Богдан Хмельницький. 2

Вступ

Багато написано книжок та складено пісень про славного гетьмана українського Богдана Хмельницького. Та про нього можна говорити й говорити, бо до нього Україна не знала на стільки розумного та дипломатичного політичного діяча. Богдан Хмельницький зробив перші кроки до незалежної України. Намагався підтримувати добрі відносини з багатьма варварськими сусідами, з якими до нього дуже небагато людей спробували би вести переговори. Богдан Хмельницький вірно розумів, що досягти розквіту неможливо, терплячі постійні навали загарбників. Та гетьман намагався під час перемир’я налагодити збройні сили тогочасної України, якими були козацькі дружини. Але про це все надалі…

У наші часи багатьом політичним діячам не вистачає мудрості та досвідченості у державних справах. Особою Богдана Хмельницького можна пишатися, бо в роки усепоглинаючого безграмоття він зміг отримати гарну освіту, все завдяки власній роботі над собою. З цього можна зробити висновок, що які б не були часи, та розумні люди завжди ціняться на рівні з золотом.

Богдан Хмельницький - видатний полководець, політик і державотворець.

Визначне місце в історії України належить Богдану Хмельницькому, котрий очолив її народ на визвольну боротьбу проти польсько-шляхетського ладу і заклав основи першої держави.

Богдан Хмельницький, імовірно народився в Суботові 1595 р. Оскільки ім'я Богдан (по-церковному Теодор) давали дітям народженим у день св. Теодора Начертаного, то ймовірно, день його народження припадає на 27 грудня. Батько Богдана - Михайло Хмельницький - був дрібним українським шляхтичем, який за звичаєм того часу перебував на службі багатого польського магната С. Жолкевського. Як людина енергійна і освічена, він привернув увагу корсунсько-чигиринського старости й незабаром став підстаростою.

Богдан успадкував від своїх батьків гордість і непокірність, холодний розум, здатність прийняття оптимальних рішень, а ще великі здібності до навчання. Початкову освіту здобув удома та в школі при одному з київських монастирів. Згодом, шести років батько віддав Богдана на навчання до Львівської колегії, де він ґрунтовно вивчив латинську й польську мови. Проте навчання в колегії не призвело до зречення православної віри. Після навчання молодий Хмельницький вступає до Чигиринської сотні, ходить у походи, набуває військового досвіду. Саме в цей час козацьке військо перебувало під булавою славетного запорозького гетьмана Петра Сагайдачного. У 1620р. разом з батьком, який очолював козацьку сотню, Богдан відправився за наказом уряду Речі Посполитої д Молдавії.

У вересні 1620р. в битві під Цецорою було знищено тисячі воїнів і мирних жителів, яких турки-переможці безжалісно вбивали, переслідуючи залишки польської армії С. Жолкевського. У цій битві загинув і сотник Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у полон до турків, де перебував два роки. У неволі оволодів турецькою мовою, вивчив звичаї та традиції, що пізніше стало йому у пригоді. Згодом був викуплений з полону, а можливо, виміняний козаками на полонених турків. Опинившись на Запорожжі, він брав участь у повстанні козаків (1625) під керівництвом Марка Жмайла. Через кілька років Хмельницький повернувся до Чигирина  й продовжував службу як реєстровий козак. Десь у цей період Богдан одружився з Ганною - дочкою переяславського козака Сомка. З нею він мав трьох синів (Тимора, Юрію й невідомого на ім'я) та двох дочок (Степаниду й Катерину).

Документи 30-их років не зберегли відомостей про Богдана Хмельницького та його ставлення до повстання 1630р. Хоча відомо, що великий вплив на формування його політичного та воєнного досвіду мало повстання 1637р. під проводом Павла Бута (Павлюка). Після придушення повстання уряд затвердив новий склад старшини реєстрового козацтва на чолі з Ілляшем Караїмовичем. Б. Хмельницький обійняв посаду військового писаря. Це був високоосвічений військовий і політик, який володів латинською, польською, турецькою, татарською мовами. Тому й не дивно, що на козацькій раді, котра відбулася в Києві 30 серпня 1638р., його обрали членом посольства до короля, яке мало своїм завданням домогтися пом'якшення умов "Ординації". Восени того ж року козаки Чигиринського полку обрали Б. Хмельницького своїм сотником. Авторитет сотника Хмельницького був настільки високим, що восени 1644р. у Варшаві відбулась зустріч із французьким послом графом де Брежі, на якій велись переговори про найм Францією козаків для участі в бойових діях у ході Тридцятилітньої війни в Європі.

Так поступово Формувався політик і полководець, який згодом очолив національно-визвольну боротьбу українського народу.

 Починаючи з 1647 року  життя Хмельницького навіки виходить  зі спокійного русла.  Довгий  час чигиринський сотник викликав  недовіру і ненависть у шляхти, а особливо у підстарости Чаплинського. В той день, коли Богдан разом зі своєю сотнею вирушив у степ, Чаплинський напав зі своїми гайдамаками на Суботів, пограбував увесь хутір, викрав дружину Хмельницького і так побив його сина, що той на наступний день помер.

Пограбований бідолаха поскаржився старості. Той відправив його до суду, а суд - до сейму. Але Хмельницький марно шукав захисту з боку уряду. "Пані Хмельницька змінила віру, потім чоловіка! То що ж! При чому тут закон? Пошукайте собі іншу жінку! - порадив йому суддя. - На Україні їх достатньо!" Хмельницький, спустошений, засоромлений і висміяний, пішов у відчаї до короля і запально описав йому положення на Україні. Його особисті біди, казав він, то лише одне з тисяч таких зловживань, до яких вдаються насильники і грабіжники. Чи ж король не може нічого вдіяти для своїх вірних підданих, яких гноблять  королівським іменем знавіснілі тирани? Владислав, який був пригноблений не менш від Хмельницького і позбавлений будь-яких прав, вигукнув: "Що ж я можу вдіяти? Хіба ви не маєте більш своїх шабель? Перестали бути колишніми козаками?"

Генеральний писар Запорізького війська не потребував такої поради, бо вже давно вирішив помститись за себе і свій край. Разом з впливовою старшиною (Ф. Вершняк, К. Бурляй, М. Несторенко, М. Кривоніс та ін.) вже готували повстання проти польсько-шляхетської сваволі в Україні. Наявність у Хмельницького королівського привілею, що дозволяв морський похід, надавала йому змогу збирати під свої знамена козаків. А козаки, у свою чергу, дізналися, що дії Хмельницького супроти властей були нібито дозволені самим королем, якого не слухалася шляхта. Довідавшись про підготовку повстання О. Конєцпольський наказав заарештувати Б. Хмельницького. Однак з допомогою друзів йому вдалось втекти з чигиринської в'язниці на волю. А наприкінці грудня 1647р. Хмельницький вже був на Запорожжі.

Січ перестала вже бути колишнім недоторканим притулком. Права на вільності запорожців було скасовано водночас із правами інших козаків. На берегах Дніпра звели Козацьку фортецю, щоб тримати козаків у покорі. Неподалік від Січі стояли регулярні коронні війська. Однак, певно, під захистом давньої слави та й знаної бідності запорізька ватага фактично була незалежна. Далі тривали морські походи, та це робилося тепер більш потайки, і польські урядовці заплющували на це очі, маючи з того певну користь. Хмельницький відважно з'явився перед своїми колишніми товаришами і оповів їм своє лихо. "Поляки віддали нас у рабство клятому племені орендарів, - сказав він. - Погляньте на старого козака, головного писаря Запорізького війська. Повоювавши за них, я мріяв лише про спокійне життя. Вони захопили мій маєток, заволоділи моїми статками, викрали мою жінку. Вони вбили мого сина, усе вкрали, навіть коня. Вони засудили мене на страту, я прийшов просити у вас притулку. Змилуйтесь над давнім товаришем, і хай моє життя навчить вас, яку долю вам готують наші спільні вороги."

"Ласкаво просимо, пане  Хмельницький ,- відповіли старі  січовики ,- прийми наш хліб і  сіль, а також наші серця."

Оскільки на Січі після придушення повстання 1637-1638рр. розмістилась польська залога, Б. Хмельницький зупинився неподалік, на острові Томаківка, де його прийняли незадоволені польською владою реєстрові козаки. Заручившись підтримкою реєстровців Б. Хмельницький у січні 1648р. здобув Січ, повністю очистивши Запорожжя від польських військ. Почалась визвольна війна українського народу.

На початку квітня 1648р. Б. Хмельницький, заспокоївши і перехитривши гетьмана Миколая Потоцького, таємно відправився в Бахчисарай, де уклав угоду з кримським ханом Іслам-Гіреєм III, згідно з якою той зобов'язувався надати повстанцям військо перекопського мурзи Тугай бея. Хан погодився на це тому, що знав про план анти турецької війни короля Владислава IV.

18 квітня Б. Хмельницький  повернувся на Січ і був  урочисто зустрінутий кошовим  отаманом, курінними старшинами  і пішим військом. На другий  день на січовому майдані зібралось  до тридцяти тисяч запорожців. Тут кошовий отаман разом з  Хмельницьким оголосив про початок  великої військової операції  проти Польщі. Хмельницькому вручили  військові клейноди: хоругву, бунчук, печатку і булаву.

2 квітня 1648р. Потоцького оповістили  про те, що повстанці зміцнюють  свої позиції при злитті Тясмина з Дніпром, однак ще нічого не було відомо ні про їхню кількість, ні про їхню силу. На військовій нараді Потоцький сказав, що негоже слати коронне військо проти якогось збіговиська селян, вистачить переднього загону, щоб їх розбити. Цей загін був розбитий на дві частини: перша, 4 тис. Чоловік, що складалась з українських реєстровців рухалась водою до Кодака; друга, 12 тис. Польських жовнірів та драгунів на чолі з 26-річним сином коронного гетьмана Стефаном Потоцьким , рухалась від Черкас суходолом назустріч повстанцям. Хмельницькому було заздалегідь відомо про плани Потоцького. Через своїх таємних агентів йому вдалось організувати заколот реєстровців, які вбивши Барабаша та Караїмовича (польських командувачі) з'єдналися з козаками Хмельницького в таборі на лівому березі р. Жовті Води.

Вибір місця для розташування табору був стратегічно дуже вдалим. До того ж козаки оточили його чотирикутним земляним валом. Потоцький, неочікувано наткнувшись на значні сили повстанців, отаборився на протилежному березі.

Через декілька днів запеклих сутичок, значну роль в яких відігравала татарська кіннота, поляки змушені були відступати в західному напрямку до балки Княжі Байраки, на підозрюючи, що Хмельницький завчасно наказав частині військ закріпитись на шляху відступу поляків, що зробило цей відступ неможливим. 8 травня блискавична атака татарської кінноти з чотирьох боків довершила розгром авангарду польського війська. Ця перемога, а також розгром польських військ під Корсунем засвідчили справжній талант полководця у Хмельницького. Водночас він розумів, що війську потрібен перепочинок і реорганізація полків, а ще більше те, що успіх розпочатої справи буде залежати від розгортання всенародної боротьби, недарма ж він любив повторювати: "чернь - моя права рука."

Переможні Жовтоводська й Корсунська битви мали своїм наслідком розгром польських військ, підняття бойового духу Війська Запорозького і впевненість у можливості перемоги, але й сприяли розгортанню визвольного руху по всій Україні. Почався процес покозачення селян і міщан. Велику роль у цьому відігравали універсали Богдана Хмельницького, у яких він закликав населення виганяти ненависне панство і вливатися у ряди повстанського війська з метою повного визволення України.

Після Корсунської битви Б. Хмельницький та Тугай бей пішли на Білу Церкву. На цьому шляху козацьке військо зросло до 30 тисяч чоловік. У цей же час перед Хмельницьким постала проблема стосунків між козаками і татарами. Головне ж було в тому, що татари не тільки захоплювали собі більшу частину здобутих трофеїв, а й грабували українські міста і села. Хмельницькому, якому потрібна була швидка татарська кіннота, ледве вдалося залагодити конфлікт. Перед гетьманом стояв цілий ряд важливих завдань: формування полків, відправка козацьких загонів на допомогу селянам-повстанцям в інші регіони України, вирішення згаданої вище татарської проблеми.

На початку осені 1648р. відбулась Пилявецька битва - ще одне випробування сили і духу козацького війська і таланту полководця Б. Хмельницького. Завдяки злагодженим діям і досвіду воєначальників, а також надзвичайної відваги козаків 13 вересня військо Яреми-Вишневецького було розбите і переможці отримали великі запаси зброї та боєприпасів, а також безліч коштовностей і ворожих клейнодів.

У ході визвольної війни українського народу виникла козацька держава. Зразком організації державного життя була Запорозька Січ. У 1649-1650рр. Б. Хмельницький займається великою державною діяльністю: він зміцнює козацьку адміністрацію, проводить адміністративно-територіальний поділ підвладної території на полки і сотні. Полковники, сотники й міські отамани мали на підвладних їм територіях адміністративну, судову й військову владу. Були введені контроль за фінансами, оподатковування населення, охороною торгівлі та ремесла. Здійснювались активні дії по налагодженню дипломатичних зв'язків.

Білоцерківський мир 1651р. на певний час призупинив державне будівництво, але воно знову пожвавилося після Батозької битви 1652р. Державний апарат управління створювався під безпосереднім керівництвом Б. Хмельницького і з допомогою сильного старшинського угруповання, вихідців з української шляхти й заможних козаків - людей освічених і енергійних. Серед соратників Б. Хмельницького шляхетського походження були Іван і Данило Виговські, Григорій Гуляницький, Григорій Лісницький, Павло Тетеря та інші, котрі, включившись у боротьбу проти панування Польщі, прагнули збудувати свою вільну й незалежну державу. Державною емблемою України був герб Війська Запорозького - козак із шаблею при боці й рушницею на лівому плечі. Європейські держави визнавали суверенітет України, надсилали до неї своїх представників, укладали договори. Б. Хмельницький розумів, що, рано чи пізно, йому знадобляться союзники у війні проти Польщі. Саме ними спочатку стали татари і турки, згодом довелось просити допомоги у Московії. Останнє виявилось великою помилкою Хмельницького, бо Московія мала загарбницькі плани на Україну, виправити яку великому гетьману завадила доля. 27 липня 1657р. Б. Хмельницький помер від крововиливу в мозок і був похований в Еллінській церкві свого рідного Суботова. З його смертю козацька держава починає потроху слабшати і розпадатись через постійні війни і внутрішні проблеми...

3. Висновки. Підсумки життя  та діяльності Б. Хмельницького

Богдан Хмельницький належить до найвидатніших постатей в історії України. Він не лише очолив національно-визвольну боротьбу в Україні, але й зміг об'єднати для цієї мети зусилля різних станів українського суспільства. Це був видатний полководець європейського масштабу. Він створив одну з найкращих у Європі армій. В історії воєнного мистецтва він стоїть на одному щаблі з найвидатнішими полководцями XVIIст. - Олівером Кромвелем, Густавом II Адольфом,,,, Яном Собеським.

Б. Хмельницький започаткував будівництво Української козацької держави. На звільненій від польсько-шляхетського панування території було ліквідоване магнатське й шляхетське землеволодіння фільварко-панщинну систему господарювання й кріпосницькі відносини. Козацькі господарства переростали в господарства фермерського типу, головними ознаками якого було використання найманої праці і зв'язок з ринком. Відбувся грандіозний соціально-економічний переворот.

Б. Хмельницький був видатним дипломатом, який зумів у короткий термін налагодити дипломатичну службу. Гетьман був високоосвіченою людиною. Маючи необмежену владу, він не потребував розкошів і жив дуже скромно.

4. Література.

1). Гриценко І. С.  "Гомін  віків" // РВЦ "Проза" - Київ - 1994р. - с.85-88

2). Меріме П. "Богдан  Хмельницький" // "Маяк" - Одеса - 1993р. - с.65-91

3). Швидко Г. К. "Історія  України XVI-XVII століття" // видавництво "Генеза" - Київ - 1997р. - с.131-191.

Молоді  літа Богдана  Хмельницького

Народився Богдан Хмельницький під Чигирином, над річкою Тясмин, у хуторі Суботів 27 грудня 1595 року. Батька Богдана звали Михайлом. Він з молодості служив при дворі заможного польського пана воєводи Даниловича, що держав великі староства на Україні: Корсунське й Чигиринське. Староства – то були великі коронні маєтки, часом завбільшки з повіт або й більші. Король давав їх у державу великим панам: вони брали на себе з них доходи, а четверту частину з того давали на військо. Та пани самі в тих староствах не жили, ними не правили, навіть і не заглядали до них часом. Правили їх управителі (підстарости) й різні службовці. Михайло Хмельницький був таким службовцем в старостві Чигринськім, і за службу дозволив йому староста  у 1616 році заснувати собі хутір на тім місці, де він собі обрав.

Михайло Хмельницький поставив двір міцний, присадив кілька сімей слуг та підсусідків, розвів господарство, жив заможно, в достатках. В нього народився один син, назвали його Богдан Зіновій. Гарний був хлопець, чорнявий, кріпкий, як вогонь скорий. Розумний і дотепний, сміливий і завзятий. Та й час був такий, і місце таке, що виживали тоді тільки хоробрі та завзяті. З хутора на поле не виїдеш без рушниці. Люди косять чи орють, а вартовий стоїть, татар вартує. Та як запале вогонь вартовий, то треба було тікати – татари сунуть.

Отак і ріс Богдан серед такого життя бурхливого та небезпечного. Та Михайло, батько його, не хотів залишити сина без науки. Підучивши його дома, батько послав його в Галичину до єзуїтської колегії (тобто гімназії, як би сказали у наш час) – утримували її ченці польські, єзуїти, вчили добре латинської мови, бо тоді нею велося урядове та судове діловодство. Богдан старанно вчився, набирався науки. Майже 5 років провчився Богдан, він опанував кілька мов, знайшов друзів, серед яких був і майбутній київський митрополит, визначний церковний та культурний діяч Петро Могила. Але, все ж , тягло його на батьківщину. І тому не схотів він лишатися в тих дальніх та безпечніших сторонах: іти служити до суду або при дворі великого пана, а повернувся назад на Дніпро. Пішов на Запоріжжя, на Січ, бо там найкраще можна було навчитися військовій справі, стати досвідченим військовослужбовцем, відважним начальником. А в ті часи в Україні ще ніхто не мав слави та поваги, як досвідчений та дотепний вояка, сторож границь української держави та спокою людей. Після придушення у 1596 році повстання Северина Наливайка почались нові виступи проти існуючої влади. Їхнім поводирем був Петро Конашевич-Сагайдачний. Він не раз бував у Чигирині. Знав і поважав Михайла Хмельницького, бачив його освідченого і ставного сина. І, може, тому, коли довелося у 1618 році йти Сагайдачному на прохання польського короля Сигізмунда III разом з його сином Владиславом, який прагнув російського трону, на Москву, то він узяв з собою і Богдана.

II

Життя та політична діяльність

Богдана Хмельницького

Коли Богдан Хмельницький  вийшов на історичну арену, українські землі знемагали під владою Речі Посполитої, яка у 1569 році об’єднала  Польське королівство і Велике князівство Литовське. Польська шляхта прагнула привласнити величезні простори українстької землі та закріпачити її людей. Шлях до цього вона вбачала у полонізації України, окатоличуванні українців. І тому католицька церква і особисто папа іменем Христа благословляли будь-які безумства і розправи над непокірними. Злочини шляхти проти українського народу були страшними. Вони грабили, насилували, мучили, знущалися над людьми. Все це поєднувалося з образою національної гідності і віри.

Таким у ті тяжкі часи було життя на Вкраїні. Народ не міг терпіти такої наруги. То тут то там спалахували народні повстання. Вони переростали у національно-визвольні рухи, на чолі яких стояли кращі представники народу. Та саме з козацтвом народ український пов’язував свої сподівання на краще майбутне.

Богдан Хмельницький став найвидатнішим представником українського козацтва, та коли говорять історики за період козацької історії, коли запалала Визвольна війна, то ніколи не обійдеться їхня думка без згадки про славного Гетьмана Богдана Хмельницького.

Українське козацтво почало свій часопис з тих часів, коли підневільні люди тікали від шляхтичів у низини Дніпра, на Запоріжжя, де вони вважали себе “вольними людьми” – козаками. Втікачі селилися понад Дніпром за порогами, яких нараховувалося дев’ять.

Богдан Хмельницький з юнацьких літ пройшов школу козацтва у Запорізькій Січі і вийшов на боротьбу за Україну та її народ. Коли Богдан повернувся на Україну він пішов служити у кінну сотню свого батька і разом з ним у 1620 році брав участь у битві під Цецорою проти турецьких військ. У цій битві героїчною смертю загинув Михайло Хмельницький, а Богдан потрапив у турецький полон. У 1622 році вірні козаки, побратими Михайла Хмельницького, викупили Богдана з неволі. Він повернувся додому і пішов на козацьку службу в Чигиринський полк. У цей час його мати Анастасія Федорівна виходить заміж за королівського службовця Василя Ставицького і виїждає з ним у Білорусію. Богдан залишається єдиним господарем хутора і доклав чимало зусиль до його впорядкування. Богдан одружується з Анною Сомко, сестрою свого старого друга, переяславського козака, майбутнього гетьмана Якима Сомка, починає будувати нову оселю…

Але господарська діяльність була не по ньому. Його воєнний досвід, знання Кримського ханства, Туреччини стали у пригоді запорізькому козацтву. Богдан очолює морські походи, відбиває нашестя кримчаків. Це підносить його авторитет, допомагає йому завоювати повагу серед козацтва та зайняти високі посади у козацькому війську. Та коли почалася нова хвиля селянсько-козацьких повстань на Україні, які очолили  у 1630 р. Тарас Федорович, а у 1637-1638 роках Павло Бут, Яків Острянин і Дмитро Гуня, Богдана Хмельницького призначають писарем, а згодом – чигиринським сотником. У цих повстаннях він брав активну участь. У дипломатичних справах він, як писар Війська Запорізького, брав участь у переговорах з королем Владиславом IV та урядом Речі Посполитої. Та у 1645-1646 роках, на чолі загону козаків разом з Іваном Сірком приймав активну участь у війні, яку вела Франція з Іспанією.

Після повернення на Україну Хмельницький довідався, що чигиринський підстароста Чаплинський заявив про свої права на хутір Суботів. За відсутністю Богдана він тероризував його сім’ю, грабував рідний хутір, згубив найменшого сина, приказав забити його канчуками, додому принесли хлопця напівмертвого. Він сильно захворів та скоро помер. А інших – найстаршого Тимофія та середнього Юрія, дочок Катерину та Стефаниду залякав погрозами. Дружина від всього того  тяжко захворіла та незабаром померла.

Богдан Хмельницький шукав допомоги у короля, але той, скутий волею магнатів, нічим не зміг йому допомогти. Особисте горе злилося з горем народу. “Так вони ставляться не тільки до мене, - говорив він однодумцям, - так ляхи відносяться до всього народу українського, який вважають бидлом і схизматиками… Чого ми тільки не терпіли! Вольності наші знищені, землі відібрані, більша частина вільних лицарів перетворена у холопів…”[1]

Це був крик душі Богдана Хмельницького та він кинув до народу заклик: “З’єднайомся, браття, повстанемо за віру православну, відновимо волю народу нашого і будемо єдині!..”[2]

III

Гетьманування Богдана Хмельницького

У грудні 1647 року Богдан подався на Запоріжжя. Тут 19 квітня 1648 року був обраний козацькою радою гетьманом.Звідси звернувся він до всіх знедолених виступити на боротьбу з панами. На його заклик з усієї України почали сходитися невдоволені та бідні люди. Вже 22 квітня 1648 року він виступив за свободу України. Перед цим кроком Хмельницький, як дипломат заручився підтримкою кримського хана, який пообіцяв йому допомогу. З того часу татари були союзниками Богдана Хмельницького на протязі усієї Визвольної війни. Це було розумне рішення з боку Хмельницького, бо хоча й татари були не певні та зрадливі, але не стали союзниками інших ворогів та не вдарили у спину. Та вже на початку травня повстанське військо під проводом Богдана Хмельницького під Жовтими Водами і Корсунем розгромили армії Потоцького та Калиновського. І це були тільки перші перемоги у визвольній війні. Перемоги були свідченням полководчого таланту Богдана Хмельницького. Настав сприятливий час для народних виступів за волю України. Були виграні битви під Пилявцями (1648 р.), під Зборовом (1649 р.), під Батогом (1652 р.), під Жванцем (1653 р.). Та незважаючи на поразку через ханську зраду під Берестечком (1651 р.), Богдан Хмельницький проявив себе у цих битвах справжнім новатором і носієм передових ідей у військовому мистецтві. Таким же новатором Хмельницький був і в організації козацького війська, і в державній діяльності. Засновник Української держави, він став і першим організатором адміністративного управління на Україні. Він багато сил доклав до зміцнення зовнішньополітичного становища України. Ніхто як до нього, так і після нього не вмів так уміло використовувати суперечності між Польщею, Османською імперією та іншими країнами.

Богдан Хмельницький прагнув об’єднання України з Росією. Про це свідчать понад 30 його листів до царя Олексія Михайловича. Та “Березневі статті” з одного боку висували козацькі вимоги щодо майбутнього України, а з іншого – підтверджували їх і надавали автономію Україні, у складі Російської держави. І не вина Богдана Хмельницького у тому, що після смерті його, закладене ним для блага України було спаплюжене, і не без допомоги як російських, так і польських правителів. Та текстів “Березневих статей” і досі не знайдено. Переговори про возз’єднання України і Росії почалися по приїзду до Москви у березні 1654 року Хмельницького. Він мав на меті юридично оформити возз’єднання України і Росії, викласти царю статті, які виробив Хмельницький разом зі старшиною. Ці статті охоплювали широке коло питань – від прав і привілеїв козацького війська, його кількості до оборони української держави.

13 березня 1654 року ці статті  були усно викладені керівниками  посольства приказним дякам. Однак  ті, порадившись, запропонували викласти  їх письмово. Наступного дня, 14 березня 1654 року, посли від імені “гетьмана  і всього війська Запорізького”  подали свою челобитну у письмовій формі – статті у кількості 23 пункти, вони відрізнялися більш чітким і зрозумілим порядком викладення. Скорочена редакція цих статей (11 пунктів) була показана російському уряду 21 березня.

Існує ще один документ під умовною назвою “14 статей” або “Переяславські статті”, який був створений у ході переговорів між представником царського уряду князем Трубецьким і гетьманом Юрієм Хмельницьким у Переяславі у жовтні 1659 року.

IV

Смерть Гетьмана

Життя Богданове було бурхливе, тяжке й нестерпне. Похід на Галичину літом 1656 року став останнім походом старого гетьмана, потім він став все більше упадати на силах і здоров’ї. Навесні 1656 року Богдан Хмельницький тяжко захворів. Він рідко вставав з ліжка і тільки часом міг приймати сторонніх людей у себе. Та Богдан тішився однією думкою, що передає булаву свою гетьманську до рук сина Юраська. Та говорив, що до булави треба й голови. Він пильно наставляв сина на гетьманську справу.

Відтоді хвороба його не відпускала. У першій половині 1657 року вона загострилася і набрала небезпечного характеру. 27 липня (6 серпня за новим стилем) гетьман помер у Чигирині.

Ховали його в церкві св.Іллі в Суботові. Але костей Хмельницького там зараз нема, бо кілька літ по тому предводитель поляків Степан Чернецький наказав викинути кості Богдана на глум та наругу. Та не здобув цим слави ні собі ні своїй дружині, бо глумився над кістками чоловіка, якого не міг перемогти живим.

Пам’ять про Богдана зосталася на віки живою і дорогою для козацького війська і нащадків усього народу українського. Народ не забув того добра, що хотів для України славний гетьман. Він оспівав богданові діла в піснях і думах, як ні одного з гетьманів.

Список використаних джерел:

1.            Гнат Хоткевич. Богдан Хмельницький, гетьман України. (Передрук з “Альбома історичних портретів. – [Львів, 1909-1910]). - Друкарня Уділова. Львів.

2.            Костомаров М.І.  Богдан Хмельницький: Іст. Нарис: Для серед. Та ст. шк. Віку / [Упоряд. І передм. В.О. Замлинського]; Худож. Л.А. Кацнельсон. - К.: Веселка, 1992. – 93 с.

3.            Історичні постаті України: Іст  нариси: Зб./Упоряд. Та авт. вст. Ст. О.В. Болдирєв. – Одеса: Маяк, 1993. – 384 с.

4.            Грушевський М.С. Про батька козацького  Богдана Хмельницького.- Дніпропетровськ: Січ, 1993.- 55 с.