Безробіття

Вступ.  

За даними ООН  сьогодні в світі кожний третій працездатний не має роботи взагалі або має  випадковий чи сезонний заробіток ( 750 млн. чол. ). Тому безробіття є центральною  соціальною проблемою сучасного  суспільства.  

Безробітні у визначенні Міжнародної організації праці (МОП) - особи у віці 15-70 років (зареєстровані  та незареєстровані в державній  службі зайнятості), які одночасно  задовольняють трьом умовам:

не мали роботи (прибуткового заняття);

активно шукали роботу або намагались організувати власну справу впродовж останніх 4-х тижнів, що передували опитуванню;

готові приступити до роботи впродовж двох найближчих тижнів.  

Безробіття не може бути доцільним ні в економічному, ні в соціальному плані, оскільки його зростання створює цілий  комплекс проблем: скорочується купівельна спроможність населення, бюджет втрачає  платників податків, підприємство –  персонал. Зростають ризик соціального  напруження, додаткові витрати на підтримку безробітних.  

Безробіття вважається, з одного боку, важливим стимулятором активності працюючого населення, а  з іншого – великим суспільним лихом. Всі країни світу прикладають  багато зусиль для подолання безробіття, але жодній ще не вдалося ліквідувати  його повністю. Взагалі експерти Міжнародної  організації праці вважають, що найближчими  роками в середньому в світі рівень безробіття досягне 10% і повністю ліквідувати  його не зможе жодна країна.  

Як відомо, після  розпаду Радянського Союзу українське суспільство зустрілося з гострою  проблемою безробіття, яка вимагала негайного вирішення . Але тогочасний уряд не зміг своєчасно і кваліфіковано  вирішити питання, а у сучасносі  воно набуло небачених форм і розмірів.  

Для того, щоб досягнути  оптимального рівня безробіття (враховуючи сучасні показники) нам потрібно досконало зрозуміти суть безробіття.  

1. Сутність та  причини безробіття.  

Безробіття –  це соціально-економічне явище, при  якому частина робочої сили (економічно активне населення) не зайнята у  сфері економіки. Тобто у реальному  житті безробіття виступає як перевищення  пропозиції робочої сили над попитом  на неї. В Україні вперше у 1991 році з прийняттям Закону „Про зайнятість населення” законодавчо визначається безробіття. Згідно з нашим законодавством, безробітними вважаються люди працездатного  віку, які втратили роботу з незалежних від них причин, не мають заробітку, а також ті громадяни, що виходять вперше на ринок праці, зареєстровані  в центрах зайнятості, шукають  роботу і здатні приступити до праці.  

До безробітних, зареєстрованих в органи державної служби зайнятості, відносяться особи, що не мають роботи, шукають роботу і в установленому  порядку отримали офіційний статус безробітного в органах державної  служби зайнятості.  

Щоб пояснити причину  безробіття, необхідно передусім  проаналізувати наслідки нагромадження  капіталу. Вони, як відомо, однозначно позитивні для підприємців тому, що передбачається в майбутньому  отримання ще більших прибутків; неоднозначні для трудящого населення  тому, що нагромадження капіталу суттєво  впливає на рівень його зайнятості.  

Нагромадження капіталу завжди супроводжується НТП. А це означає, що в міру розвитку технічного прогресу, відносна потреба в робочій  силі зменшується. В умовах НТП додатковий капітал, утворений в процесі  нагромадження, притягує все менше  і менше робітників порівняно  зі своєю величиною. З іншого боку, старий капітал, який періодично відтворюється  в новій технічній будові, відштовхує все більше і більше робітників, що раніше були ним зайняті. Це неминуче веде до виникнення надлишку робочої  сили, порівняно з капіталом, що застосовується. Цей надлишок і утворює, так звану, промислову резервну армію праці, тобто  безробіття.  

Утворення й зростання  промислової резервної армії  праці є специфічним законом  народонаселення ринкової економіки, основаної на приватній власності  на засоби виробництва. Суть його полягає  в тому, що робітники, створюючи додаткову  вартість, створюють тим самим  джерело нагромадження капіталу.  

Англійський економіст  Т.Мальтус у своїй праці “Досвід  про закон народонаселення” доводить, що людство на планеті розмножується  в геометричній, а виробництво  засобів існування зростає в  арифметичній прогресії. Тому, з часом, певна частина людей залишається  без засобів існування, тобто  стає абсолютно надлишковою, що передбачає необхідність регулювання їх кількості.  

Насправді ж “надлишок” працездатного населення є відносним, тобто, воно є надлишком лише по відношенню до потреб самозростання капіталу. Там, де суспільне виробництво підпорядковане не потребам капіталу, а працює на благо  людей, там не існує “надлишку” робочої сили і зникає таке соціальне  явище.  

Сутність безробіття полягає в тому, що це не випадкове, а закономірне явище, породжене  процесом нагромадження капіталу в  умовах ринкової економіки, основаної  на приватній власності на засоби виробництва. Ринкова економіка  за таких умов неминуче породжує безробіття, одночасно останнє є неодмінною умовою її нормального функціонування.  

2. Види безробіття  та правове забезпечення права  на працю.  

Сучасні теорії ринку  праці розрізняють такі типи безробіття у залежності від причин вивільнення  робочої сили:  

1. природне;  

2. вимушене.  

Природне безробіття набуває форми добровільного, фрикційного, інституціонального:  

а) добровільне безробіття виникає внаслідок того, що деякі  працівники не хочуть працювати за пропоновану їм зарплату, але приступили б до роботи, якби плата була вищою;  

б) фрикційне безробіття пов'язане з постійним рухом  населення з одного регіону в  інший, із зміною професій. Для нього  характерним є стан пошуку або  очікування роботи в найближчому  майбутньому;  

в) інституціональне безробіття породжується самою будовою  ринку робочої сили, факторами, які  впливають на попит і пропозицію робочої сили.  

Вимушене безробіття – це безробіття, коли людина в працездатному  віці не працює з незалежних від  неї причин, вона може і хоче працювати, має достатню кваліфікацію, шукає  роботу але не може знайти її, бо немає  вільних робочих місць. Серед  форм вимушеного безробіття найбільш поширеними є:  

а) плинне безробіття – це частина промислової резервної  армії праці, яка то позбувається роботи, то знову знаходить її;  

б) приховане безробіття – це витіснення дрібного виробництва  великим і розорення маси дрібних  селянських виробників;  

в) застійне безробіття – це явище, коли частина працездатного  населення живе випадковими заробітками;  

г) сезонне безробіття виникає внаслідок сезонності праці  в деяких галузях ( туризм, сільське господарство, будівництво );  

д) технологічне безробіття пов’язане з ліквідацією робочих  місць внаслідок модернізації, застосування нових технологій;  

є) конверсійне безробіття виникає в зв’язку із скороченням  галузей військово-промислового комплексу.  

Безробіття характеризується двома основними показниками:  

а) рівнем безробіття;  

б) тривалістю безробіття.  

Рівень безробіття – це відношення кількості офіційно зареєстрованих повністю безробітних  до кількості працездатного населення.  

Рб = (Кб : Кn) х 100 , де  

Рб – рівень безробіття;  

Кб – кількість  безробітних;  

Кп – кількість  працездатного населення.  

В залежності від  величини часового інтервалу безробіття може бути тривалим (4 – 8 місяців), довготривалим (8 – 18 місяців) і застійним (більше 18-ти місяців); може бути прихованим і легалізованим.  

У зв’язку з тим, що економічні, моральні та соціальні  втрати від безробіття великі, уряди  всіх країн прикладають зусилля, щоб досягти зниження безробіття нижче природного або нормального  рівня. Тому вводиться ще одне поняття  – оптимального безробіття, що означає  безробіття, рівень якого нижче природного. Досвід багатьох країн є свідченням того, що в міру падіння рівня  безробіття нижче природного, випуск продукції збільшується вище потенційного. І тут ми зустрічаємося з таким  парадоксом, що навіть при досягненні оптимального рівня безробіття добробут населення на максимальному рівні  не забезпечується. Це відбувається внаслідокдії законів ринкової економіки: існує  тісний зв’язок і залежність заробітної плати, цін на споживчі товари від  розмірів безробіття.

Зазначимо також  тут і правові засади даної  проблематики.Конституція України  передбачає правона працю та трудову  діяльність(Розділ Ι Ι):  

- Кожен має право  на працю, що включає можливість  заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або  на яку вільно погоджується(ст.43).  

- Держава створює  умови для повного здійснення  громадянами права на працю,  гарантує рівні можливості у  виборі професії та роду трудової  діяльності, реалізовує програми  професійно-технічного навчання, підготовки  і перепідготовки кадрів, відповідно  до суспільних потреб(ст.43).  

- Кожен має право  на належні, безпечні і здорові  умови праці, на заробітну плату,  не нижчу від визначеної законом(ст.43).  

- Громадянам гарантується  захист від незаконного звільнення(ст.43).  

- Кожен, хто працює, має право на відпочинок(ст.45).  

- Кожен має право  на підприємницьку діяльність, яка  не заборонена законом(ст.42).  

- Громадяни мають  право на соціальний захист, що  включає право на забезпечення  їх у разі повної, часткової  або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття  з належних від них обставин, у старості та інших випадках, передбачених законом(ст.46).  

- Це право гарантується  загальнообов’язковим державним  соціальним страхуванням за рахунок  страхових внесків громадян, підприємств,  установ, організацій, а також  бюджетних та інших джерел  соціального забезпечення(ст.46).  

3. Інфляція і зайнятість  населення Як соціально-економічне  явище інфляція виникла ще  у XVI ст., проте мала локаль-ний,  обмежений характер. Лише з розвитком  ринкової економіки інфляція  набуває постійного характеру.  Сьогодні багато економістів  і політиків називають інфляцію  ворогом суспільства номер один, найбільш суворим податком. Вона  тісно пов'язана з проблемою  зайнятості населення і безробіттям,  матеріальним і духовним благополуччям  людей, їх добробутом. Інфляція - це знецінення грошей внаслідок  порушення законів грошового  обігу і появи маси грошей, не забезпечених товарною масою.  Не слід ототожнювати інфляцію  з емісією грошей або із  зрос-танням цін. Емісія - це законодавче  зумовлений випуск додатко-вої  маси грошей в обіг. Коли цей  процес обслуговує об'єктивні  потреби забезпечення безперервності  руху зростаючого обсягу товарно-матеріальних  цінностей, то він не є інфляційним  чинни-ком. Емісія є джерелом  інфляції, коли вона призводить  до переповнення каналів грошового  обігу, появи надлишкових, а  от-же, знецінених грошей. Важливим  проявом інфляції є зростання  цін. Однак інфляція не може  бути пов'язана лише суто з  грошовим феноменом. Це складне  соціально-економічне явище, породжене  диспропорційністю від-творення  в різних сферах ринкового  господарства, наслідок дисба-лансу  між сукупним попитом і сукупною  пропозицією. Інфляційний процес  може відбуватись і без зростання  цін. Наприклад, так звана непомітна  інфляція відбувається внаслідок  деформації структури виробництва, "вимивання" товарів дешевого  асортименту чи зниження якості  благ за умов незмінності ціни.  

Багатоманіття чинників та джерел інфляційного процесу впли-ває  на кількість різновидів цього явища, неоднозначних тлумачень його сутності. У цих умовах важливого значення набуває вірне розуміння причин та основних чинників інфляції, що дасть  змогу визначити ефективний механізм протидії її негативним соціально-економічним  наслідкам. В умовах природного рівня  інфляції, тобто її інерційності, керованості, контрольованості, передбачуваності, деякі економісти вка-зують на її позитивне значення.  

Помірна інфляція стимулює конкуренцію, збалансовує попит  і пропозицію, грошово-фінансові  та матеріально-технічні ресурси, зумовлює прискорення науково-технічного переозброєння  виробництва. Більшість вчених вказують на умовну позитивність інфляції природного рівня або взагалі заперечують  цей позитивний ефект внас-лідок  його короткочасності. Завдання полягає  в тому, щоб не допустити високих  темпів інфляції, переростання її в  гіперінфляцію, сприяти поступовому  зниженню інтенсивності інфляційних  процесів. Практикою і теоретичними дослідженнями доведений взає-мозв'язок інфляції і безробіття. Вагомий внесок в теоретичне ос-мислення взаємодії двох найдеструктивніших факторів макроеко-номічної нестабільності 

 
 
 

зробив англійський  економіст кейнсіанського напряму  А. Філіпс. Уважно вивчивши дані щодо безробіття і номінальної заробітної плати  у Великобританії за 1861-1957 рр., він  виявив нелінійну залежність між  динамікою номінальної заро-бітної плати і рівнем безробіття. Якщо припустити, що існує одна-кове співвідношення між темпами змін заробітної плати  і цін, то модель Філіпса може бути перетворена в співвідношення між  без-робіттям і темпами зміни  рівня цін як важливого параметра  інфляції. Крива Філіпса графічно зображує вибір між інфляцією  та без-робіттям і вказує на обернено пропорційну залежність динаміки їх показників: чим вищий рівень безробіття, тим менший приріст но-мінальної  заробітної плати, і навпаки (рис. 36). Крива Філіпса дає концептуальні  орієнтири щодо варіантів вибору економічної політики: або достатньо  висока зайнятість з мак-симальним  економічним зростанням, проте за умов швидкого під-вищення цін, чи достатньо  стабільні ціни, проте за умов значного безробіття. Довгі роки крива Філіпса  була основою соціально-економічного регулювання в країнах розвинутої ринкової економіки. Багато за-хідних економістів і зараз виходять з того, що існують однонаправ-лений  рух змін у заробітній платі і  цінах, а також різноспрямова-ність  між цими величинами і безробіттям. Однак події 70-х - початку 80-х років  суперечили ідеї альтерна-тивного зв'язку "рівень інфляції - рівень безробіття", втіленій у кривій Філіпса. В цей  час, насамперед в економіці США, виник-ло явище стагфляції - інфляції, що супроводжується стагнацією виробництва  і високим рівнем безробіття в  країні, одночасним підвищенням рівня  цін і рівня безробіття. Це викликало  критику обгрунтованості кривої Філіпса як надійного регулятора в еко-номіці. Сучасна теорія інфляції грунтується на концепції природного рівня безробіття - неокласичний економічний  напрям. Природний рівень безробіття - це найнижчий підтримуваний рівень, який може бути у країні без ризику зростання інфляції. Це такий рівень недо-використання ресурсів, за якого  ринки праці та ринки товарів  збалансовані. За теорією природного рівня немає перманентного Ви-бору між безробіттям та інфляцією, а  довгострокова крива Філіпса  є вертикальною. Однак прибічники теорії економіки пропозиції, проявом  якої є гіпотеза природного рівня, також  не мають єдиних поглядів на проб-лему взаємозалежності інфляції та безробіття. Так, представники теорії адаптивних очікувань (монетаристський напрям) визнають альтернативність інфляції та безробіття, існування кривої Філіпса в короткочасному періоді. В довгостроковому періоді крива Філіпса набуває вигляду вертикальної прямої, тобто альтернативної за-лежності інфляції і безробіття не існує. Теорія раціональних очікувань, що виникла пізніше, доводить, що макроекономічна політика є неефективною, оскільки її результати завчасно враховуються робітниками. Звідси випливає, що не існує навіть короткочасового альтернативного зв'язку між інфляцією та безробіттям. Хоча багато економістів визнають концепцію природного рівня, немало запитань в ній залишаються без відповіді. Аналіз сучасних тенденцій в економіці західних країн доводить дієвість основної залежності моделі Філіпса - послаблення інфляційного процесу супроводжується зростанням безробіття. Це свідчить про складність, багатоманітність способів реалізації та форм прояву глибинних соціально-економічних закономірностей. З багаточисельних альтернативних можливостей слід відшукати таке поєднання темпу інфляції і рівня безробіття, за яким сукупний не-гативний ефект безробіття і інфляції був би мінімальним.  

4. Безробіття в  Україні.  

Громадяни України  хочуть почути від керівників країни правду: «Скільки громадян змушені  виживати без роботи?» Влада у  відповідь оперує цифрами, які дуже далекі від правди.

Уряд не визнає, що саме через відсутність роботи 7 мільйонів наших співвітчизників  виїхали за кордон на заробітки. Він  не включає до складу безробітних  ні 2 мільйони селян, які живуть лише із присадибного господарства, ні тих, котрі працюють на «чверть ставки», ні тих, що мають тимчасові підробітки. За допомогою статистичного шахрайства нам демонструють фальшиве благополуччя, яке приховує справжній масштаб  безробіття.  

У країнах, де влада  чесна зі своїми громадянами, безробітними вважаються всі, хто хоче працювати  й не може знайти роботу. У Росії  таких – 9,2%, у Польщі – 19,2%, у Чехії  – 7,8%, в Італії – 8,2%, у Португалії – 8,7%. В Україні декларується рівень безробіття у 3,6%, і влада запевняє громадян, що відбувається небачене в  Європі «економічне диво».  

Уряд правління  в Україні звітує, що 2006 року економіка  зросла на 14 %. Але робочих місць  побільшало тільки на 1%!  

Рівень безробіття є досить диференційованим по окремих  регіонах України. Нині найвищий рівень зареєстрованого безробіття характерний  для західних областей республіки —  Волинської, Житомирської, Закарпатської, Івано-Франківської, Львівської та Тернопільської. Найнижчі показники рівня безробіття склалися в Одеській області, м. Києві  та Севастополі.  

Враховуючи демографічну ситуацію, яка склалася в різних регіонах України, можна передбачити, що при нинішньому рівні створення  нових робочих місць у західних областях і природному прирості населення  рівень безробіття в майбутньому  набуде в цьому регіоні ще більшої  гостроти.  

Впровадження ринкових механізмів господарювання вимагає  від держави, регіональних органів  управління завчасної розробки та реалізації соціальних гарантій у сфері зайнятості населення працездатного віку. Тим  більше, що значна частина населення  зараз перебуває в умовах вимушеної  неповної зайнятості. Лише чисельність  працюючих в режимі неповного  робочого тижня (дня) перевищує 2 млн. чоловік.  

Впровадження ринкових реформ повинно мати чітке узгодження з розробкою загальнодержавними та місцевими органами влади запобіжних заходів щодо зайнятості населення.  

Дані ,які наведенонижче, узгоджені з матеріалами вибіркових обстежень населення (домогосподарств) з питань економічної активності та не включають інформацію щодо інституційного населення. Основні показники економічної  активності населення за 1999–2003рр. перераховані у зв'язку з приведенням їх у  відповідність до нової демографічної  структури населення, отриманої  за результатами Всеукраїнського перепису населення 2001р.  

рік  

Зайняті у віці 15-70 років-всього, тис.осіб1)  

в тому числі  

Безробітні (за методологією МОП) у віці 15-70 років-всього, тис.осіб 1)  

в тому числі  

жінки  

чоловіки  

жінки  

чоловіки  

1995  

24125,1  

12132,6  

11992,5  

1437,0  

631,3  

805,7  

1996  

24114,0  

11981,3  

12132,7  

1997,5  

940,3  

1057,2  

1997  

23755,5  

12124,0  

11631,5  

2330,1  

1113,2  

1216,9  

1998  

22998,4  

11757,6  

11240,8  

2937,1  

1422,0  

1515,1  

1999  

19947,8  

9904,1  

10043,7  

2614,3  

1267,8  

1346,5  

2000  

20175,0  

9856,9  

10318,1  

2655,8  

1298,4  

1357,4  

2001  

19971,5  

9794,8  

10176,7  

2455,0  

1192,0  

1263,0  

2002  

20091,2  

9901,3  

10189,9  

2140,7  

1034,2  

1106,5  

2003  

20163,0  

9963,6  

10199,7  

2008,0  

952,3  

1055,7  

2004  

20295,7  

10006,9  

10288,8  

1906,7  

905,1  

1001,6  

2005  

20680,0  

10075,5  

10604,5  

1600,8  

738,3  

862,5  
 

Для вирішення хоча б частини проблеми уряд міг би розглянути хоча б таку перспективу: зарплати й пенсії збільшити до прожиткового мінімуму. Це дозволить людям заробляти  й купувати товари та послуги, розширить  внутрішній ринок. Та наш патріотичний уряд йде протилежним шляхом. Він  зменшив мінімальну зарплату із 237 до 205 гривень і відтягнув її збільшення до виборів, коли зростання цін давно  «з’їло» підвищення. Через незаконні  маніпуляції з розрахунком пенсій кожен пенсіонер щомісяця втрачає 30-40 гривень. Із подачі Кабміну Президент  наклав вето на законопроект, який передбачав виплати вчителям згідно зі статтею 57 Закону «Про освіту». Через безвідповідальність  уряду заборгованість із зарплати два  роки тримається на позначці 2 млрд. гривень.  

Система заходів  щодо регулювання безробіття в Україні  включає: розвиток розгалуженої системи  державної служби зайнятості, професійної  орієнтації, підготовки, перепідготовки і підвищення кваліфікації кадрів; надання підприємцям субсидій, премій та податкових пільг для найму  додаткової робочої сили або переведення  частини працівни-ків на скорочений робочий день; державну підтримку  нетрадиційним сферам зайнятості; стимулювання підприємців до навчання, перекваліфікації й по-дальшого працевлаштування додаткової робочої сили; залучення приватного (як вітчизняного, так й іноземного) капі-талу в райони зі стійким рівнем безробіття; регулювання можливості працевлаштування за кордоном, приєд-нання  України до міжнародного ринку праці; стимулювання осіб, що отримують державну допомогу, до по-шуку робочих місць; збільшення кількості стажистів  у системі професійної освіти; введення в дію запасів невстановленого  устаткування та підви-щення коефіцієнта  змінності його в цілому; заходи щодо квотування робочих місць для  представників най-уразливіших груп на ринку праці, безвідсоткові кредити, що на-даються безробітним, які започатковують власний бізнес; організацію регіональними  або місцевими органами влади  у кооперації з окремими підприємствами або закладами соціальних (громадських) робіт тощо. Механізм соціальної допомоги безробітним становлять різні види компенсацій при втраті роботи; особливі гарантії працівникам, які втратили роботу в зв'язку зі змінами в  структурі виробництва й організації  праці стипендії на час професійної  підготовки та пере-підготовки, виплати  допомоги по безробіттю. В Україні  допомогу по безробіттю виплачують з  одинадцятого дня після реєстрації громадянина у державній службі зайнятості до вирішення питання  про працевлаштування, але не більш  як 12 міс. протягом наступних трьох  років, а для осіб передпенсійного  віку - 18 міс. Розмір допомоги гарантується не менш як 50 відсотків се-редньої  заробітної плати за попереднім місцем роботи, проте не нижче встановленої законодавством мінімальної заробітної плати. Громадяни, які шукають роботу вперше або після перерви більше одного року, одержують допомогу в  розмірі не нижче ніж 75 від-сотків мінімальної заробітної плати. Система  соціального захисту населення  у сфері зайнятості повинна охоплювати три взаємопов'язаних рівні -макрорівень, регіонально-галузевий і первинний - з властивими для них функціями  і механізмами реалізації їх. У  моделі управління системою зайнятості повинні дістати відображення всі  фактори, що впливають на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку населення  допрацездатного віку, працюючого, працездатного не-працюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво України  в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. За підрахунками спеціа-лістів, потенціальний надлишок її - надзайнятість - становить 18-20 відсотків. Це означає, що з кожним роком процеси  вивіль-нення робочої сили торкатимуться  все більшого числа людей і  ці-лих колективів, інтереси яких можуть і не збігатися. Головне завдання системи захисту від безробіття в цих умовах боротьба із соіальним  утриманством, стимулювання людини до пошуків роботи і перенавчання, а  також надання їй необхідної при  цьому до-помоги. В цілому безробіття, як економічне і соціальне явище ринкової економіки, є виявом відносного перенаселення, появою відносно зайвих людей. Проте це не абсолютне перенаселення, а тільки від-носно потреб у робочій силі для прибуткового ведення підприємницького господарства.

Висновки.  

Тож, як бачимо, безробіття набуло небаченого раніше розмаху в  Україні, а офіційний перехід  України до статусу країни з ринковою економікою є лише примарливою завісою  реалій сьогодення .  

Влада не робить нічогісінько для того, щоб покращити сучасний стан незайнятого населення.  

У моделі управління системою зайнятості повинні дістати  відображення всі фактори, що впливають  на поповнення ринку робочої сили, і мотиви, які формують поведінку  населення допрацездатного віку, працюючого, працездатного не-працюючого і непрацездатного. Суспільне виробництво  України в умовах переходу до ринкових відносин перенасичене робочою силою. На це влада й повинна робити ставки.  

У даному рефераті ми також визначили, що безробіття- це стан неповної зайнятості працездатного  населення суспільне корисною працею. Явище, коли частина активного населення  хоче працювати, але не може реалізувати  свої можливості; коли пропозиція робочої  сили перевищує попит на неї; коли кількість наявних робочих місць  не відповідає суспільно необхідній кількості. Безробітними вважаються працездатні  громадяни, що не можуть одержати роботу відповідно до своєї освіти, професії, ступеня кваліфікації, котрі зареєстровані  на біржі праці. Рівень безробіття визначається відношенням числа безробітних  до загальної чисельності працездатного  насе-лення країни. Розв'язання проблеми безро-біття безпосередньо пов'язане  з розвитком суспільного виробництва, підприємництва, насамперед із розвитком  малого й середньо-го бізнесу. Завдяки  аналізу форм та видів безробіття, ми можемо розрізняти шляхи підходу  до даної проблеми.