Двосторонні відносини Польщі з Словаччиною, Словенією і Угорщиною

ВСТУП

За останні роки Польща значно розширила свою роль і зміцнила позиції у відносинах із країнами Європи й Заходу, підтримуючи і  встановлюючи дружні відносини як з  Західним світом, так і з іншими європейськими державами.

Події 1989 р. повністю змінили  карту Центральної Європи, і Польщі довелося встановлювати відносини  з сімома новими сусідами. Польща досягла  хороших взаємин з усіма партнерами, підписавши угоди про дружбу і співпрацю, які замінили зв'язки, розірвані з крахом Варшавського договору.¹ Це призвело до трансформації міжнародних відносин в Європі. Країни цього регіону позбавлені диктату Москви, почали пошуки нових рішень, що привело до активної політики в Центральній Європі, як двосторонньої, так і у вигляді "нового регіоналізму".

Внаслідок свого трагічного історичного досвіду з постійними прикладами невірних союзників і  одночасної агресії більш могутніх сусідів (наприклад, Розділи Польщі, Друга світова війна), польська зовнішня політика зацікавлена в співпраці з сильним партнером, здатним надати достатньо сильну підтримку під час критичних ситуацій. Для Польщі, яка знаходиться на перехресті найважливіших геополітичних осей континенту (Схід-Захід та Північ-Південь), Центральна Європа стала "зоною безпеки".²

Співпраця Польщі з країнами регіону була одним з елементів, які визначили швидкість інтеграції Польщі до НАТО та Європейського Союзу. На рубежі 1992 і 1993 років, у відповідь на неоднозначні сигнали інших партнерів, Польща постійно підкреслювала свою прихильність до розвитку регіонального співробітництва. Особливо інтенсивно розвиває Польща відносини з найближчими сусідніми державами: Словаччиною, Словенією та Угорщиною. Ці країни пов’язує спільна історія, участь у регіональних організаціях і спільний європейський напрямок зовнішньої політики.

РОЗДІЛ I. ІСТОРІЯ РОЗВИТКУ І СУЧАСНИЙ ЕТАП ВІДНОСИН ПОЛЬЩІ З СЛОВАЧЧИНОЮ

Після того як Німеччина  «возз'єдналася» з Австрією, а Варшава схвалила цю подію, Берлін підтримав домагання Польщі на Вільно і Вільнюську область, в обмін на визнання німецьких прав на Клайпеду. Берлін і Варшава продовжили «плідну» співпрацю - в агресії проти Чехословаччини , її розчленовуванні.

Польська еліта з самого початку створення Чехословаччини висувала до Праги територіальні претензії. Юзеф Пілсудський взагалі заявляв, що «штучно і потворно створена Чехословацька Республіка не тільки не є основою європейської рівноваги, але, навпаки, є його слабкою ланкою». Поляки хотіли ще в 1918 році розширити свою державу за рахунок Чехословаччини, претендуючи на ряд територій, особливо їх цікавила Тешинська область.

У 1938 після Мюнхенської угоди багато словаків з числа екстремістського крила автономістів виступили з вимогами повного відділення від чехословацької держави. Внаслідок цієї угоди взяла гору лінія на розчленування Чехословаччини; Угорщина і Польща приєднали до себе частини території Словаччини. Коли в березні 1939 Гітлер захопив Прагу, німецькі і словацькі нацисти створили окрему словацьку державу. Його уряд являв собою нацистську диктатуру на чолі з президентом Тісо.³

Словаччина була єдиною країною Осі, крім Німеччини, що взяла участь у польській кампанії. Готуючи вторгнення до Польщі, намічене на вересень 1939, вермахт звернувся до Словаччини по допомогу. Хоча історія словацької армії на той момент налічувала лише шість місяців, вже було сформоване невелике мобільне військо, що складалась з ряду піхотних і артилерійських батальйонів. ⁴

Було створено дві бойові групи для спільної з німецькою  армією кампанії в Польщі. Перша група — невилика бригада під головуванням Антоніна Пулініча, що складалась з шести піхотних батальйонів, двох артилерійських батальйонів і групи бойових інженерів. Друга група під головуванням Густава Маляра була мобільною, складалась з двох батальйонів мотокінноти, посилених дев'ятьма моторизованими артилерійськими батареями. Ці дві групи були сформовані на базі відповідно 1-ї та 3-ї словацьких піхотних дивізій. Під час кампанії вони з боями пройшли через Нови Сонч та Дукельський перевал у напрямку Дембиці і Тарнува на півдні Польщі.

Існування Першої Словацької республіки фактично завершилося 4 квітня 1945, коли Червона Армія захопила Братиславу і зайняла всю Словаччину. Де-юре держава припинила існування 8 травня 1945, у день капітуляції словацького уряду перед генералом Волтоном Волкером, командувачем XX Корпусом 3-ої Армії США вавстрійському Кремсмюнстері.

Після Другої світової війни  Чехословаччина заявила, що вважає кордонами  держави ті, що існували до Мюнхенської  угоди, таким чином відмовляючись  від територій, відторгнутих Словацькою державою від Польщі в 1939 році. 20 травня 1945 в Трстено було підписано угоду про повернення цих територій Польщі, і чехословацькі прикордонники повернулися на домюнхенській кордон, незважаючи на протести місцевого населення, яке не бажало переходу в польське підданство.

У 1958 році у Варшаві Польща та Чехословаччина підписали остаточний договір про проходження польсько-чехословацького  кордону. Договір набув чинності 14 лютого 1959. У 2002, Польща і Словаччина зробили деякі подальші незначні коригування цього кордону.⁵

Кінець соціалістичної Чехословаччини в 1989 році під час мирної Оксамитової революції означав також кінець Чехословаччини як цілої держави і привів до створення в березні 1990 року Чеської і Словацької Федеративної Республіки, а потім, з 1 січня 1993 року, двох окремих держав - Словаччини та Чехії («оксамитове розлучення »).

Польща розуміючи, що Чехо-Словаччини розпалася, відразу ж визнала послідовно обидві країни, встановила з ними дипломатичні відносини. Варто зазначити, що в зв'язку з внутрішньою ситуацією в обох країнах та спрямуванням їхньої політики, двосторонні польські відносини з Чеською Республікою розвивалися більш динамічно, ніж зі Словаччиною.

Таким чином, дипломатичні відносини були поновлені ​​після поділу Чехословаччини в 1993 році. Посольство Словаччини розпочало виконання своїх обов'язків у 1994 році, в будинку комерційного радника колишньої Чехословаччини.

 «Договір про добросусідські відносини» від 10 червня 1991 року доповнили «Протоколом про застосування міжнародних двосторонніх угод, укладених між Польщею і Чехословаччиною з 1918 по 1992 роки», який був підписаний в Братиславі 8 березня 1993. Під час переговорів не спостерігалось ніяких непорозумінь та спірних питань. Договір був чинним протягом 15 років з можливістю продовження на наступні п'ять років. Важливе місце в договорі з Чехословаччиною зайняло питання захисту меншин і надання їм усіх прав, відповідно до універсальних і європейських стандартів.⁶

Невдовзі було підписано  ще ряд угод між Польшею та Словацькою республікою:

• Угода про заохочення та взаємний захист інвестицій (Варшава, 18.08.1994);
• Угода про уникнення подвійного оподаткування стосовно податків на дохід і на капітал (Варшава, 18.08.1994);
• Угода про торговельно-економічне співробітництво (Варшава, 18.08.1994);
• Угода про спільний кордон (Варшава, 06.07.1995);
• Угода про місцевий прикордонний рух (Закопане, 06.12.1996);
• Угода про співробітництво і взаємну допомогу у разі катастроф, стихійних лих та інших серйозних аварій (Братислава, 24.01.2000).

Період 1994-1998 років, коли до влади в Словаччині прийшла націоналістична коаліція прем'єр-міністра Володимира Мечіара, відзначається певним погіршенням відносин. Його політика порушувала демократичні норми, затримувала перетворення. В результаті, Словаччина не була включена у першу групу країн, запрошених до вступу в НАТО і ЄС. Це призвело до послаблення інтенсивності двосторонніх відносин. ⁷

Ситуація змінилася після  перемоги коаліції Рудольфа Шустера та Мікулаша Дзюрінди. Відновилася робота Вишеградської групи, яка підтримала кандидатуру Словаччини в НАТО. У 2000 році було створено спільну польсько-чесько-словацьку бригаду для проведення операцій з підтримання миру, штаб-квартира якої знаходиться в Словаччині. Готовність цього проекту була досягнута в 2003 році.⁸

Синонімом нового співробітництва в Центральній Європі, визнаним в усьому світі, стала Вишеградська співпраця. Аналізуючи документи польської зовнішньої політики, можна сказати, що тільки двічі - в 1997 і 1998 роках - не згадується "Вишеградська група", і тільки один раз - у 1997 році - немає згадки про розвиток цієї співпраці, оскільки акцент робиться на односторонній зв'язок з Чехією, Словаччиною та Угорщиною. У 1994-1998 роках зусилля країн Вишеграда переважно були спрямовані радше на інтеграцію з ЄС і НАТО, ніж на лобіювання взаємних інтересів, зустрічі голів держав відбувались нерегулярно.

15 лютого 1991 року у Вишеграді  була підписана Декларація про співпрацю Республіки Польщі, Чехії і Словацької Федеративної Республіки та Угорської Республіки в прагненні до європейської інтеграції. 21 грудня 1992 року в Кракові була підписана Угода про Центрально-Європейську асоціацію вільної торгівлі між Польською Республікою та Чеською Республікою, Словацькою Республікою та Угорською Республікою (CEFTA).⁹

Регіональне співробітництво, незважаючи на деякі труднощі, які виникали в середині 90-х років, зажди трактувалося як інструмент для підвищення стабільності в регіоні, подолання поточних економічних і культурних відмінностей, сприяння збільшенню регіональної свідомості, поглиблення взаєморозуміння і створення спільності інтересів.

У квітні 2003 року президент  Кваснєвський здійснив візит у Словацьку Республіку, а в травні в країну відправився прем'єр-міністр Лешек Міллер.

На даний момент, Польща і Словаччина обговорюють можливість подачі спільної заявки на проведення зимових Олімпійських ігор у 2022 році.

Згідно з цим задумом, змагання з хокею, фігурного катання, керлінгу та ряду інших видів спорту пройшли б на спортивних аренах Кракова. Стрибки з трампліна, біатлон  і біг можуть відбутися на гірськолижному курорті Закопане у 100 кілометрах південніше, а змагання з гірськолижних видів  спорту - в районі гори Хопок в  словацьких Татрах.¹⁰

Отже, Словацька республіка і Польща розвивають свої відносини  переважно в рамках регіональних утворень. Після становлення незалежної Словаччини в 1993 році співпраця розвивалася  менш інтенсивно, ніж з Чехією. Особливо знизилась продуктивність контактів  в період прем’єрства Володимира Мечьяра. В рамках Вишеградської групи Польща надала разом з іншими членами організації значну підтримку евроатлантичним прагненням Словаччини.

РОЗДІЛ IІ. РОЗВИТОК ВІДНОСИН ПОЛЬЩІ З КОЛИШНЬОЮ ЮГОСЛАВСЬКОЮ РЕСПУБЛІКОЮ СЛОВЕНІЯ

У період 1989-1991 років польські відносини з Югославією (СФРЮ), були хороші, допоки не розпочався кривавий розпад країни. Надалі Польща повинна була відновити і побудувати з нуля контакти з усіма країнами-спадкоємицями Югославії. З деякими з них, такими, як Словенія і Хорватія, двосторонні контакти були встановлені ще до офіційного звільнення цих країн.

Польща не проявляла значну активність у вирішенні поточних конфліктів у регіоні. Польська політика відбувалась у відповідності з рішеннями міжнародних організацій щодо воюючих сторін, це в основному стосувалось впровадження та застосування санкцій політичного і військового характеру. Єдиною ознакою польської діяльності була дипломатична місія до США і ООН в рамках ЦЄІ, в якій також взяли участь Австрія, Угорщина, Словенія та Хорватія в грудні 1992 року. Головним питанням, яке повинна була вирішити ця місія, було питання про завершення війни в Боснії і Герцеговині.

Тим не менш, це не принесло бажаного результату. Виконуючи обов'язки головуючої країни в ОБСЄ в 1998 році Польща піднімала питання, пов'язані з конфліктом в Косово. Польща відправляла туди своїх цивільних і військових спостерігачів, поліцейських і цілі військові підрозділи в рамках міжнародних операцій, а саме: в Хорватії (UNPROFOR/UNCRO, UNTAES) в Боснії і Герцеговині (UNMBIH, IFOR/SFOR), Македонії (UNPREDEP) і в Косово (UNMIK, KFOR), а також на Превлакському півострові (UNMPO).¹¹

Офіційне визнання Словенії Польщею відбулося 21 січня 1992 року (дипломатичні відносини були встановлені 10 квітня 1992). У березні 1995 року було уклаладено угоди зі Словенією про правонаступництво контрактів колишньої СФРЮ. Разом країни брали участь у регіональних групах (CEI, CEFTA) і переговорах про вступ до ЄС (Люксембузька група).

Польща також підтримувала співпрацю Вишеградської групи з Словенією, але польські політики розуміли, на відміну від, наприклад, чеських, що для того, щоб зберегти свою внутрішню згуртованість у Вишеградській групі, її не можна формалізувати у вигляді членства Словенії в цій же групі. Польща також продовжувала надавати підтримку зусиллям Любляни у вступі в НАТО, таким як співпраця у здійсненні Програми дій щодо членства. Проблеми існують через економічний дефіцит Польщі, через те, що словенські інвестиції у Польщу більші, ніж польські у Словенію (наприклад у фармацевтичній галузі).

Прем'єр-міністр Польщі Лешек Міллер відвідав Словенію з офіційним дводенним візитом 24 і 25 березня 2003 року на запрошення прем'єр-міністра Янеза Дрновшека. Міллер провів переговори з Дрновшеком, а також окремо був прийнятий Президентом Республіки Міланом Кучаном і президентом Національної асамблеї Б.Пахором. Також відбулася запланована зустріч з міністром закордонних справ Словенії Дімітрієм Рупелем. Більшість переговорів відбулися 25 березня. У неділю два прем'єр-міністра спостерігали фінальні етапи зі стрибків з трампліна Кубоку світу в Планіції.¹²

Політичні відносини між  Словенією та Польщею були оцінені  як відмінні. Польща є важливим зовнішньополітичним  партнером для Словенії як в плані двосторонніх відносин, так і у багатосторонніх питаннях. Польща є членом НАТО з березня 1999 року і разом зі Словенією членом так званої Люксембурзької групи країн, що створена для країн, які прагнуть набути повноправного членства в ЄС. Крім того, Польща є членом OECD і активним учасником регіональних альянсів, в тому числі CEFTA, ЦЕІ та Вишеградської групи. У 1997 році Польща завершила дворічний термін роботи в якості непостійного члена Ради Безпеки ООН, і в 1998 році вона головувала в ОБСЄ. У 2000 році Польща головує в CEFTA.

Двосторонні відносини між  двома країнами інтенсивно розвиваються на основі міжнародних угод. Всі  основні угоди і протоколи, які були підписані забезпечують відмінний трамплін для подальшого зміцнення співпраці в різних областях (до них відносяться угоди про правонаступництво угод між Польщею та колишньою Югославією, захист і заохочення інвестицій, про уникнення подвійного оподаткування, міжнародні автоперевезення, співробітництво в галузі оборони, освіти, культури і науки, боротьби з організованою злочинністю і багато іншого).

Польща - надзвичайно важливий економічний партнер для Словенії. Торгівля між країнами постійно зростає. У 2001 році товарообіг перевищив 386 млн. доларів (242 млн. доларів США склали словенські товари, вивезені у Польщу і словенський імпорт з Польщі оцінюється на загальну суму 144 мільйона). Експорт збільшився на 7%, а імпорт на 4% в порівнянні з 2000 роком. Словенія завжди мала позитивне сальдо в торгівлі з Польщею, яке в 2001 році склало 98 мільйонів доларів США.

Польща займає друге місце одержувача словенських прямих інвестицій за кордоном (після Хорватії). Словенські компанії, які інвестували в Польщі включають: LEK, KRKA, Gorenjski Tisk, і ETI Izlake. У 1997 році словенські інвестиції в Польщу склали близько 4 млн. доларів США, до кінця 2000 року вони досягли понад 55 млн. доларів США. Найбільш важливими є інвестиції в словенську фармацевтичну промисловість. На сьогодні існує більше 20 словенських компаній, зареєстрованих в Польщі.¹³

Співпраця в інших областях, таких як оборона, наука, внутрішні справи, культура та сільське господарство також розвивається позитивно і покращується з року  в рік.

Були проведені консультації з широкого кола питань в різноманітних областях, здійснюваних урядами і міністерствами, місцевими громадами та регіонами. В договори були включені зобов'язання щодо сприяння розвитку торгово-економічних, фінансових, сільськогосподарських, інфраструктурних питань, співробітництва в галузі охорони навколишнього середовища, боротьби зі стихійними лихами, боротьби з організованою злочинністю. Таким чином, договори реагували на загрози нового типу. Також були проведені консультації щодо співпраці в галузі права і культури, освіти, науки, туризму, молодіжних (студентських) обмінів.

Офіційний візит у Словенію прем'єр-міністра Польщі Лешека Міллера пройшов в дусі спільної зацікавленості в подальшому зміцненні вже добре розвиненого політичного діалогу, який існує між двома країнами на найвищому рівні. До цього останнім візитом прем'єр-міністрів між країнами був офіційний візит Дрновшека  в Польщу в 1999 році.

Таким чином, відносини Словенії і Польщі почали стрімко розвиватися після здобуття Республікою Словенія незалежності, а встановлені були ще до офіційного звільнення цієї держави.

Польща брала участь у  міжнародних операціях на Балканах, піднімала важливі питання, які  потребували вирішення для завершення кровопролиття.

Словенія і Польща разом  брали участь у Люксембурзькій групі  та регіональних утвореннях. Також  Словенія співпрацювала з іншими країнами Вишеградської групи, але  не вступала в це угруповання.

Найбільше значення має економічна співпраця, зокрема в галузі інвестицій, адже з колишніх югославських республік  саме Словенія першою вступила в Європейський Союз і має найкращі економічні показники, тому є перспектива у подальшому розвитку двосторонніх відносин двох держав.

Хоча Словенія не є безпосереднім  сусідом Польщі, їх пов’язує спільне минуле – соціалістичний блок країн, розпад його і подальший розвиток після здобуття незалежності вже в демократичних координатах. Обидві країни пройшли непростий шлях вступу в Європейський Союз і тепер мають спільну мету утвердження своїх позицій в ньому.

РОЗДІЛ IІІ. ПОЛЬСЬКО-УГОРСЬКІ ВІДНОСИНИ: МИНУЛЕ ТА СЬОГОДЕННЯ

Поляки та угорці - два  католицьких східноєвропейських народи, пов'язаних не тільки загальною вірою, але і багато в чому, спільною історією і тісними духовними зв'язками. Настільки тісними, що це знайшло відображення у фольклорі обох народів, і польське прислів'я «Polak, Węgier, dwa bratanki і do szabli, i do szklanki» (дослівний переклад: «Поляк, угорець - як два брати, і в бою і біля чарки» ) має угорський відповідник («Magyar Lengyel egy jó barát, együtt vív és issza borát»).¹⁴

Зближення угорської та польської  держав було обумовлено їх геополітичним становищем. Перші ознаки такого зближення простежуються вже в XI ст., коли поляки й угорці спільно протистояли німецькій експансії. До XIV ст. відносини між Польщею та Угорщиною ще більш поглибилися, і вже в 1440 р. польський король Владислав ІІІ керував Угорщиною, а ще раніше - з 1370 до 1382 на польському троні сидів Людвік Угорський. Після поразки угорців від турків у 1526 р. Королівство Угорщини припинило існування як геополітичний суб'єкт, розколовшись на три частини. У ту епоху безліч угорців емігрували до Польщі, в тому числі король Ян Запілля, а польський Краків перетворюється на центр угорської культури. У Краківській Академії кількість студентів угорського походження досягала 16%. Тоді ж в ходу була латинська приказка «Hungariae natum, Cracoviae educatum» («Народжений в Угорщині, навчений - в Кракові»). Краківські видавництва друкують книги майбутніх основоположників національної угорської літератури, а польські поети присвячують угорському народові і його політичним бідам свої твори. У 1575 р. воєвода Трансільванії угорець Стефан Баторій отримує польський трон, і входить в польську історію як один з найвідоміших польських монархів, що принесли польській короні безліч славних перемог, в тому числі на східному напрямку.

Під час революції 1848 р. безліч польських добровольців, в тому числі генералів, влилися в ряди угорської армії. Деякі з них перетворилися на символ польсько-угорського бойового братерства і є народними героями обох держав. Тоді ж у Польщі стала поширюватися мода на угорську літературу. З'явилися переклади на польську творів угорських класиків, а один з найвидатніших польських поетів епохи Романтизму Адам Міцкевич торкається угорської тематики у своїй творчості. Серед угорської інтелігенції знаходять відгук праці Генріка Сенкевича, Юліуша Словацького, Юзефа Крашевського.

Взаємні симпатії поляків  і угорців з новою силою  проявилися під час польсько-радянської війни 1920 р., коли Будапешт допомагав Варшаві військовими вантажами. У 1939 р. Будапешт, будучи пов'язаний з Берліном союзницьким договором, відмовився брати участь у військовій акції проти Варшави, і відкрив свої кордони для польських біженців. Міністр закордонних справ Угорщини Іштван Чакі тоді заявив, що симпатія угорців до поляків настільки велика, що якби Будапешт виступив союзником Гітлера в польській кампанії, почався б народний бунт. Дух взаємовиручки панував між Варшавою та Будапештом і під час угорських подій 1956 р. і під час подій у Познані в тому ж році. З 2007 р. в Угорщині 23 березня вважається Днем польсько-угорської дружби (його схвалили 324 депутати, без єдиного голосу «проти» і жодного утримався). Через чотири дні подібне рішення було схвалено польським Сеймом. І в Угорщині, і в Польщі діють безліч організацій і товариств польсько-угорської дружби, і також це декларується і на офіційному рівні.¹⁵

Відзначимо, що в Угорщині образ поляка не завжди мав позитивний відтінок. У 70 - 80-х рр.. ХХ ст. наплив польських іммігрантів в Угорщину не радував місцеве населення і владу настільки, що у зовнішньополітичній риториці уряду Яноша Кадара були помітні антипольські тони. Тим не менш, з усіх народів Центрально-Східної Європи угорці симпатизують найбільше саме полякам. За даними соціологічних опитувань 2004 г, 50% жителів Угорщини позитивно ставляться до поляків і Польщі (до чехів - 28%, словакам - 22%).

Польські симпатії до Будапешту  знаходили своє відображення і в  польській геополітиці. Угорщина, за задумом маршала Пілсудського, повинна  була стати складовою частиною конфедеративної держави «міжмор'я». У 1925 р. МЗС Польщі під керівництвом дипломата Яна Цехановского підготував спеціальний меморандум, згідно з яким активізація зовнішньополітичних зусиль Польщі на південно-східному напрямку, а саме пожвавлення польсько-югославських контактів, приведе до зміцнення впливу Польщі в Італії, і зніме напругу у відносинах по лінії Белград - Будапешт і Будапешт - Бухарест.¹⁶

У 1930-х міністр закордонних  справ Польщі Юзеф Бек розглядав  Угорщину як важливий стратегічний елемент своєї концепції Третьої Європи - новим поглядом на «міжмор'я» Пілсудського. Стратегічним апофеозом концепції Третьої Європи було утворення спільного польсько-угорського фронту, спрямованого проти двох континентальних держав - Німеччини і Росії. Паралельно з цим прем'єр польського уряду у вигнанні генерал Владислав Сікорський заявив про необхідність формування так званого Центрально-європейського союзу. Ядром даного утворення повинні були стати Польща, Угорщина та Чехословаччина, чий територіальний, економічний і демографічний потенціал перевищував потенціал Німеччини. Центрально-європейський союз був би, після Франції і СРСР, другою державою федерального типу у всій Європі.

Менш відомий інший факт: тези польського економіста професора Мирослава Орловського, які він озвучив в 1957 р, про створення «центрально-європейської федерації країн народної демократії» в складі, в тому числі і Угорщині, але цим планам не судилося збутися.

Можна сказати, що польсько-угорське духовне і бойове братство служить  аналогом російсько-сербських зв'язків. Все, що росіяни і серби думають і говорять один про одного, думають і говорять про себе поляки та угорці. Цим обумовлена ​​та легкість, з якою польська дипломатія прагнула до створення військово-політичного блоку Варшава - Будапешт. Якщо Москва важливою ланкою своєї успішної політики в Європі бачила геополітичну вісь Москва - Белград, то Варшава завжди орієнтувалася на Будапешт, хоча Будапешт був не єдиним необхідним елементом зовнішньополітичної безпеки Варшави. Це послужило причиною конфліктних відносин Варшави з Прагою в Новітній час, оскільки чехословацька територія, що лежить між Польщею та Угорщиною, перешкоджала утворенню спільного польсько-угорського кордону.

Польський геополітик 1930-х рр.. Владислав Гізберт-Студніцкій відкрито виступав за те, щоб Чехословаччина зникла з карти світу. Масштаби такої політики - представлялися незмірно вузькими, і дозволяли розглядати Варшаву і Будапешт, максимум, як два «католицьких плеча», які заступали б Росії шлях на захід. Перед новою ж зовнішньою політикою стало завдання - закрити питання з минулого у відносинах з сусідами і створити умови, які сприятимуть розвитку взаємних контактів. За короткий час, Польща підписала з сусідніми країнами та з Угорщиною політичні трактати, які закладали основу для розвитку відносин у багатьох сферах. Вони є важливим елементом усієї системи нових зв'язків з ключовими європейськими партнерами.

З угорщиною були підписані  наступні документи:

• Угода про встановлення дружньої і добросусідської співпраці (Краків, 06.10.1991);
• Угода про взаємну торгівлю і платежі після 1 січня 1991 року (Будапешт, 12.08.1990);
• Угода про взаємний безвізий режим (Варшава, 13.06.1991);
• Угода про взаємне заохочення і захист інвестицій (Будапеш, 23.09.1992);
• Конвенція про уникнення подвійного оподаткування та попередження податкових ухилень стосовно податків на доходи і капітал (Будапешт, 23.09.1992);
• Угода про культурне і наукове співробітництво (Будапешт, 13.10.1992);
• Угода про співробітництво в боротьбі з тероризмом, незаконним обігом наркотиків та організованою злочинністю (Варшава, 15.05.1996);
• Угода про співробітництво в галузі науки і техніки (Варшава, 19.11.1996);
• Угода про співробітництво і взаємну допомогу в галузі попередження стихійних лих, та інших серйозних аварій та їх наслідків (Варшава, 04.06.2000).¹⁷

Після 1989 року, польсько-угорські стосунки добре розвивалися, але на початку постала проблема угорської спроби блокувати участь Польщі в Pentagonale, що, однак, не принесло результатів. Це не завадило укладенню політичної угоди, Угорщина стала партнером Польщі на шляху до НАТО та ЄС, хоча і не позбулася від індивідуалістичних тенденцій, вважаючи, що Угорщина краще підготувалася до участі в цих організаціях. Угорці були готові до ділової співпраці в рамках Вишеградської групи, або «5 + 1». Деякі проблеми виникли у торговельних відносинах між двома країнами, особливо в CEFTA.

Отже, найкращі відносини  в історичному плані були у  Польщі з Угорщиною, щоправда після  встановлення демократичних режимів, коли обидві країни взяли курс на євроінтеграцію, мали місця деякі непорозуміння, пов’язані з тим, хто ж з братніх народів таки отримає «пальму першості» у вступі до НАТО та ЄС.

ВИСНОВКИ

Польська політика щодо сусідніх країн в Центральній Європі, а також в регіоні, характеризується як дуже активна. Можна сказати, що це «вітрина» польської зовнішньої політики після 1989 року. Для цього напряму найголовніше - розвиток регіональних структур, які служать стабілізації та розвитку регіону.

Збереження відносин Польщі з партнерами в Центральній Європі має базуватися на трьох принципах:

• З розумінням ставитися до труднощів молодої і оновленої країни;
• Не формалізувати співробітництво та діалог на рівні безпеки;
• Діяти мудро в напрямку поступової інтеграції країн Центральної та Східної Європи у нову систему безпеки.