Демографічна політика в Китаї

Реферат

Демографічна політика в Китаї

План

1. Вступ
2. Поняття про демографічну політику.
3. Демографічні особливості Китаю.
4. Зміст і результативність політики «Одна родина – одна дитина».
5. Висновки.
6. Список використаної літератури.

Вступ

Сучасний суспільний інтерес до демографічних проблем зумовлений тими зрушеннями, які відбулися за останні 100-150 років. Умови демографічного буття змінилися корінним чином і ніколи вже не будуть такими, якими вони були до цього часу.

Ось кілька цифр, котрі красномовніше  всіх слів ілюструють це. Близько 200 тисяч  років назад на землі було приблизно 1 мільйон людей, 60 тисяч років  назад - 5 мільйонів, а 300 років назад - уже 500 мільйонів, в 1850 - 1 млрд., а в1930 - вдвічі більше, в 1970 році - 3,6 млрд. згодом - біля 4,5 млрд. жителів. При збереженні сучасних темпів приросту, рівних 1,8 % в рік, чисельність світового населення до середини 21 століття перевищить 6 млрд. чоловік.

Найвищі темпи приросту спостерігаються  в Латинській Америці. Якщо вони зберігатимуться  і надалі то населення цього континенту досягне 600 млн. жителів. Однак, по оптимальних  демографічних прогнозах експертів  ООН в кінці тисячоліття очікуються зміни в середніх темпах приросту населення:на приблизно з 2,2% до 0,8%. Але незважаючи на це низькі темпи приросту очікуються лише після 2075року, а стабілізація чисельності населення ще пізніше - після 2100 року. Демографи ООН припускають, що до 2010 року населення планети буде розподілятись таким чином: біля 1,5 млрд. - в розвинутих країнах і більше 5 млрд. - в решті країн. Щоб прогодувати всю цю масу людей необхідно, по крайній мірі, вдвічі збільшити виробництво зернових культур. Між іншим, по деяких оцінках експертів, вже в 2010 році світовий дефіцит білка складатиме 25 млн. т.

В зв'язку з цим деякі спеціалісти  гадають, що існують деякі границі  чисельності населення, перевищення  яких загрожує людству загибеллю, внаслідок  вичерпання всіх видів життєвих ресурсів.

За прогнозам експертів ООН, до 2025 року населення світу досягне 8,3 млрд. людей. На земній кулі щорічно  народжується більш ніж 130млн. людей, вмирає 50млн.; таким чином, приріст населення складає близько 80млн. людей.

З метою розв’язання демографічної  проблеми ООН прийняла «Всесвітній  план дій у галузі народонаселення», за яким урядам країн пропонується проводити активну демографічну політику. Під нею розуміють систему  адміністративних, економічних, пропагандистських  та інших заходів, за допомогою яких держава впливає на природний  рух населення (перш за все на народжуваність) в бажаному для себе напрямку. Однак  ще не всі країни, що розвиваються, здійснюють демографічну політику щодо пониження  народжуваності, в ряді з них результати проведення такої політики незначні (наприклад, в Індії). Вагомих успіхів  домігся Китай (скорочення природного приросту з 26‰ у 1970 р. до 11‰ у 1995 р.).

1. Поняття про демографічну  політику

Демографічна політика — це цілеспрямована діяльність державних органів та інших соціальних інститутів в сфері регулювання відтворення населення, покликання зберегти чи змінити тенденції динаміки його чисельності та структури. Інакше кажучи, це політика, яка впливає на процеси народжуваності, шлюбності, смертності, на вікову структуру населення. В широкому сенсі демографічну політику іноді ототожнюють з політикою в області народонаселення, а в узькому, більш прийнятному, розглядають як одну з її складових. Вона тісно пов’язана з соціальною та економічною політикою, але тим не менш має свої особливості.  У якості об’єкта такої політики можуть виступати країни, окремі їх райони, а також окремі групи населення.

Демографічна політика є  комплексом різних заходів:

• економічних (оплачувані відпустки і різна допомога при народженні дітей; допомога на дітей залежно від їх числа, віку, типу сім'ї; позики, кредити, податкові і житлові пільги і так далі)
• адміністративно-правових (законодавчі акти, що регламентують браки, розлучення, положення дітей в сім'ях, аліментні обов'язки, охорону материнства і дитинства, аборти і використання засобів контрацепції, соціальне забезпечення непрацездатних, , внутрішню і зовнішню міграцію і тому подібне)
• виховних і пропагандистських мір, покликаних формувати громадську думку, норми і стандарти демографічної поведінки, певний демографічний клімат в суспільстві.

Принципова особливість  демографічної політики полягає  в дії на динаміку демографічних  процесів не прямо, а опосередковано, через людську поведінку, через  ухвалення рішень у сфері браку, сім'ї, народження дітей, вибору професії, сфери зайнятості, місця проживання. Заходи політики впливають як на формування демографічних потреб, що обумовлюють  специфіку демографічної поведінки, так і на створення умов для  їх реалізації. Особливу складність демографічній  політиці як частини соціального  управління додає необхідність враховувати  і погоджувати інтереси різних рівнів: індивідуальних, сімейних, групових і  суспільних; локальних, регіональних і  загальнодержавних; економічних, соціально-політичних, найближчих, середньострокових і  довгострокових. Демографічну політику не можна розглядати у відриві  від аналізу динаміки чисельності, структури і розселення населення. Конкретна демографічна ситуація, її тенденції і перспективи обумовлюють  і певний характер і цільову спрямованість  політики.

В якості однієї з діючих мір демографічної політики багато не досить розвинутих країн законодавчо  підвищують вік вступу у шлюб.  Наприклад, у Китаї він був  підвищений до 22 років для чоловіків  та 20 років для жінок.

Найбільший розвиток та розповсюдження демографічна політика отримала у другій половині ХХ ст., це пояснюється тим  що, з одного боку, демографічний вибух відбувся у другій половині ХХ сторіччя, а з іншого – демографічна криза. Багато політиків та вчених побачили в цій політиці головний засіб стримування росту населення у першому випадку та його пришвидшення – у другому.

2. Демографічні особливості  Китаю

Китайське суспільство склалось у  VII-VI ст. до н.е. У складі населення Китаю налічується понад 50 народів, які належать до різних мовних груп та родин. На території Китаю перший «перепис» населення був проведений у царстві Чжоу у 788 році до н.е. Але цей перепис був неточний, недосконалий.

Після утворення КНР у країні почав упорядковуватись загальний  облік населення, в 1953 році був проведений перший загальнодержавний перепис, за результатами  якого чисельність  населення складала 582, 6 млн. осіб (без  Тайваню). Другий перепис населення  КНР відбувся у 1964 році, чисельність  населення цього разу склало 698, 6 млн. осіб. Улітку 1982 року проводився третій загальнонаціональний перепис; чисельність  населення склала 1008,2 млн. осіб, тобто  вперше перевищила 1млрд осіб. Дані  перепису 1990 року виявили, що населення 29 провінцій і автономних районів  Китаю склало 1,160 млрд. осіб.  

Населення КНР за 1949-1990 роки зросло на 618 мільйонів, з 542 до 1,160 млрд. осіб. А  за першу половину ХХ сторіч населення  збільшилось на 50-60 млн. осіб.

Протягом всієї історії Китаю  для нього було характерна висока народжуваність та висока смертність.  Тільки з середини ХХ ст. смертність населення почала знижуватись. Цьому сприяло: розвиток виробництва, покращення санітарно-медичних умов. В наш час у зв’язку зі змінами у віковій структурі підвищується доля літніх вікових груп, тому зараз спостерігається тенденція підвищення смертності. У 50-70 роках ХХ ст.. народжуваність залишається на досить високому рівні. З цього виходить, що при постійній високій народжуваності та зниженні смертності населення Китаю починає різко зростати.

Політика Китайського уряду  що до питань народонаселення постійно змінювалась. В середині 1950-х років  за ініціативою зверху була розпочата  перша спроба зниження рівня народжуваності. Однак, у 1958 році, після утворення  комун і початку відтворення  у життя курсу «великого стрибку», спрямованого на швидке економічне зростання, кампанія по обмеженню темпів народжуваності була припинена. На початку 1960-х років була розпочата нова кампанія планування родини, але і вона була припинена «культурною революцією» 1966 року. Ні одна з цих кампаній не сприяла зниженню темпів народжуваності.

Тільки в 1970-х роках влада  Китаю була змушена законодавчо обмежити розмір сім’ї, коли стало зрозуміло, що велика кількість людей перевантажує земельні, водні та енергетичні ресурси країни.

1. Зміст і результативність політики «Одна родина – одна дитина».

На початку 70-х років країна опинилась  перед обличчям небезпеки продовження  демографічного вибуху. Китайський уряд, розуміючи недостатність тільки пропагандистської роботи і враховуючи можливі наслідки для економічно слабо розвиненої країни, прийняв  рішення про введення жорстоких  мір по обмеженню народжуваності. В країні було введено адміністративне  і матеріальне покарання осіб, які не рушили встановлені вимоги по кількості і строкам народження дітей. На кожному підприємстві країни і в кожному мікрорайоні за місцем мешкання були присутні представники Комісії по плануванню народжуваності. З цього часу демографічна політика набуває одне з найголовніших  значень для визначення стратегії  соціально-економічного розвитку країни. В п’ятирічних планах розвитку народного господарства, які приймаються Всекитайськими Зборами Народних Представників, почали встановлюватися планові показники чисельності населення, народжуваності, природного приросту.   Здійснення державою демографічної політики, спрямованої на утримання народжуваності, було закріплено в Конституції КНР, прийнятої в 1982 році. Конституція КНР наголошує: «Держава здійснює планову народжуваність для того, щоб привести зростання населення у відповідність до плану соціально-економічного розвитку країни».

Саме стрімке зростання населення  Китаю після утворення КНР  змусило керівництво країни в  голодні роки передивитись традиційну парадигму демографічної політики. І хоча велика частина населення (особливо в сільській місцевості) й порушувала встановленні вимоги по народжуванню дітей, з початку 70-х  років поступово почав знижуватись  показник народжуваності. Якщо в 1970 році він складав 22,43%, то в 1972— 29,77 %, 1975 — 23,01 %, 1978 — 19,28 %, 1980 году— 18,21 %. Основи такого зниження народжуваності були закладені соціально-економічними змінами в країні, які сприяли зростанню змін в китайському суспільстві. Це, наприклад, розповсюдження освіти; зростання рівня санітарної культури населення; залучання жінок до активної трудової діяльності і в місті, і в сільській місцевості. Також ефект пришвидшення демографічної трансформації був досягнутий у той час шляхом примусового змінювання традиційних уявлень людей про багатодітну родину, як про велике щастя.  Окрім того, стимулювались пізні браки, більш пізнє появлення на світ  нащадків та збільшення інтервалів між родами. Штрафами та заохоченнями займалась місцева адміністрація. Єдина дитина в родині, особливо при пізньому шлюбі, давала переваги при отриманні помешкання; цю дитину легше було влаштувати в дитячий садок, в подальшому дитині легше влаштуватись на роботу.

Політика «Одна родина – одна дитина» застосовується лише у відношенні великих міст та відносно розвинених регіонів. в 19 провінціях у відношенні сільського населення проводиться  політика 1,5 дитини: тобто, якщо у сімейної пари першою народилась дівчина, то вони мають право на другу дитину. В більш відсталих та окраїнних регіонах селяни в принципі володіють правом на двох дітей, незалежно від того, хто народився першим. Представники національних меншин навіть у містах мають право на двох дітей. У селах Синьцзян-Уйгурського автономного району родина може мати трьох дітей, а селах Тибету таких обмежень не має зовсім.

 За словами директору департаменту  міжнародних відносин Держкомітету  КНР по населенню і плануванню народжуваності Хао Ліньни, політика планування народжуваності поступово змінюється. З недавніх пір родини, де чоловік і жінка є єдиними дітьми своїх батьків, можуть мати двох дітей. Але із змінами соціальних умов не всі молоді пари бажають мати дітей, тому що занадто великий фінансовий тягар виховання дитини (за  підрахунками, за час від народження дитини і до його закінчення університету на нього треба витратити 600 тисяч юаней ($75 тисяч)).

У наш час родина з однією дитиною  розглядається китайським керівництвом в якості єдиного можливого методу оптимізації відтворення населення. Але дослідження сучасної демографічної  ситуації в КНР й репродуктивної поведінки китайського населення  показують, що в теперішніх умовах населення  ще не готове до сприйняття і реалізації установок на одну дитину в родині. Здійснення цієї політики стикається з великими труднощами, особливо у сільській місцевості, де населення орієнтується на родину з не менш ніж двома дітьми. Такій орієнтації сприяють і традиційні переконання в необхідності віддавати перевагу хлопчакам, побоювання не мати підтримки у літньому віці. Наслідками цього є збільшення у останній час кількості явищ інфантициду (вбивство  новонароджених дівчат). За матеріалами вибіркового дослідження селянських родин в провінції Хубей мати одну дитину бажають 5% родин,   2-х дітей – 51%, 3-х та більше – 44%. 

Хао Ліньна визнала, що в демографічній області Китай стикається тепер з проблемами, які витікають з політики планування народжуваності. Першою проблемою є старіння суспільства. В Китаї вже 10 % населення у віці старше 60 років, 7% - старше 65 років і , згідно прийнятим нормам, Китай  являє собою старіюче суспільство. Старіння суспільства тягне за собою відповідні соціально-економічні проблеми, перш за все в сфері пенсійного і соціального забезпечення

Друга не менш серйозна проблема китайської демографії складається в незбалансованій  гендерній структурі населення, значному збільшенні кількості хлопчиків  відносно дівчат. В традиційній культурі Китаю головне для родини виростити  сина, а не доньку, і серед людей  навіть називають відсутність сину великою невдачею. Відповідно, відсутність  дітей чоловічої статі викликає серйозні психологічні проблеми в традиційній  родині. Звичайний статевий баланс можна виразити пропорцією 105 чоловіків  на 100 жінок, в Китаї в 2000 році він  складав, відповідно, 117 до100. Причому, демографічна політика Пекіну, спрямована на скорочення приросту населення, в поєднанні з традиційним бажанням кожної китайської родини народити хлопчика тільки посилює цю тенденцію: китайці вбивають ембріони жіночої статі..

5 Березня Всекитайські збори  народних партій  КНР розпочали  обговорення поправок до карного  кодексу країни. Вони були прийняті: лікарям, які проінформувавши  про стать майбутньої дитини  та які роблять аборти за  статевою ознакою, загрожує тривале  ув’язнення. 

Але при наявності законів  завжди і є порушники які забезпечують попит на аборти у підпільних лікарнях. У багатьох селах працюють медпункти, де лікарі, переважно пенсійного віку, забезпечують такі «послуги».

Але лікарі знаючи про заборону казати стать майбутньої дитини цього  і не роблять, вони знаками повідомляють батьків про це. Наприклад, лікар, який обстежує жінку, закашляв, мати вже  знає, що у неї буде хлопчик, посміхнувся  – буде дівчинка. Тому порушення  закону встановити тяжко.

Однією з головних завдань  сучасної політики планування народжуваності в Китаї є встановлення природного статевого балансу. З 2001 року в країні ведеться активна кампанія, покликана донести до людей, що «дівчина - це добре».

Окрім пропаганди, діє й  система матеріальних заохочень: селянські  родини, створенні дітьми, батьки яких мали одну дитину і які тепер мають  двох дочок, кожен місяць отримують  від влади по 600 юаней ($75) на людину. Зараз таку матеріальну допомогу отримують 500 тисяч родин, причому у деяких розвинених регіонах такі субсидії досягають 800-1000 юаней ($100-125) на людину.

Не вирішено питання про  тривалість політики «про народження однієї дитини». З цього питання  було багато суперечок між державними діячами та науковцями, дискусії були гарячими, думки найрізноманітнішими. Склалось три протилежні погляди: 5-8 років, 50-80 років та діяти за обставинами. За 3-5 років ця політика не може дати очікуваних результатів, тому що не можливо за такий короткий період знизити чисельність населення до рівня розвинутих країн. Довготривале існування планування народжуваності може призвести до серйозних проблем у відтворенні населення.  Оптимальний період – одне покоління, тобто 25-30 років.

Завдяки політиці планування народжуваності, в Китаї за останні 30 років народилось на 400 мільйонів осіб менше, ніж могло  б бути, не будь цих мір. Якщо б  не проводилась ця політика населення  Китаю сьогодні складало не 1,3 мільярда, а 1,7 мільярда осіб.   Сумарний коефіцієнт народжуваності в Китаї наприкінці 70-х років становив 5,8. К середині 90-х років знизився до двох, а зараз  складає 1,8.

Висновки

Китай  - стародавня країна, яка майже 2000 років розвивалась  в умовах феодалізму. Традиційні погляди  на відтворення населення з давніх-давен  формувались в умовах натурального господарства. Оскільки головна частина  населення країни мешкала в сільській  місцевості, де відтворюючі сили базуються  переважно на ручній праці і постійно існувала потреба у великій кількості  робочих рук, китайські родини мали переважно 6-8 та більше дітей. Віддавна відомі китайські приказки: «Чим раніше маєш сина, тим краще», «Чим більше синів, тим більше щастя».

Але Китай був вимушений законодавчо  обмежити розмір родини в 1970-х роках. Сьогодні середня кількість дітей, народжених однією жінкою протягом життя, в Китаї знизилась з 5,8 до 1,8. Громадянам КНР зазвичай дозволяють мати не більше однієї дитини на родину (за винятком багатоплідних  пологів), або двох на одну родину у  селі (при умові, що перша дитина – дівчина). Політика по обмеженню  народжуваності залежить від провінцій (наприклад, у  мешканців Пекіну є  можливість мати двох дітей, якщо кожен  з батьків був єдиною дитиною  в своїй родині). Окрім того, обмеження  народжуваності не таке суворе у відношенні національних меншин. У останній час  з’явились плани відмовитись  від цієї політики, але на законодавчому  рівні поки це ніяк не відобразилось.

За час діяльності політики планування народжуваності в Китаї  народилось на 400 млн. дітей менше, ніж могло б бути без цих мір. Сумарний коефіцієнт народжуваності в Китаї складає 1,8. На сьогодні населення Китаю – 1,3 мільярда осіб.

Але окрім позитивних наслідків  є і негативні. Китайське суспільство  нині признано старіючим, у наш час  знову зростає смертність тому, що зараз кількість літнього населення зростає. А відсоток громадян до 15 років знижується. У перші роки існування КНР на молодий вік приходилось 34% населення, але внаслідок жорстокої демографічної політики,спрямованої на зниження народжуваності, кількість людей у віці до 15 років значно впала до 20,8% від загальної чисельності населення. Також відслідковується порушення статевого балансу населення на117 хлопчаків народжується 100 дівчат, що не є природним. Це пов’язано із традиційними поглядами китайців, які вважали, що головне щастя для родини – народити хлопчика. Але з цим почали боротися на законодавчому рівні, лікарів які роблять аборти за статевими ознаками може очікувати ув’язнення.

Цілком політику планування народжуваності треба проводити  послідовно, результати не можуть бути швидкими, найбільш оптимальний відрізок часу для проведення цієї політики складає 25-30 років.

Список використаної літератури

1. Демографічний довідник «Населення світу» - М.: «Думка»; 1989 . – 478 с.
2. Максаковский В.П. Экономическая и социальная география мира: Учебник для 10 класса -  М.: Просвещение; 2006. - 358с.
3. Прибиткова І.М. Основи демографії: Посібник для студентів гуманітарних і суспільних факультетів ВНЗ – К.:АртЕк; 1997. – 253с.
4. Цыцарова Т.Е. Демография: Учебное пособие / Ульяновск 2009. - 96с.
5. Демографічна політика http://geo.1september.ru/article.php?ID=200103706

6. Китай планує змінити демографічну політику http://news.vl.ru/world/2008/02/29/kitdeti/

7. Якщо б не політика планування народжуваності, в Китаї мешкало б 1,7 млрд.  http:// demographia.ru/articles_N/index.html?idR=24&idArt=487