Діловий імідж людини і шляхи його формування. 2

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ДОНЕЦЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

Історичний  факультет

Кафедра міжнародних відносин та зовнішньої політики 
 
 

Реферат на тему:

Діловий імідж людини і шляхи його формування 
 
 
 
 

Підготувала:

Студентка 2 курсу,

д/в, гр. «Б» (договір)

Любічева  А.Д. 
 

Донецьк, 2012

Зміст.

Вступ ........................................................................................................ ……….3

1. Розвиток і  сутність поняття «іміджу» ........................................................... 5

2. Імідж ділової  людини та шляхи його формування ..................................... 10

Висновок ............................................................................................................. 21

Список використаної літератури .......................................................…………22 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Вступ.

  У світі постійно зростає роль інформації, тому така інформаційна структура, як імідж неминуче буде залучати все  більшу увагу і теоретиків і практиків. Ринкові відносини, розвиток конкуренції  у всіх сферах життя привели до актуалізації цього поняття як навмисного створення образу у свідомості людей, як ефекту особистої презентації. Робота по створенню іміджу позитивно відбивається на особистісну та професійну характеристику ділової людини, з'являється бажання  співпрацювати з ним і з  фірмою, яку він представляє. Отже, привабливий імідж є одним  з факторів, що визначають діловий  успіх.

  В роботі я ставила дві мети:

  1. Виявити сутність поняття «іміджу»  і розповісти про його розвиток.

  2. Показати з яких компонентів  формується імідж ділової людини  і в чому їх сутність.

  У зв'язку з цим необхідно було вирішити наступні завдання:

  1. Вивчити відповідну літературу.

  2. Класифікувати інформацію по  теоретичним і практичним аспектам.

  3. Виявити і сформулювати найбільш  важливі компоненти, складові іміджу  ділової людини; розкрити їх сутність.

  Потрібно  відзначити, що імідж людини з часом  зазнає змін під впливом зовнішніх  факторів. Так вплив масованого потоку новин на суспільство призвів  до розриву сучасної людини з минулим, зі звичаями і традиціями. Людство  пережило кілька символічних типів. Першим була людина, орієнтована на традицію, що чинила так, як їй пропонувалося  співтовариством. Потім основним типом  стала внутрішньо орієнтована людина, поведінка якого визначалася  закладеними внутрішніми принципами і нормами.

  Сьогодні  актуальний зовнішньо орієнтований тип, який отримує свої норми ззовні. Він не тільки повністю орієнтований на зовнішнє визнання, а й в принципі не впевнений в собі і не може існувати без цієї чіткої зовні  продемонстрованою підтримки. На доказ цього аспекту хочеться привести ряд проблем, що виникають на цьому грунті (схема 1). 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

1. Розвиток  і сутність поняття  «іміджу».

  Термін  «імідж» набув поширення в  усьому світі і прищепився практично  у всіх мовних культурах. Етимологічне поняття іміджу

  сходить до французького image, що означає образ, уявлення, зображення. Імідж (англ. image) - образ, тобто це візуальна привабливість особистості, самопрезентація, конструювання людиною свого образу для інших. Споконвічно російське слово, що несе ту ж смислове навантаження, що й імідж, - образ - існувало завжди. За В.І. Далю, «образ - це вид, зовнішність, фігура, портрет, писане обличчя ... і він пов'язаний з часом».

  У психології під іміджем розуміють  «сформований у масовій свідомості і що має характер стереотипу емоційно забарвлений образ кого-небудь або чого-небудь; формування іміджу відбувається стихійно, але частіше воно є результатом роботи фахівців; імідж відображає соціальні очікування певної групи».¹

  Поняття «імідж» виникло на Заході в 50-х  рр.. і спочатку використовувалося  в рекламній практиці. Далі, в 60-х  рр.. цей термін знову виникає  в сфері підприємництва як основний засіб психологічного впливу на споживача. Пізніше поняття іміджу стало  основним елементом теорії та практики паблік рилейшнз, міцно увійшло в  політичне і суспільне життя.

  Американська  дослідниця по іміджу Ліліан Браун (іміджмейкер  п'яти американських президентів  від Кеннеді до Картера) вважає, що «професійний навик сам по собі не забезпечить вам роботи або підвищення по службі. Для цього потрібно розташовувати  до себе людей, з якими працюєш, тобто  необхідно створити потрібний імідж. Вважається, що люди судять про нас  по зовнішньому враженню, яке ми виробляємо протягом перших п'яти секунд розмови. Саме такі якості особистості, як зовнішність, голос, уміння вести діалог, можуть зіграти вирішальну роль і у вашій кар'єрі, і в усьому житті ».²

  У Росії поняття «імідж» з'явилося  порівняно недавно, при цьому  відбувалося сліпе копіювання західних алгоритмів вирішення даного во-проса. Одним з перших, хто ввів поняття  «імідж» у вітчизняну літературу був О. Феофанов. У своїй роботі «США: реклама й суспільство», що з'явилася в 1974 р., він розглядає  імідж як основний засіб психологічного впливу рекламодавця на споживача. Іншими авторами, чиї роботи присвячувалися цій же темі, імідж теж розглядалося як засіб маніпулювання масовою  свідомістю. Пізніше у вітчизняній  науці такий напрямок формується як нова галузь - іміджологія.

  Імідж можна трактувати як одну з форм соціальної регуляції та саморегуляції  людської поведінки: індивідуального і групового. Поведінка людини регулюється не тільки соціальним, а й біологічними і психологічними механізмами; всі вони взаємодіють між собою і проникають одна в одну. Так як до механізмів соціальної регуляції відносяться соціальні норми, цінності, інститути, організації, то й імідж можна віднести до одного з таких механізмів.

  Для того щоб краще уявити особливості іміджу як соціального регулятора, необхідно побудувати теоретичну модель іміджу, яка «являє собою певну структуру, що відображає внутрішні, істотні відношення реальності».³

  Створити  таку модель, - означає представити  імідж у вигляді ідеального об'єкта, не тотожного об'єкту емпіричного  дослідження, що володіє складною структурою і складається із сукупності взаємозалежних елементів - приватних об'єктів.

  Дослідники  іміджу визначають його як набір певних якостей, які асоціюють з певною індивідуальністю, і розрізняють  такі його складові: Схема 2.

            ++    =                                    +                                + 

  До  персональних характеристик відносяться фізичні, психологічні особливості, характер людини, тип особистості, індивідуальний стиль прийняття рішень і т. д. Багато дослідників відзначають існування не-якого якості, що робить особистість чарівною в очах інших і дозволяє здійснювати загадкове вплив. Лебон назвав це якість чарівністю, Вебер - харизмою.

  Соціальні характеристики пов'язані з поточною ситуацією, якій, наприклад, ділова людина має відповідати. Це досить рухома частина іміджу, тісно пов'язана з вимогами реальності. Кожен раз ці характеристики конструюються заново на основі ретельного аналізу ситуації, що склалася. До них відносяться статус, моделі рольової поведінки і т.д.

  Символічні  характеристики, навпаки, є стійким і незмінним компонентом. Вони пов'язані з ідеологією та культурою. Інакше кажучи, існує певний набір якостей, що характеризує ідеальний тип.

  Наряду  з цією точкою зору у вітчизняній літературі виділяють ще три можливі підходи до вивчення іміджу: функціональний, контек-стни, порівняльний.⁴

  Функціональний  підхід включає наступні варіанти іміджу виходячи з різного типу функціонування:

  - Дзеркальний - це імідж, властивий нашому уявленню про себе. Ми ніби виглядаємо в дзеркало і розмірковуємо, які ж ми. Зазвичай цей варіант іміджу більш позитивний, бо психологічно ми завжди висуваємо не перше місце позитив. Його мінус - мінімальний врахування думки з боку;

  - Поточний - характерний для погляду з боку. Необхідно пам'ятати, недостатня інформованість, нерозуміння і упередження формують імідж не в меншій мірі, ніж реальні вчинки;

  - Бажаний - відображає те, до чого ми прагнемо;

  - Корпоративний - це імідж організації в цілому, а не якихось окремих підрозділів або результатів роботи. Тут і репутація організації, і її успіхи, і ступінь стабільності;

  - Негативний - це імідж, що створюється опонентом, суперником, ворогом, тобто варіант свідомо конструюються, а не виникає спонтанно. При запуску негативного іміджу виникає проблема адекватного його спростування.

  У контекстуальному підході імідж класифікується за способами застосування, в якому він функціонує (імідж бізнесмена, державного службовця, політика, педагога і т.п.).

  Порівняльний  підхід полягає в порівнянні іміджевих характеристик. Їх можна зіставити за низкою параметрів: компетентність, інтелігентність, схильність до силового вирішення і т.д. Побачивши відміну, можна відповідним чином перебудовувати імідж.

  При формуванні будь-якого іміджу (бізнесмена, політика і т.д.) враховують різні  компоненти. Так, В.М. Шепель виділяє  три наступні комплексу:

  1) природні якості:

  - Комунікабельність;

  - Емпатічность (здатність  до співпереживання);

  - Рефлексивність (здатність  зрозуміти іншого);

  - Красномовність (здібність  впливати словом);

  2) якості, щеплені освітою  і вихованням:

  - Моральні цінності;

  - Психологічне здоров'я;

  - Набір технологій  спілкування;

  3) якості, знайдені  з життєвим і  професійним досвідом.

  На  закінчення, про імідж, потрібно сказати, що він завжди і у всі часи грав і грає в житті людей величезну роль. Незважаючи на те, що сам термін «імідж» виник на початку ХХ ст., Турбота про вражаючому образі (іміджі) була притаманна і таким відомим історичним постатям, як: Ярослав Мудрий, Іван Грозний, Річард Левове Серце і т.д.

  ХХ  століття, у зв'язку з розвитком  засобів масової інформації (зокрема  телебачення), називають століттям створення, свідомого конструювання того (іміджу), що потрібно публіці. За багатьма гучними іменами стоять конкретного «творці» (іміжджмейкери). Вони створювали образ кумира, відбирали його тип автомобіля, підбирали тон костюмів, шліфували його лексикон і т.п.

  ХХI століття - це інформаційний вік, де маса інформації обрушується на нас (особливо з екранів телебачення) щоденно у вигляді символів. Символу-ми успіху і успіху стають не тільки кінозірки, але і політики, бізнесмени і навіть гангстери - правила гри однакові для всіх. Тому, імідж не тільки не втратив своєї значимості в нашому світі, а й привернув увагу теоретиків і практиків у галузі соціології та психології, історії та теорії культури, естетики, економіки, семіотики та ін. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

  2. Імідж ділової  людини та шляхи  його формування.

  Під іміджем ділової людини зазвичай розуміють сформувався образ, в якому виділяють ціннісні характеристики і риси, що роблять певний вплив на оточуючих. Імідж складається в ході особистих контактів людини, на основі думок, висловлюваних про нього оточуючими. У зв'язку з цим, можна сформулювати такі основні компоненти іміджу ділової людини:

  1. Зовнішній вигляд (манера одягатися);

  2. Тактика спілкування (вміла орієнтація  в конкретній ситуації, володіння  механізмами психологічного впливу  тощо);

  3. Діловий етикет і протокол.

  4. Етика ділового спілкування. 

  1. Зовнішній вигляд.

  Необхідно пам'ятати, що одяг відображає і підкреслює індивідуальність, характеризує ділової людини як особистість. Зовнішній вигляд ділової людини - це перший крок до успіху, оскільки для потенційного партнер костюм служить кодом, що свідчить про ступінь надійності, респектабельності та успіху в справах. Разом з тим не потрібно намагатися придушувати партнерів багатством свого вигляду: імітація багатства вважається вельми неетичним явищем в західному бізнесі.

  Службова  обстановка накладає певні вимоги до зовнішнього вигляду ділової  людини. В світі моди давно склалося певне поняття - «діловий костюм». Він, звичайно, враховує останні віяння і тенденції в моді, але при  цьому залишається певною мірою  строгим і консервативним. Здійснюючи підбір костюма в широкому сенсі (тобто враховуючи всі супутні  компоненти), ділова людина має керуватися такими загальними правилами:

  • єдність стилю;

  • відповідність стилю конкретної ситуації;

  • розумна мінімізація колірної гами («правило трьох кольорів»);

  • порівнянність квітів у колірній гамі;

  • сумісність фактури матеріалу;

  • порівнянність характеру малюнка  в різних компонентах одягу;

  відповідність якісного рівня аксесуарів (взуття, папки для паперів, портфеля і  т. п.) якості основного костюма.

  Необхідно зазначити, що головне правило, яке  потрібно виконувати, підбираючи діловий  костюм у всіх його компонентах - загальне враження охайності, акуратності і  навіть деякою педантичності в одязі. Це має змусити його партнера думати, що він настільки ж акуратний  буде в справах.

  Останнім  часом такі аксесуари, як годинник, окуляри, ручки, стали не стільки  «засобами виробництва» ділової  людини, скільки символами його добробуту, а проте вони не повинні відволікати  партнера від загального сприйняття вашої зовнішності як кваліфікованого  фахівця і приємного співрозмовника.

  Якщо  талановитий чоловік може зробити  кар'єру, навіть маючи невдалий імідж, то для жінки це практично неможливо. Ключовими факторами, які справляють позитивне враження на оточуючих, є:

  • елегантний одяг;

  • приваблива зачіска;

  • тонкий макіяж;

  • вражаючі аксесуари.

  Жінка може користуватися значно більшою  свободою у виборі фасону одягу, матеріалу  і кольору тканини, ніж чоловік.

  Таким чином, зовнішній вигляд ділової  людини є наочною багатовимірної інформацією: про економічні можливості, естетичному смаку, приналежності  до професійного шару, відношенню до оточуючих  людей і т.д. Одяг є своєрідною візитною карткою. Вона надає психологічний  вплив на партнерів по спілкуванню, нерідко визначаючи їх ставлення  один до одного. 
 
 

  2. Тактика спілкування.

  Для іміджу ділової людини дуже важлива  тактика спілкування, до якої висуваються такі вимоги:

  1. Необхідно володіти кількома  варіантами поведінки в однотипної  ситуації і вміти оперативно  користуватися ними.

  2. У діловому спілкуванні не  слід допускати будь конфронтації, а тим більше конфлікту. Однак  з принципових позицій, можливі  суперечки і розбіжності. Головне,  щоб протистояння не переросло  в особисту неприязнь.

  3. Уміло використовувати механізми психологічного впливу: прихильність, симпатія, довіра, повага і манери.

  Прихильність, яка є результатом звикання людей один до одного. За роки спільної роботи складаються добрі взаємини, розрив яких нерідко буває болючим.

  Симпатія - це емоційна прихильність, спрямоване потяг до кого-небудь. В колективі, в якому яскраво проявляються симпатії, створюється надзвичайно теплий психологічний фон, а отже і комфортність відносин, де немає місця конфліктів.

  Довіра. Якщо прихильність і симпатія є неусвідомленою (емоційну) орієнтацією на когось, то довіра виступає як віра в конкретну людину (партнера) або в якісь його якості. Довіра - це згусток почуттів і оцінного ставлення (підсвідомого і свідомого). Надійність відносин вирішальним чином залежить від балансу довіри, яка склалася між партнерами.

  Повага - це добровільне визнання особистості займаного нею статусу. Претензія на повагу повинна бути підкріплена наявністю неабияких даних у тог, хто його добивається.

  Манери роблять людину такою, що він стає визнаним людьми (партнерами). В манерах відтворюється образ (імідж) людини, візуально проявляються ті його якості, які оцінюються людьми (позитивно чи негативно). Манера спілкування є не що інше, як візуально доступна інформація до сприйняття. Позитивні манери сприяють досягненню цілей, поставлених перед собою. М.С. Щепкін сказав: «успіх манер спілкування пояснюється тим, що завдяки їм людина стає тим, кого визнають люди. Звичайно, багато що залежить від природного обдарування. Однак вирішальним чином ефект манер визначає спеціальна тренованість ».

  В манерах спілкування велика роль люб'язностей і компліментів. Проте їх використання вимагає відомого такту і почуття міри; при цьому не допустимі лестощі і тим більше підлабузництво. Комплімент задовольняє найважливішу психологічну потребу людини в позитивних емоціях. Необхідно відчувати свого партнера по спілкуванню і, вміло зроблений йому комплімент, допоможе вам привернути його до себе.

  Таким чином, можна сказати, що вимоги, що пред'являються до тактики спілкування, цілком осмислені і при вмілому  їх використанні ділова людина завжди буде досягати поставлених перед  собою цілей. Однак необхідно  пам'ятати про те, що ці вимоги не можна розглядати ізольовано один від  одного, віддаючи перевагу одному, ігноруючи  інші. 

  3. Діловий етикет  і протокол.

  Взаємодія людей, в тому числі і ділове, в  різних ситуаціях здавна регулювалося і упорядочивалось нормами і  правилами етикету.

  Етикет - це сукупність правил поведінки, які регулюють зовнішнє прояви людських взаємин (поводження з оточуючими, форми спілкування і вітання, поведінка в громадських місцях, манеру і одяг). Етикет, як і спілкування, можна умовно розділити на діловий і неофіційний. Говорячи про імідж ділової людини, я хочу зробити акцент саме на діловий етикет, який регламентує поведінку людей, пов'язане з виконанням ними службових обов'язків. Але хочу зазначити, що сучасна ділова людина повинна знати і слідувати принципам, як ділового, так і неофіційного (світського) етикету, дивлячись в якій обстановці він знаходиться.

  Важливу роль в сучасному діловому етикеті  грають візитні картки - це невеликий лист тонкого картону (або щільного паперу високої якості), на якому надруковані основні відомості про її власника.

  В процесі розвитку візитних карток як елементів ділового спілкування  визначилися дві найважливіші їх функції:

  1. Представницька функція. При виконанні цієї функції найбільш відомі наступні види візитних карток:

  - Картка для спеціальних  і представницьких  цілей, на якій вказують: П.І.Б., повна назва фірми, посаду, але не проставляють координати - адресу та телефон. Таку візитну картку вручають при знайомстві. Відсутність адреси і телефону вказує на те, що власник картки не має наміру продовжувати контакт зі співрозмовником;

  - Стандартна ділова  картка, на якій вказують: П.І.Б., повна назва фірми, посада, службовий телефон (телефакс). Вона вручається для встановлення тісних взаємозв'язків. Номер домашнього телефону вказують лише представники творчих професій. Даний вид картки використовується тільки в службових цілях.

  - Картка організації  (фірми), на якій вказують адресу, телефон, телефакс (телекс). З такою карткою відправляють поздоровлення, подарунки, квіти, сувеніри з нагоди знаменних дат.

  - Візитні картки  для неофіційного  спілкування, на яких вказують П.І.Б., іноді - професію, почесні та вчені звання, але не проставляють реквізити, що підкреслюють офіційний статус. Їх різновидом є «сімейні» картки, на яких вказують імена та по батькові подружжя (першим звичайно пишеться ім'я дружини), домашня адреса і телефон. Такі картки прикладають до подарунків, які підносять від імені чоловіка і дружини, залишають при спільних неофіційних візитах.

  Візитні картки друкуються на щільному крейдованому папері. Класичним варіантом вважається візитна картка білого кольору зі строгим чорним шрифтом, можна використовувати  і інші кольори.

  При проведенні заходів типу симпозіумів, конференцій і т.п. використовують великі візитні картки - бейджи з  вказівкою імені, прізвища, вченого  звання, посади, організації, навчального  закладу або наукового центру. Бейджи приколюють на лівій стороні  грудей і носять тільки в будівлі, де відбувається захід.

  2. Функція письмового послання. В даний час в лівому верхньому або нижньому куті візитної картки проставляються встановилися в між-народному протоколі позначення (початкові літери відповідних французьких слів), що вказують на привід, за яким посилають картки, а саме:

  p.f. - Привітання зі святом (p.f.N.A. - привітання з нагоди Нового року);

  p.r. - Вираз подяки за привітання;

  p.f.c. - Вираз задоволення знайомством;

  p.c. - Вираз співчуття;

  p.p.p. - Вираз співчуття з готовністю допомогти;

  p.p. - Для заочного представлення;

  p.p.c. - Заочне прощання (при остаточному від'їзді з країни перебування).

  На  візитні картки з буквами p.r, p.p.c. прийнято не відповідати. У відповідь на візитні картки з буквами p.c., p.f., p.p.p. посилають свою візитку з літерами p.r., тобто дякують. На візитку з скороченнями p.p. відповідь дається на адресу особи, яку представляють візитною карткою без підпису. Це означає, що подання прийнято і можна налагоджувати особисті контакти. На візитних картках можуть бути й інші написи, короткі повідомлення на рідній мові. У таких випадках текст пишеться в третій особі, підпис не ставиться.

  Обмін візитними картками - обов'язковий атрибут  першої особистої  зустрічі з діловими партнерами. При знайомстві першим візитну картку вручає молодший за посадою старшому, при рівності соціальних статусів і в неофіційному спілкуванні молодший за віком першим вручає старшому.

  При врученні візитку вимовляють вголос своє прізвище, при отриманні - прізвище вручає. Це робиться, щоб уникнути неправильного  вимови.

  Діловій людині рекомендується завжди мати при  собі не менше десяти своїх візитних карток. Наявність візитної картки у співробітників фірми допомагає  спілкуванню з партнерами у відповідності  із загальноприйнятими міжнародними нормами  ділового етикету.

    Таким чином, візитна картка  являє собою «портрет» конкретної  особистості, так що поводитися  з нею слід дуже акуратно.

  Етикет  вітань і представлень - сукупність правил і первісного міжособистісної взаємодії, що стосуються зовнішнього прояву ставлення до людей. У сучасному діловому етикеті вироблені деякі правила щодо знайомства і привітань в залежності від статі, віку і посади контактують людей, а також від того, чи знаходяться вони в групі або поодинці. Звід цих правил передбачає декілька основних якостей етики взаємовідносин: ввічливість, природність, гідність і тактовність.

  Ввічливість включає в себе такі важливі елементи як: привітання (у тому числі рукостискання) і подання, які являють собою особливу форму взаємної поваги, і вимагає виконання наступних правил:

  • У будь-якій ситуації вітання повинне  показувати вашу прихильність і доброзичливість, тобто на характері вітання не повинно позначатися ваш настрій  або негативне ставлення до іншої  людини.

  • В процесі взаємин можуть складатися різні ситуації, які мають специфіку  вітання, подання один одному або  рукостискання. Ця специфіка виражається  головним чином у тому, хто володіє  правом або зобов'язаний бути першим у зазначених діях. Для наочності  відображення права або обов'язки «першого кроку» будь-кого із співробітників в деяких найбільш характерних ситуаціях  наведена таблиця 1. 
 
 

  Таблиця 1.

  ПРАВИЛА ВІТАННЯ В РІЗНИХ СИТУАЦІЯХ.