Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Давньогрецька міфологія

Зміст

Вступ 3

1. Особливості формування грецької міфології. 4

2. Еволюція давньогрецької міфології. 7

3. Міфологія Стародавньої Греції. 10

4. Література архаїчної Греції. 14

Висновки. 17

Список використаних джерел. 18

Вступ

Міфологія древніх греків була одним із найчудовіших явищ у культурі средиземноморских народів. Вона досить сильно впливала на становлення релігійної думки в Древній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: доолімпійський, класичний (олімпійський) і пізній (героїчний). Погляди, характерні для хтонічного періоду, склалися в грецькому суспільстві задовго до дорійського завоювання XII ст. до н. е. і навіть до виникнення перших ахейських держав. Не збереглося джерел, у яких би ці погляди були представлені повно і послідовно. Тому приходиться використовувати окремі архаїчні образи чи міфологічні епізоди, що випадково відбилися в текстах, що відносяться до значно більш пізнього часу.

Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу. Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства, а саме: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Завдяки давньогрецьким міфам можна судити про те, як зароджувались теології та космології. Зрештою, надзвичайна цінність феномену давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук (логіки, математики, риторики тощо).

1. Особливості формування

Давньогрецька міфологія була основою розвитку однієї з найдавніших цивілізацій світу, колиски сучасної цивілізації. Розглядаючи богів, божеств та героїв давньогрецьких міфів, можна побачити розвиток сучасного суспільства: як воно змінювало своє ставлення до сил природи, до суспільного та індивідуального. Завдяки давньогрецьким міфам можна судити про те, як зароджувались теології та космології. Зрештою, надзвичайна цінність феномену давньогрецької міфології полягає в тому, що вона підштовхнула людей до необхідності інтелектуального розвитку, до появи багатьох наук (логіки, математики, риторики тощо).

Характерними особливостями давньогрецької міфології були уособлення та наділення душею явищ природи — анімізм — та пов'язана з ними людиноподібність богів та тлумачення їхньої поведінки за допомогою міфів. Ліси, діброви, річки, гори, моря, небо, за уявленнями стародавніх греків, були заселені божествами.

Давньогрецька міфологія з її дитячою наївністю сприймання дійсності, з яскравою образністю й художністю відіграла чималу роль у розвитку грецької культури і стала передумовою витворення грецького мистецтва. Боги змінювалися так само, як і ті, хто вірив у них. З розвитком грецької цивілізації боги ставали дедалі благороднішими й поважнішими.

Особливою шаною в греків стародавньої доби користувалась годувальниця всього — Гея, життєдайна володарка, втілення невичерпної творчої сили Землі, «тієї великої матері, в лоно якої все повертається, щоб знову проростати для нового життя» (Есхіл, Хоефори). Це відбивало і вплив матріархату, і значення хліборобства як основної галузі господарства народу. Пізніше культ Землі ввібрав також шанування Реї, Деметри, Персефони та інших божеств, пов'язаних із хліборобством.

Боги уявлялися грекам за тією чи іншою працею: Гермес і Пан пильнували отари, Афіна вирощувала маслинові дерева тощо. Тому, щоб людина могла ус-

пішно виконувати якусь справу, вважалося за потрібне піддобритися до відповідного божества принесенням у жертву плодів, молодих тварин.

Спочатку не існувало ієрархії серед богів. У тогочасних віруваннях греків збереглися залишки первісних релігій — фетишизму (приміром, шанування каміння, особливо дельфійського омфала), тотемізму (орел, сова, корова й інші тварини були постійними атрибутами богів, а самі боги нерідко зображувались у вигляді тварин), магія, а панування родової знаті дрібні місцеві божества були замінені олімпійськими богами. Гомер (VIII ст. до н. е.) в «Іліаді» й «Одіссеї» та Гесіод (VII ст. до н. е.) у «Теогонії», тобто «Родоводі богів», усталили типові образи богів. Гомерові боги — це просто безсмертні люди, наділені неземною вродою і силою. Кожен з них має своє ім'я і риси, властиві тільки йому. Ці боги — Посейдон, Аїд, Гера, Деметра, Гестія, Афіна, Афродіта, Аполлон, Артеміда, Гефест, Арес та інші — розглядалися вже як якась родина чи держава, що має свого верховного главу — «батька людей і богів».

Зевс втілював у релігійній формі риси патріархального владики. Він панував над небом, землею, морем і пеклом. Отже, з'явилась ієрархія богів, яка відбивала зміцнілу ієрархію класового суспільства. Зображені в «Іліаді» та «Одіссеї» палац Зевса на Олімпі із золотими стінами та підлогами, розкішні вбрання богинь, а також постійні чвари, розбрат та інтриги між богами були своєрідним віддзеркаленням життя грецької родової аристократії. Гомер назавжди закріпив антропоморфічний характер грецької релігії. Гесіод тільки чіткіше виклав її.

Перемога олімпійців ніколи не була повною. Нерідко найпалкіше вірили в тих богів, яких не оспівав жоден поет. Людина, як і раніше, відчувала, що її оточують добрі та злі духи, і виконувала прадавні магічні обряди. Існували ніби дві релігії: офіційна (її проповідували держава, література та мистецтво), заснована на гомерівських традиціях, і вірування нижчих верств, які зберігали забобони догомерівських часів. Велике значення в давньогрецькій релігії мав культ предків і взагалі померлих, а також культ героїв. У класичну епоху в культі померлих постало уявлення про життя душ праведників на Єлісейських полях.

Виникнення міст-держав (полісів) і подальший розвиток рабовласницького суспільства змінили характер грецької релігії. У VIII — VII ст. до н. е. з'явилися й поширились культи богів покровителів ремесла і торгівлі. Богом ковальства став Гефест, богом торгівлі — Гермес. Змінилось уявлення і про функції богів: покровителями ремесел у кожному місті, як правило, оголошувались боги, що їх вважали оборонцями самого міста: наприклад, в Афінах — Афіна, в Корінфі — Посейдон, у Дельфах — Аполлон.

Не завжди і не з найдавніших часів храм був місцем поклоніння богам. Їм поклонялися в горах, у гаях, у гротах, біля джерел. З часом таке особливо шановане місце ставало священним і там будували храм. Розквіт храмового будівництва в Афінах припадає на V — IV ст. до н. е. Відправляння культу в цілому перебувало під контролем держави. Жрецьких корпорацій у грецьких державах, як правило, не було. Вибрані жеребкуванням службові особи виконували також обов'язки жреців.

Грецький жрець не вчився спеціально і нічим не відрізнявся від решти громадян. Службу божу правили і чоловіки, і жінки. Охорона храму вважалася державним обов'язком жреця. Оскільки не було ні догматів, ні віровчення, жерці не повчали віруючих. Вони тільки виконували обряди. У деяких культах посада жерця була спадкова.

У визнанні загальногрецьких богів та пов'язаних з ними святинь частково відбивалось усвідомлення греками своєї етнічної єдності. Так, славнозвісними в усьому грецькому світі були святилище в Олімпії та Дельфійський оракул. Усі греки могли брати участь в іграх і змаганнях, періодично влаштовуваних біля таких святилищ. Олімпійські ігри (олімпіади) стали основою грецького літочислення.

2. Еволюція давньогрецької міфології: від хтонічних істот до героїв-напівбогів

Міфологія древніх греків була одним із найчудовіших явищ у культурі средиземноморских народів. Міфологія досить сильно впливала на становлення релігійної думки в Древній Греції. Дослідники виділяють три основних періоди в розвитку давньогрецької міфології: хтонічний, чи доолімпійський, класичний олімпійський і пізній героїчний. Погляди, характерні для хтонічного періоду, склалися в грецькому суспільстві задовго до дорійського завоювання XII ст. до н. е. і навіть до виникнення перших ахейських держав. Не збереглося джерел, у яких би ці погляди були представлені повно і послідовно. Тому приходиться використовувати окремі архаїчні образи чи міфологічні епізоди, що випадково відбилися в текстах, що відносяться до значно більш пізнього часу.

Перший період

Термін «хтонічний» походить від грецького слова «хтон» — «земля». Земля сприймалася древніми греками як жива і всемогутня істота, що усе породжує й усіх живить. Сутність землі була втілена в усьому, що оточувало людини й у ньому самому, пояснює те поклоніння, яким греки оточували символи божеств: незвичайні камені, дерева і навіть просто дошки. Але звичний первісний фетишизм змішувався в греків з анімізмом, приводячи до складної і незвичайної системи вірувань. Крім богів існували ще і демони. Це невизначені і страшні сили, що не мають ніякого вигляду, але володіють жахливою могутністю. Демони з'являються невідомо відкіля, втручаються в життя людей, причому звичайно самим катастрофічним і жорстоким образом, і зникають. З образами демонів були зв'язані і представлення про чудовиськ, яких на цьому етапі розвитку грецької релігії, імовірно, теж сприймали як істот, що володіють божественною силою. У подібних уявленнях про богів і в особливому шануванні Землі як Великої Матері помітні відгомони ідей різних етапів розвитку грецького суспільства — і зовсім раннього часу, ще коли не відокремлювала людина себе від природи

створювалися образи людинотварин, і періоду матріархату, коли панування жінок у суспільстві підкріплювалося розповідями про всесилля Землі-Прародительки.

Другий період

Розпад матріархату, перехід до патріархату, виникнення перших держав ахейців — усе це дало поштовх до повної зміни всієї системи релігійного сприйняття, до відмовлення від старих богів і появі нових. Як і в інших народів, богів — уособлень бездушних сил природи заміняють боги-заступники окремих груп у людському суспільстві, груп, що поєднувалися за найрізноманітнішими ознаками: класовими, становими, професійними, але в них усіх загальним було одне — це люди минулого, як не намагалися ужитися з природою, а прагнувші підкорити її, перетворити в щось нове, змусити служити людині. Не випадково найдревніші міфи олімпій-

ського циклу починаються з винищування істот, яким, імовірно, у попередній період поклонялися як богам. Бог Аполлон убиває піфійського дракона і велетнів, люди-напівбоги, сини богів знищують інших чудовиськ: Медузу, Химеру, лернійську Гідру. І остаточну перемогу над древніми богами тріумфує Зевс, цар богів Космосу. Образ Зевса дуже складний і сформувався в міфології греків не

відразу. Уявлення про Зевса склалися тільки після дорійського завоювання, коли прибульці з півночі додали йому риси абсолютного бога-владики.

У щасливому й упорядкованому світі Зевса його сини, породжені від смертних жінок, завершують справа свого батька, винищуючи останніх чудовиськ. Напівбоги, герої символізують єдність світів божественного і людського, нерозривну зв'язок між ними і доброчинна увага, з яким боги спостерігають за людьми. Представлення про жахливих демонів теж змінюються — вони тепер виглядають скоріше просто могутніми парфумами, мешканцями всіх чотирьох стихій: вогню, води, землі і повітря.

Третій період

Становлення і розвиток держави, ускладнення суспільства і суспільних відносин, збагачення уявлень про оточуючий Грецію світ неминуче підсилювали

почуття трагічності буття, переконаності, що у світі панують зло, жорстокість, безглуздість і абсурд. У пізній героїчний період розвитку грецької міфології, відроджуються представлення про силу, якій підкоряються все існуюче — і люди, і боги. Доля, невблаганна доля панує над усім. Перед нею схиляється навіть сам Зевс, змушений те силою випитувати в титана Прометея пророкування власної долі, то упокорюватися з іспитами і мученнями, через які повинний пройти його улюблений син Геракл, щоб він зміг вступити в сонм богів. До людей доля ще більш нещадна, чим до богів, — її жорстокі і часто безглузді веління виповнюються з невідворотною точністю — Едіп виявляється проклятий, незважаючи на усі свої зусилля врятуватися від передвіщеної долі, гине також ховається від волі долі Анхіз, дід Персея, навіть цілий рід Атридів не може піти від сліпого вироку доль, будучи втягнутим у нескінченну низку вбивств і братовбивств.

У пізнім грецькому суспільстві релігія поступово занепадала, вироджуючись у просте виконання обрядів, а міфологія ставала просто скарбницею образів і сюжетів для авторів поем і трагедій.

3. Міфологія Стародавньої Греції

Міфологія Стародавньої Греції є яскравим явищем світової цивілізації. Її виникнення починається ще з періоду патріархату стародавньогрецьких племен. Грецька релігія почалася з міфології, яка увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення, і своєї довершеності досягла в олімпійській міфології – загальна грецька міфологія періоду патріархату. В цей час головним богом греків був Зевс, який живе і править на горі Олімп. Він є отець всіх богів і людей. Головним цієї міфології є релігієутворююча функціональність – вона стає основою для формування уявлень, обумовлює фетишизм і магію стародавньої релігії.

Важливим в грецькій міфології є поняття культу, вірування. Головним елементом релігійного культу були храми, які для греків були житлом богів, і вони були уособлені в скульптурах. Храм також був громадським приміщенням, де зберігалися державні і приватні кошти, документи та інше.

Міфологія Стародавньої Греції

Стародавньогрецька міфологія була одним з найяскравіших явищ, що - на всій світовій цивілізації. Вона з’явилася уже в первісному світогляді стародавньогрецьких племен ще в період матріархату. Міфологія відразу увібрала в себе анімістичні і фетишистські уявлення.

Міфологічному обгрунтуванню були піддані культ предків і тотемізм, який теж не минули стародавні греки. Одним словом, релігія стародавніх греків

почалася з міфології, знайшла свій кращий вираз в міфології, своєї довершеності досягла в олімпійській міфології.

Олімпійська міфологія – це вже загально грецька міфологія періоду патріархату. Дослідники зазначили цікавий момент: імена місцевих богів чи місця їх шанування ставали епітетами загальних богів.

Олімпійський пантеон очолює “отець всіх богів і людей “ Зевс. Він живе на горі Олімп, всі боги цілком підлеглі йому. Родина Зевса складалася з дружини Тери, образ якої створено на основі образу мікенської богині - корови, і дітей,

покровительки браків, сім’ї; і їхніх дітей: Аполлона – бога сонця і музики; Артеміди богині полювання, Афродіти – богині краси і кохання; Афіни – богині мудрості, Гермеса – бога торгівлі. Крім них до родини Зевса входили його брати Посейдон – бог моря, Аїд – бог підземного царства. А також богиня перемоги Ніка, богиня права і справедливості Феміда, символа вічної юності – Геба тощо. Важливе місце в стародавньогрецькому пантеоні богів займають боги- геної – Прометей і Геракл.

Перший є двоюрідним братом Зевса, за волею якого він створив людей з землі і води. Так як під час творіння люди вийшли беззахисними і менш

пристосованими до диття, ніж тварини. Прометей дав людям знання, навчив користуватися вогнем, використовувати ремесло, за що Зевс покарав його, прикувавши ланцюгом до скель Кавказу.

Поруч з олімпійським пантеоном богів виникає значна кількіть міфічних геноїв, які приборхують чудовиська, що шкодять людям.

В архаїчну епоху відбувалася істотна зміна з культом Діоніса, він став богом рослинності, виноградарства і виробництва, цого поставили на рівні з Аполлоном, він став уособлювати ідеї безсмертя людської душі.

З культом Діоніса і Деметри пов’язана релігійно-філософська течія орфікій, яку начебто заклав міфічний співець Орфей, син бога річок Еагра і музи Калліопи. Міф разповідає про смерть його дружини Еврідіки, яку укусив змій. Бажаючи повернути кохану жінку до життя, Орфей спустився у підземне царство. Грою на

кіфрі і співом він зачарував стража підземного царства Кербера, а також Персефену, жінку Аїда. Орфею було дозволено забрати жінку з собою. Але він, ведучи її на верх мусив не оглядатися назад. Та цікавість перемогла цого, він таки оглянувся (чи не на красуню Персофену?): втратив Еврідіку. Але Орфей надбав знання про душу. Він розповів людям, що душа – це початок добра, частина божества, а тіло – це таємниця душі. Після визволення душі із смертного тіла вона продовжує існувати, перевтілюється.

Релігійний культ стародавніх греків

Антропоморфне уявлення греків про своїх богів неминуче викликало відповідне ставлення до них – в їх очах боги були зрозумілі і близькі

людиноподібні істоти, і бажали те ж, що бажають люди. Жертву богу грек приносив сам і сам висловлював, що бажає одержати: конкретну допомогу чи що реальніше, пораду чи якусь гарантію на майбутнє. Жерці були більше адміністраторами, ніж священниками. Вони доглядали за храмом, організовували релігійні збори, процесії, церемонії. Дуже важливою була їх роль у розшифровці передбачень, наслідків ворожіння. Як вже казано, спадкового стану жерців не було. Жерцями були окремі державні особи (архонт тощо), а також особи за вибором, на певний строк.

Дуже важливим елементом давньогрецького релігійного культу були храми. Найбільш стародавні храми у греків були побудовані ще в XII столітті до н.е.

Для стародавніх греків храм був житлом богів, які були уособлені в скульптурах. Своє походження грецький храм бере від мегарона – жилого будинку. Спочатку для богів виділяли звичайні житлові будинки. Вони були скромними і невибагливими. Потім спеціально будувалися у місцях традиційного поклоніння богам на гірських вершинах, біля священних дерев і джерел, у священних гаях і дібровах. Оскільки храм розглядався як житло богів, то він споряджався усім потрібним для цієї мети з певними змінами домашнє вогнище набрало вигляду олтаря, для зберігання храмового начиння і посуду відводилося невелике приміщення позаду – опістодом (“задня кімната”), в передній частині виділялися сіни – пропаос, центральна частина храму називалася наос чи целла, її великий розмір викликав застосування колон, з’явилися згодом колони на фасаді, утворився тип храму з колонами біля входу, так званий тип “простіль”, храм з колонами і на задній стороні звався амфіпростилем, а з колонами на обох боках периптером (“з усіх богів обкрашений”), а якщо було два ряди колон – диптером. Будівництво храмів, прекраса їх колонами і статуями стимулювали розвиток

архітектури і скульптури, вони стали головними напрямками давньогрецького мистецтва і надовго визначили шлях розвитку всього мистецтва Європи в цілому.

Однією з грандіозних культових споруд стародавнього світу була статуя бога Сонця, що її побудував Херес на острові Родосі біля 290 р. до н.е. Статуя мала в висоту 32 м, такої споруди стародавні греки не знали.

Але в 223 р. до н.е. землетрус зруйнував її, уламки колоса здобули з води, але Хереса вже не було в живих, поновити статую було нікому. В 672 р. н.е. Мустафа – вождь турок-сарацін, що володіли тоді островом, продав її східному купцеві.

Релігія античної Греції

Продовжимо наш історичний огляд. П’яте і четверте століття до нашої ери – це період класичної Греції. Головні події розгортаються в області, яку звуть Аттіка (гр. – узбережка країни). Щедро обдарована природою, населена енергійним і працелюбним, мислячим і хоробрим народом, що добре надбав історичний досвід, Аттіка стає вузловим пунктом економічного, політичного і культурного розвитку, її столиця Афіни – центром всіх подій. Ось тому цей час в розвитку Стародавньої Греції ще звуть аттічним.

Саме ці заходи і єднали афінське суспільство. Участь в релігійному культі для всіх громадян була обов’язковою, політичне безправ’я рабів і метеків (іноземців, що проживали в Афінах) автоматично виключало їх з цієї участі.

Кінець 5 ст. до н.е. затьмарив розквіт античного світу - суперництво двох могутніх держав Афін і Спарти привело до тривалих міжусобних воєн, які дістали спільну назву Пелопоннеські війни 431-404 рр. до н.е. Як наслідок, Афіни зазнали поразки, але і Спарта не стала гегемоном. Війна загострила саціальні суперечності, послабила демократію і полісну мораль. Релігія стародавніх греків не вберегла їх від кривавих уіткнень, хоч у сторін, що воювали, були спільні боги і спільні храми.

4. Література архаїчної Греції

Найдавніші жанри давньогрецької поезії у вигляді робочих пісень, гімнів богам, ліричних поезій, що виголошувалися і в радості, і в горі, звичайно ж, не збереглися. Вони декламувалися мандрівниками-рапсодами, виспівувалися аедами в супроводі чотириструнної ліри. Поширені також були героїчні пісні — віршовані розповіді про богів і героїв. Давні греки вважали, що їх в уста виконавців вкладали боги, котрі супроводжували і визначали діяння людини впродовж усього життя.

Одним із жанрів усної народної творчості, що народився саме в Стародавній Греції, стали міфи. За сучасним визначенням, міф — це форма суспільної свідомості, що виникла в умовах порівняно низького рівня соціального розвитку і відображала у вигляді образної оповіді фантастичні уявлення про природу, суспільство і особистість. Слово "міф" давньогрецького походження і означало на його батьківщині "слово, промову, розмову, пораду, намір, прислів'я, чутку, відомість, оповідання, переказ, байку, зміст оповідання".

Майже в кожного народу від прадавніх часів зберігаються перекази, де дійсне, історичне переплітається з недійсним, вигаданим, де діють не лише люди, а й казкові істоти, витвори народної фантазії: безсмертні боги, напівбоги, небувалі тварини; де відбуваються неймовірні явища — чудеса. За давніх часів люди сприймали міфи як правдиві розповіді про те, що було колись. Але минали віки, і їх починали тлумачити не в прямому, а в переносному розумінні." Тож у сучасному світі поняття "міф" означає те, чого не було насправді.

В багатьох давньогрецьких міфах розповідається про народження богів — фантастичних істот, що втілювали різні природні явища: грім, блискавку, вогонь, воду, сонячне світло, нічну темряву. Всю природу, все, що протистоїть людям, давні греки "олюднювали", тобто уявляли собі в образах, схожих на самих людей. Багато уваги приділяли міфи діянням богів — часом сприятливим, а часом згубним для смертних людей. Боги в міфах щедро винагороджували тих, хто їх

шанував, і жорстоко карали того, хто їх зневажав. Отож боги в міфах були подібні до людей з їхніми і чеснотами, і вадами.

Дуже суперечливі в грецькій міфології оповідання про створення людей. Ця група міфів, як і та, в якій розповідалося про виникнення світу, прагнула знайти відповіді на питання, що і нині, в XXI столітті нової ери, стоять на порядку денному. Але сміливість і поетичність міфологічних розв'язань цього питання привертає до себе увагу і донині чарує читачів та вчених-дослідників.

Чи не найбагатшим і найпоетичнішим є героїчний епос грецьких міфів — оповідання про напівбогів-напівлюдей, здебільшого синів безсмертних богів і смертних жінок. Тих людей, що робили багато доброго, були дуже розумні, сильні, хоробрі, після смерті називали героями і на місцях їхнього поховання їм віддавали шану, а інколи будували храми. Такими героями були Геракл, Персей, Тесей, аргонавти та інші.

Поетичністю оповиті давньогрецькі міфи про фантастичні явища і чудеса, як,' скажімо, перетворення самозакоханого Нарцисса (а точніше — Наркісса) на гарну квітку, яка і нині прикрашає наше життя, або міф про німфу Дафну, котра, переслідувана закоханим Аполлоном, стала лавром — вічнозеленим деревом. Упродовж століть митці у різних видах і жанрах відтворюють славетний міф про скульптора Пігмаліона і вирізьблену ним прекрасну Галатею, яку він оживив своїм коханням.

Фантазія давніх греків витворила також і міфічні чудовиська: кентаврів — напівконей-напівлюдей, крітського Мінотавра з головою бугая і тулубом людини, страшних Горгон з гадюками замість колосся і поглядом, що перетворював живі істоти на каміння.

Хоч це і може здатися дивним, але в кожному природному явищі давні греки вбачали надприродну силу, хоча самі вони були органічною частиною цієї природи. Тому в міфах вся нежива природа олюднювалася, обожествлялася, а людська доля наперед визначилася богами, і уникнути її не було спромоги, навіть боги не могли її переінакшити. Різні лиха, що їх зазнавали люди, — чи то хвороба,

чи смерть, — були карою богів за якісь погані вчинки. За добро боги винагороджували людей, інколи наданням безсмертя, як, наприклад, Гераклові.

І все-таки в міфах відбилося віковічне прагнення людей пізнати довколишній світ навіть усупереч богам або принаймні з їхньої ласки. Хіба не про те свідчать подвиги Геракла, подорожі Одіссея чи політ Ікара?

Неможливо переоцінити значення грецької міфології для світової культури. Якщо наукові досягнення жерців Давнього Єгипту суворо утаємничувалися і не стали надбанням людства, демократизм давньогрецької міфологічної культури став золотим фондом у скарбниці вдячної людської спільноти.

Багато поколінь письменників, художників, скульпторів, архітєкторів брали і досі беруть образи для своїх творів із грецької міфології. А найпершим був легендарний автор славетних поем „Іліади” та "Одіссеї" — Гомер. Бо саме з його творів починається давньогрецька література. І хай досі не доведена реальність цієї постаті, і хай досі міста і краї сперечаються за право бути місцем його появи на світ — ці епічні поеми народжені високою первинною культурою талановитого народу, його міфологічною творчістю.

Висновки

Отже, міфологія Стародавньої Греції посіла почесне місце в світі. Протягом свого розвитку вона набирає не лише релігійного, а й літературного і мистецького значення, сповнена гармонією і відчуттям реального життя.

Стає підваленою реалістичного мистецтва не тільки в часи античності, але і пізніше, в епоху Відродження, аж до наших часів і норм стародавні греки ретельно ставились до виконання культових положень. Участь в релігійному культі була для всіх громадян обов’яковою. Антропоморфне уявлення греків про своїх богів викликало відповідне ставлення до них – в їх очах, боги були зрозумілі і близькі людиноподібні істоти, які бажали того що й люди.

Міфологія, релігія і культура Греції постійно розвилась. Проте після важких воєн ці поняття почали зникати, хоча сьогодні ми вивчаємо красу і знаменність грецької міфології.

Давньогрецька міфологія 📙 Реферат → 🆔 73360