Інформаційних революцій у контексті управлінської діяльності

   ____________

                                                                                                                                                     (дата захисту) 
 
 
 
 

   ІНФОРМАЦІЙНІ  РЕВОЛЮЦІЇ ТА ЇХ ВПЛИВ НА УПРАВЛІНСЬКУ ДІЯЛЬНІСТЬ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   Київ  2011 

ЗМІСТ 

ВСТУП…………………………………………………………………………3

РОЗДІЛ 1. ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНІ РИСИ УПРАВЛІНСЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ…………………………………………………………………6

1. Поняття та особливості управлінської діяльності…………………....6                                                                                                       
2. Методи та форми державно-управлінської діяльності……………...13
3. Інформаційні відносини (комунікація) і управлінська діяльність….15

РОЗДІЛ 2. ІНФОРМАЦІЙНІ РЕВОЛЮЦІЇ В КОНТЕКСТІ ЛЮДСЬКОЇ ДІЯЛЬНОСТІ………………………………………………..18

2.1. Інформаційні революції у житті суспільства…………………………..18

2.2. Інформаційне суспільство, інформаційні технології та управлінська діяльність…………………………………………………………………20

2.3. Вплив інформаційних революцій на управлінську діяльність………..24 

ВИСНОВКИ………………………………………………………………….32

СПИСОК  ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ....................................................35 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    ВСТУП

    Управлінська  діяльність – сукупність вироблених історичним досвідом, науковим пізнанням і талантом людей навиків, умінь, способів, засобів доцільних вчинків і дій людини у сфері управління. За своїм предметом управлінська діяльність є інформаційною оскільки пов'язана з отриманням, осмисленням, систематизацією, збереженням та використанням інформації, насамперед управлінської. У процесі управлінської діяльності інформація стала більш важливим ресурсом, ніж матеріальні, енергетичні, трудові та фінансові ресурси.

   У працях вітчизняних та закордонних  дослідників розглянуті окремі характеристики даної теми, представлений аналіз різних аспектів управлінської діяльності на основі можливостей, що відкрилися внаслідок інформаційних революцій.

   Серед дослідників, які вивчають цю тему, можна виокремити Р. Катца, Й. Масуду, у працях яких можна знайти дослідження інформаційного суспільства, а також П. Дракера, американського економіста, соціолога, публіциста, спеціаліста у сфері управління, який досліджував проблеми управління сучасним суспільством.

   Сьогодні  дедалі очевиднішою стає перевага інформаційної  складової діяльності людей у  порівнянні з іншими її формами і компонентами. Розвиток і масове поширення інформаційно-комунікаційних систем стало результатом неухильного розвитку технології, який дозволив людині рішуче вторгнутися в цілий ряд незвичних раніше для неї сфер. Під час останньої інформаційної революції кардинально змінилися принципи управління та прийняття управлінських рішень. Цим і обумовлюється актуальність даної курсової роботи.

    Мета  роботи – аналіз взаємозв’язку та комплексна характеристика інформаційних революцій у контексті управлінської діяльності. 

   Поставлена  мета роботи реалізовується у таких  завданнях:

1. виявити і дослідити всі етапи інформаційних революцій;

2. розглянути особливості управлінської діяльності, а також показати важливість інформаційних процесів у ній;

3. дослідити наявні проблеми, пов’язані із розвитком інформаційних технологій у сучасному суспільстві;
4. показати взаємозв’язок між управлінською діяльністю та інформаційними процесами сьогодення.

    Об’єкт  дослідження – вплив інформаційних революцій на управлінську діяльність.

    Предметом дослідження є значення інформації та інформаційних революцій, засоби їх впливу на управлінську діяльність.

    У першому розділі роботи «Поняття та загальні риси управлінської діяльності»  розглядається сама управлінська діяльність як засіб впливу та метод прийняття управлінських рішень. Досліджується її характер, що виражається в її спрямованості на вироблення, прийняття рішень, покликаних змінювати у бажаному напрямі стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. У другому розділі «Інформаційні революції в контексті людської діяльності» зосереджується увага на впливові інформації, інформаційних технологій на діяльність суспільства, а саме управлінську. Розкривається поняття інформаційних революцій та їх значення сьогодні.

    Для досягнення поставленої в роботі мети використовуються такі методи дослідження:

1. системного аналізу, який полягає у вивченні досліджуваного об’єкта як сукупності елементів, що утворюють систему.
2. порівняння, який використовувався при дослідженні інформаційних революцій;
3. узагальнення, який був застосований при формулюванні висновків;
4. конкретизації, який полягає у вивченні інформаційних революцій у контексті управлінської діяльності.

    Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел. Список використаних джерел нараховує 30 найменувань. Обсяг основного тексту – 25 сторінок, повний обсяг роботи – 36 сторінок. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   РОЗДІЛ 1

ПОНЯТТЯ ТА ЗАГАЛЬНІ РИСИ УПРАВЛІНСЬКОЇ  ДІЯЛЬНОСТІ 

1. Поняття та особливості управлінської діяльності

       Управлінська діяльність вирізняється інтелектуальним характером, що виражається в її спрямованості на вироблення, прийняття та практичну реалізацію управлінських рішень, покликаних змінювати у бажаному напрямі стан і розвиток суспільних процесів, свідомість, поведінку і діяльність людей. Вона має бути здатною відображати соціальну дійсність і все, що відбувається в ній, розкривати наявні в ній ресурси, засоби і резерви, знаходити оптимальні способи її удосконалення і переведення на новий рівень.

    Управлінська  діяльність є складним соціально-психологічним явищем з чітко вираженою домінантою волі. Кожна людина, що зайнята нею, практично постійно здійснює розумові та вольові операції аналізу, оцінювання, прогнозування, вибору, прийняття рішення, підпорядкування і виконання, команди і контролю тощо. Це створює в колективах органів державної влади й органів місцевого самоврядування особливий соціально-психологічний мікроклімат, що активно впливає на свідомість, почуття, життєві орієнтації людини і формує певний тип поведінки і діяльності.

    Психологічна  специфіка управлінської діяльності полягає в тому, що головним завданням  управління є забезпечення найраціональнішого функціонування всієї системи, оптимальне з погляду соціальних та психологічних потреб залучення працівників до керованої діяльності шляхом актуалізації їх внутрішньої мотивації (за власною ініціативою, бажанням, волею і вмінням розв'язувати завдання організації), підвищення відповідальності за результат виконуваної роботи, регулювання їхніх дій, експертно-консультативної та комунікативної роботи з персоналом. Керівник у структурі управлінської діяльності повинен бути наділений вищою внутрішньою мотивацією, високою відповідальністю, налаштованістю на зворотний зв'язок, умінням подати себе і свою організацію, прогностичним мисленням тощо [4, c. 54].

       Необхідність управлінської діяльності  зумовлюють такі чинники:

       1) управлінська діяльність —  цілеспрямований процес вияву  активності людини відповідно  до потреб суспільства;

       2) управлінська підсистема представлена  спільною діяльністю великої  групи ієрархічно пов'язаних керівників, залучених до суспільних процесів  на підставі соціокультурної  та етнопсихологічної специфіки;

       3) у процесі управління відбувається перетворення актів індивідуальної діяльності в цілісну спільну управлінську діяльність відповідно до правил і норм організації, а також на підставі економічних, технологічних, правових, організаційних і корпоративних вимог [14, c. 76].

       Це свідчить, що людина включається в діяльність соціально, через систему планування, організування керівництва та регулювання на основі своїх сформованих потреб та здібностей, а механізмом їх реалізації є управлінська діяльність, що виявляється у процесах розроблення програм керованої діяльності, вибору найоптимальнішого варіанта дій, налагодження зворотних зв'язків, усунення відхилень у реалізації програм. Ці процеси поєднують суб'єкт і об'єкт управління, зв'язок між ними опосередкований засобами управління й реалізується за певних обставин. Саме за таких умов виникає результат управління як форма виконання заданої суб'єктом управління програми, в якій наперед визначено всі дії суб'єкта і об'єкта управління.

       За масштабом охоплення управлінська  діяльність може бути як індивідуальною (проведення співбесіди, здійснення психологічного впливу на підлеглого, індивідуальне прийняття управлінського рішення тощо), так і груповою (колегіальне розв'язання управлінського завдання) [8, c. 98].

       За спрямованістю виокремлюють  технічне (в системі “людина — техніка”) та соціально спрямоване (стосовно людини та людської спільноти) управління.

    Отож, управлінська діяльність – сукупність скоординованих дій та заходів, спрямованих на досягнення певної мети в межах організації.

    Управлінська діяльність завжди виступає колективістською, оскільки здійснюється в колективі певного органу державної влади чи органу місцевого самоврядування та одночасно передбачає взаємодію з колективом людей в інших органах по вертикалі й по горизонталі. У ній має місце спеціалізація за певними предметами, змістом і видами, яка вимагає кооперації з метою досягнення комплексної реалізації компетенції органу і в цілому функцій державного управління.

    Управлінська  діяльність багатогранна за своїми проявами. Це і люди, і знання, й інформація, і технічні засоби, які утворюють складне комплексне явище. Тільки зважене, збалансоване залучення в дію всіх елементів управлінської діяльності здатне надавати їй раціональності та ефективності.

    Рисами  державної управлінської діяльності  є:

1. юридична заданість;
2. чіткість;
3. виразність.

      Тобто це діяльність, яку відповідні  органи державної влади і посадові  особи повинні здійснювати, причому  так, як вимагається для реалізації  компетенції кожного конкретного  органу, а в ньому — кожної  посади державного службовця. Тому більшість елементів управлінської діяльності не тільки юридично описуються, а й «прив'язуються» до конкретних органів, закріплюються в їх правовому статусі у вигляді процесуальних норм            [11, c. 112].

    За  своїм предметом, з яким вона нерозривно пов'язана, управлінська діяльність є інформаційною. Інформаційний характер управлінської діяльності виявляється в необхідності постійного одержання, осмислення, систематизації, зберігання, видачі спеціальної і перш за все управлінської інформації [28, c. 197].

    В управлінській діяльності об'єктивно  переплітаються такі закономірності:

    — організаційно-технічні. Відображають відносини людини та природи, людини й техніки;

    — соціально-економічні. Відтворюють  широкий спектр відносин між класами, соціальними прошарками та групами і виникають у процесі суспільного виробництва в різних сферах суспільної свідомості й суспільної психології;

    — соціально-психологічні. Походять із суспільної та біологічної зумовленості людської поведінки, міжособистісних, міжгрупових, внутрішньоособистісних людських відносин, які характеризують ставлення людей до праці, нагромадження й використання ними свого потенціалу        [13, c. 80].

       Управлінська діяльність завжди  передбачає самодіяльність і  творчість суб'єктів та об'єктів управління. Саме тому управлінські дії спрямовані на врахування всієї багатоманітності закономірностей і зв'язків, які виникають між учасниками управлінського процесу. Вони потребують розумного використання людських ресурсів в управлінні: врахування індивідуальних, соціально-психологічних, психофізіологічних, мотиваційних особливостей особистості, що сприятиме отриманню значного соціального, економічного та морального ефекту в організації. Недбале ставлення до психологічних ресурсів може спричинити ескалацію (загострення) суперечностей, непорозумінь, конфліктів, плинність кадрів тощо.

       Людський чинник в управлінні  пов'язаний зі спонуками людини до певних цілей та їх досягнення. У цьому контексті важливим є з'ясування основних складових діяльності: мотиву, мети, планування діяльності, перероблення поточної інформації, оперативного образу (концептуальної моделі), прийняття рішення, дії, перевірки результатів і корекції дій. При цьому мотив тлумачать як стійку особистісну властивість, яка зсередини спонукає людину до певних дій. Потреби й цілі – основні складові мотиваційної сфери особистості [5, c. 201].

    В управлінській діяльності загальна мета є тим чинником, що об'єднує  людей, стимулює їх до праці, інтегрує групу в єдине ціле. Загальний  план сприяє її організації в часі та просторі, забезпечує зв'язок між діями, координує взаємозв'язки. Управлінська діяльність постає як умова доцільної взаємодії людини з предметним світом. А управління як системне утворення поєднує в собі такі структурні компоненти: мету, управлінську діяльність, управлінський процес, учасників управлінського процесу, взаємини, засоби й умови досягнення мети, соціокультурне та етнопсихологічне середовище, результат [19, c. 143].

    Ефективність управлінської діяльності залежить і від того, наскільки чітко сформульовані цілі організації. Це задає певну спрямованість розвитку організаційної системи, сприяє оптимізації індивідуального та колективного управління. Найраціональнішим є формування цілей з погляду не тільки здійснення діяльності, а й отримання результатів. Для отримання ефективних результатів важливе значення має правильне прийняття управлінських рішень.

    У розширеному розумінні прийняття  рішень ототожнюється з усім процесом управління. Розширене розуміння  охоплює не тільки процес прийняття рішень, але і його виконання та контроль результатів його реалізації. Але це не відповідає уявленню, що кінцевим результатом прийняття рішення є саме рішення [18, c. 101].

    У вузькому розумінні прийняття рішень розглядається лише як вибір кращого рішення з чисельних альтернатив. У процесі аналізу вузького розуміння необхідно враховувати, що альтернативні варіанти не виникають самі собою. Процес прийняття рішень складається не тільки з вибору кращого варіанту, але й з пошуку альтернатив, встановлення критеріїв оцінки, вибору способу оцінки альтернатив тощо.

    Зважаючи  на це можна запропонувати таке визначення категорії “прийняття управлінського рішення ”: прийняття рішення  – це процес, який починається з  констатації виникнення проблемної ситуації та завершується вибором рішення, тобто вибором дії, яка спрямована на усунення проблемної ситуації [9, c. 82].

    На  процес прийняття управлінських  рішень впливає безліч різноманітних  факторів. До найважливіших з-поміж  них належать такі:

1. Ступінь ризику – природньо, що завжди існує імовірність прийняття неправильного рішення, яке може несприятливо впливати на організацію. Ризик – фактор, який керівники враховують свідомо, або підсвідомо, при прийнятті рішення, оскільки він пов’язаний із зростанням відповідальності.
2. Час, який відводиться керівникові для прийняття рішення. На практиці більшість керівників не мають можливості проаналізувати усі можливі альтернативи, відчуваючи дефіцит часу.
3. Ступінь підтримки керівника колективом – цей фактор враховує те, що нових керівників сприймають не відразу. Якщо порозуміння і підтримки інших посадових осіб і підлеглих не вистачає, то проблему слід усувати за рахунок своїх особистих рис, які повинні сприяти виконанню прийнятих рішень.
4. Особисті якості керівника – один з найбільш важливих факторів. Незалежно від того, як керівники приймають рішення і відповідають за них, вони повинні мати здібності до того, щоб приймати вірні рішення.
5. Політика організації – у даному випадку враховується суб’єктивний фактор при прийнятті рішення. Статус, влада, престиж, легкість виконання – усе це може вплинути на прийняття того, чи іншого рішення [23, c. 114].

    Кінцевим  результатом прийняття рішення  є саме управлінське рішення, яке  постає, як первісний, базовий елемент  процесу управління, що забезпечує функціонування організації за рахунок взаємозв’язку формальних та неформальних, інтелектуальних та організаційно-практичних аспектів менеджменту.

    Управлінське  рішення є інструментом впливу на об’єкт управління та окремі його підсистеми, важливою ланкою формування та реалізації відношень управління в організації; складає основу реалізації кожної функції менеджменту [15, c. 25].

    В  управлінській діяльності виділяють три основні моделі прийняття рішень:

1. класична модель;
2. поведінкова модель;
3. ірраціональна модель [1, c. 16].

    Накопичення інформації про проблему означає  збирання й обробку різноманітних  відомостей щодо проблеми, яка розглядається. Якість вирішення проблеми залежить від якості інформації про неї. Якість інформаційних матеріалів у свою чергу оцінюється за допомогою таких критеріїв:

    1) об’єктивність – це інтегральний  критерій, який поєднує у собі  наступні часткові критерії: повноти інформації (визначається наявністю відомостей, включаючи суперечливі, які необхідні та достатні для прийняття рішення); точності інформації (ступінь відповідності інформації оригіналу); несуперечливості інформації (окремі частини однієї і тієї самої інформації не мають суперечити одна одній); переконливості інформації (доведеність інформації, яка примушує вірити у її достовірність);

    2) лаконічність – це стислість  та чіткість викладення інформації (досягається за рахунок високої  згорнутості інформації без втрати її необхідної повноти);

    3) актуальність – це відповідність  інформації об’єктивним інформаційним  потребам;

    4) своєчасність – це здатність задовольняти інформаційну потребу у прийнятний для виконання строк;

    5) комунікативність – це властивість  інформації бути зрозумілою для  того, кому вона адресована [4, c. 78]. 

2. Методи  та форми державно-управлінської діяльності

    В державному управлінні важливого значення набувають форми управлінської діяльності.

    Розрізняють такі форми державно-управлінської діяльності:

1. правові;
2. організаційні;
3. організаційно-правові [14, c. 90].

    За  посередництвом правових форм фіксуються управлінські рішення і дії, що мають юридичний зміст (установлення та застосування норм права).

    Організаційні форми пов'язані зі здійсненням  певних колективних або індивідуальних дій (оперативно-організаційні, матеріально-технічні операції).

    На  відміну від правової форми, де виражене одностороннє волевиявлення уповноваженого на реалізацію компетенції органу державної влади, в організаційних формах більше представлені різні погляди і підходи, обговорення і дискусії, компроміси і узгодження. В управлінській практиці використовуються такі організаційні форми, як сесії, засідання, наради, конференції, оперативки тощо [27, c. 65].

    Організаційно-правові  форми констатують той факт, що в органах державної влади  більшість правових форм є юридично коректними тільки у випадку їх прийняття через встановлені організаційні форми. Так, організаційні процедури діють відповідно до регламентів при прийнятті правових актів органами державної влади.

    Різні науковці по-різному трактуються методи управлінської діяльності. В цілому їх можна визначити як спосіб впливу суб'єкта управління на поведінку об'єкта управління для досягнення поставленої мети [12, c. 79].

    Методи  державного управління можна класифікувати  за змістом, спрямованістю, організаційними  формами, характером впливу тощо. За змістом їх розглядають з позицій відображення вимог законів управління, специфіки управлінських відносин, принципів управління, об'єктивних закономірностей, у розкритті яких реалізується метод. За цим підходом визначають такі групи методів:

1. організаційно-розпорядчі (адміністративні), серед яких виділяють регламентаційні, розпорядчі та дисциплінарні;
2. економічні, включаючи індикативне планування та розробку цільових державних програм, державне регулювання, грошово-кредитну та фінансову, антимонопольну політику, ціноутворення, податкову політику, економічне стимулювання;
3. правові методи: переконання і примус та субординація і координація;
4. соціально-психологічні, до яких можна віднести соціальне прогнозування та планування, моральне стимулювання, створення сприятливого морально-психологічного клімату в колективі тощо    [17, c. 56].

    За  спрямованістю впливу методи управління розглядаються залежно від джерела  керівного впливу та за об'єктом  управління. Відповідно розрізняють  три групи методів:

1. орієнтовані на загальнодержавний рівень;
2. орієнтовані на галузевий, регіональний рівень, рівень підприємства, організації, установи;
3. орієнтовані на окремого працівника [28, c. 198].

    За  організаційними формами методи управління реалізуються у різних видах  і розрізняються в залежності від:

1. типу впливу (акт, норма);
2. способу здійснення впливу (одноособовий, колективний чи колегіальний);
3. часової характеристики впливу (разові та періодичні, тактичні та стратегічні, довгострокові та короткострокові);
4. особливості впливу (виправляти результати або запобігати, втручатися чи вичікувати) [6, c. 29].

    За  характером розрізняють прямий чи непрямий управлінський вплив.

    Прямий  вплив (постановка завдання, наказ, розпорядження  тощо) передбачає його конкретний результат.

    Непрямий – створення сукупності умов для досягнення кінцевих результатів.

    Багатогранність методів управлінської діяльності обумовлює виділення певних специфічних  принципів їх використання в управлінні [9, c. 93]. 

3. Інформаційні  відносини (комунікація) і управлінська діяльність

    Інформація  в управлінні – це відповідним  чином задокументовані або публічно оголошені відомості про події  та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі і які використовуються в управлінській діяльності (управлінському процесі, управлінських відносинах) [29, c. 76].

    Як  загальний стандарт, на загальному (абстрактному) юридичному рівні визначення категорії "інформація" дається  у ст. 1 Закону України "Про інформацію". Інформація – це документовані або публічно оголошені відомості про події та явища, що відбуваються у суспільстві, державі та навколишньому природному середовищі.

    Важливе теоретичне і практичне значення для вивчення сутності соціальної інформації як інформаційного ресурсу має її класифікація за критеріями (ознаками). З метою організації стратегічного, тактичного та оперативного управління інформація може бути класифікована за такими ознаками:

1. за напрямом руху: вихідна — потік інформації від суб'єкта до об'єкта управління і вхідна — потік від об'єкта до суб'єкта;
2. за ознакою щодо середовища формування: на зовнішню і внутрішню (зовнішньосистемну і внутрішньосистемну);
3. за характером даних щодо змісту процесу управління: на директивну і описову;
4. за джерелом виникнення: на первинну і похідну;
5. за способом вираження і фіксації: на усну і документальну;
6. за ступенем стабільності: на постійну, змінну, періодичну і разову;
7. за призначенням щодо процесу управління: на планову, звітну, облікову, контрольну;
8. за підлеглістю до підсистем керованої системи: на технічну, економічну, соціальну, організаційну, правову тощо;
9. за належністю до сфер діяльності та функцій управління: на конструкторську, технологічну, фінансову, бухгалтерську, оперативно-виробничу;
10. за певним терміном: на інформацію про минулі, поточні та майбутні події (прогностична інформація);
11. за ступенем визначеності інформації: на детерміновану і ймовірну [3, c. 99].