Актуальні проблеми доказування в кримінальному процесі

Міністерство освіти та науки

Академія митної служби України

Контрольна робота

З дисципліни: «Актуальні проблеми доказування в кримінальному процесі»

Виконала:

Група П08-1м

Дніпропетровськ

2013

ПЛАН

1. Вступ ………………………………………………………………….3

2. Підготовче провадження  ……………………………………………4

3. Судовий розгляд …………………………………………………….8

4. Особливі порядки провадження  у суді першої інстанції ………..13

5. Висновки …………………………………………………………….15

6. Список використаних  джерел ……………………………………..16

ВСТУП

Зараз триває період дослідження, осмислення та коментування положень нового Кримінального процесуального кодексу України. Множинність поглядів на деякі питання застосування його норм є позитивним явищем, адже деякі зауваження можна врахувати при внесенні змін до цього документа.

Судовий провадження — це встановлена законом система процесуальних дій суду та учасників судового розгляду, послідовне проведення яких спрямоване на всебічне, повне й об'єктивне дослідження матеріалів справи, встановлення в ній істини і винесення на цій основі законного, обґрунтованого і справедливого вироку. Ця стадія кримінального провадження складається з підготовчого провадження, судового розгляду та винесення судового рішення.

Дослідженнями проблем судового розгляду в суді першої інстанції займалися О.Острійчук, В.Тертишник, А.Дубинський, І. Григор’єва, В. Щерба та інші. Однак дані дослідження є недостатніми.

Метою цієї роботи є аналіз статей Кримінального процесуального кодексу України, які стосуються судового провадження в суді першої інстанції, та пропозиції щодо вдосконалення кримінально-процесуального законодавства з цього питання.

Підготовче провадження

Судове провадження у першій інстанції починається із підготовчого провадження, яке включає в себе судове засідання.  Судове засідання розпочинається після отримання обвинувального акта, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності суд не пізніше п’яти днів з дня його надходження призначає підготовче судове засідання, в яке викликає учасників судового провадження. 

Варто зазначити зміну – строки за новим КПК зменшилися до п’яти днів, що сприяє скорішому розгляду справи і це є доречним,оскільки законодавець вважає, що оскільки до суду з прокуратури надсилаються лише обвинувальний акт, реєстр матеріалів досудового розслідування та розписка про отримання обвинуваченим обвинувального акту, реєстру матеріалів досудового розслідування, цивільного позову у деяких випадках угода, цивільний позов, то п’ятиденний строк більш ніж достатній для їх вивчення, ніж за старим КПК України коли цей строк складав 10 днів, а у випадку складності справи 30 днів.

Також новим є те, що висувається вимога до проведення підготовчого етапу – обов’язкова присутність всіх необхідних учасників процесу. Поважними причинами відсутності учасника кримінального провадження в судовому засіданні відповідно до ст. 138 КПК є неможливість такої особи прибути у судове засідання у зв'язку із затриманням, триманням під вартою або відбуванням покарання; обмеження свободи пересування внаслідок дії закону або судового рішення; обставини непереборної сили (епідемії, військові події, стихійне лихо тощо); відсутність особи за місцем проживання протягом тривалого часу внаслідок відрядження, подорожі тощо; тяжка хвороба або перебування у закладі охорони здоров'я у зв'язку з лікуванням або вагітністю (за умови неможливості тимчасово залишити цей заклад); смерть близьких родичів, членів сім'ї чи інших близьких осіб або серйозна загроза їхньому життю; несвоєчасне одержання повідомлення про виклик та інше. Також  розгляд провадження у підготовчому судовому засіданні дозволяється без участі сторін лише у випадку письмового повідомлення суду про причини їх відсутності та прохання розгляду їх справи у їх відсутності, винятком становлять лише випадки коли між сторонами укладені угоди.  Особи, які не прибули до суду без поважних причин несуть матеріальну відповідальність. Прокурор чи слідчий – дисциплінарну. На нашу думку, така вимога є доречною, адже вона сприяє результативному та об’єктивному розгляду кримінальної справи.

Частина 3 ст. 314 КПК передбачає можливість затвердження двох видів угод: про примирення між потерпілим та обвинуваченим чи підозрюваним; між прокурором та обвинуваченим чи підозрюваним про визнання винності. При укладанні угоди узгоджуватиметься міра покарання та дії, які обвинувачений має вчинити на користь потерпілого або в інтересах правосуддя. Цей механізм має прискорити кримінальне провадження, оскільки після укладання угоди провадження зупиняється, а його матеріали направляються до суду для розгляду питання про затвердження угоди. Велика кількість злочинів, які розглядаються судом, стосується крадіжок майна. У таких справах обвинувачені практично завжди визнають свою вину, а докази скоєння злочину наявні на початковій стадії процесу. Сторона обвинувачення і сторона захисту вже розуміють наслідки розгляду справи у суді, та, враховуючи усталену практику, можна спрогнозувати вид і міру покарання. Раніше цей механізм був досить складний: слідчий був зобов’язаний провести повне розслідування обставин справи, а потім направити справу для перевірки прокурору, який скеровував справу до суду. У цьому процесі задіяний весь механізм судочинства, задля отримання прогнозованого результату витрачаються як фінансові, так і трудові ресурси. Крім того, участь у судовому засіданні учасників процесу є формальною. Щоб оцінити гостроту цього питання, потрібно зважити на те, що кількість крадіжок сягає 90% усіх злочинів. Тому цей інститут має користуватися попитом у правозастосовній практиці. До речі, в США інститут угод застосовується до 85–90% усіх справ, які розглядаються судом.

Слід розуміти, що для угоди про примирення важливе також забезпечення швидкого поновлення прав потерпілого, адже підозрюваний буде зацікавлений компенсувати завдану шкоду, прагнучи якнайменшого покарання, а для угоди про визнання винності має значення підвищення ефективності розслідування злочинів, оскільки в обмін на узгоджену міру покарання підозрюваний зможе вказати на своїх спільників чи організаторів злочину, дати проти них свідчення або розкрити схеми злочинної діяльності.

Варто також зазначити не врегульоване питання щодо можливості укладення одночасно двох угод в одному провадженні. Чи є така можливість і який порядок її здійснення наразі невідомо. Тому мають бути прийняті норми, які врегулюють дану прогалину.

Наступним положенням, яке викликає зауваження, є ч. 1 ст. 317 КПК. Вважаємо, що ототожнення термінів «кримінальне провадження» і «кримінальна справа» не зовсім доречне. В новому Кодексі законодавець намагався уникнути застосування терміна «кримінальна справа», але на цій стадії провадження він знову з’являється. Наразі відсутнє законодавче визначення дефініції «кримінальна справа», а це може спричинити неправильне розуміння понятійного апарату та взагалі кримінального процесу.

Більшість юристів визначають поняття «кримінальна справа» як сукупність процесуальних матеріалів, зібраних під час дослідчої перевірки, дізнання та досудового слідства. Проте таке визначення не відповідає дійсності та не розкриває сутність досліджуваного питання. Якщо кримінальна справа – це сукупність документів і доказів, зібраних під час розслідування справи, то постає цілком логічне запитання: чи можливо порушити сукупність документів?

У юридичному словнику поняття «кримінальна справа» визначається як справа, порушена у встановленому законом порядку в кожному випадку виявлення ознак злочину. Із цього визначення стає зрозумілим, що кримінальна справа виникає після винесення постанови про порушення кримінальної справи. Знову виникає цілком логічне запитання: невже зібранні під час проведення попередньої перевірки матеріали стають кримінальною справою лише після винесення постанови про її порушення? Саме з таких міркувань вважаємо, що застосування терміна «кримінальна справа» не зовсім доречне.

Цікавим також є те, що до суду надсилається лише обвинувальний акт, клопотання про застосування примусових заходів медичного або виховного характеру або клопотання про звільнення від кримінальної відповідальності, а матеріали справи долучаються до них під час підготовчого провадження. Відповідно цього положення суддя бачить матеріали справи лише на етапі підготовчого розгляду справи, що сприяє неупередженості суду. Щоправда КПК не визначає де саме справа має зберігатися до підготовчого провадження, про що мають бути внесені зміни для чіткого регулювання порядку кримінального провадження.

Також не врегульованою проблемою на стадії надходження обвинувального акту разом з додатками до суду є продовження запобіжних заходів, особливо, якщо це стосується тримання під вартою, оскільки граничний термін коли обвинувальний акт  повинен надійти до суду новим КПК не встановлений, а фактично він може надійти до суду в останній день тримання особи під вартою і після надходження його у судді є 5 днів щоб призначити підготовче судове засідання. Виникає питання: на яких підставах тримати особу під вартою ці 4 дні, коли обвинувальний акт з додатками переданий до суду, строк тримання під вартою закінчився, а підготовче засідання не відбулося, оскільки за результатами підготовчого засідання вирішується питання доцільності подальшого тримання особи під вартою. 
Судовий розгляд

Судовий розгляд — це одна з основних стадій кримінального процесу. В цій стадії суд, здійснюючи правосуддя, остаточно досліджує всі істотні обставини, перевіряє докази, зібрані при провадженні дізнання і досудового слідства, та постановляє виправдувальний чи обвинувальний вирок з призначенням покарання або без призначення покарання.

Кримінальні справи розглядаються в суді першої інстанції одноособово суддею, який діє від імені суду, за винятком, якщо по справах законом передбачено покарання у вигляді позбавлення волі на строк більше десяти років. Такі справи розглядаються колегіально судом у складі трьох осіб.

Стаття 318 КПК передбачає, що судовий розгляд має бути завершений у розумний строк. Метою принципу розумності строків є захист сторін (як захисту, так і обвинувачення) від надмірного затягування процесу. Тяганина, на жаль властива роботі українських правоохоронних органів і судів, значно знижує ефективність кримінального процесу та підриває довіру до держави.

Цей принцип випливає зі ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою кожен при розгляді будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення має право на справедливий і публічний розгляд справи впродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, установленим законом.

При тлумаченні поняття «розумний строк» необхідно пам’ятати про критерії його оцінки: 1) складність справи (складність може бути зумовлена як фактичними обставинами справи, так і різними правовими аспектами, пов’язаними зі справою опосередковано. Велике значення суд надає характеру фактичних даних, що підлягають установленню, кількості учасників процесу (обвинувачених, свідків), вступу у процес нових осіб, долученню до справи інших справ, міжнародному характеру процесу); 2) поведінка учасників (затримка в розгляді справи внаслідок її затягування заявником розглядається як чинник, що, безумовно, виправдовує збільшення строку провадження у справі); 3) поведінка представників влади (при розгляді справ, що передбачають тривале судочинство, Європейський суд з прав людини неодноразово звертав увагу на принцип належного здійснення правосуддя, що припускає обов’язок держави запобігати появі будь-якого невиправданого відстрочення в розгляді справи).

Наступною проблемою є трактування ч. 3 ст. 318 КПК, яка передбачає, що в разі необхідності окремі процесуальні дії можуть вчинятися поза межами приміщення суду. Законодавець не визначив, які саме «окремі процесуальні дії» можуть проводитись. Така ситуація може призвести до порушення конституційних принципів верховенства права, рівності і справедливості, з яких випливає вимога визначеності, ясності та недвозначності правових норм.

Статтею 335 КПК на слідчого та прокурора покладається обов’язок організувати виконання розшуку обвинуваченого, який ухиляється від суду. Навряд чи ця функція належить до повноважень зазначених осіб. Скоріше за все, її мають виконувати органи внутрішніх справ, яким надано право та процесуальні можливості проводити таку діяльність.

Статтею 336 КПКУ запроваджується можливість проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції. Низька процесуальна дисципліна учасників провадження, а саме їх неявка на виклик до слідчого або суду, є однією з головних причин затягування судового розгляду. Досить часто вона зумовлена для особи необхідністю прибувати на виклик до іншого населеного пункту та пов’язаними із цим складнощами. Завдяки передбаченій можливості проведення процесуальних дій у режимі відеоконференції проблем суттєво поменшає. Так, свідок, який проживає, наприклад, у Львівській області, зможе для дачі показань суду, розташованому в Києві, з’явитися до найближчого суду та завдяки сучасним технологіям взяти участь у засіданні дистанційно. Отже, отримаємо значну економію коштів та часу. Але на сьогодні тільки незначна кількість судів оздоблені необхідною технікою для цього, щ у найближчий час має бути вирішено.

Згідно зі ст. 341 КПК, якщо в результаті судового розгляду прокурор переконається, що необхідно відмовитися від підтримання державного обвинувачення, змінити його або висунути додаткове обвинувачення, він повинен погодити відповідні процесуальні документи з керівником органу прокуратури, в якому працює. А якщо в судовому засіданні брав участь керівник органу прокуратури, який дійшов одного із зазначених переконань, він повинен погодити відповідні процесуальні документи із прокурором вищого рівня.

Це положення суперечить основним засадам кримінального судочинства, таким як змагальність, безпосередність дослідження речових доказів тощо, а також не враховує необхідність дотримання незалежності державного обвинувача в судовому засіданні. Крім того, такий порядок вводить у кримінальний процес елементи адміністрування, а це є неприйнятним з огляду на те, що прокурор повинен керуватися вимогами закону і своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на розгляді всіх обставин справи. У міжнародно-правових нормах аналогічних норм не знайдено. Отже, вважаємо за доцільне внести зміни до вказаної норми Кодексу.

Ст. 366 КПК регламентує питання про таємницю нарадчої кімнати, на якому слід зупинитися детальніше. Вирок є законним та обґрунтованим лише тоді, коли винесений відповідно до норм КПКУ з додержанням всіх принципів судочинства. Одним із них є незалежність суду під час прийняття рішення. Форма реалізації цього принципу передбачає, що вирок постановляється в окремому приміщенні – нарадчій кімнаті, вхід до якої в ідеалі має заборонятись усім особам, крім суддів, що брали участь у певному судовому засіданні. Законодавча регламентація вказаної норми є обмеженою та не відповідає на низку запитань, які виникають у зв’язку з аналізом норми кримінально-процесуального законодавства щодо таємниці наради суддів.

Проаналізувавши дефініції терміна «таємниця наради суддів», наведені в декількох юридичних словниках, доходимо висновку, що суттєвих відмінностей у тлумаченнях немає. У кримінальному судочинстві таємниця наради суддів – це передбачений законом порядок, згідно з яким нарада суддів при постановленні вироку проводиться в ізольованому приміщенні – нарадчій кімнаті, в якій можуть перебувати лише судді, що входять до складу суду в цій справі.

М.Й. Штефан визначає термін «нарадча кімната» як окреме приміщення суду, призначене для обговорення суддями наслідків розгляду справ і постановлення у них рішень. Це визначення спонукає до нових запитань і не може вважатися повним. Так, не зрозуміло, чи буде законним рішенням, винесене в кабінеті судді.

Якщо трактувати це визначення дослівно, то прийняття рішення суддею у своєму кабінеті – це порушення таємниці наради. Проте зауважимо, що в більшості судів районного рівня кімнати для наради суддів існують як формальність, а рішення приймаються в кабінетах. У нарадчих кімнатах, як правило, немає техніки, необхідної для підготовки рішення, тому судді користуються власними кабінетами. При постановленні вироків у кримінальних справах у кабінеті судді можуть бути присутні секретар судового засідання, помічник судді та навіть інші особи.

Дивує те, що КПК містить неузгоджені позиції щодо конкретизації поняття «нарадча кімната». Так, ст. 367 проекту Кодексу зберігає існуючі недоречності щодо регулювання таємниці нарадчої кімнати. Крім того, вважаємо помилковою ч. 2 ст. 360 проекту КПК. Так, вказана частина містить положення про те, що під час перерви судді не можуть спілкуватися з особами, які брали участь у кримінальному провадженні. Вважаємо, що це обмеження має бути ширшим, адже вплив на суддю можуть здійснювати інші особи, які не брали участі в судовому засіданні.

Проблемним є встановлення факту того, що до нарадчої кімнати ніхто, окрім суду, не заходив. Фактично рішення суду може готуватися декілька днів. Законодавством не встановлено, як визначити, чи заходили до нарадчої кімнати інші особи, хоча ст. 367 КПКУ містить положення про те, що в нарадчій кімнаті може знаходитися лише суд. Крім того, неможливо визначити, який саме суддя знаходився в нарадчій кімнаті. Так, до неї може зайти інший суддя, і прослідкувати за тим, щоб заходив визначений суддя, неможливо. Отже, це питання також необхідно вирішити.

Особливі порядки провадження в суді першої інстанції

Ще одним нововведенням КПК України є можливість прийняття судового рішення у спрощеному порядку, який являє собою процедуру розгляду матеріалів кримінального провадження по суті без проведення судового розгляду в судовому засіданні. Для цього на завершальному етапі досудового розслідування, а саме під час складання обвинувального акта слідчим, його затвердження та надсилання до суду прокурором, останнім вноситься відповідне клопотання. Однак воно може вноситись лише за умови, що підозрюваний беззаперечно визнав своєю вину, не оспорює встановлені досудовим розслідуванням обставини і згоден з розглядом обвинувального акта за його відсутності, а потерпілий не заперечує проти такого розгляду.

Дана новація дозволяє уникнути необґрунтованого затягування кримінального провадження та у найкоротші строки прийняти рішення і привести його до виконання.

На сьогодні дані норми поки що не застосовуються, адже Закон «Про Кримінальні проступки» ще не прийнятий. Кримінальним проступком буде визнаватися передбачене законом України про кримінальні проступки діяння (дія або бездіяльність), що не містить великої суспільної небезпеки, вчинене осудною особою, яка досягла на момент вчинення проступку шістнадцятирічного віку, та за яке не передбачене покарання у вигляді позбавлення волі.

До того ж, нововведення щодо кримінальних проступків стосуються і відповідальності за їх вчинення, яка за своєю природою не повинна мати наслідком судимість. Засудження особи за вчинення кримінального проступку не впливатиме на реалізацію в подальшому особою своїх прав. З іншого боку, обвинувачена у вчиненні кримінального проступку особа отримає всі процедурні права і гарантії кримінального процесу, і до неї неможливо буде застосувати запобіжний захід у вигляді тримання під вартою.

Новим поняттям виступає також інститут суду присяжних, який за клопотанням обвинуваченого може скликатись при розгляді особливо тяжких кримінальних справ.

Зі змісту ст. 383-391 КПК можна дійти висновку, що процедура провадження у суді присяжних детально врегульована. Разом із тим підхід до регламентації цього провадження є принципово невірним. Пояснюється це тим, що відповідно до ч.3 ст.382 КПК усі питання, пов’язані з судовим розглядом, професійні судді і присяжні вирішують спільно. За схожою процедурою раніше розглядалися кримінальні справи професійними суддями за участю народних засідателів. Тому у КПК необхідно врегулювати порядок кримінального провадження таким чином, щоб формою реалізації повноважень суду присяжних було лише вирішення питання про факт – про винуватість або невинуватість обвинуваченого, а також чи заслуговує він пом’якшення чи обтяження покарання. Саме така форма є класичною для інституту суду присяжних.

ВИСНОВКИ

Новий Кримінальний процесуальний кодекс України відзначився значною кількістю нових положень, зокрема у судовому провадженні у судах першої інстанції, які пов’язані зі скороченням його термінів, обмеженням сваволі суду, розширенням прав і свобод як потерпілого, так і обвинуваченого. Враховуючи новели кримінально-процесуального кодексу можна визначити мету зміни процедури судового провадження – це мінімізація строків судового розгляду за умови забезпечення прав учасників провадження.

Але нові норми зумовили появу непорозумінь щодо їх застосування, прогалин та суперечок. Зазначені проблеми слід усувати шляхом внесення змін до КПК. Потреба в цьому кроці існує вже зараз, оскільки зазначені та інші проблеми можуть зустрічатись у практичній діяльності.

При цьому в провадженні по кримінальних справах завжди повинні відображатися базові принципи і гарантії прав його учасників, які в тій чи іншій формі і надалі повинні бути збережені законодавцем при регламентації розгляду справ на судовій стадіях кримінального процесу.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:

1. Кримінальний процесуальний  кодекс України: чинне законодавство  на 19 листопада 2012 року. – К.: Паливода  А.В., 2012. – 382с.

2. Лист ВССУ 26.11.12 №1735/0/4-12 «Про деякі питання застосування розділу XI "Перехідні положення" Кримінального процесуального кодексу України» // rada.gov.ua

3. Лист ВССУ від 05.10.2012 №223-1446/0/4-12 «Про деякі питання порядку здійснення судового розгляду в судовому провадженні у першій інстанції відповідно до Кримінального процесуального кодексу України» // rada.gov.ua

4. Григор’єва І.В. Особливості судового розгляду за новим КПК України (тези виступу) // Режим доступу:

 http://nsj.gov.ua/nsj.gov.ua/training/judjes/kpk5/

5. Острійчук О. Деякі особливості судового розгляду за новим Кримінально процесуальним кодексом України // Юридична газета. – 27 листопада 2012р. – №48. – С.35-36

6. Щерба В.М. Провадження в суді присяжних за новим КПК України // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. – 2012. - № 3 (58)