Богдан Хмельницький і його діяльність

Зміст:

1. Вступ
2. Розділ 1. Основні відомості з біографії гетьмана
1. ЗАГАЛЬНІ ДАНІ ПРО ПОХОДЖЕННЯ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
2. ВІДОМОСТІ ПРО МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ
3. ОТРИМАНА ОСВІТА
4. НАЛЕЖНІСТЬ ДО КОЗАЦТВА
5. РОДИНА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО
3. Розділ 2. Військова діяльність Богдана Хмельницького
4. Розділ 3. Формування Української козацької республіки в добу Хмельниччини, її суспільний лад та особливості державної організації
5. Розділ 4. Значення діяльності визначного гетьмана
6. Висновок
7. Список використаної літератури

ВСТУП

“Ми забули вже, що з нації  нашої 

вийшов один з найбільш геніальних

мужів Східної Європи,

який для України зробив більше, ніж 

слушно прозваний “Великим”  Петро 

зробив у п’ятдесят  літ пізніше для Московщини.

Бо Петро Великий тільки

реформував готову вже  державу,

тільки європеїзував готовий  татарський

державний поміст, який покривав

 пасивне, стояче й  омертвіле в своєму 

поневоленні московське море.

 А Богдан Хмельницький 

творив нову європейську  державу 

і відбудував націю серед  гуркоту падаючих

румовищ старої, ним же розваленої Речі Посполитої.

Він усував ті румовища й  одночасно

 укріплював західну  культуру в Україні 

в обличчю постійної татарської й московської небезпеки

 зі Сходу - і серед  української громади, 

яка вся від верху до низу носила шаблі при боці,

яку ділили глибокі різниці  протилежних 

цивілізаційних впливів  і яка кожної хвилини готова була

кинутись до оружної боротьби сама поміж собою".

В. Липинський

У багатовіковому розвитку українського народу ХVII століття займає особливе місце. Невибагливий і повільний  плин суспільного життя, характерний  для середньовіччя, змінився різким прискоренням, що ознаменувався у  політичній сфері створення етнічної держави українців, в економічній  – поступовий перехід до більш  високого рівня суспільного виробництва. Перехідні періоди від одного цивілізаційного етапу розвитку людства до іншого завжди виштовхували на політичну арену певні сили, або окремих осіб, які їх уособлювали. У сфері соціальних відносин такою  новою силою стало козацтво, яке  на рубежі XVI –XVII ст. перетворилося  з явища побутового у суспільний стан, через призму якого переломлювалися основні тенденції розвитку України. Козацька Україна становить важливий етап у зміні соціальної структури і політичної нації в процесі національного будівництва, які здобувалися у визвольній війні 1648-1657 рр.

У переломні періоди історичного процесу різко зростає потреба в державних постатях великого масштабу, спроможних не лише відчувати напрям суспільного поступу, а й згуртувати передові сили суспільства та спрямувати їх на реалізацію поставленої мети. На щастя, на арені політичного життя XVII ст.. з’явилася справді титанічна постать діяча, котрому, за влучним виступом відомого історика В. Липинського, вперше після занепаду княжої Русі вдалося розрубати гордіїв вузол соціальних, економічних, культурних, цивілізаційних та політичних супротилежностей. Нею був Богдан Хмельницький. Його постать невід’ємна від найсвятіших прагнень українського народу до волі, щастя, справедливості. Саме з Богданом Хмельницьким пов’язане становлення Української держави, формування української нації.

Богдан Хмельницький під  час повстання проявив якості патріота України, мудрого командира, комунікабельного керівника держави, тонкого дипломата, далекосяжного  стратега. Ніхто, як не він, не зумів відчути душу народу, його найпотаємніші прагнення і думи. І народ увічнив його образ у невмирущих думах і піснях. І саме на народні маси, козацькі низи спирався Хмельницький у здійсненні своєї мети – визволення українського народу від поневолення, утвердження Української держави. Він говорив послам королів і царів, що народ, ним очолюваний, „є народ волелюбний і завжди готовий умерти до єдиного за свою волю”. Таким був і сам Хмельницький, готовий вмерти за свій народ.

РОЗДІЛ І.

ОСНОВНІ ВІДОМОСТІ  З БІОГРАФІЇ ГЕТЬМАНА

1.1 ЗАГАЛЬНІ  ДАНІ ПРО ПОХОДЖЕННЯ Б. ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Невідомо навіть точно, де й коли саме народився Богдан Хмельницький. Не підлягає сумніву, що походив він з шляхетської родини, бо користався гербом «Абданк», але з котрої частини України походив — невідомо. З усіх гіпотез найбільше заслуговують на довір'я дві: за одною — рід Хмельницьких походив з Галичини, з Хмельника на Перемищині, бо в Галичині вже з XVI ст. зустрічаються Хмельницькі; за другою гіпотезою — рід його походив з Переяславщини; один із сучасників — князь Заславський — називав його «переяславським козаком». Богдан Хмельницький дійсно мав зв'язки з Переяславом: мав там власний двір, одружений був з переяславською мешканкою, Ганною Сомківною.

Найпоширеніша теорія, про  те, що походження Богдана Хмельницького  йде від українців дрібношляхетського роду. Проте, мають місце й інші версії. Батьком Богдана був дрібний  український шляхтич - Михайло Хмельницький. Він служив у магнатів, лише пізніше  дістав посаду чигиринського підстарости. Перебував на службі у коронного  гетьмана Станіслава Жолкевського, а згодом - у його зятя Івана Даниловича. В 1620 році брав участь у поході Станіслава Жолкевського на Молдавію, а загинув під час битви під Цецорою з татарами.

Матір Хмельницького - козачка, найбільш ймовірне ім’я - Агафія. Через  деякий час після загибелі Михайла  вона взяла шлюб з "королівським жовніром" та шляхтичем Василем  Ставецьким, який служив у війську Речі Посполитої. Його син - Григорій, брат Богдана по лiнії матері, переселився до м. Білгорода, де й був одружений 1649 року з українською вдовою, яка мала четверо дітей.

1.2 ВІДОМОСТІ  ПРО МІСЦЕ НАРОДЖЕННЯ

Достовірно місце народження Б. Хмельницького не визначено. Висунута версія, що він народився в Черкасах. Заглиблюючись в наукову літературу, можна знайти різні думки про  місце народження Хмельницького. Серед  назв фігурує Жовква (С. Тароня, Н. Полонська-Василенко та інші, спираючись на те, що перед переїздом до Чигирина М. Хмельницький проживав у Жовкві). Також має прова на існування і гіпотеза про народження Хмельницького у селищі Суботів.

1.3 ОТРИМАНА  ОСВІТА

Найбільш ймовірним є  припущення, що Богдан початкову освіту здобув вдома, а далі навчався в парафіяльній школі. Проаналізувавши власноруч  написані гетьманом листи, можна  виявити почерк з прикметними  рисами Київської школи.

Тому не виключено, що навчався він у школі при якомусь  із київських монастирів. Можливо, десь у 1609 році, на пропозицію гетьмана Жолкєвського, батько віддав його до Львівської єзуїтської колегії, де був учнем Андрея Ґонцеля-Мокрського, доктора теології, відомого письменника і проповідника. Там майбутній гетьман навчався п'ять-сім років, де був добре обізнаний з всесвітньою історією, в колеґії він дістав добрі знання латинської мови, досконало володів польською мовою, а згодом навчився ще турецької, кримсько-татарської і французької мов.

У 1648 році Мокрський входив до депутації львівських міщан до Хмельницького, що облягав Львів із своїм військом і татарами. Гетьман упізнав Мокрського, і залишившись один на один, упав у ноги своєму вчителеві та дякував за навчання.

1.4 НАЛЕЖНІСТЬ ДО КОЗАЦТВА

Після вступу до реєстрового  козацтва, Хмельницький під час одного з боїв під Москвою врятував королевича Владислава, і потім той завжди прихильно до нього ставився. 1620 року у битві під Цецорою, батько й син Хмельницькі потрапили у турецький полон.

Також існує думка, що старший  Хмельницький загинув в цій битві. Знаходячись у Стамбулі, Богдан фактично виконував обов'язки перекладача  при одному з командувачів турецького флоту, удосконаливши своє знання турецької  мови. За даними деяких мусульманських джерел того часу, будучи в полоні Хмельницький прийняв іслам, тобто як мінімум  при свідках визнав, що "немає  бога крім Всевишнього, і Магомет  його посланець". Існує навіть картина, де Хмельницький зображений здійснюючим  молитву в мечеті. З точки зору звичаїв Дикого Поля того часу, земель колишньої Золотої Орди це була поширена практика. Щоб стати мусульманином, для позначення яких часто вживали тоді слово "татарин" достатньо було визнати єдиного Бога і Магомета, як його пророка.

Так само, для того, щоб  стати козаком (православним), достатньо  було підтвердити при свідках  християнський символ віри і перехреститися.

1.5 РОДИНА БОГДАНА ХМЕЛЬНИЦЬКОГО

Близько 1625 р. Хмельницький одружився з Ганною Сомко, сестрою  переяславського міщана, згодом кандидата у гетьмани Якима Сомка. Вона народила йому шістьох (за деякими даними сімох) дітей - двох синів (Тимоша та Юрія) і чотирьох дочок. Слабке здоров’я рано обірвало життя Ганни Сомко. Вона померла близько 1647 року.

У 1648 р. Б. Хмельницький одружився з Мотроною Чаплинською, батько якої походив з Речі Посполитої. Залишившись сиротою, дівчина знайшла притулок у домі Хмельницьких, де займалася господарством, допомагаючи хворій дружині Богдана. Після смерті Ганни Сомко вона і далі жила у вдівця як нянька при дітях, а пізніше і на правах дружини.

Наприкінці 1647 р. чигиринський підстароста Даніель Чаплинський організував наїзд на родовий хутір Хмельницького Суботів, пограбував і привласнив його, забив ледь не до смерті Богданового сина, викрав Мотрону та одружився з нею за католицьким обрядом.

Коли почалися визвольні  змагання, Мотрона Чаплинська повернулася до Богдана Хмельницького. Вони обвінчалися в липні 1648 р. у Чигирині, остаточно їхній шлюб затвердив єрусалимський патріарх Пасій у лютому 1649 р. Однак, одруження закінчилося трагічно: в травні 1651 р. син Богдана Тиміш за відсутності гетьмана наказав повісити мачуху за зв’язки з шляхтою. Буцімто були перехоплені листи Чаплинського до неї про те, щоб вона скарби закопала в землю, а самого Хмельницького отруїла.

Незабаром Богдан Хмельницький одружився втретє - із сестрою ніжинського  полковника Івана Золотаренка Ганною Золотаренко. Богдан вінчався з нею  в Корсуні 1651 р. Поважна, хороша господиня, вона мала загальну пошану в оточенні гетьмана, видавала навіть універсали на зразок гетьманських. Її універсал  Густинському монастиреві 22 липня 1655 р. підписано "Гетьманова Ганна Богданова  Хмельницька" з печаткою та родовим гербом. Ганна Золотаренко була вірною дружиною гетьмана до кінця його життя. Померла 1677 р. черницею Печерського жіночого монастиря.

Серед Синів Б. Хмельницького  старшим був Тиміш Хмельницький, 1632 р.н. Хоча в юнацькі роки він відзначався нестриманістю, так що Богдан одного разу навіть наказав прикувати його до гармати, згодом став досвідченим, хоробрим воїном. Тиміш ще юнаком був разом із батьком у воєнних походах. Водночас гетьман знайомив Тимоша з веденням політичних справ, посилав до Києва вписувати документи "до гродських книг", наказував бути присутнім на зустрічах з іноземними послами, мав намір відправити його до Семигорода для набуття досвіду при дворі князя Юрія Ракоці. У 1652 р. Богдан одружив Тимоша з дочкою молдавського господаря Василя Лупула Розандою Лупул. Цим шлюбом гетьман прагнув не лише зміцнити військово-політичне співробітництво з Молдавією, а й породичатися з однією з легітимних династій Європи, аби тим самим узаконити власну правлячу династію, династію Хмельницьких.

На допомогу тестеві Тиміш двічі ходив походами на Молдавію. У боях під Сучавою був тяжко поранений і помер від рани у вересні 1653 р.

Зі смертю Тимоша Богдан Хмельницький не відмовився від задуму зробити гетьманство спадковим. Свої батьківські надії він покладає на молодшого сина Юрія Хмельницького. Гетьман дбав про його навчання, наймав для нього в Чигирині учителя  латині, залучав сина до участі в  дипломатичних переговорах. За волею  Богдана Хмельницького козацька старшина у квітні 1657 р. обрала Юрія гетьманом-спадкоємцем.

Юнак мав нести на своїх  плечах весь тягар хиткого становища  України, якій потрібен був талановитий  і досвідчений керманич. На жаль, таких рис молодий Хмельницький не мав. Тому вже через місяць після  смерті Богдана Хмельницького він  зрікся влади на користь Івана  Виговського. У 1659 р. Юрія знову обрали гетьманом України. Старшина сподівалася, що авторитет роду Хмельницьких допоможе припинити внутрішні суперечки. Але так не сталося: Юрій став маріонеткою  в руках старшинських угруповань. Скинутий з гетьманства в 1663 р., він  постригся в Чигиринському монастирі  у ченці під іменем Гедеона. За доносом Павла Тетері його було заарештовано й ув’язнено в Марієнбурзькій фортеці. Звільнившись, жив в Уманському монастирі. У 1673 р. потрапив у полон до татар, які відіслали його до Константинополя. У 1677 - 1685 рр. Юрія Хмельницького проголошено гетьманом України як підданого турецького султана. Страчений у 1685 р. у Кам’янці-Подільському.

Богдан Хмельницький мав  чотирьох доньок. Відомі імена двох з них - Катерина і Степанида.

Катерина Хмельницька  у 1656 р. вийшла заміж за Данила Виговського, брата генерального писаря Івана  Виговського. Після смерті Данила вона стала дружиною Павла Тетері. Померла  у 1668 р.

Степанида Хмельницька була дружиною полковника Івана Нечая, брата  Данила Нечая, брацлавського полковника. Їхнє весілля відбулося у середині 1650 р. 4 грудня 1659 р. під час облоги Бихова Степаниду разом з чоловіком взято в полон. Припускають, що її заслано в Сибір.

Імені інших двох дочок  гетьмана невідомі. Одна з них стала  дружиною корсунського сотника Близького, який загинув у 1654 р., друга - Лук’яна  Мовчана.

РОЗДІЛ ІІ

Військова діяльність Богдана Хмельницького

Визвольна війна українського народу середини XVII ст. сформувала в  Україні цілу когорту талановитих  воєначальників. Серед них найяскравіше проявився геній гетьмана України  Богдана Хмельницького (1595-1657) як державного і військового діяча. Як зазначається у монографії В.А. Смолія та В.С. Степанкова "Богдан Хмельницький", цей славетний  син українського народу дійсно був  полководцем європейського масштабу. Саме він створив одну з найсильніших армій у тодішній Європі, зумів  належним чином озброїти її, значно підніс ефективність української кінноти  та артилерії. Блискучий стратег  і тактик, прихильник блискавичних і рішучих воєнних дій, неперевершений майстер маневру, Богдан Хмельницький заслуговує на почесне місце в історії воєнного мистецтва.

Своєрідним центром визвольного  руху українського народу у першій половині XVII ст. була Запорозька Січ. На Січ Богдан Хмельницький прибув на початку 1648 року. Козацька Рада проголосила  Хмельницького гетьманом. Насамперед він вирішив одну з найскладніших  проблем - вибір союзників. Гетьман  вислав посольство до Криму і дістав звідти обіцянку, що поміч буде прислана.

На початку Визвольної війни українського народу середини XVII ст. Богдан Хмельницький мав воєнно-стратегічну  мету, що включала такі основні напрямки:

1. Ліквідувати оперативно-стратегічну перевагу польської армії у кавалерії залученням до складу українського повстанського війська татарської кінноти, уклавши для цього союзницьку угоду з кримським ханом;
2. Отримати воєнну допомогу від держав-сусідів, у першу чергу від Туреччини та Кримського Ханства;
3. Створити український артилерійський арсенал, систему розвідки;
4. Із зібраним військом вийти із Запорозької Січі на Наддніпрянщину та Брацлавщину і при підтримці населення цих районів розгорнути воєнні дії проти польської армії;
5. Кінцевий пункт походу - Біла Церква, де, зупинившись, поставити польському урядові вимогу: визнати козацтво провідним станом Речі Посполитої через повернення йому прав і вільностей та надання привілеїв, збільшення козацького реєстру, а також гарантувати захист православної церкви.

 Поповнювалося козацьке  військо головним чином повстанцями  Київщини й Задніпрянщини (теперішні  Полтавщина й Чернігівщина).

 Коли начальники коронного  війська, гетьмани М.Потоцький  і М.Калиновський дізналися про  повстанські задуми Богдана Хмельницького,  то вирішили зараз же, як тільки  розпочнеться весна, йти на  Запорожжя і там задушити бунт  у самому зародку, не допускаючи, щоб він перекинувся на всю  Україну. Проте спроба придушити повстанців у квітні 1648 р. була невдалою і це призвело до ще швидшого розвитку дій та початку саме перших бойових дій у історії повстання.

Перша битва Богдана Хмельницького  відбулася на Жовтих Водах (правий берег  Дніпра, на Південний Захід від  сучасного Кременчука) 29 квітня - 16 травня 1648 р. 6-тисячний передовий загін  поляків зустрівся з об'єднаними козацько-татарськими 9-тисячними силами.

 Козаки підійшли під  самі польські шанці, підкопалися,  попідвозили гармати, порох, та почали приступ. Але поляки мали сильнішу артилерію й відбили напад запорожців.

30 квітня 1648 р. штурм польського  табору розпочався наступом української  піхоти при підтримці татарської  кінноти. Питома вага татарської  кінноти у штурмі польського  табору була мінімальною, але  перебування навколо табору її  полків, готових до бою, стримувало  проведення контратак польської  кавалерії проти наступаючої  козацької піхоти. Але поки що  козацький штурм не мав успіху. У поляків на вежах було 10 гармат. Хмельницький мав на той час  всього 3 гармати-фальконети малого  калібру. Бойові дії 30 квітня - 1 травня 1648 р. показали, що такою  силою польський табір не здобути.

8-9 травня татарська кіннота  залишила Жовті Води і пішла  в район зосередження на Інгульці, де хан збирав усі сили для  допомоги Богдану Хмельницькому.

 Польський табір залишався  в облозі козаків. Б. Хмельницький  знав, що Дніпром проти нього  йдуть не самі поляки, а реєстрові  козаки, послані ними, тобто такі  самі православно-руські люди, як  і всі українці, лише зобов'язані  службою польському королеві. І  запорозький вождь зважився вплинути  на їхні почуття, аби відірвати їх від поляків. Полишивши табір, Б. Хмельницький поспішив до правого берега Дніпра, до урочища Кам'яний Затон, куди ввечері 3 травня підійшли й пристали до берега реєстрові козаки. За допомогою таємних агентів Б. Хмельницький зумів пробудити у реєстрових козаків таку ненависть до поляків, що вони, ледь прийшовши до Кам'яного Затону, повстали проти поневолювачів українського народу, перебили своїх начальників Барабаша, Вадовського, Ілляша та інших, покидавши їхні тіла у Дніпро, і 4 травня об'єдналися з козаками, що стояли в таборі. До Жовтих Вод їх доставили на прохання Б. Хмельницького, кіньми Тугай-бея 5.

 Вночі 15 травня польське  військо вишикувалося для здійснення  маршу до урочища Княжі Байраки  в умовах козацького оточення  не "табором" з возовою рухомою  обороною, а в інший похідно-бойовий  порядок - так званого "старого  польського шикування". Це шикування  мало вигляд великого, порожнього  всередині кінного чотирикутника,  готового з кожного боку до  негайної кавалерійської атаки.  С. Потоцький просунувся на 8-12 км уздовж урочища Княжі Байраки.

Біля завчасно зробленого перекопу шляху польське військо  було зупинено козацькою піхотою. Жовтоводську битву у результаті оточення та знищення противника піхотою і артилерією Богдана Хмельницького та кіннотою Тугай-Бея було закінчено у першій половині дня 16 травня 1648 р. у районі, обмеженому селами (назви сучасні) Попельнасте, Громівка, Холодіївка, Григорівка Дніпропетровської області. Командний пункт Богдана Хмельницького на кінцевому етапі битви перебував у Княжих Байраках (біля села Григорівка).

 Так завершилася перша  переможна битва Визвольної війни,  що мала величезне політичне  і воєнне значення. Важливим надбанням  воєнного мистецтва Богдана Хмельницького  у битві на Жовтих Водах  є застосування передового загону, сформованого з татарської кінноти,  для зупинки ворога і прикриття  головних сил козацької армії.  Також характерною особливістю  битви стало застосування оперативного  маневрування (з урахуванням просування  військ) з метою створення вигідних  умов для розгрому ворога, зокрема  розгрому його по частинах, а  також тактичного маневрування  на полі бою, зокрема, вогнем  артилерії.

 У ході першої битви  дуже гостро стало питання  забезпечення українського війська  артилерією. На цьому грунті у гетьмана аж до завершення Жовтоводської битви виник план докорінної реорганізації артилерії.

25-26 травня 1648 р. відбулася  битва під Корсунем. Оскільки  для повстанців вона здійснювалася  з ходу (з маршу), то є всі  підстави вважати, що основи  її переможних чинників були  закладені під час просування  козацького війська.

 Вранці, маючи звістку  про поразку передового загону  під Жовтими Водами й переконані  підісланим козаком у тому, що  повстанці значно переважають  їх, командувачі 20-тисячних головних  польських сил Калиновський та  Потоцький залишили вигідні позиції  під Корсунем і, маючи за  поводиря таємного агента гетьмана, почали відступати, долаючи багато  перешкод. 26 травня неподалік від  Корсуня відбулася битва між  польськими і козацьким військом (козацькі сили зросли до 15 тис.  без врахування татарської кінноти). Поляки знову зазнали поразки.  Б.Хмельницькому до рук потрапили  обидва командувачі польсько-шляхетської  армії, 80 великих вельмож, 127 офіцерів, 8520 жовнірів, 41 гармата. За шість  днів до битви під Корсунем  помирає король Польщі Владислав  IV. Річ Посполита раптом втрачає  короля, командирів і армію.

 Головними, вирішальними  чинниками перемоги Б.Хмельницького  були:

1. Ліквідація польської оперативно-тактичної переваги у кавалерії шляхом включення до козацької армії татарської кінноти;
2. Створення оперативно-тактичної переваги української армії над польською у піхоті за рахунок переходу на бік повстанців реєстрових козацьких полків;
3. Вдале оперативне маневрування козацької армії шляхом проведення форсованого маршу від Жовтих Вод до Корсуня та вдале оточення польського війська.

Уже перші битви дарували Богданові Хмельницькому на все  життя побратимів - талановитих воєначальників Максима Кривоноса, Данила Нечая, Івана  Богуна.

 Після Корсунської  перемоги Б.Хмельницький отаборився  під Білою Церквою. Звідти він  звернувся до українського народу  з Універсалом (офіційним зверненням до народу), закликаючи його взяти участь у Визвольній війні на добрих конях і зі справною зброєю проти своїх "розорителів, озлобителів і супостатів".

 Визвольна армія Б.Хмельницького  досягла більше 100 тисяч. Повстання  переросло у Визвольну війну  українського народу проти поневолювачів.

У вересні 1648 р. відбулася  битва під Пилявцями. На правому  березі    р. Ікви (Пилявки) були головні сили української армії, а на лівому полки М.Кривоноса. Їх об'єднувала вузька гребля, яку зміцнили шанцями та гарматами.

Битва розпочалася 21 вересня. Незважаючи на втрату у цей день переправи, Б.Хмельницький, скориставшись  підходом 22 вересня близько 5 тис. татар, наступного дня провів добре скоординований широкомасштабний наступ з обох таборів  і переміг. Пилявецька перемога ще раз переконливо продемонструвала силу українського війська, полководницький дар Богдана Хмельницького. Тут були показані високі бойові якості української кінноти, яка винесла основний тягар боротьби з поляками, бо допомога татар мала переважно морально-психологічний характер.

 Добившись успіху, Б.Хмельницький  здійснює похід на Захід, узявши  спочатку в облогу Львів (8-26 жовтня), а згодом Замостя (6-21 листопада). Для організації боротьби населення  Белзького, Волинського і Руського воєводств він розіслав у різні райони свої полки. До середини листопада вони разом з загонами місцевих повстанців звільнили весь західноукраїнський регіон. Тут розпочалося формування державних інституцій, зокрема, полково-сотенного територіально-адміністративного устрою.

 В даній ситуації  відбуваються деякі корективи  у стратегії гетьмана Богдана  Хмельницького.

 У Києві Хмельницькому  влаштували урочисту зустріч.  Тут він отримав благословення  своїй справі від ієрусалимського  патріарха Паїсія, який простував до Москви. З ним Хмельницький і відправив до московського царя Олексія Михайловича своє перше посольство на чолі з Мужиловським для ведення переговорів.

Владислав IV помер у травні 1648 р. і на трон Речі Посполитої сідає королевич Ян Казимир. Саме тому Б.Хмельницький та його прибічники, вважаючи, що причина такого ставлення до українського народу була саме в особі короля, припускаються стратегічної помилки, якої згодом так і не вдалося виправити: замість того, щоб укріпитися на західних кордонах (як це радили М.Кривоніс і П.Головацький), вони пішли 21 листопада на укладення перемир'я з Яном Казимиром, за яким передбачалося повернення армії на Україну. Молода держава відмовилася, принаймні, від західного регіону, що вело до істотного послаблення її воєнно-економічного потенціалу.

20 лютого 1649 р. у Переяславі  розпочалися українсько-польські  переговори. Посли від польського  короля вручили Б.Хмельницькому  грамоту на гетьманство, булаву  і стяг. Нова політична програма  гетьмана висувала як першорядне  завдання включення до складу  української держави західного  регіону. З огляду на це насамперед  потрібно було закріпити за  собою контрольовану територію.  І, згідно з умовами укладеного 25 лютого 1649 р. з польським посольством  перемир'я, гетьман добився визнання  автономії козацької України. 

З початку травня 1649 р. за умов небажання польського уряду  йти на серйозні поступки сподівання на продовження українсько-польського політичного діалогу стають примарними.

 Б.Хмельницький розпочав  мобілізацію армії, що дістало  повну підтримку народних мас.

 Тим часом Польща  також завершує підготовку до  початку воєнних дій. І 31 травня  дванадцятитисячне військо вторглося  у південно-східну Волинь. Українські  полки разом з селянами і  міщанами намагалися стримати  ворога. Основні сили польської  армії на чолі з польним гетьманом А.Фірлеєм спинилися табором під містом Староконстантинів.

 Дізнавшись про відновлення  воєнних дій, Б.Хмельницький негайно  вирушив у похід, маючи на  меті звільнити українські землі  від Перемишля до московського  кордону. Відвівши полки до  Збаража, польське командування  розпочало підготовку до відбиття  можливого наступу козаків. До  початку липня кількість жовнірів  зросла до 15 тис.

 Б.Хмельницький, маючи  у розпорядженні до 100 тис війська,  об'єднався 8-9 липня з кіннотою  Іслам-Гірея (близько 30-40 тис) і вирішив наступати на противника. Ранком 10 липня, українсько-кримська кіннота з'явилася під Збаражем. Так розпочалася відома в історії Збаразька облога. Упродовж липня-початку серпня Б.Хмельницький провів 7 великих приступів.

 Під час останнього  генерального штурму 6 серпня козаки  групами по 15-20 чол. тягли 15 гуляйгородів, які були поставлені на колеса, підносили величезні штурмові драбини. По збаразькому замку і ворожому табору били козацькі гармати. Але обложені не збиралися здаватися. Гриміли польські гармати, сіючи смерть, часті вилазки збивали наступ українського війська. Лише 400 козакам вдалося здертися на вал і поставити там свій прапор.

 Під Збаражем Річ  Посполита практично втратила  одну з своїх армій.

 Збаразька облога по  праву стоїть в одному ряду  з блискучими перемогами українського  полководця Б.Хмельницького під  Жовтими Водами, Корсунем, Пилявцями  та в інших битвах. Облога польського  війська, як писав академік  М.Грушевський, стала свідченням "талантів Хмельницького як  стратега і правителя".

 На допомогу обложеним  вирушив з Любліна на чолі  тридцятитисячного війська сам  король Ян Казимир. Дізнавшись 7 серпня про наближення королівської  армії Б.Хмельницький вирішив  атакувати її на марші. Взявши  із собою близько 40 тис українських  кіннотників і 20-30 тис. татар,  Б.Хмельницький та Іслам-Гірей, вночі з 13 на 14 серпня знялися з позицій і вирушили назустріч Яну Казимиру. Тим часом 20-тисячне польське військо, прибувши 13 серпня в околиці Зборова, готувалося до переправи через болотисту Стрипу. Посланий 14 серпня королем розвідувальний загін упродовж дня не зміг виявити присутності противника, хоча за даними одного з шляхтичів, той перебував від них "лише в одній милі".