Охорона праці в Україні

Вступ

Важливою  умовою життєдіяльності людей є  праця, тобто діяльність, спрямована на створення матеріальних цінностей. Праця становить єдність двох функцій: засобу до життя і сферу  ствердження особи. Перша з цих  функцій знаходить своє відображення в орієнтуванні працівника на зміст  праці, її відповідність його внутрішнім запитам, моральне задоволення роботою.

Загальновідомо, що економічне зростання автоматично  ще не веде до збалансованого економічного і соціального розвитку. Зміни, що відбуваються у структурі зайнятості й попиту на робочу силу, як і до становища  працівника на робочому місці, умов його праці, ставлять підвищені вимоги до безпеки праці. Особливо потерпають від цього ті групи працюючих, що вже перебувають у невигідному  становищі: жінки, працівники похилого віку, неповнолітні.

Актуальність  цієї теми в тому, що на ринку праці  молодь – категорія багаточисельна. Її готовність до виробничої праці є життєво важливою складовою успішного економічного розвитку суспільства в майбутньому.

Значущість  цього ресурсу невпинно зростає. В той же час, ті, кому крім молодості  та амбіційності, здебільшого, немає, що запропонувати роботодавцю, відчувають гостру потребу в особливій увазі  з боку суспільних та державних структур.

На сучасному  етапі потенційна роль та необхідність всебічного розвитку охорони праці  є особливо важливим, оскільки створення  безпечних і здорових умов праці  є гарантією демократичної держави  та важливим рушієм розвитку її економіки. Створення дієвої програми захисту  інтересів працюючих неможливе  без впровадження системи організації  охорони праці на виробничому  рівні. У зв'язку з цим необхідно  вдосконалювати та розвивати механізм управління охороною праці.

Трудове законодавство України встановлює певні особливості правового  регулювання праці неповнолітніх. Це обумовлено тим, що вони користуються додатковими пільгами у зв’язку  з фізіологічними, психологічними та віковими особливостями.

Загальна характеристика охорони праці

Охорона праці – це система забезпечення безпеки життя і здоров’я працівників в процесі трудової діяльності ,що включає правові, соціально-економічні, організаційно-технічні, санітарно-гігієнічні, лікувально-профілактичні, реабілітаційні та інші заходи, що формують організаційно-правовий механізм реалізації конституційного права громадян на працю в умовах, що відповідають вимогам безпеки та гігієни.

Проведення  соціально-економічних реформ в  нашій країні привело до активного  розвитку різних форм власності господарських  суб’єктів, що, в свою чергу, відбилося  на трудових відносинах між робітником та працедавцем.

Відомо, що охорона праці тісно пов’язана  із станом економіки, технічним станом виробництва та сферою соціальної підтримки  в державі. На цьому несприятливому фоні проблеми, пов’язані з охороною праці, вирішуються повільно. Охорона  праці молоді потребує належної уваги  з боку держави.

Система охорони праці робітника  включає права:

1. на робоче місце, захищене від впливу шкідливих чи небезпечних виробничих факторів, які можуть викликати виробничу травму, професійне захворювання або зниження працездатності;
2. на відшкодування шкоди, завданої йому травмою, професійним захворюванням або іншим пошкодженням здоров’я, пов’язаним з виконанням ним трудових обов’язків;
3. на отримання достовірної інформації від роботодавця чи державних або суспільних органів про стан умов і охорони праці на робочому місці працівника, про існуючий ризик пошкодження здоров’я, а також про прийняття міри по його захисту від впливу шкідливих або небезпечних виробничих факторів;
4. на відмову без будь-яких наслідків для нього від виконання робіт у випадку виникнення безпосередньої небезпеки для його життя і здоров’я до усунення цієї небезпеки;
5. на забезпечення засобами колективного та індивідуального захисту у відповідності з вимогами законодавчих та інших нормативних актів про охорону праці за рахунок коштів роботодавця;
6. на професійну перепідготовку у випадку призупинення діяльності або закриття підприємства, цеху, участку або ліквідації робочого місця внаслідок незадовільних умов праці, а також у випадку втрати працездатності у зв’язку з нещасним випадком на виробництві або професійним захворюванням;
7. на звернення із скаргою у відповідні органи державної влади, а також в профспілки та інші представницькі органи у зв’язку з незадовільними умовами охорони праці;
8. на участь в перевірці і розгляді питань, пов’язаних з покращенням умов охорони праці;
9. на проведення інспектування органами державного нагляду та контролю або суспільного контролю умов охорони праці, в тому числі за запитом працівника на його робочому місці;
10. на його навчання щодо безпечних методів і засобів праці за рахунок коштів роботодавця, та інші.

Однією  з найважливіших передумов розвитку охорони праці осіб, які не досягли 18 років є розвиток і стан законодавчої бази, яка регламентує і регулює  цю сферу діяльності як в цілому, так і окремі її напрямки. Однак  слід зазначити, що державна політика в сфері правового регулювання  охорони праці неповнолітніх  потребує вдосконалення через подальший  розвиток нормативної бази, інтеграцію України в міжнародні структури  цієї сфери.

Охорона праці неповнолітніх

1. Права неповнолітніх у трудових відносинах

Згідно  ст. 187 КЗпП, неповнолітні, тобто особи, що не досягли вісімнадцяти років, у трудових правовідносинах прирівнюються у правах до повнолітніх, а в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці користуються пільгами, встановленими законодавством України. Умови праці неповнолітніх на виробництві повинні відрізнятися від умов праці дорослих працюючих. Це пояснюється як фізіологічними особливостями організму підлітків, який тільки формується, так і відсутністю у більшості з них відповідної професії і спеціальності. Саме ці обставини і визначили відмінність правового регулювання їх праці, хоч за загальним правилом на неповнолітніх повністю поширюється законодавство про працю, а їх права щодо трудового договору прирівнюються до прав повнолітніх працюючих. У той же час в галузі охорони праці, робочого часу, відпусток та деяких інших умов праці їм надаються пільги.

З метою  охорони здоров’я неповнолітніх  ст.188 КЗпП не допускає прийняття на роботу осіб молодше шістнадцяти років. Як виняток, можуть прийматись на роботу особи, які досягли п’ятнадцяти років при письмовій згоді одного з батьків або особи, що їх замінює. Усі особи молодше вісімнадцяти років приймаються на роботу лише після попереднього медичного огляду і в подальшому, до досягнення ними двадцяти одного року, щороку підлягають обов’язковому медичному оглядові. Власник або уповноважений ним орган зобов’язаний за свої кошти організовувати проведення попереднього (при прийнятті на роботу неповнолітніх) та щорічного обов’язкового медичного огляду до досягнення ними 21 року.

Для прийняття  на роботу молоді місцеві органи державної  виконавчої влади визначають в межах  Закону України „Про зайнятість населення”.

Ці місця  використовуються для направлення  на виробництво осіб, які закінчили  загальноосвітні школи, професійні навчально-виховні заклади, а також  інших осіб молодше 18 років.

Відмова у прийнятті на роботу і професійне навчання особам, направленим в рахунок  броні, забороняється. Така відмова  може бути оскаржена у судовому порядку.

Праця молоді віком до 18 років на важких роботах  і на роботах з шкідливими і  небезпечними умовами праці, а також  на підземних роботах заборонена.

На кожному  підприємстві, в установі, організації  має вестися спеціальний облік  працівників, які не досягли віку 18 років, із зазначенням їх дати народження. Це робиться з метою дотримання наданих  їм прав та контролю за умовами праці  молоді на підприємствах, в організаціях, установах з боку органів нагляду  та контролю.

Ст. 199 КЗпП встановлює, що батьки, усиновителі і піклувальники неповнолітнього, а також державні органи та службові особи, на яких покладено контроль за додержанням законодавства про працю, мають право вимагати розірвання трудового договору з неповнолітнім, у тому числі й строкового, коли продовження його чинності загрожує здоров'ю неповнолітнього або порушує його законні інтереси. Такі особи, державні органи і посадові особи зобов’язані подати докази про неможливість продовження трудового договору неповнолітнього у зв’язку з загрозою здоров’ю неповнолітнього або порушенням законних інтересів неповнолітнього на даному підприємстві, в установі, організації.

2. Роботи, на яких забороняється застосування праці неповнолітніх

Забороняється застосування праці осіб молодше  вісімнадцяти років на важких роботах  і на роботах зі шкідливими або  небезпечними умовами праці, а також  на підземних роботах. Список таких  робіт затверджено Наказом Міністерства охорони здоров’я України №46 від 31 березня 1994 р. (Перелік важких робіт  і робіт зі шкідливими і небезпечними умовами праці, на яких забороняється  застосування праці неповнолітніх).

В ст.190 КЗпП передбачена заборона залучення неповнолітніх до підіймання і переміщення речей, маса яких перевищує встановлені для них граничні норми. Такі норми містяться в Наказі Міністерства охорони здоров’я України №59 від 22 березня 1996 р., яким, зокрема, передбачається, що:

1. до тривалої роботи по підійманню та переміщенню важких речей підлітки до 15 років не допускаються;
2. робота неповнолітніх з вантажами не повинна становити більше 1/3 робочого часу;
3. вага окремого вантажу, який можуть підіймати та переміщувати неповнолітні, не повинна перевищувати наведені нижче граничні норми.

Таблиця №1: граничні норми ваги вантажу

Під короткочасною  роботою визнається 1-2 підняття та переміщення  вантажу протягом однієї години роботи. Якщо здійснюється більше двох піднять та переміщень протягом однієї години робочого часу, то це вважається тривалою роботою по підняттю та переміщенню вантажів.

Докладене м’язове зусилля при утриманні  або переміщенні вантажу з  використанням засобів малої  механізації не повинно перевищувати граничної норми ваги більш як на 3 хвилини, подальший відпочинок – не менше 2 хвилин.

Згідно з нижченаведеною схемою визначено сумарну вагу вантажу, що означає суму ваги вантажу за певну кількість його підйомів (переміщень).

Рівнем  робочої поверхні вважається робочий  рівень стола, верстата, конвеєра тощо.

Відстань  переміщення вантажу вручну не повинна  перевищувати 1 м.

Таблиця №2: регламентована сумарна  вага вантажів

Крім  того, ст.192 КЗпП закріплює гарантію дотримання встановленої законом тривалості робочого часу для неповнолітніх. Вона забороняє використовувати працю осіб, що не досягли вісімнадцяти років на надурочних і нічних роботах, а також на роботах у вихідні дні навіть при згоді неповнолітнього або за надзвичайних умов. Оскільки для неповнолітніх осіб передбачено встановлення скороченої тривалості робочого часу, вбачається недопустимим залучати цих осіб до чергування та режиму роботи з ненормованим робочим днем.

3. Робочий час неповнолітніх працівників

Робочий час – це обов’язкова міра праці, тривалість якої регламентована законом та виданими на його основі іншими нормативними актами. Згідно ст. 51 КЗпП скорочена тривалість робочого часу встановлюється для працівників віком від 16 до 18 років - 36 годин на тиждень, для осіб віком від 15 до 16 років (учнів віком від 14 до 15 років, які працюють в період канікул) - 24 години на тиждень. Тривалість робочого часу учнів, які працюють протягом навчального року у вільний від навчання час, не може перевищувати половини максимальної тривалості робочого часу, передбаченої в абзаці першому пункту 1 ст.51 для осіб відповідного віку.

Що стосується заробітної плати неповнолітніх, то при скороченій тривалості робочого часу виплачується в такому ж розмірі, як і працівникам відповідних  категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Праця працівників, допущених до відрядних робіт, оплачується  за відрядними розцінками, встановленими  для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно з тривалістю роботи дорослих працівників.

Оплата  учнів загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних  і середніх спеціальних навчальних закладів, які працюють у вільний  від навчання час, провадиться пропорційно  відпрацьованому часу або залежно  від виробітку. Підприємства можуть встановлювати учням доплати  до заробітної плати.

4. Норми виробітку для неповнолітніх

Часові  норми виробітку для неповнолітніх  є загальними, що застосовуються для  дорослих робітників. Але скорочена  тривалість робочого часу для неповнолітніх  залежно від віку не тягне за собою  зменшення розміру оплати праці. Тому заробітна плата неповнолітнім  виплачується в такому самому розмірі, як і працівникам відповідних  категорій при повній тривалості щоденної роботи.

Якщо  неповнолітні допущені до відрядних  робіт, їх праця оплачується за відрядними розцінками, встановленими для дорослих працівників, з доплатою за тарифною ставкою за час, на який тривалість їх щоденної роботи скорочується порівняно  з тривалістю щоденної роботи дорослих працівників.

Але при цьому слід враховувати, що для робітників віком  до вісімнадцяти років норми виробітку  встановлюються виходячи з норм виробітку  для дорослих робітників пропорційно  скороченому робочому часу для осіб, які не досягли віку вісімнадцяти років.

Для неповнолітніх  і для молодих робітників після 18 років, якщо вони поступають на підприємство, в організацію після закінчення загальноосвітніх шкіл, професійно-технічних  навчальних закладів чи курсів, а також  для тих, які пройшли навчання безпосередньо на виробництві, затверджуються знижені норми виробітку.

5. Відпустки та відпочинок неповнолітніх працівників

Відповідно  до ЗУ “Про відпустки”, для осіб віком  до вісімнадцяти років встановлюється щорічна основна відпустка тривалістю 31 день. При цьому, якщо за загальним  правилом право на щорічні основну  та додаткові відпустки повної тривалості у перший рік роботи настає після  закінчення шести місяців безперервної роботи на даному підприємстві, то для  неповнолітніх таке право виникає  до настання шестимісячного терміну  безперервної роботи на такому підприємстві.

Черговість  надання відпусток визначається графіками, які затверджуються власником  або уповноваженим ним органом  за погодженням з виборним органом  первинної профспілкової організації (профспілковим представником) чи іншим  уповноваженим на представництво трудовим колективом органом, і доводиться до відома всіх працівників. При складанні  графіків ураховуються інтереси виробництва, особисті інтереси працівників та можливості для їх відпочинку.

Конкретний  період надання щорічних відпусток  у межах, установлених графіком, узгоджується між працівником і власником  або уповноваженим ним органом, який зобов'язаний письмово повідомити працівника про дату початку відпустки  не пізніш як за два тижні до встановленого  графіком терміну.

Для осіб, що не досягли вісімнадцяти років  щорічні відпустки надають в  зручний для них час. Крім цього, забороняється ненадання щорічних відпусток повної тривалості протягом двох років підряд, а також ненадання  їх протягом робочого року особам віком  до вісімнадцяти років.

Працівникам, які навчаються в середніх загальноосвітніх вечірніх ( змінних ) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, щорічні  відпустки за їх бажанням надаються  з таким розрахунком, щоб вони могли бути використані до початку  навчання в цих закладах. Така норма  має законодавче закріплення  у ст. 12 ЗУ «Про відпустки».

Крім  надання щорічних основних відпусток, Закон України «Про відпустки» передбачає врегулювання порядку отримання  додаткових відпусток у зв'язку з навчанням. Надання такого виду відпустки залежить від типу навчального закладу та рівня його акредитації. Так, у даному законі передбачено, що працівникам, які здобувають загальну середню освіту в середніх загальноосвітніх вечірніх ( змінних ) школах, класах, групах з очною, заочною формами навчання при загальноосвітніх школах, надається додаткова оплачувана відпустка на період складання: випускних іспитів в основній школі – 10 днів; випускних іспитів у старшій школі – 23 дня; перевідних іспитів в основній та старшій школах від 4 до 6 днів без урахування вихідних.

Для осіб, які навчаються у вищих навчальних закладах першого та другого рівнів акредитації з вечірньою формою навчання надається додаткова оплачувана відпустка строком 10 днів на період настановних занять, виконання лабораторних робіт, складання заліків чи іспитів.

Відповідно  до законодавства відпустки оплачуються. Витрати на оплату відпусток неповнолітніх  працівників здійснюються за рахунок  коштів підприємств, або за рахунок  коштів фізичної особи, в якої такі працівники працюють за трудовим договором. В державних установах та організаціях оплата відпусток провадиться з  бюджетних коштів. За загальним правилом дозволяється виплата грошової компенсації  за не використані щорічні відпустки, але законодавством чітко визначено, що для осіб віком до вісімнадцяти років грошова компенсація за всі види щорічних відпусток не допускається.

Відпустки без збереження заробітної плати  застосовуються до неповнолітніх у  випадку допущення до вступних іспитів  у вищі навчальні заклади. Тривалість такої відпустки – 15 днів, при  цьому час витрачений на дорогу до навчального закладу не враховується. Щоденним відпочинком неповнолітніх  є той час, який вони проводять  після робочого часу. Якщо особа  у віці 17 років працює з 10.00 годин  до 17.00 годин ( при п’ятиденному робочому тижню ), то щоденним його відпочинком  буде час після 17.00 годин.

Щотижневим  відпочинком, осіб, що не досягли 18 років  є вільні від роботи дні. При п’ятиденному робочому тижню надаються два  вихідні дні, а при шестиденному – один. Загальним вихідним днем є неділя. Другий вихідний день встановлюється законодавством чи графіком роботи, і надається, як правило, разом з загальним вихідним днем, тобто, це або субота, або понеділок. Якщо такий вихідний день випадає в один день із святковим днем, то вихідний день переноситься на наступний день, що йде після святкового.

Святковими днями є:

1. 1 січня – Новий рік;
2. 7 січня – Різдво Христове;
3. 8 березня – Міжнародний жіночий день;
4. 1 і 2 травня – День міжнародної солідарності трудящих;
5. 9 травня –День Перемоги;
6. 28 червня – День Конституції України;
7. 24 серпня – День незалежності України.

Також, робота не провадиться у  наступні дні релігійних свят:

1. 7 січня – Різдво Христове;
2. один день ( неділя ) – Пасха;
3. один день ( неділя ) – Трійця.

У ці дні, як уже зазначалося, заборонено залучати до роботи неповнолітніх.

Забороняється ненадання щорічної відпустки протягом робочого року, а також заміна відпустки  грошовою компенсацією особам до 18 років.

Забезпечення зайнятості молоді

Одним із напрямків реалізації державної  молодіжної політики є забезпечення зайнятості молоді.

Молодь  має право на перше робоче місце  протягом двох років за умови, що громадянин України віком від 15 до 28 років  закінчив чи припинив навчання в загальноосвітній школі, професійному навчально-виховному  та вищому навчальному закладі, завершив професійну підготовку та перепідготовку; після звільнення зі строкової чи альтернативної служби. Дворічний строк  першого робочого місця починає  обчислюватись з часу роботи до призову.

Гарантія  молоді на перше робоче місце полягає  у праві молоді звернутись в пошуку роботи до державної служби зайнятості, яка інформує про робочі місця  і здійснює вибір першого робочого місця.

Державна  служба зайнятості надає місцевим органам  виконавчої влади, органам місцевого  самоврядування, молодіжним центрам  праці, соціальним службам для молоді інформацію про наявність вільних  робочих місць (вакантних посад).

Молоді  громадяни, які звернулися до державної  служби зайнятості в пошуках роботи, одержують безплатну інформацію та професійну консультацію з метою  вибору виду діяльності, професії, місця  роботи, а також, у разі необхідності, проходять професійну підготовку і  перепідготовку.

Держава сприяє створенню молодіжних центрів  праці, а також молодіжних громадських  організацій (агентства, біржі, бюро та інші) для забезпечення працевлаштування молоді, реалізації програм професійного навчання молоді та вдосконалення її професійної майстерності. Діяльність молодіжних центрів праці може фінансуватися  за рахунок коштів державного фонду  сприяння зайнятості населення, передбачених на ці цілі.

Крім  того, передбачено створення соціальних служб для молоді, де вони безкоштовно  одержують інформаційну, правову, психолого-педагогічну, медичну та іншу соціальну допомогу, в тому числі з питань працевлаштування на перше робоче місце строком не менше двох років.

Згідно  Закону України „Про зайнятість населення” для працевлаштування молоді, яка закінчила або припинила навчання у середніх загальноосвітніх школах, професійно-технічних закладах освіти, звільнилася зі строкової військової або альтернативної служби і якій надається перше робоче місце, дітям (сиротам), які залишилися без піклування батьків, а також особам, яким виповнилося п’ятнадцять років і які за згодою одного з батьків або особи, яка їх замінює, можуть, як виняток, прийматися на роботу, місцеві державні адміністрації, виконавчі органи відповідних рад за поданням центрів зайнятості бронюють на підприємствах, в установах і організаціях, незалежно від форми власності, з чисельністю понад 20 чоловік, до 5 процентів загальної кількості робочих місць за робітничими професіями, у тому числі з гнучкими формами зайнятості.

У разі відмови  у прийомі на роботу цих громадян у межах встановленої броні з  підприємств, установ і організацій  державна служба зайнятості стягує штраф  за кожну таку відмову у п’ятидесятикратному розмірі неоподатковуваного мінімуму доходів громадян. Одержані кошти спрямовуються до місцевої частини державного фонду сприяння зайнятості населення і можуть використовуватися для фінансування витрат підприємств, установ і організацій, які створюють робочі місця для цих категорій населення понад встановлену квоту.

Держава забезпечує умови для вторинної  зайнятості молоді. Органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування відповідно до законодавства можуть встановлювати додаткові пільги щодо прибуткового податку з громадян студентам та учням, що працюють у  складі студентських та учнівських трудових загонів на сільськогосподарських  роботах чи на інших видах робіт, на підприємствах державної або  комунальної форми власності.

Молодіжні центри праці, що діють відповідно до Типового положення, а також громадські молодіжні організації (агентства, біржі, бюро та інші) за наявності в них відповідного дозволу, виданого державною службою зайнятості, сприяють працевлаштуванню молоді, у тому числі учнів, студентів, аспірантів у позанавчальний час, надають послуги, пов'язані з профорієнтацією та підготовкою до роботи за новою професією.

 Державна  служба зайнятості надає місцевим  органам виконавчої влади, органам  місцевого самоврядування, молодіжним  центрам праці, соціальним службам  для молоді інформацію про  наявність вільних робочих місць  (вакантних посад).

Держава гарантує надання роботи за фахом  на період не менше трьох років  молодим спеціалістам – випускникам  державних професійно-технічних  та вищих навчальних закладів, потреба  в яких була визначена державним  замовленням.

Для додаткового  захисту трудових прав неповнолітніх  законодавством передбачаються обмеження  звільнення таких працівників. Так, стаття 198 КЗпП передбачає, що звільнення працівників молодше вісімнадцяти років з ініціативи власника або уповноваженого ним органу допускається, крім додержання загального порядку звільнення, тільки за згодою районної (міської) комісії в справах неповнолітніх. При цьому звільнення з підстав, зазначених в пунктах 1, 2 і 6 статті 40 Кодексу, провадиться лише у виняткових випадках і не допускається без працевлаштування.

Цими підставами є:

1. зміни в організації виробництва і праці, в тому числі ліквідації, реорганізації, банкрутства або перепрофілювання підприємства, установи, організації, скорочення чисельності або штату працівників (п.1 ст.40);
2. виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи (п.2 ст.40);
3. поновлення на роботі працівника, який раніше виконував цю роботу (п.6 ст.40).

Контроль за охороною праці неповнолітніх

Законом України „Про органи і служби у справах неповнолітніх та спеціальні установи для неповнолітніх” від 24 січня 1995 р. передбачено, що здійснення соціального захисту серед неповнолітніх покладається на Державний комітет України у справах сім’ї та молоді, Республіканський комітет у справах сім’ї та молоді Автономної Республіки Крим, служби у справах неповнолітніх обласних, Київської та Севастопольської міських, районних державних адміністрацій, виконавчих органів міських і районних у містах рад.

Служби  у справах неповнолітніх створюються  відповідними органами виконавчої влади  та органами місцевого самоврядування.