Банкывський кредит

ЗМІСТ

ВСТУП

          Актуальність теми.     Кредит  і   кредитні  відносини  є  невід‘ємною  складовою   економічної  системи   України.  Сфера  кредитування   безпосередньо  пов‘язана  з  потребами   розвитку   національного   виробництва.  Знаходячись   у  центрі  сучасного  грошово-фінансового господарства, обслуговуючи  інтереси  господарюючих  суб‘єктів, кредит  опосередковує  зв‘язки  між  державою, банком, товаровиробниками  і населенням. Кредитні  відносини  мають  сприяти  подоланню економічної  кризи в країні і забезпечувати  прогресивний розвиток вітчизняного  товарного  виробництва .

Ринкова  трансформація  національної  економіки  відкрила  новий  етап  розвитку  кредитної  справи .  У  зв‘язку  з  цим  гостро  постала  проблема  наукового  осмислення   нових   явищ  у  сфері  кредитування,  розуміння  їх  змісту, природи і сутності,  розробки  ефективних  схем і технологій кредитного  процесу  та  їх  використання  на  практиці. 

Кредитні відносини  і ринок кредитних ресурсів є  органічною складовою ринкової економіки. Ринок забезпечує умови для цілеспрямованого руху кредитів у ті сфери національної економіки, де вони можуть бути використані найефективніше. В ринковій економіці кредитні відносини реалізуються шляхом діяльності незалежних конкуруючих між собою комерційних кредитних установ, саме існування яких (прибутковість і ліквідність) прямо залежить від кредитоспроможності їхніх клієнтів.

Купуючи ресурси на вільному ринку кредитних ресурсів і продаючи їх підприємствам (фірмам), комерційні банки  здійснюють прямий вплив на розвиток національної економіки. За рахунок кредитів на підприємствах забезпечується організація як  поточного господарського обороту, так і розширене  відтворення основного капіталу (основних фондів), створення додаткових виробничих потужностей і цілих промислових об‘єктів.

Обсяги кредитування народного господарства, з одного боку, не повинні  перевищувати певну критичну межу, за  якою починається посилення інфляційних процесів, а з другого боку, мають забезпечувати  стимулювання розвитку національного виробництва.

Ефективність проведення кредитної політики визначається правильним вибором параметрів кредитних відносин,  серед яких найважливішими є: величина позичкового відсотка; умови  доступності позики для вітчизняних господарських суб‘єктів; рівень кредитного ризику; термін надання позики  тощо. Параметри  кредитування мають будуватися  таким чином, щоб стимулювати кінцеві результати господарської діяльності товаровиробників.

В Україні в сучасних умовах  актуальною є проблема реформування системи кредитування суб‘єктів  господарської діяльності. Йдеться, насамперед, про орієнтацію банківського сектора на першочергове  кредитування пріоритетних у народногосподарському плані виробництва. Для виходу української економіки  з кризи кредитні відносини мають бути підпорядковані пожвавленню інвестиційної та інноваційної діяльності, фінансовому забезпеченню структурних перетворень та економічному зростанню.

Поки що вітчизняна кредитно-банківська система не виконує ролі прискорювача розвитку національної економіки . Недостатніми є власні кошти банків, а отже, й обсяги кредитування  народного господарства. Негативний вплив на кредитну сферу здійснюють платіжна криза, дефіцит бюджету, різке зниження  кредитоспроможності підприємств  (фірм). По суті, відсутня практика надання кредитів під виробничі програми довгострокового характеру. Банки майже не залучають ресурсів на довгостроковій основі.

Більшість проблем у  діяльності вітчизняних комерційних  банків у сучасних умовах пов‘язано  з проведенням ризикованої кредитної  політики.

Для поліпшення стану справ у сфері кредитування необхідне  досягнення  в Україні фінансової і мікроекономічної стабільності, проведення раціональної промислової і податкової політики, що дозволило б банкам здійснювати виробничі інвестиції, а позичальникам – відновити свою кредитоспроможність.

Кредит має створювати сприятливі умови  для розвитку всіх сфер і галузей  національної економіки  України. Він є важливим джерелом  капітальних вкладень, тому традиційно виділяється його вагома роль у реструктуризації економіки та інвестиційній діяльності.

 Мета і зміст поставлених задач. Мета  написання дипломної роботи полягає в розробці організаційно – економічних та методологічних основ та практичних рекомендацій щодо надання і погашення банківських позик, що сприятиме підвищенню ефективності та прибутковості кредитних операцій. Досягнення зазначеної мети зумовило необхідність розв’язання комплексу задач:

• визначити роль комерційних банків в економіці країни;
• показати місце кредитних операцій в системі банківських активів;
• визначити склад та оптимальну структуру кредитного механізму як форми реалізації кредитної політики для досягнення її конкретних цілей;
• охарактеризувати принципи та умови банківського кредитування господарюючих суб’єктів;
• дати загальну характеристику методів банківського кредитування;
• дослідити кредитоспроможність позичальників;
• визначити шляхи вдосконалення практики банківського кредитування господарюючих суб’єктів.

Об’єктом дослідження є діяльність комерційних банків пов’язана із здійсненням кредитних операцій.

Предмет дослідження є кредитні відносини, які виникають між комерційними банками та позичальниками в процесі руху кредитних ресурсів.

Методи дослідження. Для досягнення поставленої мети роботи використано низку методів дослідження: системного підходу, метод порівняння та синтезу, класифікаційно-аналітичний, статистичні методи, графічний, економіко-математичне моделювання, прогнозування.

Інформаційною базою  дослідження  стала наукова монографічна література, статті зарубіжних та вітчизняних вчених у періодичних виданнях, законодавчі та нормативні акти, статистичні дані НБУ та комерційних банків.

Наукова новизна: полягає у здійсненні аналізу кредитної діяльності комерційних банків; розширено параметри структури кредитного портфеля в умовах перехідної економіки за рахунок введення до неї такої складової як ризиковість кредитних операцій, що дозволяє зробити більш дієвою систему формування та управління кредитним портфелем; обґрунтовано, що підвищення рівня організаційного забезпечення процесу кредитування здійснюється за рахунок: дотримання принципів організації кредитування, розмежування функції підрозділів банку, які здійснюють кредитування і чітке виконання функціональних обов’язків персоналу банку; удосконалена методика оцінки кредитоспроможності суб’єктів господарювання, в основу якої покладені показники фінансової стійкості позичальника,  його готовності та спроможності повернути основний борг і проценти за ним.

Практичне значення одержаних результатів  полягає в тому, що отримані результати створюють передумови для покращення організації та управління кредитними відносинами на макроекономічному та мікроекономічному рівнях. Результати магістерської роботи дозволяють підвищити значимість банківського кредитування в економіці країни шляхом вдосконалення структури кредитного портфеля та удосконаленням практики кредитування комерційними банками суб’єктів господарювання.

Структура дипломної роботи має наступний вигляд. Вона складається з вступу, трьох розділів, висновків та списку використаних джерел, який охоплює   використаних джерел, 1 додаток,    таблиць і       рисунків. Повний обсяг магістерської роботи складає        сторінок друкованого тексту.

РОЗДІЛ І.

Теоретичні основи організації  банківського кредитування

1. Роль комерційних банків в економіці України.

Головною ланкою кредитної системи у будь-якій країні є банки, що здійснюють основну масу кредитних і фінансових операцій.

Центральний банк виступає основним координатором діяльності кредитних  інститутів і виконує функції  управління грошово-кредитними і фінансовими процесами в економіці. Він, як правило, не вступає у взаємовідносини з підприємствами і населенням, а представляє собою свого роду "банк банків" і "банк держави", що визначається його базовими функціями як основного органу, який координує діяльність кредитної системи в цілому. Такими функціями, зокрема, є: емісія кредитних грошей (банкнот) і контроль за грошовим обігом; кредитно-розрахункове обслуговування інших кредитних інститутів, тобто виконання ролі "банку банків"; кредитно-розрахункове обслуговування держави; реалізація грошово-кредитної політики і регулювання на цій основі економічних процесів.

Виконання центральним банком указаних функцій дозволяє забезпечити ефективну  діяльність кредитної системи в  цілому та сприяє досягненню цілей, що полягають у забезпеченні товарно-грошової збалансованості в господарстві, стимулюванні економічного росту і підтриманні стабільності національної валюти.

Комерційний банк — це багатофункціональний фінансовий інститут, що здійснює широкий спектр послуг кредитного, страхового і платіжного характеру, а також виконує різноманітні фінансові функції відносно будь-якого підприємства в економіці з метою одержання прибутку.

В історичному плані  комерційні банки виникли раніше, ніж інші типи фінансово-кредитних  інститутів, а тому розвиток кредитної системи розпочинається саме з виникнення і розвитку комерційних банків. Сам термін "комерційний банк" походить ще з середніх віків, коли установи такого роду займалися обслуговуванням переважно торговельних організацій, пов'язаних в основному з товарним обміном - "комерцією". Однак з розвитком промислового виробництва сфера застосування банківського капіталу значно розширилась, розвинувся і обсяг операцій банків, що призвело до втрати терміном "комерційний банк" свого первісного змісту. Нині цей термін скоріше відображає основний принцип діяльності банківських установ - принцип прибуткового господарювання, досягнення максимальних прибутків при мінімальних затратах. Даний принцип банківської комерції визначає ту базову умову, без дотримання якої втрачається сам економічний сенс існування і діяльності комерційних банків.

Різнобічна практика функціонування сучасних комерційних банків ускладнює  правильне розуміння їх справжньої суті. На сьогодні до групи комерційних  банків у різних країнах відносять цілий ряд інститутів з різною структурою і різними відносинами власності. Не однаково трактується і саме поняття "комерційний банк". При найзагальнішому підході до цієї проблеми головною визначальною рисою комерційних банків часто вважається відсутність права емісії банкнот. Однак це скоріше вказує на їх головну відмінність від центральних банків, ніж наближає до розуміння суті комерційних банків як окремих інститутів кредитної системи. Детальніший розгляд цієї проблеми повинен охоплювати значно ширше коло її аспектів, включаючи юридичну та економічну сторони діяльності банківських установ.

В основі юридичного аспекту визначення суті комерційних банків лежить трактування  законодавством кожної країни сфер діяльності даних установ. У цьому випадку вихідного значення набуває визначення конкретних операцій, що здійснюються комерційними банками. У їх перелік включаються такі, які у відповідності з законодавством відносяться виключно до банківської діяльності: операції по прийому коштів на вклади, наданню різних видів кредиту, операції з цінностями, проведення безготівкових платежів і розрахункове обслуговування. Банківським законодавством США, наприклад, комерційними банками визнаються установи, що: 1) приймають вклади, які вкладник має право вилучити за вимогою, і 2) організовують діяльність щодо надання комерційних позик. Згідно російського законодавства банк має виключне право здійснювати такі операції: залучення на вклади грошових коштів юридичних та фізичних осіб, розміщення вказаних коштів від свого імені і за свій рахунок на умовах поверненості, платності, строковості, відкриття і ведення банківських рахунків юридичних та фізичних осіб. Чинним законодавством України банки визначаються як установи, функцією яких є кредитування суб'єктів господарської діяльності та громадян за рахунок залучення коштів підприємств, установ, організацій, населення та інших кредитних ресурсів, касове та розрахункове обслуговування народного господарства, виконання валютних та інших банківських операцій.

Отже, юридичне тлумачення суті комерційних банків базується на переліку тих операцій, які вони можуть здійснювати відповідно з чинним законодавством країни. Водночас розкриття суті - це не лише визначення співвідношення діяльності банків з законом. Не закон визначає суть комерційного банку як такого, а економічний бік справи, природа банку, забезпечена законодавчим правом здійснювати відповідні операції. Оскільки безпосереднім проявом суті певної економічної категорії чи явища є їх функції, то можна твердити, що в основі юридичного трактування поняття комерційного банку лежить власне економічний аспект. Наприклад, все, що виконує функції грошей, є гроші. За аналогією можна стверджувати, що якщо та чи інша фінансова установа виконує базові функції комерційного банку, про які йшлося вище, то її можна назвати комерційним банком.

Такий підхід значно полегшує розуміння економічної суті комерційного банку. Адже у переважній більшості  наукової літератури поняття комерційного банку трактується як установа чи підприємство, що здійснює певний набір операцій або надає певні послуги. Однак стосовно визначення конкретного кола таких операцій єдиної думки практично немає і воно охоплює досить широкий спектр банківських послуг, причому не є обов'язково притаманних саме банкам, а й іншим фінансовим інститутам. Це значно ускладнює правильне трактування суті комерційних банків.

Виходячи із вищевикладеного, доцільно було б визначити комерційний  банк як інститут кредитної системи, що здійснює посередництво в кредиті, посередництво в розрахунках та випуск кредитних знарядь обігу. У даному визначенні приведені три основні функції комерційного банку, які охоплюють такі фундаментальні основи банківської діяльності, як акумуляцію тимчасово вільних грошових коштів, надання їх у позику на умовах платності і поверненості, розрахунково-касове обслуговування клієнтів, а також депозитно-чекову емісію, засновану на кредитних операціях банку. Відсутність у діяльності установи однієї з трьох базових функцій не дозволяє віднести її до системи комерційних банків.

Що стосується інших  операцій, що можуть здійснюватись  комерційними банками, то їх конкретне  коло визначається вже цілями і завданнями самого банку.

Отже, комерційний банк у сучасному розумінні - цілком самостійний суб'єкт господарювання, діяльність якого спрямована на задоволення певних економічних інтересів так само як і діяльність будь-якого іншого суб'єкта ринкових відносин. На практиці це означає, що діяльність комерційного банку повинна приносити прибуток, що є основним принципом комерційного розрахунку, на засадах якого функціонують підприємства у ринковій економіці. У свою чергу прибуток може бути отриманий банком у результаті реалізації на ринку своєї продукції, у ролі якої в даному випадку виступає певний набір послуг, що пропонуються клієнтам.

Таким чином, діяльність комерційних банків має виробничий характер, хоча вона є і специфічною у своїй основі, що відрізняє банківські установи від інших суб'єктів господарювання, визначаючи їх особливе місце в економічній системі. Дана специфіка пов'язана насамперед з двома моментами. По-перше, продукція банків носить нематеріальний характер (як продукція промислових, чи сільськогосподарських підприємств). Головним продуктом комерційного банку є різноманітні послуги у вигляді надання кредитів, здійснення розрахунків, управління майном та цінностями, надання гарантій, поручительств, консультацій та ін. Основою при цьому виступає торгівля грошима як особливим товаром, що сприяє забезпеченню економіки необхідними платіжними засобами. По-друге, специфіка комерційного банку полягає у його посередницькій функції в ринковій економіці, що обумовлює використання банками в основному чужих, залучених коштів, на відміну від підприємств інших галузей господарства, робота яких заснована в основному на власних капіталах.

З функціями банків безпосередньо пов'язана і їх роль в економіці. У трансформаційній функції банки впливають на прискорення обороту капіталу в процесі відтворення, сприяють розширенню обсягів і підвищенню ефективності суспільного виробництва. В емісійній функції банки сприяють забезпеченню потреб обороту в платіжних засобах, зміцненню договірної і платіжної дисципліни в господарстві, удосконаленню та зміцненню грошового обороту. За кожним з напрямів прояву ролі банків стоїть їх копітка робота щодо забезпечення кожному господарюючому суб'єкту сприятливих умов для функціонування, а населенню — для капіталізації заощаджень та зростання доходів.

Як уже зазначалося  вище, банки як фінансові посередники  реалізують свою роль передусім через три види базових операцій: депозитні, позичкові і розрахункові. Виконання цих операцій уже забезпечує провідне місце банкам у фінансовому посередництві, оскільки через них вони установлюють зв'язки майже з усім економічним оточенням і мають можливість впливати на переважну частину економічних процесів. Проте обмежитися тільки цими операціями в сучасних умовах банки просто не можуть. Під тиском своїх конкурентів, загострення фінансових ризиків, проникнення небанківських посередників у сферу діяльності банків останні змушені все глибше проникати у вузькоспеціалізовані сегменти грошового ринку і навіть у сферу прямого фінансування, виступаючи там у ролі звичайних брокерів та дилерів. Достатньо сказати, що навіть такою специфічною діяльністю на грошовому ринку, як страхування, банки мають право займатися у Бельгії, Франції, Німеччині, Великобританії. Брокерські та андеррайтингові операції банки можуть виконувати в Бельгії, Франції, Німеччині, Італії; у Канаді та Великобританії — з певними обмеженнями. Такий активний вихід банків за сферу своєї традиційної діяльності дає змогу їм поліпшувати диверсифікацію своїх активів, зменшувати фінансові ризики, підтримувати прибутковість і конкурентоспроможність, утримувати свої провідні позиції на грошовому ринку.

Однак, різноманітність  послуг, які надаються комерційними банками, далеко не означає, що всі вони виконують однаковий набір операцій. Кожен банк визначає сферу своєї діяльності, виходячи із потреб клієнтури, яку він обслуговує.

Надаючи кредити клієнтам, банки реалізують себе як фінансові посередники, приймаючи гроші від вкладників, що володіють тимчасово вільними коштами, і надаючи їх позичальникам, тобто тим учасникам економічного обороту, які тимчасово потребують додаткового капіталу. У результаті цієї діяльності банку у виграші перебувають усі зацікавлені сторони. Тимчасово вільні грошові кошти вкладників банк перетворює на позичковий капітал, який приносить їм реальний дохід у формі процента. Використання кредиту позичальниками сприяє прискоренню обороту капіталу, скороченню витрат виробництва і зростанню прибутків. Комерційні банки отримують доход від зазначених операцій за рахунок різниці між процентами, що стягуються за позиками і виплачуються за вкладами.

Стійка і динамічна  економіка не може існувати і розвиватися  без добре відлагодженого механізму грошових розрахунків, який пронизує усі сфери єдиного господарського організму. Підприємства, організації, населення, тримаючи свої кошти на рахунках в банку, активно використовують їх як засіб взаєморозрахунків. Тому весь безготівковий платіжний оборот, що складає основу грошового обороту в країні, повністю проходить через установи банків. На цьому і базується їх величезне господарське значення як організаторів розрахунків в економіці.

Здатність комерційних  банків створювати в процесі своєї діяльності додаткові засоби платежу є однією з найважливіших функцій, що відрізняє їх від інших інститутів кредитної системи. У даному випадку йдеться не про випуск в обіг банкнот, що на сьогоднішній день є виключною прерогативою центральних банків, а про депозитно-чекову емісію, що здійснюється комерційними банками через виконання позичкових операцій. Така емісія за умови правильного регулювання відіграє важливу роль у забезпеченні еластичності грошового обігу в країні і підтриманні стійких темпів росту економіки.

Окрім вищезазначених, комерційні банки виконують і ряд інших  функцій, спектр яких визначається потребами  різних груп клієнтів, на які банк орієнтує свою діяльність. Так, комерційні банки  можуть здійснювати операції з купівлі  і продажу іноземної валюти, організовуючи фінансування зовнішньої торгівлі; виконувати довірчі операції, пов'язані з управлінням майном, грошовими коштами та іншими матеріальними цінностями фізичних і юридичних осіб за їх дорученням; надавати консультативні послуги своїм клієнтам з питань організації господарсько-фінансової діяльності; здійснювати зберігання грошових і матеріальних цінностей у спеціально обладнаних сховищах, а також ряд інших операцій, пов'язаних з обслуговуванням різних клієнтів.

За станом на грудень місяць 2012 p. в Реєстрі банків, їх філій та представництв, валютних бірж було зареєстровано 182 банки. За організаційно-правовою формою господарювання більшість комерційних банків (132 одиниця або 72,5 % від загальної кількості банків) зареєстровано як акціонерні товариства (таб. 1.1).

Таблиця 1.1

 Розвиток системи  комерційних банків (2003—2012 pp.)

Як видно із наведених  у таблиці 1.1. даних, загальний кількісний склад банківської системи України протягом останніх 5 років перебуває практично на незмінному рівні – на рівні 180 офіційно зареєстрованих установ, що свідчить про досягнення відносної стабілізації числа банків на певному рівні та припинення екстенсивного росту банківської системи.

Питання реєстрації та ліцензування нових банків має велике значення, тому що нові банки особливо схильні  до банкрутства. Реєстрація повинна  запобігати проникненню в банківську справу людей із недостатніми фаховими навиками, досвідом, фінансовим забезпеченням, етичними стандартами. Для уникнення зловживань, пов'язаних зі створенням банків в інтересах вузькозацікавлених груп, реєстрація банків здійснюється при виконанні чітких критеріїв і необхідних мінімальних вимог. Реєстрацію та ліцензування комерційних банків проводить Національний банк України.

Головною вимогою, яку  ставить Національний банк України  при реєстрації комерційного банку, є наявність мінімального розміру статутного фонду.

Власний капітал у  структурі банківських коштів відіграє дуже важливу роль для забезпечення міцності банку й ефективності його роботи. По-перше, власний капітал є джерелом фінансових ресурсів банку і незамінний на початкових етапах діяльності. По-друге, капітал виконує захисно-гарантійну функцію, тобто роль страхового фонду для покриття непередбачених витрат і збитків, що виникають у процесі операційної діяльності банку

Традиційно в комерційних  банках близько 90 % усієї потреби в грошових ресурсах для активних операцій покривається за рахунок залучених коштів. Основну частину цих коштів складають депозити, тобто гроші, вкладені в банк клієнтами (приватними особами і компаніями), які зберігаються на їхніх рахунках і використовуються відповідно до режиму рахунка і банківського законодавства. Поряд із веденням депозитних рахунків банки використовують інші методи мобілізації грошових капіталів головним чином шляхом одержання позик на грошовому ринку. Основна мета таких операцій — поліпшення ліквідної позиції банку. До таких операцій належать: одержання позик на міжбанківському ринку, угоди “репо” (продаж цінних паперів із зворотнім викупом), випуск облігацій.

Однією з основних цілей комерційних банків є відповідність  структури їхніх активів структурі  пасивів. Якісна й кількісна рівновага  між залученими і розміщеними коштами — одна з головних умов підтримання на необхідному рівні ліквідності банків як гарантії своєчасного виконання зобов'язань перед клієнтами та розширення сфери діяльності.

Активні операції комерційних  банків щодо надання кредитів є однією з пріоритетних сфер банківської діяльності, оскільки доходи від кредитів дають значний прибуток.

Розвиток банківської системи в 2008- 2012 p. відбувався в сприятливих макроекономічних умовах, які характеризувалися зростанням виробництва товарів та послуг, реальних доходів населення та позитивними тенденціями в зовнішньоекономічній сфері.

1.2. Місце кредитних  операцій в системі банківських  активів

На сьогоднішньому етапі  одну з найважливіших ролей у  стимулюванні відтворювальних процесів в економіці відіграє банківський кредит як головне джерело забезпечення грошовими ресурсами поточної господарської діяльності підприємств незалежно від форми власності та сфери господарювання. Незважаючи на те, що кризові явища в економічній системі практично підірвали фінансову стійкість більшості вітчизняних підприємств, внаслідок чого різко скоротилась кількість надійних фірм-позичальників (на фоні падіння прибутковості банківських операцій), кредитні операції залишаються головним видом активних операцій комерційних банків, в який вкладається переважна більшість залучених банками ресурсів. Так, станом на 1 січня 2013 p. кредитні вкладення становили 69% від загальних активів.

Кредит (від лат. creditum — позика, борг) — одна з найскладніших економічних категорій, характер об'єктивної необхідності якої обумовлений, з одного боку, становищем та розвитком товарно-грошових відносин, з іншого — такою специфікою її прояву, як поворотний рух вартості. Оскільки надання кредиту є специфічною, відокремленою формою грошових відносин, воно має власні особливості, пов'язані з обслуговуванням усього процесу розширеного відтворення та забезпеченням його безперервності. У цьому плані база функціонування кредитних відносин — тимчасове вивільнення грошових коштів та поява тимчасової потреби в них.

Отже, провідна роль кредиту  серед операцій комерційних банків зумовлена існуючими у суспільстві  економічними відносинами, при яких у одних суб’єктів ринку нагромаджуються  значні суми грошових коштів, що тимчасово  не використовуються в  обороті, а в інших – відчувається потреба в додаткових грошових ресурсах. Щоб уникнути бездіяльного омертвіння коштів, які вивільняються в процесі розширеного відтворення потрібно застосувати кредит. Адже він надає можливість мобілізувати тимчасово вільні кошти одних суб’єктів і направляти іншим. Звідси випливає, що саме кредит є тим фактором, який значною мірою забезпечує безперервність розширеного відтворення в економіці. Хоча кредит  не збільшує фізичний обсяг  загальної маси факторів виробництва, однак, виступаючи найбільш мобільним і гнучким джерелом грошових коштів, він забезпечує потреби підприємств пов’язані з формуванням їх основних і оборотних капіталів. Левова частка надається підприємствам, що зумовлено об’єктивними потребами виробництва та існуванням передумов повернення даних коштів.