МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ТЕХНІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ 
 

                                                                            Кафедра економіки і маркетингу

КУРСОВА РОБОТА

з дисципліни “Економіка підприємства”

  на  тему “Визначення оптимального обсягу виробництва промислового підприємства” 
 
 

Виконавець:

Студентка групи  ЕГП 04 б    Резниченко Д.Ю.

Консультанти:                                 д. т. н.  Євдокімов Ф. І.

                                          доц. Мізіна О.В. 
 
 
 

Донецьк, ДонНТУ – 2006 р.

      РЕФЕРАТ

      83  стор., 8 табл., 29 рис., 16 джерел., 1 додаток 

      Мета  виконання курсової роботи – закріпити  теоретичні знання, отримані після  вивчення курсу “Економіка підприємства”, опанувати методикою визначення оптимального обсягу виробництва продукції  для обґрунтування плану роботи промислового підприємства в короткостроковому періоді, здобути навичок економічного аналізу та прикладних економічних розрахунків.

      Методи  дослідження: аналіз літературних джерел, техніко-економічний аналіз, аналіз фінансового стану підприємства, економіко-математичне моделювання, кореляційний і регресійний аналіз, методи теорії ймовірностей.

      В курсовій роботі на основі аналізу  перехідних процесів в економіці  України і світового досвіду  макроекономічного регулювання  обґрунтовані напрямки державної політики, яка сприятиме покращенню інвестиційного клімату в державі, інноваційній діяльності й економічному зростанню. Проаналізований сучасний стан та проблеми вугільної галузі, доведена вирішальна роль оптимального планування виробництва в зміцненні фінансового стану та підвищенні конкурентноздатності підприємств. Складено алгоритм визначення оптимального обсягу виробництва у короткостроковому періоді та опробовано його на гіпотетичних даних умовного підприємства. Робота виконана в учбових цілях.

      ЕКОНОМІЧНЕ  ЗРОСТАННЯ, ФІНАНСОВИЙ СТАН ПІДПРИЄМСТВА, ЕФЕКТИВНІСТЬ, ВИРОБНИЧА ПОТУЖНІСТЬ, ОБСЯГ ВИРОБНИЦТВА, ПЛАНУВАННЯ, ОПТИМІЗАЦІЯ, ВИТРАТИ, РИЗИК 

      ЗМІСТ

ВCТУП

1 ЕКОНОМІКА  УКРАЇНИ У ПЕРЕХІДНОМУ ПЕРІОДІ............................... 7                                          

Висновки по розділу 1......................................................................................... 15   

2 АНАЛІЗ ФІНАНСОВОГО  СТАНУ ПІДПРИЄМСТВА................................ 17    

2.1 Критерії та  показники оцінки фінансового стану підприємства.     Законодавчі акти України................................................................................... 17   

2.2 Методи прогнозування  банкрутства підприємств...................................... 29   

2.3 Аналіз та оцінка фінансового стану підприємства..................................... 32

Висновки по розділу 2......................................................................................... 46   

3 ВИЗНАЧЕННЯ  ОПТИМАЛЬНОГО ОБСЯГУ ВИРОБНИЦТВА................ 47  

3.1 Особливості роботи підприємства в умовах ринку.................................... 47    

3.2 Характеристика  матеріально-техничних умов виробництва..................... 57    

3.3 Класифікація  витрат та побудова економіко-математичної моделі.......... 59   

3.4 Визначення  оптимального обсягу виробництва.......................................... 75   

Висновки по розділу 3.......................................................................................... 77   

4 ОБҐРУНТУВАННЯ  ПЛАНУ РОБОТИ ПІДПРИЄМСТВА.......................... 78   

4.1 Обґрунтування  плану роботи підприємства на  визначений період часу.. 78   

Висновки  по розділу 4.......................................................................................... 80   

ВИСНОВКИ

ПЕРЕЛІК ПОСИЛАНЬ

ДОДАТОК А –  Вихідні дані 
 
 

      ВСТУП

     Економічна  безпека будь-якої держави базується  на максимальній автономії його діяльності по забезпеченню стабільного функціонування національного господарства. Основною умовою цього стає забезпечення економіки різними видами ресурсів у достатньому обсязі. Одними з найважливіших й необхідних для надійної роботи підприємств є енергетичні ресурси. Усі показники, які пов'язані з їхнім використанням, тією чи іншою мірою впливають на собівартість продукції, рентабельність виробництва і цілком залежать від стану енергетичного комплексу. Таким чином, паливно-енергетичний комплекс (ПЕК) – це базовий сектор економіки, де виробляється важливий ресурс, що забезпечує включення в процес виробництва всіх інших ресурсів держави: виробничого апарата, сировини, матеріалів, кадрового потенціалу, високих технологій тощо.

     Основу  ПЕК утворюють галузі, які здійснюють видобуток і попередню підготовку первинного енергомісткового ресурсу  і перетворюють його у вторинний, а також підрозділи, що представляють складну багатоцільову сукупність виробничих структур,що покликані забезпечувати як поточну роботу комплексу, так і його техніко-економічну перспективу.

     Важливість  забезпечення стабільної й ефективної роботи ПЕК України очевидна. У національній економіці виробничі структури комплексу займають особливе місце:

     по-перше, вони покликані гарантовано забезпечувати  виробництво в необхідній кількості  енергоресурсами з відповідними якісними характеристиками й параметрами, а також раціональною структурою по видам енергії;

     по-друге, формувати довгострокову науково  обґрунтовану технічну політику ефективного  використання паливно-енергетичних ресурсів з обліком реальних фінансово-економічних  можливостей галузі й держави;

    по-третє, 1/3 основних фондів промисловості зосереджено саме в галузях ПЕК.

     Обсяги  наявних ресурсів палива в Україні  у виді розвіданих і підготовлених  до розробки запасів і тих, які  можуть бути реально добуті й використані  в національній економіці, істотно  менше, ніж сформовані потреби в енергетичних ресурсах підприємств, організацій і населення. Статистика свідчить, що в даний час задоволення цих потреб в Україні за рахунок власних ресурсів забезпечується тільки на 35%.

     Глибока криза, в якій перебуває економіка  України, вимагає прийняття екстрених і радикальних мір, які спрямовані, насамперед, на підтримку галузей промисловості, що визначають перспективу й реальність підйому економіки в цілому. У першу чергу, така підтримка потрібна енергокомплексу як одній з головних ланок національної економіки, яка з ряду причин тривалий час не одержувала належного розвитку.

     Однієї  з важливих складових частин ПЕК  України є вугільна промисловість. Жодна галузь даного комплексу не розташовує  такими потенційними можливостями, як ця. Розвідані власні запаси нафти й газу обмежені. Вугільна промисловість має достовірні запаси, яких вистачить при видобутку 140-150 млн. т у рік (орієнтована максимальна потреба національного господарства) на 300 років.

     Майбутнє  становище вугільної промисловості України базується на ідеї максимально можливого задоволення потреб держави в паливно-енергетичних ресурсах і металургійній сировині шляхом економічно обґрунтованого підвищення обсягів власного видобутку. Заплановано перехід від обліку видобутого вугілля в тоннах до його обліку в енергетичних одиницях.

      Для подолання кризової ситуації розроблено і затверджено “Програму реформування та фінансового оздоровлення підприємств  вугільної промисловості України  на 2000 рік”. Підготовлено пропозиції щодо зміни і доповнення    деяких    положень  і  показників    Національної   енергетичної  

програми  до 2010 року. З урахуванням обстановки, що об'єктивно склалася в галузі, і в умовах обмежених бюджетних  коштів подальший розвиток вугільної  промисловості намічено реалізувати в три етапи.

     Таким чином, метою виконання даної  роботи є розгляд ролі вугільної  промисловості в паливно-енергетичному  комплексі, проведення аналізу фінансового  стану підприємства, а також визначити  оптимальний обсяг виробництва  для цього підприємства.  
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

      1 ЕКОНОМІКА УКРАЇНИ У ПЕРЕХІДНОМУ  ПЕРІОДІ 

     За  останні 5 років (2000-2004) в економіці  України, 10-після річного періоду  катастрофічного спаду, відбувався стабільний щорічний ріст ВВП у середньому більш ніж на 8%, реальна заробітна  плата збільшилася майже в 2 рази, що забезпечило населенню прожитковий мінімум. Тобто частина населення, що відноситься до найбідніших верств, - а це селяни, технічні робітники, середній медичний персонал, більша частина вчителів, робітників дошкільних закладів і пенсіонерів, - за отриману заробітну плату або пенсію може дозволити собі сплатити за комунальні послуги й придбати в необхідній кількості продукти харчування. Однак у цих категорій населення зазвичай не залишається коштів на придбання одягу, поліпшення житлових умов, лікування, забезпечення вищого утворення дітям.

     Вітчизняні  економісти неодноразово у своїх  публікаціях виражали стурбованість  тими методами, якими сьогодні досягається  приріст ВВП, відзначають безперспективність нарощування випуску енергоємної й материалоемной продукції, експлуатації застарілого обладнання, експорту сировинних запасів країни й продукції з незначним рівнем переробки, неефективність українського податкового законодавства й т.д. Розрахований, що навіть із нинішніми темпами щорічного приросту ВВП (більш ніж 8%) для того щоб відновити рівень ВВП 1990 р., Україні знадобиться 11-12 років, а для того щоб наздогнати розвинені країни за рівнем виробництва ВВП на душу населення - 70 років. Таким чином, актуалізується проблема пошуку шляхів прискореного розвитку національної економіки.

     Відповідно  до офіційної статистики, спад національного  ВВП за 1990-2000 р. перевищив 2,5 рази. Але  якщо в 1990 р. національний прибуток розподілявся більш-менш рівномірно між всіма  верствами населення, а прибуток найбільш високооплачуваних керівників і робітників перевищувала прибуток   селянина   в  2-3  рази,   то   сьогодні   найбагатші     відрізняються  

найбідніших в десятки і навіть в сотні  разів. За найоптимістичнішими висновками, підтверджуваними порівнянням рівня середньої зарплати  й  пенсії із цінами на предмети першої необхідності, рівень життя населення України в 1990 р. був, як мінімум в 5 разів вище, ніж в 2002 р. Так з урахуванням деномінації 1996 р. національної валюти в 100000 разів, в 2002 р. У порівнянні з 1990 р. споживчі ціни зросли в 9,73 рази, тоді як середньомісячна зарплата - в 1,52 рази, пенсія - в 1,31 рази.

     Отже, для того щоб в Україні повернутися  до рівня 1990 р., необхідний приріст ВВП  проти 2004 р. в 2 рази, а щоб забезпечити  той рівень життя населення, що був на початку 90-х років, - в 4-5 разів, тому що нова підприємницька еліта від рівня своїх доходів не відмовиться. Не слід забувати й про те, що питома вага витрат з держбюджету на зміст управлінських структур за роки незалежності України зріс більш ніж                      у 6 разів.

     Підтверджують ці висновки й деякі інші, як офіційні, так і неофіційні, дані. Так за рівнем ВВП на душу населення (виходячи з паритету купівельної спроможності) близько 3000 діл. Україна займає місце у верхній частині переліку найбідніших країн миру. Можна зрівняти: у країнах із середнім рівнем доходу (Чехії, Польщі, Угорщині й ін.) ВВП на душу населення становить від 9000 до 14000 дол.

     Досвід  розвинених країн переконує, що високий  рівень життя населення досягається тільки за рахунок високих технологій. Тому необхідно забезпечити самі сприятливі умови для тих галузей, де створюються новітні технології й сучасна техніка. Що ж відбувається в нас? Видаткова частина державного бюджету України в 2004 р. зросла проти 1998 р. в 3,4 рази                  (див. таблицю 2).  
 
 

    Табл. 2 Витрати державного бюджету України 1998-2004р.                        у розрізі окремих галузей економіки

     (Х  – з 2000 р. Міністерство вугільної  промисловості України  та  Міністерство енергетики України  були об’єднані в Міністерство палива й енергетики України; в бюджетах України на 2000, 2001 та 2004 р. Витрати по департаментах , що входили в це міністерство, не виділялись) 

      Однак кошти з бюджету у першу  чергу направлялись на фінансування соціальних витрат і підтримку паливно-енергетичного  комплексу. Так, витрати Міністерства вугільної промисловості України й Міністерства енергетики України (з 2000 р. – Міністерство палива і енергетики України) на протязі 7 років незмінно складали 6-8% частини витрат держбюджету і зросли з 1657 млн. грн. В 1998 р. До 4619 млн. грн.. в 2004 р. Порівняймо: витрати Міністерства промислової політики України, яке об’єднує космічне, літако-, судо-, автомобілебудування та інші галузі в яких створюється сучасна техніка, тільки в 2004 р. перевищили витрати 1998р. Що стосується попередніх років, то в 2001 р. витрати цього міністерства склали 34% від його витрат в 1998 р., в 2002 р. – 46%, в 2003 р., - 71%.

    Про яку направленість держбюджету  можна казати, якщо в 2000-2004 рр. витрати Міністерства палива  і енергетики України перевищили  витрати Міністерства промислової політики України в 20 разів, суми, що були направлені на конверсію і створення нових видів цивільної продукції, зменшились з 35 млн. грн.. в 1999 р. до 14 млн. грн. В 2004 р. на розвиток вітчизняного сільськогосподарського машинобудування, відповідно, - з 45 до 10 млн. грн., на реконструкцію залізорудних підприємств – з 30                                 до 15 млн. грн.?!

     Не  є позитивним фактором розвитку вітчизняних  підприємств і податкова система, що діє в Україні. Основні надходження  до бюджету країни забезпечуються податком на додану вартість (ПДВ), податком на прибуток, акцизним збором і прибутковим податком з фізичних осіб. Так, в 2004 р. планувалося за рахунок цих чотирьох статей забезпечити 88% податкових, або 60% всіх надходжень до бюджету. За рівнем податкового тиску на вітчизняні підприємства Україна знаходиться на середньому рівні в Європі.

     Враховуючи  все це можна стверджувати, що відсутність  радикальних реформ, а саме –  зниження податкового тягаря на промислові підприємства, здійснення приоритетного фінансування наукоємних галузей, - не дозволило українській економіці навіть на протязі 5-річного 8-10%-ого зростання ВВП забезпечити суттєве підвищення рівню життя населення.

     Процес  зменшення податкового тиску  на підприємства має проходити в 5 етапів, на протязі яких необхідно поступово зменшити начислення на фонд заробітної плати з 38,5% (середній показник 2004 р.) до 20%, податок на прибуток – з 25% до 20%, а ПДВ – з 20% до 14%.

     Щоб забезпечити прискорений розвиток економіки України, приріст ВВП має перевищувати приріст мінімальної заробітної плати і фонду оплати праці закладів, які фінансуються з бюджетних коштів.

     Таким чином, щоб забезпечити прискорений  розвиток економіки України необхідно:

   - Забезпечити фінансування фундаментальних  і прикладних досліджень наукоємних галузей і виробництв;

     -Здійснити  поетапне зниження податкового  тиску на підприємства, що дозволить  швидко накопичити стабілізаційний  капітал, розширити виробництво,  втриматися на плаву в умовах  нестабільності фінансового ринку;

     - Зв’язати темпи збільшення доходів  і соціальних гарантій населенню  з випереджуючими темпами зростання  ВВП. [4, с. 20-23]

     Забезпечення  економічного зростання можливе  лише за умови активізації інвестиційної  діяльності,  яка на сьогодні не може вважатися задовільною. Слабка і недосконала інвестиційна політика у 90-х роках ХХ ст. призвела до того, що вітчизняна економіка втрачає здатність не тільки до розвитку, а й до само відтворення. На початку 90-х рр. потреба економіки України у відтворенні основних виробничих фондів (ОВФ) задовольнялися лише на 50%. Негайної заміни вимагали близько 25% загального обсягу ОВФ, у тому числі майже 40% машин і обладнання.

     Вихід із такої негативної ситуації і подальший  розвиток національної економіки потребує інноваційно-інвестиційного пожвавлення, оновлення ОВФ на принципово новій, конкурентоспроможній основі.

     Важливе значення для підвищення ефективності інвестиційної діяльності має поліпшення технологічної структури капітальних  вкладень за рахунок збільшення питомої  ваги витрат на відтворення активної частини ОВФ – машин та устаткування.

     Аналіз  показує, що за останні роки технологічна структура інвестицій в економіку  України поліпшилась (табл. 3) 
 
 
 

     Табл. 3 Технологічна структура інвестицій в основний капітал України за 1995-2001 роки (в %)

     З наведених даних видно, що за останні  роки технологічна структура капітальних  вкладень поліпшилась. Якщо 1995-1997 роках  спостерігалося падіння питомої  ваги витрат на устаткування, то в 2001 р. відбулося збільшення питомої ваги витрат на устаткування – з 27% в 1995 р., до 51 % в 2001 р. Позитивним є також те, що в 2001 р. зменшилася питома вага капітальних вкладень у будівельно-монтажні роботи з 66% в 1995 р.                 до 42%  у 2001 р.

     Вважають, що динаміка обсягів інвестицій у  значній мірі залежить від стану  інвестиційного клімату. Важливими  чинниками, що формують інвестиційний  клімат, є рівень розвитку продуктивних сил і стан ринку інвестицій, стан фінансово-кредитної системи, статус іноземного інвестора, інвестиційна активність підприємства. На жаль поки що інвестиційний клімат в Україні оцінюється, як непривабливий.[5, с.25-26]

     Обов’язковою  умовою забезпечення економічного зростання  є поліпшення інвестиційного клімату, тобто здійснення державою виваженої інвестиційної політики.

     Головні напрямки активізації державних  інвестицій:

          - Взаємозв’язок бюджетної та  грошової політики;

          - Активізація державних інвестицій  на цілі структурної перебудови;

    - Здійснення державної амортизаційної політики, яка має забезпечити  надійне внутрішнє джерело капітальних вкладень;

          - Впровадження і подальше розповсюдження  лізингових відносин;

          - Активізація залучення іноземних  інвестицій в Україну.

     Реалізація зазначених важливих напрямків вдосконалення державного регулювання відтворення основного капіталу дозволить успішно вирішувати актуальні проблеми, пов’язані з активізацією інвестиційної діяльності і оновленням ОВФ, забезпечити необхідні умови для сталого економічного розвитку. [6, с.17-22]

     В умовах досягнення фінансової  стабілізації активізація інвестиційної діяльності повинна бути спрямована на забезпечення прогресивних структурних зрушень  в економіці, оновлення виробничої бази, формування конкурентоспроможних господарських структур, соціальної орієнтації виробництва, вирішення питань зайнятості населення. [4]

     Ефективність  виробничих інвестицій характеризує економічні, соціальні або інші результати і  господарську доцільність їхнього  здійснення. Основою оцінки доцільності капітальних витрат служить порівняння вигідності того чи іншого проекту за умови обмеженості капіталу як ресурсу та забезпечення найбільших прибутків через реалізацію найліпшого з кількох варіантів (проектів) інвестицій.

     Офіційна  методика оцінювання ефективності (доцільності) капітальних вкладень передусім визначає загальні положення. Найбільш суттєвими з них є такі:

1. розрахунки економічної ефективності капітальних вкладень застосовуються за: розробки різних проектів і планових документів; оптимізації розподілу реальних інвестицій за різними формами відтворення ОВФ; оцінювання ефективності витрачання власних фінансових коштів підприємства;

    2) у розрахунках визначають загальну  економічну ефективність як відношення  до ефекту (результату) до суми капітальних витрат, що зумовили цей ефект. Витрати та результати обчислюють з урахуванням чинника часу;

3. з метою всебічного обґрунтування та аналізу економічної ефективності капітальних вкладень, виявлення резервів її підвищення використовують систему показників – узагальнених і поодиноких. До узагальнених  показників належать період окупності капітальних витрат (кількість років або місяців, за які відшкодовуються початкові інвестиції) та питомі капітальні вкладення ( розрахунку на одиницю приросту виробничої потужності або продукції) – капіталомісткість. Окрім узагальнених до системи входять такі поодинокі показники, що підлягають спільному комплексному аналізу: продуктивність праці; фондовіддача; матеріаломісткість (енергоємність) , собівартість, якість і технічний рівень продукції; тривалість інвестиційного циклу; величина соціального ефекту (як порівняти із соціальними нормативами); показники, що характеризують поліпшення стану навколишнього середовища;
4. за визначення ефективності капітальних вкладень має бути виключений вплив на сумарний ефект так званих неінвестиційних чинників, тобто заходів, здійснення яких не потребує капітальних вкладень. Це означає, що з одержаного підприємством загального ефекту (прибутку) треба вилучати ефект від повнішого використання введених раніше виробничих потужностей, збільшення коефіцієнта змінності роботи устаткування, запровадження прогресивних форм організації виробництва, праці та управління, підвищення професійної підготовки й майстерності персоналу тощо.

     У практиці господарювання підприємств приймаються різноманітні рішення, зв‘язані з інвестуванням виробництва й соціальної інфраструктури. З огляду на це заведено розрізняти загальну (абсолютну) та порівняльну (оцінку доцільності) ефективність капітальних вкладень. Абсолютна ефективність капітальних витрат показує загальну  величину  їхньої  віддачі 

(їхню  результативність) на тому чи  тому підприємстві. Її розрахунки  потрібні для оцінки очікуваного  або фактичного ефекту від  реальних інвестицій за певний  період часу.

     Порівняльна ефективність капітальних вкладень визначається лише тоді, коли є кілька інвестиційних проектів (варіантів  вирішення господарського завдання). Вона характеризує переваги (економічні, соціальні та інші) якогось одного проекту капітальних витрат проти іншого або інших. Розрахунки порівняльної ефективності здійснюють з метою визначення ліпшого з можливих проектів (варіантів) інвестування виробництва. Абсолютна й порівняльна ефективність реальних інвестицій взаємозв‘язані. Визначення найбільш доцільного проекту (варіанта капітальних вкладень) базується на зіставленні показників абсолютної їхнього ефективності, а аналіз останньої здійснюється порівнянням нормативних, запланованих чи фактично досягнутих показників, їхньої динаміки за певний період.                         [7, с.178-179]