Арешт майна: підстави та порядок застосування

     МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ,МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ ЕКОНОМІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ВАДИМА ГЕТЬМАНА»

                      

      Кафедра конституційного та адміністративного права

 

 

 

 

РЕФЕРАТ НА ТЕМУ:

«Арешт майна: підстави та порядок     застосування»

 

  

 

                                                

                                                                    Виконала:

                                                                                                    студентка  3 курсу

                                                                                                    1 групи ,спец.6401                  

                                                                                                    заочної ф.н.

                                                                                                    Кресан В.В.

                                                                                Перевірила:Ілікчієва К.І.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                     2013

 

 

                                                        Зміст

Вступ.

1.Загальна характеристика накладення  арешту на майно.

2.Порядок накладення арешту  на майно.

Висновки.

Список використаної літератури.

                                                      

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                      Вступ

У Конституції України  зазначено, що кожен має право  власності, тобто володіти, користуватись і розпоряджатись предметами власності[1, ст. 41]. У випадку, якщо певне майно знаходиться в житловому приміщенні громадянина, то накладення арешту на це майно може бути пов'язане із обмеженням права на недоторканість житла[1, ст.30]. У зв'язку з цим дана процесуальна дія може обмежити конституційне право власності і недоторканість житла людини та громадянина. Тому чинним законодавством України передбачено низку гарантій забезпечення прав громадян при виконанні цієї процесуальної дії.

Одні науковці (М. М. Михеєнко, Коваленко Є. Г.) виділяють процесуальну дію «накладення арешту на майно» як один із заходів кримінально-процесуального примусу[6, с. 162; 7, с. 377]. Інші (Лобойко Л. М.), «накладення арешту на майно» виділяють як незагальновизнану слідчу дію, класифікуючи слідчі дії залежно від того, чи визнано їх традиційно теорією і практикою як слідчі. Накладення арешту на майно Лобойко Л. М. ставить поряд з призначення ревізії, одержання зразків для експертного дослідження, зняття інформації з каналів зв'язку, ексгумація трупа[8, с. 191-192]. Такої ж думки притримується Тертишник В. М., називаючи «накладення арешту на майно» спеціальною слідчою дією, яка здійснюється з метою забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна[9, с. 574].

Саме поняття арешту в правовій літературі визначається як процесуальна дія, що зумовлює настання правових наслідків у формі опису майна та заборони розпоряджатися ним. Дане положення доповнене та конкретизоване у статті 55 Закону України «Про виконавче провадження», а саме - опис, оголошення заборони розпоряджатися ним, а в разі потреби - обмеження права користуватися майном або його вилучення у відповідної особи та передачу на зберігання іншим особам[4].

 

Метою накладення арешту на майно є здіснення комплексу заходів, направлених на виявлення, вилучення і забезпечення збереження майна, виступаючого як джерело відшкодування збитку, заподіяного злочином.

 

           1.Загальна характеристика накладення арешту на майно.

У кримінально-процесуальному законодавстві підстави та порядок  процесуальної дії накладення арешту на майно передбачено статтями 125, 126 Кримінально-процесуального кодексу України (КПК), а також статтями 28 та 29 КПК. Так, у частині 1 статті 28 КПК зазначено, що особа, яка зазнала матеріальної шкоди від злочину, вправі при провадженні в кримінальній справі пред'явити до обвинуваченого або до осіб, що несуть матеріальну відповідальність за дії обвинуваченого, цивільний позов, який розглядаються судом разом з кримінальною справою[2].

При провадженні в кримінальній справі про злочин, за який може бути застосована додаткова міра покарання у вигляді конфіскації майна, орган дізнання, слідчий, прокурор зобов'язані вжити заходів до забезпечення можливої конфіскації майна обвинуваченого[2, ч. З ст. 29].

У частині 2 статті 125 КПК  зазначено, що у справах про злочини, за які кримінальним законом передбачена конфіскація майна, слідчий зобов'язаний вжити необхідних заходів до забезпечення виконання вироку в частині можливої конфіскації майна, склавши про це постанову[2].

Отже, логічний аналіз наведених  вище правових положень дає можливість дійти висновку, що для забезпечення цивільного позову та можливої конфіскації майна уповноважені на те особи (слідчий), зобов'язані застосувати певні заходи.

Заходами забезпечення цивільного позову є здійснювані відповідно до передбачених у законі підстав і у визначеній процесуальній формі дії органів дізнання, слідчого, прокурора і суду по відшуканню і вилученню цінностей та накладенню арешту на майно з метою відшкодування завданої потерпілому та цивільному позивачу матеріальної і моральної шкоди[3, с. 145].

 

Для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна  в кримінальному процесі можуть бути вжиті такі заходи:

      - вилучення цінностей, незаконно відібраних у власника;

      - вилучення майна, нажитого злочинним шляхом;

      -вилучення інших матеріальних цінностей, які належать 
        обвинувачуваному, підозрюваному або особам, які 
        несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії;

      -накладення арешту на майно обвинуваченого, 
         підозрюваного    або    осіб,    які    несуть    за    законом 
         матеріальну відповідальність за їх дії;

      - накладення    арешту    на    вклади    обвинувачуваного, 
         підозрюваного    або    осіб,    які    несуть    за    законом 
         матеріальну відповідальність за їх дії.

Відшкодуванню матеріальної шкоди може сприяти і застосування особливого запобіжного заходу - застави, яка в деяких випадках (наприклад, якщо внесена обвинуваченим) може бути використана за рішенням суду для відшкодування шкоди потерпілому [3, с. 145].

Особами, у власності  яких перебуває майно, на яке накладається арешт можуть бути:

• обвинувачений;
• підозрюваний;
• особи, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії. 
  У статті 125 КПК чітко зазначено, що право на вжиття заходів для

 

забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна  має слідчий[2, ч. 1]. У коментарі до цієї ж статті зазначено, що арешт на майно може бути накладений по мотивованій поставі органу дізнання, слідчого, прокурора  або  суду,  в  якій  зазнається  підстави  арешту.

  Санкціонування прокурором слідчого чи органу дізнання про накладення арешту на майно законом не передбачено.Також не передбачено «дозволу» на це суду.

 

                  2. Порядок накладення арешту на майно.

Майно, на яке накладено арешт, описується і може бути передане на зберігання представникам підприємств, установ, організацій або членам родини обвинуваченого чи іншим особам. Особи, яким передано майно, попереджаються під розписку про кримінальну відповідальність за його незбереження[2, ст. 126].

Якщо виникає необхідність проникнення до житла громадянина  для накладення арешту на майно, названа процесуальна дія проводиться одночасно з обшуком. Процесуальний порядок проведення обшуку визначається статтею 177 КПК і являє собою примусове обстеження приміщень, споруд, ділянок місцевості та інших об'єктів, які перебувають у віданні певних осіб, з метою знайдення та вилучення прихованих там слідів злочину, та інших речей, що можуть мати значення у кримінальній справі, або знайдення осіб та трупів, що розшукуються, яке провадиться за наявності обґрунтованих даних про те, що вони приховані в певному місці або в особи, яка обшукується[3, с. 617].

Не підлягають описові  предмети першої необхідності, що використовуються особою, в якої провадиться опис, і членами її родини. Перелік цих предметів встановлюється в Додатку до Кримінального кодексу України та «Переліку видів майна громадян, на яке не може бути звернено стягнення за виконавчими документами» (додаток до Закону України «Про виконавче провадження») . Зокрема, стягнення за виконавчими документами не може бути звернено на такі види майна та предмети, що належать обвинуваченому на праві власності чи є його часткою у спільній власності, необхідні для нього самого, членів його сім'ї та осіб, які перебувають на його утриманні:

              1.Носильні   речі   та   предмети   домашнього    вжитку,необхідні боржникові та особам, які перебувають на його утриманні:

а)    одяг на кожну особу: одне літнє або осіннє пальто, одне зимове пальто або кожух, один зимовий костюм (для жінок - два зимових плаття), один літній костюм (для жінок - два літніх плаття), головні убори по одному на кожний сезон. Для жінок, крім того, дві літні хустки, одна тепла хустка (або шаль) та інший одяг, зношений більш як на 50 відсотків;

б)взуття у кількості по одній  парі літнього, осіннього,зимового  та  інше  взуття,  зношене  більш  як  на  50 відсотків;

в)білизна у кількості двох змін на кожну особу;

г)постіль    (матрац,    подушка,    два    простирадла,    дві наволочки, ковдра) і два особистих рушники на кожну

особу;

д)необхідний кухонний посуд;

є) один холодильник на сім'ю;

ж)меблі - по одному ліжку та стільцю на кожну особу, один   стіл,   одна   шафа   на   сім'ю   (крім   меблевих гарнітурів, на які може бути звернене стягнення);

з)усі дитячі речі.

2.Продукти харчування, потрібні для особистого споживання  боржнику, членам його сім'ї та  особам, які перебувають на його  утриманні, - на три місяці.

3.Паливо, потрібне боржникові, членам його сім'ї та особам, які перебувають на його утриманні,  для готування їжі та обігрівання  приміщення протягом шести місяців.

4.Одна корова, а у  разі відсутності корови - одна  телиця; коли немає ні корови, ні телиці - одна коза, вівця чи  свиня - в осіб, які займаються  сільським господарством.

5.Корм  для  худоби,   який  не  підлягає   вилученню,   в кількості,   потрібній   до   початку   вигону   худоби   на пасовище або  до збору нових кормів.

6.Насіння,  потрібне  для чергових посівів  (осіннього  івесняного),   та   незібраний   урожай   -   у   осіб,   які займаються   сільським   господарством   (за   винятком земельних ділянок, на які накладено стягнення).

7.Інструменти,   необхідні   для   особистих   професійних  занять (швейні, музичні та інші)[4].

Нерухоме майно і  громіздкі предмети описуються і  можуть бути здані на відповідальне зберігання в державні установи, підприємства, організації або громадянам, які заслуговують на довіру. Автомашини, мотоцикли, інші засоби пересування опечатуються і здаються на зберігання в установи держав-інспекції. Дім, котедж, замок, інша будівля, які не можуть бути конфісковані або присуджені на користь цивільного позивача, описуються, а до нотаріальної контори або місцевого органу виконавчої влади за місцем її розташування надсилається копія постанови про накладення арешту та лист з розпорядженням засвідчувати будь-які угоди з приводу цієї будівлі. Гроші, цінні папери, коштовності при цьому вилучаються і передаються на зберігання в фінансові органи за описом[8, с. 575].

При накладанні арешту на майно обов'язкова присутність не менше двох понятих, а також особи, в якої находиться майно, на яке накладається арешт, або повнолітніх членів сім'ї. Названі особи наділяються правом бути присутніми при всіх діях слідчого при накладенні арешту на майно і робити заяви з приводу цього, що підлягають занесенню до протоколу[8, с. 574].

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом, який підписується особою, що проводила опис, понятими й особою,  яка  прийняла майно  на зберігання.   До  протоколу додасться

підписаний цими особами  опис переданого на зберігання майна. Вказані особи несуть кримінальну відповідальність за розтрату майна, на яке накладено арешт[2, ч. 4 ст. 126].

Протокол про накладення арешту на майно повинен відповідати  вимогам статті 85 КПК, а саме, повинно бути зазначено:

• місце і дату його складання;

• посади і прізвища осіб, які брали участь у проведенні даної 
  процесуальної дії, адреса цих осіб;

• час її початку та закінчення;

• всі істотні для справи обставини, виявленні при виконанні даної 
  процесуальної дії.

Підписують даний протокол всі особи, які брали участь при  проведенні арешту майна. Так, для встановлення вартості описаного майна в необхідних випадках запрошується спеціаліст, який також підписує протокол і опис майна з його оцінкою.

Накладення арешту на майно  скасовується постановою слідчого, коли в застосуванні цього заходу відпаде потреба[2, ч. 5, 6 ст. 126].

Відповідно до статті 247 КПК України, якщо орган дізнання або слідчий не вжили заходів щодо забезпечення цивільного позову або можливої конфіскації майна і якщо суд безпосередньо не може вжити таких заходів, суддя чи суд у розпорядчому засіданні зобов'язують відповідні органи вжити належних заходів до такого забезпечення. Справа на додаткове розслідування при цьому не повертається, а суд надає слідчим органам чи органам дізнання окреме доручення про накладення арешту на майно чи вклади. Зробити це може суд як на стадії віддання до суду, так і на стадії судового розгляду до закінчення судового слідства. Відповідні матеріали по результатах виконаних дій надсилаються слідчим чи органом дізнання до суду і приєднуються до кримінальної справи. Вони підлягають дослідженню учасниками процесу наряду з іншими матеріалами кримінальної справи.

Пленум Верховного Суду України в постанові №3 від 31 березня  1989 року зі змінами, внесеними Постановою ПВС України №13 від 25.12.92 та №12 від 3.12.97 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», дає такі роз'яснення: «При відданні обвинуваченого до суду необхідно з'ясувати, чи вжито заходів до забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної злочином, і чи заявлено цивільний позов. Якщо особа, що провадить дізнання, або слідчий не вжили зазначених заходів, суддя при попередньому розгляді справи приймає рішення про накладення арешту на майно обвинуваченого і виконання його доручають судовому виконавцеві. У разі, коли заходи по відшуканню й арешту майна обвинуваченого не можуть бути вжиті безпосередньо судом, суддя вправі зобов'язати відповідні органи вжити належних заходів до такого забезпечення»[10].

Зауважимо, що арешт може бути накладений тільки на майно обвинуваченого, підозрюваного або осіб, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії (батьки, опікуни, піклувальники, організації - власники джерел підвищеної небезпеки тощо). Питання про те, чи належить майно обвинуваченому, підозрюваному або відповідачеві, вирішується відповідно до норм цивільного законодавства, положень шлюбного контракту та Кодексу про шлюб та сім'ю:

1)майно,  нажите чоловіком та дружиною під час шлюбу,  є  їх 
спільною сумісною власністю з рівними правами щодо володіння;

2)майно, яке належало чоловіку або дружині до вступу в шлюб, а 
також  отримане  ними  під  час  шлюбу  в  порядку  дарування, 
спадкування, - особиста власність чоловіка або дружини.  До 
особистої власності належать гонорари, премії та виграші[3, с. 
147].

Заяви осіб про звільнення майна від арешту (виключення з  опису)   являють   собою   цивільно-правовий   спір   і   розглядаються   за

правилами цивільно-процесуального законодавства. В такому ви падку заявник доводить сам своє право власності на ту або іншу річ (надає шлюбний контракт, заповіт або інші юридичні документи та докази).

Накладення арешту на вклади. Для з'ясування наявності вкладів  обвинуваченого в банківських установах слідчий має право запроси ти від керівника банківської установи відомості про це.

Згідно зі статтею 62 Закону України «Про банки і банківську діяльність» інформація щодо юридичних та фізичних осіб, яка містить банківську таємницю, розкривається банками на письмову вимогу суду або за рішенням суду, а також органам прокуратури, внутрішніх справ, Служби безпеки, Державної податкової служби України на їх письмову вимогу стосовно операцій за рахунками конкретної юридичної особи або фізичної особи - суб'єкта підприємницької діяльності.

Вимога на отримання  інформації, яка містить банківську таємницю, повинна:

- бути   викладена  на  бланку  державного   органу  встановленої 
форми;

- бути надана за підписом керівника державного органу (чи його 
заступника), скріплена гербовою печаткою;

- містити посилання на підстави та норми закону, відповідно до 
яких державний орган має право на отримання такої інформації. 
Таке правило слушне щодо органу дізнання. Постанови слідчого 
мають юридичну силу з моменту прийняття їх слідчим і затверд 
женню   керівниками   міліції   не   підлягають.   Інформація   про 
вклади має негайно і беззаперечно надаватись по першій вимозі 
слідчого [3, с. 146].

У разі накладення арешту на грошові вклади провадження будь-яких операцій по них припиняється.

Накладення   арешту   на   кошти   та   інші   цінності   фізичних   чи

юридичних осіб, що знаходяться в  банку, згідно зі статтею 59 Закону України «Про банки і банківську діяльність» здійснюється виключно за санкціонованою прокурором постановою слідчого. Така постанова слідчого обов'язкова для виконання. В необхідних випадках слідчий може скласти протокол попередження про кримінальну відповідальність за розтрату майна, на яке накладено арешт.

Згідно зі статтею 182 КК України утаювання майна, що підлягає конфіскації, карається виправними роботами на строк до одного року або  штрафом від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Утаювання або розтрата майна, на яке накладено арешт  або яке і описано, вчинені особою, якій це майно ввірено, - карається позбавленням волі на строк до одного року, або виправними роботами на той само строк, або штрафом від ста до двохсот мінімальних розмірів заробітної плати[3, с. 524].

У разі відсутності майна, яке підлягає опису, слідчий складає про це протокол[8, с. 576].

Таким чином, підводячи  підсумки по даному питанню слід зазначити, що арешт майна являє собою процесуальну дію, метою проведення якої є забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Особами, у власності  яких перебуває майно, на яке накладається арешт можуть бути: обвинувачений; підозрюваний; особи, які несуть за законом матеріальну відповідальність за їх дії.

Арешт на майно може бути накладений по мотивованій поставі  органу дізнання, слідчого, прокурора або суду, в якій зазнається підстави арешту і мета його проведення.

Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом.

Не    підлягають    описові    предмети    першої    необхідності,    що

використовуються особою, в якої провадиться опис, і членами  ЇЇ родини. Утаювання або розтрата майна, на яке накладено арешт або яке і описано, вчинені особою, якій це майно ввірено.

 

 

 

 

                                                Висновки

Накладення  арешту на майно є досить важливою процесуальною дією, яка пов'язана  з вторгненням в житло громадян, тим самим обмежуючи певні  конституційні права цих громадян.

Під арештом  майна визначається опис, оголошення заборони розпоряджатися ним, а в  разі потреби - обмеження права користуватися  майном або його вилучення у певної особи та передача на зберігання іншим  особам.

У поглядах науковців немає одностайності, чи накладення арешту на майно є  заходом процесуального примусу, чи спеціальною слідчою дією.

Метою проведення арешту майна є забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Особами, у власності яких перебуває майно, на яке накладається арешт можуть бути: обвинувачений; підозрюваний; особи, які несуть за законом матеріальну  відповідальність за їх дії.

Якщо виникає  необхідність проникнення до житла  громадянина для накладення арешту на майно, названа процесуальна дія  проводиться одночасно з обшуком.

При накладанні арешту на майно обов'язкова присутність  не менше двох понятих, а також  особи, в якої находиться майно, на яке  накладається арешт, або повнолітніх  членів сім'ї. Названі особи наділяються  правом бути присутніми при всіх діях слідчого при накладенні арешту на майно і робити заяви з приводу  цього, що підлягають занесенню до протоколу.

Арешт на майно  може бути накладений за мотивованою  поставою органу дізнання, слідчого, прокурора  або суду, в якій зазнається підстави арешту і мета його проведення. Арешт майна і передача його на зберігання оформляються протоколом.

Не підлягають описові предмети першої необхідності, що використовуються особою, в якої провадиться опис, і членами її родини.

Утаювання майна, що підлягає конфіскації, карається  виправними роботами на строк до одного року або штрафом від тридцяти до вісімдесяти мінімальних розмірів заробітної плати.

Діючий  КПК не передбачає ні затвердження постанови для проведення арешту майна прокурором, ні відповідного рішення суду по цьому питанню.

На мій  погляд, накладення арешту на майно, яке  знаходиться в житлі громадян, повинно здійснюватися за рішенням суду. Підставою для винесення  цього рішення повинна бути постанова  органу дізнання чи слідчого. Впровадження необхідності узгодження з прокурором накладення арешту на майно є негативом, який може призвести до зниження можливостей  швидкого і повного розкриття  та розслідування злочинів а також  суперечити положенням кримінально-процесуального закону.

Пропозиції, висловлені на підтримку реформування кримінально-процесуальних норм, які  регулюють підставу і порядок  накладення арешту на майно, можуть знайти своє практичне втілення в статті 126 КПК, яку пропоную доповнити частиною другої наступного змісту:

«Накладення арешту на майно обвинуваченого (підозрюваного) або осіб, гцо несуть згідно із законом матеріальну відповідальність за його дії, здійснюється по постанові судді, винесеній на підставі постанови слідчого. Виняток становлять випадки накладення арешту на майно, що знаходиться поза житлом або іншим володінням підозрюваного (обвинуваченого) або осіб, яка згідно із законом несуть матеріальну відповідальність, а також: накладення арешту на майно, виявленого в ході обшуку (виїмки) житла або інший володіння особи, дозвіл на проведення якого було отримано в суді з дотриманням порядку, встановленого статтею 177 КПК. У цих випадках рішення про накладення арешту на майно ухвалюється слідчим самостійно, про що виноситься відповідна постанова».

 

                           Список використаної літератури

1.Конституція України. - Харків: Весна, 2012.

2.Кримінально-процесуальний кодекс України. - Київ,:Велес, 
2012.-270 с.

3.Науково-практичний коментар Кримінально-процесуального кодексу 
України. За ред.. Тертишника В.М. - К., 2009. - 1056 с.

4.Закону   України    від    21    квітня    1999    року    «Про    виконавче 
провадження» // Відомості Верховної Ради України. - 1999.- № 24.- 
ст. 207.

5.Закон України «Про банки і банківську діяльність» від 7 грудня 2000 
року // Відомості Верховної Ради України. - 2001.- № 2- ст. 11.

6.Михеєнко М. М., Нор В. Т._? Шибіко В. П. Кримінальний процес 
України: Підручник. - 2-ге вид., перероб. і доп. - К.: Либідь, 1999. - 
536 с.

7.Кримінальний   процес   України:   Підручник.   /   Коваленко   Є.   Г., 
Маляренко В. Т. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 688 с.

8.Лобойко Л. М. Кримінально-процесуальне право: Курс лекцій: Навч. 
посібник. - К.: Істина, 2005. - 456 с.

9.Тертишник    В.М.     Кримінально-процесуальне    право     України: 
Підручник. 5-те вид., доп. і перероб. К.: А.С.К. 2009.- 1120 с.

 

10. Пленум Верховного Суду України в постанові №3 від 31 березня 
    1989 року зі змінами, внесеними Постановою ПВС України №13 від 
    25.12.92 та №12 від 3.12.97 «Про практику застосування судами 
    України   законодавства   про   відшкодування   матеріальної   шкоди, 
    заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна».