не здатна усвідомлювати значення своїх дій та (або) керувати ними.  

За наявності  достатніх даних про психічний  розлад здоров’я фізичної особи суд  може призначити для встановлення її психічного стану судово-психіатричну експертизу. У виняткових випадках, коли особа, щодо якої відкрито провадження у справі про обмеження її у цивільній дієздатності чи визнання її недієздатною, явно ухиляється від проходження експертизи, суд у судовому засіданні за участю лікаря-психіатра може постановити ухвалу про примусове направлення фізичної особи на судово-психіатричну експертизу [1,cт.239].  

Слід зазначити, що справи про обмеження цивільної  дієздатності фізичної особи чи визнання фізичної особи недієздатною суд розглядає за участю заявника та представника органу опіки та піклування. Разом з тим, питання про виклик фізичної особи, щодо якої розглядається справа про визнання її недієздатною, вирішується в кожному випадку судом з урахуванням стану її здоров’я.  

Суд, встановивши, що заявник діяв недобросовісно без  достатньої для цього підстави, стягує із заявника всі судові витрати.  

Рішення суду про  обмеження цивільної дієздатності фізичної особи (у тому числі про  обмеження або позбавлення права  неповнолітньої особи самостійно розпоряджатися своїми доходами) чи визнання фізичної особи недієздатною після набрання ним законної сили надсилається органові опіки та піклування. Таке рішення є підставою для призначення фізичній особі, обмеженій у цивільній дієздатності, піклувальника, а недієздатній фізичній особі — опікуна.  

Скасування рішення  суду про обмеження цивільної  дієздатності фізичної особи та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи, цивільна дієздатність якої була обмежена, здійснюється за рішенням суду за заявою самої фізичної особи, її піклувальника, членів сім’ї або органу опіки та піклування.  

Скасування рішення  суду про визнання фізичної особи  недієздатною та поновлення цивільної  дієздатності фізичної особи, яка була визнана недієздатною, в разі її видужання або значного поліпшення її психічного стану здійснюється за рішенням суду на підставі відповідного висновку судово-психіатричної експертизи за заявою опікуна, органу опіки та піклування.