Демокріт та його погляди на природу душі

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І  НАУКИ УКРАЇНИ

НАЦІОНАЛЬНИЙ ПЕДАГОГІЧНИЙ УНІВЕРСИТЕТ ІМЕНІ М.П. ДРАГОМАНОВА

ІНСТИТУТ СОЦІОЛОГІЇ, ПСИХОЛОГІЇ ТА УПРАВЛІННЯ

КАФЕДРА ТЕОРЕТИЧНОЇ ТА КОНСУЛЬТАТИВНОЇ ПСИХОЛОГІЇ

РЕФЕРФТ

на тему: «Демокріт та його погляди на природу душі»

                    Студента групи ПС-10

                    Жолобовича Андрія

                    Викладач

                    Лисенко Ірина Миколаївна

Київ  2011.                                                       

                     Демокріт та його погляди на природу душі

На думку більшості  філософів, Демокріт народився в 460 р. до н.е., помер у 360/370 р. до н.е. Родом  з Абдер, які вважалися в Греції не тільки глухий інтелектуальної провінцією, але навіть просто містом дурнів. Але загальне "Абдер" - простак, простак, дурень - стало власним ім'ям одного з найвидатніших мислителів. Демокрит походив із знатної родини і був багатий, але багатство закинув, все життя провів у бідноті, вдаючись до виключно любомудра.

За переказами, Демокріт був учнем якихось магів  і халдеїв, яких цар Ксеркс надав  його батька в якості вчителів, коли гостював у нього, у них-то Демокрит ще в дитинстві перейняв науку  про богів і зірках. У нього були зв'язки з сучасними вченими. Старовинні повідомляють, що Демокріт був учнем свого попередника і друга Левкіппа, спілкувався з Анаксагор, був знайомий з працями вчених країн Сходу.

Існують відомості, що він зробив подорож до Єгипту, Персії і навіть Ефіопію та Індію. Повернувшись із подорожі, він вів скромний і відокремлений спосіб життя, займаючись наукою та цінуючи її так високо, що, як кажуть, "сказав, що він вважав за краще б одне пристойне пояснення сану перського царя". Заздрісники звинуватили його в тому, що він всупереч законам абдерскім, розтратив який отримав спадщину; у відповідь він "прочитав народу свій" Великий Мірострой ", найкраще з усіх його творів, і отримав за нього в нагороду п'ятсот талантів (багато це чи мало? Згадаймо , що все майно Сократа коштувало 5 талантів); мало того, на честь його спорудили мідні статуї, а коли він помер, то поховали його на державний рахунок, - а жив він понад сто років ".

Численні свідчення і легенди говорять про Демокрит, як про "Сміхотливі філософа", "настільки несерйозним здавалося йому все, що робилося всерйоз". Розповіді про нього свідчать про глибоку життєвої мудрості філософа, про його спостережливості, великих знанні. Діоген Лаерцій наводить список, що складається з більш ніж 60 творів Демокріта, головне місце, серед яких займають "Великий діакосмос", "Малий діакосмос", "Про логіку, або Мірило". Від творів Абдеріта збереглися лише фрагменти, перемішані з фрагментами і переказами Левкіппа в майже нерозрізнене ціле. Мабуть, чималу роль зіграли в плачевною долю творів філософа світоглядні суперечки: "Арістоксен у своїх" Історичних записках "повідомляє, що Платон хотів спалити всі твори Демокріта, які тільки міг зібрати, але піфагорійці Амікл і Кліній перешкодили йому, вказавши, що це марно: книги його вже у багатьох на руках ".

Демокріт першим у давньогрецькій філософії вводить  в науковий обіг поняття причини. Випадковість він заперечує в сенсі безпричинно.

Демокрит і його атомістична теорія

Трактування буття  в філософії Демокріта 

Знаменитий грецький філософ Демокріт приймає тезу про  те, що буття є щось просте, розуміючи  під ним неподільне - атом ( "атом" по-грецькому означає "нерассекаемое", "нерозрізаними"). Він дає матеріалістичну трактування цього поняття, мислячи атом як найменшу, далі не ділимо фізичну частку. Таких атомів Демокрит допускає безліч, тим самим відкидаючи твердження, що буття - одне. Атоми, по Демокріту, розділені порожнечею; порожнеча - це небуття і, як таке, непізнавана: відкидаючи твердження Парменіда про те, що буття не множественно.

Демокрит, поряд  з Левкіппа, вважається одним із засновників давньогрецького атомізму. На перший погляд вчення атомізму гранично просто. Початок всього сущого - неподільні частки-атоми і порожнеча. Ніщо не виникає з неіснуючого і не знищується в неіснуюче, але виникнення речей - є з'єднання атомів, а знищення - розпад на частини, в межі на атоми. Все виникає на певному підставі і за необхідності; причина виникнення - вихор, який і іменується необхідністю. Відчуваємо ми тому, що в нас потрапляють "відікі", що відокремлюються від речей. Душа - сукупність особливих атомів. Кінцева мета людини - душевний добробут, при якому душа перебуває в спокої і рівновазі, не бентежить ні страхом, ні марновірством, ні якої б то не було іншої пристрастю.

Все, що існує, - це атоми і порожнеча. У нескінченній порожнечі-просторі рухаються, поєднуючись між собою, нескінченна за кількістю та формами тільця; останні відрізняються один від одного формою, порядком, поворотом. Виникає питання - що змушує нас стверджувати, що є якісь неподільні тільця, що матерія не ділена до нескінченності? Левкіпп і Демокрит були уважними слухачами Зенона і від них не випали ні сильні ні слабкі сторони його міркувань, зокрема, зміст апорії проти безлічі: якщо розділити тіло на нескінченне число частин, то або ці частини не будуть мати величини - і тоді їх сума, тобто оригінал тіло звернеться в ніщо, або вони будуть мати величину - але тоді їх сума буде нескінченно велика. Але й те, й інше безглуздо. Однак Апорія не виникає, якщо припустити існування межі подільності - неподільний далі атом. Атоми досить малі, але ж просте спостереження показує, що матерія дійсно ділена на дуже малі, навіть не помітні оком частки. Такі пилинки, видимі в промені світла, що падає в темну кімнату. "Демокріт не говорив, що ці видимі через вікно, підняті (вітром) порошинки (і є ті частинки), з яких складається вогонь або душу, або що взагалі ці пилинки суть атоми, але він говорив:" Ці пилинки існують у повітрі, але так як вони не помітні з-за дуже малої величини, то і здається, що вони не існують, і тільки промені сонця, проникаючи через вікно, виявляють, що вони існують. Подібним же чином має також неподільні тіла, дрібні й неподільні із-за дуже малої величини "(Левкіпп).

Таким чином вирішені відразу дві проблеми. Множинність  сущого не веде більше до суперечностей: будь-яке тіло можна розділити  на кінцеве безліч частинок, що мають величину, а потім знову з них скласти. А "буття" еліатів знаходить втілення в атомі: він єдиний, неподільний, незмінний, неунічтожім, відповідаючи всім вимогам парменідова "буття". Тільки атомів багато. А для того, щоб вони могли існувати як кількість, необхідна порожнеча, яка відділяла би один атом від іншого і зумовлювала можливість переміщення атомів - руху. Порожнеча - це вже не "неіснуюче" еліатів, але існуюче ніщо.

Демокрит, однак, згоден з еліатів, що тільки буття пізнаванності. Характерно також, що і Демокріт розрізняє світ атомів - як істинний і тому пізнаваний лише розумом - і світ чуттєвих речей, що представляють собою лише зовнішню видимість, сутність якої складають атоми, їх властивості та утворення. Атоми не можна бачити, їх можна лише мислити. Тут, як бачимо, теж зберігається протиставлення "знання" і "думки". Атоми Демокріта розрізняються за формою і величиною; рухаючись в порожнечі, вони з'єднуються ( "зчіплюються") між собою через відмінність за формою: у Демокріта є атоми круглі, пірамідальні, криві, загострені, навіть "з гачками". Так з них утворюються тіла, доступні нашому сприйняттю.

Демокрит запропонував продуманий варіант механістичного пояснення світу: ціле у нього є сумою частин, а безладний рух атомів, їх випадкові зіткнення виявляються причиною всього сущого. У атомізму відкидається положення еліатів про нерухомість буття, оскільки це положення не дає можливості пояснити рух і зміна, що відбувається в чуттєвому вирі. Прагнучи знайти причину руху, Демокрит "розбиває" єдине буття Парменіда на безліч окремих "битій" - атомів, які трактує матеріалістично.

Доказ існування  порожнечі в Демокріта і атомістів взагалі зводиться до того, що, по перше, без порожнечі не було б можливо переміщення, тому що наповнене не може воспріять в себе ще щось, по-друге, про її існування говорить наявність таких процесів, як ущільнення і згущення, можливі тільки в тому випадку, якщо між тілами і їх частинами існують порожні проміжки. Пустота абсолютно однорідна і може існувати як розмістить тіла, так і без них. При цьому вона існує як поза тіл, розмістить їх у себе, відокремлюючи їх одне від одного, так і всередині складних тіл, відокремлюючи один від одного їх частини. Лише атоми не містять порожнечі, чим пояснюється їх абсолютна щільність, - немає куди вставити лезо, щоб розрізати атом, або розколоти його.

Що стосується числа  атомів у світі, то Демокріт визнає його нескінченним. А отже, нескінченної повинна бути і порожнеча, бо кінцеве простір не може вмістити нескінченного числа атомів і нескінченного числа складаються з них світів. Важко сказати, що виявляється тут перший допущенням - нескінченність числа атомів або нескінченність порожнечі. І те, і інше грунтується на тому аргумент, що як число атомів, так і величина порожнечі "не більше таке, ніж інше". Поширюється цей аргумент і на число форм атомів, яке, на Демокріту, також нескінченно.

Нескінченність  світу в просторі тягне вічність у часі і нескінченність (безначального) руху. Аристотель повідомляє, що Демокріт стверджував: "вічне і нескінченне не має початку, а причина є початок, вічне ж безмежна, тому запитувати, яка причина будь-якої з таких речей, на думку Демокріта, те саме, що шукати початок нескінченно". Таким чином, атомізм визнає вічність світу в часі, нескінченність у просторі, нескінченність числа атомів і складених з них світів.

Погляди Демокріта  на природу душі людини

Послідовно матеріалістичну Демокрит позицію займає і в питанні про природу душі і пізнання. Відомо, що часто психічна діяльність людини пояснюється наявністю в його тілі специфічної субстанції або сили - "душі".

У неорганічної природі  все відбувається не за цілями і  в цьому сенсі випадково, а  в учня можуть бути і цілі, і кошти. Таким чином, погляд Демокріта на природу душі є строго причинним, детерміністичних.

Він проповідував матеріалістичну послідовну позицію у вченні про природу душі і пізнання. "Душа, по Демокріту складається з кулястих атомів, тобто подібна до вогню".

Атоми душі мають  здатність до відчуття. Чуттєві якості суб'єктивні (смак, колір ...) звідси, він робив висновок про ненадійність чуттєвого пізнання (Мед гіркий для хворого жовтяницею і солодкою здоровій).

Але в той же час, він вважав, що без "темного" знання, що отримується з відчуттів не може бути ніякого знання. "Сформулювавши важливу здогад про взаємозв'язок чуттєвого і розумного, Демокріт не зміг ще дати опису механізму переходу від одного до іншого. Йому невідомі мабуть, логічні форми та операції: судження, поняття, умовивід, узагальнення, абстрагування". Втрата "Канону", його логічного твори, не дозволяє виявити його роль в цьому.

Складніше було аналогічним  чином пояснити відчуття і мислення. Атомістичне пояснення відчуттів  грунтується на уявленні про те, що атоми душі мають здатність  до відчуттів. У той де час Демокріт приймає в якості єдино сущого тільки атоми та порожнечу, тоді як чуттєві якості, такі, наприклад, "протилежністю" іонійців (сухе - вологе, тепле і холодне), існують тільки "на думці". Інакше кажучи, почуттєві якості - смак, теплота і т.д. - Суб'єктивні, маючи, однак, об'єктивну основу у формі, порядку і розташуванні атомів. Здатність же до сприйняття корениться в особливі властивості атомів душі. Звідси робиться висновок про ненадійність чуттєвого пізнання, не здатного дати істину - адже атоми і порожнеча почуттям недоступні.

Сприйняття зовнішніх  предметів вимагає, з цієї точки зору, безпосередніх контактів сприйманого з органом почуття. І якщо слух, дотик, смакові відчуття зрозумілі, то як бути із зором на відстані?

Демокрит уникає труднощів, створюючи теорію "закінчення". Відповідно до цієї теорії, від предметів  відокремлюються найтонші оболонки, як би копії. Демокріт називає їх "образами" або "подоби", "зображеннями". Потрапляючи в око, вони і викликають уявлення про предмет.

Погляди Демокріта  на людину, суспільство, мораль і релігію

Цікаві погляди Демокріта на людину, суспільство, мораль і релігію. Він інтуїтивно вважав, що перший з людей вели невпорядкованих життя. Коли вони навчилися видобувати вогонь, у них потроху стали розвиватися різні мистецтва. Він висловив версію, що мистецтво зародилося шляхом наслідування (Ми навчилися від павука - ткацтва, від ластівки - будувати будинки і т.д.), що закони створюються людьми. Писав про поганих і хороших людей. "Погані люди дають клятви богам, коли потрапляють у безвихідне становище. Коли ж від нього позбулися, все одно клятв не дотримуються".

Демокрит відкидав божественне провидіння, загробне життя, посмертне відплата за земні вчинки. Етика Демокріта пронизана ідеями гуманізму. "Гедонізм Демокріта не тільки в задоволення, тому що вище благо блаженний стан духу і мера в задоволення".

Його моральні афоризми дійшли до нас у вигляді окремих  висловів. Наприклад, "багатий той, хто бідний бажаннями", "добро  не в тому щоб не робити несправедливості, а в тому, щоб навіть не бажати цього" і т.д.

Ідеалом державного устрою вважав демократичну державу, коли вона в благополуччі, все в благополуччі, коли воно гине - всі гинуть.

Левкіпп і Демокрит геніально поклали початок вчення про нескінченність світів. Вони продовжували розвивати здогад Анаксагора про суто фізичному походження і чисто фізичної, а не божественну природу світил і всіх явищ, які спостерігаються на небосхилі.

В цілому слід зазначити, що філософія Демокріта - енциклопедична наука, заснована на атомістичної гіпотезі.

Взаємозв'язок математики і філософії 

Питання про взаємозв'язок математики і філософії вперше був  заданий досить давно. Аристотель, Бекон, Леонардо да Вінчі - багато великих  розумів людства займалися цим  питанням і досягли видатних результатів. Це не дивно: адже основу взаємодії  філософії з якийсь із наук складає потреба використання апарату філософії для проведення досліджень в даній області; математика ж, безсумнівно, найбільше, серед точних наук піддається філософському аналізу (у силу своєї абстрактності). Поряд із цим прогресуюча математизація науки робить активний вплив на філософське мислення.

Спільний шлях математики і філософії почався в Древній  Греції біля VI століття до н.е.

Демокріт був, на думку Маркса, "першим енциклопедичним розумом серед греків". Діоген Лаерцій (III ст. Н.е.) називає 70 його творів, у яких були освітлені питання філософії, логіки, математики, космології, фізики, біології, громадського життя, психології, етики, педагогіки, філології, мистецтва, техніки й інші. Аристотель писав про нього: "Взагалі, крім поверхневих вишукувань, ніхто нічого не встановив, крім Демокріта. Що ж стосується його, то виходить таке враження, що він передбачив усе, та й у методі обчислень він вигідно відрізняється від інших "

Вступною частиною наукової системи Демокріта була "каноніка", в якій формулювалися  і обгрунтовувалися принципи атомістичної філософії. Потім випливала фізика, як наука про різні прояви буття, і етика. Каноніка входила у фізику в якості вихідного розділу, етика ж будувалася як породження фізики. У філософії Демокріта насамперед встановлюється розходження між "справді сущим" і тим, що існує тільки в "загальній думці". Істинно сущими вважалися лише атоми і порожнеча. Як справді суще, порожнеча (небуття) є така ж реальність, як атоми (буття). "Велика порожнеча" безмежна і укладає в собі все існуюче, у ній немає ні верха, ні низу, ні краю, ні центру, вона робить перериваної матерію і можливим її рух. Буття утворять незліченні дрібні якісно однорідні першотільця, що розрізняються між собою по зовнішніх формах, розміру, положенню і порядку, вони далі неподільні внаслідок абсолютної твердості і відсутності в них порожнечі і "по величині неподільні". Атомам самим по собі властиво невпинне рух, розмаїтість якого визначається нескінченною розмаїтістю форм атомів. Рух атомів вічно і в остаточному підсумку є причиною всіх змін у світі.

Задача наукового  пізнання, згідно Демокріту, полягає в тому, щоб явища, що спостерігаються звести до області "щирого сущого" і дати їм пояснення виходячи з загальних принципів атомістики. Це може бути досягнуте за допомогою спільної діяльності відчуттів і розуму. Гносеологічну позицію Демокріта Маркс сформулював у такий спосіб: "?? емокріт не тільки не віддалявся від світу, а, навпаки, був емпіричним природодослідником ". Зміст вихідних філософських принципів і гносеологічні установки визначили основні риси наукового методу Демокріта:

а) в пізнанні виходити від одиничного;

б) будь-які предмет і явище розкладені до найпростіших елементів (синтез) і пояснити виходячи з них (аналіз);

в) розрізняти існування "по істині" і "відповідно до думки";

г) явища дійсності - це окремі фрагменти упорядкованого космосу, що виник і функціонує в  результаті дій чисто механічної причинності.

Математика по праву  повинна вважатися в Демокріта  першим розділом власне фізики і випливати безпосередньо за канонікою. Справді, атоми якісно однорідні і їхні первинні властивості мають кількісний характер. Однак було б неправильно трактувати вчення Демокріта як різновид піфагореїзму, оскільки Демокріт хоча і зберігає ідею панування у світі математичної закономірності, але виступає з критикою апріорних математичних побудов піфагорійців, вважаючи, що число повинне виступати не законодавцем природи, а вилучатись з неї. Математична закономірність виявляється Демокрітом з явищ дійсності, і в цьому сенсі він передбачає ідеї математичного природознавства. Вихідні початку матеріального буття виступають у Демокріта в значній мірі як математичні об'єкти, і відповідно до цього математиці приділяється видне місце в системі світогляду як науці про первинні властивості речей. Однак включення математики в підставу світоглядної системи зажадало її перебудови, приведення математики у відповідність із вихідними філософськими положеннями, з логікою, гносеологією, методологією наукового дослідження. Створена в такий спосіб концепція математики, називана концепцією математичного атомізму, виявилася істотно відмінною від попередніх.

У Демокріта всі  математичні об'єкти (тіла, площини, лінії, точки) виступають у визначених матеріальних образах. Ідеальні площини, лінії, точки в його навчанні відсутні. Основною процедурою математичного  атомізму є розкладання геометричних тіл на найтонші листочки (площини), площин - на найтонші нитки (лінії), ліній - на дрібні зернятка (атоми). Кожен атом має малу, але ненульову величину і далі неподільний. Тепер довжина лінії визначається як сума містяться в ній неподільних частинок. Аналогічно вирішується питання про взаємозв'язок ліній на площині і площин у тілі. Число атомів у кінцевому обсязі простору не нескінченно, хоча і настільки велике, що недоступно почуттям. Отже, головною відмінністю навчання Демокріта від розглянутих раніше є заперечення ним безкінечної подільності. Таким чином він вирішує проблему правомірності теоретичних побудов математики, не зводячи їх до чуттєво сприйнятим образів, як це робив Протагор. Так, на міркування Протагора про торканні окружності і прямої Демокріт міг би відповісти, що почуття, що є відправним критерієм Протагора, показують йому, що чим точніше креслення, тим менше ділянка торкання; в дійсності ж ця ділянка настільки малий, що не піддається чуттєвому аналізу, а відноситься до області щирого пізнання.

Керуючись положеннями  математичного атомізму, Демокріт проводить  ряд конкретних математичних досліджень і досягає видатних результатів (наприклад, теорія математичної перспективи і проекції). Крім того, він зіграв, за свідченням Архімеда, важливу роль у доказі Евдокса теорем про обсяг конуса і піраміди. Не можна з упевненістю сказати, чи користувався він при рішенні цієї задачі методами аналізу нескінченно малих. А.О. Маковельскій пише: "Демокріт вступив на шлях, по якому далі пішли Архімед і Кавальєрі. Однак, підійшовши впритул до поняття нескінченно малого, Демокріт не зробив останнього рішучого кроку. Він не припускає безмежного збільшення числа доданків, що утворять у своїй сумі даний обсяг. Він приймає лише надзвичайно велике, що не піддається вирахуванню унаслідок своєї величезності число цих складових ".

Видатним досягненням  Демокріта в математиці з'явилася  також його ідея про побудову теоретичної  математики як системи. У зародковій формі вона являє собою ідею аксіоматичної  побудови математики, що потім була розвита в методологічному плані Платоном і одержала логічно розгорнуте положення в Аристотеля.

Висновок 

Таким чином Демокріт першим у давньогрецькій філософії  вводить в науковий обіг експліцитно  сформульоване поняття причини  і розвиває систему матеріалістичного детермінізму.

Важко сказати, чи є коливальний рух, по Демокріту, невід'ємною властивістю атомів, або ж воно породжується їхніх  зіткнень. У всякому разі, ясно, що Демокріт не звертається з метою пояснення до розумного початку, впорядковує рух. Саме тому критики звинувачують засновника атомізму у зловживанні випадковістю і неспроможності пояснити, яким чином із неупорядкованого рухи виходять закономірність і необхідність. Але Демокріт вважає оригінал рух не безладним, а з самого початку підлеглим певної закономірності. Це - закономірність з'єднання подібного з подібним.

Демокріту для пояснення  світових процесів вистачає атомів, порожнечі і руху. Рухаються атоми збираються в "вихор"; поширюючись по окремих місцях у порожнечі, вони утворюють окремий світ, обмежений своїм "небом". Виникнення світу і всіх речей в ньому відбувається в результаті з'єднання атомів, знищення ж зводиться до роз'єднання і розпаду на складові частини.

Демокрит ввів в етику первинні розробки таких понять, як совість, тобто вимога соромитися своїх власних ганебних вчинків, борг і справедливість.

Етика Демокріта  не становить єдиної, логічно стрункої системи. Його етичні причини дійшли до нас у вигляді окремих афоризмів. Є деякі підстави думати, що це результат певної обробки тих творів філософа, де етика викладалася в систематичній формі. Однак принципи демоктрітовой етики дозволяють пролити додаткове світло на політичне вчення мислителя.

Етична концепція Демокріта зберігає ту основу характерних характеристик, яка властива всієї античної філософії, - споглядальність. Усуваючи все, що перешкоджає блаженного стану духу, виявляючи ідеал морального життя, Демокріт не бачить в філософії засоби перетворення існуючого суспільства, - його завдання не виходить за межі його пояснення.

                                   Природа Душі

Душа - сукупність особливих атомів. Кінцева мета людини - душевний добробут, при якому душа перебуває в спокої і рівновазі, не бентежить ні страхом, ні марновірством, ні якої б то не було іншої пристрастю.  
Послідовно матеріалістичну позицію Демокріт займає і в питанні про природу душі і пізнання. Відомо, що часто психічна діяльність людини пояснюється наявністю в його тілі специфічної субстанції або сили - "душі".  
У неорганічній природі все відбувається не по цілях і в цьому сенсі випадково, а в учня можуть бути і цілі, і кошти. Таким чином, погляд Демокріта на природу душі є строго причинним, детерміністичних.  
Він проповідував послідовну матеріалістичну позицію у вченні про природу душі і пізнання. "Душа, по Демокриту складається з кулястих атомів, тобто подібна до вогню".  
Атоми душі мають здатність до відчуття. Чуттєві якості суб'єктивні (смак, колір ...) звідси, він робив висновок про ненадійність чуттєвого пізнання (Мед гіркий для хворого жовтяницею і солодкою здоровій).  
Метріопатія (грец. metriopбtheia, від mйtrios - помірний і pбthos - пристрасть), термін давньогрецької етики, що означає вимогу помірності в пристрастях. Противополагается апатії - відсутності пристрастей. Особливого розвитку М. отримала в етиці Демокріта і Епікура, які рекомендували помірність в чуттєвих насолодах в якості необхідної умови для досягнення душевного спокою. У Демокріта помірність виступає в якості основної норми поведінки  
В етиці Демокріт дотримується принципу: "душа - лежбище долі" та призначення її - розвинути свій потенціал у щасливому або нещасливому напрямку. Життя людини - є, перш за все, задоволення тілесних потреб. Суспільство, вважає він, виникло тоді, коли "... ми навчилися від павука ткацтва і штопання, від ластівки - спорудження будинків, від співочих птахів - лебедя і солов'я - співу".  
 
 
Але в той же час, він вважав, що без "темного" знання, одержуваного з відчуттів не може бути ніякого знання. "Сформулювавши важливу здогад про взаємозв'язок чуттєвого і розумного, Демокріт не зміг ще дати опису механізму переходу від одного до іншого.  
Вже античні філософи (Демокріт, Епікур) в різних видах стверджували, що людина - егоїст від природи і що з цього повинна виходити всяка моральність.  
Демокріт одним з перших в античній філософії дав розгорнуте уявлення про процес пізнання, виділивши в ньому чуттєву і розумову бік і визначивши їх співвідношення. Пізнання, говорив він, йде від почуттів до розуму. Чуттєве пізнання є результат впливу атомів. Різниця чуттєвих образів зумовлено відмінністю форм, будовою атомів. Наприклад, зоровий образ з'являється в процесі "від літання" від речей їх мікроскопічних копій, образів. Останні потрапляють в око і в ньому з'являється зоровий образ.  
Раціональне пізнання є, по Демокриту, продовження чуттєвого. Розум - це більш тонкий зоровий орган, тобто це своєрідне "логічне зір". Демокріт не робить різниці між матеріальним та ідеальним. Душа людини є сполука легко збуджуються сферичних і гладких атомів, які є божественними.  
 
Про моральність.  
Демокріт прийняв гарячу участь у суперечці про гідність людини - про те, що пізніше було названо цінностями, тобто про те, що для людини найбільш важливо, як, в ім'я чого людина повинна жити. Його, як і мудреців попередників, хвилювали питання, які і сьогодні залишаються животрепетними: чи існують принципи, які можна назвати найбільш високими моральними підставами життя? А якщо існують, то в чому вони полягають? Втрутившись у суперечку софістів і Сократа, Демокріт проявив прагнення відстояти власну індивідуальну позицію у світі, в якому існують самі різні устремління, погляди, інтереси, - позицію мудреця, який живе не лише мудрістю, не тільки ідеальним, не тільки інтелектуальними турботами. Але при цьому він твердо і чітко розрізняє, розділяє, навіть протиставляє так звані тілесні блага і задоволення - і душевне благо, яке вважає божественним. «Не тілесні сили і не гроші роблять людей щасливими, але правота і багатостороння мудрість», - говорить Демокрит. Тут чути відлуння полеміки зі співвітчизниками, сучасниками, зокрема з тими, хто закидав йому «розбазареним» батьківськими грішми. «Тілесна краса людини, - згідно Демокріту, - є щось скотоподібної, якщо під нею не ховається розум».  
Таке протиставлення говорить про несумісність в очах Демокріта - і, напевно, багатьох його однодумців - правоти, мудрості, з одного боку, і прагнення до матеріальних благ, перш за все до грошей, - з іншого. «Як з ран найгірша хвороба є рак, так при володінні грошима найгірше - бажання постійно додавати до них», - заявляє Демокріт.  
Обгрунтовуючи перевагу моральної позиції мудреця, Демокріт постійно наполягає на тому, що треба приборкувати бажання і пристрасті, виховувати помірний характер. Сильні бажання, спрямовані на досягнення чого-небудь іншого, роблять душу сліпий по відношенню до всього іншого, підкреслює Демокріт, яку залучає повнота життя. Він наполягає на тому, що «свиноподібного ті люди, які прагнуть до розкоші». Щастя, по Демокриту, в хорошому настрої, в його незворушності, гармонії, симетрії, в безстрашності душі. Всі ці якості, устремління душі і об'єднуються у Демокріта в понятті про вище благо. Зовсім не вважаючи, що досягти такого стану дуже легко, він драматично розповідає про безперервну тяжбі душі і тіла, яку, ймовірно, не раз відчував на собі. Не тільки тіло винне перед душею, Душа, при неправильному вживанні може стати для тіла постійним джерелом нещастя.  
Не погоджуючись з софістами в тому, що ніяких стійких цінностей немає, Демокріт особливого значення надає таким цінностям, як справедливість, чесність, істина. Люди зазвичай знають, що такі цінності існують, і можуть до них прагнути. «Має перешкоджати, - каже філософ, - скоєння несправедливого вчинку. Якщо ж ми цього не в змозі зробити, то, принаймні, ми повинні не сприяти несправедливого вчинку ». Розвиваючи і поглиблюючи думку, він стверджує: «Не зі страху, але з почуття обов'язку має утримуватися від поганих вчинків». Згідно Демокріту, «здійснює несправедливість найнещасніші несправедливо страждає». Правильна чи неправильна ця думка з життєвої точки зору, але Демокріту важливо відстояти її як моральну істину.  
Він нерідко говорить про те, що справжня доброчесність у вчинках повинна бути протиставлена ​​промов про чесноти, тому «повинне привчати себе до доброчесним справах і вчинках, а не до промов про чесноти». При цьому Демокріт виділяє не тільки дуже високі цінності - такі, як справедливість, чесність. Нерідко філософ з пристрастю відстоює цінності дружніх, теплих, довірчих відносин між людьми, які в давньогрецькому світі ставали все більш проблематичними і тому набували нову значимість; різко виступає проти заздрісність, недоброзичливості, користолюбства. «Справжній благодійник, - говорить Демокрит, - не той, хто має на увазі відплату, а той, хто хоче зробити добро». «Має соромиться самого себе стільки ж, як і інших людей. ... У кожній душі повинен бути написаний закон: Не роби нічого непристойного!»  
Міркування Демокріта про цінності досить прості. Вони навряд чи шикуються в якусь струнку концепцію. Це, швидше, захист цінностей-чеснот, які йому особисто як філософу мудрецю найбільш дороги. Це і міркування про моральність на рівні філософської моралістікі, яка дуже близька до простого, життєвої-моральному міркуванню гречні, доброчесного, духовно орієнтованого людини; і проповідь аскетизму, пов'язаного з високими інтелектуальними насолодами. Філософ-мудрець відстоює етичний ідеал людини, спрямованого до духовних благ, підкреслює привабливість і мудрість людяного, гуманного характеру, врівноваженого, неметушливий способу життя. З невибагливістю, простотою етики Демокріта пов'язана спостережена Цицероном особливість його морального філософування: у міркуваннях Демокріта найчастіше зустрічаються посилання на хороший настрій. Те, що говорить Демокрит, зауважує Цицерон, чудово, проте не цілком закінчено, бо трохи сказано про чесноти, та й те, що сказано, не пояснено.  
Міркування Демокріта про моральність досить тісно пов'язані з його уявленням про суспільство, державу, з його політичними уподобаннями. Демокріт - захисник демократії, хоча, ймовірно, і критик окремих сторін того втілення, яке вона набула в античності. Деякі найважливіші принципи демократії у поєднанні зі згаданими духовними цінностями і є соціально-моральний ідеал Демокріта. Для нього бідність в демократії настільки ж краще так званого благополуччя громадян при царях, наскільки воля краще рабства. Демокріт вважає, що якомога більше людей повинне брати участь у громадських справах. Його аргументація на користь цієї тези - скоріше практична, причому носить характер докази від протилежного: якщо не станеш брати участь у громадських справах, придбаєш погану репутацію. «Адже навіть і того, хто не ставиться з недбальством (до суспільних справ) і не здійснює несправедливості, загрожує небезпека придбати погану репутацію і навіть зазнати деякі неприємності». Перед нами важливе свідчення того, наскільки в рамках давньогрецької державності цінувалася соціальна активність громадян. Можна було придбати погану репутацію не тільки тоді, коли чоловік скоював погані вчинки, а й коли він взагалі нічого не робив для суспільства і держави.  
Демокріт висловлюється на користь узгодження інтересів, думок. Він вважає, що держава тим демократичніше, чим більше в ньому однодумності. Комусь із наших сучасників ця думка може здатися помилковою і навіть шкідливою: так ми настраждалися через насильно впроваджується, як здавалося, відсутнього однодумності. Але нам треба усвідомити і те, в чому правота Демокріта. Для Демокріта демократія - це однодумність, причому однодумність не на словах, а в реальних діях. Чим більше активно людей діють разом, тим швидше вони здатні прийти до згоди і справді приходять до нього. Шлях до запобігання конфліктів, поганих дій, до доброзичливості людей у ​​відношенні один до одного - соціальний шлях, який цілком узгоджуються з моральними ідеалами, які захищаються Демокрітом. Постійно відстоюючи права бідних, Демокріт в життєвій практиці слід проголошення ним ідеалу життя, не пов'язаної з устремлінням до багатства, або, як він говорив, зі «скотоподібної життям в розкоші». Але такий ідеал, усвідомлює Демокріт, повинен бути прийнятий добровільно. Він під силу лише небагатьом, справжнім мудрецям. Разом з тим філософ бере до уваги положення і переживання тих людей, які не хочуть залишатися в бідності.  
Держава, з точки зору Демокріта, має допомагати бідним, постійно орієнтуватися на них і оточувати їх турботою. У цій позиції, мабуть, немає великого протиріччя між Демокрітом і софістами, але є і співзвуччя з сократовско-плотоновской орієнтацією. А саме: Демокріт, як багато стародавні греки, виявляє не мале повагу до закону, повага до держави як такої. «Інтереси держави понад усе, не можна застосують насильство проти спільного блага. Добре керований місто є найбільший оплот », - говорить Демокрит. Закон покликаний «добре влаштувати життя людей», і він благотворно діє на тих, хто йому підкоряється. Отже, зло в державі укладено не в законах, які самі по собі непогані: вони не заважали б жити кожному вільно, благополучно, якщо б одна людина не шкодив іншому. «Заздрість, - вважає Демокріт, - початок розбрату серед людей». «Пристойність, - стверджує він, - вимагає підпорядкування закону, влади і ще розумовому переваги». У поглядах Демокріта вже закладена та ідея, яка буде широко і повно розвинута потім в соціальній філософії Плотона. Це думка про державне управління як особливому і дуже високе мистецтво, якого треба спеціально навчатися.  
 
Демокріт був яскравим прихильником демократії, вважаючи, що "краще бути бідним в демократичній державі, ніж жити в багатстві при монархії". Демократія повинна підтримуватися самими громадянами, за допомогою створених ними законів. Закон необхідний, щоб допомогти щасливого життя людей, тому покору закону - є свідоцтво чесноти людини. А вищою моральністю Демокріт визнавав "блаженний стан духу", при якому душа перебуває в спокої і рівновазі, "не бентежить ні страхом, ні марновірством, ні іншою якою-небудь пристрастю". Тому "те, що те саме нам, то і потрібно вибирати, а чому ми чужі - того треба уникати". Для нього був характерний космополітизм: "Будь-яка земна обитель відкрита для мудреця: бо вітчизна для доблесної та доброчесним душі - весь універсум". Умоглядна атомістична концепція Демокріта мала історичне значення, так як в Новий час вона була покладена в основу природничо-наукової картини світу. Демокріта можна вважати останнім великим грецьким філософом-натуралістом, бо з його творчістю закінчується натуралістичний період давньогрецької філософії.