Американська модель соц страхування

Американська  модель соц страхування.

В американській моделі соціальної політики присутній лібералізм. Система базується  на принципі відокремлення  соціального захисту  від вільного ринку  й обмеження захисту  лише тих, хто не має  інших доходів, крім соціальних виплат. Загалом при такій моделі забезпечується досить високий рівень і якість життя основної частини населення.

Більшість американців (85 відсотків) становлять «середній  клас» населення  за рівнем достатку. Належність до середнього класу означає, що люди добре живуть, мають машини, користуються відпусткою і здатні сплатити, хоч би частково, навчання своїх дітей в університеті. Такі люди працюють на фабриці, управляють магазинами або є кваліфікованими вчителями, медичними працівниками. Сюди відносять фермерів, поліцейських, комівояжерів. Вище за середній клас - дуже багаті люди. Нижче — бідні. Бідність в Сполучених Штатах визначити важко. Як правило бідною вважається сім'я з трьох чоловік, річний дохід якої становить 8000 доларів або менше. Проте багато бідних мають дохід куди менший, ніж ця «мінімальна» сума. Бідним людям жити важко. Вони взагалі не працюють або заробляють не достатньо, для того щоб вистачало на їжу і інші потреби. Більшість живе у напівзруйнованих будинках, бездомні - живуть в притулках. Бідні не здатні оплатити навчання для дітей, медичну допомогу.

Більшість американців стурбована існуванням в державі  крайньої бідності. Проте Сполучені  Штати завжди були відомі своїм багатством, достатком продовольства  і можливостями кожному, хто бажає створити собі хороше життя. Мета системи - підтримка економічної системи вільного підприємництва, у якій кожен, що бажає працювати, може знайти собі роботу, здатну принести достатній дохід для безбідного життя. І завжди знаходиться кількість людей, що не змогли знати собі роботу відповідну своїм можливостям. Число безробітних осіб в країні коливається залежно від спільної економічної кон'юнктури, за офіційними даними в останні роки безробіття в США становить 7-8%.

Федеральний уряд і уряд штатів надає допомогу бідним сім’ям. Система соціального забезпечення в США настільки широка, що на початку і всередині 1960-х років майже половину всіх витрат федеральної казни складали виплати на «соціальні потреби», тобто на надання допомоги людям. Окрім федеральних програм уряду всі п'ятдесят штатів проводять свої власні програми допомоги потребуючим.

Заходи  для подолання  бідності різноманітні. Один із заходів –  це надання допомоги у соціальному  забезпечення, що являє  собою щомісячні  суми, які виплачуються державою тим особам, чий дохід не забезпечує таких основних потреб, як їжа, дах і одяг. Медікейд — надання безкоштовної медичної допомоги і госпіталізації. Видача продовольчих купонів (книжечки спеціальних талонів, дійсних для придбання продуктів в будь-якому магазині). Шкільне харчування — безкоштовні сніданки і обіди для школярів. Розподіл надлишків продовольства — в рамках цієї програми уряд скуповує величезну кількість продовольчих продуктів і безкоштовно розподіляє їх серед бідних сімей.

У США навіть існує  програма надання муніципального житла бідним. Житло надається в будинках, побудованих за рахунок бюджетних коштів. Відповідні органи штату та федерації стежать, щоб житло діставалося бідним сім’ям. Вміст будинків, оплата персоналу, ремонт і опалювання забезпечується за рахунок держави. За відсутності муніципальних будинків бідних, таких, що не мають даху, інколи розселяють на приватних квартирах або в готелях коштом держави.

Ліберальна  модель соціальної політики також є характерною  для Великобританії. Формувалася вона за панування приватної власності, домінуванню ринкових відносин і під впливом ліберальної трудової етики.

Основними принципами даної  моделі є мінімальна залученість держави  в ринкові відносини, обмежене застосування заходів державного регулювання, соціальна підтримка громадян здійснюється за рахунок розвинених систем страхування виплат. Державою використовуються незначні трансфертні платежі, отримані внаслідок сплати податків, для надання допомоги та субсидій певним верствам населення. Матеріальна допомога має адресну спрямованість і надається лише на підставі перевірки її необхідності.

Значний вплив на соціальні  програми Великобританії мають демографічні зміни, в тому числі  і старіння населення. Старіння населення  потребує збільшення видатків не тільки на пенсії, але й на охорону здоров’я. В основі соціального забезпечення є три види виплат: пенсії та допомоги в національній системі страхування, які передбачають фіксовані відрахування від заробітної плати всіх громадян, в яких прибуток становить 39 фунтів стерлінгів в тиждень і вище; універсальні допомоги; вибіркові допомоги, які обумовлені перевіркою того чи потребує такої допомоги особа, чи ні.

Незважаючи  на різноманітну систему  виплат також існують  податкові пільги та знижки, які впливають  на розподіл ресурсів між різними групами населення і можуть бути альтернативою прямим державним виплатам. Існує також соціальне забезпечення за місцем роботи. Велика кількість підприємців забезпечують допомоги у зв’язку з хворобою, вагітністю та пологами, звільненню у розмірах, які перевищують встановлений державою мінімум. Цікавим способом здійснення пенсійного забезпечення є пенсія за місцем роботи, яка замінює частину державної пенсії. Фірми, які здійснюють приватне страхування, отримують податкові субсидії. Збільшення пенсій та допомог випереджує ріст інфляції. На підтримку охорони здоров’я, освіти та пенсійного забезпечення надходить більш як 2/3 соціального бюджету. 
 
 

Німецька модель соц страхування.

Системно  сформований соціальний захист в Німеччині, до якого входять пенсійне страхування, страхування на випадок хвороби, страхування в разі потреби в догляді та на випадок безробіття. Внески на страхування сплачує як працівник, так і роботодавець в однакових розмірах. Майже усі жителі цієї держави застраховані на випадок хвороби: більшість у рамках державного страхування - 88 % , а майже 12 % – у приватних лікарняних касах. Система соціального страхування Німеччини характеризується сукупністю заходів, що мають забезпечувати економічний та соціальний захист існування різних груп населення від таких загальних загроз для життя, як нещасний випадок, хвороба, інвалідність, старість, безробіття і смерть годувальника.

Основними напрямами системи  соціального страхування  є:

1. Медичне страхування.

Німеччина – це одна з перших країн, де було запроваджено медичне страхування.

Системи медичного страхування  є не однорідною і  складається з 5 основних елементів.

Перший  компонент - стаціонарне  медичне обслуговування.

Другий  елемент – амбулаторне  обслуговування, третій – виготовлення медикаментів. Ціна медикаментів складає третину від ринкової ціни.

Четвертий елемент – фінансування програм для тих  осіб, які не можуть особисто брати участі в програмах обов’язкового  медичного страхування.

П’ятий  –медичне обслуговування на підприємствах, що складає 4,3% всіх видатків на охорону здоров’я.

2. Пенсійне страхування.

Щодо  пенсійного забезпечення, то Німеччина займає 4 місце у Європі за розміром виплачуваних пенсій для осіб, старших 60 років, поступаючись лише Люксембургу, Франції  і Данії.

Воно  складається з 3 елементів, які являються окремими системами: обов’язкове пенсійне страхування, пенсійне страхування від підприємств та приватне пенсійне страхування.

3. Страхування від  безробіття.

Страхування від безробіття фінансується за рахунок страхових внесків, які здійснюють наймані працівники і роботодавці. Страхові внески збирають лікарняні каси. Тариф відрахувань складає 6,5% і сплачується порівну роботодавцем і працівником. Внески до каси соціального страхування сплачують усі наймані працівники, однак вони не стягуються з заробітків, які не досягають 325 євро, якщо тривалість робочого тижня менша 15 годин. Максимальна заробітна плата, за якою необхідно здійснювати відрахування до каси страхування від безробіття і пенсійного страхування, складає 54000 євро.

4. Страхування від  нещасного випадку.

Заходи  страхування від  нещасного випадку  здійснюються у такій  послідовності:

1)     попередження нещасних  випадків;

2)     максимально можлива  реабілітація з  метою відновлення  вихідного стану;

3)     виплата компенсації.

Страхові  виплати розповсюджуються на заходи з попередження нещасних випадків на виробництві й  забезпечення швидкої  допомоги; лікування  і компенсаційні  виплати особам, які  частково втратили працездатність унаслідок нещасного  випадку; професійну допомогу; допомогу особам, які частково втратили працездатність унаслідок нещасного випадку; допомогу на поховання і пенсію у разі втрати годувальника сім'ї.

При втраті працездатності, так звана, повна  пенсія складає 2/3 річного  заробітку. Фінансування здійснюється в основному шляхом внесків роботодавців, які розраховуються залежно від оплати праці застрахованих і від класифікації небезпеки нещасних випадків.

5. Соціальна допомога  з материнства.

Для отримання допомоги з материнства  жінка повинна  мати страховий і трудовий стаж. У період між 10-им та 4-им місяцями перед пологами вона повинна бути щонайменше 12 тижнів застрахованою на випадок хвороби (страховий стаж) або працювати (трудовий стаж). Розмір допомоги з материнства залежить від «чистої» заробітної плати жінки в останні три календарні місяці або останні 13 тижнів перед початком терміну захисту (перед пологами). Якщо середня «чиста» заробітна плата жінки вища, вона отримує різницю від роботодавця. Відповідно, роботодавець виплачує цю суму як дотацію до допомоги з материнства.

Широка  система, що складається  з страхування  на випадок хвороби, від нещасного  випадку, на випадок  необхідності догляду, пенсійного страхування  та страхування на випадок безробіття, захищає від фінансових наслідків життєвих негараздів. Поряд з цим соціальна система включає в себе що фінансуються за рахунок податків послуги, наприклад, компенсації сім'ям (допомога на дитину, податкові пільги) або забезпечення прожиткового мінімуму для пенсіонерів і хронічно непрацездатних.

Німеччина бачить себе соціальною державою, яка вважає соціальний захист своїх громадян одним із пріоритетних завдань політики економічного розвитку.

Велику  фінансову підтримку  сьогодні в Німеччині  має сім’я. Для  підвищення народжуваності з 2007 року замість  допомоги на виховання було запроваджено так звану «батьківську допомогу», яка фінансується з бюджету і розмір якої залежить від рівня доходів сім’ї. Її може одержувати мати або батько залежно від того, хто бере перерву у роботі на протязі 1 року. Розмір такої допомоги становить 67 відсотків від останньої заробітної плати з вирахуваними податків й відрахувань, але не менше 300 і не більше 1800 євро. Така «батьківська допомога» продовжується ще до двох місяців, якщо інший член подружжя погодиться призупинити свою зайнятість. Отже у батьків тепер є можливість повноцінно виховувати свою дитину. Поряд з цим була розбудована система догляду за дітьми. Сьогодні, як і раніше, починаючи з трьох років діти мали право на місце в дитячому садку. Проте до 2013 року будуть створені 750 000 місць для дітей до трьох років у яслах, тобто яслами буду забезпечена третина всіх дітей Німеччини. У цій країні існує також допомога на дітей, розмір якої складає 154 євро на місяць, а починаючи з четвертої дитини – 179 євро аж до досягнення нею 18-річного віку. Молоді родини мають також право на звільнення від роботи з метою виховання дитини до досягнення нею трирічного віку. А також молода сім’я має право на неповний робочий день, якщо цьому дозволяють умови праці на підприємстві. 

Швецька модель соц страхування. 

Швеція  є зразком соціал-демократичного шляху розвитку в  сучасній концепції  розвитку Європи. Цій  країні вдається дотримуватися  прогресивного напрямку, на відміну від  інших держав, які  йшли схожим шляхом, особливо, коли мова йде про вільний  ринок послуг та розвиток малого і середнього бізнесу. Так, відійшли від цих постулатів Норвегія, Данія, Фінляндія.

Соціал-демократи  прийшли до влади  у Швеції внаслідок  дефіциту продуктів  харчування під час  Першої світової війни  та протягом 1932-1976 років  безперервно керували країною. Відкинувши концепцію класової боротьби, розробивши натомість концепцію «Folkhemmet» («народного дому») вони досягли значного успіху. Введені елементи планової економіки дозволили ефективно перерозподіляти багатства за допомогою соціального забезпечення. Швеція стала однією з перших країн у світі, які ввели безкоштовну освіту на всіх рівнях, включно з університетами, громадянам було гарантовано безкоштовне медичне обслуговування.

В 1940-х  роках розгорнуто масштабне житлове  будівництво, яке  змінило обличчя Швеції: лише з 1965 до 1974 роки побудовано більше мільйона дешевих сучасних помешкань. Рівень бідності в Швеції — один із найнижчих (6,5%).

Проте останнім часом шведська модель соціального  забезпечення перебуває  під загрозою. Демографічна криза заставляє уряд задуватися - питома вага пенсіонерів зростає, тоді як кількість економічно активного населення зменшується. Проте зважаючи на високий рівень фіскальної дисципліни шведів (ніхто не ухиляється від сплати високих податків), ситуація ще не є настільки критичною.

Скандинавська модель соціального  захисту, що діє у  Швеції, розуміє соціальний захист, як законне  право громадянина  та передбачає широке охоплення різних соціальних ризиків  і життєвих ситуацій, які вимагають  підтримки суспільства. Отримання соціальних послуг і виплат, як правило, гарантується всім жителям країни й не обумовлюється зайнятістю й виплатою страхових внесків. Рівень соціальної захищеності запропонований цією системою доволі високий і важливу роль в цьому відіграє активна перерозподільча політика, що спрямованої на вирівнювання прибутків. Наповнення соціальних фондів відбувається в більшій мірі за рахунок сплати податків, хоча сплати страхових внесків відіграє не останню роль.

Виділеною з загальної системи  соціального захисту  є система страхування від безробіття, яке є добровільним і здійснюється профспілками. Працівники у Швеції були майже звільнені від сплати страхових внесків і брали участь у системі соціального захисту шляхом сплати податків. Протягом останніх 20 років спостерігається тенденція поступового зростання участі найманих працівників у фінансуванні страхових програм і збільшення страхових відрахувань із заробітної платні незважаючи на те, що видатки держави на соціальний захист помітно скоротилися.

Характеризуючи  шведську систему соціального захисту можна виділити такі основні її принципи як: універсальність, система охоплює всі прошарки населення; принцип соціальної солідарності - всі громадяни рівним чином і незалежно від соціального статусу беруть участь у фінансуванні системи соціального захисту, вносячи співмірний своїм прибуткам внесок.

Важливим  елементом у такій  системі виступає держава, яка виконує  функцію перерозподілу  соціальних благ між  різними за рівнем забезпечення категоріями  населення. Якщо брати  до уваги лише прибуток у формі зарплатні (в середньому близько 2,5 тис. доларів у місяць), то 36% населення країни можна було б віднести до розряду бідних (найвищий показник у групі промислово розвинених країн світу). Однак після перерозподілу сукупного суспільного доходу через систему податків і соціальних виплат (1/3 держбюджету йде на соціальні потреби) плюс соціальні статті видатків муніципальних бюджетів і виплати з пенсійних і інших страхових фондів, до категорії бідних потрапляє всього лиш 5,6% населення. Порівняні аналогічні показники для США складають відповідно 27% і 17%.

Така  система для власного фінансування передбачає високий рівень оподаткування (в  Швеції є одним  із найвищих у світі). Проте це вповні компенсується  високим ступенем соціальної захищеності населення, відсутністю значних контрастів між багатством і бідністю, і, відповідно, високою політичною й соціальною стабільністю.

У Швеції існують два  типи органів місцевого  самоврядування —  муніципалітет на місцевому рівні  та ландстинг —  на регіональному рівні. Повноважень місцевих рад регулюються спеціальними актами, до основних належать освіта, соціальне забезпечення, догляд за громадянами похилого віку та людьми з фізичними і психічними вадами, планування і будівництво, до окремих повноважень належить охорона навколишнього середовища та рятувальна служба. Ландстинг на регіональному рівні наділений такими повноваженнями: охорона здоров'я, лікувальні установи та державні стоматологічні поліклініки.

  Надання соціальної  допомоги, відповідно  до закону про соціальне забезпечення, який визначає види допомоги, всім, хто її потребує, - обов’язок місцевих рад. Муніципальні програми соціального захисту окремих громадян чи родин покликані підтримати незахищені групи. Програми складаються з профілактичних заходів та цільової дослідницько-виховної роботи з дітьми, молоддю та особами групи ризику; соціальної допомоги (матеріальної підтримки); допомоги у вигляді консультацій з питань сім'ї та заходів по встановленню батьківства.

  До обов’язку  місцевих рад належить  створення для людей з обмеженими функціональними можливостями належних умов для нормального життя, що передбачає відповідне працевлаштування та забезпечення їх житлом, пристосованим до особливих потреб. Відповідно до закону «Про допомогу та забезпечення громадян з функціональними відхиленнями» від 1994 р., особи з розумовими вадами та деякі категорії психічно хворих мають право на особистого помічника та допомогу з боку контактної особи.

Важливим  обов'язком місцевих рад є догляд за людьми похилого віку, який має на меті створити умови літнім людям для забезпеченого життя, враховуючи при цьому їхні бажання та право на приватне життя. Реалізується даний обов’язок шляхом організації допомоги вдома, центрів для дорослих та інші соціальних служб для людей похилого віку, а також різних форм будинків для осіб похилого віку. В обов'язок забезпечення літніх людей удома, центрах для дорослих та будинках для літніх входить надання належного медичного обслуговування. 

Англійська модель соц страхування.

Цікавим прикладом заміни пільг та різноманітних компенсацій якісними соціальними послугами для соціально вразливих категорій на основі персонального підходу є Велика Британія.

У Великобританії взагалі  функціонує 150 державних  соціальних служб  з оцінки потреб та планування надання соціальних послуг, в обов’язки яких входить визначення потреб, призначення соціальних послуг, призначення соціальної допомоги. У країні налічується 31 000 постачальників соціальних послуг для дорослих, з яких близько 70% – недержавні або приватні постачальники соціальних послуг, 30% - комбіновані. 76% послуг надається на місцевому рівні.

Надзвичайно важливим питанням в  даному випадку є  управління ринком постачальників соціальних послуг. Усе ще пріоритетними  у наданні соціальних послуг, незважаючи на тривалий досвід, понад 20 років, є відхід від інституційної моделі та організація догляду у громаді. Крім того, особлива увага приділяється наданню клієнтам більшої свободи при формуванні пакету соціальних послуг.

З метою забезпечення отримання клієнтами  насправді потрібних їм послуг формуються системи різноманітних соціальних послуг, розробляються гнучкі схеми надходження грошей. Найстарішою у Великобританії з недержавних організацій є – Національне товариство попередження жорстокого ставлення до дітей (NSPCC). Організація була заснована близько 120 років тому, у 1884 році, у відповідь на жорстоке поводження з дітьми і розпочала свою роботу з підготовки та лобіювання спеціального закону про захист дітей. Основними напрямками роботи організації є: розробка чітких правил найму на роботу соціальних працівників для роботи з дітьми; урізноманітнення послуг та збільшення чисельності постачальників соціальних послуг для дітей; здійснення внутрішнього моніторингу дотримання стандартів якості соціальних послуг при роботі з дітьми; поширення застосування системи адвокації; розвитку систем забезпечення прав дітей; здійснення лобіювання та проведення кампаній з реформування законодавства; розробка системи моніторингу дотриманням прав дітей у школах; участь у розробці ефективної системи покарань за кривдження дітей.

У Великобританії практично  немає будинків-інтернатів для дітей. Трапляються  лише невеликі школи-інтернати. Поширеним є respite care – короткострокове  проживання, найпопулярніша форма – прийомні сім’ї (в них утримується до 80 % всіх дітей, позбавлених батьківського піклування). Обсяг ж соціальної допомоги на дитину визначається індивідуально і залежить від комплексу індивідуальних потреб.

Соціальні служби у Великобританії надають різноманітні послуги. На прикладі міста Бірмінгем можна побачити чим займаються і як діють соціальні служби у Великобританії. При міській раді міста діє дирекція з питань дорослих та громад (соціальні служби), яка надає широкий спектр послуг. Основна аудиторія - діти та їх сім’ї, люди похилого віку, люди з труднощами в навчанні, люди з фізичними вадами, люди з проблемами психічного здоров’я. Дана дирекція тісно співпрацює із відділами охорони здоров’я, управліннями житлового будівництва і асоціаціями власників житла, школами та відділами освіти, службою апробації (нагляду за умовно засудженими), волонтерськими організаціями, поліцією, приватними особами, що надають платні послуги з догляду.

У Бірмінгемі діє багато соціальних служб, а  також діє центр  підтримки доглядальників, що є недержавною організацією, що надає підтримку особам, які здійснюють догляд за людьми з особливими потребами. Фінансується відбувається з місцевого бюджету. У Бірмінгемі таких людей багато, практично кожен 10 у місті когось доглядає. Даний заклад працює п’ять днів на тиждень (понеділок – п’ятниця) з 10.00 до 16.00 год., у штаті має 5 постійних працівників. Центр пропонує різноманітні послуги: місце для зустрічей, спілкування, консультування, здійснює консультування по-телефону, надає юридичне консультування оглядальників, надає психологічну підтримку, організовує щомісячні форуми для тих, хто здійснює догляд, на яких можна отримати поради професійних соціальних працівників.

У Великобританії існує  розподіл функцій  при наданні соціальних послуг різним групам клієнтів, і організацією надання соціальних послуг дітям опікується Департамент освіти і науки. Всього по країні діє 120 схожих центрів, вони є нецентралізованими, мають власні програми діяльності, що розробляються відповідно до місцевих потреб.

Соціальна робота у Великобританії має відповідати вимогам державних професійних стандартів соціальної роботи. Головні завдання працівників є: працювати з індивідуальними клієнтами, сім’ями, опікунами, групами та громадами з метою оцінювання їх потреб та обставин; планувати, проводити, переглядати та оцінювати практику соціальної роботи з індивідуальними клієнтами, сім’ями, опікунами, групами, громадами та іншими фахівцями; підтримувати індивідуумів у представленні їх власних потреб, поглядів та обставин; управляти ризиком індивідуумів, сімей, опікунів, груп, громад, самих себе та своїх колег; керувати та нести відповідальність, з проведенням супервізії та наданням допомоги у власній практиці соціальної роботи Вашої організації; демонструвати професійну компетентність у практиці соціальної роботи.

При підготовці соціальних працівників велика увага приділяється практичній роботі, перед отриманням кваліфікації вони мають  відпрацювати 200 днів практики у 2 різних установах. У Великобританії також діє Комісія  по інспектуванню  соціального догляду, що здійснює перевірку діяльності усіх служб, як державних так і недержавних, що надають соціальні послуги у країні.