Державний бюджет України. 3

ЗМІСТ

ВСТУП 

1. Історія виникнення  Державного бюджету України 

1.1 Доходи і видатки княжої  казни за часів Київської Русі 

1.2 Бюджетні процеси польсько-литовської  доби української історії 

1.3 Бюджетні процеси Козацької  доби 

1.4 Бюджетні процеси в частині  України, що перебувала під  владою Росії 

1.5 Бюджетні процеси в частині  України, що перебувала під  владою Австрії та Австро-Угорщини 

1.6 Бюджетні процеси в Україні  в період з 1917 по 1922 рр. 

1.7 Бюджетні процеси в Україні  за часів Радянського Союзу 

2. Державний бюджет України на сучасному етапі розвитку 

2.1 формування Державного бюджету України 

2.2 Поняття бюджетного процесу 

2.3 Видатки Державного бюджету  України і їх види 

2.4 Поняття бюджетного фінансування 

ВИСНОВКИ 

СПИСОК ДЖЕРЕЛ

ВСТУП

Розвиток суспільно — економічних  відносин в Україні підтверджує  необхідність якомога скорішого  вирішення проблеми фінансової стабілізації - основи загальнодержавної стабілізації і виходу з економічної кризи. Основу фінансової політики становить  бюджетна політика, яка пов'язана  насамперед із формуванням і виконанням бюджетів усіх рівнів, цільових загальнодержавних  фондів.

Державний бюджет України - це головний фінансовий план країни, який віддзеркалює суспільно - економічний стан у державі. Економічна нестабільність і спад виробництва  негативно впливають на формування доходів та фінансування видатків бюджету. Бюджет, його дохідна частина прямо  пов'язані із Державною програмою  соціально-економічного розвитку України  на поточний фінансовим рік. І навпаки, виконання зазначеної програми залежить від її фінансового забезпечення. У цьому напрямку Державний бюджет виступає основою фінансування загальнодержавних  програм та сприяє їх виконанню. Державна програма соціально-економічного розвитку України і Державний бюджет України  мають своє особливе місце, роль і  призначення в системі суспільно-економічних  відносин.

1. Історія виникнення  Державного бюджету України

1.1 Доходи і видатки княжої  казни за часів Київської Русі

У перших століттях існування Київської  держави головним джерелом поповнення княжої казни була данина з підкорених народів, яку вони платили здебільшого  хутром. Перші руські князі стосовно своїх сусідів поводили себе як завойовники, збирали данину з вигодою для  себе, не піклуючись про долю своїх  підданих.

Потреби князя на перших порах обмежувались витратами на утримання своєї  військової дружини. Але згодом, коли почалася розбудова Києва, потреби  зросли, а відповідно і вимоги князя  збільшити надходження данини. Починаючи  з XI ст. усе вагомішу роль починають  відігравати внутрішні джерела. Певну частку доходів київська казна  отримувала від князівств, які входили  до складу Київської держави. Загалом, доходи і видатки княжої казни поділялись на зовнішні та внутрішні. До зовнішніх джерел доходів казни належали військова здобич, данина з підкорених народів, оплата військової допомоги союзним народам, мито від зовнішньої торгівлі, до внутрішніх – доходи від інших князівств Київської Русі, від органів судочинства, від надання позик, податкові платежі тощо. До зовнішніх напрямів видатків княжої казни відносились витрати на послів до інших держав, дарунки дружнім країнам, оплата послуг військових формувань інших народів, до внутрішніх – утримання княжого двору, апарату управління, збройних формувань, релігійних закладів, поточні соціальні потреби тощо [3].

1.2 Бюджетні процеси польсько-литовської  доби української історії

Вони характеризуються багаторівневістю, мінливістю і певною хаотичністю, що пояснюється тими соціально –  економічними процесами, що мали місце в цей період. Але певна впорядкованість все ж простежується. Цьому сприяло запровадження нових юридичних норм, поступовий відхід від звичаєвого права, зміцнення адміністративного впливу на економічні процеси.

Рівнів зборів податків було кілька – загальнодержавний, окремого князівства, повіту, села, окремого пана і, насамкінець, осадчого. Частину доходів держави  становили певні відрахування від  здійснення судових дій.

Крім податків і платежів, на користь  держави стягувалося мито з власників  сіл, доріг, полів, фільварників тощо. Воно могло бути в грошовій, натуральнів, виробітковій формі.

Після Люблінської унії почалося широке роздавання землі польським панам, що викликало стихійні втечі селян. Щоб їх втримати польські пани оголошували  «слободи» - звільнення від сплати податків на паншині на 20 – 40 років [3].

1.3 Бюджетні процеси Козацької  доби

У Новій Січі основу доходів становили  доходи від веденя господарства, хоча в окремі періоди правителі Росії щедро винагороджували запорожців за допомогу у військових операціях.

Податки стягувались через ціни на товари. Козаки, на відміну від  не козаків, не сплачували податків на споживчі товари.

Значну частину доходів отримувала Січ від зовнішніх надходжень – військова здобич, «царское жалование». Королі, царі, а потім і гетьмани, за послуги запорожців у військових битвах періодично пересилали на Січ гроші, провіант, різне спорядження.

Але в Новій Січі військова здобич не була основним джерелом доходів. Вагому їх частину приносила торгівля –  від продажу товарів за медами Січі, мито за транзит товарів.

У той час на Січі ще не знали  форм ведення бюджетного процесу, не дотримувались фінансових формальностей  і лише під кінець існування Січі у Коші була заведена деяка статистична  звітність та існувало фінансове  рахівництво під назвою «Секрети Війська Запорозького» [5].

1.4 Бюджетні процеси в частині  України, що перебувала під  владою Росії

Основним джерелом доходів у  Російській імперії у перщійполовині 19 ст. були оброчний і подушний податки з селян, шинкові та митні збори, податки з капіталів і торговельних оборотів. Платили ці податки, переважно, селяни і торговці. Дворяни сплачували незначні збори.

Крім сплати податків державі кріпаки  відбували панщину. Дещо кращим було становище селян, які йшли «на  оброк», тобто діставали право  сплачувати дідичеві певну суму грішми і мешками, де вони захочуть.

Видаткова частина бюджету на той  час становила майже 15 – 20 % національного  доходу Росії. Більшість витрат припадала  на воєнне і морське міністерства. Крім того, 10 % йшло на утримання двору, тоді як на освіту виділялось менше, ніж 1 % усіх бюджетних коштів.

Незважаючи на фінансові реформи, видатки бюджету зростали значними темпами, і якщо на початку 19 ст. сума державного боргу дорівнювала майже  чотирьом річним бюджетам Росії, то напередодні 1861 р. державний борг перевищував  річний бюджет майже у 8 разів.

За 15 років, починаючи з кінця 19 ст., бюджет Російської імперії одержував  з України 3289 млн. крб. прибутку, а  на потреби України залишалось 2605,2 млн. крб. Незважаючи на заходи, що їх проводив уряд з метою впорядкування надходжень до бюджету, державний борг невпинно зростав. Для стабілізації фінансової системи виникла необхідність грошової реформи, яка і була проведена  в 1897 р [4].

1.5 Бюджетні процеси в частині  України, що перебувала під  владою Австрії та Австро-Угорщини

Бюджет монархії Габсбургів бів, як і бюджет Росії, хронічно дефіцитним. Так, у 1882 р. надходження становили 448,2 млн. золотих римських, а витрати – 485,7 млн. Населення Галичини платило як прямі, так і непрямі податки. Прямі податки становили значну суму: лише податок на землю у 1883 р. становив 4,33 млн. золотих римських, податок на будинки – 3,67 млн., на заробітну плату – 747 тис. З цих сум на населення української частини Галичини припадало: податок на землю – 2,67 млн., податки на будинки – 2,26 млн., на заробітну плату 459 тис. У Галичині в 1910 р. заборгованість усіх землевласників становила значну суму – 1960 млн. крон.

Про колоніальний характер політики Австро-угорської монархії на Західноукраїнських землях свідчать дані державної статистики. Так, у 1883 р. було отримано прибутків  з Галичини 43,1 млн. золотих римських, а витрачено на цю частину імперії  лише 30 млн., у тому числі на українську частину Галичини припадало прибутків 26,6 млн. золотих римських, а витрачено  лише 19,3 млн. [3].

1.6 Бюджетні процеси в Україні  в період з 1917 по 1922 рр.

Через надзвичайну складність періоду, часту зміну політичної ситуації, громадянську війну бюджетних процесів як таких практично не було, хоча були окремі спроби забезпечити системність  державних надходжень і видатків.

Перший крок до самостійних бюджетних  відносин зробила Центральні Рада, відокремившись від фінансової системи  Росії і намагаючись забезпечити  власний грошовий обіг. Проте практично  Україна продовжувала залежати від  поставок російських грошових знаків. Збирання податків було абсолютно невпорядковано. Виплата заробітної плати робітникам і службовцям припинялась, купівельна спроможність населення знизилась. Ситуація дещо вирівнялась лише з випуском української грошової одиниці.

З приходом до влади гетьмана П. Скоропадського окремі економічні питання вдалося  вирішити, завдяки чому почала відновлюватись розбалансована фінансова система, вдалося створити державний бюджет. Стабільність грошової одиниці –  карбованця -  забезпечувалась природними багатствами України, а також  цукром [3].

1.7 Бюджетні процеси в Україні  за часів Радянського Союзу

Увійшовши до складу Радянського Союзу, Україна отримала певні атрибути державності, в тому числі й автономний бюджет. Однак треба зазначити, що він повністю формувався під контролем  Москви.

Орієнтований бюджет України на 1922 / 23 бюджетний рік було затверджено  РНК УСРР 24 жовтня 1922 р. і передано на розгляд у Москву дла включення в загальний бюджет Федерації держав. Цей бюджет мав щоквартально уточнюватись. Першою формою бюджеті йшли видатки, а потім доходи. У дохідну частину включались дотації з центру, оскільки перший бюджет України в складі СРСР був дефіцитним на 19,3 %.

У 1930 – 1931 рр. була проведена податкова  реформа, в результаті якої кількість  платежів, що сплачують підприємства до Державного бюджету скоротилася, у 1931 р. було скасовано обов’язкове  страхування майна державних  підприємств. Починаючи з 1936 р. вводився єдиний фонд директора, з якого здійснювались  заохочення працівників. З 1938 р. до Державного бюджету, куди входили всі місцеві  бюджети, почали включатись бюджети  державного соціального страхування. У післявоєнні роки бюджет України  зростав.

За даними офіційної статистики, завдання Державного бюджету до 1940 р. включно виконувалися з перевищенням доходів над видатками, хоча це не відповідало дійсності. До 1956 р. чильне місце в ньому займали видатки на соціально – культурні заходи. З другої половини 50 – х років швидкими темпами зростали видатки на народне господарство.

У Радянському Союзі вже у 1989 р. існував державний борг: консолідований дохід України – 34,9 % ВВП, у тому числі в бюджет України – 26,1 % ВВП. Видатки бюджету України (включаючи  витрати, що фінансувалися з колишнього союзного бюджету) становили 38,6 % ВВП, у  тому числі з бюджету України  – 25,7 % ВВП [6].

2. Державний бюджет  України на сучасному етапі  розвитку

2.1 Формування Державного бюджету України

Адміністративно - командна економічна політика в СРСР призвела до нерівномірного економічного розвитку усіх регіонів, створення неструктуризованого, неефективного та однобокого народногосподарського комплексу. Функціонування адміністративно-командної системи сприяло розподілу і перерозподілу більше 25 відсотків валового внутрішнього продукту СРСР, який вироблявся в Україні.

З проголошенням незалежності України  починається новий етап формування власної національної політики і  розвитку суспільно-економічних відносин. Початком економічних перетворень  в Україні стало прийняття  Закону УРСР " Про економічну самостійність  Української РСР" від 3 серпня 1990 року. Згідно з ним Україна самостійно визначає економічний статус і стратегію  соціально-економічного розвитку в  інтересах усього народу, а також  розробляє і формує незалежну  фінансову (бюджетну, податкову, валютну) політику в контексті загальнодержавної  економічної політики і займається її виконанням.

Фінансова політика охоплює нейтральну ланку системи економічних відносин і відіграє провідну роль у реалізації загальнодержавних функцій. Організація  і регулювання цих відносин здійснюються відповідно до діючого (фінансового  правового поля) етапу та стану  суспільно-економічного розвитку країни. Без врахування останнього політика стає гальмом розвитку економічних  відносин. Фінансова політика має бути жорсткою, але справедливою й активною, і повинна стимулювати економічне зростання, захищати національні інтереси та бути привабливою для суб'єктів іноземних країн. Побудова і формування фінансової політики – це досить складний процесс [1].

Практика розвитку фінансових відносин вимагає:

- по-перше, формувати Державний  бюджет України і Державну  програму соціально-економічного  розвитку України на основі  єдиної концепції суспільно-економічного  розвитку й у контексті загальнодержавної  фінансово-економічної політики;

- по-друге, досконалого аналізу  та оцінки соціально-економічного  стану регіонів і держави та  розробки реальних макроекономічних  показників розвитку на плановий  рік і перспективу;

- по-третє, виконання Державного  бюджету і Державної програми  соціально-економічного розвитку  має проходити у руслі єдиних  підходів, цілісного механізму, ефективних  норм і методів організації  фінансово-економічних відносин;

- по-четверте, підтримки загальних  принципів економічного розвитку  і, насамперед, принципу формування  і виконання доходів бюджету  за рахунок платежів, які активно  й ефективно впливають на виробництво,  виконання показників економічного  розвитку, а не шляхом розширення  кількості податків та зборів, як сьогодні відбувається, та  використання емісійних джерел  поповнення бюджету;

- по-п'яте, проведення належного,  своєчасного контролю та піднесення  рівня відповідальності за стан  виконання доходів бюджету та  показників соціально-економічного  розвитку регіонів, міністерств  (відомств), держави в цілому.

Бюджет є головним фінансовим документом країни. Виходячи з нього можна  зробити висновок, що вивчення бюджету (процесу його формування) є однією з першорядних задачею економічної  науки.

Пояснення цьому лежить у зв'язках  бюджетної політики з усіма сторонами  економіки країни. Так процес формування бюджету тісно пов'язаний із податковим законодавством, а також із процесом виробництва: або стимулює його, або  натискає. З іншого боку, розподіл бюджетних  засобів також тісно пов'язаний з виробництвом: фінансові вкладення  направляються у виробництво. Також із бюджету фінансуються соціально-необхідні програми і служби такі як: армія, міліція, охорона здоров'я і т.п.

Як очевидно з усього вищевикладеного  бюджет широко пов'язаний із добробутом країни. І це в черговий раз підкреслює всю актуальність проблеми бюджету  і процесу його нормування, і необхідність його вивчення [1].

2.2 Бюджетний процес

Бюджетний процес - регламентований  законодавством порядок, розглядання, затвердження бюджетів, їхнє виконання  і контроль за виконанням, затвердження звітів про виконання бюджетів, що входять у бюджетну систему України.

При формуванні Державного бюджету  основною задачею є його збалансованість  або говорячи іншими словами якнайближче  наблизитися до ідеального варіанта - це повне покриття витрат прибутками й утворення залишку засобів, тобто перевищення прибутків  над витратами.

Цього стану, на перший погляд, можна  досягти двома засобами:

1. зменшення розміру витрат

2. збільшення розміру прибутків

Державні витрати структурно можна  уявити так:

1. Витрати на соціальні послуги. 

2. Витрати на господарське споживання.

3. Витрати на озброєння і матеріальне  забезпечення зовнішньої політики.

4. Витрати адміністративно-управлінські.

5. Платежі по державному боргу.

З даної структури очевидно, що витрати державного бюджету виконують  функції політичного, соціального  і господарського регулювання.

Перше місце в бюджетних витратах займають соціальні статті: соціальні  посібники, утворення, охорона здоров'я  та ін. У ньому виявляється головний напрямок бюджетної політики, як і  всієї державної економічної  політики в цілому - стабілізація, зміцнення  і пристосування існуючого соціально-економічного ладу до розумів, що змінюються. Ці витрати  покликані зм'якшити диференціацію  соціальних груп, неминуче властиву ринковому  господарству.

У витратах на господарські споживання звичайно виділяються бюджетні субсидії підприємствам, сільському господарству, на здійснення державних програм. Усе  це робиться з метою стимулювання їхніх виробничих можливостей. Витрати на озброєння і матеріально-технічне забезпечення зовнішньої політики, а також адміністративне - управлінські витрати випивають на структуру попиту [2].

Кон'юнктурним цілям бюджетного регулювання служать витрати  по внутрішньому державному боргу (наприклад, дострокове погашення частини боргу), розміри витрат на кредити і субсидії приватним і державним підприємствам, сільському господарству, на створення  і удосконалення об'єктів інфраструктури, на закупівлю озброєння і військове  будівництво. Таким чином, держава  намагається задовольнити вимоги різноманітних  соціальних груп, зменшити соціальну  напруженість у товаристві.

У періоди криз і депресії витрати  державного бюджету на господарські споживання, як правило, ростуть, а під  час кон'юнктури - скорочуються.

Важливо відзначити, що структура  державного бюджету робить регулюючий вплив на розміри попиту і пропозиції, а також на галузеву і регіональну  структуру економіки, національну  конкурентноздатність на світових ринках.

Структуру державних прибутків  можна уявити наступним чином:

1. Податки (у тому числі акцизні  збори і мита).

2. Податкові надходження: прибутки  від державної власності, державної  торгівлі.

3. Внески в державні фонди  соціального страхування, пенсійний,  страхування від безробіття [2].

2.3 Видатки Державного бюджету  і їх види

Видатки з державного бюджету України  — це економічні відносини, які виникають  у зв'язку з розподілом централізованого фонду грошових коштів держави і  його використання за цільовим призначенням.

У зв'язку з переходом економіки  України на ринкові засади господарювання у бюджеті держави з'явились  нові напрямки спрямування коштів централізованого фонду, яких не було за умов командно - адміністративної системи. Так, низку  видатків перекладено на позабюджетні, соціальні та економічні фонди у  державному бюджеті України та місцевих бюджетах. Знайшли також відображення нові напрямки витрачання і бюджетних  коштів, а саме — соціальний захист населення, надання бюджетних позик, зовнішньополітична та зовнішньоекономічна  діяльність, національна оборона, обслуговування державного зовнішнього боргу, національна  космічна програма тощо.

Видатки бюджету поділяються на певні види, які можуть характеризуватись  якісно та кількісно.

Якісна ознака видатків характеризує їхнє суспільне призначення, а кількісна  — загальний обсяг. Ці дві ознаки можуть бути у протиріччі. Так, наприклад, потреби держави, що визначаються якісною  ознакою, часто перевищують кількісну, тобто суму видатків, яка потрібна для задоволення відповідних  потреб держави. Це призводить до негативних наслідків, а саме — до недофінансування видатків, передбачених законом про  державний бюджет, зростання зовнішнього  та внутрішнього боргу, дефіциту бюджету  та інфляції.

Під час кризи фінансові можливості держави обмежені, тому потреби суспільства  не відповідають обсягам наданих  коштів. Видатки бюджету у повному та всебічному обсязі характеризуються тим, яку вони відіграють роль і яке місце посідають у процесах суспільного відтворення, яке їхнє соціальне призначення.

За соціальним призначенням видатки  державного бюджету України поділяються  на: соціальний захист населення; фінансування соціально-культурних закладів, установ; фінансування науки, народного господарства і державних капітальних вкладень; фінансування національної оборони; правоохоронної діяльності та .забезпечення безпеки держави; утримання органів законодавчої, виконавчої та судової влади; фінансування зовнішньополітичної діяльності; заходів, пов'язаних із ліквідацією наслідків Чорнобильської катастрофи та соціальним захистом населення; видатки з обслуговування державного зовнішнього та внутрішнього боргів та інші видатки.

Співвідношення видатків між окремими групами визначається спрямованістю  бюджетної політики. Останніми роками найбільша частка видатків припадає на соціально-культурні заходи та соціальний захист населення. Це викликано кризою в економіці та необхідністю соціального  захисту громадян з невеликим  рівнем доходів [3].

Кошти Державного бюджету України  витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених Законом про Державний  бюджет. Кошти республіканського  бюджету Автономної Республіки Крим, місцевих бюджетів витрачаються лише на цілі і в межах, затверджених відповідно Верховною Радою Автономної Республіки Крим, місцевими радами народних депутатів. До державного бюджету України не включаються видатки, які не передбачені  законами України.

Поточні видатки — це витрати  бюджетів на фінансування мережі підприємству установ, організацій і органів  на початок бюджетного року, а також  на фінансування заходів із соціального  захисту населення та інших, що не належать до видатків розвитку. У складі поточних видатків окремо вирізняються видатки бюджету, зумовлені зростанням мережі перелічених вище об'єктів із зазначенням усіх факторів, які вплинули на обсяг видатків.

Видатки розвитку — це витрати  бюджетів на фінансування інвестиційної  діяльності, зокрема, фінансування капітальних  вкладень виробничого і невиробничого  призначення, фінансування структурної  перебудови народного господарства, субвенції та інші видатки, пов'язані  з розширеним відтворенням. Забороняється  використання бюджетних коштів для  фінансування позабюджетних фондів. Позабюджетні фонди можуть бути утворені за рахунок надходження від необов'язкових  платежів, добровільних внесків фізичних і юридичних осіб, інших позабюджетних  джерел [3].

Державний бюджет України передбачає видатки на:

— фінансування загальнодержавних  централізованих програм підтримання  та підвищення життєвого рівня населення, заходів щодо соціального захисту;

— фінансування заходів у галузі освіти, культури, науки, охорони здоров'я, фізичної культури, молодіжної політики, соціального забезпечення, що має  загальнодержавне значення;

— фінансування виробничого і невиробничого  будівництва, геологорозвідувальних, проектно-пошукових та інших робіт, що здійснюються відповідно до загальнодержавних  програм;

— національну оборону;

— охорону навколишнього природного середовища;

— утримання правоохоронних і митних органів;

— утримання органів законодавчої, виконавчої, судової влади та прокуратури;

— здійснення зовнішньоекономічної та зовнішньополітичної діяльності;

— трансферти, що передаються з  державного бюджету України до бюджетів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя;

— виплату усіх видів пенсій, видатків, спрямованих на захист громадян, які  постраждали від Чорнобильської катастрофи, виплату допомог з безробіття, витрати на професійне навчання незайнятого населення та заходи для створення додаткових робочих місць;

— утворення державних матеріальних і фінансових резервів;

— обслуговування внутрішнього та зовнішнього  державних боргів та їх повернення;

— інші заходи, що фінансуються з державного бюджету України відповідно до законів  України.

У державному бюджеті України передбачається резервний фонд Кабінету Міністрів  сумою не більше, ніж два відсотки від обсягів видатків державного бюджету України для фінансування невідкладних витрат у народному  господарстві, соціально-культурних та інших заходів, що не могли бути передбачені  під час затвердження державного бюджету України.

У державному бюджеті України понад  передбачені видатки утворюється  оборотна касова готівка сумою не більше двох відсотків від загального обсягу видатків бюджету. Оборотна касова готівка може бути використана протягом року на покриття тимчасових касових  розривів і повинна бути поновлена  у тому ж році до обсягів, встановлених під час затвердження державного бюджету України [3].

2.4 Поняття бюджетного фінансування

казна бюджет влада

Бюджетне фінансування — це безповоротне, безвідплатне виділення коштів з  бюджету. Основна суть бюджетного фінансування полягає у тому, що за допомогою  цього механізму налагоджуються грошові відносини, які виникають  між державою, з одного боку, і  підприємствами, організаціями, установами всіх форм власності та фізичними  особами, — з іншого, з точки  зору спрямування та використання грошових коштів централізованого фонду на розширене  відтворення, підвищення рівня життя, задоволення суспільних потреб і забезпечення інших безпосередніх державних заходів. Обсяг, своєчасність і повнота фінансування значною мірою залежать від рівня централізації фінансових ресурсів і мобілізації коштів до бюджету, а це в свою чергу залежить від дотримання фінансової дисципліни окремими платниками податків, від рівня виконання доходної частини бюджету.

На сьогодні державний бюджет України  характеризується високим ступенем централізації фінансових ресурсів, що закономірно для країн перехідного  періоду. Так, бюджетні ресурси України  становлять нині майже 45 відсотків  від ВВП. Така централізація коштів повинна забезпечити своєчасне  і повне фінансування усіх загальнодержавних  програм, а також додаткові заходи, пов'язані з підвищенням заробітної плати та інших соціальних виплат. Однак, якщо проаналізувати бюджетне фінансування останніх чотирьох років, то можна переконатись, що в цілому видатки були недофінансувань  від 20 до ЗО відсотків порівняно  із затвердженими сумами. Основними  причинами неповного фінансування було невиконання доходної частини, розбалансованість економіки, важке  фінансове становище підприємств. Отже, можна дійти висновку, що механізм бюджетного фінансування тісно пов'язаний з доходами бюджету. Цей взаємозв'язок полягає у кількісній відповідності, коли при забезпеченій доходній базі бюджет має змогу фінансувати  своєчасно і повною мірою суми запланованих видатків [1]. Однією з  проблем, пов'язаних з функціонуванням  механізму бюджетного фінансування, є необхідність чіткого визначення і розподілу сфери фінансування державного і місцевих бюджетів. На загальнодержавному рівні доцільно фінансувати видатки, які мають  вирішальне значення для економіки  України. На рівні місцевих органів  влади слід залишити видатки, спрямовані на вирішення соціальних питань і  підтримку їхнього економічного становища щодо комунальної власності. Інакше кажучи, при здійсненні механізму  бюджетного фінансування необхідно  чітко розподілити компетенцію  між центральними органами влади  та органами місцевого самоврядування і законодавче закріпити її за ними. Оскільки бюджетне фінансування є складовою бюджетного механізму, за допомогою якого здійснюється реалізація бюджетних функцій, то можна дійти висновку, що саме за допомогою бюджетного інвестування та фінансування відбувається надання коштів, які завдяки розподілу і перерозподілу ВВП спрямовуються державою на економічні та соціальні потреби країни. Роль бюджетного фінансування визначається передусім тим, що воно є основним методом забезпечення прогресивних зрушень в економічній структурі. Тільки за допомогою бюджетного фінансування створюються умови і забезпечується розвиток нових галузей виробництва. Україна, як незалежна держава, має державний бюджет, завдяки якому здійснюється фінансування усіх загальнодержавних видатків, а згідно з бюджетним устроєм і адміністративно-територіальним поділом до складу бюджетної системи входять місцеві бюджети, за допомогою яких здійснюється фінансування видатків місцевого значення. Порядок та умови надання і використання коштів затверджується Верховною Радою України.