Архітектура Києва

Зміст

 

Вступ..........................................................................................3

Головні вулиці міста................................................................6

Собор Святої Софії..................................................................9

Михайлівський Золотоверхий Собор....................................10

 Києво-Печерська Лавра.........................................................11

Памятник князю Володимиру...............................................12

Памятник гетьману Богдану Хмельницькому.....................13

Золоті Ворота..........................................................................14

Аскольдова могила.................................................................15

Андріївський узвіз..................................................................17

Будинок з химерами...............................................................18

Замок Річард Левове Церце...................................................20

Висновок..................................................................................22

Література................................................................................23

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

     В Києві знаходяться бпгпто архітектурних памяток, на які слід було звернути увагу. Тому розповім про місця, які дійсно варто відвідати приїхавши до столиці. Почнемо із Софіївського собору.  Був заснований князем Ярославом Мудрим, між 1017 і 1037 роками. Собор внесений до списку «Всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО.

Софіївська площа.  Відновлена 2000–го року.

       Пам’ятник княгині Ользі, Святим Кирилу та Мефодію, Святому Андрію

первозданному.  Був  побудований у 1911 році, відновлений  у 1996 році.

Скульптор: І.П. Кавалерідзе, співавтори: Ф.П. Балавенський, Спиткін  та

Риков.

Гуманітарний корпус Національного університету імені  Т.Г. Шевченка -

Колишня Перша Київська Гімназія.

Костьол Святого Олександра. Побудований за наказом графа  Потоцького, з

дозволу імператора Олександра I. Будівництво було закінчено за

архітектора Ф.І. Меховича.

Бессарабський ринок. Бессарабський  ринок, або «Бессарабка», як його

називають кияни –  є найцентральнішим ринком столиці.

Будинок Національної академії наук України.  Будівля знаходиться  на

Володимирській вулиці. До революції це був пансіон графині Левашової.

Театр російської драми  імені Л. Українки.  Знаходиться  біля Хрещатика.

Відкритий у кінці XIX сторіччя. Раніше називався – театр Бергоньє.

Синагога на вулиці Ш. Руставелі.  Будівля була збудована  у кінці XIX

сторіччя.

Національна філармонія України.  Знаходиться на Європейській площі. Була

збудована у 1882 році. Спершу будівля належала купецькому зібранню

Києва. Архітектор будівлі  – В.М. Ніколаєв. У 1919 році у будівлі

розташовується Пролетарський  будинок мистецтв, пізніше – Будинок

політичної освіти, потім – клуб «Більшовик». У 1934 році будівля стає

Державною філармонією. У 1937 у приміщені Держфілармонії під керуванням ні Держфілармонії під керуванням Н.Г. Рахліна став працювати Державний симфонічний оркестр. У роки окупації будинок був німецьким офіцерським клубом. У 1962, під час 120-ти річчя від дня народження, і 50-ти від дня смерті М.В. Лисенка Колонному залу Київської державної філармонії було присвоєно його ім’я.

      Національний художній музей України.  Був зведений архітектором В.В.

Городецьким у 1899 році. Тож  є одним з найстаріших в  Україні. За час

існування, у фондах музею  було зібрано унікальну колекцію українського

живопису, скульптури і  графіки від XII сторіччя до сучасності. Великий

внесок у розвиток музею внесли такі меценатські родини, як Терещенки та

Ханенки. Спершу музей  називався: «Київський художньо-промисловий  і

науковий музей імператора Миколи Олександровича».

Стадіон «Динамо».  Носить ім’я видатного тренера В. Лобановського. Був

збудований у 1934 році. Має 29 секторів і 16 873 місця. Велика

реконструкція стадіону відбулась у 1980 році, під час підготовки до

22-ої олімпіади у  Москві. Після реконструкції 1990-тих  років стадіон

став виключно футбольним, тоді звідти були забрані легкоатлетичні

доріжки. І відповідно до міжнародних стандартів були встановлені

індивідуальні пластикові крісла.

      Петровський пішохідний міст.  Був збудований у 1911 році. До революції

місце розташування моста  називалося – Царським садом.

Монумент на честь  возз’єднання України з Росією.  Був відкритий у 1982

році під аркою Дружби Народів. Монумент виготовлено з  металу, граніту і

бронзи. Скульптор: А.П. Скобліков, архітектори І.Н. Іванов, С.Н.

Миргородський, К.А. Сидоров. Монумент є двохфігурною композицією

робітників росіянина  і українця, що тримають стрічку з орденом «Дружби

Народів», трохи далі витягнута  стела, на якій зображено Б. Хмельницького

і російського боярина, в оточені  представників російського і

українського народів. Ця стела  зображує подію 8 січня 1654 року –

Переяславську раду.

     Арка Дружби Народів.  Споруджена над пам’ятником возз’єднання України з Росією, на честь побратимства народів. Є частиною монументальної композиції.

     Національний університет ім.. Т.Г. Шевченка.   Побудований у 1837 – 1842 роках. Спершу називався – Імператорський університет Святого Володимира. Архітектор – В.І. Беретті. На фасаді головного корпусу встановлені: пам’ятний знак викладачам і студентам університету, меморіальну дошку Т.Г. Шевченку та меморіальну дошку штабу винищувального батальйону. У місті є інші корпуси університету, наприклад – Гуманітарний корпус. У 1939 році був перейменований у Університет ім. Т.Г. Шевченка.

     Залізничний вокзал «Київ-Пасажирський».  Був побудований у 1929 –1932

роках. У 2001 році вокзал було відновлено.  

     Міст метро – перша у світі за розмірами

прогонів споруда на сухих стиках. Консолі складено з  окремих

залізобетонних блоків, з’єднаних металевими болтами. Проліт між

підпорами – 60 метрів, довжина  мосту – 700 метрів. Міст метро разом  з

Русанівським мостом сполучають правобережну частину Києва з Русанівкою,

Лівобережним масивом, Воскресенкою, Лісовим масивом, зоною  відпочинку – Гідропарком. На правому березі Дніпра міст завершує станція «Дніпро»

Київського метрополітену.      

    Поштовий будинок на Поштовій площі.  Був збудований у кінці XIX

сторіччя. Будівля має  один поверх. Відреставрований у 1982 році.

Києво-Могилянська академія. Відкрилася у 1632 році. Нині є

найпрестижнішим Вузом  країни. У дореволюційні часи називалася Духовною

академією, поблизу неї знаходився Братський монастир. Була заснована

митрополитом П. Могилою. Києво-Могилянська академія довгий час була

головним навчальним закладом Російської імперії. Будівля  має три

поверхи. Біля головного  входу встановлено шість колон  корінфського

стилю. Головний корпус, що раніше називався Ковнірським знаходиться на

Контрактовій площі.

Грецький монастир святої Катерини.  Побудова храму почалась 4 вересня

1738 року – за указом  Святішого Синоду. Місце для храму  пожертвував грек

Астаматій Миколаєв. Храм будувався для грецького населення Києва. У 1744

році Архієпископ Синайський Никифор і ігумен Євген  просили  про

передання цьому приходському храму  статусу подвір’я Синайського

чоловічого монастиря святої Катерини. Дата заснування подвір’я – 8

березня 1748 року. 1915 року споруджена дзвіниця. На початку XX сторіччя

храм був діючим. Проте 1929 року храм було знесено, під приводом

аварійного стану. Залишки приміщень  займали різні відомства. У 1995 році

було відновлено дзвіницю.

Фонтан «Самсон».  Був побудований  біля міської ратуші. Був встановлений

у XVII сторіччі. Вода надходила з  джерел гори Киселівки. Фонтан і

водогін були об лаштовані І. Григоровичем-Барським, у бароковому стилі.

У 1930-ті роки фонтан було знесено, а  у 1981 – відновлено, за старими

формами. Над фонтаном стоїть павільйон з арками на стовпах, прикрашених

подвійними колонами іонічного  стилю, та банею з зображенням  апостола

Андрія з хрестом. Колись із ківшика, якого тримав янгол, лилась вода. На

початку XIX сторіччя, янгола замінив  Самсон, який роздирає пащу лева. Цю

фігуру було встановлено у 1809 році.

Контрактовий будинок.  Будівля 1815-1817 років побудови. Біля головного

входу стелю підтримують чотири колони, дорійського стилю.

Набережно-Микільська церква.  Першим прототипом церкви був дерев’яний

храм, що з’явився тут  у давні часи. У 1772 році розгортаються  будівельні

роботи по зведенню кам’яного  храму. У 1782 році роботи завершуються.

Автором храму був  архітектор І. Григорович-Барський. Упродовж 1942 -

1960 років у приміщені  дзвіниці діяла громада парафії Святого Духа. Це

була єдина парафія  міста, де богослужіння велося українською  мовою. У

1960 році церкву закрили.  У 1992 році Набережно-Микільська  церква

набуває статусу діючого  храму.

 

 

 

 

 

      Почати знайомство з Києвом буде доречно з головної вулиці міста – Хрещатика, яка є однією з найширших вулиць світу. Особливо зручно прогулюватися Хрещатиком в вихідні дні, колі вулиця стає пішохідною – тоді можна не кваплячись роздивитись, що саме являє собою Хрещатик, оцінити гармонійне поєднання різноманітних архітектурних стилів та епох, випити чашку кави в одному з кафе, або ресторанів, яки розташовані по обидва боки вулиці, заглянути в крамниці. Звісно ж, не можна оминути увагою майдан Незалежності – головну площу міста, яка в останні роки значно змінила свій вигляд.

     Якщо пройтися вгору по вул. Городецького, повз театру ім. І. Франка до будівлі, яка зветься Палац президента України, то навпроти нього можна побачити одну з найцікавіших архітектурних пам`яток Києва – Будинок з химерами, архітектора Владислава Городецького.

     Варто проїхати лише одну станцію метро від Хрещатика, та зійти на станції Золоті Ворота, як ви опинитесь біля пам’ятки-реконструкції Золотих Воріт, які в давнину були головним в`їздом до Києва. Крокуючи від Золотих Воріт вулицею Володимирською, незабаром можна дістатися Софіївського собору, збудованого в Києві у 11 сторіччі. Велич цього собору, фрески, та інші реліквії справляють неабияке враження навіть на скептиків. Якщо є час – обов’язково зазирніть сюди, а далі, повз пам’ятник гетьману Богдану Хмельницькому до Михайлівського Золотоверхого собору. Ліворуч від собору розташована будівля, в якій міститься МЗС України. Від Михайлівської площі на досить невеликій відстані розташована вулиця, яка відома далеко за межами Києва – Андріївський узвіз.

     Якщо ви втомилися від довгої прогулянки, пропоную скористатися послугами міського фунікулера - він знаходиться ліворуч від Михайлівського собору. Його легко знайти, якщо пройти трохи вглиб по провулку, вздовж огорожі собору. Фунікулер з’єднує Михайлівську площу нагорі з Подолом та Контрактовою площею унизу. Праворуч від Михайлівського собору знаходиться Володимирська гірка, саме тут встановлено пам`ятник князю Володимиру – хрестителю Русі. Пройшовши через парк, ви потрапите до Європейської площі, в початок Хрещатика та Володимирського узвозу.

     Цей шлях охоплює багато цікавих та важливих пам`яток Києва, але це лише мала частина того, що варто побачити в Києві. Окремої розповіді та відвідування варта Києво-Печерська Лавра, де окрім храмів та християнських святинь, діє багато цікавих музеїв; Андріївський узвіз, Аскольдова могила, та багато іншого.

     Хрещатик - головна вулиця Києва, розташована неподалік від місцевості, де колись князь Володимир Великий хрестив свою родину. Мабуть, саме так виникла назва вулиці, Алі згідно іншої версії, назва походить від Хрещатого Яру (місцини, що перехрещена ярами). Довжина Хрещатика лише 1,2 км, а вшир ця вулиця сягає на деяких ділянках 100 метрів. Проїжджа частина дорівнює 24 метри, а обабіч вулиці висаджені дерева, що відділяють 14- метрові тротуари. По лівому боку Хрещатика уздовж Хрещатика простягнувся каштановий бульвар, особливо гарний навесні, у травні, коли каштани розквітають.

     Як повноцінна вулиця Хрещатик почав свою історію наприкінці 18 - початку 19 століття. Першим почали забудовувати ділянки в районі Європейської (Кінної) площі. Будівництво велося переважно по правій стороні до вулиці Прорізної. Потім будівництво перейшло на ліву сторону вулиці. У той час Хрещатик забудовувався переважно житловими будинками, за винятком першого київського театру - садиби, побудованої по проекту А. Меленского. Саме тому вулиця якийсь час називалася Театральною. До кінця 1873 року забудова вулиці досягла Бессарабської площі. До 1869 року головна вулиця Києва звалася КХрещатицькою, а потім була перейменована в Хрещатик. Аж до Великої Вітчизняної війни Хрещатик був забудований 4- поверховими будинками, а його ширина була приблизно 35 метрів.

     В 1851 році на Хрещатику побудували перший великий кам'яний будинок для дворянських губернських зборів. Автором проекту був архітектор А.В.Беретті. По проекту цього ж архітектора в 1838-1942 рр. був збудований будинок Інституту шляхетних панночок. У той час торгоівельне та промислове життя Києва було зосереджене на Подолі. В міру того, як розростався й забудовувався Хрещатик, він переймає в Подолу естафету й стає центром ділового життя міста.

      Вже до кінця 19 століття Хрещатик представляв із себе повністю забудовану вулицю. Тут було безліч магазинів, банків, різних контор. В 1892 році по Хрещатику була прокладена перша в Російській імперії лінія електричного трамвая, що з'єднувала Хрещатик з Подолом. На початку 20 століття на розі Хрещатика й вул. Прорізної по проекту відомого архітектора В. Городецького був збудований Будинок Російського страхового суспільства. В 1914 р. по проекту П.С.Андрєєва був побудований Пасаж, що полягає із двох паралельних корпусів, з'єднаних воротами, які утворювали проїзд. Будинок Пасажу був зруйнований під час Другої світової війни, а в післявоєнні роки його реконструювали. Приблизно в це ж час будуються будинки, які й зараз належать до визначних пам'яток Києва - Бессарабський критий ринок табудинок Купецьких зборів (Національна філармонія України).

     Вже на початку 20 століття будинки на Хрещатику мали водопровід, каналізаційну систему, газ та електричне освітлення. У радянський час активніше всього реконструювався Хрещатик у період з 1936-1941 рр. За цей відрізок часу трамвайні рейки розібрали, проїжджу частину заасфальтували, а по Хрещатику пустили більш сучасний вид транспорту - тролейбус. По обидві сторони вулиці висадили дерева й встановили ліхтарі. У нижніх поверхах будинків, як правило, розміщалися магазини - їх приміщення були повністю реконструйовані й відремонтовані. Саме тоді на Хрещатику з'явився Центральний універмаг. В результаті цих робіт, Хрещатик перетворився в кращу вулицю Києва, на якій зосередилися адміністративні установи, найкращі готелі Києва, магазини, театри й кінотеатри.

     Найтрагічніший час для Хрещатика настає в роки Великої Вітчизняної Війни, коли вибухають заряди, закладені НКВД. У результаті цих вибухів і пожеж центр Києва вигорів практично повністю. Відразу ж після звільнення Києва в 1943 році, починаються відбудовні роботи. В 1948 році починається втілення в життя генерального плану відновлення Хрещатика, який був запропонований групою відомих архітекторів. Згідно із проектом, Хрещатик повинен був перетворитися в широку магістраль. Саме тоді одна сторона вулиці була піднята на 2 м, будинки відсунулися вглиб, а перед ними з'явився знаменитий каштановий бульвар. При забудові Хрещатика архітектори намагалися виграшно з'єднати особливості архітектурних ансамблів із природним ландшафтом. На місці зруйнованих дореволюційних будинків виросли будинки в стилі "сталінського ампіру", які дуже вдало вписалися в образ нового Хрещатика. Зміні піддалася й головна площа Києва, яка зараз зветься майдан Незалежності.

 

 

 

        Собор Святої Софії міститься в центрі Києва. Це основна культова споруда Київської Русі періоду правління Ярослава Мудрого (1019-1054 рр.), саме під його стінами збиралося Київське віче. Однак, згідно з останніми результатами досліджень, вчені припускають, що засновником собору міг бути хреститель Київської Русй князь Володимир, і відлік часу існування храму, можливо, треба вести від 1011 року. Софіїський собор став першою українською пам’яткою історії та архітектури, що біла внесена у список Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО.

          Історія виникнення цієї церкви дуже заплутана й не до кінця ясна. Храм називають Софійським собором і Софіївським собором. Також немає єдиної думки в питанні дати будівництва храму. По одній версії, будівництво Софіївського собору було почато Володимиром I Святославичем, по другий - церкву була побудована при його синові, Ярославі Мудрому, приблизно в період 1020-1037 роках. "Новгородський перший літопис" говорить, що Софійський собор був закладений Ярославом Мудрим в 1017 році. В той же час, "Повість минулих літ" розповідає про те, як Ярослав заклав церкву святої Софії в 1037 році. Можливо, зведення собору велося у два етапи, але вірогідно те, що в 1051 році в ньому вже був перший митрополит, хиротонисан Ілларион.

         Загальноприйнята версія свідчить про те, що Софіївський собор в Києві був побудований на честь головного храму грецької церкви Константинопольського собору – Богоматері-Оранти, уособленням якої була Софія (премудра). Місце для храму було вибране символічне – саме тут в 1036 році в битві з печенігами кияни отримали перемогу, а у 1037 році Ярослав Мудрий заклав собор однойменний з великим Константинопольським Софійським собором.

         Протягом свого існування, Софіївський собор зазнав кілька руйнівних нападів та розгарбувань. В 1169 році значну шкоду Софійському собору наніс Андрій Боголюбский, князь Суздальський, у ході нападу на Київ. В 1180 році, під час пожежі храм ледве не згорів вщент. Коли в 1240 році в Києві лютували воїни хана Батия, Софіївський собор було розграбовано. В 1497 році Софіївський собор був теж розграбований, але вже кримськими татарами. Протягом 16 століття храм занепадав, відроджувати святиню почали тільки в 17 столітті. Зокрема, великий внесок у відновлення Софійського собору зробив гетьман Івана Мазепа в 1688 році.

Софійський собор був  також місцем поховання легендарних  київських князів. Тут перебуває різьблений саркофаг з останками Ярослава Мудрого, похованого в 1054 році. Тут же спочиває син Ярослава Мудрого Всеволод, сини Всеволода Ростислав Всеволодович і Володимир Мономах.

         Найголовнішими цінностями й святинями храму було розп'яття, яке цариця Ольга привезла з Константинополя, а також "Шапка Мономаха" - царствений вінець, подарований Володимиру Мономахові візантійським імператором. Тут же зберігалися руки святої великомучениці Варвари й щелепа князя Володимира - хрестителя Русі

Собор Святої Софії входить  належить до списку Всесвітньої спадщини ЮНЕСКО і є державним музєєм-заповідником. З цієї причини його заборонено передавати якій би то не було релігійній організації, а також проводити богослужіння. Виключенням з цього правила є День незалежності України (24 серпня), коли в Софіївському соборі представники різних релігійних конфесій здійснюють спільне богослужіння на честьУкраїни.

 

 

       Перша задокументована згадка про Михайлівський Золотоверхий собор зустрічається в літопису, де розповідається, як князь Святополк Изяславич, онук Ярослава Мудрого, 11 липня 1106 року поряд з монастирем св. Дмитра та церквою св. Петра започаткував будівництво нового кам'яного храму на честь святого Архістратига Михайла. Припускається, що монастир Дмитра був збудований батьком Святополка, Ізяславом (у християнстві Дмитром). До 1093 року це була невелика дерев'яна Михайлівська церква при монастирі, відкриття якого приписують митрополитові Київському Михайлу. Дата заснування монастиря - приблизно 988 рік. Лише після того, як на київському престолі опинився Святополк II Ізяславич, замість дерев'яної церкви збудували кам'яну.

     Золотоверхим Михайлівський собор назвали тому, що в той час це була єдина церква в Києві із золоченим куполом. Всередині Золотоверхий Михайлівський собор був оздоблений мармуром, мозаїкою, тут перебували дорогоцінні ікони. В 1103 році в Київ з Константинополя (Царгороду) були передані мощі святої великомучениці Варвари, які потім були передані в Михайлівський монастир і стали його головною святинею. Перед знищенням Михайлівського монастиря в роки радянської влади, мощі були передані Владимирському собору, де спочивають і понині. Коли 16 квітня 1114 року Князь Особливу популярність Михайлівський Золотоверхий собор придбав завдяки прекрасним фрескам та мозаїкам. Думки мистецтвознавців сходяться на тому, що це новий етап розвитку церковного живопису Прадавньої Русі. Мозаїки Михайлівського собору називають "мерехтливими". Засновником цієї нової мальовничої школи вважають ченця Києво-Печерського монастиря Алипія, про майстерність якого складали легенди. У деяких місцях на стінах були нанесені графіті - видряпані написи, подібні графіті Софіївського собору. Святополк помер, його поховали у зведеному їм храмі.

      На дзвіниці Михайлівського Золотоверхого собору встановлений унікальний клавішно-дзвоновий інструмент - карильон. Спеціально підготовлений музикант може виконувати на карильоні мелодії різної складності.

      На території, що прилягає до Михайлівському собору, розташовуються Київські духовні школи УПЦ КП.

 

        Історія Києво-Печерської Лаври сходить до 1051 року, коли повернувся зі Святлї Афонськлї гори чернець Антоній, та поселився в печері в балці між двох пагорбів. Печеру цю викопав для себе батько Іларіон, духівник Ярослава Мудрого. Незадовго до повернення Антонія Іларіон залишив печеру, прийнявши сан митрополита. Треба відзначити, що Іларіон став першим митрополитом російського походження. До Антонія потягнулися послідовники. Коли число ченців досягло 12, на сусідній горі Антоній вирив для себе нову печеру. Згодом, перші печери були названі далекими, а другі - близькими. Поступово з'являлися всі нові печери, вони з'єднувалися один з одним лабіринтами, уміщаючи все нових і нових ченців. Число послідовників Антонія росло, їм ставало тісно в печерах, і тоді була побудована Успенська церква та келії на поверхні. На прохання Антонія, Князь Ізяслав подарував монастирю територію, що включає в себе всю гору над печерами. В 1062 році монастир був названий Печерським. Після смерті Антонія в 1073, його поховали в печері, надалі в такий же спосіб стали ховати й інших ченців. Печери залишилися місцем проживання лише самих аскетичных ченців-відлюдників. Печерний монастир удостоював частими відвідуваннями сам князь Ізяслав, син Ярослава Мудрого. Київська знать теж виказувала повагу до монастиря.

         Ченці й затворники Києво-Печерської обителі відрізнялися високими моральними якостями та шляхетними вчинками, що викликало повагу в освічених і впливових людей того часу. Поступово, монастир перетворюється у своєрідну освітню установу, академію православних правителів. З усіх куточків Русі сюди починають стікатися не тільки знатні, але й освічені люди. Від часу виникнення Києво-Печерської Лаври до початку 13 століття із числа ченців вийшло 50 єпископів, призначених на служіння в різні куточки держави. Слава про монастир розійшлася далеко за межі Русі.

         В 1615 році архімандрит Єлисей Плетенецкий відкрив при Києво-Печерської Лавру друкарню, яка довгий час залишалася найбільшої в Києві. Дуже відома була й іконописна майстерня Лаври. В 18 столітті навколо монастиря з'являються земляний вал і кам'яна стіна. Велика пожежа, яка охопила Лавру в 1718 році, знищив усі дерев'яні будівлі на території монастиря й деякі кам'яні, згоріли також архів Києво-Печерської Лаври й бібліотека. В 1720 році починається відновлення монастиря. Саме цей час уважається розквітом стилю бароко в Києво-Печерської Лавру. Приблизно тоді ж будується Велика Лаврська Дзвіниця висотою 96.5 метрів, яка аж до середини 20 століття була найвищою будовою в Києві. В 19 столітті Києво-Печерська Лавра містила в собі вже 6 монастирів: Головний (при Великій церкві), Близькі Печери, Далекі Печери, Лікарняний, Китаївське пустище й Голосіївське пустище.

         У різний час із Лаврою були зв'язані легендарні діячі, такі як: літописець Нестор, живописець Аліпий, Агапит - учень Антонія, цілитель, просвітитель Петро Могила, на честь якого названа академія в Києві, а також інші видатні особистості.

 

         Пам'ятник князю Володимиру, хрестителю Русі, розташований у парку на Володимирській горці. Над крутим схилом Дніпра височіє постать святого Володимира. У правій руці князь тримає хрест, у лівій - княжу шапку. Постамент зроблено з цегли та облицьовано чавуном. За формою постамент нагадує каплицю. Горельеф, розміщений на п'єдесталі пам'ятника Володимиру, зображує сцену хрещення жителів Києва. Оформлення постаменту доповнене зображеннями зірок та хрестів - символів хрещення вогнем і мечем, архангела Михаїла, який є заступником Києва й зображений на гербі міста, зброї, смолоскипа як символу освіти, а також символів родючості. Величезний хрест, який тримав Володимир, був обладнаний газовими світильниками, для того, щоб фігура була видна вночі. Пізніше газові ріжки замінили електричними лампами.

       До того, як на Володимирській гірці з'явився пам'ятник князеві Володимиру рівноапостольному, це місце називалося Михайлівської гіркою, на ім’я Михайлівського монастиря, якому належала земля. Ще в середині 19 століття схили Михайлівської гірки були вкриті виноградниками. Після того, як землі відійшли у власність міста, почалася реконструкція Михайлівської гірки. Тут влаштували парк по типу Швейцарських гір: розбили газони, проклали алеї й розставили лави для відпочинку, навіть побудували чайний павільйон і фонтан. Різнорівневі тераси з'єднувалися цегельними доріжками й сходами. Частиною розвитку Михайлівського парку стало встановлення пам'ятника святому Володимиру в 1853 році. Спочатку, в 1840 році схил зміцнили й обладнали на ньому терасу. Було вирішено встановити пам'ятник Князю Володимиру на тому місці, де колись відбувалося хрещення російського народу. Створювали скульптуру в Петербургу. Над нею працювали скульптори Петро Клодт, Володимир Демут-Малиновський, інженер Олександр Тон. Варіант пам'ятника вибрав і схвалив цар Микола I. Єдина затримка з установкою пам'ятника князеві Володимиру відбулася через протест, який висловив київський митрополит Філарет Амфітеатрів. Він відмовився освячувати пам'ятник князю Володимиру з тієї причини, що негоже встановлювати ідола на згадку про того, хто сам скидав ідолів.

        Пам'ятник гетьману Богдану Хмельницькому є найвідомішим пам'ятником Києва, своєрідним символом міста. Встановлений він на честь гетьмана Богдана Хмельницького, який увійшов в історію України як видатний полководець, державний діяч, що очолив повстання українського народу проти влади польської шляхти. Також відомий Богдан Хмельницький завдяки Переяславській Раді, яка зробила союзниками Московію та Україну.

       У середині 19 століття в українських діячів культури виникла думка встановити пам'ятник Богдану Хмельницькому в Києві або Переяславі. Однозначної відповіді на запитання, кому першому спала на думку ця ідея, немає. Авторство ділять між собою два професори: Михайло Максимович таМикола Костомаров. Здійснення задуманого стало можливе завдяки Михайлу Юзефовичу, теж професорові, що був головою Київської археографічної комісії. Проект майбутнього монумента повинен був розробити дуже відомий у той час живописець і скульптор Михайло Микешин.

       Місце для установки пам'ятника гетьману Богдану Хмельницькому визначилося після довгих суперечок - було вирішено, що це буде Софійська площа. Але зненацька з Петербурга прийшла заборона. Справа в тому, що пам'ятник, установлений на Софійській (Софиевской) площі, розташовувався б між вівтарною стіною Київського Софійського (Софіївського) собору та Михайлівським Золотоверхим собором. Орієнтована статуя була так, щоб гетьманська булава була спрямована з погрозою убік Польщі. Відповідно, виходило так, що кінь Богдана Хмельницького був звернений хвостом до вівтарної стіни Софійського собору, і саме це будуть бачити замість християнської святині численні прочани, що прямують до собору. Крім того, закривався вид на собор з боку Михайлівського монастиря й Хрещатика. Це обурило київське духівництво, і воно написало скаргу в Синод.

Сам пам'ятник Богдану  Хмельницькому робить сильне враження своєю динамічністю. Начебто вершник, на повному скаку осадив коня, щоб  звернутися до народу. Досить точно передана портретна подібність із прототипом, а також деталі одягу. Постамент скульптурної композиції відносно невисокий, крім того, вона доступна для кругового огляду, що дає можливість докладно розглянути всі деталі композиції, які пророблені дуже ретельно.

        Золоті  ворота у Києві – пам’ятка фортифікаційного будівництва 12 сторіччя, одна з небагатьох, які збереглися до нашого часу. Колись, ця споруда вражала своєю величчю та неприступністю: поверх великої бойової башти була розташована церква Благовіщення – це було досить символічно як для християнського міста, тому що ці ворота були на той час головним в’їздом до Києва. Золоті ворота було збудовано у 1164 році, після того, як було закінчене зведення захисних валів Нового міста.