Економічна сутність підприємницької діяльності



16

 

ЗМІСТ

 

Вступ

1. Економічна сутність підприємницької діяльності та малого бізнесу

2. Функції малого бізнесу та критерії його визначення

3. Особливості середовища розвитку малого бізнесу в Україні

4. Провідний досвід регулювання розвитку малого та середнього бізнесу

5. Шляхи підвищення ефективності розвитку малого бізнесу в Україні

Висновки

Список опрацьованих джерел

Вступ

 

Актуальність дослідження обраної теми визначається тим, що за останні роки проблеми розвитку підприємництва в Україні знайшли відображення в багатьох публікаціях вітчизняних дослідників. Дослідженню особливостей розвитку підприємництва в умовах перехідної економіки України присвячені наукові праці О. Амоші, В. Бабича, О. Барановського, Г. Башнянина, Л. Безчасного, П. Бєлєнького, М. Білик, О. Білоруса, Д. Богині, Є. Бойка, Б. Буркинського, З. Варналія, С. Вовканича, В. Геєця, М. Долішнього, В. Загорського, С. Злупка, М. Козоріз, В. Гриньової, О. Кузьміна, Є. Крикавського, І. Лукінова, А. Мельник, В. Мікловди, І. Михасюка, А. Мороза, О. Онищенка, М. Пітюлича, Я. Побурка, В. Юрчишина, М. Чумаченка, А. Чухна, С. Юрія, С. Яковлєва, В. Яцкова та інших.

Однак, з огляду на результати функціонування підприємницького сектора економіки України на теперішній час, низка проблем теоретико-методологічного характеру, пов'язаних із забезпеченням ефективності підприємницької діяльності, потребує більш поглибленого вивчення і висвітлення в економічній літературі. Низький рівень ефективності підприємницьких структур зумовлює необхідність концентрації наукових досліджень у сфері оцінки факторів, які стимулюють або гальмують розвиток підприємництва в Україні, розроблення нових концептуальних підходів до побудови системи управління процесами розвитку підприємницької діяльності з позицій спільності інтересів основних суб'єктів економіки. Найслабшою ланкою у формуванні сприятливих умов для ефективного розвитку підприємництва в Україні є фінансово-кредитні відносини, які виникають між державою, підприємцями, підприємницькими структурами та іншими суб'єктами вітчизняної системи господарювання.

Необхідність поглибленого дослідження проблемних для вітчизняної економіки питань, пов'язаних із забезпеченням сприятливих умов для розвитку підприємництва, визначили напрям, тему, мету і структуру курсової   роботи.

Головна мета роботи полягає в висвітленні особливостей розвитку підприємництва в Україні.

Об’єктом дослідження є підприємництво в Україні.

Предметом дослідження є шляхи активізації підприємницької діяльності  в Україні.

Згідно з метою дослідження в роботі послідовно розглядаються наступні питання:

-         сутність підприємництва, його головні ознаки та значення;

-         специфічні риси підприємництва в сучасних умовах України;

-         проблеми, які характерні для становлення підприємництва в нашій країні;

-         можливі шляхи вирішення питань, повязаних з подальшим розвитком підприємництва в Україні.

В ході роботи були використані наступні методи наукового дослідження: аналізу та синтезу, порівняння, обробки наукової літератури, частково-пошуковий та ін.

В межах  роботи були використані праці не тільки вітчизняних, але і зарубіжних авторів - передусім економістів - теоретиків, оскільки в сучасних умовах велика увага приділяється саме розробці теоретичних концепцій державного регулювання діяльності малих підприємств. Однак, не треба забувати і про важливе значення практичних рекомендацій відносно засобів державного регулювання.

В цьому зв'язку велику допомогу в формуванні основних положень державної політики в сфері малого бізнесу можуть надати фундаментальні розробки провідних зарубіжних вчених, що успішно застосовуються в господарській практиці  провідних держав світу.

1. Економічна сутність підприємницької діяльності та малого бізнесу

 

Визначальною умовою переходу до ринку є формування суб'єктів ринкових відносин, у ролі яких виступають підприємці. Підприємництво є необхідною, визначальною рисою ринку, його обо­в'язковим атрибутом. Немає підприємців — немає і ринку, і навпаки.

Поняття «підприємництво» надзвичайно містке. Зумовлено це тим, що в ньому переплітається сукупність економічних, юридич­них, політичних, історичних та психологічних відносин. Уявлення про нього складалося впродовж значного історичного часу, змінювалось під впливом базисних та надбудовчих інституцій, психології людей.

У науковий обіг поняття «підприємець» увів банкір-економіст р. Кантільйон на початку xvii ст. До підприємців він зараховував людей з нефіксованими прибутками (ремісників, селян), тобто тих, хто був зайнятий економічною діяльністю в умовах нестабільності та непередбаченості цін. Головною рисою підприємця він вважав готовність до ризику.

Вагомий внесок у дослідження підприємництва у XVIII-XIX ст. зробили М. Вебер, В. Зомбарт, Й. Шумпетер, а також Ф. Кене, А. Тюрго, А. Сміт, Д. Рікардо, Ж. Б. Сей, А. Маршалл [6, с. 16].

А. Сміт розглядав підприємця як власника. Саме цим зумовлені його психологія, поведінка в економічному житті. А. Сміт зазначав, що підприємець має на увазі лише свій власний інтерес, переслідує і свою власну вигоду. При цьому він часто дієвіше служить інтересам суспільства, ніж тоді, коли намагається робити це свідомо [15, с.28].

Враховуючи інтерес, вигоду як невід'ємний атрибут підприємця, не можна лише ним визначати мотиви його діяльності. Адже в умовах ринкового середовища суб'єктів підприємницької діяльності багато, і між ними точиться конкурентна боротьба за кращий результат — прибуток. Одержати його можна лише за умови вибору найбільш ефективного варіанту використання ресурсів, економічного ризику, новаторських ідей. Це спонукає підприємця йти непроторенним шля­хом, застосовувати найкращі якості працівника: творчість, сумлінну працю, організаторські здібності. Прагнення проявити себе як осо­бистість у певній сфері діяльності, реалізувати свої ідеї та результа­ти праці, зробити їх надбанням суспільства — це також інтерес підприємця, який відіграє значну роль у житті суспільства, є рушієм його поступу.

Все це і робить підприємця піонером, який веде переду своїй справі, а підприємництво — локомотивом економічного, соціального і культурного розвитку людського суспільства

Свою діяльність підприємець (особливо висококваліфікований) спрямовує на виготовлення не товарів-аналогів, а виробів, що мають якісно нові риси. Зрозуміло, що виробництво їх не може принести підприємцю миттєву віддачу (прибуток). Однак віддача обов'язково виявиться через певний час, коли відбудуться зміни у виробництві, його структурі, а отже, і у потребах суспільства. Причому прибуток, який отримуватиме підприємець, в умовах, що склалися в результаті зазначених перемін, перекриває всі витрати. Через це підприємець переважну частину прибутку, що отримує, направляє у госпо­дарську діяльність, а не на власні потреби [17, с. 11].

Поняття «підприємець» часто застосовують як синонім таких понять, як «господар», «бізнесмен». Людину, яка організувала свою справу і веде її, називають саме одним з цих понять. Однак виникає запитання: ким є суб'єкт, що має свою ферму або майстерню, де виробляється певна продукція, реалізація якої дає йому змогу лише безбідно існувати? Чи можна його назвати підприємцем, бізнесме­ном? Якщо так, тоді і великий власник, багатство якого зростає невисокими темпами, і дрібний товаровиробник, прибутки якого невели­кі,

Рис. 1.1. Найхарактерніші риси підприємця

А то й на межі банкрутства, — підприємці? Обидва вони, як і всі інші, хто самостійно на свій страх і ризик займаються певною спра­вою, одержуючи від неї певний доход, є господарюючими суб’єктами. Це поняття більш широке і об'ємніше, ніж «підприємець».

Найхарактерніші риси підприємця, які виділяють його серед гос­подарюючих суб'єктів, влучно узагальнив Й. Шумпетер:

1) виготовлення нового блага або нової якості того чи іншого блага;

2) освоєння нового ринку збуту;

3) одержання нового джерела сировини або напівфабрикатів і запровадження нового методу виробництва;

4) здійснення відповідної реорганізації (рис.1.1).

Для того щоб здійснювати постійний пошук нових способів комбі­нування ресурсів, потрібно мати відповідні якості: волю і здібності; здатність визначати головні моменти діяльності, «плисти проти течії», долаючи опір соціальних сил; здійснювати вплив на інших результа­тами своєї діяльності, духовною свободою, витратами сил та енергії (рис. 1.2).

Реальне підприємництво несумісне ні зі спекуляцією, ні з так званим паперовим підприємництвом, що зводиться до концентрації виробництва і капіталу за рахунок придбання, злиття та поглинан­ня, що так характерно для України в період перехідної економіки. На цю проблему свого часу звертав увагу і видатний англійський економіст Дж. М. Кейнс. Спекулянти не завдають шкоди, писав він, якщо вони залишаються бульбашками на поверхні чистого потоку підприємництва. Однак становище стає серйозним, коли перетво­рюється на бульбашку у вирі спекуляції. Коли розширення вироб­ничого капіталу в країні стає побічним продуктом діяльності ігро­вого дому, важко чекати добрих результатів [1, с.60].

Рис.1.2. Якості підприємця

Формування високої, економічно ефективної та соціальне відповідальної підприємницької культури є одним з головних завдань, що стоїть перед Україною, визначальною умовою вихо­ду її з економічної кризи.

Справжнє підприємництво можна втілити в життя за умови еко­номічної свободи людини, права вибору діяльності для реалізації своїх потенцій, а також персональної економічної відповідальності за результати роботи, наслідком якої може бути прибуток або банк­рутство.

Отже, підприємець — суб'єкт, що поєднує у собі новаторські, комерційні та організаторські здібності для пошуку та розвитку нових видів та методів виробництва, нових благ та їхніх нових якостей, нових сфер застосування капіталу. А звідси підприємництво — це тип господарської поведінки підприємців щодо організації розробки, виробництва і реалі­зації благ з метою отримання прибутку та соціального ефекту

У виявленні ініціативної, новаторської, самостійної діяльності розкривається сутність підприємництва. Його мета зводиться, з од­ного боку, до одержання прибутку або особистого доходу, в результаті не якихось кон'юнктурних справ, а точного розрахунку, а з іншого — до найбільш ефективного використання чинників виробництва, на­магання реалізувати творчі потенції людини.

Сутність підприємництва більш глибоко розкривається че­рез його основні функції: творчу, ресурсну, організаційну.

Творча функція передбачає сприяння генеруванню та реалізації нових ідей, здійсненню техніко-економічних, наукових розробок, проектів, що пов'язані з господарським ризиком [28, с.70].

Ресурсна функція полягає в тому, що підприємництво націлено на найбільш ефективне використання з точки зору досягнень науки, техніки, управління і організації виробництва матеріальних, трудо­вих, фінансових та інформаційних ресурсів.

Організаційна функція спрямована на поєднання ресурсів ви­робництва в оптимальних пропорціях здійснення контролю за їхнім використанням.

Підприємництво як явище господарського життя завжди розви­вається у певному соціально-економічному та історичному середо­вищі. Саме тому для його безпосереднього відтворення необхідні певні передумови (рис.1.3).

Рис.1.3. Передумови підприємництва

Економічні умови підприємництва полягають у тому, щоб у суспільстві функціонували багато суб’єктні (приватні, колективні, державні, кооперативні) власники. Це сприятиме свободі підприєм­ницької діяльності, можливості на свій страх і ризик приймати рішен­ня про використання майна, продукції, прибутків, вибір господарсь­ких контрагентів. Тому шляхом створення економічних передумов підприємництва у нашій країні є роздержавлення і приватизація влас­ності, демонополізація господарств [2. с.76].

Політичні передумови підприємництва передбачають створення і у країні сприятливого політичного клімату для підприємництва. Це можливо завдяки розробці та здійсненню стабільної політики в країні. І вона має гарантувати усім господарюючим суб'єктам гарантії щодо  збереження їхньої власності, виключення можливостей націоналізації, експропріації. Владні структури повинні захищати всі види власності,  у тому числі інтелектуальної (винаходи, новаторство, нові методи ) організації), а також створювати сприятливий підприємницький клімат, проводячи відповідну податкову, кредитну, митну та іншу політику.

Юридичні передумови підприємництва ґрунтуються на законо­давстві, нормативних актах, розроблених у країні. Останні мають створити для усіх учасників ринкових відносин однакові «правила гри», тобто надати однакові права і повну свободу, не допускати втру­чання органів державного управління у господарську діяльність будь-якого суб'єкта, за винятком законодавче обумовлених випадків. Отже, мова йде про те, що підприємці можуть діяти «самостійно», «вільно» в межах закону. Зі зміною умов економічного, соціального життя змінюються закони («правила гри»), а отже, і поняття «самостійно» та «вільно» наповнюються новим змістом [4, с.26].

justify">Слід мати на увазі, що у сфері бізнесу крім суворо формалізова­них зв'язків, заснованих на законодавчих актах, існують неформальні відносини між господарськими суб'єктами: довіра, джентльменство, слово честі тощо.

Об'єктом підприємництва є певний вид діяльності (вироб­ництво, торгівля, інноваційна справа, посередництво, операції з цінними паперами), який матеріалізується у вироблюваній продукції (послугах, інформації). Визначальним критерієм тут є не сфера, а зміст діяльності [20, с.19]

Проте слід мати на увазі, що підприємництво може застосовува­тися у всіх сферах економіки, крім тих, втрата державного контролю над якими завдає шкоди безпеці суспільства та здоров'ю людей. Це виготовлення і реалізація зброї, наркотичних засобів, грошових знаків. Подібними видами діяльності можуть займатися лише дер­жавні підприємства.

Такі види діяльності в Україні, як розвідка та експлуатація ко­рисних копалин, ремонт спортивної, мисливської та інших видів зброї, виготовлення та реалізація медикаментів та хімічних речовин, виробництво пива, вина, лікеро-горілчаних виробів, сигарет, медич­на, ветеринарна та юридична практика потребують спеціального дозволу — ліцензії. У такий спосіб державні органи, які видають їх, можуть регулювати і контролювати зазначені види діяльності.

За формами власності та організацією (рис. 1.4) можна виділити такі основні види підприємництва:

Рис.1.4. Види підприємництва за формами власності та організації

 

• індивідуальне — засноване на приватній власності фізичної особи та її праці (фермери, ремісники, що не застосовують постійно найману працю);

• сімейне — ґрунтується на приватній власності громадян-членів однієї сім'ї з можливістю використання найманої робочої сили;

• приватне, або партнерське, — зі створенням юридичної осо­би і обмеженою відповідальністю (малі підприємства, товариства, кооперативи, як правило, користуються найманою працею);

• акціонерне — засноване на власності акціонерів (власники цінних паперів — індивідуми, юридичні особи);

• орендне — береться за відповідну плату на певний час у кори­стування, що дає йому право бути власником результатів праці, до­бі ходів та розпоряджатися майном;

• колективне (народне) — засноване на власності трудового колективу на майно, продукцію і доходи;

• інноваційне — ґрунтується на інтелектуальній власності;

• спільне — створюється об'єднанням майна різних власників [22, с.25].

Перелічені та інші види підприємницької діяльності, наприклад, за контрактом, які створюються на основі угоди менеджера або адмі­ністрації в цілому з власником, або різні форми кооперування можна об'єднати у три групи: одноосібне володіння, товариство, корпо­рація.

В умовах формування підприємницьких структур, особли­во в нашій країні, де багато років панував безроздільний монополізм державного сектора економіки, великого значення набуває чітке ви­значення прав, обов'язків та відповідальності підприємців. Це потре­бує розробки законодавчих актів, у яких вони визначаються, а також здійснення правового, матеріального, фінансового, соціально-еконо­мічного та організаційного регулювання розвитку підприємницької діяльності з боку держави.

Сфера діяльності малих та середніх підприємств визначається доцільністю вироблення продукції невеликими партіями з постійним оновленням номенклатури та асортименту і розрахована на обмежене число споживачів. За умови  насиченості ринку товарами великих підприємств. Малі та середні підприємства знаходять свою комірку в таких сферах, як надання різного роду послуг, зокрема в доопрацюванні виробів, виготовлених на великих підприємствах, з урахуванням особистих побажань клієнтів, виготовлення виробів, які мають стійкий попит на ринку, але які з тих чи інших причин не доцільно виготовляти на великих підприємствах, кооперація з великими підприємствами при виготовленні запасних частин чи навіть в утилізації відходів великих підприємств, ризиковому бізнесі. Тому сферою діяльності малих та середніх підприємств в більшості випадків є місцевий ринок, хоча зазначені підприємства на певних корпоративних засадах можуть з успіхом функціонувати і функціонують як на загальнонаціональному, так і на світовому ринках [4, с.164].

2. Функції малого бізнесу та критерії його визначення

 

Роль малих та середніх підприємств визначається через функції, які вони виконують у народному господарстві. До таких функцій належать:

-         здатність оперативно реагувати на зміни конюнктури ринку, що надає ринковій економіці необхідної гнучкості;

-         здатність мобілізувати значні економічні ресурси;

-         сприяння прискоренню розвитку науково-технічного прогресу;

-         сприяння помякшенню соціальної напруги в суспільстві та демократизації ринкових відносин і ряду інших [23. С. 30].

Виходячи з ролі, яку виконують малі та середні підприємства у народному господарстві, та виходячи зі значення їх у ринковій економіці, можна з упевненістю констатувати, що такі підприємства є важливою складовою ринкового механізму. Без нього ринкова економіка не може існувати. Тому його становлення, функціонування та розвиток поряд із великим бізнесом має бути стратегічною політикою держави, особливо в умовах переходу від адміністративно-командної економіки до ринкової.

Слід підкреслити, що малий та середній бізнес не варто розглядати, як винятковий засіб з формування соціально-орієнтованої економіки та подолання існуючої соціально-економічної кризи ізольовано від великого бізнесу. Тільки завдяки організаційному поєднанню малого, середнього та великого бізнесу можливе стійке економічне зростання за умови регулюючої політики з боку держави.

Існують декілька критеріїв, за якими можна віднести те чи інше підприємство до малого або середнього. Ці критерії узагальнені для усіх країн, хоча не всі вони застосовуються для характеристики малого та середнього бізнесу. Це відбувається внаслідок відмінностей національних економік різних країн. Усі відмінності полягають у різниці їх 10 рівня розвитку економіки; 2) рівня розвитку продуктивних сил; 3) типу економічної системи; 4) прийнятої моделі господарювання (організації економіки); 5) національних умов.

Загалом, малі та середні підприємства визначають за такими критеріями:

1) чисельність працюючих;

2) обсяги продукції, що виробляється, наданих послуг, продажу;

3) вартість фондів, що використовуються;

4) використання енергії;

5) ступінь спеціалізації в управлінні;

6) належність підприємства до формального або неформального сектора економіки.

Так чи інакше, але необхідність визначення категорії малі та середні підприємства важлива з огляду на ту політику, яка проводиться або буде проводитись по регулюванню середовища та вжиттю відповідних заходів щодо сприяння підприємницькій діяльності [6, с.11].

Існують два рівні підходів по зясуванню питання визначення критеріїв, за допомогою яких можна було б проводити поділ підприємств на малі, середні та великі в залежності від розміру.

Перший – це міжнаціональний та рівень міжнародних організацій, а другий – рівень національної держави.

Так, по країнах ОЕСР обрано основним критерієм для визначення малих та середніх підприємств чисельність працюючих. Зауважимо, що даний критерій найуживаніший у більшості країн.

Згідно з критерієм ОЕСР виділяє такі групи підприємств:

-         досить малі підприємства  - від 1 до 19 працівників;

-         малі підприємства – від 20 до 99 працівників;

-         середні підприємства – від 100 до 499 працівників;

-         великі підприємства – 500 і більше працівників [29].

Хоча критерій чисельності працюючих і визначальний, але він не є всеохоплюючим та універсальним. Внаслідок чого він може підпадати під вплив багатьох параметрів, що характеризують підприємство або галузь, в якій воно функціонує. На кількісний критерій класифікації підприємств за розміром можуть впливати:

1) рівень фондоозброєності та фондовіддачі;

2) рівень технології, що застосовується;

3) обсяг продукції, що випускається;

4) обсяг енергії та тепла, що витрачаються;

5) сезонність виконання робіт та інше.

Крім цього, в залежності від національних умов, є країни, де підприємство формально за класифікацією відноситься до категорії середніх, але є відносно великим.

Виходячи зі сказаного, треба обирати декілька критеріїв для визначення підприємств малого та середнього бізнесу, щоб у названий сектор економіки потрапляли ті групи підприємств, яким дійсно необхідна підтримка та відповідне регулююче середовище. Це дасть змогу більш ефективно використовувати ресурси і з меншими видатками для держави проводити політику сприяння підприємництву.

Необхідно звернути увагу на таке поняття, як мікропідприємство, яке застосовується для підприємств неформального сектора. Це необхідно для врахування різноманітних характерних рис сектора малого та середнього бізнесу.

Поряд з кількісними практикується використання і якісних характеристик, приблизний перелік яких містить такі критерії:

1) менеджмент – незалежний, оскільки менеджер, як правило, виступає в ролі власника фірми.

2) капітал – забезпечує власник, як приватна особа або декілька приватних осіб.

3) область виробництва – місцева, хоча ринок збуту не повинен бути місцевим.

4) підприємство – невелике при співставленні з найбільшими конкурентами в його секторі.

В Україні діючим законодавством в якості критерію для віднесення підприємства до категорії малого передбачено:

-         обсяг господарського обороту;

-         максимальна чисельність працюючих у залежності від галузі.

На додаток зазначимо, що згідно з законами, малі підприємства можуть здійснювати власну діяльність у будь-якій галузі на засадах будь-яких форм власності. Багатопрофільні підприємства належать до малих, за критерієм того виду діяльності, який займає найбільшу частку в обсязі реалізованої продукції або наданих послуг [16, с.27].

Малі та середні підприємства завжди можна віднести до того чи іншого виду, тієї чи іншої форми власності. Тому, відповідно до закону України “Про власність”, можуть діяти підприємства таких видів:

1. Малі індивідуальні (особисті) підприємства - засновані на особистій власності фізичної особи та винятково його праці;

2. Малі сімейні підприємства - засновані на власності та праці громадян України - членів однієї родини, що проживають разом;

3. Малі приватні підприємства — засновані на власності окремого громадянина України, з правом найму робочої сили;

4. Малі колективні підприємства - засновані на власності трудового колективу, кооперативу, іншого статутного товариства, громадської та релігійної організації;

5. Малі державні підприємства - засновані на державній власності;

6. Малі державно-комунальні підприємства - засновані на власності адміністративно-територіальної одиниці;

7. Малі спільні підприємства — змішана форма власності;

8. Малі підприємства іноземного громадянина — засновані на власності юридичних осіб та громадян інших держав [22, с.14].

За правовим статусом і формою господарювання малі та середні підприємства розглядають як: одноосібні; кооперативні; орендні; господарські товариства.

3. Особливості середовища розвитку малого бізнесу в Україні

 

Передісторія малого підприємництва в Україні така ж, як і в інших республіках колишнього СРСР: з 1986р. почали діяти кооперативи, як попередники приватного малого бізнесу, а після 2000 р. розгорнулася діяльність малих підприємств як юридично узаконеної форми підприємництва.

Спеціального закону, що визначає всі умови діяльності малих підприємств, в Україні поки ні, хоча проекти подібного закону розроблені і знаходяться на розгляді в різних інстанціях.

Різні сторони діяльності малих підприємств регламентуються відповідними законами, що стосуються всіх суб'єктів господарювання: про власність, про оренду, про підприємства, про підприємництво, про господарські товариства, про спільні підприємства, про оподатковування, про банкрутство й іншими. У цих законах, за невеликим винятком, не виділяються окремо правила, що відносяться до малих підприємств. Виключенням з'явилося те, що в законі "Про оподатковування доходів підприємств і організацій" передбачалися пільги по податку на доходи деяких категорій малих підприємств у промисловості, будівництві і сільському господарстві, що згодом були анульовані [27].

Серед видів діяльності малих підприємств дотепер значно переважають роздрібна торгівля (28%), промисловість (19%) і будівництво (16%), а серед кооперативів — будівництво (35%) і промисловість (27%). Тенденція в галузевому розподілі малих підприємств і кооперативів такі, що скорочується частка підприємств, що займаються виробництвом, а росте частка тих,що займаються торгівлею і посередницькими послугами, а також фінансових і страхових компаній, у тому числі бірж і брокерів.

Фахівці з перехідної економіки виділяють чотири фази становлення сектора малого і середнього бізнесу: зародження, бурхливий ріст, насичення і саморегуляція з відповідними структурними перетвореннями. Такі країни, як Польща, Чехія, Угорщина, досягли четвертої фази. Словаччина, Словенія, країни Балтії наближаються до третьої фази. Румунія, Болгарія, Албанія, Росія знаходяться на різних ділянках фази бурхливого росту. За усередненими оцінками перша фаза займає один рік, друга — 2-3 року і третя — менш року.