Економічні закони та їх типи

МІНІСТЕРСТВО  ОСВІТИ І НАУКИ  УКРАЇНИ

ВИЩИЙ ДЕРЖАВНИЙ НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«Київський національний економічний університет

імені Вадима Гетьмана»

кафедра політичної економії

Реферат на тему:

«Економічні закони та їх типи »

                                                                                                       Виконала:

                                                   студентка I курсу 5 групи

                                                   факультету ФЕФ

                                                   спеціальності 6508

                                                   Швець Оксана

Київ  – 2011

План:

1.Економічний  закон

2.Сутність економічних законів

3.Використання  економічних законів

4.Пізнання економічних законів

5.Економічний закон нагромадження

6.Закон зростання  потреб

7. Закон зростання  продуктивності праці

8. Закон економії  часу

9. Попит і  закон попиту

10. Закон вартості та його функції

11. Пропозиція  і закон пропозиції

12. Закон співвідношення  попиту і пропозиції

13. Закон спадної  віддачі

1.Економічний  закон

   Економі́чний зако́н — об'єктивний закон розвитку суспільства, що відображає виробничі відносини людей в процесі виробництва, розподілу, обміну і споживання матеріальних благ або послуг. Цей закон виражається в тому, що людські потреби є необмежені, а блага є обмеженими. Економічні закони завжди відображають необхідні, причинно-зумовлені зв'язки і взаємозалежність економічних явищ і процесів. Економічні закони виражають найбільш суттєві, типові риси функціонування і розвитку тієї чи іншої економічної системи. Кожен із них є виразом якісних і кількісних сторін економічних явищ та процесів у їх єдності і служить їх внутрішньою мірою.                                                                                                     Економічні закони — це насамперед закони еволюції виробничих відносин (або відносин економічної власності) у їх взаємозв'язку з розвитком продуктивних сил. Економічні закони, як і закони природи, мають об'єктивний характер, тобто відтворюються незалежно від волі й свідомості людей. Проте вони істотно відрізняються від них, бо виникають, розвиваються і функціонують лише в процесі економічної діяльності людей — виробництві, розподілі, обміні та споживанні, тому залежать від свідомої діяльності людей. Свідоме, цілеспрямоване використання економічних законів є домінуючим. Так, на сучасному етапі держава не може скасувати економічні закони, але може створювати передумови для розвитку об'єктивних законів, змінивши умови. Крім того, на відміну від природних, економічні закони діють не вічно, більшість з них мають тимчасовий характер.

Розрізняють:

• всезагальні економічні закони, тобто закони, які властиві всім суспільним способам виробництва (закон відповідності виробничих відносин рівню й характеру розвитку продуктивних сил, закон зростання продуктивності праці, закон економії часу тощо);
• закони, що діють у декількох суспільно-економічних формаціях: закон вартості, закон попиту і пропозиції, грошового обігу тощо;
• до третього типу належать специфічні економічні закони, тобто закони, що діють лише в межах одного суспільного способу виробництва. Найважливішу роль серед них відіграє основний економічний закон, що виражає найбільш глибинні зв'язки між продуктивними силами і виробничими відносинами, відносинами власності у взаємодії з розвитком продуктивних сил;
• четвертий тип економічних законів — це особливі закони, що діють лише на одній із стадій (висхідній чи низхідній) або ступенів суспільного способу виробництва — закон породження монополії концентрацією виробництва, який діє на вищій стадії розвитку капіталізму, закон одержавлення економіки. На вищому ступені державно-кооперативного капіталізму діє закон планомірного розвитку економіки. Механізм використання економічних законів передбачає передусім пізнання їхньої сутності, умов дії та вимог, на основі чого формується економічна політика, виробляється економічна програма.

2.Сутність економічних законів

Економічні закони відображують істотні причинно-наслідкові зв'язки суб'єктів виробничих відносин, економічних процесів і явищ. 
   Кожний закон має процес-причину і процес-наслідок. Процес-наслідок економічного закону виникає в результаті подолання економічної суперечності між процесом-причиною та економічним процесом, який є чинником, що протидіє процесу-причині. Інакше кажучи, це наслідок розвитку продуктивних сил, кількісних змін у процесі виробництва. 
   Зростання рівня потреб суспільства — не випадкове явище, воно породжується дією закону підвищення потреб, є процесом-наслідком цього закону. Це явище вступає у суперечність з недостатньою величиною суспільного багатства для задоволення потреб, що зростають. Суперечність, що виникла, долається на основі збільшення суспільного багатства. 
В економічному законі перехід від процесу-причини до процесу-наслідку є особливою формою руху, де один економічний процес породжує інший, а внутрішнім імпульсом для цього є об'єктивні економічні суперечності. 
   Суперечності економічного закону розв'язуються не автоматично, а внаслідок суспільних дій людей. Цей процес за сприятливих умов завершує перехід до процесу-наслідку, який виявляється у різних формах. Таким чином, форми вияву економічного закону — це наслідок реалізації його причинно-наслідкового зв'язку. Вони впливають на економічні процеси, розвиток економіки в цілому. Це спричинює різні соціально-економічні наслідки залежно від умов дії закону. Оптимальні умови функціонування економіки зумовлюють раціональні форми вияву економічного закону. Якщо економічний закон реалізується в умовах, що відрізняються від нормальних, то форми його вияву призводять до соціально негативних наслідків. 
   Сутність економічного закону можна відобразити через його кількісне вираження, або математичну модель закону. Економічні закони, як правило, виражають через формули функціональної залежності, проте кількісне вираження деяких законів (переважно законів сфери обігу товарів) можливе лише на основі визначення певних співвідношень. Це зумовлено дією суб'єктивних чинників. Визначення кількісного вираження економічного закону має велике значення. Воно дає можливість зрозуміти напрям розвитку економічних процесів, своєчасно виявити недоліки і вжити відповідних заходів щодо їх усунення. 
Економічні закони мають певну структуру, яка містить чотири основні складові: причинно-наслідковий зв'язок, суперечність, кількісне вираження, форми вияву. 

   Сутність  закону виявляється у його  причинно-наслідковому зв'язку. Слід  зазначити, що досить часто  у навчальній літературі для  деяких законів він не наводиться. 
   Наприклад, для закону вартості вказується процес-наслідок (розвиток товарного виробництва на основі витрат відповідно до втіленої в них абстрактної суспільно необхідної праці), проте не розкривається, що с причиною цього наслідку. Отже, сутність закону не виявляється. 
   Спільність економічних законів із законами природи полягає в їх об'єктивності, а відмінність — у тому, що вони виявляються через дії людей та існують у певних часових межах (деякі закони діють упродовж існування певної формації); економічні закони менш точні, ніж закони природи; предмет економіки відрізняється непостійністю, мас багато виявів, зазнає значного впливу суб'єктивної діяльності людини. 
   В економічних дослідженнях використовується метод абстракції, тому потрібно навчитися відрізняти істотні риси і риси, які можна не враховувати. Це жодним чином не вплине на розуміння сутності досліджуваного явища. 
   Більшість економістів приділяє значну увагу класифікації економічних законів. Так, виокремлюють загальні економічні закони, властиві всім суспільним способам виробництва (закон зростання продуктивності праці закон економії часу тощо), закони, які діють у кількох суспільно-економічних формаціях (закон вартості, закон попиту, закон пропозиції та ін.), специфічні економічні закони, що діють у межах одного способу виробництва

3.Використання  економічних законів

   Механізм  використання економічних законів  передбачає реалізацію комплексу  заходів, спрямованих на подолання  економічних суперечностей, розвиток  форм, принципів і методів застосування  цих законів для ефективного  ведення господарства, зокрема дії  державних органів, які на основі  економічних законів регламентують  діяльність різних ринкових структур (наприклад, бірж), підприємців, фірм  як основних ланок господарства. 
Розрізняють три рівні використання економічних законів: економі-ко-теоретичний, безпосередньо управлінський і практичний.  

   Усі вони  у широкому розумінні належать  до системи управління господарством. 
Функцією економічної теорії є доведення економічних законів до підприємців, управлінських економічних структур у вигляді рекомендацій. На основі результатів наукового аналізу економічних законів, взаємодії об'єктивних причинно-наслідкових зв'язків з урахуванням досягнутого рівня продуктивних сил, поєднання економічних інтересів створюється науково обґрунтована концепція розвитку економіки. Це і становить зміст економіко-теоретичного рівня використання економічних законів. На сучасному етапі для України провідною концепцією є перехід до ринкових відносин. 
   Безпосередньо управлінський рівень використання економічних законів Є компетенцією органів державної влади. Спираючись на закони економічної теорії, концепцію розвитку економіки, вони визначають методи, форми і засоби господарювання, розробляють державні закони, законодавчі акти та інші документи, які мають директивний характер, визначають і затверджують економічні показники. 
   Третій рівень — це використання економічних законів у практиці господарювання фірм, підприємств, інших організацій, які мають відношення до виробництва, тобто це суспільно-практична діяльність людей, пов'язана з прийняттям економічних рішень, використанням економічних важелів. 
   Безумовно, підприємці не можуть планувати свою діяльність, виходячи тільки з рішень державних органів. Останні розробляють лише правові засади господарської діяльності, так звані єдині правила. Підприємці мають певну самостійність і свободу вибору, а у своїй діяльності спираються на знання та використання економічних законів. Більшу самостійність отримали не тільки приватні, колективні, а й державні підприємства. Нині з багатьох питань господарювання підприємства вже не чекають команди згори, а діють згідно з вимогами економічних законів. 
   Оскільки процес пізнання не завжди адекватно відображує об'єктивну дійсність, а форми і методи використання законів є продуктом суб'єктивної діяльності людей, механізм використання законів може містити елементи, що не відповідають об'єктивній дійсності. 
У реальному житті дія економічних законів певною мірою збігається зі свідомим використанням їх, адже закони не можуть бути реалізовані без участі людини. Однак сам процес використання економічних законів може набувати різних форм. Люди можуть заздалегідь передбачити певні процеси і свідомо здійснити певні дії. Це так зване свідоме наукове використання економічних законів. 
   Проте іноді суперечності, що виникають у реальному економічному житті, вчасно не виявляються, і лише з появою негативних явищ вживаються заходи щодо їх усунення. У цьому разі говорять про використання економічних законів з елементами стихійності у розвитку економіки.

4.Пізнання економічних законів

   Процес пізнання економічного закону полягає у розкритті сутності цього закону, виявленні механізму його дії. 
   Є два способи пізнання економічних законів: через виявлення нових законів і через поглиблене дослідження сутності, механізму дії та взаємодії відомих законів. 
   Науковий шлях вивчення економічних законів передбачає існування кількох рівнів пізнання . 

   На першому рівні відбувається пізнання економічних законів як законів об'єктивно існуючого життя суспільства, виробничих відносин. З багатьох тисяч економічних зв'язків виявляють істотні, що мають сталий характер. 
   Другий рівень пізнання економічних законів ґрунтується на результатах, отриманих на першому рівні, і реалізується у процесі наукової діяльності. Пізнання відбувається через теоретичне відображення реально існуючих об'єктивних законів. Це відображення може бути більш-менш повним. Воно виражається через закони науки (закони економічної теорії). 
   Економічний закон, що діє в системі виробничих відносин, слід відрізняти від закону науки. Останній є економічною категорією (складною порівняно зі звичайними категоріями) і залежить від якості наукових досліджень. 
   Третій рівень пізнання економічних законів полягає в апробації законів науки на практиці. На основі результатів господарської діяльності роблять певні висновки й узагальнення, вносять необхідні доповнення та зміни до наукових визначень і описів економічних законів, удосконалюють механізм їхнього використання.

5.Економічний закон нагромадження

  Тривалий  час у підручниках з економіки  механізм дії цього закону  не розкривався. У багатьох  випадках згадувався висновок  К. Маркса щодо наслідків його  дії в умовах раннього капіталізму,  проте замовчувався причинно-наслідковий  зв'язок закону нагромадження.  Цей зв'язок зображено на схемі. 

   Зростання  рівня потреб суспільства вступає  у суперечність з недостатньою  величиною суспільного багатства  для задоволення цих потреб. Розв'язання  суперечності відбувається на  основі нагромадження з мстою  збільшення суспільного багатства. 
   Формами вияву економічного закону є взаємозв'язок величини виробничого нагромадження з фондом споживання, безперервне зростання та удосконалення функціонуючих виробничих фондів, збільшення кількості зайнятих працівників і удосконалення структури сукупного працівника, примноження національного багатства, підвищення життєвого рівня населення. 
   Співвідношення між капітальними вкладеннями і нагромадженнями 
У багатьох підручниках і посібниках з основ економічної теорії звертається увага на те, що здійснення нагромадження відбувається шляхом капітальних вкладень. Іноді складається враження, що обсяги нагромадження і капітальних вкладень однакові. Істотні кількісні відмінності між ними зображено на схемі.  

   Спільним є лише розмір коштів, що витрачаються на збільшення основних фондів нагромадженням: 
А — кошти, спрямовані на збільшення оборотних фондів, приріст фонду оплати праці для нових працівників; Б — кошти, які витрачаються на збільшення основних фондів; В — амортизація 
   Відмінності стосуються величини коштів, спрямованих на розширення оборотних фондів, приріст фонду оплати праці для нових працівників. Цей показник характерний для нагромадження і відсутній у капітальних вкладеннях. Останні включають такий параметр, як розмір амортизації, відсутній у нагромадженні.

6.Закон  зростання потреб

   Джерелом розвитку економіки є реалізація закону зростання потреб, сутність якого полягає в суперечності між розвитком продуктивних сил, розширенням обміну, що сприяє появі нових потреб, і обсягом та структурою споживання, які не відповідають новій системі потреб. Подолання Цієї суперечності відбувається завдяки зростанню потреб. На практиці цей процес виявляється в змінах ступеня задоволення економічних потреб, зростанні вимог до кількості та якості засобів виробництва, що зумовлює появу досконаліших видів машин, верстатів, устаткування, предметів праці. 
   Кожній формі вияву закону зростання потреб властиві свої методи і способи реалізації. 

   Знання тенденцій та перспектив розвитку індивідуальних, сімейних, колективних потреб, їхніх структурних змін має важливе значення. Це не тільки впливатиме на нові напрями розвитку виробництва, а й сприятиме тому, щоб людина стала суб'єктом формування потреб, а не лише їхнім пасивним виробником. 
   Формування потреб, зокрема економічних, характеризується певною спрямованістю. Суспільство має дбати про те, щоб скоротити кількість чинників, що зумовлюють формування потреб, які деформують психологію людей, завдають шкоди їхньому здоров'ю, загрожують існуванню життя на Землі. Потрібно свідомо і цілеспрямовано, використовуючи органи державного самоврядування, вартісні, правові важелі, а також виховні заходи, впливати на об'єктивні умови життя людей, розвивати виробничу й соціальну інфраструктуру, які спонукали б кожного працівника відновлювати потреби, спрямовані на всебічний розвиток людини.

7. Закон зростання продуктивності праці

   Цей закон відображує існування суперечності між зростанням потреб і обмеженими можливостями екстенсивного розвитку економіки. Розв'язання суперечності здійснюється на основі підвищення продуктивності праці, що знаходить конкретне вираження в економії робочого часу. 
   Форми вияву закону зростання продуктивності праці і кількісне вираження цього закону зображено на схемі. 

   Підвищення продуктивності праці свідчить про випереджальне зростання обсягу продукту порівняно зі зростанням витрат праці. Протилежний процес спричиняє появу негативних форм вияву закону зростання продуктивності праці: нестачу робочої сили, зниження трудової активності.

8. Закон економії часу

   Сутність цього закону полягає у подоланні суперечності між необхідністю збільшення вільного часу і зайнятим часом. 
   Розвиток суспільного виробництва на певному етапі зумовлює об'єктивну потребу збільшення вільного часу. Це пояснюється тим, що опанування знань і набуття працівниками майстерності відбувається не тільки під час самого процесу праці, а й за його межами, коли вони підвищують свій професійний і культурний рівень. Потреба у вільному часі для всебічного розвитку членів суспільства, відпочинку і виховання дітей ще більше зростає в умовах науково-технічного прогресу. 
   У недалекому майбутньому мірилом багатства буде вільний час, а рівень інтелекту людей стане головним чинником економічного прогресу. 
Однак збільшенню вільного часу перешкоджає зайнятий час, який включає робочий і неробочий зайнятий час. Фонд часу обмежений певним обсягом, його не можна збільшити, можна лише змінити його структуру. Засобом розв'язання цієї суперечності с економія зайнятого часу. 
   Економія зайнятого часу і збільшення вільного часу є складовими суспільного прогресу. Сьогодні країни світу, які мають високі результати науково-технічного прогресу, високий рівень культури населення, передову освіту головним чином досягають цього завдяки збільшенню вільного часу за рахунок економії зайнятого часу. 
   Практика багатьох розвинених країн свідчить, що формами вияву закону економії часу є скорочення робочого часу, зайнятого неробочого часу, зменшення розмірів робочого дня.    Формулу кількісного виразу економії часу зображено на схемі.  

   На жаль, один із показників цієї формули — норма вільного часу — ще не дістав відповідного визнання як один із важливих соціально-економічних критеріїв розвитку суспільства і не став звичайною статистичною величиною. 
Економія часу сприятиме збільшенню норми вільного часу. Вона відображає можливості суспільства для інтелектуального розвитку особистості, рівень його прогресивності.

9. Попит і закон попиту

 Попит — це форма вираженім потреби в життєвих засобах, що визначається певною кількістю товарів і послуг, які споживачі можуть придбати за цінами, що склалися на ринку, та наявністю коштів. 
   Рух попиту об'єктивно регулюється законом попиту. Він відображує причинно-наслідковий зв'язок між зміною ціни і зміною величини попиту, який має зворотний характер: підвищення ціни зумовлює зменшення попиту, зниження ціни — його зростання. 
   У законі попиту виявляється суперечність між ціною і платоспроможністю, точніше — між ціною та існуючою на цей час величиною платоспроможного попиту населення.

   Якщо  ціна зросла, то за незмінного  платоспроможного попиту населення  зменшуються можливості здійснення  покупок, причому не в номінальному  грошовому, а в натуральному  вираженні. 
   Наприклад, замість 5 кг певного харчового продукту покупець зможе придбати тільки 3—4 кг або змушений буде купувати дешевший замінювач звичайного для нього продукту (замість вищого сорту чаю купувати нижчий, замість кави — чай). 
   Засобом розв'язання цієї суперечності є зменшення попиту на товари, ціна на які зросла. Протилежна ситуація спостерігається при зниженні ціни. Споживач має можливість придбати ті товари, які раніше були недоступні для нього через низьку купівельну спроможність. У цьому випадку зростає попит на дорожчі товари.

   Існують  різні форми вияву закону попиту. Серед них відзначимо таку  форму вияву, як ефект заміщення.  Він полягає у переміщенні  попиту на дешевший товар —  замінювач. 
Інша форма вияву закону попиту — ефект доходу — спостерігається тоді, коли відбулося зниження ціни. Це зумовлює появу у споживача вільної суми грошей, яка може бути спрямована на придбання додаткових життєвих засобів. 
 

 10. Закон вартості та його функції

   У товарному виробництві діє закон вартості. Його сутність полягає у тому, що обмін товарів і послуг між виробниками та їх купівля на ринку здійснюються відповідно до суспільно необхідних витрат на їх виготовлення. Це є процесом-наслідком закону вартості. Механізм дії цього закону зображено на схемі. 
   (Індивідуальний робочий час — це час, витрачений працівником на 1 виготовлення певного товару) 
   Мірилом ринкової (суспільної) праці є не індивідуальний робочий час, а суспільно необхідний. 
   Суспільно необхідний робочий час — це мірило вартості товару, оскільки це час, який потрібен для виготовлення будь-якої споживної вартості за існуючих суспільно нормальних умов виробництва і середнього в цьому суспільстві рівня вміння та інтенсивності праці 
Суспільно нормальні умови — це такі умови, за яких створюється більшість товарів. Інакше кажучи, ці умови є найтиповішими в суспільстві. 

   Якщо, наприклад, для пошиву одягу одні виробники використовують ручні швейні машини, другі — машини з ножним приводом, а треті — електричні, то витрати на виготовлення певної споживної вартості за середньої умілості та інтенсивності праці у них будуть різними. Перша група товаровиробників витрачатиме 12 год і вироблятиме 10 тис. одиниць товару, друга — відповідно 10 год і 100 тис. одиниць товару, третя — відповідно 8 год і 8 тис. одиниць товару. Отже, 10 годин є суспільно нормальними умовами, які визначають вартість цього товару. Реалізація товарів за їхньою суспільною вартістю призведе до того, що перша група товаровиробників з вищими індивідуальними витратами втрачатиме дві години на кожну одиницю готової продукції, а третя група, навпаки, виграватиме дві години, оскільки їхні індивідуальні витрати менші, ніж суспільні. 
   Споживні вартості, призначені для обміну на ринку, не тільки різні за своїми властивостями, а й є результатом різної за складністю праці. Одна з них є результатом простої праці, яка виконується працівниками без спеціальної підготовки з використанням нескладних знарядь праці. Інші створюються із застосуванням найновітнішої техніки як результат складної праці, що потребує високої професійної майстерності, глибоких спеціальних знань, високої загальної культури виробника. 
   У процесі реалізації товарів у будь-якій країні проста праця є вихідною, з якою порівнюють усі види складної праці. За одиницю часу складна праця створює більшу вартість, ніж проста. Зведення складної праці до простої здійснюється на ринку одночасно з прирівнюванням індивідуальних витрат до суспільно необхідних. 
   В умовах розвиненого товарного виробництва закон вартості діє як закон цін. Це зумовлено тим, що здійснювати безпосередній облік кожного товару в робочих годинах неможливо. Для цього застосовують опосередкований вимірювач, яким є загальний еквівалент у вигляді грошей. 
   Через механізм цін закон вартості виконує функції регулятора товарного виробництва, рушійної сили розвитку продуктивних сил, диференціації товаровиробників. 
Функція закону вартості як стихійного регулятора виробництва полягає в тому, що через механізм цін він сприяє поділу праці за різними галузями відповідно до суспільних потреб. Якщо, наприклад, певного блага виробляється менше, ніж існує суспільна потреба в ньому, то попит на нього зростатиме, і відповідно ціна буде вищою, ніж вартість. Той, хто виробляє такі товари, отримуватиме більші прибутки, що сприятиме припливу в цю галузь капіталу. Виробництво товарів розширюватиметься. Проте, як тільки випуск цієї продукції перевищить платоспроможний попит, ціна стане нижчою за суспільну вартість. Тоді розпочнеться зворотний процес: згортатиметься виробництво і відбуватиметься переливання капіталу, всіх елементів виробництва у галузі, де виробляється благо, суспільна потреба в якому не задовольняється. 
   Функція закону вартості як рушійної сили зумовлена тим, що обмін товарів за суспільною вартістю стимулює товаровиробників постійно зменшувати індивідуальні випрати виробництва. Кому це вдається, той отримує найбільші вигоди і додатковий прибуток. Для того щоб не програти у конкурентній боротьбі або утримати свої позиції на ринку, товаровиробник мас постійно вдосконалювати виробництво, запроваджувати нову техніку і технологію, поліпшувати якість продукції, що сприяє розвитку продуктивних сил, зростанню суспільної продуктивності праці. 
   Закон вартості активно впливає на суспільну диференціацію товаровиробників, перетворюючи певну частину з них на тих, хто збільшує масштаби виробництва, і на тих, хто розорюється і виштовхується з ринку. Цей процес охоплює різні групи товаровиробників, особливо дрібних і середніх, посилюючи їхню майнову диференціацію. Зазнає банкрутства і розорюється переважно та група підприємців, у якої індивідуальні витрати виробництва вищі за суспільні. І навпаки, товаровиробники, в яких вони нижчі за суспільні, розширюють виробництво і збагачуються особисто. 
   У товаровиробників, у яких індивідуальна вартість товару збігається із суспільною, відбувається нормальний процес відтворення. Ця група становить у суспільстві більшість і, для того щоб не збанкрутіти, вона має застосовувати досконаліші засоби виробництва і підвищувати кваліфікацію своїх працівників. 
   Отже, закон вартості сприяє розвитку виробництва. Водночас він стимулює прогрес виробництва, оскільки економічними методами позбавляє товарне господарство від неефективних підприємств. А це, в свою чергу, впливає на розвиток суспільних потреб, пришвидшуючи науково-технічний і суспільний прогрес.

11. Пропозиція і закон пропозиції

   Пропозиція - це кількість товарів і послуг, яка су продажу за певною вона відображує результати господарської діяльності (виробництва), що набувають товарного вигляду і можуть бути у певному обсязі і в певний час доставлені на ринок. 
   Об'єктивний рух пропозиції регулюється відповідним економічним законом — законом пропозиції. Пропозиція зумовлюється насамперед економічною діяльністю виробників, тобто основних суб'єктів конкурентної боротьби. Процесом-причиною закону пропозиції виступає зміна ціни: вона може знижуватись або зростати, що впливає на кількість товарів і послуг, які пропонуються споживачам. 
   Якщо ціна знижується, то підприємець одержує менше коштів від реалізації, і навпаки, у разі її зростання за такої самої кількості товарів і послуг, виручка є більшою. Отже, закон пропозиції на відміну від закону попиту ґрунтується на прямій залежності між ціною й обсягом товарів і послуг. 
   Зміна ціни у кожний конкретний момент, як правило, зумовлює зміну обсягів товарів і послуг, вироблених (наданих) за тих самих витрат виробництва. Ця обставина змушує виробника змінювати тактику. Насправді витрати виробництва не змінилися, а таку саму масу товарів і послуг продано дешевше через зниження ціни. Різниця між сумою реалізації та витратами виробництва зменшилась, отже, виробник отримав менший прибуток, тобто норма прибутку знизилася. Це вагома причина для оцінювання доцільності виробництва цього виду товару. Підприємець має вжити заходів щодо зміни асортименту товару або щодо зниження витрат виробництва. За законом пропозиції остання має відповідати існуючому попиту. Цього досягають зниженням витрат виробництва, узгодженням їх із новою ціною. 
Механізм дії закону пропозиції зображено на схемі. 

12. Закон співвідношення попиту і пропозиції

   У багатьох навчальних посібниках з основ економічної теорії закон співвідношення попиту і пропозиції не розглядається. Вважається, що він не бере участі в регулюванні ринкової економіки. Згідно з економічною енциклопедією (т. 1, с 561), цей закон виражає взаємозалежність між кількістю товарів і послуг, які хоче купити або отримати споживач, і обсягом виробництва товарів і послуг, які пропонує виробник. Процес-наслідок виникає на основі подолання суперечності між відхиленням цін від вартості товарів і послуг (під впливом низки чинників) і вимогами до цін згідно із законом вартості. 
   Регулювання товарного виробництва та обігу відбувається через зміни обсягу реалізації, які зумовлюються рівнем цін. Крім того, існує залежність співвідношення попиту і пропозиції від їх чинників. Форми кількісного вираження закону співвідношення попиту і пропозиції наведено на схемі.                                                                                                                               

   Необхідність урахування цього закону зумовлена тим, що він відображує взаємодію попиту і пропозиції. 
   Пропозиція формує попит через асортимент вироблених товарів і запропонованих послуг та їх ціни, а попит визначає обсяг і структуру пропозиції, впливаючи, таким чином, на виробництво. 
   Співвідношення між попитом і пропозицією є своєрідним індикатором збалансованого та пропорційного розвитку суспільного виробництва, обміну й розподілу праці у сфері матеріального та нематеріального виробництва, безперервності процесу суспільного відтворення матеріальних і духовних благ.

   Отже, співвідношення  між попитом і пропозицією  впливає на відхилення ринкових  цін від вартості товарів та  послуг.

13. Закон спадної віддачі

   Обсяг витрат виробництва зумовлюється дією закону спадної віддачі. Механізм дії цього закону наведено на схемі. 

   Процесом-причиною закону спадної віддачі є необхідність збільшення витрат для виробництва нового продукту, що, в свою чергу, зумовлює необхідність збільшення виробництва продукту. Для цього потрібні витрати живої та уречевленої праці. Проте збільшення витрат стримується граничним продуктом. 
   Граничний продукт — це додатковий продукт {приріст виробництва), який отримують внаслідок застосування додаткової одиниці певного ресурсу 
   Інакше кажучи, застосування конкретного ресурсу має певну межу, за якою ефективність додаткових вкладень зменшується. Це і лежить в основі закону спадної віддачі. Річ у тому, що, починаючи з певного моменту, послідовне приєднання кожної наступної одиниці змінного ресурсу (наприклад, праці) до незмінного, фіксованого ресурсу (наприклад, капіталу або землі) створює спадний додатковий, або граничний, продукт у розрахунку на кожну наступну одиницю змінного ресурсу. Таким чином, якщо кількість робітників, які обслуговують певне устаткування, збільшуватиметься, то зростання обсягу виробництва поступово уповільниться пропорційно кількості нових робітників. 
   Закон спадної віддачі ґрунтується на припущенні, що всі одиниці змінних ресурсів якісно однорідні. Розмір граничного продукту починає зменшуватися не тому, що найняті пізніше працівники менш кваліфіковані, а тому, що за незмінної величини наявних капітальних фондів у виробництві зайнято більше працівників. Витрати розглядаються щодо певного виду змінних ресурсів за незмінності інших ресурсів. Отже, вкладення певного ресурсу має певну обмеженість віддачі за цього рівня науково-технічного прогресу. 
   Для виробника закон спадної віддачі має велике практичне значення. Він повинен знати приріст витрат у результаті виробництва однієї одиниці додаткової продукції. Якщо на певній дільниці приріст витрат на одиницю продукції перевищує приріст на іншій, витрати слід спрямовувати на ту дільницю, де віддача більша. Зниження віддачі витрат певного ресурсу свідчить про необхідність застосування таких виробничих чинників, які можуть спинити спадну віддачу. Одним із них є науково-технічний прогрес.