Водні ресурси України як основа розвитку регіональної економіки

Міністерство  освіти і науки України 

Вінницький торговельно-економічний  інститут                                                                Київського національного торговельно-економічного університету

Факультет економіки  та менеджменту                                          

 Кафедра економіки  підприємства та міжнародної  економіки

Курсова робота

з дисципліни “Регіональна економіка”

на тему:

 “Водні ресурси України  як основа розвитку регіональної економіки”

                                                                            Cтудентки 2  курсу

                                                                         Групи ОАП-21                                                                                                                                                                                                                         

                                                                                заочної форми навчання                                                                                                                                                                                                                                                                                                                                       спеціальності:

 «Облік і  аудит на підприємництві»                                                    Саєвської Світлани Миколаївної

                                                                      Науковий керівник                   

Доцент Домбровський О.Г.                                 

Вінниця 2010

                                                    Зміст

  Вступ   ……………………………………………………………….3

1. Водні ресурси  як складова природних ресурсів  України………5

2. Сучасний рівень  розвитку, структура і характеристика 

Водних ресурсів України…………………………………………..10

3. Проблеми антропогенного  впливу на водні ресурси………….18

4.  Раціональне  використання  водних ресурсів України………..24

Висновки …………………………………………………………...29

Список використаної літератури …………………………………31

Додатки …………………………………………………………….33

                                          Вступ

        Водні ресурси - це частина природних запасів води, які безпосередньо приймають участь або можуть приймати участь у суспільному виробництві в конкретних історичних умовах при певному розвитку продуктивних сил. Актуальність теми водні ресурси  полягає в тому, що у роботі водні ресурси досліджуються не тільки як природне явище, але й як соціально-економічна категорія, що тісно пов’язана з рівнем розвитку людського суспільства.  Обґрунтовуються перспективні напрямки впровадження інноваційних проектів у переробній промисловості та енергетиці. Кожна з цих сфер господарської діяльності включає системи водопостачання та водоспоживання, які значно різняться між собою і, відповідно, по-різному впливають на стан природних водних об’єктів.

      Метою даної  курсової роботи  є теоретичне обґрунтування водних ресурсів як вагомої частини розвитку регіональної економіки, їх структури,  характеристики і сучасного рівня розвитку, а також розгляд напрямів раціонального використання водних ресурсів і вплив антропогенних проблем на водні ресурси і їх подолання. Завданням даної роботи є обґрунтування аналізу використання свіжої води у промисловому виробництві, характеристика галузевих особливостей та екологічних наслідків водокористування в окремих ланках промислового сектора, оцінка перспектив інноваційного оновлення систем водопостачання на промислових підприємствах та відновлення гідроенергетичного потенціалу малих річок України      

   Для аналізу  стану використання водних ресурсів  на території окремих регіонів  України використані статистичні  дані за останні 6 років. За визначений період обсяг споживання свіжої води зменшився в 2,6 рази ( з 30,2 км3 до 11,6 км3) і відмічається у всіх сферах діяльності: у сфері комунально-побутовому використанні, у промисловому, у сільському господарстві. Впровадження економічної реформи, формування нових економічних відносин у суспільстві, зміни обсягів та характеру промислового та сільськогосподарського виробництва – все це принципово вплинуло на кількість та якість використання водних ресурсів. Найбільші обсяги води використовуються в степному регіоні – 37-42% загального обсягу та Донбаському регіоні – 20%, особливо в Дніпропетровській, Запорізькій та Донецькій областях,  де зосереджені потужні промислові підприємства та розвинута експлуатація меліоративних систем. Зменшення обсягів спожитої води відмічено на території усіх регіонів. Особливо така тенденція стосується степового регіону, де коефіцієнт загальної водоємності зменшився в 3 рази, Донбаського регіону – в 2,6 рази, в Криму – в 2,7 рази. В інших регіонах коефіцієнт загальної водоємності зменшився в 2,3 – 2,4 рази.

Об’єктом, що досліджується, виступає водоресурсний та економічний  потенціал України. Крім усім відомого фактору, що скорочення обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва  спричинило зменшення загального водоспоживання, актуальності набувають ще ряд проблем, які мають негативний вплив на процеси водокористування. Занепокоєння викликає збільшення обсягу викидів стічних та неочищених вод у водні об’єкти у зв’язку з погіршенням ефективності роботи очисних споруд та поступовим моральним і фізичним старінням матеріально-технічної бази господарського комплексу.

 Предметом  цього дослідження є еколого-економічні  і еколого-географічні проблеми  водозабезпечення територій.  

Визначення  і наукове обґрунтування основних цілей та напрямів підвищення збалансованого, екологічно безпечного розвитку промислового водокористування, мінімізація кількості забруднюючих виробництв, збереження водних екосистем як унікальних складових природного середовища – неповний перелік першочергових завдань, вирішення яких потребує невідкладного, швидкого реагування і  найбільш повного впровадження.

1. Водні  ресурси як складова природних  ресурсів України

   В Україні налічується 63119 річок, у тому числі великих (площа водозбору понад 50 тис. кв. кілометрів) – 9 середніх (від 2 до 50 тис. кв. кілометрів) – 81 і малих ( менш як 2 тис. кв. кілометрів) – 63029. Загальна довжина річок становить 206,4 тис. кілометрів, з них 90 відсотків припадає на малі річки.   Забезпеченість України водними ресурсами відображено у табл. 1.1 

                                                                                                       Таблиця 1.1

           Водні ресурси України, км3

Продовження табл. 1.1

   Сумарна  величина річкових вод України в середній за водністю рік складає 87,7 млрд. м3, з яких безпосередньо на території України формується всього 52,4 млрд. м3. Близько 80% водних ресурсів України складають водні ресурси басейну р. Дніпро, які забезпечують водою майже 30 млн. людей, або 2/3 всього населення України. Місцевий річковий стік у середньому за водністю році — 50 км3. На Україні тисячі великих і малих річок, в складі яких 117 річок довжиною понад 100км. Найбільш водоносні, економічно важливі за значенням – Дніпро, Дністер, Південний Буг, Сіверський Донець, Тиса, Десна, Прип’ять, Дунай, Пруд. Найбільш забезпеченими водними ресурсами регіонами є Дніпропетровська,  Запорізька,  Кіровоградська,  Полтавська,  Черкаська та Херсонська області, які знаходяться у басейні р. Дніпро. Це свідчить про значний водноресурсний потенціал у цих регіонах і значні резерви підвищення ефективності використання водного фактора соціально-економічного піднесення. У 2007 році найвищі обсяги забору води мали місце у Дніпропетровській, Київській (включаючи м. Київ),  Одеській  та Донецькій областях, а також в АР Крим.. Основні показники забезпеченості водними ресурсами адміністративних областей України відображено у додатку А.

    Географічно територіальний  розподіл водних ресурсів України  не відповідає розміщенню водоємних господарських комплексів. Найбільша кількість водних ресурсів (близько 60%) зосереджена в річках басейну Дунаю на прикордонній межі України, де потреба у водних ресурсах не перевищує 5% загальнодержавного обсягу. Найменша кількість водних ресурсів формується там, де зосередженні найбільші води – Донбас, Криворіжжя, Крим та південні області України, де зосереджені найбільші споживачі води.

  Для усунення територіальної  і часової нерівномірності розподілу  стоку водозабезпечення в Україні здійснюється за допомогою 1160 водосховищ (загальним об’ємом  55 куб. км), понад 28 тис. ставків, 7 великих каналів (загальною довжиною 1021 км, пропускною здатністю 1000 куб. м. за секунду), 10 великих водоводів,  якими вода подається у маловодні райони. Водосховища Дніпровського каскаду з корисним об’ємом 18,7 куб. кілометрів забезпечують більше половини обсягу водокористування.

   Для цілей водопостачання  населення та галузей економіки  забирається понад 16 млрд.м3 води, з них близько 58% -у басейні Дніпра, 12% - у басейні Сіверського Дінця, 8% - у басейні Дністра, 6% - у басейні Південного Бугу і 4% - у басейні Дунаю. За багаторічними спостереженнями, потенційні ресурси річкових вод України (разом із р. Дунай) становлять 209,8млн. км3, із яких 25% формуються в межах України і розглядаються як власний водний фонд України, а решта надходить із зарубіжних країн – Російської Федерації, Білорусії, Румунії, Молдови, Угорщини, Польщі та інших. Прогнозні ресурси підземних вод становлять 21 млн. км3. Розвідані експлуатаційні запаси підземних вод дорівнюють близько 6 млн. км3. Поверхня території України покрита густою сіткою річок, більшість яких тече на південь у Чорне та Азовське море, і лише 2% її площі належить до басейну Балтійського моря.

     Гідрографічна сітка України розподіляється за водозбірними комплексами великих річок – Вісли (включаючи р. Західний Буг), Дунаю (разом із р. Тиса), Дністра, Південного Бугу, Дніпра (включаючи рр. Прип’ять, Десна), Сіверського Дінця, а також річок Причорномор’я і Приазов’я. При цьому ресурси річкового стоку формуються за рахунок приток (транзит) по Дунаю (123 млн. км3), Дніпру (34,4 млн. км3), Дністру (0,8млн. км3), Сіверському Дінцю (1,8 млн. км3) та власного стоку 52,4 млн. км3.

  У зв’язку з цим при плануванні Україною водогосподарських заходів транзитний стік може бути не врахований або врахований часткою, оскільки він може бути використаний іншими державами, на території яких він формується і з яких надходить до України, оскільки він є власним водним фондом цих держав. Таким чином, основними джерелами формування водних ресурсів України є місцевий стік, стратегічні запаси підземних вод і незначна частина транзитного стоку.

      Значним резервом для задоволення господарських та питних потреб є підземні води. Тим більше їх використання не вносить значних конструктивних імпульсів у природні системи на відміну від використання поверхневих вод,  що сприяє посиленню надмірного зволоження окремих територій, які відводяться під сільськогосподарські угіддя, а також вивітрювання та ерозії ґрунтів. Якщо оцінювати ступінь освоєності, розвіданості щодо збору підземних вод станом на 1 січня 2006 року, то в більшості областей України відсоток використання підземних вод від експлуатаційних запасів становить менше 50. В окремих з них має місце зворотна тенденція. Це зокрема Дніпропетровська (64%), Донецька (127%),  Запорізька (51%),  Луганська (71%),  Миколаївська (67%) області.

    Трансформація  національної економіки істотно  позначилася на динаміці розвитку  водогосподарського комплексу. Крім усім відомого фактору, що скорочення обсягів промислового і сільськогосподарського виробництва спричинило зменшення загального водоспоживання, актуальності набувають ще ряд проблем, які мають негативний вплив на процеси водокористування. Занепокоєння викликає збільшення обсягу викидів стічних та неочищених вод у водні об’єкти у зв’язку з погіршенням ефективності роботи очисних споруд та поступовим моральним і фізичним старінням матеріально-технічної бази господарського комплексу.

       Комунальне господарство є тією ланкою національної економіки, для якої водні ресурси є чи не основним чинником динамічної роботи. Тому й не дивно, що на відміну від інших галузей господарського комплексу, тут не спостерігалось значного зниження водозабору.

     У  даний час в системах водного  господарства України на фоні  щорічного збільшення кількості  споживаної води та підвищення  вимог до її якості спостерігається  тенденція до зниження запасів  прісних вод та їх прогресуючого  забруднення стічними водами. Ця проблема в Україні постійно загострюється, оскільки наша держава належить до малозабезпечених водою країн. Розвиток національного господарського комплексу в сучасних умовах глобалізації та регіоналізації економічних відносин вимагає й радикального перегляду механізмів залучення природних ресурсів у відтворювальний процес.

2. Сучасний    рівень   розвитку   структура   і   характеристика   водних  ресурсів України

   Водні ресурси характеризуються специфічними особливостями, що відрізняють їх від інших природних ресурсів – землі, надр, лісів. Усім видам запасів води притаманна висока динамічність і взаємозв’язок, що пояснюється об’єктивними процесами кругообігу води в природі. Завдяки цим властивостям існує можливість багаторазового і багатоцільового використання певних обсягів водних ресурсів, що розкриває шляхи раціонального використання води.

    Враховуючи  велике значення водних ресурсів  для життя суспільства, їх можна  розглядати у вигляді водогосподарської  інфраструктури, що обслуговує виробничу  і соціальну сфери суспільної діяльності.

    Головна  функція водних ресурсів, як виробничої  інфраструктури, полягає в тому,  що в результаті надання послуг  специфічного виду, вона забезпечує  безперервність обороту всіх  форм і частин суспільного  продукту, охоплюючи всі стадії, починаючи від стадії виробництва до споживання, сприяє нормальному функціонуванню промисловості, будівництва, сільського господарства, інших видів діяльності. Водні ресурси, як  виробнича інфраструктура, не створюють ні предметів праці, ні продуктів споживання, лише створюють сприятливі умови для розвитку матеріального виробництва. Праця, що реалізується в таких умовах, є продуктивною і має суспільно необхідний характер, а діяльність, що пов’язана з виробничим обслуговуванням галузей народного господарства, збільшує вартісне значення сукупного продукту і національного доходу.

   Функціональне  призначення водних ресурсів  як соціальної інфраструктури  пов’язано із створенням соціальних умов для життєдіяльності людей в результаті задоволення потреб у воді з метою підвищення рівня життя. Як соціальна інфраструктура водні ресурси непрямим чином (побічно) впливають на процес матеріального виробництва, створюють важливі умови для розширеного відтворення зростання продуктивності праці.

   В процесі  виконання функціональних обов’язків у вигляді інфраструктури висвітлюються складні відносини між органами управління економікою країни в цілому і окремими територіями, підприємствами, господарствами, що визначають стан, перспективи та ефективність використання водних ресурсів в народному господарстві, склад заходів, що забезпечують зберігання води як природного ресурсу.

   Водні  ресурси є важливим фактором  розвитку й розміщення продуктивних  сил України. Залучення значних  обсягів води у господарський  обіг, їх забруднення і безповоротні втрати, великомасштабне перетворення ландшафтів (Полісся, Донбас, Придніпров’я) порушили природну рівновагу екосистем, призвели до втрати самовідновлювальної здатності і виснаженості водних ресурсів у багатьох регіонах нашої країни. Вже сьогодні питна вода стає предметом міждержавних переговорів і включається в систему міжнародного товарообігу.

 Згідно з  Водним кодексом України, під  водними ресурсами слід розуміти  всі обсяги поверхневих, підземних  і морських вод відповідної  території. При цьому ресурси прісних (поверхневих і підземних) вод належать до основних, що визначають водозабезпечення соціально-економічного розвитку країни в цілому й окремих її регіонів.

Україна володіє  значним водно ресурсним потенціалом, який тривалий час використовується нераціонально, що було пов’язано із уявленнями про відновлюваність і невичерпність водних ресурсів. Використання цього потенціалу підкорялося інтересам прискореної індустріалізації, укріплення обороноздатності країни і задоволення постійно зростаючих потреб національної економіки та населення у водних ресурсах. В цілях забезпечення вказаних потреб було здійснено масштабне водогосподарське будівництво, регулювання стоку більшості річок за допомогою водосховищ і гідротехнічних споруд, створений єдиний водогосподарський комплекс.

    У  народному господарстві існує  багатоцільове використання водних  ресурсів. Значними споживачами  води є міста та населені  пункти, промисловість, будівництво,  енергетика, сільське господарство. Використовують водні ресурси для виробничих цілей водний транспорт і рибне господарство. Ці та інші галузі економіки є учасниками водогосподарської системи і в результаті своєї виробничо-економічної діяльності створюють водогосподарські комплекси – складні споруди багатоцільового призначення, що включають греблі, електростанції, шлюзи, водосховища тощо. Водогосподарські комплекси призначені для вирішення декількох завдань: виробництво електроенергії, забезпечення роботи промисловості, сільського господарства, транспорту, забезпечення постачання води для міст, населених пунктів, створення умов для життя, праці, та відпочинку людей.

    На  сьогодні практично всі регіони  України потребують широкомасштабної  реконструкції і модернізації  існуючої матеріально-технічної  бази суспільного виробництва з урахуванням ресурсно-екологічних вимог, стандартів та обмежень. Це може здійснюватися на основі застосування новітніх екологічно збалансованих, енерго- і ресурсозберігаючих технологій, маловідходних замкнутих виробничих циклів, а також подальшого розвитку систем оборотного і повторного використання прісних, морських і стічних вод, що дасть можливість комплексно використовувати матеріально-сировинні ресурси, знижувати собівартість продукції та зводити до мінімуму викиди забруднюючих речовин у навколишнє середовище.

     Впровадження  нових і ефективних технологій  є однією з умов підтримання  стабільних темпів розвитку виробництва,  забезпечення раціонального використання  природних ресурсів та захисту  навколишнього середовища. Невід’ємна  частина цієї діяльності – вдосконалення застосовуваних технологій, заміна їх на доступніші та екологічно безпечніші. При вивчені шляхів удосконалення технологій водоспоживання і водовідведення необхідно враховувати їх взаємозв’язок з природними екосистемами і оцінити, як заходи із зниження рівня використання і забруднення вод впливатимуть на використання інших ресурсів, їх відтворення та якість.

   Визначення  і наукове обґрунтування основних  цілей і напрямів підвищення  збалансованого, екологічного безпечного  розвитку промислового водокористування, мінімалізація кількості забруднюючих виробництв, збереження водних екосистем як унікальних складових природного середовища – неповний перелік першочергових завдань, вирішення яких потребує невідкладного, швидкого реагування і найбільш повного впровадження.

     Інноваційні  процеси як найперспективніша  форма розвитку економіки поступово  знаходять місце в водному  господарстві. В умовах проведення  реструктуризації водного господарства  є практичні можливості формування  інноваційної системи, яка враховує особливості його сучасного стану: насичення ринку великою кількістю не затверджених методичних розробок, технологій та послуг високої якості з однаковими споживачами властивостями; посилення конкуренції; перехід ініціативи створення технологій або послуг від розробників і виробників до споживачів-водокористувачів.

Вдала реалізація інноваційних проектів, що стосуються різних сегментів  водного господарства, потребує формування інституціональної структури інноваційної діяльності, яку становитимуть підприємства, установи, їх об’єднання різних форм власності, що надаватимуть послуги з продукування, освоєння та комерціалізації продуктових та процесних інновацій (консалтингові фірми, фінансово-кредитні установи, зони інтенсивного науково-технічного розвитку (технополіси), інноваційні центри). В цьому процесі    мають бути науково-дослідні установи Держводгоспу, які забезпечуватимуть інтеграцію науково - технічних досліджень і водогосподарської діяльності та поступово переводитимуть водне господарство на інтенсивну основу, а окремі його складові – на ресурсо - ощадливу модель розвитку.

     В Україні  сформовано потужні народногосподарські  комплекси металургійної,  машинобудівної, легкої, харчової та інших галузей.  Широкого розвитку набули сільськогосподарське виробництво, капітальне будівництво, транспорт, зв’язок.

 Усі види водозабезпечення  розподіляють на дві категорії.  До першої відносяться галузі, де користування водою пов’язано з вилученням з річок, озер, водосховищ (промисловість, комунальне господарство, сільськогосподарське зрошування). У такому разі частина води з тієї, що надходить, втрачається, ставши частиною промислової та сільськогосподарської продукції, решта – випаровується.  До другої категорії відносять галузі, які для виконання своїх виробничих завдань користуються виключено водними ресурсами. Серед найбільш значущих назвемо гідроенергетику, водний транспорт, рибне господарство, водний туризм.

Із застосуванням прогресивних конструкцій прокладено протифільтраційні  облицьовувальні канали, впроваджено прогресивну технологію поливу – дощування, автоматизований водорозподіл, на осушувальних системах побудований гончарний дренаж. Застосування меліоративних заходів збільшило оброблювальні площі, почали приносити користь освоєні землі посушливої зони та зони надмірної вологості. На території Степового регіону створена можливість для одержання декількох врожаїв на рік, зменшена залежність сільського господарства від несприятливих кліматичних умов. З появою великих зрошувальних систем та з концентрацією в господарствах значних зрошувальних масивів створені зони гарантованого товарного виробництва кормів, овочів, зерна.

     На підприємствах  набули поширення прямоточності,  послідовності й оборотні системи.  При прямоточній системі насосна  станція подає воду з водойми до об’єктів. Після використання вона по каналізаційних трубах надходить до очисних споруд, а потім знову потрапляє до водойми. При послідовній системі вода використовується кілька разів у цехах, а далі – для гідравлічного видалення шлаку і золи. Тепла вода обігріває житлові приміщення, парники. Дефіцит її значно зменшиться при заміні прямоточного постачання на оборотне.

     Оборотні системи  водопостачання впроваджені на  підприємствах Донецька, Макіївки, Єнакієвки, Харцизька, на всіх підприємствах Криворізького залізорудного басейну, куди вода надходить каналом Дніпро-Кривий Ріг. Застосовані такі системи в Миколаєві, Сімферополі, Черкасах, Сумах, Рівне та інших містах.

     Впровадження  прогресивних систем стало можливим  у результаті досліджень та розробок, виконаних науковими установами, проектними організаціями, вищими навчальними закладами. Розроблено конструктивно-технологічні схеми для різних підприємств, способи очистки стоків, нормативні матеріали по проектуванню, плануванню робіт й експлуатації нового обладнання.

  В буряко-цукровому  виробництві широко використовують  локальні оборотні системи водопостачання, від ефективної та надійної  роботи яких залежить і витрати  свіжої технічної води, і джерела  утворення стічних вод у виробництві. До цих оборотних систем належить оборотна система гідротранспорту й миття буряків (оборотна система транспортно-мийних вод). Вода в цій системі забруднюється найбільше. Ступінь її забруднення залежить від якості та ступеня забруднення буряків. Найбільш перспективною технологією очищення оборотної води в цій системі, яка дозволяє значно знизити витрати свіжої води на підживлення оборотної системи і зменшити кількість стічних вод, що відводять від цієї системи, є технологія, яка передбачає до освітлення частини транспортерно-мийної води після відстійників із застосуванням спеціальних освітлювачів, після котрих вода спрямовується на мийку буряків. Якість цієї води відповідає всім вимогам, які висуваються до якості води, що використовуються для мийки буряків. Це дає можливість знизити витрати свіжої води, яка раніше використовувалась на дані цілі; крім цього, в оборотну систему повертається транспортно-мийна вода  із земельних відстійників транспортно-мийного осаду, котрий перед поверненням в оборотну систему додатково підтягається очищенню на аналогічних освітлювачах.  Використання цієї технології дає можливість значно знизити витрати свіжої води на підживлення оборотної системи та зменшити кількість стічних вод, які раніше спрямовувалися на біологічну очистку. Зниження водоспоживання і водовідведення можна також одержати при впровадженні технології обробки теплообмінних вод (вод І категорії), передбачає фільтрацію частини обробленої води (до 25%) через зернисті загрузки (пісок, подріблений керамзит) з наступним поверненням фільтрованої води в оборотну систему. Ця технологія пройшла виробничі випробування і підтвердила свою ефективність щодо зниження витрат свіжої води на підживлення оборотної  системи та стабілізації якості обробленої води.

    Також  гідроенергетика – досить активний водокористувач. Щоб одержати електроенергію, через турбіни гідроелектростанцій пропускають воду, накопичену у водосховищах після весняної повені та дощів. Що ж до гідроелектростанцій, то це основа водогосподарчого комплексу, оскільки вони беруть на себе головні матеріальні затрати по регулюванню стоку річок, освоєнню нових економічних районів. Набутий досвід свідчить про високу ефективність ГЕС. Собівартість виробленої електроенергії в 5-6 разів нижча порівняно з тепловими втомними, питомі витрати металу при будівництві удвічі менші, ніж при спорудженні ТЕС, набагато нижча трудомісткість обслуговування. Великий ефект одержують, створюючи великі енергетичні системи, що складаються з гідравлічних, гідроакумулюючих, теплових і атомних електростанцій, оскільки забезпечується повніше використання природних особливостей водосховищ.