Адаптації людей похилого віку до пенсійного періоду життя

Тема: Адаптації людей похилого віку до пенсійного періоду життя

План:

1 .Проблема адаптації до старості

2.Сутність фізіологічної і психологічної компенсації

3.Проблеми реабілітації

4.Мотивація продовження трудової діяльності

     За сучасними дослідженнями встановлено, що припинення професійної діяльності у зв'язку з виходом на пенсію призводить до погіршення фізичного і психічного стану у 55% чоловіків і 60% жінок. Однак також об'єктивними є дані, які показують, що лише незначна частина працівників масових професій все своє життя, до пенсії, працюють на одному місці.

      Одним з основних висновків геронтологів (В.Альперович, В.Болтенко, Ф.Бульер, В.Войтенко, М.Полюхов та ін.) є те, що значна кількість функцій людського організму у віці 50-59 років змінюються суттєво. Схематично обмеження функціональних можливостей органів і систем при старінні можна визначити наступними процесами:

порушення нервово-гумаральної регуляції органів і систем; зниження імунологічної реактивності;

обмеження функціональних можливостей серцево-судинної системи; гіпоксичні порушення; -    порушення метаболізму і процесів енерготворення.

     Загально визнано, що десятиліття перед виходом на пенсію є найбільш сприйнятливим для адаптації до старості. Саме в цей період необхідно збуджувати і підтримувати самовиховні тенденції у людей, що переступили 50-річну межу життя, зацікавлюючи їх підготовкою до нових життєвих ситуацій. На думку А.Козлова, в профілактиці психологічного старіння великого значення набуває спеціальна підготовка до переходу вікової пенсійної межі, до зміни або припинення трудової, професійної діяльності. Психологічна, фізична і трудова підготовка до виходу на пенсію повинна, проводитися не менш ніж за рік до припинення трудової діяльності.

      Старіння - це процес, що відбувається протягом всього життя людини. Загальною є думка, що "в третьому віці" стан людини тісно пов'язаний з адаптацією в попередні роки - в молодому і середньому віці - і залежить від широкого кола чинників зовнішнього середовища: умов праці, харчування, побуту, стресових ситуацій і т.д. Адаптацію в старості треба розглядати тільки в онтогенезі.

     У 1962 році на конференції Міжнародної організації праці (МОП) було сформульоване поняття "працівник похилого віку", яке зовсім не співпадає з поняттям "пенсіонер по старості". Поняття "працівник похилого віку" означає, що юридичні межі приходу старості, тобто верхні межі пенсіювання, прийняті в будь-якій країні, є високими по відношенню до віку, в якому у більшості працівників виникають труднощі у виконанні своїх виробничих обов'язків у сучасному автоматизованому і механізованому виробництві].

      Прискорене професійне старіння є результат інтенсифікації виробництва, підвищення вимог психофізичним можливостям організму, зростаючої невідповідності функцій старіючого організму вимогам професійної діяльності і умовам її виконання. Заслуговує на особливу увагу те, що головними критеріями понять "професійне старіння" і "працівник похилого віку" є не медико-біологічні показники вікового стану функцій організму, а соціально-демографічні дані, отримані за матеріалами аналізу вікового складу професійних і виробничих груп населення індустріальне розвинутих і демографічне старих країн.

     Все більше зниження терміну переходу в групи "працівників похилого віку" обумовлене корінними змінами технології трудового процесу, темпу, ритму роботи і

рівня фізичної і нервово-емоційної напруги підтверджується даними санітарної статистики і страхових кампаній про здоров'я, рівня і причинах ранньої інвалідизації, високої смертності представників окремих видів праці. Саме тому працівники, зайняті фізичною працею, більше виступають проти встановленого віку обов'якового виходу на пенсію.

      Працівники похилого віку підтримують свою працездатність, не дивлячись на різку зміну функціонального статусу, за рахунок високої професійної кваліфікації і включення механізмів регуляції поведінки. До них відносяться: стихійний відбір, перерозподіл по робочим місцям і професіям, перехід з основних видів праці у допоміжні, а тих людей похилого віку, що залишилися на виробництві - зміна характеру і структури діяльності, зниження щільності робочого часу, зменшення зайнятості на основних операціях і збільшення її на допоміжних, скорочення числа елементів операцій, скорочення періодів неперервної роботи, збільшення діяльності наступного відпочинку, додаток роботи на менші порції.

      У процесі адаптації включаються механізми фізіологічної і психологічної компенсації. Фізіологічна компенсація являє собою перебудову функціональної діяльності, психологічна компенсація - формування мотиваційної домінанти, направленість на успішність трудової діяльності. У працівників похилого віку ці механізми компенсації бувають значно виражені. На фоні високої свідомості, дисциплінованості, розвинутого почуття обов'язку і відповідальності старим робітникам характерні такі риси, як самоповага, піклування про свою репутацію, амбіціозність, впевненість у собі, що підтримується особистісним досвідом і знаннями. Виникає явна невідповідність самооцінки працездатності і результатів трудової віддачі. У зв'язку з цим з'являється емоційна нестійкість, дратівливість, збудженість, невміння швидко орієнтуватися в складній виробничій обстановці. Між цим виробничі вимоги до тих працівників, що старіють, залишаються незмінними. Ця невідповідність технократично організованого виробництва і знижених функціональних можливостей людей похилого віку підштовхує їх кидати виробництво, нерідко переходити на інші види праці, навіть зі втратою заробітку і кваліфікації. У виробництвах, що пов'язані з новим технологічним виробництвом, комп"ютерізацією, розширенням інформативного кола діяльності, практично немає місця особам передпенсійного віку, а їх перепідготовка вимагає значних матеріальних і фінансових затрат. До того ж керівництво не намагається затримати таких працівників, вважаючи їх досить незалежними, невживчивими, упертими, що дотримуються своїх поглядів. Накопичений професійний досвід, обов'язковість і пунктуальність, тобто всі позитивні якості цієї категорії працівників практично не беруться до уваги і не мають великого значення.

      Одним з показників відповідності вимог, що висуває професійна праця, і можливостей організму людей похилого віку є сприйнятлива динаміка їх фізичної і розумової працездатності.

      Працездатність - це здібність органу або цілого організму до активної діяльності в заданому ритмі.

     Працездібність - це соціально-правова категорія, що відображує здібність людини до праці, що визначається рівнем його фізичного і психічного розвитку, а також станом здоров'я, професійними знаннями, вмінням і досвідом.

     Працездатність практично здорових людей похилого віку - показник, що узагальнює вікові зміни в організмі, набутий досвід і тренування у професійній діяльності, а також вплив умов праці, в яких ця діяльність відбувається, на стан фізичних функцій.

     Неоднорідність контингенту осіб похилого віку природня. Можна вирізнити три групи людей похилого віку: 1 .Практично здорові, працездатні без обмежень.

2.Обтяжені  комбінованою  хронічною  патологією  з  обмеженими  функціональними

можливостями.

3.Повністю втрачена працездатність.

     Різні автори по-різному підходять до визначення поняття реабілітації людей похилого віку. Вони розглядають її як сукупність заходів, направлених на прискорення лікування хвороби, що знижує працездатність робітника і службовця похилого віку. Інші розуміють реабілітацію як сукупність заходів, пов'язаних зі встановленням людини похилого віку до максимально можливої фізичної, психічної, соціальної і професійної повноцінності. Треті вважають, що раабілітація має на меті не тільки можливе психічне і фізичне відновлення, а й відродження можливості бути корисним суспільству, почувати себе його повноцінним членом. В усіх випадках реабілітація повинна бути направлена на попередження і уповільнення процесу старіння.

     Необхідно пригадати діяльність геронтологів в Україні за радянських часів, які в свою чергу приділяли велику увагу проблемі реабілітації різних груп працівників похилого віку. Особливих успіхів у розробці реабілітаційних програм для різних професійних груп, осіб передпенсійного віку досягли співробітники реабілітаційного відділення, яким керував О.Решетюк, в інституті геронтології та геріатрії АМН СРСР в м.Києві. Проблема реабілітації осіб передпенсійного віку дуже складна і має комплексний характер: медичний, професійно-трудовий і соціальний.

     Тривалість трудового періоду в умовах сучасного виробництва і попередження професійного старіння в першу чергу пов'язані зі створенням таких умов праці і навантаження, які відповідали б функціональним можливостям організму, їх вікове зниження до фізіологічної межі, що лімітує професійну і загальну працездатність, не є ще патологією.

     Професійно-трудова реабілітація визначається як сукупність юридичних, виробничих, педагогічних, організаційних, медичних та інших необхідних заходів, направлених на підтримку, підвищення і відновлення професійної працездатності людини.

     Трудова реабілітація включає в себе виробничу адаптацію своєї професії, яка передбачує адекватне виробниче навантаження, раціональний режим праці, знижену норму виробництва, скорочений робочий день. Велика увага повинна приділятися формуванню трудових колективів зі схожими особистісними, психосоціальними і психомоторними характеристиками індивідів, з психосоціальною кореляцією взаємостосунків у колективі.

     Професійна реабілітація заключається в професійній переорієнтації, тренуванні професійно значущих функцій, навчанні і перекваліфікації трудових навичок, в переході на полегшену діяльність у звичайному виробництві. І нарешті, пільгове пенсіювання, переведення з основної роботи на допоміжні види праці, посильне фізичне навантаження в домашніх умовах.

     Соціальна реабілітація - підготовка до раціонального способу життя в пенсійному періоді, необхідності активізувати суспільне життя в колективах і відновлюванні різних видів настановлення, пропагуючи курси загальної освіти за типом "університети третього віку", організація клубів за інтересами, заняття художньою самодіяльністю і т.д.

     Одним з важливих завдань комплексної передпенсійної підготовки є формування свідомого ставлення до свого здоров'я і потреба в отриманні і використанні відповідних герогігієнічних знань. Зрозуміло, що для виконання всіх поставлених завдань необхідний максимальний облік соціально-групових та індивідуальних особливостей працівників похилого віку, їх освітнього рівня та інтересів, вікових змін інтелекту, пам'яті, здібності сприймати нову інформацію.

     У зв'язку з соціальною спрямованістю проблеми реабілітації виникають такі питання, як відношення до працівника похилого віку з боку оточуючих, колег, в побуті;

можливості інтеграції в колективі; адаптація до нових умов праці при професійній переорієнтації. Відношення працівника похилого віку до зниження своєї професійної працездатності залежить не тільки від рівня зміни його фізіологічних функцій і психічного складу, а й від реакції оточуючих людей. При зниженні працездатності люди з високорозвиненим почуттям відповідальності вважають себе в боргу перед суспільством і сім'єю. Для успішної реабілітації, тобто відновленні здоров'я, досягненні можливого оптимуму у фізичному і професійному відношенні, необхідно передбачити і відповідне зниження психічного потенціалу, а також виховання у робітника похилого віку уявлення і практичних навичок активного, здорового способу життя в пенсійному періоді.

           Раніше на багатьох промислових підприємствах на базі лікарень і поліклінік були створені і функціонували реабілітаційні відділення, проводився медогляд працівників, що відчувають якісь труднощі у виконанні професійних обов'язків по досягненню передпенсійного віку. На основі аналізу даних медичного і психологічного огляду відбуваюся лікувально-відновлювальне або профілактичне лікування з обов'язковим використанням геріатричних та інших біологічно активних медпрепаратів. Головним у роботі лікарів реабілітаційних відділів була активна і вторинна профілактика захворювань серцево-судинної систем, що були основною причиною інвалідності людей працездатного віку і смертності ризикових захворювань передпенсійного віку, таких як діабет, онкозахворювання, нервові розлади, захворювання опорного апарату та ін. Кінцева мета таких реабілітаційних відділень складалася в продовженні тривалості професійної діяльності кожного індивіду по досягненню пенсійного віку.

     Проблема реабілітації і професійної переорієнтації за своїм походженням є соціально-економічною, а за методами її вирішення - медико-біологічною і психологічною. Медичний і психологічний ефекти реабілітації виражаються в усуненні або зниженні рівня ризику розвитку хронічної патології і її ускладнень, в попередженні фізичних обмежень.

Ефективність реабілітації включає в себе:

фізіологічну      ефективність,      тобто      покращення      або      стабілізацію

функціонального статусу;

економічну    ефективність,    тобто    покращення    процесу    виробництва    і

скорочення терміну реабілітації працівників похилого віку;

соціальну  ефективність,   тобто   усунення   негативного   впливу   оточуючого

середовища.

     Трудова діяльність людини протягом життя визначає те місце, яке вона займає в суспільстві, ступінь престижності, рівень благополуччя, задоволеність або незадоволеність своєю діяльністю. Важливим моментом є і звичка до постійної зайнятості. Значна кількість людей похилого віку, приймаючи рішення про вихід на пенсію не залишають думки про продовження своєї професійної діяльності. Велике значення при цьому має так звана вікова самопрезентація, тобто вік, з яким ідентифікує себе людина похилого віку. Загальноприйнятий погляд про те, що людина стає старою в 60-65 років, часто не сприймається особою, що досягла цього віку. Як правило, в такому віці люди не прираховують себе до категорії "старих"[52;62]. На думку Дискина А. та Решетюка О. існує шість чинників, які впливають на суб»єктивний вік:

примусове звільнення з роботи;

фізична чи розумова деградація;

обмежена фізична активність;

звуження соціальних контактів;

хвороба або смерть подружжя.

     Інші демографічні характеристики (стать, соціально-економічний статус), за їх поглядами, не впливають суттєво на вікову ідентифікацію людини. Визначними є

чинники фізичного здоров'я і збереження звичних соціальних ролей. Гарне здоров'я і високий рівень соціальної активності знижують календарний вік, більш вираженим є суб'єктивне відчуття стабільності середнього віку.

     Дослідження мотивації продовження трудової діяльності в пенсійному віці, проводиться широко в різних країнах як один з аспектів вивчення способу життя людей похилого віку.

      Спосіб життя - це стійка система форм і видів життєдіяльності, повсякденної поведінки людей, пов'язана з їх здоров'ям, яке залежить від світогляду, установок, виробничих і побутових чинників. Праця є одним з найважливіших компонентів цієї системи.

Сьогодні вирізняють три основні типи орієнтації до праці в похилому віці.

      1.Внутрішня орієнтація (соціальна) як інтерес до змісту праці характерна для осіб, що мають досить високий рівень освіти.

      2.Зовнішня орієнтація (матеріальна) виражається в інтересі до праці за оплату і заради матеріальної забезпеченості, вона характерна переважно для осіб з низьким освітнім цензом і кваліфікацією.

3.Орієнтація на умови праці.

      У 1977 році низка вчених (Дискін А, Решетюк О., Дмитрієв А. та ін.) виявили, що соціальні мотиви продовження професійної діяльності є головними у незначної частини людей похилого віку, що досягли пенсійного віку, - всього лише 36%. Для цих людей аксіомою була потреба працювати, впевненість у необхідності трудової діяльності до тих пір, поки дозволяє здоров'я, потреба у спілкуванні з колективом, усвідомлення роботи як громадянського обов'язку. Чоловіки, більше ніж жінки, висловлювали задоволення від професійної діяльності як засіб заповнення часу роботою, оскільки їм не було привите вміння зацовнювати свій вільний час і вони не мали практично ніяких інших інтересів, окрім роботи.

      Соціологічні дослідження, проведені в 1995 році, показали, що наче б то пенсіонерів хвилює перш за все матеріальне положення, а насправді це займає лише третє місце, але ж все-таки 60% пенсіонерів по старості працюють тільки з матеріальних нестатків.

     Під час аналізу у зв'язку керуючих мотивів продовження праці з розмірами назначених пенсій виявляється пряма залежність: зі збільшенням розміру пенсій знижується кількість тих, для яких підґрунтям продовження професійної діяльності були матеріальні причини. Відповідно зростає кількість тих, кого приваблює саме творчість і актуальними стають соціальні і виробничі контакти.

     Має місце залежність керуючих мотивів продовження професійної діяльності від кількості напруги і характеру праці, що виконується. Чоловіки, які зайняті низькокваліфікованою фізичною працею, частіше говорять про матеріальні причини, що збудили їх до праці, ніж тих, що зайняті працею середньої важкості і легкою працею.

     У групі працівників розумової праці у осіб, що зайняті працею більш напруженою, соціальне обумовлені мотиви продовження професійної діяльності зустрічаються частіше, ніж у осіб, зайнятих працею помірної напруги. У працівників напруженої розумової праці на перше місце виходять звичне бажання до відповідальності і збереження престижу, завдяки роботі, що вони виконують або посаді, що вони займають. Продовження праці в основній передпенсійній професії обумовлена звичними умовами і збільшенням змісту роботи, що виконується. На тривалість працездатності після вступу в пенсійний вік впливає рівень освіти: найдовший термін відмічений пенсіонером з самим високим рівнем освіти.

     Збуджувальні соціальні мотиви до трудової діяльності найбільш розповсюджені серед людей похилого віку, що не мають істотних нарікань на стан здоров'я . Загалом серед бажаючих продовжувати професійну діяльність виявляється поєднання мотивів

до праці матеріального і соціального характеру, ізольовано ці мотиви зустрічаються рідко. Пенсіонери, продовжуючи свою професійну діяльність, в середньому працюють не більше п'яти років після виходу на пенсію.

     Сьогодні 10% одиноких пенсіонерів, як показали результати дослідження, продовжують працювати. Це дає змогу їм перш за все зберегти розмір своїх доходів на середньому рівні.

     Ще в 1950 році половина американців старшого віку працювали, а в 1970 році -одна чверть, а в 1980 році - одна п'ята осіб пенсійного віку, а в 1982 році працювало тільки 17% чоловіків і 7% жінок у віці понад 65 років. Однак в останні роки відмічається ріст часткової зайнятості осіб пенсійного віку: майже половина чоловіків і 60 % жінок віком понад 65 років працюють неповний робочий день.

      Основним показником адаптації до виходу на пенсію є прийняття старіння за нормальне явище, а вихід на пенсію - за заслужений відпочинок після багатьох років роботи. Мірою адаптації до пенсійного періоду є активність і вміння заповнювати свій вільний час. Активність повинна бути співвіднесена з можливостями людини: якщо вона через мірна, це свідчить скоріше про погане пристосування, відображуючи потребу людини показати, що вона досі молода. Добра адаптація ґрунтується на реальному розумінні свого становища, на пристосуванні способу життя і планів до умов, що змінилися. Виявлена загальна закономірність: люди, які мали перед виходом на пенсію широкі інтереси поза своєю професією, улюблені заняття, на які їм завжди не вистачало часу, краще пристосовуються до особистої свободи.

     У цілому вихід на пенсію легше переноситься жінками, ніж чоловіками. Це пояснюється тим, що жінки загалом займаються професійною діяльністю з економічних причин, а не для задоволення потреб самореалізації. Вихід на пенсію жінок, що займаються домашнім господарством, вихованням дітей, сприймається ними як серйозне полегшення і задоволення.

      Вихід на пенсію розцінюється як катастрофа жінками, які відмовилися від сімейного щастя заради кар'єри. Такі жінки після виходу на пенсію звичайно розвивають різні види діяльності в основному соціального чи релігійного напрямку, вони декларують своє наче б то повне задоволення від добре виконаних обов'язків. Особливо важко жінкам, які, виходячи на пенсію, стикаються з тим, шо їх вільний час нікому не потрібен, що вони одинокі, бо всі родичі померли, а живі не звертають на них уваги. Для таких жінок пенсійний вік фактично перетворюється на період очікування кінця життя.

     Чоловіки в цілому гірше пристосовуються до виходу на пенсію, так вони в більшій мірі "вростають у професійну роботу, відсуваючи на майбутнє реалізацію сімейних і соціальних ролей"]. Це пов'язано також із почуттям втрати авторитету в своїй сім'ї у зв'язку зі зменшенням доходів. Важливим чинником пристосування до старості є існування хобі, наявність друзів поза професійним колом, відсутність дружньої компанії в поєднанні з невмінням включитися в сімейне життя, якщо йому приділялося недостатньо уваги, призводить до того, що старі люди залишаються наодинці, поглиблюючи їх відчуття невдалого життя.

     Низька самооцінка у пенсіонерів, що не працюють обумовлена серцево-судинною патологією, звичайно співпадає з експертним висновком про обмеженість працездатності і підтверджує правомірність відмови більшої частини цих людей від продовження професійної і трудової діяльності.

     Само собою розуміється, що вихід на пенсію і припинення трудової діяльності пов'язані з бажанням уникнути фізичного переобтяження організму у результаті реального скорочення фізичних або інтелектуальних можливостей. Ця позитивна сторона припинення роботи після досягнення середнього пенсійного віку. Об'єктивно * встановлено, що часто продовження професійної діяльності не йде на користь здоров'ю.

      Позитивним явищем як в економічному, так і в соціальному плані, як в інтересах людей похилого віку, так і в інтересах суспільства, продовження професійної діяльності пенсіонерів, якщо вони цього бажають і можуть, згідно своїм фізичним і розумовим здібностям. У економічному плані визнано небажаним встановлювати вік припинення професійної діяльності. У соціальному - доцільно дозволити особам, що виконують шкідливу і важку роботу, припинити її раніше. У цьому магічному колі найбільш ефективним засобом є перебудова політики зайнятості.

      Отже, геронтологи вважають, якщо людина міняється постійно протягом життя, то також бажано, щоб змінювалася і робота, яку вона виконує, що дозволило б їм краще пристосуватися один до одного. Індустріальне виробництво призвело до усунення природної адаптації праці до людини, однак у сільському господарстві і в сімейному виробництві роль кожної людини оцінюється спонтанно: поступово з віком дитина починає виконувати складнішу і значущішу працю. Люди похилого віку, навпаки, починають виконувати більш легку роботу. Таким чином, адаптація відбувається природнім шляхом. В індустріальному суспільстві між моментом входження в професійну діяльність і до виходу на пенсію характер роботи індивідів змінюється мало. Вимоги структурної перебудови економіки відкривають можливості для використання праці пенсіонерів в розвинутих галузях, нових, екологічно чистих виробництвах. Альтернативні форми зайнятості пенсіонерів по старості - в сфері малого і середнього бізнесу, в фермерстві, в сільському господарстві, присадибних ділянках.