Ідеі В.Вернадського про ноосферу

Міністерство  освіти та науки України

Уманський державний університет імені Павла Тичини

Інститут  філології та суспільствознавства

Факультет іноземної філології 
 
 
 
 
 

Реферат на тему:

Ідеі  В.Вернадського про ноосферу 
 
 

                                                         Виконала:

                                                                                    студентка 2 курсу 2 групи

                                                                                   Теліга Альона Миколаївна

                                                        Перевірив:

                                                                                     Ковальчук Юрій  Васильович 
 
 
 

Умань-2010 
 

План

1. Вступ.

2. Розділ 1. Ноосфера як стан сучасного розвитку біосфери

3. Розділ 2. . Підходи до розуміння і поняття ноосфери. Передумови виникнення ноосфери

4. Розділ 3. Витоки ноосферної ідеї

5.Розділ 4. Розвиток ідеї про ноосферу в сучасній думці

6.Розділ 5. Основні положення вчення В. Вернадського про ноосферу

7. Висновок

8. Список використаної літератури. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  Вступ 

У 1944 р. В. І. Вернадський  написав знамениту  статтю «Декілька  слів про ноосферу». Термін «ноосфера» було запропоновано Е. Леруа 1927 р. Розглянувши  закономірності еволюції життя, Е. Леруа дійшов висновку, що в людині біологічна еволюція себе вичерпала. Подальша еволюція живого на нашій планеті, за його твердженням, здійснюватиметься тільки духовними засобами: індукція, суспільство, мова, розум і т. д. І це буде ноосфера, яка заступить біосферу. Під ноосферою Е. Леруа розумів закономірний етап розвитку органічного світу, коли домінуюча роль в еволюції належатиме духовній творчості людини та продуктові її праці. І в цьому його погляди відрізнялись від уявлень Тейяра де Шардена, який розглядав ноосферу як такий собі мислячий пласт, що поступово розгортається зі світу тварин і рослин і приходить на останньому етапі психогенезу до усвідомлення тотожності всього сущого з точкою «Омега» -- божеством.

За  В. І. Вернадським, поняття  «ноосфера -- останній з багатьох етапів еволюції біосфери в геологічний історії -- етап наших днів. Перебіг цього процесу тільки починає нам прояснюватися з вивчення її геологічного минулого у деяких своїх аспектах... Ноосфера -- нове геологічне явище на нашій планеті. У ній людина вперше стає величезною геологічною силою. Вона може й повинна перебудувати своєю працею і думкою царину свого життя, перебудувати докорінно порівняно з тим, що було раніше».

Могутньою геологічною силою  людину вперше назвав А. П. Павлов (1854 -- 1929), який казав про антропогенну еру в розвитку Землі. В. І. Вернадський підкреслював, що людство фізично являє собою надзвичайно малу масу речовини планети, але міць його пов'язана не з його матерією, а з роботою його свідомості, з його розумом і спрямованою цим розумом працею. Ноосферу Вернадський розумів як природне тіло, компонентами якого будуть літосфера, гідросфера, атмосфера та органічний світ, перетворений розумною діяльністю людини.

Вчений  був переконаний  у закономірному  характері виникнення ноосфери: «Вибух наукової думки у XX ст. підготовлений усім минулим біосфери і має глибокі корені в її будові. Він не може зупинитися і піти назад. Він може хіба що сповільнитись у своєму темпі... Біосфера неминуче перейде так чи інакше, рано чи пізно, в ноосферу».

Водночас  В. І. Вернадський  добре розумів, що людство знаходиться  лише на підступах  до ноосфери. Він  неодноразово зазначав, що посилений вплив  людини на біосферу призводить до зниження багатьох видів, до зміни  кількісних співвідношень  між іншими видами. Природні екосистеми замінюються культурними, а в тих, що залишилися, перебудовуються біотичні зв'язки, спрощується структура трофічних ланцюгів. Але фактори органічної еволюції не перестають діяти, а проявляються на кожній території, де існує людина. При цьому процеси боротьби за існування і природного відбору набувають специфічних рис у культурних екосистемах. Та особливо великі зміни відбуваються в масштабі всієї планети, що характерно для нинішнього етапу розвитку біосфери наприкінці XX ст. Людина вперше реально зрозуміла, що вона житель планети і може повинна мислити й діяти у новому аспекті, не тільки в аспекті окремої особистості, сім'ї, родини, держави чи їх спілок, а й у планетарному аспекті. Вона, як усе живе, може мислити й діяти у планетарному аспекті тільки в царині життя -- в біосфері, в певній зеленій оболонці, з якою вона нерозривно закономірно зв'язана і вийти з якої не може, її існування є її функція. Вона несе її повсюди. І вона її неминуче, закономірно, неперервне змінює.

В. І. Вернадський вірив  в те, що життя  на Землі зникнути не може, а людство  як могутня геологічна сила спроможеться перебудувати біосферу в інтересах  людства як єдиного  цілого. 
 
 
 

Розділ 1.

Ноосфера  як стан сучасного  розвитку біосфери  

Термін  «біосфера» з'явився у науковій літературі у 1875 році. Його автором був Едуард Зюсс (з яким B.I. Вернадський був знайомий особисто), де вчений у межах Земної Кулі виділив декілька структурних частин – оболонок, які назвав геосферами. Одна з геосфер отримала назву біосфера.

Стійке  вчення про біосферу було розроблене у 1926 році B.I. Вернадським  і цим же роком  датована його книга  «Біосфера», яка вийшла у Ленінграді, де він дав таке визначення біосфери - це оболонка Землі, склад, структура  і енергетика якої значною мірою обумовлені життєдіяльністю живих організмів. За теорією В.І.Вернадського біосфера - це глобальна єдина система Землі, де існує або коли-небудь існувало життя і весь основний хід геохімічних та енергетичних перетворень визначається життям.

В класичних дослідженнях академіка В.І Вернадського переосмислені, конкретизовані і збагачені новим змістом первинні уявлення про біосферу, ним розроблене цілісне і відносно довершене вчення про біосферу.

Біосфера  займає особливе місце  по відношенню до геосфер. Біосфера – це своєрідна оболонка Землі, або область поширення життя. Від геосфер вона відрізняється і тим, що в її межах проявляється геологічна діяльність живих істот рослин, тварин, мікроорганізмів і людини.

Біосфера  утворилась у результаті виникнення життя  (живих організмів) як прямий результат загального розвитку планети Земля. Тривалість існування життя на Землі визначається часом від 1.5-2 до 4-5 млрд. років.

Біосфера  Землі являє собою  складну термодинамічно відкриту систему, яка  включає в себе, згідно визначенню В.І.Вернадського, верхні шари земної кори, всю гідросферу і нижню частину атмосфери – тропосферу з організмами, що їх населяють. Природнім чином біосфера розпадається на більш менш самостійні одиниці, які характеризуються великою замкнутістю кругообігу речовин.

Межі  атмосфери визначаються наявністю умов, необхідних для життя різних організмів. Нижня  межа біосфери обмежена температурою підземних  вод та гірських порід, яка поступово  зростає і на глибині 1.5-15 км (гейзери-материнська  порода) вже перевищує 100°С. Верхня межа життя в атмосфері обмежена інтенсивною концентрацією ультрафіолетової радіації. Фізичною межею поширення життя в атмосфері є озоновий екран, який на висоті 25-30 км поглинає більшу частину ультрафіолетового випромінювання Сонця, хоча основна частина живих істот концентрується на висоті 1-1.5 км.

На  поверхні Землі у  наш час повністю відсутнє життя лише в областях значних  зледенінь та у  кратерах діючих вулканів.

В. І. Вернадський зазначав, що можливості людини з її розумом і  технікою такі значні, що вона може втручатись в хід геолого-хімічних процесів Землі і навіть змінювати їх природний напрямок. Людство має усвідомити свою силу і роль у біосфері і тоді настане новий етап її розвитку.

Ноосфера  відрізняється від  біосфери величезною швидкістю в розвитку. За концепцією ноосфери, людство перетворилося на найпотужнішу геологічну силу на планеті. Вернадський підкреслював, що протягом останніх 500 років воно освоїло нові форми енергії - парову, електричну, атомну, й навчилося використовувати майже всі хімічні елементи. Людство освоїло всю біосферу й одержало набагато більшу, порівняно з іншими організмами, незалежність від навколишнього середовища. Наукова думка й діяльність людини змінили структуру біосфери, незаймана природа швидко зникає, з’являються нові екосистеми та ландшафти - міста, культурні землі, для яких характерні простіші угрупування організмів.

Центральною темою навчання про  ноосферу є єдність  біосфери і людства. Вернадський у  своїх роботах  розкриває корені цієї єдності, значення організованості біосфери в розвитку людства. Це дозволяє зрозуміти місце і роль історичного розвитку людства в еволюції біосфери, закономірності її переходу в ноосферу.

Однієї  з ключових ідей, що лежать в основі теорії Вернадського про ноосферу, є те, що людина не є самодостатньою живою істотою, що живе окремо за своїм законами, він співіснує усередині природи і є частиною її. Ця єдність обумовлена насамперед функціональною нерозривністю навколишнього середовища і людини, що намагався показати Вернадський як біогеохімік. Людство саме по собі є природне явище і природне, що вплив біосфери позначається не тільки на середовищі життя але і на образі думки.

Але не тільки природа  впливає на людину, існує і зворотний  зв'язок. Причому  вона не поверхнева, що відбиває фізичний вплив людини на навколишнє середовище, воно набагато глибше. Це доводить той факт, що останнім часом помітно активізувалися планетарні геологічні сили. “ .ми усе більше і яскравіше бачимо в дії навколишні нас геологічні сили. Це збіглося, навряд чи випадково, із проникненням у наукову свідомість переконання про геологічне значення Homo sapiens, з виявленням нового стану біосфери — ноосфери — і є однієї з форм її вираження. Воно зв'язано, звичайно, насамперед з уточненням природної наукової праці і думки в межах біосфери, де жива речовина відіграє основну роль”. Так, останнім часом різко міняється відображення живих істот на навколишній природі. Завдяки цьому процес еволюції переноситься в область мінералів. Різко міняються ґрунти, води і повітря. Тобто еволюція видів сама перетворилася в геологічний процес, тому що в процесі еволюції з'явилася нова геологічна сила. Вернадський писала: “Еволюція видів переходить в еволюцію біосфери”. 
 
 
 
 

Розділ 2.

Підходи до розуміння і  поняття ноосфери. Передумови виникнення ноосфери 
 
 

Аналізуючи  геохімічні процеси  в біосфері Землі, В.І.Вернадський прийшов  до висновку, що в  сучасну епоху  їх неможливо описати  навіть враховуючи прискорення  речовинно-енергетичного  обміну, внесене живою  речовиною. Виявився ще один надзвичайно важливий фактор - поява мислячої істоти - людини. Прийшовши до висновку про те, що еволюція видів переходить в еволюцію біосфери, він відзначив, що в наш час намітились ознаки до її переходу в якісно новий стан.

Ця  ідея була висловлена ним під час читання курсу лекцій з геохімії та біогеохімії в Сорбонському університеті в період перебування у Франції в 1922-1927 рр. Один із слухачів цих лек5цій, французький математик Едуард Леруа, виступаючи на семінарах, що проводились визначним філософом Анрі Бергсоном, звернув увагу не те, що Вернадський творить концепцію нової оболонки Землі - ноосфери. Цей термін набув широкої популярності в роботах іншого видатного французького філософа ХХ сторіччя Тейяра де Шардена. Шарден визначав ноосферу як деяку ідеальну „мислячу” оболонку Землі, формсування якої пов'язано з виникненням та розвитком людської свідомості.[5;110]

Як  підкреслелює О.М.Адаменко, Шарден вважав, що з  часом і конечною необхідністю ноосфера замкнеться в собі, і що не в просторовому, а в психічному напрямі вона знайде, не полишаючи Землі і не виходячи за її межі, лінію своєї втечі. Тобто відбудеться відокремлення свідомості від своєї матеріальної матриці, щоб мати можливість „своєю силою спочивати в базі - омезі” - тобто повернутися до того, з чого починався розвиток Всесвіту.

Сам Вернадський певний час не використовував цей термін, і лише з початком 30-х  років у його працях почало з'являтись поняття  „ноосфера”. Однак  зміст його від  розуміння Леруа  де Шардена.

Прийшовши до висновку, що біосфера еволюціонує, Вернадський зазначав, що поява людини і зміни, внесені в біосферу людською діяльністю, є природним етапом цієї еволюції і що внаслідок них біосфера з необхідністю повинна корінним чином змінитись і перейти в свій новий стан - у ноосферу - сферу людського розуму, таку біосферу, в якій людська свідома діяльність стає визначальним фактором існування і розвитку.[6;95]

Важливим  для розуміння  концепції ноосфери є визначення часу її появи. У працях Вернадського часто  можна зустріти тезу про виникнення ноосфери разом з появою людини як істоти мислячої. Але він звертав увагу на те, що це твердження має сенс в рамках геологічного часу, де існування людства є короткою миттю, під час якої відбуваються якісні, корінні зміни в структурі та функціонуванні біосфери. Саме в такому сенсі він зазначав, що на наших очах біосфера різко змінюється, перебудова її науковою думкою, через організовану людську працю не є випадкове явище, що залежить від волі людини, це стихійний природній процес, корені якого лежать глибоко і якій готувався еволюційним процесом, тяглість якого вимірюється мільйонами років.[1;53]

З точки ж зору історичного  часу життя людського  індивіда ми можемо говорити лише про  те, що ноосфера є  своєрідним „світлим майбутнім” для людства, єдиною альтернативою вмирання природи внаслідок людської діяльності по її перетворенню і, разом з тим, смерть самої людини як біологічної істоти, що буде позбавлена природних умов свого існування. Тому „переведення” біосфери в її якісно новий стан - в ноосферу є одним з найважливіших завдань, які стоять перед людством сьогодні. За образним висловом Вернадського людство, взяте в цілому, перетворюється в потужну геологічну силу. І перед ним, перед його думкою і працею виникає питання про перебудову біосфери в інтересах вильномислячого людства як єдиного цілого. Цей новий стан біосфери, до якого ми, не помічаючи цього, наближаємося, і є ноосфера.

Чому  ж перед людством „виникає питання  пр перебудову біосфери”? чи не є більш доцільним  не втручатися у відшліфовані мільйонами років процеси речовинного та енергетичного обміну між складовими частинами біосфери, адже ті природні умови, в яких змогла з'явитись людина як біологічна істота, створила саме біосфера. Проблема полягає в тому, що в силу специфіки свого способу існування людина, ставши істотою соціальною, перестає пристосовуватись до оточуючого природного середовища як інші живі організми, а пристосовує його до своїх цілей і потреб. Таке пристосування стає можливим внаслідок здатності людини до пізнання оточуючого світу та, на цій основі, його матеріального перетворення.

Однак людина (і людство  в цілому) не може пізнати світ весь і одразу, а, отже, і перетворити  його, це є тривалим і складним процесом. Тому вона пізнає його „частинами” і  перетворює також. Результатом  цього є „частковість” в освоєнні природи, супроводжувана „частковістю” існування людини, відчуження людини від природи, людини від людини, суперечність між людською сутністю і існуванням.

Частковість пізнання і освоєння природного простору призводить до того, що людина, втручаючись в колообіги речовини та енергії в біосфері, порушує функціонування механізмів підтримки динамічної рівноваги між її складовими частинами. Якщо на ранніх етапах існування людського суспільства природа була здатною справлятись з цими порушеннями за допомогою своїх традиційних методів встановлення рівноваги ( в першу чергу через позбавлення „порушників” харчової бази), то з наростанням обсягу знань людства, а разом з тим і сукупної продуктивної сили, їй стає все важче це робити без серйозних наслідків для існування самої біосфери. 

В сучасну епоху, коли сукупна виробнича  потужність людства  стала порівняною з геологічною  силою, біосфера почала швидко втрачати здатність  до відтворення своїх  основних характеристик. Крім того людина значно пришвидшила протікання геохімічних процесів на Землі, і природа просто „не встигає” переробляти результати людської діяльності. Людина також створила багато таких речовин, які не існували в природі до неї і для яких вона не виробила способів та механізмів утилізації.

Людство на даному етапі розвитку цивілізації зіткнулося з реальною загрозою деструкції механізмів підтримки та відновлення  основних функціональних характеристик біосфери, знищення біосфери як сукупності умов існування  біологічного людського  організму, самознищення людства. Локальні екологічні катастрофи зливаються в єдине ціле, екологічна криза, викликана людською діяльністю, загрожує перерости в глобальну, коли процеси руйнування природи матимуть необоротний характер.[2;31]

Перед людством постає дилема: чи згодитись з існуючими тенденціями, чи знайти шлях до виходу із ситуації, що склалась. Збереження умов біологічного існування людини залежить саме від того, що й породило загрозу - особливість людського способу буття. Як зазначав Гете, окрема людина не здатна пізнати всю природу, а людство в цілому може. Людина не здатна пізнати весь світ в його багатоманітності, але здатна пізнати будь-який і кожен предмет цього світу, головні закони його розвитку, закономірності взаємодії всіх предметів світу, а отже суспільства і природи. Це пізнання є необхідною умовою для таких змін в характері людської діяльності, завдяки яким вона б не порушувала природних колообігів речовини і енергії, механізмів само відтворення та підтримки функціональних характеристик біосфери при забезпеченні потреб та цілей прогресивного розвитку самого людського суспільства. Саме тому Вернадський відзначав, що з моменту виникнення наукової думки ( з точки зору геологічного часу) саме вона стає провідним фактором еволюції біосфери і переходу її в якісно новий стан - ноосферу. Ноосфера - це цілісна геологічна оболонка Землі, що населена людьми та раціонально перетворена ними.

Хоча  Вернадський неодноразово відзначає, що перехід  біосфери в ноосферу є природнім процесом, це ні в якому разі не говорить про те, щовін здійснюється стихійно. Він може відбуватися лише як результат свідомої ціле направленої діяльності людства в цілому. Для цього недостатньо наявності великої кількості адекватних, істинних знань про взаємодію суспільства та природи. Обов'язкові бажання, воля до здійснення таких, досить не простих, дій по перетворенню умов свого існування і також відповідних матеріальних підстав: машин, механізмів і т. ін.

Російський  вчений А.Л.Яншин  вважає, що у вченні Вернадський можна  вичленити такі основні об'єктивні передумови виникнення ноосфери:

1. людство стало  єдиним цілим.  Світова історія  охопила, як єдине  ціле, всю земну  кулю, остаточно покінчила  з усамітненими, мало  залежними однин  від одного культурними  історичними областями  минулого. Зараз практично немає жодного шматка земної поверхні, де б людина не змогла прожити, якби у неї виникла подібна необхідність.

2. Перетворення засобів  зв'язку та обміну. Ноосфера - це єдине  організоване ціле, всі частини якого  на самих різних  рівнях гармонійно  пов'язані і діють узгоджено одна з одною. Необхідною умовою цього є швидкий, надійний зв'язок між цими частинами, що долає найбільші відстані, постійний матеріальний обмін між ними, усесторонній обмін інформацією.

3. Відкриття нових  джерел енергії.  Створення ноосфери передбачає настільки корінне перетворення людиною оточуючої її природи, що їй ніяк не обійтись без колосальної кількості енергії. В самому кінці минулого сторіччя була відкрита нова форма енергії, існування якої передбачали лічені уми, - атомна енергія, якій належить найближче майбутнє і яка дасть людству ще більшу потужність, розміри якої важко навіть передбачити ( хоча після сумнозвісної аварії на Чорнобильській АЕС ентузіазм щодо ядерної енергії змінився її неприйняття широкими масами населення, проблема нових джерел енергії, таких як керована термоядерна реакція, „холодний” термоядерний синтез і т.п. залишається актуальною).

4. Підвищення добробуту  працюючих мас.  Ноосфера створюється  працею та розумом  народних мас,  а тому особлива  важливість даної передумови не підлягає сумніву. Хоча це завдання в масштабах всієї планети є ще далеким від свого вирішення, однак потенційні можливості для цього існують вже зараз (в індустріально розвинутих країнах проблема якості оточуючого середовища вже давно включається населенням в питання якості життя).

5. Рівність всіх  людей. Охоплюючи  всю планету як  ціле, ноосфера за  самою своєю суттю  не може бути  привілеєм якої-небудь  однієї раси чи  нації. Вона може  бути наслідком  діяльності всього  людства в цілому, його єдиної доброї волі.

6. Виключення війн  з життя суспільства.  У ХХ столітті  війна, загрожуючи  самому існуванню  людства, стала  однією з головних  загроз створення  ноосфери. Після повномасштабної  ядерної війни  між США та СРСР, а така загроза  в період їх  глобального протистояння була досить реальною, не доводилось би більше вирішувати проблему взаємовідносин суспільства та природи.[11;85]

Ноосфера  - нова, вища стадія розвитку біосфери, що пов'язана з виникненням і розвитком в ній людства, яке, пізнаючи закони природи і вдосконалюючи техніку, починає впливати на хід процесів в охопленій її впливом сфері Землі (а надалі і в навколоземному просторі), глибоко змінюючи її своєю діяльністю. Це такий етап розвитку біосфери, коли людина приймає на себе відповідальність за діяльність механізмів відтворення та підтримання її основних функціональних характеристик. 
 
 
 
 
 

Розділ 3.

Витоки  ноосферної ідеї

Ноосфера - надзвичайно важливе поняття, уявлення про яке серед багатьох учених-природників до останнього часу залишається неузгодженим. Учення про ноосферу одні дослідники ( В.Казначеєв, 1985; О.Яншин, 1988; В.Комаров, 1990 та ін.) вважають одним із найважливіших наукових досягнень, як основний закон соціальної екології, а інші вчені ( В.Кутирєв, 1990; М.Реймерс, 1994; М.Моісєєв, 1997; В.Межжерін, 1996-1998; В.Данилов-Данильян, 2000 та ін.) сприймають як утопію, прекрасну мрію про світле екологічне майбутнє, яке, з низки серйозних реальних причин, вибудоване, практично, бути не може. У концепції ноосфери переплелися й матеріалістичні, й релігійно-філософські, й ідеалістичні погляди на роль і значення людини, людського інтелекту, технологічної могутності в житті біосфери і планети в цілому.

Значну  роль у виникненні ноосферних ідей відіграли  російські філософи-космісти М.Федоров і С.Булгаков ( початок ХХ століття).

Творцем ноосферної концепції  вважається Вернадський, який ще в студентські  роки в одному з  рефератів відзначив  дедалі зростаючу  геологічну силу і  роль людини в довкіллі, а в 1922-1923 рр. ці ідеї, які були вже підкріплені його біохімічними дослідженнями, Вернадський висловив на лекціях у Сорбоннському університеті.

У 1925 році у своїй статті, що була опублікована в Парижі, Вернадський  писав: ”Існує можливо  космічна сила, планетарну дію якої зазвичай не беруть до уваги в уявленнях про космос...ця сила є розум людини, цілеспрямована і організована воля її як істоти суспільної...” У цей час термін „ноосфера” Вернадський ще не використовував. 

Слово „ноосфера” (грец. ноос - розум) вперше у 1927 році запропонував французький філософ і математик Е.Леруа, який разом зі своїм колегою-геологом, палеонтологом і теологом П.Тейяром де Шарденом дуже схвально і палко сприйняли й підтримали ноосферні ідеї Вернадського, а саме:

- людство - це велика  геологічна сила;

- ця сила є воля і розум людини як істоти соціально організованої;

- рівень антропогенних  змін довкілля  на планеті став  настільки потужним, що почав діяти  на біогеохімічний  метаболізм;

- людство могутнішає  і дедалі більше  відділяється від  інших компонентів  біосфери, намагаючись ними керувати.

Вернадський сприйняв і підтримав  термін „ноосфера” і надалі широко використовував у своїх працях. Найбільш глибоке  обґрунтування ідеї ноосфери Вернадський  дав у своїй  фундаментальній  науковій праці „Научная мысль как планетное  явление”. У цій праці ноосфера визначається як царство розуму - не тільки наукова думка, а й „...усі духовні прояви особистості людини, у тому числі - у релігійній, художній, філософській галузі...,у музиці та архітектурі...”. Далі пояснюється, що ноосфера складається не тільки з ідеальної, духовно-художньої, а й із матеріальної частини - перетвореної людиною біосфери, в якій під впливом культурної біогеохімічної діяльності глибоко трансформовані природні режими енерго- і масообміну. Вернадський стверджував: ”Ноосфера есть новое геологическое явление на нашей планете. В ней впервые человек становится крупной геологической силой. Он может и должен перестаивать своим трудом и мыслью область своей жизни, перестраивать коренным образом по сравнению с тем, что было раньше”.

Одночасно з Вернадським  П.Тейяр да Шарден створив свою ноосферну  концепцію, яка дещо відрізнялася, бо була більш ідеалістичною, культурологічною. У  своїй науковій праці  „Феномен людини”  П.Тейяр да Шарден стверджував, що з  появою людини почалася нова ера на Землі, яка почала „міняти шкіру”, ставати духовною, що з'являється новий „мислячий пласт, колективний продукт мислення людства”. При цьому культура не протиставляється природі і „дух не суперечить матерії” - вони уявляються в єдності, як органічний і природний наслідок еволюції Всесвіту.

Він писав: ”Вокруг искры  первых рефлектирующих сознаний стал разгораться  огонь…В конечном итоге пламя охватило всю планету. Только одно истолкование, только одно название в состоянии выразить этот великий феномен - ноосфера…она действительно новый покров, «мыслящий пласт», который, зародившись в конце третичного периода, разворачивается с тех пор над миром растений и животных - вне биосферы и над ней.”

Згідно  з тлумаченнями Вернадського, ноосфера є вищим  етапом розвитку земної природи, результатом спільної, скерованої людиною еволюції природи і суспільства. Біосфера завдяки розумній діяльності й технічній могутності людини має набути нової функції - функції гармонійної стабілізації умов життя на планеті. Вернадський припускав, що в майбутньому людство стане автотрофним, тобто незалежним від органічних ресурсів, які зможе штучно продукувати у потрібних кількостях. Однак періоду пануванню на планеті ноосфери має передувати глибока соціально-економічна реорганізація суспільства, конверсія його свідомості, ціннісної орієнтації.[9;42]