Дунайський біосферний заповідник. 2

 

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ, МОЛОДІ ТА СПОРТУ УКРАЇНИ

ОДЕСЬКИЙ ДЕРЖАВНИЙ ЕКОЛОГІЧНИЙ  УНІВЕРСИТЕТ

 

Факультет природоохоронний

Кафедра екологічного права  та контролю

 

 

Реферат

з дисципліни: «Заповідна справа»

на тему: «ДУНАЙСЬКИЙ БІОСФЕРНИЙ ЗАПОВІДНИК»

 

 

Виконала: ст. гр. Е – 30

Лябах О.В.

Керівник: Мінічєва Г.Г.

Реферат  перевірений

та допущений до захисту

 ”____”___________________2012р.

 

 

 

Одеса 2012

ЗМІСТ

 

1ТЕРИТОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ.........................................................3

2 КЛІМАТ, РЕЛЬЄФ, ГЕОГРАФІЯ, ГІДРОЛОГІЯ ЗАПОВІДНИКА………....7

3 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ КОМПЛЕКСІВ...…………..…….……9

3.1 Вторинна дельта….………………………….………….……….........9

3.2 Стенцівсько-Жебриянівські плавні.………………………………..12

3.3 Острів Єрмаків………………………………………………………14

3.4 Жебриянське пасмо…………………………………………………15

3.5 Озеро Сасик…………………………………………………………19

3.6 Джантшейський лиман……………………………………………...22

4 СЛУЖБА ДЕРЖАВНОЇ ОХОРОНИ ТЕРИТОРІЇ ДБЗ.……………….….....24

5 НАУКОВА ДІЯЛЬНІСТЬ…….………………………………………….……25

 

1ТЕРИТОРІЯ ТА ІСТОРІЯ СТВОРЕННЯ

 

Дунайський біосферний заповідник — самостійна природоохоронна та науково-дослідна установа. Розташований на крайньому південному заході України, на території Кілійського та Татарбунарського району Одеської області. Адміністрація знаходиться в м. Вилкове. Структура установи відповідає вирішенню головних завдань, а саме – діють науково-дослідний відділ комплексного моніторингу екосистем, служба державної охорони заповідника, відділ екологічної освіти і туризму та господарчий відділ. Заповідник підпорядкований Національній академії наук України.

Загальна площа дельти Дунаю складає біля 5640 км², в тому числі 1200 км² припадає на українську частину. Дунайський біосферний заповідник, площею 50252,9 га, займає її приморську зону. Дунайський біосферний заповідник почав своє існування як філія Чорноморського заповідника в 1976 році. В 1981 році на базі Дунайської філії Чорноморського заповідника було створено природний заповідник "Дунайські плавні" площею14851 га.

Дунайський біосферний заповідник був створений Указом Президента України № 861/98 від 10.08.1998 р. на базі природного заповідника "Дунайські плавні" і його площа становила 46402,9 га. В 2004 році Указом Президента України № 117/2004 від 02.02.2004 р. територія заповідника була розширена до 50252,9 га.

 
Картосхема Дунайського біосферного  заповідника

Сучасне зонування Дунайського  біосферного заповідника:

• Заповідна зона (15134,27 га) – приморська частина дельти Кілійського гирла (на базі території колишнього природного заповідника “Дунайські плавні”) та східна частина о. Стамбульський.
• Зона регульованого заповідного режиму (7234,56 га) – Стенцівсько – Жебриянівські плавні.
• Буферна зона (19049,19 га) – частина дельти Кілійського гирла, південна частина о. Єрмаків та ділянка Чорного моря.
• Зона антропогенних ландшафтів (8834,88 га) – вершина водосховища Сасик, Джантшейський лиман, Жебриянська гряда, північна частина о. Єрмаків та частина дельти Кілійського гирла та територія рибних ставків в районі с. Ліски.

Сучасне зонування заповідника

2 КЛІМАТ, РЕЛЬЄФ, ГЕОГРАФІЯ, ГІДРОЛОГІЯ ЗАПОВІДНИКА

 

Клімат заповідника помірно  континентальний з відносно короткою і теплою зимою та тривалим жарким літом. Зима найчастіше триває з середини грудня по першу декаду березня. Літо починається у першій декаді травня та триває до третьої декади вересня. Середньомісячна температура найспекотнішого місяця (липня) становить 23°С з абсолютним максимумом в 39°С. Середньомісячна температура січня коливається від -1°С до -5°С. Річна амплітуда середньодобових температур сягає 41,5°С, а абсолютна - 70°С. Тривалість сонячної радіації перевищує 2300 год./рік. Безморозний період триває до 200 діб, вегетаційний - до 235-245 днів.

Річна сума опадів коливається в діапазоні від 300 до 700 мм, і в середньому становить близько 400 мм. Випаровуванність звичайно в два рази перевищує кількість опадів і становить біля 800 мм/рік. Середньорічна температура води в дунайських руслах складає 12,7°С. Річкові води найбільш прогріті в липні-серпні, коли їх температура в середньому становить 24,1°С з максимумом в 27,6°С.

Рельєф заповідника рівнинний, поверхня майже горизонтальна з невеликим підвищенням в північній частині. Найбільш високими природними елементами території є піщані дюни Жебріянської гряди, приморські та прируслові гряди. За останні десятиріччя в результаті складування ґрунту від інтенсивних днопоглиблювальних робіт в півничній частині дельти в районі порту Усть-Дунайськ виникли штучно підвищені рельєфні елементи.

В гідрологічному плані дунайська  дельта має добре розвинену систему  рукавів першого та другого порядків. При цьому міжруслові дельтові острови  мають блюдцеподібну форму за рахунок підвищених прируслових (сформованих в результаті відкладів мулу в повеневий період на берегах водотоків) та приморських (виникли внаслідок хвильової активності моря із морського піску та твердого стоку ріки) природних позитивних елементів дельтового рельєфу.

Гідрологічний режим заповідних територій майже повністю зумовлений гідрологією Дунаю. Протягом року ріка приносить в гирлову область в середньому близько 203 км³ води. На Кілійський рукав, який живить заповідні угіддя, припадає 49% цього об`єму. Рівень води в дельті значно змінюється по сезонам. Найбагатоводніші місяці - квітень, травень і, частково, червень. Найменший стік припадає на вересень - жовтень. Підвищення фонового рівню Чорного моря, яке спостерігається в останні десятиріччя, поширилося і на дельту Дунаю. Так, за період з 1963 по 1992 роки він біля міста Вилкове (18 км від моря) зріс на 17 см.

На рівень води в дельті Дунаю значно впливають згінно-нагінні вітрові явища. В виключних випадках під їх впливом вода в дельті може підніматись на метр і навіть більше. При цьому підсолена морська вода в придонному шарі нерідко досягає м. Вилкове.

 

3 ХАРАКТЕРИСТИКА ПРИРОДНИХ КОМПЛЕКСІВ

 

3.1 Вторинна дельта

Серед великих річок Північно-Західного  Причорномор’я тільки Дунай формує дельту висунення. Вторинна або морська  дельта починається на 18-ому кілометрі  Кілійського рукава (0 км Дунаю рахується  від моря). Кілійський рукав розділяється на Очаківський та Старостамбульський рукави, останній за гідролого-морфологічними характеристиками є головним. В свою чергу, ці рукави поділяються на рукави нижчого порядку – Полуденний, Анкудинів, Бистрий, Восточний, Лімба  та інші.

Разом з численними рукавами тут представлена система внутрішніх прісноводних та відкритих приморських  водойм. Всі вони мілководні з глибиною до 2-х метрів. Прісноводні внутрішні  водойми (кути) утворюються з відокремлених  від моря косами морських заливів. Кути Потапівський, Великий та Малий Лазаркіни, Делюків, Лімба, Ананькін, Гнилий є унікальними  природними утвореннями. Вони сповнені життя, їх видове різноманіття є найбільшим серед усіх інших екосистем дельти Дунаю. В кутах розвиваються асоціації  рідкісних рослин таких як водяний  горіх (Trаpa nаtans), біле латаття (Nymphaеa аlba), кубушка(Núphar lútea), болотоцвітник щитолистний (Nymphoides peltata), сальвінія плаваюча (Salvínia nátans),мешкають сотні видів водних безхребетних, які є кормовою базою риб, які тут мешкають. Масовими видами є олігохети (Potamotrix hamoniensis, Limnodrilus claparedeanus, Nais) та інші, личинки хірономід (Chironomidae), бабок (Odonata), жуків (Coleoptera), клопи (Hemiptera) та п’явки (Hirudinea). Деякі види є рідкісними і занесені до Червоної Книги України, наприклад личинка бабки анакс імператорский (Anax imperator).

Наймасовішими видами риб  в прісноводних кутах є карась (Carassius auratus gibelio), краснопірка(Scardinius erythrophthalmus), в’юн (Misgurnus fossilis), щука (Esox lucius), сом (Silurus glanis), окунь (Perca fluviatilis).

Серед амфібій та рептилій звичайними видами є вуж звичайний (Natrix natrix), черепаха болотна (Emys orbicularis), жерлянка (Bombina bombina), квакша звичайна (Hyla arborea) жаби озерна (Pelophylax ridibunda), ставкова (P. lessonae) та їстівна (P. esculenta).

Водоплаваючих птахів на території  заповідника нараховується біля 120 видів, наймасовішими є гуска  сіра (Anser anser), лебідь-шипун (Cygnus olor), лисуха (Fulica atra), різні види качок, чапель, куликів, чаєк (Larus) та крачок (Sterna). З рідкісних видів зустрічаються пелікан кучерявий (Pelecanus crispus), пелікан рожевий (Pelecanus onocrotalus), червоновола казарка, косарик (Platalea leucorodia), огар (Tadorna ferruginea), орлан-білохвост (Haliaeetus albicilla) та інші.

Завдяки гарній кормовій базі та наявності затишних схованок, територія  має важливе значення для великої  кількості птахів водно-болотного  комплексу як під час міграцій, так і під час гніздування. На цих територіях протягом року зустрічається  біля 250 видів птахів, що складає  майже 90% видового складу орнітофауни  ДБЗ в цілому. Ці території мають  велике значення насамперед для гніздування птахів ряду Ржанкоподібних (Charadriiformes). На території коси Нова Земля в 2007-2011 рр. відмічено гніздування 11 видів птахів цього ряду (7 з яких занесені до Червоної Книги України). Загальна кількість птахів, які гніздяться на цих територіях в окремі роки сягає біля 10 тисяч пар. Загальна кількість «червонокнижних» птахів, які були відмічені на території протягом року сягає 52 видів, що становить 60% видів птахів, які внесені до Червоної Книги України.

Найбільша кількість птахів водно-болотного комплексу під  час сезонних переміщень зустрічається  на приморських косах та мілинах, які їх оточують, а саме на косі Нова Земля, Пташина і Тарановій. Крім цього на території коси Нова Земля і коси Таранової знаходяться численні колоніальні поселення птахів ряду Ржанкоподібних, які є одними з найкрупніших в Придунав’ї.

З видів ссавців, які охороняються, в приморській частині дельти досить часто можна зустріти видру (Lutra lutra), норку європейську (Mustela lutreola), дикого лісового кота (Felis silvestris), а в  прилегій акваторії дельфінів: афаліну (Tursiops truncatus), морську свиню (Phocoena phocoena) та дельфіна-білобочку (Delphinus delphis). Масовими видами ссавців є дикий кабан (Sus scrofa) і такі вселенці як собака єнотовидний (Nyctereutes procyonoides), ондатра (Ondatra zibethicus), а  з 2009 р. з’явились шакали (Canis aureus), які  все більше і більше розповсюджуються.

Головною проблемою прісноводних кутів є їх значне заростання зануреними макрофітами, що викликає замори через  нестачу розчиненого у воді кисню, «цвітіння» води, утворення на дні  потужного шару рослинних залишків. Причиною цього є наслідки потрапляння  в Дунай стоків з полів, насичених  добривами, великою кількістю органіки, яка потрапляла в Дунай разом з залишками мінеральних добрив з полів у в 80-их роках минулого сторіччя.

До одамбування своєї  значної частини в середині ХХ сторіччя вся давня лагуна між  Рені і піщаними барами нижче Вилкове  в період щорічних повіней повністю затоплювалась, промивалася, основна  частина наносів виносилась і  відкладалась в передньому краї дельти. Після одамбування сюди стало  потрапляти менше води, седиментів та біогенів. Це стало причиною зменшення  швидкості вертикального наростання внутрішніх ділянок дельти, що сприяє згладжуванню рельєфу та розростанню  очеретяних заростей.

На передньому краї дельти існує система солонуватоводних водойм - Бадика, Дурний, Солоний, Курильські мілини та інші. На виході кожного рукава в море формуються відкриті заливи з нестабільною солоністю. Вони мають однойменні з рукавами назви, наприклад Восточний, Бистрий, і дуже мілководні. Сюди окрім величезного обсягу води, розчинених біогенів і наносів, Дунай щорічно виносить до 200 000 тон прісноводного планктону та інших прісноводних істот, які гинуть в солоній воді та осідають на дно.

В умовах багатих на органіку естуаріїв вціліла і розвивається реліктова фауна понто-каспійських  безхребетних (ракоподібних з родів Gammaridae, Mysidae, Cumacea, Pontogammaridae), також тут розмножується та харчується величезна кількість риб і птахів. Зустрічаються такі цінні види риб як осетер російський (Acipenser sturio), білуга (Huso huso), лосось дунайський (Hucho hucho), чоп великий (Zingel zingel), чоп малий (Zingel streber), умбра (Umbra krameri). До промислових видів відносяться оселедець чорноморський (Alosa kessleri pontica), сазан (Cyprinus carpio), сом (Silurus glanis) та інші.

Всі разом ці процеси мають  вирішальний вплив на формування біологічної продуктивності північно-західної частини Чорного моря та на живі ресурси Дунаю.

 

3.2 Стенцівсько-Жебриянівські плавні

Це досить цінний природний  комплекс Дунайського біосферного  заповідника, включений в його склад в 1998р.

В 70-80 рр. Стенцівсько-Жебриянівські плавні були достатньо обводненими. Велика кількість внутрішніх озер між собою були сполучені протоками та каналами, що забезпечували постійний водообмін. В той період були сформовані ідеальні умови для існування безхребетних тварин, розмноження плазунів та успішного нересту риб. Для багатьох видів птахів сформувалася стійка харчова база. В окремі роки в СЖП гніздилися такі рідкіснівиди, як коровайка та косар. Чисельність косаряся галадо 200 пар, коровайки - до400 пар. Цікаво, що за роки несприятливих екологічних умов в інших районах межиріччя Дунай - Дністер, сюди переміщалися цілі гніздові угруповання. У 1991році вплавнях відзначено гніздування малого баклана.

Але поступово екосистема СЖП почала деградувати: почалися інтенсивні процеси евтрофікації, все частіше почали спостерігатися замори риб; озера та протоки почали заростати вищою водною рослинністю, зменшуючи тим самим площу відкритого водного дзеркала. В результаті цього процесу зменшилась кількість птахів водно-болотного комплексу, як під час сезонних міграцій, так і під час гніздування. Зникли колонії косаря, коровайки та малого баклану. Причиною деградації стало декілька чинників: негативно сказалося будівництво дамб вздовж каналу Дунай-Сасик, що порушили цілісність гідрорежиму плавнів та практично ізолювали їх на дві незалежні частини; причиною деградації стало віддамбування плавнів наприкінці 60-х років та робота в неналежному чинні старих шлюзів. Поступове штучне підняття рівня води призвело до збільшення товщі кореневищ очерету та накопичення органіки, а частина ділянок почала взагалі осушуватися. Віддамбовані плавні з їхнім зарегульованим рівнем зараз практично є штучно екосистемою, для підтримки якої в нормальному стані необхідні значні кошти та масштабні відновлювальні роботи.

Відновлювальні роботи в Стенцівсько-Жебриянівських плавнях почали виконуватись після прийняття в 2008 році Меморандуму про взаєморозуміння, підписаному райдержадміністрацією, Дунайським біосферним заповідником, ТОВ "Екофортпост", WWF Дунай-Карпатська програма, Одеським центром ПівденНІРО. Роботи виконувалися згідно з затвердженим Міністерством охорони природи Планомуправління територією ДБЗ, рішенням Науково-технічного-Координаційної ради ДБЗ та Проектом організації його території та охорони природних комплексів.

Були проведені роботи по розчистці основних проток СЖП частини плавнів – Мурза, Лаптиш, Чатал, загальною довжиною більше 34 км. В майбутньому планується розчистка більш менших природних водотоків. Окрім того, в 2010 році було проведене масове зариблення плавнів коропом, сомом, щукою та такими біомеліораторами, як білий амур та товстолоб. Подібні заходи позитивно впливають на екосистему плавнів, в тому числі й на орнітофауну. По-перше, відновлення проточності плавнів призведе до збільшення харчової бази багатьох видів птахів водно-болотного комплексу, по-друге, відкриті площі водного дзеркалу збільшать гніздову ємність угіддя.

 

3.3 Острів Єрмаків

Острів Єрмаків, площею 2333,7 га, є одним з найбільших островів в українській дельті Дунаю. Простягається з заходу на схід на 9,6 км та з півночі на південь на 3,6 км. У природному стані о. Єрмаків кожну весну підтоплювався паводковими водами Дунаю, які збагачували землю біогенами та живили рослинність острову. В сезон з високим рівнем води на острові формувалися нерестовища та місця для нагулу молоді риби. Луки на деякий час перетворювалися на озера, на яких харчувалися велика кількість птахів, в тому числі й «червонокнижних». Влітку рівень води на острові знижувався, залишаючи рослинність та збагачені ґрунти, а наступної весни цикл повторювався, створюючи умови для розвитку одного з куточків дельти Дунаю.

У 60-ті роки острів був обнесений дамбами та осушений. Довгі роки на о. Єрмаків випасали худобу. Десятиріччя перевипасу і відсутність затоплення призвели до деградації природної екосистеми острова. В 2009 р. Всесвітній фонд охорони  природи (WWF), Дунайський біосферний заповідник, Кілійська районна адміністрація, орендар острова ТОВ «Єрмак» прийшли до єдиної думки щодо ренатуралізації острова. Дамби зносили вибірково в ключових місцях.

Навесні 2010 р. було закінчено комплекс заходів у рамках програми ренатуралізації о. Єрмаків (розчистка старих внутрішніх та створення нових штучних проток острова, часткове роздамбування, обводнення острову, створення нових невисоких внутрішніх дамб, подібних до природних підвищень острову і т. п.).

Вже перше затоплення острову  весною 2010 р. призвело до позитивних результатів  – пішла рослинність, з’явились птахи, відбувся нерест риб. В мілководних озерах та на затоплених ділянках в червні були відібрані проби макрозообентосу та фітофільної фауни на угрупуваннях занурених макрофітів. Під час комплексного (разом із гідробіологом ДБЗ) обстеження острову, на залитих мілководних ділянках луків з прозорою водою, яка добре прогрівалася під променями сонця, візуально спостерігалися чисельні зграї молоді риб родини коропових, для росту і нагулу яких були створені сприятливі умови. Проведені роботи по ренатуралізації о. Єрмаків мають велике значення для відтворення і збереження видового різноманіття іхтіофауни, як водойм острову, так і всієї дельти Дунаю.

Зараз о. Єрмаків має велике значення для популяції птахів. На його території було відмічено перебування 220 видів птахів, що складає близько 80 % всіх відомих для фауни заповідника коло 53 % відомих для фауни України.

 

3.4 Жебриянське пасмо

Жебриянське пасмо - древня приморська гряда, вік якої понад 1 тис. років. Тягнеться вона з села Приморського, де виглядає вузькою (лише місцями до 250 м) і низькою піщаної смугою. З просуванням на південь вона розширюється до 1-2 км, а біля міста  Вилкове її ширина сягає 3,5 км. Загальна довжина гряди складає 11,5 км, а  її площа близько 2000 га. Зі сходу  вона обмежена смугою очерету та інколи чагарниками, які ростуть уздовж Білгородського гирла, із заходу - Стенсівсько-Жебріянськими плавнями, на півночі вона тягнеться до моря, а на півдні – до Дунаю. Жебриянське пасмо - це піщана коса, складена черепашковими пісками. Тут зустрічаються ділянки кучугурних пісків (дюн) та улоговино подібні пониження – депресії які витягнуті з півночі на південь пониження заповнені водою. Саме чергування піщаних дюн з депресіями створюють умови для зростання орхідей і болотних видів, разом із рідкісними видами псамофітної флори, які не зустрічаються у вторинній дельті Кілійського гирла Дунаю.

Флора Жебриянської гряди  представлена псамофітною, степовою, луговою, дерево-чагарниковою, болотною і водно та їх перехідними типами рослинності. Тут зустрічається багато ендемічних видів, значна кількість з них е степовими. Це ковила дніпровська Stipa borysthenica, гвоздика Бессарабська Dianthus bessarabicus, золотобородник цикадовий Chrysopogon gryllus та інші види, занесені до Червоної книги України, а також види, яки внесені в списки рідкісних в Одеській області - фумана сланка Fumana procumbens, ефедра двоколоскова Ephedra distachya, миколайчики приморські Eryngium maritimum, цмин піщаний Helichrysum arenarium. На пасмі зустрічаються всі регіональні і дунайські ендеміки заповідника - громовік дніпровський Onosma borysthenica, буркун піщаний Melilotus arenarius, волошка дніпровськаCentaurea borysthenica, волошка одеська C. odessana, жовтозілля дніпровське Senecio borysthenicus, метлюг приморський Apera maritima, гвоздика плоскозуба Dianthus platyodon та ін.

Ділянки природних депресій були в минулому багаті у видовому відношенні. Відторгнення ділянок каналами та кар’ерами з видобутку піску, розорювання луків та їх залісення призвело до зменшення вологости та змін рослинного покриву. Тут зустрічаються зозулинець болотний Orchis palustris, хвощ зимуючий Equisetum hiemale та ін,рідкісні види рослин. А такі рідкісні види, занесені до Червоної книги України, як пальчатокорінник травневий Dactylorhiza majalis, коручка чемеріцелістна Epipactis helleborine і коручка болотна Epipactis palustris - можуть найближчим часом зникнути в наслідок зниження рівня ґрунтових вод.

На ділянках більш глибоких природних депресій зустрічаються співтовариства меч-трави звичайної Cladium mariscus та рогізу малого Typha minima, занесених до Червоної книги України. Зарості меч-трави звичайної на території заповідника найбільші в Україні. Типова плавнева деревна рослинність займає прикордонні ділянки вздовж русла річки та складається з верби білої Salix alba і ламкою Salix fragilis, а на пісках зростають тополя бела Populus alba та осокір P. nigra. Тритина території пасма - це лісонасадження з сосни кримської Pinus pallasiana. Більш знижені ділянки заростають чагарниками з обліпихи крушино видної Hippophaea rhamnoides, тамарикса гіллястого Tamarix ramosissima, аморфи чагарникової Amorpha fruticosa, маслинок вузьколистої Elaeagnus angustifolia і сріблястої Elaeagnus argentea. Ділянки, яки майже постійно підтоплені заростають вербами гостролистою Salix acutifolia та розмаринолістою Salix rosmarinofolia.

Залісення Жебриянського  пасма було здійснено ще на початку 20 століття з метою закріплення  хитких сипучих пісків, які періодично пересипали дорогу і перекривало  сухопутний зв’язок мешканців м. Вилкове з іншими містами и  селами регіону. Для запобігання  цьому на перших порах висаджували  акацію білу (робінія псеудоакація) Robinia pseudoacacia L.. З часом в насажденнях піщаних дюн з'явилися маслинка срібляста і вузьколиста, а також різні види тополі. З середини минулого сторіччя в залісненні стали використовувати сосну звичайну Pinus sylvestris, а з початку 80 років - сосну кримську.

В подальшому залісненні Жебриянського  пасма необхідно переходити на види природної флори: осокір, тополя білий, а в поніззях - чагарникові види верб. Це дозволить створити дерево-чагарникову  рослинність колкового типу. Можливо  також використання деяких видів  дерев, характерних для гряди  Летя (Румунія) (наприклад висаджувати  дуб Quercus). Це призведе до поступового відновлення природної флори та іншої біоти, що має велике значення не тільки для Жебриянського пасма, а і біорізноманіття заповідника в цілому.

На території Жебриянського  пасма зустрічаються тритони  звичайний Lissotriton vulgaris та дунайський Triturus dobrogicus, кумка червоночерева Bombina bombina, часничниця звичайна Pelobates fuscus, квакша звичайна Hyla arborea, ропухи сіра, або звичайна Bufo bufo та зелена Bufo viridis, жаби гостроморда Rana arvalis, озерна Pelophylax ridibundus та їстівна Pelophylax esculentus, що складає 90,9% від загальної кількості видів батрахофауни заповідника.

Плазуни представлені усіма  видами герпетофауни ДБЗ, Це черепаха болотяна Emys orbicularis, ящурка різнобарвна Eremias arguta, ящірки прудка Lacerta agilis та кримська Podarcis taurica, вужі звичайний Natrix natrix та водяний Natrix tessellata. Ця ділянка території ДБЗ є рефугіомом піщаних степових герпетокомплексів, представлених прудкою та кримською ящірками, а також різнобарвною ящуркою. Всі види земноводних та плазунів, що мешкають на території, входять у різні списки рідкісних тварин, що потребують охорони.

Видове різноманіття орнітофауни Жебриянівського пасма нараховує 150 видів, що становить 54,7% видового складу орнітофауни ДБЗ. На гніздуванні зустрічається понад 40 видів птахів, переважно ряду Горобцеподібних (29,5 % від птахів, що гніздяться на території ДБЗ). Відмічено понад 20 видів (33% від загальної кількості рідкісних видів птахів ДБЗ), які занесені до Червоної книги України.

Звичайними видами птахів Жебриянського пасма є фазан Phasianus colchicus, дятел звичайнийDendrocopos major, дятел сирійський Dendrocopos syriacus, дятел малий Dendrocopos minor, плиска білаMotacilla alba, сорока Pica pica, галка Corvus monedula, грак Corvus frugilegus, ворона сіра Corvus corone, волове очко Troglodytes troglodytes, вівчарик весняний Phylloscopus trochilus, вівчарик-ковалик Phylloscopus collybita, золотомушка жовточуба Regulus regulus, золотомушка червоночуба Regulus ignicapillus, синиця блакитна Parus caeruleus, синиця велика Parus major, горобець польовий Passer montanus, зяблик Fringilla coelebs, щиглик Carduelis carduelis. В невеликій кількості на цих територіях зустрічається припутеньColumba palumbus, сова вухата Asio otus, синиця довгохвоста Aegithalos caudatus, повзик Sitta europaea, підкоришник звичайний Certhia familiaris, птахи родини Мухоловкові Muscicapidae, шишкар ялиновий Loxia curvirostra та ін.

Фауна ссавців досить багата і представлена практично всіма видами наземних і навколо водних комплексів. Серед найбільш звичайних видів кабан, козуля, єнотовидний собака, лисиця, заєць, всі види мишоподібних заповідника, а також видра, ондатра та інші види водного комплексу.

3.5 Озеро Сасик

Відповідно до Указу Президента України «Про розширення території  Дунайського біосферного заповідника» № 117 від 02.02.2004 р. до складу території  ДБЗ, без вилучення у землекористувачів  було включено вершину (північну частину) оз. Сасик (площею 3450 га) і частину Джантшейського лиману (площею 400 га) у межах Татарбунарського р-ну. Зазначена територія була віднесена до зони антропогенних ландшафтів та складає загальну площу 3850 га (або приблизно 7,7 % від площі ДБЗ). Межі приєднаної до ДБЗ акваторії фактично співпали з межами ділянки, на якій, згідно рекомендацій фахівців Півден НІРО, у 1986 році було введено постійну заборону на промисел риби протягом всього року.

Сасик (Кундук) – водосховище в Одеській області України. Його площа складає близько 210 км², а глибина до 2,7 м. Водойма простягається з півночі на південь приблизно на 29 км, її ширина сягає від 3 до12 км. Специфіка цієї водойми в її мілководності. Глибини менше 2 м займають 90 % акваторії Сасика. Середня глибина складає 1,9 м, максимальна – 3,5 м. В водосховище впадають дві річки - Сарата та Когильник. Замерзає ця водойма в грудні, звільняється від льоду в березні.

В даний час Сасик є замкнутою прісноводною водоймою. До 1980 -х рр.. вона являла собою один зестуаріїв Північно-Західного Причорномор'я і мала активний водообмін з Чорним морем. Потім за рішеннямуряду в 1979 році оз. Сасик було перетворено в накопичувач прісної води з метою подальшого використання її для поливу в сільськогосподарських угіддях в рамках запланованого каналу Дунай-Дніпро.Через гіперсолоність донних ґрунтів лиману повного опріснення його не було досягнуто незважаючи на багаторазову зміну водної маси. Після опріснення у пониззі водосховища, вода залишалась солоною в його середній частині та у верхів’ї. Сасикська вода виявилася непридатною ані для зрошування, ані для іншого побутового використання через остаточну солоність (2-4 ‰) та вміст небажаних додаткових компонентів (зависей, солей важких металів, пестицидів тощо), що надійшли з Дунаю. Окрім того ж у Сасику як у відстійнику відбулося й значне замулення дна і утворилося до 2,5 млн. тон засолених донних відкладень.

Після масштабного перетворення солоного озера Сасик у прісноводне  водосховище наприкінці 80-х початку 90-х років в складі рослинності водойми відбулися катастрофічні зміни. Види рослин, які були характерними для морського узмор’я, змінилися на прісноводну флору, здебільшого водоростями, а в прибережній частині сформувалися плавневі угіддя з надзвичайно бідним флористичним складом. Найчисленнішим видом є очерет звичайний, значно менше зустрічається рогіз вузьколистий, айстра солончакова звичайна та бульбокомиш морський. Для території верхів'я Сасику характерними є три типи рослинності: водний, плавневий засолених боліт та солонцово-солончакових луків навколо водойм.

У 1982 – 1991 рр. у Сасикському  водосховищі відмічено 54 види риб, які  належать до 16 родин, частина яких, переважно  солонуватоводні, мешкали у лимані Сасик до його опріснення. Вже після цього були відмічені ще три види: сонячний окунь, чорноморський лосось та пелінгас. У водосховищі, так як і у р. Дунай та інших водоймах регіону найбільш поширені риби родини коропових, які у Сасику представлені 24 видами, з родини окуневих найбільш масовими є судак та окунь річковий. В останні роки основним промисловим видом у водосховищі Сасик є карась сріблястий, а також білий та строкатий товстолобики і короп, яких випускали до водосховища після штучного розведення. Звичайні для північно-західної частини Чорного моря різноводні види риб – атерина, тюлька, колючка триголкова, голка-риба пухлощока, бичок-кругляк, бичок-цуцик та бичок-бабка успішно розмножуються та нагулюються у водосховищі, як раніше і у лимані Сасик.