Акцентуації особистості та їх вплив на життєдіяльність

тоМІНІСТЕРСТВО ОБОРОНИ УКРАЇНИ

ВІЙСЬКОВИЙ ІНСТИТУТ ТЕЛЕКОМУНІКАЦІЙ ТА ІНФОРМАТИЗАЦІЇ

НТУУ «КПІ»

 

 

КАФЕДРА № 43

(ВІЙСЬКОВО-ГУМАНІТАРНИХ  ДИСЦИПЛІН)

 

 

 

 

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

з дисципліни «Психологія (у тому числі конфліктологія)»

 

Тема: «Акцентуації особистості та їх вплив на життєдіяльність»

 

 

 

 

 

 

 

Виконав: Курсант 191 навчальної групи

солд   

Перевірив: Начальник кафедри № 43

п/п-к  О.О. ПУЧКОВ

 

 

 

 

 

 

КИЇВ – 2012

 

ЗМІСТ

 

 

Вступ…………………………………………………………………………………	3
Розділ І. Поняття «акцентуація»  характеру……………………………………….	4
Розділ ІІ. Вплив акцентуації  особистості на її діяльність………………………..	10
Розділ ІІІ. Акцентуація. Характеристика типів акцентуації особистості……….	14
Висновки…………………………………………………………………………….	23
Список використаної літератури…………………………………………………..	26

 

 

ВСТУП

 

 

Актуальність  теми. Проблема акцентуацій характеру посідає одне з важливих місць у психологічній літературі. Адже акцентуації в структурі особистості, які спостерігаються у всіх сферах людської діяльності, значною мірою впливають на ефективність людської діяльності.Тема акцентуацій у структурі характеру особистості дуже малодосліджена у психологічній літературі.

Людей відрізняють один від одного не тільки природжені індивідуальні  риси, але також й різниця у  розвитку, пов’язана з течією їх життя. Поведінка людини залежить від того, в якій родині вона зростала, в якій школі вона навчалася, хто вона за професією, в якому колі обертається. Дві людини з натурами, спочатку схожими, можуть потім мати досить мало спільного між собою, а, з іншого боку, спільність життєвих обставин може відпрацювати схожі риси та реакції у людей, що від початку різні.

Люди різняться між  собою не тільки акцентуаційними  рисами. навіть не знаходячи рис, які  виділяють особистість на фоні середнього рівня, люди все ж таки різні між собою. Маються на увазі ті особливості, які надають людині як такій її індивідуальних рис. Якщо ми задалися метою зрозуміти, що ж таке акцентуація особистості, необхідно пізнати ці відмінні риси.

Метою роботи є проаналізувати типи акцентуації особистості та їх характеристики.

Для досягнення мети роботи необхідно вирішити наступні завдання:

- Дослідити поняття «акцентуація» характеру;

- Виявити вплив акцентуації особистості на її діяльність;

- Показати характеристику типів акцентуації особистості;

Об’єктом дослідження є психіка особистості.

Предметом дослідження є типи акцентуацій особистості та їх вплив на життєдіяльність.

 

РОЗДІЛ І

ПОНЯТТЯ «АКЦЕНТУАЦІЯ» ХАРАКТЕРУ

 

 

Характер створюється, будується, формується. Характер –  це сукупність відповідно постійних  індивідуальних особливостей особистості, що складається та появляється у діяльності та спілкуванні, зумовлюючи типові для неї способи й форми поведінки.

Характер людини не представляє  собою випадкову сукупність різноманітних  властивостей. Окремі властивості характеру залежать одна від одної, пов’язані одна з одною, створюючи цілісну систему. Тому, знаючи одну чи декілька рис характеру людини, ми можемо передбачити інші, невідомі нам риси. Так, якщо відомо, що людина зарозуміла та пихата, ми можемо припустити, що вона неуважна до людей, байдужа або навіть ворожа по відношенню до людей; якщо скромна, то вона тактична та ін.

У характері людини ми підкреслюємо вольові (рішучість, дисциплінованість  чи, навпаки, нерішучість, спритність), інтелектуальні (допитливість, винахідливість чи, навпаки, тупість, зверхність) та емоціональні (пристрасть, веселість, байдужість) властивості

Звичайно говорять про  чотири групи властивостей людини (характеру).

1. Властивості, що виражають відношення до оточуючих людей (доброта, чуйність, вимогливість).
2. Властивості, що виражають відношення до праці (працелюбність, лінощі, відповідальність чи безвідповідальність до праці).
3. Властивості, що виражають відношення до самого себе (самолюбство, гордість, комплекс неповноцінності, відчуття особистої гідності, самокритика, скромність).
4. Властивості, що виражають відношення до предметів (дбайливість, акуратність).

На формування характеру  впливає багато найрізноманітніших факторів (об’єктивних та суб’єктивних)[1].

Який же характер вважати  добрим? Критерії для цього можуть бути різними та часом досить суб’єктивними та протиставними, але одного критерію потрібно дотримуватися завжди: цінність характеру визначається суспільно корисною спрямованістю вчинків та поведінки людини.

Головне – на що спрямовані риси особистості: на створення чи на знищення, добро чи лихо.

Людина з «важким  характером», як то кажуть, «сам не живе та іншим не дає жити». Однак це не значить, що люди з «важким характером»  безперспективні. До них потрібно шукати підхід.

Не можна плутати (а це часто відбувається) темперамент з характером. Характер напряму не залежить від темпераменту, хоча з ним пов’язаним. Яким буде характер, від темпераменту не залежить.

Зв'язок темпераменту з  характером проявляється в тому, що темперамент немов би то окреслює риси характеру. Буде сформована та чи інша риса характеру в людині, залежить від її активної діяльності, виховання та самовиховання, а на її зовнішні прояви, динаміку покладає відбиток темперамент. Одна й таж риса характеру у людей різного темпераменту ззовні може проявлятися по-різному. Візьмемо таку рису, як доброта. Досить зрозуміло, що зовнішні експресивні форми її прояву будуть різними у запального, імпульсивного, неврівноваженого холерика та спокійного, повільного, незворушного флегматика. Як результат, темперамент та характер створюють сплав, який зумовлює інтегральну характеристику особистості. Особливості темпераменту можуть також протистояти чи сприяти розвитку визначених рис характеру. Для меланхоліка, наприклад, важлива проблема – подолання тривоги та сором’язливість. Флегматику важче, ніж холерику або сангвініку, підтримувати в собі ініціативність [2].

В словнику з психології зазначено, що при акцентуації характеру  властива вразливість особистості  по відношенню не до будь-яких (як при психопатіях), а лише до певного роду психотравмуючих впливів, які адресовані до так званого “місця найменшого супротиву” даного типу характеру, при зберіганні усталеності по відношенню до інших. Подібне визначення акцентуації характеру надав А.Е. Лічко,² − це надмірне посилення окремих рис характеру, при яких спостерігаються не виходячи за межі норми відхилення у психології і поведінці людини, які межують з патологією. Такі акцентуації як тимчасовий стан психіки частіш за всього спостерігається саме у підлітковому і ранньому юнацькому віці. В процесі зростання дитини-підлітка особливості її характеру, які з’явились в дитинстві, втрачають свою гостроту, але з віком знову можуть загострюватися. Акцентуація з неявними проявами, на відміну від явних, потрібно вважати звичайним варіантом норми. Як вважає німецький психіатр К. Леонгард, у 20-50% людей деякі риси характеру на стільки загострені (акцентуйовані), що за певних обставин можуть привести до однотипових конфліктів і нервових вибухів. Акцентуації характеру частенько зустрічаються саме у підлітків (50-80%).¹ акцентуація характеру за К. Леонгардом² − це перебільшений розвиток окремих рис характеру в шкоду іншим, в результаті чого погіршується взаємодія з оточуючими людьми. І класифікація, яку він запропонував, має слідуючий вигляд:

1. Гіпертимний (гіперактивний) − надмірно піднятий настрій, завжди веселий, балакучий, енергійний, самостійний, прагне до: лідерства, ризику, авантюр, не реагує на зауваження, ігнорує покарання, відсутня межа самокритичності.

2. Дистимічний − постійно понижений настрій, зажура (сум), замкнутість, небагатослівність, песимістичність, його обтяжує гучне суспільство, у конфлікти вступає рідко, частіше в них виступає пасивною стороною.

3. Циклоїдний − товариськість циклічно змінюється (висока в період доброго настрою (підвищеного) і низька − пригніченості).

4. Емотивний (емоційний) − надмірна чутливість, вразливість, глибоко переживає найменші неприємності, надмірно чутливий до критики, частенько похмурий настрій.

5. Демонстративний − дуже виявлено прагнення бути в центрі уваги і досягати своїх планів за будь-яку ціну (сльози, хвороби, скандали тощо).

6. Збудливий − підвищена дратівливість, нестриманість, агресивність, похмурість, але можлива і льстивість, послужливість. Активно і часто конфліктують.

7. Застрягаючий − “застрягає” на своїх почуттях, думках, не може забути образи, “зводить рахунки”, схильність до затяжної непогодженості, в конфліктах - частіше активний.

8. Тривожно-педантичний − виразна занудливість у вигляді “переживань” подробиць, на роботі може виснажувати формальними вимогами, а вдома - завеликою акуратністю.

9. Тривожний (психостенічний) − понижений настрій, побоювання за себе, близьких, невпевненість у собі, крайня нерішучість, довго переживає невдачу, сумнівається у своїх діях.

10. Екзальтований (лабільний) − дуже змінний настрій, емоції яскраво виражені, велика відволікальність на зовнішні події, словоохотливість.

11. Інтровертований (шизоїдний, аутистичний) − замкнутість, обмежене спілкування, занурювання в себе, свої переживання не розповідає, хоча і характерна велика вразливість. Дуже стримано, холодно відноситься до інших людей, навіть до близьких.

12. Екстравертований (конформний) − широкий спектр спілкування, словоохотливість аж до балакучості, несамостійний, прагне бути як всі, неорганізований, полюбляє підпорядкування [4].

Дуже схожа з цією класифікацією і класифікація А.Е. Лічко,¹ котра вже характеризує акцентуації характеру підлітків.

1. Гіпертимний тип.  Відрізняється рухливістю, схильністю  до пустунства, товариськістю. Дуже галасливі, завжди добрий настрій. За хороших загальних здібностей одночасно і велика невсидчивість, тому і навчаються нерівномірно. Часто можуть конфліктувати з дорослими. У них багато захоплень, хобі, але вони дуже недовготривалі (поверхневі) часто такі підлітки переоцінюються свої можливості, занадто впевнені в собі.

2. Циклоїдний тип. Висока  дратівливість, схильність до  апатії, перевага віддається самотності. Тяжко переживають навіть незначні  невдачі, дуже дратуються навіть  на критику, зауваження. Настрій час від часу змінюється від припіднятого до подавленого з періодами приблизно 2-3 неділі.

3. Лабільний тип. Характерний  вкрай змінливий настрій. Приводом  для цього може послугувати навіть незначне − слово, погляд... Поведінка майже повністю залежить від хвилинного настрою. Такі підлітки добре розуміють і відчувають відношення до них оточуючих.

4. Астено-невротичний  тип. Характерна висока підозріливість  і капризність, втомляємість, особливо  при виконанні розумової праці,  і роздратованість.

5. Сензитивний тип. Цей тип характеризується високою чутливістю до всього: і те що втішає, і те, що засмучує. Такі підлітки не люблять великих компаній, веселих ігор. Найчастіше вони сором’язливі і несміливі при сторонніх, а відкритими і товариськими вони бувають тільки з добре знайомими людьми. Віддають перевагу спілкуванню з малюками і дорослими, чим з ровесниками. Дуже слухняні і прив’язані до батьків. Дуже рано формується почуття відповідальності, високі моральні вимоги до себе й оточуючих.

6. Психастенічний тип. Цей тип характеризується прискореним і раннім інтелектуальним розвитком, схильністю до роздумів і міркувань до самоаналізу і оцінці поведінки інших.

7. Шизоїдний тип. Головна  риса − замкнутість (надання переваги самотності). Підлітки дуже часто демонструють зовнішню байдужість до оточуючих людей, погано розуміють стан інших, їх почуття. Їх дуже важко зрозуміти оточуючим, особливо однолітками, а їх, як правило, не дуже люблять.

8. Епілептоїдний тип.  Дуже часто плачуть, особливо  в ранньому віці. Такі діти люблять мучити тварин, ображати меншого, в компаніях дітей поводять себе як диктатори. Їх риси − жорстокість, власність, егоїзм.

9. Істероїдний тип.  Найбільш характерна риса цього  типу − егоцентризм, прагнення до постійної уваги до своєї особи. Головне для них − привертати до себе увагу оточуючих, вислуховувати у свою адресу захоплення і похвалу.

10. Нестійкий тип (неустойчивий). Іноді про нього говорять як  про слабовільного, котрий пливе  за течією. Таких підлітків дуже  притягають розваги, ледарство, святковість. Відсутні будь-які серйозні в тому числі професійні інтереси, майже зовсім не думають про майбутнє.

11. Конформний тип.  Цей тип демонструє бездумне, а часто просто підпорядкування  будь-яким авторитетам, групі.  Це тип пристосування.

Але крім цих “чистих” типів акцентуацій характеру, зустрічаються, і навіть частіше, змішані форми − проміжні типи (одночасний розвиток декількох типових рис) і амальгамні (напластування нових рис характеру на його вже складену структуру) [6].

Отже, ми спостерігаємо,що при акцентуації відбувається значний вплив на одну із рис характеру особистості,що може призвести до кардинальних змін в поведінці людини,і до неадекватного її реагування на ті чи інші події. Характер має велике значення не тільки для самої особистості, але й для оточуючих її людей: родини, учбового та трудового колективу. Характер впливає на ставлення товаришів та колег до людини, просування по службовій драбині. В тісному та працездатному колективі така людина може в якійсь мірі виправити свій характер й стати повноцінним членом. Багато у цих випадках буде залежати від позиції колективу, доброзичливості його настрою. Акцентуації – поняття, яке означає надмірний прояв окремих рис особистості та їх поєднання, що виходять за межі загальноприйнятого. Загальна акцентуація особистості виявляється лише за певних умов. За інших умов люди діють спокійно, без напруження. Акцентуація особистості виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадничими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

 

РОЗДІЛ ІІ.

ВПЛИВ АКЦЕНТУАЦІЇ  ОСОБИСТОСТІ НА ЇЇ ДІЯЛЬНІСТЬ

 

 

Людська діяльність має соціальний характер. Вона не лише забезпечує пристосування людини до умов життя, а й активізує її відповідно до своїх потреб, що виникли й розвинулись історично. Діяльність людини відбувається свідомо і цілеспрямовано. У процесі діяльності особистість виявляє фізичну й розумову активність, планує й реалізує свої задуми.Риси характеру виявляються в учбовій і професійній діяльності людини, в її вчинках в конкретних життєвих ситуаціях, в особливостях спілкування з різними людьми і в різних ситуаціях. Залежно від особливостей характеру люди можуть по-різному реагувати, наприклад, на невдачу в тому або іншому виді діяльності. Один, потерпівши невдачу, впаде в смуток, інший – просто відмовиться від рішення задачі і радісно візьметься за щось інше, третього невдача лише підстебне, і він з ще більшою енергією і завзятістю візьметься за справу.

Коли ми говоримо, що риси характеру є стійкими особовими  особливостями, ми, звичайно, не повинні  розуміти це як незмінність рис характеру. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. «Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес. Характер може змінюватися під впливом нового досвіду життєдіяльності людини, а також в результаті цілеспрямованого виховання і самовиховання особистості.».

Характер тісно пов'язаний з системою стосунків особистості  до світу, до навколишньої дійсності. Інколи говорять навіть, що характер – це і є певна система стосунків людини, лише стосунки ці стали досить стійкими. Все-таки між характером і відношенням людини до чогось є важлива відмінність. «Стосунки людини є, в цілому, динамічнішими, рухливішими, а риси характеру – більш незмінними, більш статичними.».

У психології прийнято виділяти наступні групи стосунків людини: відношення до інших людей, відношення до самого себе, відношення до світу  речей і явищ, відношення до справи. Неважко відмітити, що різні риси характеру дійсно пов'язані з  певними стосунками.

Наприклад, захопленість, самостійність, зміна характеру, працьовитість  пов'язані з відношенням до справи; егоцентризм, самозакоханість, невпевненість, соромливість відображають відношення до себе, доброзичливість, альтруїзм, чуйність або, навпаки, агресивність, черствість, нетерпимість виражають відношення до інших людей. На цьому прикладі можна наочно показати і відмінності між теорією характеру і психологічною теорією стосунків. З точки зору теорії характеру, чуйність, чутливість, наприклад, є стійкою особовою особливістю певної людини, яка незмінно виявляється в конкретних життєвих ситуаціях. З точки ж зору теорії стосунків, одна і та ж людина може проявляти високу чуйність, чутливість по відношенню до одних людей, і одночасно демонструвати зразки черствості, нечутливості по відношенню до інших людей. «Особливості рис вдачі надзвичайно всілякі» [3].

У психології характеру, поряд  з поняттям «риси характеру», «особливості характеру», існує і поняття «акцентуація характеру».

Поняття «акцентуації» вперше ввів німецький психіатр і психолог Карл Леонгард. Їм же була розроблена і описана відома класифікація типів акцентуації особистості. У нашій країні набула поширення інша класифікація, запропонована відомим дитячим психіатром Лічко А.Е. «Однак і в тому і в іншому підході зберігається загальне розуміння сенсу акцентуації».

При цьому важливо відзначити, що виборча уразливість відносно певного роду дій, що має місце  при тій або іншій акцентуації, може поєднуватися з хорошою або  навіть підвищеною стійкістю до інших дій. Аналогічно, труднощі з адаптацією особистості в деяких специфічних ситуаціях (зв'язані з даною акцентуацією) можуть поєднуватися з хорошими і навіть підвищеними здібностями до соціальної адаптації в інших ситуаціях. «При цьому ці «інші» ситуації самі по собі можуть бути об'єктивно складнішими, але не зв'язаними з даною акцентуацією».

Для цього є певні підстави, оскільки характер – «це не лише базис особистості (так вважає багато хто, хоча це і дискусійно), але перш за все інтеграційна освіта.».

«У характері знаходять  своє вираження система стосунків  особистості, її установки, орієнтації і тощо. Якщо ж звернутися конкретно  до описів різної акцентуації (байдуже, в якій типології – К. Леонгарда  або Лічко А.Е.), то легко побачити, що істотна їх частина характеризує саме особистість в її різних аспектах». Дійсно сповна допустимо в рівній мірі і в рівному значенні використовувати обидва терміни – акцентуїрованна особистість і акцентуацію характеру.

Одній з поширених практичних помилок, від яких хотілося б застерегти, є трактування акцентуації як встановленій патології. Дуже часто таку інтерпретацію можна не лише почути в усних виступах і на лекціях, але і виявити у солідних публікаціях. Проте ототожнення акцентуації з психопатологією характеру неправомірний. Можливо, цей помилковий стереотип був закріплений і набув настільки помітного поширення тому, що само поняття «акцентуація» з'явилося і спочатку уживалося переважно в клінічній психології. Втім, вже в роботах К. Леонгарда спеціально підкреслювалося, що акцентуїрованна особистість не синонімічна патологічною. Інакше нормою слід було б вважати лише середню посередність, а будь-яке відхилення від неї розглядати як патологію. К. Леонгард навіть вважав, «що людина без натяку на акцентуацію хоча і не схильна розвиватися в несприятливу сторону, але настільки ж маловірогідно, що він скільки-небудь відрізняється в позитивну.». Акцентуїрованним особистостям, навпаки, властива готовність до особливого розвитку, будь воно соціальне позитивно або ж, навпаки, соціально негативно. Узагальнюючи сказане, можна укласти, що акцентуація є не патологією, а крайнім варіантом норми [5].

За різними даними, поширеність  акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох чинників, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і ін.. За даними К. Леонгарда і його співробітників, доля особистостей в дорослому населенні (емпіричні дані по Німеччині) складає приблизно 50%. При цьому автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах співвідношення акцентуїрованних і неакцентуїрованних людей може бути іншим..

За даними Іванова Н.Я. поширеність акцентуації в підлітковому віці, а також в ранній юності різна у хлопчиків і дівчаток характеризується наступними особливостями. Крім того, доля акцентуїрованних підлітків варіюється залежно від типа і особливостей учбового закладу.

Вивчивши поняття «характер» і психологічні ознаки характеру  особистості, також вивчивши поняття «акцентуація характеру», можна зробити вивід, що хоча в цілому питання про динаміку акцентуації розроблене ще недостатньо, вже зараз можна ясно говорити про загострення рис акцентуїрованного характеру в підлітковому віці. Надалі, очевидно, відбувається їх згладжування або компенсація, а та кож перехід явної акцентуації в прихованих.

Характер − це дуже складна категорія психологічного аналізу. В процесі життя ті або інші риси характеру можуть зазнавати певні, інколи істотні зміни. Проте риси характеру не можуть змінюватися швидко і легко, так, наприклад, як настрій людини. Зміна характеру – це найчастіше складний і тривалий процес [8].

Отже, індивідуальні риси мають тенденцію переходити в патологічний стан. За більшої проявленості вони накладають відбиток на людській діяльності, і врешті-решт можуть набути патологічного характеру, змінюючи сферу діяльності особистості. Але навіть за широкого підходу до того, які якості можна назвати стандартними, нормальними, що не впадають у вічі. Все ж таки існує чимало людей, які впродовж життя зі змінною акцентуації змінюють діяльність. Знання рис акцентуації допомагає визначити майбутню професію. За різними даними, поширеність акцентуації в суспільстві сильно варіюється і залежить від багатьох чинників, таких як соціокультурні особливості середовища, статеві і вікові відмінності і ін.. За даними К. Леонгарда і його співробітників, доля особистостей в дорослому населенні (емпіричні дані по Німеччині) складає приблизно 50%. При цьому автори спеціально підкреслюють, що в інших країнах співвідношення акцентуїрованних і неакцентуїрованних людей може бути іншим.

 

 

РОЗДІЛ ІІІ.

АКЦЕНТУАЦІЯ ОСОБИСТОСТІ, ХАРАКТЕРИСТИКА ТИПІВ АКЦЕНТУАЦІЇ ОСОБИСТОСТІ

 

 

Психологічні  теорії зарубіжних авторів (біхевіоризм, гештальтпсихологія, гуманістична психологія, неофрейдизм, аналітична психологія, інтроспективна психологія, диференціальна психологія, когнітивна психологія) пропонують різні підходи до визначення компонентів структури особистості. У кожній з них однією з підструктур є характер з його змінами.

Структуру особистості  розглядали доволі багато вітчизняних учених- психологів (Костюк Г.С., Мясищев В.Н., Ковалев А.Г., Щербаков А.І., Мерлін В.С., Паригін Б.Д., Ананьєв Б.Г., Платонов К.К. та інші), але кожен по-різному. Одні вважають, що в ній доцільно розглядати лише психологічні компоненти (пізнавальні, “емоційно-вольові”, спрямованість), інші виокремлюють у ній ще й алогічні аспекти (типологічні особливості нервової системи, вікові зміни в організмі, стать).

Акцентуації –  поняття, введене К.Леонгардтом, яке  означає надмірний прояв окремих негативних рис характеру та їх поєднання, що виходять за межі загальноприйнятого. Загальна акцентуація рис характеру виявляється лише за певних умов. За інших умов люди з такими рисами діють спокійно, без напруження. Акцентуація рис характеру виробляється за суспільних умов життя під впливом суспільної спрямованості інтересів, специфіки контактів у колективі, але, як свідчать дослідження, засадничими стосовно них є своєрідні природжені індивідуальні особливості, що і створюють грунт для виникнення акцентуації за відповідних соціальних умов.

К.Леонгардт  виділяв 10 типів акцентуацій особистості: гіпертимність, збудливість, застряглість, тривожно-боязливість, педантичність, циклотимність, демонстративність, дистимність, емотивність, екзальтованість.

Гіпертимні особистості.

Такі підлітки та дорослі вирізняються добрими й навіть підвищеним настроєм, енергією, спрямованістю до неформального лідерства. Почуття нового в них поєднується з нестійкістю інтересів, а спілкування з нерозбірливістю у виборі знайомств. Вони схильні переоцінювати свої можливості, та їх викривають надмірно оптимістичні плани на майбутнє. Завдяки жазі діяльності, вони зазвичай досягають успіху. Вони здатні говорити, не зупиняючись, особливо коли їх слухають. Але їх оптимістичний настрій та жага новизни таять у собі ту небезпеку (особливо якщо ці риси виражені яскраво), що такі люди легко можуть пройти повз подій, до яких потрібно віднестись серйозно.

Бувають моменти, коли вони втрачають відчуття обов’язку, легко ставлять на карту авторитет та своє ім’я. інколи жага діяльності може перетворитися у них в безплідне марнотратство самого себе, пусте прожектерство (вони беруться за багато, але не доводять нічого до кінця). При не особливо яскравих проявах цих рис своєчасна психокорекція дає позитивні результати. Такі особистості при відповідному індивідуальному підході з боку педагогів та батьків виробляють у себе звичку доводити до кінця розпочате, бути обережним під час вибору цілей діяльності, більш критично підходити до своїх планів. Якщо ж ці риси виражені занадто яскраво та особистість вже переступила підлітковий вік, то позитивний прогноз результатів психологічної та педагогічної корекції досить сумнівний.

Збудливі особистості.

Ця риса пов’язана  з недостатньою здатністю до усвідомленої саморегуляції своєї поведінки. Таким людям досить важко, а часом й неможливо сказати собі своєчасно «стій», «досить», «зажди». Ними зазвичай керує не розсудливість, логіка, розрахунок, а потяг, інстинкти, хвилинні спонукання. У цих випадках розум нібито блокується. Через найпростіший привід вони можуть сваритися, подати заяву про звільнення, відкинути чи навіть знищити всю виконану роботу. Вони не розбірливі у знайомствах та зв’язках, легко змінюють друзів. Підлітки такого типу, образившись на батьків чи вчителів, легко йдуть з дому. Що буде далі, про це вони не думають. Немотивовані втечі з дому чи пропуски занять в школі можуть привести таких підлітків до безнаглядності, блукання. В період статевого визрівання вони здатні на асоціальні вчинки. Із всіх акцентуацій цей тип в плані виховальних діянь являється найскладнішим. Педагоги та батьки повинні знати, що виховні дії потрібно застосовувати якомога раніше, але в цих випадках будь-які спроби, звернені до розсудливості не завжди дають бажані результати.

Тривожно-боязливі особистості.

Ця риса звичайно проявляється вже в ранньому віці. Це боязкість засинати в темряві або бити в кімнаті без дорослих чи бути в закритій квартирі. Це боязливість собак, грози. Вже в дитинстві такі діти стають осередком для сильних та нахабність. Діти з цими рисам відчувають страх перед вчителем (особливо в початкових класах), директором, завучем. Зайва жорсткість та сухість з ними тільки посилює акцентуацію. Ставши дорослим, такі індивіди якось адаптуються, але перед силою та натиском втрачають характер. Їх відмічає нерішучість, коли потрібно постояти за себе. В колективах їм найчастіше дістається роль «жертви», «козла відпущення». Неочікуваний виклик до керівника – для них завжди стресова ситуація. В умовах авторитарної педагогіки такі особистості страждають найбільше, поповнюючи лави відомих, навіяних та невротиків. В умовах гуманістичної педагогіки співпраці можуть стати яскравими особистостями, здатні працювати самовіддано, задовольняючись в основному моральними стимулами. Процес формування з «гидкого каченя» прекрасну «либідь» потребує від педагога та керівника цілеспрямованості, душевної теплоти та педагогічної майстерності.

Застряглі особистості.

Ця риса проявляється в прагненні досягнути високих показників в будь-якому виді діяльності, у застряганні, зациклюванні на власній думці, відхилення компромісів та консенсусу. В крайньому випадку це прояв «найцінніших ідей», для реалізації яких особистість здатна до обміркованих та чітко спланованих дій. За успіху такі люди самонадійні та зарозумілі. В яскравих проявах вони підозрілі, й підозрілість охоплює будь-які сфери життя. Таким особистостям подобається з’ясовувати стосунки, вони будь-якими правдами та не правдами намагаються довести свою правоту. Застряглий тип приховує в собі можливість як позитивного, так й негативного розвитку характеру. Честолюбство може бути рухомою силою на шляху до досконалості. Але коли честолюбство примушує в товариші чи колезі вбачати конкурента, ворога, то ця якість стає негативною. В цих випадках велика роль суспільної думки, соціального контролю. Якщо вони є, − то особистість добивається визнання самовіддачею, якщо ні, то обманом, злочинними та аморальними засобами. В ранньому дитинстві такі діти вже досягають багато чого, але без необхідної педагогічної корекції при найменших невдачах джерело їх вони шукають не в собі, а ззовні (товаришах, вчителях). Для таких дітей потрібне рівне, постійно доброзичливе, але послідовне стійке відношення. Вседозволеність в сполученні з періодами суворості провокують в них розвиток негативних рис характеру. При постійній психолого-педагогічній та виховній корекції з боку педагогів й батьків позитивний прогноз реальний.