Болонський процес і формування нової моделі освіти в Україні

 

 

 

 

 

 

 

 

Реферат з соціології

На тему:

«Болонський процес і формування нової моделі освіти в Україні»

 

                                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ЗМІСТ

Вступ………………………………………………………………………………3

1. Сутність Болонського процесу…………………………………………….….4

2. Болонський процес в Україні…………………………………………….…..10

3. Недоліки і переваги Болонського процесу ………………………………….16

4. Висновоки……………………………………………………………………..18

Список використаної літератури ……………………………………………….19

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

На сучасному етапі  співробітництво нашої держави з Європою йде по багатьом напрямкам і, безумовно, така важлива сфера, як освіта, не може не піддатися зміні, оскільки необхідність входження України в єдиний європейський простір назріла давно. На основі Болонського процесу лежить поділене багатьма європейськими країнами й академічними організаціями переконання, що в епоху глобалізації необхідно прагнути до максимальної сумісності систем вищої освіти. Це дозволить повною мірою скористатися перевагами культурної різноманітності й розходженнях у традиціях дослідження й викладання, неухильно підвищувати якість освіти, полегшити мобільність студентів і забезпечити молодь повсюдно визнаними кваліфікаціями. У результаті багатьох переговорів на найвищому рівні було підписано Болонську угоду, відповідно до якої наша країна повинна перейти на ті освітні стандарти, які існують у Європі. При цьому змінюється сама ідеологія навчального процесу.

 Традиції сучасної  української освіти складалися  тисячоліттями. Вона відповідає  менталітету українців, враховує традиції і досвід багатьох поколінь, органічно вплітається в суспільне життя. Сучасні процеси глобалізації зумовлюють новітні тенденції в освіті, що викликає збентеження і недовіру працівників освіти, учнів і студентів вищих навчальних закладів, а також пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання України до Болонської конвенції. Тому вивчення основних вимог Болонського процесу, їх аналіз, виділення та окреслення перспектив впровадження в Україні є надзвичайно актуальним.

 Головною метою цього процесу є консолідація зусиль наукової та освітянської громадськості й урядів країн Європи для істотного підвищення конкурентоспроможності європейської системи науки і вищої освіти у світовому вимірі.

 

 

1. Сутність Болонського процесу

Хронологію Болонського процесу прийнято вести від 1997 року, коли під егідою Ради Європи та ЮНЕСКО було розроблено і прийнято Лісабонську конвенцію про визнання переліку кваліфікацій, які присвоюються на території Європи в системі вищій освіти при закінченні навчального закладу. Ця конвенція була підписана 43 країнами (Україною в тому числі).

25 травня 1998 р. в Парижі  міністри освіти 4-х країн (Франції,  Італії, Великої Британії і Німеччини)  підписали так звану Сорбонську  декларацію. Європа "повинна стати  також в Європою знань", - стверджувалося в цьому документі. Людство неухильно йде "до періоду істотних змін в освіті й умовах праці, до розмаїтості шляхів становлення фахової кар¢єри з очевидною необхідністю навчання й підготовки протягом усього життя. Ми заборгували нашим учням (і нашому суспільству в цілому) систему вищої освіти, у якій їм давалися б кращі можливості шукати й знаходити галузі, в котрих вони мали б перевагу перед іншими людьми". ("Спільна декларація про гармонізацію архітектури європейської системи вищої освіти"). В декларації були визначені таке завдання для спільноти вищих навчальних закладів:

- створення відкритого  європейського простору вищої  освіти, якій має стати більш  конкурентноспроможнім на світовому  ринку освітніх послуг;

- створення системи вищій освіти, в котрій для міжнародного порівняння і еквівалентності повинні існувати два основних цикли: доступеневий і післяступеневий;

- досягнення новизни  і гнучкості системи через  використання семестрів і кредитів  аналогічно схемі ECTS. Це забезпечує перевірку правильності отриманих кредитів для тих, хто вибирає початкову освіту або продовження навчання в університетах, і тих, хто хотів би одержати ступінь у будь-який зручний для себе час протягом життя;

- студенти доступеневого  циклу мусять мати доступ до диверсифіковних програм, що сприяють можливості отримання міждисциплінових занять, розвитку знання іноземних мов і використання нових інформаційних технологій. Перший цикл відповідає сумірному рівневі кваліфікації;

- у післяступеневому  циклі мусить бути вибір між більш короткою за тривалістю програмою отримання ступеня магістра і більш тривалою програмою одержання докторського ступеня з можливістю переходу від однієї програми до іншої;

- студенти обох циклів  мають заохочуватися до навчання  принаймні на протязі одного семестру в університетах поза межами своєї власної країни;

- водночас усе більша  кількість викладацького і дослідницького  персоналу повинна працювати  в європейських країнах, відмінних  від своєї власної;

- прогресивна гармонізація  всіх ступенів і циклів навчання досягається через зміцнення вже існуючого досвіду, спільні дипломи, експериментальні ініціативи і діалог із усіма зацікавленими особами;

- всі європейські університети  закликаються об`єднатися для  підсилення становища Європи у світі через плавно регульоване поліпшення й модифікацію освіти для своїх громадян.

В березні 1999 р. в м. Веймар (Німеччина) відбулась зустріч генеральних  директорів ЄС і керівництва Ради ректорів європейських країн для  обговорення проблем акредитації  і оцінки у вищий школі.

В травні 1999 р. опубліковано звіт "Тенденції у вищій освіті – 1", підготовлений Конфедерацією  Рад ректорів країн, які входять  в Євросоюз (EU), при фінансовій підтримці EU.

18 - 19 червня 1999 р. в  м. Болонья (Італія) відбулася  Перша зустріч європейських міністрів, які відповідають за вищу освіту, було прийнято спільну декларацію. В цій декларації підтверджено необхідність підтримувати рішення, які було зазначено в Сорбонської декларації, та поглиблювати координацію спільної діяльності. Для створення Зони європейської вищої освіти визначено такі цілі:

- затвердження загальноприйнятної та порівнянної системи вчених ступенів, у тому числі шляхом запровадження додатка до диплома, з метою сприяння працевлаштуванню європейських громадян і міжнародній конкурентоспроможності європейської системи вищої освіти;

- запровадження системи на основі двох ключових навчальних циклів: додипломного та післядипломного. Доступ до другого циклу навчання потребуватиме успішного завершення першого, який має тривати щонайменше три роки. Учений ступінь, що присвоюється після завершення першого циклу, на європейському ринку праці сприйматиметься як відповідний рівень кваліфікації. Кінцевим результатом другого навчального циклу має бути вчений ступінь магістра та/або кандидата наук, як у багатьох європейських країнах;

- створення системи кредитів на зразок Європейської системи трансферу оцінок (ЕСТS) як відповідного засобу сприяння більшій мобільності студентів. Кредити можуть бути отримані також поза межами вищих навчальних закладів, включаючи постійне навчання, за умови їхнього визнання з боку відповідного університету-отримувача;

- сприяння мобільності  через усунення перешкод на  шляху ефективного використання  права на вільне пересування  з безпосередньою метою: забезпечення студентам доступу до навчальних можливостей, а також до відповідних послуг;

-  забезпечення визнання та зарахування часу, який учитель, дослідник чи член адміністративного персоналу провів у європейському навчальному закладі, досліджуючи, викладаючи та виконуючи відповідну своєму фахові роботу, зі збереженням їхніх законних прав;

-  сприяння європейському співробітництву щодо забезпечення якості освіти з метою вироблення порівняльних критеріїв і методологій;

 

- просування необхідних європейських стандартів у галузі вищої освіти, зокрема щодо розробки навчальних планів, співробітництва між освітніми закладами, схем мобільності й інтегрованих навчальних, дослідних і виховних програм.

19 –20 вересня в Берліні  відбулася 3-я Конференція міністрів вищої освіти. Були визначені завдання:

-   розвиток ефективних систем забезпечення якості навчання ( в т.ч. оцінювання рівню роботи окремих вузів, навчальних програм; розробка механізму внутрішньої і зовнішньої оцінки, де була би можлива участь студентів; створення системи акредитації, атестації, набору погоджених стандартів, процедур, принципів управління та керівництва, орієнтованих на збільшення сумісності і сумірності освіти);

- просування ефективного використання системи, заснованої на 2-х циклах навчання;

- удосконалення системи  визнання ступенів і періодів  навчання, прийняття системи чітких  і сумірних ступенів.

Після циклу зустріч  і семінарів 29 –30 березня 2001 р. в  м.Саламанка (Іспанія) відбулася Конференція  європейських вищих навчальних закладів і освітніх організацій, на якій прийнято спільний документ. Таким чином, Болонський процес завдяки істотним досягненням на протязі 4-х років сиає дедалі відчутнішою реалією для всієї Європи та її громадян.

Станом на 2003 рік до Болонської співдружності входять такі країни:

-   Країни, які підписали  Болонську декларацію (Болонья, 1999 р.), засновниці Болонського процесу:  Австрія, Литва, Чехія, Нідерланди, Фінляндія, Португалія, Греція, Словенія, Ірландія, Швейцарія, Ліхтенштейн,  Болгарія, Мальта, Естонія, Польща, Німеччина, Словакія, Ісландія, Швеція, Латвія, Бельгія, Люксембург, Данія, Норвегія, Франція, Румунія, Угорщина, Іспанія, Італія, Великобританія;

 

-  Країни, що приєдналися  до Болонського процесу на  Празькому саміті (2001 р.): Хорватія, . Кіпр, Туреччина;

- Країни, що приєдналися до Болонського процесу на Берлінському саміті (2003 р.): Албанія, Андорра, Боснія та Герцеговина, Ватикан, Росія, Сербія та Чорногорія, Македонія.

Концептуальні положення Болонського процесу

Центральними теоретичнимі поняттями, які опрацьовуються в документах Болонського процесу, є поняття європейського простору вищої освіти та навчання протягом усього життя.

Заключне комюніке зборів спостерігачів за Болонським процесом у Празі 2001 року підкреслило, що "навчання протягом усього життя" є важливішою метою, для досягнення якої і створюється "європейський простір вищої освіти". Навчання протягом усього життя складається із послідовних вікових фаз навчання, починаючи з дошкільного і до після пенсійного. Навчання протягом усього життя включаєть в себе усі існуючи види формального та неформального навчання. Цей задум виконується завдяки поєднанню загальної та професійної освіти.. Структура навчання протягом усього життя має бути розвиненою так, щоб будь-хто міг вибирати навчальне середовище, роботу, регіон та країну як для вдосконалення своїх знань, умінь та компетенцій, так і для наступного працевлаштування.

Важливою умовою реалізації навчання протягом усього життя є  розвиток заликової системи кредитів, яка дозволяє оцінювати та впізнавати дипломи та сертифікати, отримані у школі, університеті та в інших структурах навчання. У цьому випадку взаємозалік кваліфікацій між школами, університетами та роботою може бути забезпечений. Із продовженням навчання та подальшим тренуванням, звичайно, збільшується бажання змагатися та використовувати нові технології, які є основними досягненнями стратегічних цілей Європи. Як наслідок, європейські країни матимуть суспільство з конкурентноздатною системрою вищ освіти і будуть спроможні змагатися за лідерство (Рада Європи, Ліссабон, березень 2000 року). У жовтні 2000 року Європейська комісія присвятила цьому питанню окремитй меморандум та роком пізніше опублікувала звернення двох членів комісії - Вів'єн Редінг (освіта та культура) та Анни Діамантопоулоу (соціальні зв'язки).

Всі основні організаційні  та управлінськи завдання Болонського  процесу є органічно зв¢язаними з вихідною теоретичною концепцією. Це:

- прийняття зручніх  та зрозуміліх градацій дипломів, ступенів і кваліфікацій;

- введення двоступеневої структури вищої освіти;

- використання єдиної систему кредитних одиниць;

- напрацьовання, підтримка  і розвиток європейськіх стандартів  якості із застосуванням порівнянних  критеріїв, механізмів і методів  їх оцінки;

- усування існуючіх  перепонів для розширення мобільності студентів, викладачів, дослідників і управлінців вищої школи.

На всіх етапах Болонського  процесу підтверджувалось, що цей  процес є добровільним, полісуб'єктним, таким, що ґрунтується на цінностях  європейської освіти і культури; не нівелює національні особливості освітніх систем різних країн Європи; є багатоваріантним, гнучким, відкритим, поступовим.

Але не слід ідеалізувати Болонський процес. Він нерівномірний, суперечливий, складний. Його цілі ще дуже гіпотетичні. Як приєднання до цього процесу, так і неприєднання мають свої переваги та ризики. Втім з урахуванням усіх <за> і <проти> для країн, які ставлять за мету економічний і суспільний розвиток і, зрештою, вступ до Європейського Союзу (ЄС), альтернативи Болонському процесові немає.

 

 

 

 

 

2. Болонський  процес в Україні

2.1. Впровадження Болонського  процесу

 Процеси європейської інтеграції  дедалі сильніше впливають на  таку важливу сферу життя українського  суспільства, як освіта. Болонський  процес в Україні офіційно  розпочався 19 травня 2005 року із підписанням декларації на Бергенській конференції. Тепер справа стоїть за національним та інституційним рівнем його впровадження.

 Проте, існує значна кількість  проблем української вищої освіти  у контексті Болонського процесу:

 Надлишкова кількість навчальних напрямів і спеціальностей, відповідно 76 та 584. Кращі ж світові системи вищої освіти мають у 5 разів менше.

 Недостатнє визнання у суспільстві  рівня “бакалавр” як кваліфікаційного  рівня, його незатребуваність  вітчизняною економікою. Як правило, прийом до вузу в Україні здійснюється не на бакалавра, а на спеціаліста.

 Загрозлива у масовому вимірі  тенденція до погіршення якості  вищої освіти, що наростає з  часом. 

 Збільшення розриву зв'язків  між освітянами і працедавцями, між сферою освіти і ринком праці.

 Невиправдана плутанина  у розумінні рівнів спеціаліста  і магістра. З одного боку, має  місце близькість програм підготовки  спеціаліста і магістра, їхня  еквівалентність за освітньо-кваліфікаційним  статусом, а з іншого – вони акредитуються за різними рівнями, відповідно за III і IV.

 Неадекватно до  потреб суспільства і ринку  праці вирішується доля такої  розповсюдженої ланки освіти, як  технікуми і коледжі, це при  тому, що їхня чисельність в  державі у чотири рази більша, ніж ВНЗ III та IV рівнів акредитації разом узятих.

 Відійшла в минуле  колись добре організована для  централізованої економіки система  підвищення кваліфікації та перепідготовки. Нової системи, що задовольняла  б потреби ринкової економіки,  в Україні не створено. Тому дуже важливий загальноєвропейський принцип “освіта через усе життя” поки що в умовах нашої держави не може бути в повній мірі реалізований.

Нововведення в українській  освіті.

1. Введення трьохповерхової  системи вищої освіти. Мова йде  про створення трьохповерхової моделі вищої освіти бакалавриат - магістратура - докторантура. Перед бакалавриатом буде стояти подвійна мета - підготувати студента до подальшого навчання в магістратурі і, у той же час, дати достатні компетенції для працевлаштування по обраній спеціальності відразу після одержання ступеня бакалавра. Термін навчання на цьому рівні повинен становити три або чотири роки, залежно від спеціальності й навчального закладу.

  Магістратура буде  готувати студентів по більш  досконалих програмах навчання. Власник ступеня бакалавра може змінити свою спеціалізацію при надходженні до магістратури, але, швидше за все, йому доведеться відвідувати додаткові курси, які цілком можуть виявитися платними. Передбачається, що буде існувати два види диплома магістра - "магістр науки" і "магістр за професією". Якщо в програмі навчання першого акцент буде робитися на глибоке оволодіння методикою наукової праці, то в другому випадку - на прикладній підготовці. Однак обидва дипломи будуть дозволяти його власникові надійти в докторантуру. Навчання в магістратурі повинне становити рік або два, залежно від кількості років проведених студентом у бакалавриаті. Так чи інакше, загальний термін навчання в бакалавриаті й магістратурі повинен скласти п'ять років. Це не стосується окремих видів освіти, таких як медичне, художнє й т.п. , де можливий інший термін навчання.

 На деяких спеціальностях  і напрямках, де розподіл навчання  на два рівні виявиться недоцільним,  можлива реалізація альтернативного  варіанта - введення диплома "інтегрованого магістра". Студент, що навчається по цій програмі, одержує диплом бакалавра, однак він повинен навчатися в магістратурі для одержання професії.

  Нарешті, докторантура, про яку мова йде в болонських  документах, фактично є аналогом  української аспірантури. Докторант повинен буде протягом трьох років підготувати наукову дисертацію й привселюдно захистити її наприкінці навчання. У результаті йому буде привласнений ступінь доктора. Він зможе захистити дисертацію й пізніше, але фінансування його дослідження з закінченням терміну навчання буде припинено.

 Трьохповерхова модель  вищої освіти зробить освітні  системи порівнянними. Ступеня бакалавра,  магістра й доктора будуть  зрозумілі в кожній із країн,  що беруть участь у Болонському  процесі. Це стане основою для визнання дипломів.

2. Введення європейської системи взаємозаліку кредитів (ECTS). Європейська кредитно-трансферна система (ЕCTS) – це система, яка створена для забезпечення єдиної міждержавної процедури виміру й порівняння між закладами освіти результатів навчання студентів, їхнього академічного визнання. Вона розроблена для забезпечення мобільності студентів, спрощує розуміння і порівняння навчальних програм та досягнень студентів як між вітчизняними, так і іноземними навчальними закладами. Шкала оцінювання за системою ECTS подана на Додатку А.

 У її основі лежить  аудиторне навантаження, самостійна  робота студента (у т.ч. написання  робіт і підготовка до іспитів), стажування й т.д. Передбачається, що за один навчальний рік  студент повинен набрати рівно 60 академічних кредитів. Таким чином, на один семестр доводиться 30 кредитів. Кредити розподіляються між досліджуваними дисциплінами на підставі теоретичного розрахунку трудозатрат студента на одержання знань по кожній дисципліні. Ця модель оцінки трудомісткості добре адаптується до модульної системи навчання, де досліджувані предмети розбиті по тематичним "блокам", кількість яких невелика, і розподіл академічних кредитів між цими "блоками" не становить праці. У предметній системі така процедура істотно ускладнюється: програма навчання, як правило, не акцентує увагу на профілюючих предметах, тому оцінка трудозатрат студента в області його спеціалізації, виражена в кредитах, може виявитися заниженою, що в майбутньому може негативно позначитися на професійній кар'єрі.

 Кредити нараховуються  після успішної здачі підсумкового  випробування (іспит, залік, тест  і т.д. ) по дисципліні. Кредити  не "згорають" - студент, що накопив  деяку кількість кредитів і  достроково покинув навчальний  заклад, зможе відновити навчання з того рівня, якого він досяг раніше. Студент бакалавриата повинен буде одержати за час свого навчання 180 (три роки навчання) або 240 (чотири) академічні кредити, студент магістратури - 120 (два) або 60 (один). У підсумку, власник ступеня "магістр" повинен мати триста кредитів.

  Європейська система  взаємозаліку спростить процедуру  складання навчальних планів, що  може добре позначитися на  академічній мобільності. Вона  стане базою для співробітництва  вузів, розвитку програм межвузівських  обмінів, а також забезпечить прозорість, порівнянність обсягу вивченого матеріалу й, відповідно, можливість академічного визнання кваліфікацій і компетенцій.

3. Забезпечення академічної мобільності студентів, викладачів і адміністративного персоналу вузів.

 Болонські документи пропонують кожному студентові скористатися можливістю навчатися за межами рідного вузу, причому протягом досить тривалого часу (семестр або навчальний рік). Навчання повинно бути організовано англійською мовою або мовою країни перебування. На цій же мові студент здає підсумкові випробування. Кредити, отримані студентом за кордоном, автоматично зараховуються базовим (тим, куди студент надходив) вузом незалежно від програм двох вузів. Студентові не доведеться здавати пропущені під час своєї навчальної поїздки курси. Проживання, проїзд, харчування, медичні послуги забезпечуються самим студентом. Також не виключено, що вузи будуть стягувати плату за навчання з "мобільних" студентів. Існує й обмеження іншого роду: студент може відправитися на навчання в інший вуз тільки за згодою базового вузу. Якщо ця згода не отримана, базовий вуз має право не зарахувати кредити, отримані студентом за кордоном. Швидше за все, базовий вуз запропонує своєму студентові поїздку в той закордонний вуз, з яким уже встановлені партнерські відносини. Кількість поїздок по програмах мобільності може бути обмежено напрямним вузом.

4. Введення європейського додатка до диплома. З 2005 р. у всіх країнах-учасницях Болонського процесу випускники вузів повинні одержувати безкоштовний Додаток до диплома (Dіploma Supplement), написаний національною мовою, а також на одній з розповсюджених європейських мов. Цей документ буде містити докладні відомості про навчальний заклад, що видав диплом, про характер, рівень і обсяг отриманої освіти. Про накопичені кредити, про національну систему освіти т.п. Додаток до диплома підвищить міжнародну прозорість і спростить процедуру академічного й професійного визнання кваліфікацій, що буде сприяти академічній і професійній мобільності власників Додатка.

5. Контроль якості вищої освіти. "Болонські" документи загострюють особливу увагу на проблемі якості вищої освіти. Необхідно помітити, що в Європі поки відсутнє загальне розуміння словосполучення "якість освіти". Однак більшість експертів і значна частина академічного середовища схиляється до того, щоб під якістю мати на увазі відповідність деяким стандартам. Мова йде про те, що випускник вузу повинен мати певний набір знань і навичок, що відповідають його диплому. Передбачається, що основним механізмом оцінки якості стане акредитація. Акредитація повинна здійснюватися незалежним аккредитаційним органом (модель Франції) або мережею таких органів (модель Німеччини). Ці аккредитаційні структури будуть виробляти мінімальні стандарти для окремих дисциплін або їхніх сукупностей, і здійснювати оцінку відповідності цим стандартам.

6. Створення єдиного європейського дослідницького простору. Оскільки наукові дослідження є рушійною силою вищого утворення, то й створення простору європейської вищої освіти повинно йти одночасно й паралельно створенню простору європейських наукових досліджень. Рішення цього завдання повинно сприяти подоланню наукового регионалізму, характерного для багатьох східноєвропейських країн, особливо для України. Крім того, це може стати одним з варіантів рішення питання про фінансування досліджень. Дослідження, що не по кишені одному вузу можуть бути проведені спільно двома-трьома зацікавленими вузами.

 Разом з Британською  Радою впроваджуються нові методики  вивчення студентам англійської  мови, щоб забезпечити можливість ефективного навчання за межами України. Проводиться робота зі співробітництва з INQA щодо розвитку системи страхування якості освіти (QA), впроваджується кредитно-модульна система. Надається підтримка національному органу студентського самоврядування щодо співробітництва з асоціацією національних спілок студентів Європи.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

3. Недоліки  і переваги Болонського процесу

Базуючись на здобутках  Болонського процесу, Україна прагне стати рівноправним членом у загальноєвропейському просторі вищої освіти, використовуючи прозорі схеми для переходу на його принципи. Головними завданнями Болонського процесу є: забезпечення мобільності студентів та працівників ВНЗ між країнами-учасницями, визнання термінів навчання за такими самими програмами, як за кордоном, розбудова системи кваліфікацій для навчання впродовж усього життя.

 Вигоди українського  студентства:

1. Можливість навчання  за рубежем і пов'язані із  цим переваги:

 а. Вивчення іноземної  мови в мовному середовищі;

 б. Можливість одержання подвійного або спільного диплому;

 в. Можливість спілкування  із закордонними фахівцями й  знайомства із закордонними науковими  школами. Доступ у кращі європейські  бібліотеки;

 г. Ознайомлення  із закордонними системами освіти  та з іншими формами організації навчання. Можливість різноманітити освіту;

 д. Установлення  наукових і ділових зв'язків  за кордоном.

2.Можливість навчання  в той момент життя, коли  це найбільше зручно, що забезпечується  кредитною системою;

3. Отриманий диплом  буде визнаватися у всіх країнах Болонського клубу;

4. Більша відповідність  вищої освіти загальноєвропейському  ринку праці; 

5. Накопичувальна система  кредитів дозволить підвищувати  кваліфікацію протягом всього  життя та одержати додаткову вищу освіту.

Але проведений аналіз показав, що система підготовки фахівців з вищою освітою має й певні недоліки, а саме:

-           відсутність систематичної роботи  студентів протягом навчального  семестру;

-           нізкий рівень активності студентів  і відсутність елементів змагальності в навчальних досягеннях;

-           можливість необ¢єктивного оцінювання  знань студентів; 

-           значні затрати часу на проведення  сесій;

-           відсутність гнучкості в системі підготовки фахівців

-           недостатній рівень адаптації до швидкозмінних вимог світового ринку праці;

-           низька мобільність студентів  щодо зміни напрямів підготовки, спеціальностей та виших навчальних  закладів;

-           мала можливість вибору студентом  навчальних дисциплін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

Приєднання України  до Болонського процесу треба  розцінювати не як якусь революційну  подію, що «розтрощить» усі підвалини  вищої освіти, а як планомірну інтеграцію вітчизняної вищої школи до європейського  і світового освітнього та наукового  простору.

 Сучасні процеси  глобалізації зумовлюють новітні  тенденції в освіті, що викликає  збентеження і недовіру працівників  освіти, учнів і студентів вищих  навчальних закладів, а також  пересічних громадян щодо доцільності змін, яких вимагає приєднання України до Болонської конвенції.

 Українська вища  освіта прагне досягти прозорості  в оцінці якості вищої освіти  на державному і міжнародному  рівнях, більшої відповідності потребам  молоді і вимогам внутрішнього  та зовнішнього ринку праці,  а тому без відворотно обрала курс на європейські норми освіти.