Економічні теорії М. І. Туган – Барановського

    ЗМІСТ  

    Вступ………………………………………………………………………….3

1. Біографія М.І.Туган-Барановський ………………..……..…4
2. Економічні погляди та теорія цінності……….....………......5
3. Теорія ринків та криз…………………………………………8
4. Інвестиційна теорії циклів М.І.Туган – Барановського…...14

    Висновки……………………………………………………………………17

    Список  використаної літератури……………………………………...…..18 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

    Вступ 

    Маржиналістські ідеї в Україні найкраще представлені у працях М. Тугана-Барановського. Учений не був суворим послідовником ні австрійської, ні будь-якої іншої школи. М. Туган-Барановський, проаналізувавши розвиток теорії граничної корисності від її витоків до більш пізніх учень у своїй праці "Вчення про граничну корисність господарських благ як причину їх цінності" (1890), дійшов висновку про доцільність використання в економічних дослідженнях теорії корисності. Поняття граничної корисності, встановлення цінності предмета за його граничною корисністю було, за виразом М. Тугана-Барановського, "аріадниною ниткою" для виходу з лабіринту суперечностей при поясненні цінності корисністю, дало можливість школі К. Менгера сформулювати "нову теорію цінності, яка має всі шанси стати загальноприйнятою в науці".

    Туган-Барановський Михайло Іванович — всесвітньо відомий вчений, якого росіяни вважають російським, українці — українським, а Й. Шумпетер назвав його найкращим слов'янським економістом. Вихований на традиціях класичної школи, захоплений теорією марксизму, її соціалістичною перспективою, М. Туган-Барановський звертає увагу на економічну школу, яка різко протистоїть цим ученням, заперечуючи саму їх основу — трудову теорію вартості. Це була розглянута вище так звана австрійська школа на чолі з К. Менгером, яка протиставляла витратно-трудовій концепції вартості класичної школи власну теорію граничної корисності. М. Туган-Барановський не тільки провів блискучий порівняльний аналіз класичної та австрійської шкіл з проблем вартості як вихідної та центральної у політичній економії того часу, а й дійшов висновку про можливість синтезу цих здавалося б взаємовиключних теорій вартості двох шкіл. Цей висновок підносив дослідження вченого на рівень найвищих досягнень світової економічної думки того часу — неокласичного аналізу, пов'язаного з іменами А. Маршалла, Дж. Б. Кларка, В. Парето та інших учених.

1. М.І.Туган-Барановський . Коротка біографія.

    М.І.Туган-Барановський (1865-1919), українсько економіст. Уродженець Харківської області. У 23 року закінчив курс Харківського університету відразу по двох факультетах: природничому і юридичному.

    Однак сферою своєї діяльності М.І.Туган-Барановський  обрав політичну економію. У 1894, опублікувавши роботу “Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на народне життя”, він став першим українцем ученим зі світовим ім'ям (книга в 1901 році переведена на німецьку мову, а потім і на французький). За цю роботу М.І.Туган-Барановський  у 1894 році був визнаний гідним ступеня магістра Московського університету. У 1895 році він стає приват-доцентом С.-Петербурзького університету й у тому ж році його приймають у члени Імператорського Вільного Економічного Товариства.

    Будучи представником “легального марксизму”. М.І.Туган-Барановський  бере участь у редагуванні журналів марксистського напрямку, таких як “Нове слово”, “Початок”, “Світ божий”. У 1898 році М.І.Туган-Барановський  видає книгу “Російська фабрика”, де розвиває ідеї про розвиток капіталізму в Росії і захищає її в тому ж році як докторську дисертацію.

    Нове, двадцяте століття М.І.Туган-Барановський  зустрічає опальним ученим, висланим зі столиці за участь у студентських хвилюваннях. У Петербург, з дозволу влади, він повернувся в 1905 р. У наступні роки М.І.Туган-Барановського цікавлять проблеми розвитку кооперативного руху. З 1908 року він член “Комітету сільських, кредитних і промислових товариств”. У 1909 році М.І.Туган-Барановський  став видавати журнал “Вісник кооперації”, а в 1916 році виходить його робота “Соціальні основи кооперації”. Тоді ж виходить ряд його робіт про соціалізм, а в 1918 році - одна з найвідоміших - “Соціалізм як позитивне навчання”. 

2. Економічні  погляди М.Туган-Барановського. Теорія цінності

    Справді, австрійська школа відіграла  визначну роль у розвитку економічної  теорії . Вона торувала шлях до вивчення і прогнозування таких важливих економічних проблем, як зв'язок корисності та цінності, закономірності формування споживчого попиту, взаємозв'язок ціноутворення попиту і пропозиції, ціноутворення факторів виробництва та визначення участі кожного з них у прирості продукції тощо. Проте її представники не змогли у своїх теоріях подолати суперечності при поясненні цінності та цін з позицій виключно суб'єктивних оцінок корисності благ, що не давало змоги порівняти корисність і витрати суспільно необхідної праці, тобто — результати і витрати. Цей недолік австрійської школи відзначали у свій час не тільки її противники, а й прихильники, зокрема А. Маршалл.

    Обмеженість моністичного пояснення цінності й  ціни відзначав і М. Туган-Барановський, розпочавши розробку власної теорії цінності. Він вводить у науковий обіг нові за змістом поняття — "вартість" і "трудова вартість". Перша на відміну від поняття "цінність" ("суб'єктивна" з точки зору окремої особи та "об'єктивна" — з точки зору суспільства, або ціна) є господарська витрата, яка здійснюється "заради здобування предмета" і включає витрату засобів виробництва та праці, друга — "трудова вартість" — є частиною цієї витрати, а саме — витратами праці.

    М. Туган-Барановський сформулював закон ("теорему цінності"), згідно з яким граничні корисності господарських благ, що вільно відтворюються, прямо пропорційні їх трудовим вартостям. При всій умовності цього закону (що, до речі, визнавав і сам учений, розглядаючи його як певний ідеал, тяжіння до якого є необхідною умовою реалізації принципу господарського розрахунку) сама ідея про необхідність дослідження категорії цінності з точки зору "об'єктивних" і "суб'єктивних" факторів була надзвичайно плідною, підносила його праці в цій галузі на рівень найновіших на той час здобутків світової економічної думки. Це розрізнення "суб'єктивних" та "об'єктивних" факторів (точніше було б говорити про оцінку корисності та оцінку витрат як рівноправних, незалежних сил, які стають об'єктивними за допомогою ринку, перетворюючись у суспільні категорії) було даниною вченого уявленням класичної школи з її пошуками абсолютної субстанції цінності. Та саме з ідеєю синтезу досягнень маржиналізму з певними засадами класичної школи, вперше висунутою на Заході А. Маршаллом, були пов'язані так звана маршаллівська революція і виникнення неокласичного напряму в економічній теорії[4].

    Однак підходи до такого синтезу у А. Маршалла та М. Тугана-Барановського були різними. А. Маршалл, по суті, знімав проблему джерела цінності як єдиної субстанції ціни і переносив центр уваги на можливості комбінування, заміщення факторів виробництва, їх ефективної організації в умовах технічного прогресу у їх тісному зв'язку з ринковим механізмом. Що ж до М. Тугана-Барановського, то у своїй формулі ("теоремі цінності") він залишає співвідношення "гранична корисність — витрати праці" і замість аналізу функціональних залежностей намагається безпосередньо порівняти ці несумісні категорії. У результаті теорія граничної корисності виступає у М. Тугана-Барановського як своєрідний крок у розвитку і завершенні теорії трудової вартості Рікардо, а та, у свою чергу — як певне доповнення моністичного пояснення цінності й ціни представниками австрійської школи на підставі суб'єктивних оцінок.

    Праці М. Тугана-Барановського з проблеми заклали наукові підвалини і додали якісно нового імпульсу також спробам детального критичного перегляду всієї економічної теорії марксизму. Насамперед це стосувалося теорії вартості та додаткової вартості К. Маркса, теорії абстрактної праці як єдиної субстанції вартості тощо.

    М. Туган-Барановський вважав помилковим те, що К. Маркс зробив проблему вартості вихідною при поясненні всіх соціально-економічних явищ капіталістичного суспільства. Саме з цією ідеєю К. Маркса М. Ту-ган-Барановський пов'язував недосконалість марксової теорії вартості, зазначаючи, що в її основі лежить різке протиставлення вартості й ціни, уявлення про нібито виняткову здатність праці створювати вартість і здійснювати обмін на основі трудової мінової вартості. Остання, як справедливо вважав учений, знадобилася Марксу лише тому, що він намагався "охопити одним загальним поняттям два різні і певною мірою протилежні економічні поняття — цінність і вартість". Прагнучи зберегти соціальний зміст теорії Маркса, "відкинувши одночасно ті неправильні економічні висновки, до яких Маркс дійшов у результаті неправильного ототожнення вартості й цінності", вчений запропонував розглядати марксову теорію вартості саме як трудову теорію вартості. Визначну роль у перегляді марксизму та позитивній розробці ряду соціально-економічних проблем відіграли праці М. Тугана-Барановського з проблем криз та розподілу. Вони відбивали настійну потребу у переході політичної економії від розробки теорії мікрорівневого аналізу на вищий щабель теоретичної економії — розробки теоретичних засад макрорівневого аналізу[7].

3. Теорія  ринків та криз М. Тугана-Барановського

    Глибокий  критичний перегляд М. Туганом-Барановським теорії ринків та криз, які існували на той час, приводить до висновку про суперечність пояснення кризи невідповідністю між виробництвом і споживанням, "недоспоживанням" народних мас, яке, нібито, стоїть на заваді розширеного відтворення. Ця теорія, на думку вченого, ніяк не пояснює капіталістичного циклу. Натомість учений високо оцінював раціональні засади теорії реалізації Ж.-Б. Сея, за якою продукти завжди обмінюються на продукти, пропозиція породжує власний попит і т.д., а також висновки щодо можливості зростання капіталістичного виробництва, що випливали з теорії Д. Рікардо.

    В основі "теорії Сея — Рікардо", вважав М. Туган-Барановський, лежить цілком вірна думка про те, що розвиток виробництва обмежений продуктивними силами суспільства, а не розмірами споживання виробленого продукту. Суворо дотримуючись цієї точки зору, як вважав учений, причини промислових криз слід пояснювати неправильністю розподілу національного виробництва, а не тільки порушеннями в галузі виробництва або тільки в галузі обміну, або ж у галузі розподілу національного доходу та споживання, як це робили представники різних політекономічних шкіл і течій.

    Прагнучи  з'ясувати проблеми відтворення  суспільного продукту, М. Туган-Барановський всебічно проаналізував умови його реалізації до простого і розширеного відтворення і показав упущення своїх наукових попередників, які надто переоцінили особисте споживання в забезпеченні економічного зростання: попит на всі товари, твердив він, дорівнює пропозиції, цінність виготовлених засобів виробництва дорівнює цінності засобів виробництва, яких суспільне виробництво потребує, а цінність предметів споживання робітника — сумі заробітної плати, цінність предметів споживання капіталістів — сумі прибутку. Навіть якщо суспільний продукт у два рази перевищує суму всього суспільного доходу, то він все одно реалізується на ринку повністю, і ніякого надлишку пропозиції порівняно із суспільним попитом не виникає.

    Скориставшись схемами К. Маркса щодо поділу суспільного  продукту на виробництво засобів  виробництва і виробництво предметів  споживання, провівши відповідні розрахунки, М, І. Туган-Барановський доводить хибність усього вчення класичної школи про процес нагромадження капіталу. Він робить такий висновок: у ринковому капіталістичному господарстві одночасно відбувається розширення суспільного виробництва і скорочення суспільного споживання без будь-якого порушення рівноваги між суспільною пропозицією і суспільним попитом.

    Цим висновком молодий економіст  спростував марксистську доктрину, згідно з якою зростаюча обмеженість  споживання робітників через їх відносне та абсолютне зубожіння значно утруднює процес реалізації, що в остаточному  підсумку неминуче веде до краху капіталізму, М. Туган-Барановський показав, що попит на предмети споживання заміщується попитом на засоби виробництва, а тому обмеженість індивідуального споживання пролетарів аж ніяк не загрожує функціонуванню ринкової економіки; як писав учений, для капіталіста-підприємця немає різниці між витратами на роботу і витратами на засоби виробництва, хліб, споживаний робітником, і овес, споживаний конем, в його очах нічим не відрізняються один від одного. Попит на засоби виробництва створює такий самий ринок для товарів, як і попит на предмети споживання, завдяки чому ніяке скорочення виробництва предметів споживання не може спричинити ніяких нових труднощів у реалізації продуктів капіталістичного виробництва[8].

    М. Туган-Барановський виходив із загальновизнаної на той час у теоретичній економії точки зору, що в реальній економіці додаткова вартість не існує окремо від вартості товарів та послуг і практично прибуток виступає як надлишок над витратами. Вчений привернув увагу до зростання виробничого споживання, показав можливість поглинання зростаючим постійним капіталом усіх інших його частин, незалежність зростання виробництва від розмірів особистого споживання. Він дійшов висновку, що "попит на товари створюється самим виробництвом і ніяких зовнішніх обмежень розширеного відтворення, крім браку продуктивних сил, не існує. Якщо тільки запас продуктивних сил досить великий, завжди можна розширити виробництво і знайти застосування для нового капіталу".

    На  відміну від моделей неокласиків, у яких приймалося, що механізм практично  одразу врівноважує попит і пропозицію на всіх ринках, М. Ту-ган-Барановський виходить із вторинності у практичному  житті процесу коригування цін  відносно так званого кількісного  реагування. Він ураховував можливість не тільки витрачання коштів на купівлю  товарів або інвестування у виробничий процес, а й їх заощадження. Саме диспропорція між рухом заощаджень та інвестицій, насамперед у галузях, що виробляють засоби виробництва, на думку вченого, становить основну  причину циклічних коливань.

    М. Туган-Барановський, по суті, заклав підвалини сучасної інвестиційної теорії циклів, випередивши основну ідею кейнсіанської теорії циклів "заощадження — інвестиції", як вихідний внутрішній імпульс усього механізму циклічних коливань. Він визначив функціональний взаємозв'язок основних факторів економічної активності, втілений Дж. Кейнсом у його "мультиплікаторі" тощо. Кризи у теорії М. Тугана-Барановського — лише одна з фаз капіталістичного циклу і до того ж необов'язкова. Причини циклів та криз учений виводив, на відміну від неокласиків, з недосконалості регулюючої ролі реального ринкового механізму у сфері нагромадження та витрачання суспільного капіталу, що веде до порушень пропорціонального його розподілу між різними сферами застосування. Відповідне регулювання інвестицій хоча б тільки у галузях, що виробляють засоби виробництва, вважав учений, могло б забезпечити неухильне розширення виробництва[2].

    Теорія  циклів та криз М. Тугана-Барановського у світовій економічній літературі оцінюється як така, що знаменувала собою розрив з минулим, визначила якісно новий етап у розвитку цієї теорії, започаткувала сучасну теорію кон'юнктури тощо. Сучасні дослідники творчості українського вченого на Заході відзначають вплив теорії М. Тугана-Барановського на пізніші розробки А. Пігу та Дж. Кейнса, Дж. Хікса, Р. Харрода і багатьох інших.

    Регулярне чергування періодів промислового піднесення і спаду у сукупності створює  те, що називається економічним циклом. М. Туган-Барановський докладно охарактеризував стан промисловості в основних фазах циклу, а також супровідні економічні явища. На думку вченого, капіталістичний цикл складається з трьох фаз: промислового піднесення, кризи і промислового застою. Однак криза не є неминучою фазою капіталістичного циклу — піднесення може переходити в застій і поступово, без гострої кризи.

    За  М. Туганом-Барановським, причини криз криються у самій природі капіталістичного господарства через те, що, по-перше, робітник у ньому є простим засобом виробництва; по-друге, воно має тенденцію до необмеженого розширення; по-третє, воно у цілому є неорганізованим. Охоплюючи всі сфери господарства, промислова криза ніколи не настає раптово, їй завжди передує особливий стан промисловості й торгівлі, і симптоми цієї лихоманки настільки характерні, що промислову кризу можна завбачити.

    Це  знали й інші економісти, але тільки М. Тугану-Барановському вдалося обґрунтувати наукове передбачення промислових криз. "Однією з найхарактерніших особливостей промислових коливань,— твердив учений,— є навдивовижу закономірний рух цін заліза, який приурочується до фаз капіталістичного циклу: у фазі промислового піднесення ціна заліза завжди висока, у фазі промислового застою — завжди низька. Ціни інших товарів коливаються не так закономірно. Це вказує на те, що умови попиту на залізо перебувають в особливо тісному зв'язку з фазами капіталістичного циклу".

    Очевидно, що фаза промислового піднесення тісно  корелюється з попитом на вироби із заліза, тобто на засоби виробництва, за рахунок котрих, як сказано вище, розвивається капіталістичний ринок. Зростання попиту на засоби виробництва  — це фаза піднесення, послаблення  попиту — фаза кризи і навіть застою. У фазі піднесення будівництво  і грюндерство створюють посилений  попит не тільки на елементи основного  і оборотного капіталу (залізо, машини, деревину тощо), а й на предмети особистого споживання, бо зростає чисельність  зайнятих, капіталісти одержують  великі прибутки.

    Теорія  економічної кон'юнктури, започаткована  М. Туганом-Бара-новським, дістала свій розвиток у працях українських економістів, які опинилися в західних осередках еміграції. Одним з таких дослідників був колишній співробітник Інституту економічної кон'юнктури в Києві В. П. Тимошенко (1885 — 1965), учень і послідовник М. Тугана-Барановського.

    В. Тимошенко відслідковував економічні коливання в сільському господарстві в основному за динамікою цін. "Ціни, як і врожаї,— писав він,—  до певної міри виявляють циклічність  чи періодичність". Однак ці явища, за свідченням В. Тимошенка, ще не стали об'єктом належного емпірико-статистичного аналізу, а тому власні дослідження з цієї теми вважав значущими і з методологічного погляду. Очевидно, учений мав рацію, адже не випадково влітку 1928 р. дирекція Дослідного інституту харчування Стенфордського університету (Каліфорнія, США) запросила В. Тимошенка на посаду наукового співробітника. Він працював також у Мічиганському університеті, де серед інших дисциплін викладав і теорію ділових циклів.

    Будучи  засновником нової теорії, таким  чином, М. Туган-Барановський не єдиний її репрезентант, бо серед українських економістів були ще його учні, однодумці й послідовники. Досить у цьому зв'язку назвати Є. Слуцького, В. Тимошенка. Його теорія справила великий вплив на хід думок багатьох сучасних видатних теоретиків кон'юнктури. Зокрема, цей вплив можна прослідкувати на працях таких учених, як Артур Шпітгоф, Жан Лескюр, ЛюдвігПоле. "Книга М. Тугана-Барановського "Промислові кризи в сучасній Англії",— відмічав Й. Шумпетер,— являє собою ніби опору в історії економічної науки". Ідеї М. Тугана-Барановського розвинув його учень М. Кондратьев, який заснував у 1920 р. у Москві спочатку лабораторію, а потім Кон’юнктурний інститут. На базі досліджень останнього було розроблено динаміку "довгих економічних хвиль", математичне забезпечення якої здійснював український економіст-математик Є. Слуцький[1]. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

4. Інвестиційна  теорії циклів М.І.Туган – Барановського

    Що  стосується внеску М.І.Туган - Барановського в сучасну економічну науку, то він значною мірою зводиться до створення сучасної інвестиційної теорії циклів у який передбачив сучасну концепцію "заощадження-інвестиції" головним фактором циклічності, на його думку, є непропорційність у розміщенні капіталу, що підсилилася в зв'язку з обмеженістю банківських ресурсів.

      Його робота “Промислові кризи в сучасній Англії, їхні причини і вплив на народне життя” уплинули на розвиток даного напрямку економічної науки. У цій роботі, полемізуючи з “народниками”. М.І.Туган-Барановський  доводить, що капіталізм у своєму розвитку сам собі створює ринок і в цьому відношенні не має обмеження для росту і розвитку. Хоча і відзначає, що існуюча організація народного господарства, і насамперед панування вільної конкуренції, надзвичайно утрудняє процес розширення виробництва і нагромадження національного багатства.

    М.І.Туган-Барановський  критикує не тільки теорію недоспоживання як причину криз надвиробництва, але і теорії, що пояснюють кризи порушеннями в сфері грошового і кредитного звертання.

    У своїй теорії М.І.Туган-Барановський  узяв за основу ідею Маркса про зв'язок промислових коливань з періодичним відновленням основного капіталу і заклав основи тенденції - перетворити теорію криз надвиробництва в теорію економічних коливань. Відзначаючи, що роки посиленого створення основного капіталу є роками загального пожвавлення промисловості, М.І.Туган-Барановський  пише: “розширення виробництва в кожній галузі підсилює попит на товари, вироблені в інших галузях: поштовх до посиленого виробництва передається від однієї галузі до інший, і тому розширення виробництва завжди діє заразливо і має тенденцію охоплювати все народне господарства. У період створення нового основного капіталу зростає попит рішуче на всі товари”. Але от розширення основного капіталу закінчилися (фабрики побудовані, залізниці проведені). Попит на засоби виробництва скоротилося і їхнє надвиробництво стає неминучим. У силу залежності всіх галузей промисловості друг від друга часткове надвиробництво стає загальним - ціни всіх товарів падають і настає застій. М.І.Туган-Барановський  переконаний у тім, що якщо виробництво організувати планомірно, те як би ні було низьке споживання, пропозиція товарів не моглася б перевищити попит.

    З повною підставою можна сказати, що М.І.Туган-Барановський  першим сформулював основний закон інвестиційної теорії циклів: фази промислового циклу визначаються законами інвестування. Порушення ж ритму економічної активності, що приводить до кризи, випливає, на думку М.І.Туган-Барановскою, через відсутність паралелізму на ринках різних сфер у період економічного підйому, розбіжності між заощадженнями й інвестиціями, через диспропорційності в русі цін на капітальні блага і споживчі товари.

    Основна ідея М.І.Туган-Барановского полягає в тому, що в основі загального товарного надвиробництва лежить часткове надвиробництво, непропорційний розподіл “народної праці”. Таким чином, перше являє собою своєрідне вираження другого.

    Досліджував М.І.Туган-Барановський  і роль позичкового капіталу в процесі циклічних коливань економіки. Він відзначав, що підвищення позичкового відсотка є вірною ознакою того, що вільного позичкового капіталу в країні занадто мало для нестатків промисловості і роблячи звідси висновок, що безпосередньою причиною криз є не надлишок позичкового капіталу, що не знаходить собі застосування, а його недолік. Як бачимо, у М.І.Туган-Барановского виявляються багато елементів сучасної інвестиційної теорії циклів.

    Таким чином, у вітчизняній політекономії просліджувалися дві тенденції - релігійного і наукового мислення. На різних етапах розвитку Росії і України вони по-різному взаємодіяли один з одним.

    Перший  період, що стоїть особняком, відноситься до початку століття - 1917 р. У цей час активно працювали вчені, що стоять не тільки на марксистських, але і на інших позиціях. Серед них було чимало великих економістів, що одержали світове визнання.

    Першу течію очолював П.Струве, якого підтримували С.Булгаков, С.Франк, Н.Бердяєв. Ці учені використовували методологію неокантіанства й емпіризму. З подібних позицій велася критика класичної школи, зокрема її фундаментальної ідеї універсального природного економічного закону. [6] Неважко помітити, що ці вчені підняли одну з найбільш спірних, дискусійних проблем політичної економії - співвідношення загального і специфічного в розвитку економіки країни, і послідовно встали на точку зору німецької історичної школи.

    Другий науковий політекономічний напрямок зв'язаний з іменами М.Туган-Барановського, А.Мануйлова, В.Желєзнова, М. Соболєва, К.Пажитнова, Л.Кафенгауза й ін. Для них була характерна синтетична методологія, що поєднує класичний, марксистський підходи з елементами маржиналізма.

    На  початку ХХ в. у вітчизняній економічній науці поступово підсилювався марксистський вплив. Як відомо, марксизм розвивався в Росії в двох основних формах - ленінської, більшовицької, і меншовицької. Не маючи можливості докладно досліджувати це питання, відзначимо, що, як нам представляється, у науковому плані за боротьбою цих двох плинів у значній мірі стояло протиборство соціально-філософських доктрин - універсалістської, що виходила з примата загальних законів розвитку цивілізації для специфічних умов Росії, і доктрини національної специфіки. Дотримуючись першого підходу меньшовики вважали за необхідне строго слідувати духу навчання К.Маркса і розвивати Росію по західному шляху. Ленін і його прихильники спиралися на ідею національних особливостей Росії (хоча і розуміли її дуже своєрідно). 

    Висновки 

    М. Туган-Барановський займався дослідженням різних типів та видів кооперації, їх соціальних та господарських характеристик, ролі і можливостей у захисті інтересів різних верств трудящих тощо. Предметом його особливої уваги була сільськогосподарська кооперація різних видів, з розвитком якої вчений пов'язував надії на піднесення як селянських господарств шляхом інтенсифікації їх діяльності, так і сільського господарства в цілому. Результатом цих досліджень стала знаменита праця М. Тугана-Варановського "Соціальні основи кооперації".