Аграрна біржа як суб’єкт аграрного права

Індивідуальна робота на тему:

Аграрна біржа як суб’єкт аграрного права

На усіх етапах розвитку ринкових відносин важливою умовою є створення такого економічного механізму, який би забезпечував цивілізоване і раціональне функціонування народногосподарського комплексу будь-якої країни світового ринку. Важливою складовою частиною цього механізму є сфери обсягу товарів, сировини, фондів та цінних паперів. Своєю чергою, сфера обсягу повинна опиратись на відповідну інфраструктуру, однією з важливих ланок якої є біржі.

Біржа – це своєрідний аукціон, де є достатня кількість відповідних  предметів купівлі-продажу, де працюють чесні і добросовісні продавці та купівельноспроможні покупці, які готові здійснювати переговори і укладати угоди. Основна мета біржової торгівлі полягає у якомога швидшому просуванні продукції зі сфери виробництва у сферу споживання, впливу цін на основі попиту і пропозиції, регулюванні товаропотоків у ринковому середовищі. Завдання біржі полягає в упорядкуванні ринків капіталу, валюти, сировини і товарів.

У світовій практиці першими і найбільш вдалими були товарні і товарно-сировинні біржі, які займались продажем готових товарів промисловості, сільського і лісового господарства. Товарні біржі – це постійно, діючий гуртовий ринок, на якому працюють окремі особи-підприємці, фірми і організації, а також країни, що укладають угоди купівлі-продажу широкого асортименту сировини і продовольчих товарів за уніфікованою системою стандартних вимог.

З погляду асортименту  сільськогосподарської продукції  фірми діляться на універсаль-ні та спеціалізовані. До перших відносяться  біржі в Чікаго, Нью-Йорку, Лондоні, Гамбурзі, Вінніпезі, Роттердамі. До спеціалізованих відносять біржі в Канзас-Сіті, Мінеаполісі, Парижі, Марселі, Гаврі, Сіднеї, Мельбурні, Амстердамі, Ліверпулі. Практично весь біржо-вий обсяг на світовому товарному ринку здійснюють 50 відомих бірж, з яких 84 % товарообороту припадає на США, 8 % – на Великобританію, 6 % – на Японію, 2% – на товарні біржі інших країн. Загальний щорічний одсяг біржового товарного обігу становить 4–5 трл. доларів США. У структурі товарів насіння олійних і продукти їх переробки зай-мають 25 %, енергоносії – 19 %, зернові культури –14 %, цукор і кава – 13 %, жива худоба і м'ясо – 12 %, дорогоцінні метали – 7 %.

Отже, біржами охоплена основна  номенклатура сільськогосподарської  продукції, що і дає змогу розглядати їх як ефективний генератор відповідних  цін. Цьому сприяє і характер біржової торгівлі, який передбачає обов'язкове дотримання таких принципів:

1) вільне виявлення ціни  у результаті співвиявлення попиту  і пропозицій;

2) наявність конкурентів  з боку продавців і покупців;

3) відкритість угод і  доступність ринкової інформації  для усіх зацікавлених операторів 

ринку.

Саме на основі цих принципів  закладається фундамент функціонування різноманітних видів бірж, кількість  яких в Україні з року в рік  зростає. [1;431-432]

Аграрні біржі в Україні - явище нове і одночасно добре відоме в історичному контексті. З метою з'ясування їхньої сутністі, необхідно простежити історичний шлях розвитку, звернути особливу увагу саме на вітчизняний досвід діяльності товарних бірж.

Отже проаналізуемо етапи еволюції біржової торгівлі в Україні та у Російській Імперії. Враховуючи те, що більшість земель сучасної України входили до складу Російської імперії, процес створення та функціонування бірж в Україні нерозривно пов'язаний з розвитком бірж у Росії. Проаналізувавши історичну, юридичну, економічну літературу, можна зробити висновок, що у дореволюційний період та на початку XXст. вчені приділяли велику увагу проблемам діяльності бірж. Сучасна наукова думка щодо діяльності бірж грунтується на дослідженнях таких авторів, як: І.Бак, О.Невзоров, Г. Неміров, Ю.Філіпов, К. Шмидт та провідних біржових юристів, таких як: К. Гаттенбергер, Н. Васильєв, А. Кофман та ін.

 У літературі, існує декілька класифікацій етапів становлення біржового руху в Україні. Так, виокремлено чотири історичні етапи розвитку біржової торгівлі в Україні. Перший етап пов'язаний з відкриттям у 1796 р. Одеської біржі. Другий -- пов'язаний з реформою 1861 р. та відкриттям Київської товарної біржі (1869р.), Харківської (1876р.), Миколаївської (1885 р.) бірж. Третій - 20-ті роки XXст. Четвертий - з 1990 р і до нашого часу.

Але найбільш докладною є  класифікація запропонована О.Сохацькою. Автор вказує вісім етапів, а саме:

1) 1796-1860 рр. Відкриття першої  товарної біржі з Одесі та  початок біржового руху;

2) 1861-1914 рр. Активізація біржового  руху та спеціалізація бірж  на окремих видах продукції:  хлібні 'Миколаївська, зернова-Одеська), м'ясні, винні, фруктові, цукрові  (Київська товарна біржа) та  ін. Саме виникнення спеціалізації  є передумовою для подальшого  відокремлення аграрних від інших  видів бірж;

3) 1914-1921 рр. Повне припинення  біржової діяльності;

4) 1921 -1928 рр. Відродження біржової  торгівлі в період НЕПу. На відроджених біржах здійснювалась торгівля різним товаром, в тому числі не біржовим - годинники, одяг тощо;

5) 1990 р. - відродження біржової  торгівлі. Характеризується стрімким  зростанням кількості бірж на  теренах колишнього СРСР, та в  Україні зокрема; 

6) 1992 р. - припинення розвитку  біржової торгівлі в зв'язку  з прийняттям закону про оподаткування  доходу від біржової діяльності;

7) 1995-1996 рр. Поворотний момент розвитку бірж в Україні. Характеризується активною участю уряду у формуванні сировинних ринків. Прийнято концепції розвитку біржових сільськогосподарських та фондових ринків. Саме цей період можна вважати початком виділення аграрних бірж з товарних у правовому полі, оскільки підзаконні нормативно-правові акти, починаючи з 1995 року надають аграрним біржам особливого значення;

8) з 1997-до нашого часу. Характеризується зростанням кількості  бірж та спробою впровадження  строкових контрактів. [2]

Зважаючи на світовий досвід і сучасні тенденції діяльності бірж, з урахуванням вітчизняних особливостей, 1992 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про товарну біржу», що забезпечило передумови для динамічного розвитку національного біржового аграрного ринку.

Пізніше було ухвалено ряд нормативно-правових актів, якими регламентується процес формування та діяльності товарних бірж, функціонування товарного біржового ринку.

Організований аграрний ринок – це сукупність правовідносин, пов’язаних з укладенням та виконанням цивільно-правових договорів, предметом яких є сільськогосподарська продукція, за стандартизованими умовами та реквізитами біржових договорів і правилами аграрної біржі. Нині Україні притаманно завершення формування необхідних елементів ринкової інфраструктури і, зокрема, особливої форми оптового ринку – товарних бірж. Це надзвичайно важлива складова розвинутої ринкової інфраструктури, яка є специфічною формою організації ринку, де завдяки біржовим посередникам здійснюється вільна торгівля товарами. Аграрній біржі належить провідне місце у формуванні ціни на основі конкуренції та фактичного співвідношення попиту і пропозиції, хоча вона лише закладає підвалини для визначення ціни, а не визначає реальну ціну товару на сільськогосподарську продукцію. Крім того, біржа має безпосереднє відношення до залучення інвестиційних ресурсів. Вона виступає каталізатором процесу мобілізації коштів для інвестування сільського господарства та АПК в цілому.

Аграрне виробництво вважається одним з найризикованіших видів  людської діяльності, бо на нього, крім економічних і політичних чинників (зміна законодавства, зміна курсу валют та інших макроекономічних параметрів), впливають, зокрема, невизначеність у цінах на продукцію, зменшення урожайності або продуктивності, стихійні лиха тощо. При виробництві основних сільськогосподарських культур найбільшими ризиками є зменшення урожайності та зниження цін. Сільськогосподарські підприємства можуть уникнути цих ризиків за допомогою товарних бірж, які забезпечують страхування проти ризику цінових змін передаванням ризиків спекулянтам.

Водночас, аграрний сектор економіки  є стратегічно важливим для України. Завдяки його діяльності забезпечується продовольча незалежність країни і  надходження валюти від зовнішньої торгівлі сільськогосподарською продукцією. Становлення ринкової агроінфраструктури тісно пов'язане з розвитком ринку збуту, адже для виробника проблемним є не лише виробництво продукції, а можливість її реалізації. Вирішуючи питання реалізації продукції, сільськогосподарські товаровиробники поповнюють вичерпані протягом періоду вирощування та збирання врожаю матеріально-технічні та сировинні ресурси. Тому головним призначенням товарних бірж є обслуговування товарних ринків, зокрема продовольчих. Вони повинні:створювати найпривабливіші умови для учасників при проведенні біржової торгівлі;регулювати біржові операції;встановлювати ціни з урахуванням попиту і пропозиції;надавати учасникам і відвідувачам біржі організаційні та інші послуги;здійснювати збір, опрацювання та поширення інформації, пов’язаної з кон’юнктурою ринку на певні групи продукції (товарів).

Функціонування агробірж супроводжується певними особливостями, притаманними аграрному виробництву, що включає сезонність, якість ґрунтів, їх зональні особливості, територіальну розмежованість, форми власності на землю, використання біотехнологій тощо. В умовах ринку організація біржової торгівлі передбачає використання механізмів вирівнювання і регулювання цін, які забезпечують прозорість купівлі-продажу продукції та об'єктивність установлення цін. Такими фінансовими інструментами є форвардна та ф’ючерсна торгівля продукцією, однак вони поки-що не набули в Україні значного поширення. [3;18-20]

Світовий досвід показує, що інтенсивність розвитку та ефективність функціонування біржового ринку, залежить від того, наскільки ефективним є його інституціональне забезпечення. На шляху побудови цивілізованих ринкових відносин Україна не стала виключенням із цього загальновизнаного правила. В Україні фактично сформоване аграрне законодавство на рівні підзаконних нормативно-правових актів, які регулюють діяльність аграрних бірж.

Ключовим законодавчим актом, що регламентує правове становище, основні принципи діяльності, права, порядок створення, управління та набуття членства у товарній біржі є Закон України «Про товарну біржу». На момент прийняття цього Закону була відсутня будь-яка нормативно-правова регламентація діяльності такої економічної організації, як товарна біржа. Зважаючи на це, його прийняття було необхідним і доречним. До цього законодавчого акту неодноразово вносились зміни, але чинна його редакція, на жаль, не відповідає потребам як учасників біржового товарного ринку зокрема, так і економічним інтересам України у цілому.

Одним з підзаконних нормативно-правових актів, яким регламентується біржова торгівля сільськогосподарською продукцією, є затверджені у 1996 р. Типові правила біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією. Ними регламентується порядок здійснення біржових операцій щодо сільськогосподарської продукції, встановлюються норми поведінки учасників біржових торгів, посадових осіб і працівників бірж, визначається зміст біржових угод та встановлюються гарантії їх виконання . Товарні біржі мають право затверджувати власні правила біржової торгівлі лишу у тому випадку, якщо вони не вступають у протиріччя з вимогами типових правил біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією.

За роки існування вітчизняного біржового аграрного ринку органами державної виконавчої влади були прийняті численні концепції та програми його розвитку та удосконалення.

Перша прийнята за часів незалежності концепція стосовно розвитку біржового аграрного ринку була ухвалена Постановою Кабінету Міністрів України у 1995 р., а саме: Концепція організації біржового сільськогосподарського ринку. Цим документом, зважаючи, на відсутність на той момент будь-якої законодавчої регламентації діяльності суб’єктів інфраструктури аграрного ринку, передбачено затвердження Типового положення про міжрегіональний та районний агроторговий дім, опрацювання механізмів взаємодії агроторгових домів з аграрними біржами, розроблення пропозицій щодо оподаткування аграрних і товарних бірж.

З метою координації роботи з організації біржового ринку сільськогосподарської продукції у 1996 р., Кабінетом Міністрів України затверджено Положення про державну комісію з питань організації біржового сільськогосподарського ринку.

Проте Державна комісія з питань організації біржового сільськогосподарського ринку, якій були надані відповідні повноваження, фактично не здійснювала свою діяльність та не проводила засідань, тому поставлені завдання, щодо розвитку біржового аграрного ринку залишились невиконаними. Положення про державну комісію з питань організації біржового сільськогосподарського ринку втратило чинність у 2004 році.

У подальшому, на виконання  положень Концепції розвитку біржового  сільськогосподарського ринку було розроблено та прийнято положення про  Державний інтервенційний фонд стабілізації зернового ринку України, де були визначені умови діяльності Державного інтервенційного фонду стабілізації ринку зерна, створеного у складі ДАК «Хліб України. Ця інституція мала здійснювати регулювання ринку зерна шляхом проведення фінансових або товарних інтервенцій, використовуючи інструменти й механізми біржового товарного ринку та керуючись при цьому вимогами Типових правил біржової торгівлі сільськогосподарською продукцією.

Нормативно-правова база щодо функціонування Державного інтервенційного фонду неодноразово зазнавала змін. Нині він формується за рахунок фінансових інтервенцій, заставних, форвардних та ф’ючерсних закупівель Аграрним фондом.

Концепцією розвитку біржового ринку сільськогосподарської продукції від 1997 р., передбачено, що закупівля сільськогосподарської продукції за державним замовленням та реалізація сільськогосподарської продукції із державних ресурсів, у тому числі з державного резерву, має здійснюватись, виключно, на біржовому товарному ринку шляхом укладання спотових та форвардних контрактів. Варто відзначити, що за період існування вітчизняного біржового товарного ринку центральними органами влади було прийнято ряд нормативно-правових документів, де передбачається формування обсягів сільськогосподарської продукції і продовольства для державних потреб та їх реалізації з державних ресурсів шляхом здійснення торгів на товарних біржах.

Серед нормативно-правових документів, якими передбачено здійснення певних заходів щодо активізації діяльності біржового аграрного ринку, варто виділити Постанову Кабінету Міністрів України від 19.10.1999 р. № 1928. У цьому нормативно-правовому акті зазначається, що закупівля сільськогосподарської продукції та продовольства для державних потреб, їх реалізація з державних ресурсів і з державного резерву, а також поставка підприємствам агропромислового комплексу матеріально-технічних ресурсів за рахунок коштів державного бюджету має здійснюватись виключно через товарні біржі.

Позитивно на збільшення кількості  укладених контрактів на біржовому  аграрному ринку вплинув Указ президента України від 29.06.2000 р. № 832/2000, що зобов’язував Кабінет Міністрів України запровадити Порядок, згідно якого експорт зерна здійснюється лише за експортними контрактами, зареєстрованими на акредитованих товарних біржах. Для реалізації положень Указу Президента України, Кабінетом Міністрів України була прийнята Постанова від 20.07.2000 р. № 1148, якою зобов’язав Міністерство аграрної політики України посилити вимоги при акредитації товарних бірж.

У подальшому, Кабінетом Міністрів України було визначено, що контракти, базовим активом, яких є зерно, що імпортується або експортується, реєструються на акредитованих Міністерством аграрної політики товарних біржах.

На виконання зазначених нормативно-правових актів, Міністерством аграрної політики України був затверджений Порядок надання товарній біржі висновку про її відповідність вимогам, щодо послуг, зокрема з укладання та реєстрації зовнішньоекономічних контрактів.

Взаємовідносини на вітчизняному біржовому аграрному ринку визначає Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України».

Попри те, що нормативно-правові акти, якими регламентується порядок створення та діяльності Аграрної біржі, не кореспондуються з іншими, раніше ухваленими нормативно-правовими актами все ж таки Аграрна біржа була створена.

На Аграрну біржу державою покладена функція організації біржових торгів з придбання та продажу об’єктів державного цінового регулювання для потреб державного продовольчого резерву, а також з продажу об’єктів державного цінового регулювання, що були конфісковані та підлягають продажу відповідно до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України». Від імені ДП «Аграрна біржа» мають право укладати контракти сертифіковані та зареєстровані у відповідності до чинного законодавства товарні біржі. [7;12-14]

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» аграрна біржа - це юридична особа, яка надає послуги суб'єктам господарювання з укладення біржових договорів щодо сільськогосподарської продукції, товарних деривативів, базовим активом яких є сільськогосподарська продукція, іпотечних сертифікатів та іпотечних закладних, а також з проведення розрахунково-клірингової діяльності за ними.

Як зазначається у ст. 1 та ст. 17 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» аграрна біржа (АБ) створюється та діє на підставі Закону України «Про товарну біржу» та підпадає під регулювання норм цього Закону і статей 279-282 Господарського кодексу України з урахуванням особливостей, визначених зазначеним Законом. «Особливості», встановлені Законом, фактично роблять неможливими застосування до АБ зазначених вище законів. Це стосується, зокрема, порядку створення АБ та членства.

Стаття 5 Закону України «Про товарну біржу» встановлює такі правила створення товарних бірж:

- добровільність об'єднання зацікавлених юридичних і фізичних осіб, яким це не заборонено чинним законодавством;

- заборону органам державної влади та управління, а також державним установам (організаціям), що перебувають на державному бюджеті бути членами товарних бірж;

- заснування товарної  біржі здійснюється шляхом укладення  засновниками угоди, яка визначає  порядок та принципи її створення,  склад засновників, їх обов'язки, розмір і строки сплати пайових, вступних та періодичних внесків;

- кожний із засновників  сплачує пайовий внесок.

Зовсім  інші підходи до створення АБ має  Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України». Відповідно до ст. 17 Закону засновником аграрної біржі є Кабінет Міністрів України в особі Аграрного фонду. Така конструкція створення юридичної особи викликає багато питань, оскільки не зрозуміло, як одна юридична особа може виконувати за іншу юридичну особу функцію засновника. Які відносини виникають між Кабінетом Міністрів та Аграрним фондом у зв'язку з цим? Чи можна вважати Аграрний Фонд представником Кабінету Міністрів? При цьому, відповідно до п. «в» ст. 17 Закону «Про державну підтримку сільського господарства України», Кабінет Міністрів України здійснює засновницький внесок до статутного фонду (капіталу) такої аграрної біржі у розмірі, що дорівнює мінімальним вимогам до статутного фонду банку-резидента» який мас ліцензію для здійснення повного обсягу банківських операцій, за рахунок свого резервного фонду в особі Аграрного фонду, а також затверджує статут.

Отже, хто є засновником АБ - Кабінет Міністрів чи Аграрний фонд? Кабінетом Міністрів України була прийнята постанова від 26 грудня 2005 р. № 1285 «Про створення Аграрної біржі», якою був затверджений Статут та склад наглядової ради аграрної біржі (надалі - АБ). У Статуті АБ також зазначається, що засновником Біржі є Кабінет Міністрів України в особі Аграрного фонду. Але які функції виконує як засновник Аграрний фонд? Загалом ніяких, тому навряд чи цю юридичну особу можна назвати засновником.

Надання права Кабінету Міністрів  України на створення АБ також  суперечить ст. 5 Закону України «Про товарну біржу», оскільки закон забороняє органам державної влади та управління, а також державним установам (організаціям), що перебувають на державному бюджеті бути членами товарних бірж. Що стосується Аграрного фонду, то відповідно до ст. 9 Фонд є державною спеціалізованою установою, уповноваженою Кабінетом Міністрів України провадити цінову політику в агропромисловій галузі економіки України. Він є бюджетною установою, підпорядкований, підзвітний та підконтрольний центральному органу виконавчої влади з питань формування та забезпечення реалізації державної аграрної політики. Таким чином, як бюджетна установа фонд також не мав права бути членом товарних бірж.

Отже, засновником АБ є Кабінет  Міністрів України, його функції виконує Аграрний фонд (державна бюджетна установа), а внесок до статутного фонду (капіталу) вносить третя юридична особа - Міністерство аграрної політики. Така передача функцій засновника не може не викликати критики. [4;388]

Наведені приписи розглядуваного Закону дозволили окремим дослідникам  дійти висновку, що з моменту набрання чинності Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» Аграрна біржа може створюватися виключно Кабінетом Міністрів України. Однак таку позицію навряд чи можна вважати обґрунтованою. По-перше, після набрання чинності Законом України «Про державну підтримку сільського господарства України» продовжували й продовжують діяти Закон України «Про товарну біржу» та згадані вище норми Господарського кодексу України. Більш того, практика функціонування аграрних бірж також довела, що окрім Аграрної біржі, створеної Кабінетом Міністрів України, функціонували й продовжують функціонувати й інші товарні біржі, що спеціалізуються на наданні послуг з укладення угод із сільськогосподарською продукцією.

З метою виправлення такої ситуації, Законом України «Про внесення змін до деяких законів України щодо запобігання негативним наслідкам впливу світової фінансової кризи на розвиток агропромислового комплексу» від 04 лютого 2009 р., №922 до Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» були внесені зміни. Згідно названих змін було уточнено редакцією окремих положень статті 17 останнього Закону та зазначено, що засновником аграрної біржі може бути (а не виключно є) Кабінет Міністрів України в особі Аграрного фонду. Тобто, іншими словами. З моменту набуття з 17.03.2009 р. чинності вказаним Законом України від 04 лютого 2009 р., правові колізії щодо створення Аграрної біржі виключно Кабінетом Міністрів України в законодавстві України усунені. [5;449-450]

Відповідно до п. «г» ст. 17 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» членами аграрної біржі можуть бути виключно резиденти. Поняття резидентів визначає Декрет Кабінету Міністрів України від 19 лютого 1993 р. № 15-93 «Про систему валютного регулювання і валютного контролю», відносячи до них фізичних осіб (громадяни України, іноземні громадяни, особи без громадянства), які мають постійне місце проживання на території України, у тому числі ті, що тимчасово перебувають за кордоном; юридичних осіб и, суб'єктів підприємницької діяльності, що не мають статусу юридичної особи (філії, представництва тощо), з місцезнаходженням на території України, які здійснюють свою діяльність на підставі законів України. Отже, резидентами є як фізичні, так і юридичні особи.

Водночас, всупереч Закону України  «Про державну підтримку сільського господарства України» п. 22 Статуту Аграрної біржі, затвердженого Кабінету Міністрів від 26 грудня 2005 р. № 1285, визначає, що членами АБ є Аграрний фонд, а також прийняті до її складу згідно з цим Статутом юридичні особи - резиденти. Отже, відповідно до статуту АБ, її членами можуть бути лише юридичні особи.

Особливістю створення та існування  товарних бірж є необхідність внесення пайових, вступних та періодичних внесків (ст. 5 Закону України «Про товарну біржу»). Такі майнові внески здійснюють члени біржі. Що стосується АБ, то Закон виділяє такі поняття, як засновницький внесок до статутного фонду (капіталу) та первинний внесок до статутного фонду (капіталу).

Відповідно до п. «в» ст. 17 Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України» Кабінет Міністрів України здійснює засновницький внесок до статутного фонду (капіталу) такої аграрної біржі у розмірі, що дорівнює мінімальним вимогам до статутного фонду банку-резидента, який має ліцензію для здійсненна повного обсягу банківських операцій, за рахунок свого резервного фонду в особі. При цьому в порушення вимог зазначеного Закону внесок відповідно до постанови Кабінету Міністрів від 26 грудня 2005 р. №1285 було зобов'язано здійснити Міністерство аграрної політики.

Якщо ж звернутися до прикінцевих  положень Закону України «Про державну підтримку сільського господарства України», то п. 3 ст. 18 встановлює, що АБ підлягає державній реєстрації до 1 жовтня 2004 року. Первинний внесок до статутного фонду аграрної біржі здійснюється АФ у встановлені цим Законом строки. Якщо ж звернутися до статуту АБ, то він ні яким чином не встановлює обов'язок Аграрного фонду внести первинний внесок. Навіть навпаки, звільняє від деяких майнових обов'язків Аграрний фонд. Так, відповідно, до пункту 18 Статуту майно біржі формується за рахунок: коштів, переданих їй Кабінетом Міністрів України як внесок до статутного фонду; вступних і періодичних внесків о членів (крім Аграрного фонду).

Навряд  чи слід шукати особливий правовий зміст у зміні назви пайового внеску на внесок до статутного фонду у розмірі, який фактично встановлений для банків. Відповідно до ст. 31 Закону України «Про банки та банківську діяльність» мінімальний розмір статутного капіталу на момент реєстрації банку не може бути менше 10 мільйонів євро. Для банків, які здійснюють фінансові операції, логічним є встановлення мінімального статутного капіталу, тим більше, що статутний капітал банку, створеного у формі акціонерного товариства, несе гарантуючу функцію, оскільки чисті активи банків не можуть бути менше ніж мінімальний розмір статутного капіталу (ст. 155 ЦК). Отже, формування статутного капіталу у такому великому розмірі для банківських установ має сенс. Щодо АБ такі вимоги формування статутного фонду (капіталу) у таких великих розмірах не зрозумілі, тим більше, ні Закон України «Про державну підтримку сільського господарства України», ні Статут АБ не зазначає на порядок його використання чи необхідність підтримання чистих активів. Крім цього, традиційним у корпоративних відносинах є виникнення певних майнових прав, які пов'язані зі статутним (складеним) капіталом. Так, зокрема, статутний капітал акціонерного товариства поділяється на акції (ст. ЦК), а статутний капітал товариства з обмеженою та додатковою відповідальністю поділяється на частки. Учасники зазначених господарських товариств в залежності від кількості акцій чи розміру частки мають відповідні майнові (право на отримання прибутку чи дивідендів) чи немайнові права (кількість голосів у вищому органі управління).

Які ж преференції держава надає Аграрному фонду, який не є ні засновником, ні особою, яка передала внесок до статутного капіталу, але є членом біржі? Відповідно до п. «г» ст. 17 Закону, тільки Аграрний фонд, як член АБ, має право приймати рішення щодо:

призначення або зміни керівництва  аграрної біржі;

введення плати за здійснення Аграрним фондом будь-яких операцій, пов'язаних з державним ціновим регулюванням відповідно до цього Закону;

будь-яких обмежень щодо торгівлі об'єктами державного цінового регулювання на аграрній біржі;

введення будь-яких застережень  щодо обмеження права Аграрного  фонду призупиняти або зупиняти торги об'єктами державного цінового регулювання у випадках, визначених цим Законом;

зміни положень статутних документів аграрної біржі, які звужують або обмежують компетенцію Аграрного фонду або Наглядової ради Аграрної біржі;

зміни встановлених правил кліринго-розрахункового обслуговування членів Аграрної біржі;

ліквідації або реорганізації  Аграрної біржі;

інших рішень, які відповідно до норм цього Закону перебувають у виключній компетенції Аграрного фонду або Кабінету Міністрів України. [4;387-388]