Визначення шляхів врегулювання проблем зовнішньої заборгованості України

 

ЗМІСТ

ВСТУП……………………………………………………………………...….2

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ  ЗАБОРГОВАНОСТІ………………………………………………………..…4

           1.1.Сутність, види та чинники формування зовнішнього боргу….4

            1.2.Методи управління зовнішньою  заборгованістю…………..….10

РОЗДІЛ 2 СУЧАСНІ ОСОБЛИВОСТІ ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ УКРАЇНИ…………………….……16

           2.1. Етапи формування зовнішнього боргу України…………..…..16

            2.2. Оцінка сучасного стану зовнішньої заборгованості…………..23

РОЗДІЛ 3  НАПРЯМИ УДОСКОНАЛЕННЯ  СИСТЕМИ УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНІМ БОРГОМ………………………………………………..……….31

              3.1.Шляхи зменшення зовншньоборгового навантаження на українську економіку…………………………………………………………31

              3.2.Удосконалення системи управління зовнішньою заборгованістю…………………………………………………………………36

ВИСНОВОК ……………………………………………………………….…..39

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ ………………………………..…..41

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Актуальність  теми дослідження. Зовнішня заборгованість країни охоплює весь світ. Аналіз структури державного боргу та способи управління ним визначаються сьогодні як особливо актуальні.Зовнішній державний борг сукупність боргових зобов’язань держави, що виникає в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Мета та задачі  дослідження. Метою доної роботи є визначення шляхів врегулювання проблем зовнішньої заборгованості України.

Для досягнення мети в роботі було поставлено і вирішено наступні задачі:

-  розглянути сутність, види та чинники формування зовнішнього борг;

-  охарактеризувати методи управління зовнішньою заборгованістю;

- охарактеризувати етапи формування зовнішнього боргу України;

-  дати оцінку сучасного стану зовнішньої заборгованості;

- розробити шляхи зменшення зовншньоборгового навантаження на українську економіку;

- визначити проблеми  удосконалення системи управління зовнішньою заборгованістю.

Об’єкт та предмет  дослідження. Об'єктом дослідження даної курсової роботи  безпосередньо виступає зовнішня заборгованість країни, а предметом дослідження особливості формування зовнішнього боргу України.

Методи дослідження. Теоретичною та методологічною основою дослідження є фундаментальні положення економічної теорії, міжнародної економіки, наукові праці українських та зарубіжних вчених в сфері дослідження зовнішньої заборгованості.

В процесі дослідження  було використано наступні методи: історичний та логічний методи, індукції і дедукції; структурно-функціональні  методи, статистичні методи; системний  підхід.

Структура роботи. Курсова робота складається зі вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел з 18 найменувань.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 1

ТЕОРЕТИЧНІ  ОСНОВИ ДОСЛІДЖЕННЯ ЗОВНІШНЬОЇ  ЗАБОРГОВАНОСТІ

    1.1.Сутність, види та чинники формування  зовнішнього боргу

Поняття зовнішнього боргу, відносини, що складають його, у своїй динаміці органічно пов’язані з рядом фінансових та фінансово-правових інститутів і категорій: бюджет, бюджетний процес, бюджетна політика, бюджетний дефіцит, інфляція тощо. Можна стверджувати, що одне явище породжує інше і навпаки. В економічній літературі побутує одностайна думка, що загрозу економіці становить не стільки державний борг, особливо якщо він не відхиляється за своїми параметрами від узагальнюючих об’ємних макроекономічних показників, а зростання суми виплат процентів за державними позиками, особливо якщо вони прострочені. Адже виплати процентів за позиками посідають чільне місце серед витрат державного бюджету. Саме тому аналіз структури державного боргу та способи управління ним визначаються сьогодні як особливо актуальні.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Державний борг за своєю  економічною сутністю визначає економічні відносини держави як позичальника з її кредиторами (резидентами та нерезидентами) з приводу перерозподілу  частини вартості валового внутрішнього продукту на умовах строковості, платності  та повернення. 
За умовами залучення коштів розрізняють внутрішній та зовнішній борг. 
Внутрішній державний борг – сукупність зобов’язань держави перед резидентами (заборгованість держави всім громадянам, які тримають внутрішні державні облігації).

Зовнішній державний борг – сукупність боргових зобов’язань  держави, що виникли в результаті запозичення держави на зовнішньому ринку.

Основними причинами виникнення та зростання зовнішнього боргу в Україні є дефіцит державного бюджету та постійний дефіцит платіжного балансу країни. Для фінансування дефіциту державного бюджету залучаються кошти міжнародних фінансових організацій.

Залучення фінансових ресурсів державою на кредитній основі для  покриття власних потреб є прийнятною та об'єктивно зумовленою практикою  здійснення економічної діяльності. Економічна суть цього процесу полягає  в тому, що певного часу є певна  кількість вільних капіталів  як всередині країни, так і за її межами. Ці капітали здійснюють рух  із метою пошуку сфер свого застосування. Участь держави у міжнародному і  внутрішньому русі капіталів є фактом її входження до світогосподарського  простору.

Для здійснення цілеспрямованого й організованого руху капіталів  на міжнародному рівні створено низку  міжнародних фінансових інститутів. До їх числа належать Світовий банк, Міжнародний валютний фонд, Європейський банк реконструкції та розвитку. Крім цього, зовнішній борг може утворюватися при одержанні позик від іноземних  держав та їх угруповань. Сюди належать кредити держав Європейського співтовариства, кредити держав постачальників енергоносіїв.

Зовнішній борг являє собою заборгованість за кредитами (позиками), залученими з іноземних джерел. Він виступає у вигляді зовнішніх фінансових зобов'язань держави перед нерезидентами. Тобто держава виконує роль позичальника або гаранта погашення цих кредитів (позик) іншими позичальниками. Отже, до складу державного зовнішнього боргу входять:

1) прямий зовнішній борг, що формується через залучення іноземних кредитів, безпосереднім позичальником за якими є держава, та випуск державних цінних паперів у вигляді зовнішніх державних позик. Обслуговування цієї частини зовнішнього державного боргу здійснюється за рахунок коштів державного бюджету;

2) умовний зовнішній борг, який формується за рахунок іноземних кредитів, залучених іншими позичальниками під державні гарантії (гарантований державою борг). Відповідальність щодо обслуговування цих кредитів несе безпосередній позичальник, який самостійно погашає іноземні кредити за рахунок власних коштів, тому фінансові зобов'язання держави щодо погашення таких кредитів мають умовний характер. Але у разі невиконання безпосереднім позичальником своїх боргових зобов'язань перед нерезидентом згідно з умовами угоди про позичання набуває чинності державна гарантія щодо виконання платежів на користь іноземного кредитора. У такому разі умовні державні фінансові зобов'язання стають прямими.

Державний борг країни є  загальною сумою заборгованості держави своїм кредиторам внаслідок  непогашених позик та невиплати  за ними процентів. Він є способом тимчасового залучення державою додаткових коштів для покриття своїх  витрат. Залежно від сфери розміщення державний борг поділяється на внутрішній і зовнішній. Крім того, окремо виділять капітальний борг, який є загальною сумою заборгованості держави, що підлягає виплаті у майбутньому незалежно від терміну та поточний борг, що борг час повернення якого настає в поточному бюджетному періоді. Також розрізняють прямий борг і гарантований борг країни. До першого відноситься заборгованість, по якій безпосередньо боржником виступає держава, до другого – сума гарантій які надала держава за інших позичальників і у разі несплати боргу такими позичальниками борговий тягар лягатиме на державу. Окремо виділяють монетизований і немонетизований державний борг. До монетизованого державного боргу відноситься сума прямого та гарантованого державного боргу оформленого державними цінними паперами, кредитними договорами та гарантіями уряду, до немонетизованого відноситься заборгованість держави по виплаті заробітних плат, стипендій, пенсій, різного виду допомоги. Причому статистичні дані, щодо першого постійно узагальнюються і публікуються, а ось узагальнення немонетизованого боргу держави відсутні – зокрема на сайті міністерства фінансів таких даних нема. Існує поняття валового зовнішнього боргу держави, що являє собою сукупність державної та недержавної зовнішньої заборгованості країни.

Зовнішня заборгованість — це сума фінансових зобов'язань країни іноземним кредиторам, що підлягають погашенню в обумовлені терміни. Найгостріше проблема зовнішньої заборгованості стоїть перед країнами, що розвиваються, і переросла нині в проблему кризи заборгованості.

Криза заборгованості зумовлена, на перший погляд, рухом позикового капіталу, кредитних коштів, що видавалися промислово розвинутими країнами молодим державам. Насправді її причини значно глибші. Вони охоплюють усю систему відносин господарського спілкування між партнерами з приводу руху капіталів, товарів і послуг. Тому за своєю політико-економічною природою криза заборгованості має трактуватися не просто як криза фінансово-кредитних відносин розвинутих країн з молодими державами, а як найбільш узагальнюючий прояв кризи всієї системи світогосподарських відносин між ними. І якщо це так, то і вихід з неї в рамках діючої системи нерівноправних відносин неможливий. Отже, ситуація вимагає докорінної зміни цих відносин, їх перебудови на справедливій демократичній основі, встановлення нового міжнародного економічного порядку.

Можна зробити такі висновки щодо зовнішнього боргу на економічне зростання:

• борг може виступате фактором і джерелом економічного зростання;
• борг сприяє впровадження у життя нововведень і цим самим зумовлює якісні зміни економічнї системи;
• борг мобілізує реальний капітал і знаходить йому більш єфективне застосування:
• борг можи віявитись тягорем від невідповідного його застосування

Зовнішній борг може виступати  озитивним фактором для економічного зростання, якщо додаткові ресурси  використовувати ефективно:вкладати у виробництво, розвиток науки, технологій, що у майбутньому принисе  економічне зростання.

Проте, якщо зовнішній борг використовувати  для погашення попередньої заборгованості, то це призвиде до накопичення зовнішнього боргу без відповідного зростання економіки  держави.

Зовнішня заборгованість дає змогу країні здійснювати  більші сукупні витрати, ніж вироблений національний дохід.

Таким чином, вирішення проблем  економічного зростання  для отримання  найкращого результату з метою впровадження його в реальнее економічне життя  потрібно ефективно використовувати  залучені кошти, розвивати приоритетні  галузі  економіки, вкладати у виробництво.

 

 

        

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.2. Методи управління  зовнішньою заборгованістю

Управління державним боргом може розглядатися в широкому та вузькому розумінні. У широкому розумінні, під  управлінням державним боргом мається  на увазі формування одного із напрямів фінансової політики держави, пов'язаної з її діяльністю у вигляді позичальника і гаранта. Під управлінням боргом у вузькому розумінні мається  на увазі сукупність дій, пов'язаних з підготовкою до випуску, розміщення боргових зобов'язань держави, надання  гарантій, а також проведення операцій з обслуговування та погашення боргових зобов'язань.

У процесі управління зовнішнім боргом вирішуються такі завдання:

1) пошук ефективних умов запозичення  коштів з точки зору мінімізації вартості боргу;

2) недопущення неефективного та  нецільового використання запозичених коштів;

3) забезпечення своєчасної та  повної сплати суми основного  боргу та нарахованих відсотків;

4) визначення оптимального співвідношення  між внутрішніми та зовнішніми  запозиченнями за умови збереження  фінансової рівноваги в країні;

5) забезпечення стабільності валютного  курсу та фондового ринку країни.

Для ефективного управління зовнішнім боргом потрібно дотримуватись наступних принципів:

- безумовності — забезпечення  режиму безумовного виконання  державою всіх зобов'язань перед  інвесторами і кредиторами, які  держава, як позичальник, прийняла  на себе при укладанні договору  позики;

- зниження ризиків — розміщення  і погашення позик таким чином,  щоби максимально знизити вплив  коливань кон'юнктури світового  ринку капіталів і спекулятивних тенденцій ринку цінних паперів на ринок державних зобов'язань;

- оптимальності структури - підтримання  оптимальної структури боргових  зобов'язань за термінами обертання  і погашення;

- зберігання фінансової незалежності -підтримка оптимальної структури  боргових зобов'язань держави  між інвесторами-резидентами і  інвесторами-нерезидентами;

- прозорості - дотримання відкритості  при випуску позик, забезпечення  доступу міжнародних рейтингових  агентств до достовірної інформації  про економічний стан у державі  для підтримки високої кредитної  репутації і рейтингу держави-позичальника.

У процесі управління зовнішнім боргом необхідно враховувати економічну та політичну ситуацію в країні; рівень інфляції; ділову активність суб'єктів підприємницької діяльності; ступінь ризику країни щодо неповернення боргу.

При управлінні зовнішнім боргом країни міністерство фінансів стикається з ризиками, які можуть негативно вплинути на ефективність боргової політики держави. Такими ризиками є:

Відсотковий ризик – ризик зростання  плаваючих відсоткових ставок, передбачених умовами діючих зобов’язань за державним  боргом.

Валютний ризик – ризик знецінення національної валюти відносно іноземних  валют, у яких номіновано зобов’язання за державним боргом.

Ризик рефінансування – ризик зменшення  ємності відповідних ринків, що унеможливлює запозичення в обсягах, достатніх  для рефінансування боргу за прийнятною ціною.

Кредитний ризик – ризик невиконання  контрагентами зобов’язань перед  державою.

Ризик ліквідності – ризик тимчасової нестачі коштів державного бюджету  на виконання зобов’язань за державним  боргом.

Бюджетний ризик – ризик значного дохідної частини державного бюджету  порівняно з планом, що може призвести  до збільшення державних запозичень або невиконання боргових зобов’язань з обслуговування державного боргу.

Рейтинговий ризик – ризик зниження суверенного рейтингу.

Операційний ризик – ризик дії  людського, технічного факторів і обставин непереборної сили.

Зовнішній борг полягає в забезпеченні платоспроможності держави, тобто можливості погашення боргів. Це стосується як поточного, так і капітального боргу. Стосовно поточного боргу необхідно забезпечити реальні джерела його погашення. Для капітального боргу важливо встановити такі строки його погашення, коли будуть наявні відповідні для цього джерела.

В управлінні внутрішнім та зовнішнім  боргами існують певні специфічні ознаки. Платоспроможність за внутрішніми  позиками забезпечується, як правило, за рахунок внутрішніх джерел. Платоспроможність за зовнішнім боргом залежить перш за все від валютних надходжень. Можливості у погашенні цього боргу визначаються в сальдо торгового балансу. Його позитивне сальдо характеризує ті ресурси, які забезпечують платоспроможність держави і дають змогу тим самим урегулювати платіжний баланс.

Для ефективного управління державним  боргом, розв'язання проблеми зниження боргового навантаження та ризику невиконання  боргових зобов'язань держави використовують різноманітні методи. Одним із найпоширеніших є рефінансування державного боргу, тобто погашення основної заборгованості і процентів за рахунок засобів, отриманих від розміщення нових  позик. Для успішного застосування механізму рефінансування необхідно, щоб держава мала високу репутацію  держави-позичальника. її досягнення та підтримка являється важливим фактором для успішного управління державним  боргом. На сьогодні репутація позичальників  на світовому фінансовому ринку  виражається в рейтингах, які  присвоюються певній державі спеціальними агентствами відповідно до міжнародних правил рейтингування.

З позиції інвесторів, найбажанішим варіантом є повне, безумовне  і своєчасне виконання державою своїх зобов'язань. Однак за умови  неспроможності держави через певні  причини забезпечити погашення  позик і виплат за ними процентів, можуть прийматися рішень щодо новації, уніфікації, конверсії, консолідації, відстрочки погашення боргів або  ж анулюванні державного боргу.

Новація - домовленість між позичальником  і кредитором щодо заміни зобов'язання по певному фінансовому кредиту  іншим зобов'язанням. 
Уніфікація позик - об'єднання декількох раніше випущених позик. При цьому облігації та сертифікати раніше випущених позик обмінюються на облігації та сертифікати нової позики.

Конверсія - одностороння зміна доходності позики, коли держава заявляє про  зниження для кредиторів дохідності по позиках, отриманих державою.

Консолідація - зміна умов обертання  позик в частині терміну їх погашення, тобто рішення про  перенесення дати виплати по зобов'язаннях на пізніший термін.

Обмін облігацій за регресивним  співвідношенням - кілька раніше випущених  облігацій прирівнюються до однієї нової облігації. 
Відстрочення погашення позик - провадиться, коли випуск нових позик використовується на обслуговування раніше випущених позик 
Анулювання боргу - відмова держави від усіх зобов'язань щодо раніше випущених позик. Може бути зумовлене фінансовою неспроможністю держави або політичними мотивами.

Слід мати на увазі, що застосування цих методів порушує перший принцип  управління державним боргом — принцип  безумовності. Тому їх використання вимагає глибокого попереднього вивчення та аналізу подальших економічних і політичних наслідків.

Це може бути:

1. скорочення споживання населення  країни;

2. збільшення податків для обслуговування  державного боргу виступає антистимулом  економічної активності;

3. перерозподіл доходу на користь  власників державних облігацій;

4. Іноземні кредити, отримані  вітчизняними підприємствами під  гарантії уряду.

Відмова від платежів не тільки принизлива, вона загрожує втратою активів за кордоном, іншими міжнародними санкціями. Оголошення дефолту може принести лише тимчасове полегшення для державного бюджету, але призведе до глобальних наслідків, пов'язаних із зменшенням обсягів  іноземних інвестицій в економіку  країни, до зменшення обсягів зовнішньої торгівлі, зробить неможливим надалі здійснювати зовнішні запозичення. 
Будь-яка програма реструктуризації потребує проведення відповідних розрахунків стосовно кожного випадку. При цьому аналіз можливих варіантів повинен враховувати не тільки економічні, але й політичні наслідки тих чи інших дій щодо суверенного боргу. Крім того, при використанні ринкових механізмів завжди залишається можливість управління державним боргом і оптимізації структури боргових виплат.

Використовується кілька варіантів  реструктуризації зовнішньої заборгованості, які пропонуються кредиторами, залежно  від виду зовнішнього боргу та рівня доходу на душу населення. 
Один з них — реструктурування міжурядових позик і позик, які гарантовані урядом у рамках Паризького клубу офіційних кредиторів. Програма 
реструктуризації передбачає одержання боржником відстрочки виплати основної частини боргу терміном до трьох років.

Х'юстонські умови, які введені  в дію у 1990 році, дозволяли країнам -боржникам Паризького клубу із середнім рівнем доходу на душу населення проводити  конверсію відповідних боргів на акції, національну валюту чи обмінювати борги за ринковим курсом для їх вкладення у національні фонди на різноманітні доброчинні цілі.

По-перше, управління зовнішнім боргом у контексті реалізації стратегії максимізації суспільного добробуту має зводитися до мінімізації витрат на його обслуговування та уникнення макроекономічних труднощів і проблем фінансування соціальних програм у майбутньому.

По-друге, управління державним боргом має забезпечити оптимізацію  його рівня та структури, щоб це не відображалось негативно на темпах економічного зростання і платіжному балансі у довгостроковій перспективі.

По-третє, управління зовнішнім  боргом, з погляду використання останнього як інструмента макроекономічного регулювання, має зводитися до мінімізації впливу фінансування державного боргу на стан фінансового ринку.

По-четверте, з позицій забезпечення національної безпеки, управління державним  боргом має сприяти уникненню  політичної та економічної залежності від іноземних кредиторів.

У загальному вигляді під управлінням  державним боргом розуміють сукупність заходів по виплаті доходів кредиторам та погашенню позик, зміни умов вже  випущених позик, визначенню умов випуску  нових державних цінних паперів. Але є доцільним визначення управління державним боргом з позицій макро- та мікрорівня.

Під управлінням зовнішньогборгом з урахуванням макрорівня розуміють формування одного з напрямів економічної політики держави, пов’язаного з його діяльністю в якості позичальника. У цьому випадку управління заборгованістю є прерогативою законодавчих органів (іноді уряду) і полягає в:

·   формуванні політики своєчасного погашення державного боргу;

·   встановленні кордонів державної заборгованості (в тому числі у визначенні загального обсягу бюджетного дефіциту і, відповідно, позик необхідних для його фінансування);

·   визначенні основних напрямів і цілей дії на мікро- і макроекономічні показники;

·   встановлення можливості і доцільності фінансування за рахунок коштів державного кредиту загальнодержавних соціально-економічних програм;

·   В процесі управління державним боргом можна виділити такі функціональні елементи;

·   безпосереднє управління, що включає визначення порядку, умов випуску та розміщення державних боргових зобов’язань на внутрішньому і зовнішньому (у вигляді єврооблігацій) ринках, а також встановлення порядку залучення іноземних кредиторів;

·   обслуговування за рахунок здійснення операцій по розміщенню позик, виплаті процентного боргу по ним, рефінансуванню і погашенню;

·   контроль за станом державного боргу.

Таким чином, однозначного способу  розв’язання боргової проблеми не існує. Використання різноманітних  методів реструктуризації зовнішньої заборгованості, які застосовуються у світовій практиці, дає можливість країнам – боржникам, з одного боку, значно полегшети свій борговій тягар перед міжнародними фінансовими  організаціями, а з другого, у  них з’являться можливості отримати нові кредити. Необхідною передумовою  забезпечення максимально сприятливих  умов врегулювання зовнішньго боргу, при  цьому, є створення переконливої програми дій, спрямованної на продовження  і прискорення ринкових реформ у  державі, поліпшення інвестиційного клімату, зміцнення демократичних інститутів.

 

 

 

 

 

 

 

РОЗДІЛ 2

СУЧАСНІ  ОСОБЛИВОСТІ  ФОРМУВАННЯ ТА УПРАВЛІННЯ ЗОВНІШНЬОЮ ЗАБОРГОВАНІСТЮ УКРАЇНИ

2.1. Етапи формування  зовнішнього боргу України

Згідно з чинним законодавством України управління зовнішнім державним  боргом та його обслуговування здійснює Міністерство фінансів України, у складі якого спеціально сформовано Головне  управління обслуговування зовнішнього  державного боргу України. У межах  покладених на нього повноважень  Міністерство фінансів виступає фінансовим агентом держави під час виконання  всіх фінансових операцій, пов'язаних із цим завданням. Міністерство фінансів України реєструє всі іноземні кредити, залучені як від імені держави, так  і під державні гарантії українськими юридичними особами. На підставі цієї інформації здійснюється статистичний облік усіх державних зовнішніх  зобов'язань, ведеться моніторинг державного зовнішнього боргу, готується детальний  графік платежів з його обслуговування, згідно з яким Державне казначейство забезпечує своєчасне фінансування видатків на обслуговування державного зовнішнього боргу в межах  наявних фінансових ресурсів, передбачених Державним бюджетом України на вказані  цілі.

Ретроспективний аналіз засад  формування і обслуговування державного боргу України, а також управління ним дозволяє виділити кілька етапів цього процесу.

Рис.2.1. Динаміка зовнішнього  боргу України до 2000 року

 

Перший з них (1991 р.- І  половина 1994 р.) характеризується безсистемним утворенням і нагромадженням боргу: залучалися прямі кредити НБУ, надавались урядові гарантії щодо іноземних  кредитів українським підприємствам, урегульовувалися боргові взаємовідносини  з Російською Федерацією.

На другому етапі (ІІ половина 1994 р. - І половина 1997 р.), поряд з  продовженням боргової політики попередніх років, активізувалися зв’язки з  міжнародними фінансовими організаціями. За цей період зовнішній борг зріс на 56%. Починаючи з 1995 р. внутрішній борг формується переважно шляхом розміщення облігацій внутрішньої державної  позики.