Добровільне страхування

ЗМІСТ

ВСТУП…………………………………………………………………………3

1. Сутність та принципи добровільного страхування………………………5

2. Правове регулювання добровільного страхування в Україні…………7

3. Шляхи розвитку добровільного  страхування в Україні………………11

ВИСНОВКИ…………………………………………………………………16

Список використаної літератури…………………………………………17

ВСТУП

Страхування - не лише перспективний, а й дуже складний вид діяльності. Однією з найважливіших передумов успішного розвитку страхової справи є забезпечення її висококваліфікованими кадрами. Ідеться, насамперед, про персонал страхових організацій, страхових брокерських контор, експертних, навчальних, консультаційних, контролюючих та інших організацій, котрі причетні до забезпечення високоякісного страхового сервісу. Водночас дуже важливо підвищувати рівень страхових знань, що їх мають наявні й потенційні споживачі страхових послуг.

Страхувальники мають право  укладати із страховиками договори про  страхування третіх осіб (застрахованих  осіб) лише за їх згодою, крім випадків, передбачених чинним законодавством. Застраховані особи можуть набувати прав і обов'язків страхувальника згідно з договором страхування.

Світовий досвід показує, що добре  налагоджена страхова справа активно  сприяє розвитку бізнесу та вирішенню  соціальних проблем. Ступінь розвитку страхування є індикатором зрілості ринкових відносин. За страхуванням велике майбутнє, адже з більшості видів  добровільного страхування "страхове поле" покривається полісами нині не більше ніж на 10 %.

Страхування може бути добровільним або обов'язковим.

Добровільне страхування здійснюється на основі договору між страхувальником  і страховиком. Загальні умови і  порядок проведення добровільного  страхування встановлюються правилами  страхування, що їх встановлює страховик  самостійно. Конкретні умови страхування  встановлюються при укладенні договору страхування. Добровільне страхування  не може бути обов'язковою передумовою  при реалізації інших правовідносин, не пов'язаних зі страхуванням.

З страхових фондів значною мірою відшкодовуються збитки підприємств, до яких призвела передбачена умовами страхування подія. Тимчасово вільні кошти зростаючих фондів страхових організацій поповнюють кредитні ресурси. Інвестиційна діяльність страховиків активізує також продаж і купівлю цінних паперів, сприяє формуванню доходів бюджету тощо. Отже, знання зі страхової справи конче потрібні як працівникам страхових компаній, так і керівникам, бухгалтерам, фінансистам, маркетологам, юристам різних підприємств, працівникам медичних, банківських, податкових, аудиторських та інших організацій і установ. З огляду на великі можливості страхування у справі захисту майнових інтересів населення мінімум знань зі страхування повинен мати кожний, хто перебуває в ринковому середовищі.

Об'єктом виступає організація добровільного страхування в Україні.

Предметом дослідження є організація фінансових відносин між суб'єктами добровільного страхування.

Метою даної  роботи є дослідження теоретичних засад добровільного страхування в Україні та запропонування шляхів його розвитку.

Виходячи з  зазначеної мети вирішуються наступні завдання:

- розкрити сутність та принципи  добровільного страхування;

- дослідити класифікацію добровільного  страхування;

- розглянути правове регулювання;

- розкрити організацію добровільного  страхування;

- надати оцінку добровільному  страхуванню;

- запропонувати шляхи вирішення.

1. Сутність та принципи добровільного страхування

Термін "страхування", на думку  західних філологів, має латинське походження. В основі його - слова "securus" і "sine cura", які означають "безтурботний". Отже, страхування відбиває ідею застереження, захисту та безпеки. У багатьох слов'янських мовах, у тому числі й в українській, виникнення терміна "страхування" пов'язують зі словом "страх".

Офіційне тлумачення цього терміна  в Україні наведено в Законі "Про страхування": "Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів громадян та юридичних осіб у разі настання певних подій, визначених договором страхування або чинним законодавством за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати громадянами та юридичними особами страхових платежів  та доходів від розміщення коштів цих фондів".

Страхування є, насамперед, системою економічних відносин між конкретними  суб'єктами господарювання, де, з одного боку, діють страхувальники, а з іншого - страховики. Важливою передумовою застосування страхування є майнова самостійність суб'єктів господарювання і їхня зацікавленість у переданні відповідальності за наслідки ризику спеціалізованим формуванням. Чим ця зацікавленість більша, тим і потреба у страхуванні вища. Саме в такій площині страхування розглядається у працях учених багатьох країн ринкової орієнтації. Поняття страхування є неповним і тоді, коли воно не передбачає надійності і превентивного спрямування захисту.

Існують дві форми страхування : добровільне і обов'язкове.

Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Загальні умови і порядок здійснення добровільного страхування визначаються правилами страхування, що встановлюються страховиком самостійно відповідно до вимог Закону України "Про страхування". Конкретні умови страхування  визначаються при укладенні договору страхування відповідно до законодавства.

Добровільне страхування у конкретного  страховика не може бути обов'язковою  передумовою для реалізації інших  правовідносин.

Обов'язкове страхування визначають законами України шляхом внесення змін до Закону України "Про страхування".

Форми типового договору, порядок  проведення й особливі умови ліцензування обов'язкового страхування визначає Кабінет Міністрів України.

Обов'язкове страхування регулюється  законом, відповідно до якого страховик  зобов'язаний застрахувати відповідні об'єкти, а страхувальник - вносити належні страхові платежі.

Суцільне охоплення обов'язковим  страхуванням визначених законом об'єктів. Дія обов'язкового страхування не залежить від повноти та термінів внесення страхових платежів. Автоматичність розповсюдження обов'язкового страхування  на об'єкти, визначені в законі.

На відміну від обов'язкового, добровільне страхування спирається на волевиявлення страхувальника.

Засади добровільного страхування:

1.Діє як в силу закону, так  і на добровільних засадах.  Закон визначає об'єкти добровільного  страхування і загальні умови  страхування, які регулюються  правилами страхування, розробленими  страховиком.

2.Вибіркове охоплення добровільним  страхуванням пов'язане з тим,  що не всі страхувальники виявляють  бажання брати в ньому участь. Крім того, за умовами страхування  діють обмеження для укладання  договорів.

3.Обмеженість терміном страхування.  При цьому початок і закінчення  терміну обумовлюються в договорі, якщо страховий випадок відбувся  в період страхування. Безперервність  добровільного страхування можна  забезпечити лише шляхом повторного  переукладання договорів на новий  термін.

4.Діє тільки при сплаті одноразового  або періодичних страхових внесків.  Набуття чинності договору добровільного  страхування обумовлено сплатою  одноразового або першого страхового  внеску. Несплата чергового внеску  спричиняє припинення дії договору.

2.Правове регулювання  добровільного страхування в  Україні

Державний нагляд за страховою діяльністю в Україні здійснюють з метою  дотримання вимог законодавства  України про страхування, ефективного  розвитку страхових послуг, запобігання  неплатоспроможності страховиків  і захисту інтересів страхувальників.

Державний нагляд за страховою діяльністю на території України проводить  Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України та його органи на місцях.

Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України забезпечує проведення державної політики у  сфері страхування, керуючись у  своїй діяльності Конституцією України, законами України, указами Президента України, Кабінету Міністрів України; узагальнює практику застосування законодавства  з питань, що належать до його компетенції; розробляє пропозиції щодо вдосконалення  законодавства і у визначеному  порядку вносить їх на розгляд  Президентові України та Кабінету Міністрів  України. У межах своїх повноважень  Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України організовує  виконання актів законодавства  і систематично контролює їхню реалізацію.

Основними завданнями Державної комісії  з регулювання ринків фінансових послуг України у сфері страхування  є:

— розроблення основних напрямів розвитку страхової діяльності і  посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні;

— проведення заходів щодо забезпечення розвитку страхової справи та здійснення державного нагляду за страховою  діяльністю;

— регулювання в межах своїх  повноважень взаємовідносин страховиків  зі страхувальниками, а також страхових  брокерів зі страхувальниками і страховиками;

— проведення роботи з удосконалення  методів фінансової діяльності страховиків;

— участь у міжнародному співробітництві  з питань страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні.

— Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України відповідно до покладених на неї завдань:

— веде єдиний державний реєстр страховиків (перестраховиків) та державний реєстр страхових брокерів;

— видає ліцензії страховикам на проведення страхової діяльності та проводить перевірки її відповідності  виданій ліцензії;

— видає свідоцтва про введення страхових брокерів до державного реєстру  страхових брокерів та проводить  перевірки додержання ними законодавства  про посередницьку діяльність у  страхуванні та перестрахуванні  і достовірності їхньої звітності;

— проводить перевірки щодо правильності застосування страховиками законодавства  про страхову діяльність і достовірності  їхньої звітності;

— у межах своєї компетенції  методично забезпечує роботу страховиків  та страхових посередників;

— у межах своєї компетенції  приймає нормативно-правові акти з питань страхової діяльності і  посередницької діяльності у страхуванні  та перестрахуванні;

— проводить аналіз додержання законодавства  об'єднаннями страховиків і страхових  посередників;

— контролює платоспроможність  страховиків відповідно до взятих ними страхових зобов'язань перед страхувальниками;

— визначає правила формування і  розміщення страхових резервів, а  за погодженням із Державним комітетом  статистики України -- правила їх обліку та показники звітності;

— розробляє пропозиції щодо впровадження єдиних методологічних засад бухгалтерського  обліку і звітності, а також форм статистичної звітності для страховиків  і страхових посередників;

— аналізує стан і тенденції розвитку страхової діяльності і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні;

— у визначеному законодавством порядку організовує і координує  навчання, підготовку і перепідготовку кадрів та визначає кваліфікаційні вимоги до осіб, які провадять діяльність на страховому ринку, організовує наради, семінари, конференції з питань страхової  діяльності;

— бере участь у міжнародному співробітництві  у сфері страхування і посередницької діяльності у страхуванні та перестрахуванні, вивчає, узагальнює, поширює світовий досвід,організовує виконання міжнародних  договорів України з цих питань;

— здійснює організаційно-методичне  забезпечення проведення актуарних розрахунків;

— розглядає звернення громадян, підприємств, установ та організацій  з питань, що належать до його компетенції;

— розробляє нормативні і методичні  документи з питань страхової  діяльності, що віднесена Законом  України "Про страхування" до компетенції  Уповноваженого органу;

— узагальнює практику страхової  діяльності, розробляє пропозиції щодо розвитку і вдосконалення законодавства  України про страхову діяльність;

— бере участь у проведенні заходів  щодо підвищення кваліфікації кадрів для страхової діяльності;

— виконує інші функції, потрібні для виконання покладених на нього  завдань.

— Державна комісія з регулювання  ринків фінансових послуг України має  право:

— одержувати у визначеному порядку  від страховиків звітність про  страхову діяльність, інформацію про  їхнє фінансове становище та пояснення  щодо звітних даних, а від підприємств,установ (у тому числі банків), організацій  і громадян -- інформацію, потрібну для  виконання покладених на нього завдань;

— одержувати від страхових брокерів визначену звітність про їхню діяльність та інформацію про укладені договори, а також пояснення щодо цих даних;

— видавати приписи страховим брокерам про усунення виявлених порушень законодавства, а у разі їх невиконання --приймати рішення про вилучення  страхового брокера з державного реєстру страхових брокерів;

— одержувати у визначеному порядку  від аварійних комісарів інформацію, необхідну для виконання покладених на нього завдань, у тому числі  інформацію про обставини і причини  настання страхового випадку та заподіяну  шкоду;

— контролювати достовірність та повноту інформації, що надається  учасниками страхового ринку, призначати проведення за рахунок страховика додаткової обов'язкової аудиторської перевірки  з визначенням аудитора;

— одержувати безоплатно від органів  виконавчої влади інформацію та статистичну  звітність, необхідну для виконання  покладених на нього завдань;

— при виявленні порушень страховиками вимог законодавства України  про страхову діяльність видавати їм приписи щодо їх усунення, а в разі невиконання приписів - зупиняти або обмежувати дію ліцензій цих страховиків до усунення виявлених порушень чи приймати рішення про відкликання ліцензій та вилучення з державного реєстру страховиків. Суперечки щодо відкликання ліцензії розглядає суд або арбітражний суд;

— звертатися до арбітражного суду з  позовом про скасування державної  реєстрації страховика як суб'єкта підприємницької  діяльності у випадках, передбачених ст. 8 Закону України "Про підприємництво".

Посадові особи Державної комісії  з регулювання ринків фінансових послуг України у випадку розголошення в будь-якій формі відомостей, що є комерційною таємницею страховика, несуть відповідальність, передбачену  чинним законодавством.

3. Шляхи розвитку добровільного страхування в Україні

Створення ефективної системи захисту  майнових прав та інтересів окремих  громадян, підприємців і підприємств, підтримання соціальної стабільності у суспільстві й економічної  безпеки держави неможливе без  функціонування потужного ринку  страхових послуг. Світова практика свідчить, що страхування є складовою частиною фінансово-кредитного механізму, який сприяє розвитку ринкових відносин.

Розвиток страхування в умовах державної монополії відбувався за принципом від пропозиції до попиту. Міністерство фінансів СРСР затверджувало  правила страхування, а підприємства і населення, укладаючи договори страхування, були змушені погоджуватися, оскільки альтернативи не було. Правила  передбачали здебільшого захист від стихійних лих і нещасних випадків. Система державного страхування  не могла брати на себе відповідальність за комерційні, а тим більше політичні  ризики, що вступило б у протиріччя з принципами централізованого управління народним господарством.

Зміна форм власності і розвиток ринкових відносин поставили у розряд найважливіших завдань захист від  ризиків, пов'язаних із загальною нестабільністю ситуації в Україні. Усе це об'єктивно  створює широке й у перспективі  прибуткове поле для вкладень.

Законодавчий акт щодо діяльності страхових посередників має визначити  загальні умови діяльності цього  сектора страхового ринку в Україні. Сьогодні на законодавчому рівні  фактично не врегульовано діяльність такої важливої категорії учасників  страхового ринку, як страхові брокери. Брокер за класичною схемою має діяти  в інтересах страхувальника: визначити  разом із ним найприйнятніші умови  страхування і далі діяти згідно з усіма необхідними документами  для укладання повноцінного договору страхування. На жаль, сьогодні через  законодавчу невпорядкованість  брокер діє швидше як філія страховика.

Розвиток страхового ринку в  період переходу до ринкової економіки  потребує вирішення багатьох актуальних питань через об'єднання страховиків, які спеціалізуються на найважливіших  напрямах страхової діяльності.

Подальша інтеграція України до міжнародних структур дає змогу  вивірити державну політику щодо регулювання  трудової діяльності відповідно до форм, методів і важелів, які застосовують у світі. Розвинені країни -- члени Європейського Союзу - мають максимально ідентифіковані методи державного регулювання, визначені відповідними директивами цього Союзу. Україна, поступово стаючи повноправним членом найавторитетніших міжнародних організацій, оволодіває методами впливу держави на страховий ринок, які відповідають найвищим світовим стандартам.

Державна політика має також  удосконалюватись через регулювання  оптимального співвідношення між обов'язковим  і добровільним страхуванням. Закон  України "Про страхування" передбачає запровадження обов'язкового страхування  тільки внесенням змін до цього Закону, тобто можливості запровадження  такого страхування дуже обмежені і  процедура досить складна.

Таке положення цілком виправдане, оскільки введення того чи іншого виду обов'язкового страхування підвищує ступінь відповідальності держави  за ситуацію на страховому ринку. Тобто, під час розширення поля обов'язкового страхування держава фактично змушує громадян або юридичних осіб до використання цієї послуги, а оскільки в умовах демократичного суспільства та ринкової економіки примус з боку держави  має бути мінімальним, відповідальність із запровадженням обов'язкового страхування  набуває значної ваги.

Об'єктивною реальністю кінця XX - початку XXI ст. стала глобалізація світової економіки, що не оминуло і систему страхових відносин. Суть, механізм та наслідки цього процесу до кінця не вивчені і мають діаметрально протилежні погляди. Одні вважають, що глобалізація - динамічний процес формування економічного та політичного неоліберального ринкового правопорядку. Інші, навпаки, вважають, що вона несе хаос і може обернутися світовим хаосом, треті конструюють проміжні гіпотетичні концепції. Без сумніву, глобалізація - це найвища на даний момент фаза інтернаціоналізації економіки й політики, а в зародковому стані - і культури. Сьогодні світ перетворився на глобальну економічну систему, в якій практично не залишилося можливостей для сповідування стихійних ринкових відносин між державами. Під впливом глобалізації розширюється лібералізація соціально-політичної сфери, вдосконалюються ринкові відносини в економіці, трансформується виробництво і ринок робочої сили, в засобах масової інформації проходить технологічне оновлення. Такі явища не оминають Україну. Головне завдання полягає в тому, щоб своєчасно виявити зміни та виробити рішення, які допоможуть використати переваги глобалізації світової економіки. Проте треба робити виважені кроки у напрямі глобалізації економічних відносин.

Останніми роками глобалізація страхових  відносин є чіткішою. Виникає запитання - зближуються чи віддаляються один від одного розвинуті страхові ринки й страхові ринки, що розвиваються.

Загострення кризових ситуацій, пов'язаних із проблемами глобалізації страхових  відносин, висуває на перший план проблему регулювання стихійних процесів з метою адаптації суб'єктів  страхових відносин до нових умов існування й діяльності. Визначального  значення набувають сили, що спроможні  контролювати стихійні процеси і  вносити в них елементи впорядкованості  та цілеспрямованості. Стихійні процеси  глобалізації не перетворюють світову  економіку в інтегральне ціле, а навпаки, посилюють її диспропорції. Посилюється контраст між високорозвинутим центром і периферією. Створена архітектоніка світової страхової системи є нестабільною і потенційно генерує потрясіння не лише для страхових ринків периферії, а й для центру, оскільки світова страхова система перетворилася в єдину систему, а знищення однієї з її ланок негативно позначається на інших.

Світовий ринок страхування  охоплює всю сукупність міжнародних  страхових операцій. У круговому  потоці страхових операцій на світовому  страховому ринку трапляються два головних типи страхових каналів -- пряме страхування, при якому страхова послуга переміщується від страховика до страхувальника і непряме страхування, при якому страхова послуга від страховика до страхувальника переміщується через систему страхових посередників.

Страховий ринок України виник  із проголошенням незалежності країни і водночас відчув на собі всю жорсткість і безкомпромісність міжнародної  страхової системи. Входження цього  сектора національної економіки  у світове господарство є актуальним і водночас проблематичним, оскільки воно зумовлене великою кількістю  об'єктивних і суб'єктивних факторів. Найбільша проблема - формування його за відсутності історичних коренів та відірваності української страхової системи радянського періоду від світових страхових ринків.

До факторів, що уповільнюють розвиток страхового ринку, відносимо: відсутність  чіткої ціленаправленої державної політики у сфері розвитку страхування; фінансово-економічна нестабільність у країні; недосконалість страхового законодавства; низька страхова культура населення; слабкість податкових стимулів; відсутність надійних схем інвестування.

Успішний розвиток інтеграційних  процесів на національному страховому ринку, на наш погляд, буде залежати від: сталості фінансового середовища господарюючих суб'єктів та населення - потенційних страхувальників; формування фінансово стійких страхових організацій; активізації ролі держави і її органів у зміцненні та розвитку страхового ринку; формування державних пріоритетів у розвитку національного страхового ринку; розвитку законодавчої бази страхування; використання сучасних методів в управлінні страховими організаціями.

Оскільки обмеження глобалізації є нереальним, єдино правильним варіантом  дій у цих умовах є вироблення нових підходів до регулювання процесів на національному страховому ринку, формування ефективних моделей управління страховими відносинами в Україні. З огляду на це треба: визначити основні параметри й тенденції розвитку сучасного світового страхового простору та місце страхового ринку України в ньому; сформувати систему інструментів економічного регулювання, які б оперативно реагували на ймовірні суттєві зміни в умовах страхової діяльності; забезпечити поступове звуження сфери використання фіскальних механізмів регулювання страхових відносин за рахунок максимального зниження податкового навантаження на фінансові результати діяльності страховиків на основі запровадження принципів оподаткування в галузі страхування в країнах Європейського Союзу. Потрібно також адаптувати понятійний інструментарій національного страхового права до понятійного апарату міжнародних угод, що регулюють торгівлю страховими послугами в умовах глобалізації світового страхового ринку; адаптувати класифікацію видів страхової діяльності, правила формування страхових резервів та їх інвестування до вимог глобального страхового ринку; продовжити роботу з удосконалення системи й структури управління інститутами національного страхового ринку, вивчити причини, форми і досвід зрощення фінансового, банківського та страхового капіталу.

ВИСНОВКИ

Отже, підсумовуючи все, що розглядалося, можна зробити наступні висновки: Добровільне страхування - це страхування, яке здійснюється на основі договору між страхувальником і страховиком. Для укладення договору страхування страхувальник подає страховику письмову заяву за формою, встановленою страховиком, або іншим чином заявляє про свій намір укласти договір страхування. Закон не встановлює для акцепту страховика обов'язкової письмової форми. Факт укладення договору страхування може посвідчуватися страховим свідоцтвом, що є формою договору страхування. Договір страхування набирає чинності з моменту внесення першого страхового платежу, якщо інше не передбачено договором страхування. Договір страхування може бути укладений як шляхом складання одного документа, підписаного сторонами, так і шляхом обміну листами, документами, підписаними стороною, яка їх надсилає.

Щодо окреслених проблем можна  визначити такі пропозиції до розв'язання:

• впорядкувати страхове законодавство в цілому та окремих його положень, і привести їх у відповідність до існуючих економічних реалій;
• створення об'єднань страховиків із метою зміцнення їх фінансового становища та надійності щодо здійснення страхових операцій;
• залучення страхового ринку для вирішення питань соціальної політики держави;
• підвищити рівень капіталізації підприємств та висунути вимоги щодо наповнення статутних фондів реальними грошима для підвищення надійності страхових компаній;
• розробити ефективні механізми захисту інтересів страхувальників.

Слід зазначити, що страхування  в Україні, як і в світі, постійно вдосконалюється, зазнає змін, що, в  свою чергу, зумовлює нові підходи в  правовому регулюванні страхових  відносин.

Список використаної літератури

1. Закон України " Про страхування" http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=85%2F96-%E2%F0

2. Александрова М. М. Страхування:  Навчально-методичний посібник. -- К.: ЦУЛ, 2002. -- 208с.

3. Базилевич В.Д., Базилевич К.С. Страхова справа. -- 2-ге вид., перероб. і доп. -- К.: Т-во "Знання", КОО, 2002. -- 203 с

4. Безугла В. О. Страхування  : навч. посіб. для студ. вищих навч. закладів.- К. : Центр навчальної літератури, 2008.- 582 с.