Економічна сутність та види лізингу

Зміст

лізинг угода інвестування

Вступ................................................................................................................3

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ...............5

1.1 Історичні передумови виникнення лізингу............................................5

1.2 Економічна сутність лізингу....................................................................7

РОЗДІЛ 2 ЛІЗИНГОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ..............................................13

2.1 Об"єкти та суб"єкти лізингових відносин...............................................21

2.2 Особливсті та види лізингу.......................................................................16

2.3 Оформлення лізингових відносин.............................................................21

РОЗДІЛ 3 Проблеми і перспективи Переваги та недоліки лізингу.............................................................................................................24

3.1 Якісні переваги і  недоліки лізингу..............................................................24

3.2 Перспективи розвитку лізингу в Україні....................................................26

Висновки.........................................................................................................41

Список використаних джерел............................................................43

Вступ

Затяжна економічна криза, яка  охопила багато країн світу та в тому числі Україну, дуже негативно  впливає на розвиток народного господарства. Більшість підприємств знаходиться у важкому економічному положенні, яке характеризується великим зносом основних виробничих фондів, відсутністю обігових коштів, неможливістю залучення банківських кредитів для оновлення та розвитку виробництва.

Перехід України до ринкової економіки та активне включення у світові господарські зв’язки потребують вiдповiдного розширення методiв комерцiйної дiяльностi пiдприємств i органiзацiї усiх форм власностi. Нині гарантований успіх - це не тільки конкурентноспроможний товар, а й вдало вибраний спосіб його реалізації. Саме тому у світовій практиці поширилися нетрадиційні форми комерційних фінансових взаємовiдносин мiж продавцем i покупцем, де важливу роль вiдiграють рiзноманiтнi посередники. Однiєю з таких форм є лiзинг. Лізинг є однією з найбільш економічно вигідних форм вкладання капіталу у світі. Про це свідчить той факт, що в даний час світовий обсяг лізингових операцій досягає кількох сотень мільярдів доларів. У світовій економіці лізинг займає друге місце за обсягом інвестицій після банківського кредиту, тому що він відкриває користувачам широкий доступ до провідної техніки та технологій.

Особливу  увагу  щодо  дослідження   лізингу   приділяли   Е.С .  Кабатова,  В.К.  Ляшенко, К.С .  Редхед,  В.В.  Суссанян,  Г.А.  Химен-ський ,  С .Т.  Х’юс,  О .К.  Яновський   та  інші   вітчизняні  й  зарубіжні  економісти.  На  сьогодні  існує   багато  різних   підходів   до  визначення як   сутності   лізингу,  так і його  видів,  однак  не  існує   загального підходу  до  вирішення  проблеми   з   урахуванням  особливостей  вітчизняної економіки.

Метою даної роботи: є вивчення  лізингу як категорії так  як форми інвестиційного процесу в Україні зокрема.

Завдання  роботи  –  уточнення   сутності   лізингу  та   особливостей  його  прояву,  а  також   дос лідження  різновидів   основних  видів  лізингу.

Інформаційною базою на сьогодні в Україні є Закони «Про банки  і банківську діяльність», «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість» «Про інвестиційну діяльність», Цивільний кодекс та Господарський кодекс України,.

Актуальність  розвитку лізингу в Україні, включаючи  формування лізингового ринку, обумовлена передусім нестприятливим станом парку  устаткування: значна питома вага морально застарілого устаткування, низька ефективність його використання, немає забезпеченості запасними частинами тощо. Одним з варіантів рішення цих проблем може стати лізинг, який об’єднує всі елементи зовнішньо-торгівельних, кредитних та інвестиційних операцій.

Успіх лізингового бізнесу в будь-якій галузі багато в чому залежить від правильного розуміння його змісту та специфічних особливостей, їх адекватного відображення в методичних рекомендаціях та практичних рішеннях.

Тому передусім потрібно з’ясувати, в чому ж сутність лізингу, які його природа та потенціал, принципи та організаційні форми. Лише повне пізнання економічного механізму та переваг, закладених в лізинговій системі, дозволить широко використовувати його в практичній підприємницькій діяльності.

РОЗДІЛ 1 ТЕОРЕТИЧНІ ЗАСАДИ ЛІЗИНГОВИХ ОПЕРАЦІЙ

1.1 Історичні  передумови виникнення лізингу

Як свідчать документи, оренда (лізинг) була відома людині ще з прадавніх  часів. Розкриття сутності лізингової угоди бере свій початок ще за далеких часів Арістотеля (384/383 — 322 рр. до н.е.). Саме йому належить назва одного з трактатів в "Риториці": "Багатство полягає в користуванні, а не в праві власності". Іншими словами, не обов’язково для отримання доходу мати у власності будь-яке майно, потрібно лише мати право користуватися ним і в результаті цього отримувати доход.

Давні фінікійці, що вважалися  чудовими моряками та торговцями, практикували оренду суден, яка за своєю економіко-правовою сутністю дуже схожа на класичну форму  сучасного лізингу устаткування. Велика кількість договорів короткострокової оренди забезпечували отримання судна та екіпажу. В сучасних умовах ці угоди відповідають операціям так званого "мокрого" лізингу. Довгострокові чартерні угоди підписувались на строк, що покривав весь розрахунковий період економічного життя суден, і вимагали від орендаря прийняти на себе більшу частину зобов’язань, які випливали з монопольного використання орендованих засобів.

В середьовіччя орендна діяльність була дещо обмежена. В оренду здавалися  в основному сільськогосподарське знаряддя та коні. В 1572 році у Великобританії був прийнятий законодавчий акт, який дозволяв використовувати тільки дійсний, а не удаваний лізинг, тобто законними визнавалися орендні договори, підписані на розумних засадах.

На початку ХХ сторіччя у Великобританії в зв’язку з розвитком промисловості, збільшенням виробництва різних видів устаткування зросла кількість товарів, що здавалися в лізинг. Особливу роль в цьому зіграв розвиток залізничного транспорту та кам’яновугільної промисловості.

 Подальший розвиток  лізингу та оренди-продажу призвів до необхідності розмежування договорів лізингу та оренди-продажу.

На початку ХХ сторіччя багато залізничних компаній збагнули, що зростаюча кількість вантажовідправників  не бажає здійснювати довгострокове  монопольне використання вагонів, вони вимагали лише короткострокового його використання. Після закінчення контракту вагони мали повернутися орендодавцю, який зберігав за собою право власності. Такі договори поклали початок оперативного лізингу.

Перше відоме вживання терміну "лізинг" відноситься до 1877 року, коли телефонна компанія "Белл" прийняла рішення не продавати свої телефони, а здавати їх в оренду. Багато компаній високо оцінили оренду устаткування, що дозволяла їм на відміну від простого продажу захистити своє монопольне право на використання "ноу-хау". Тільки прийняття федерального антимонопольного законодавства США поклало кінець цій практиці і змусило виробників виставити устаткування на вільний продаж.

Після Другої світової війни  став швидко нарощувати масштаби лізинговий бізнес, пов’язаний з транспортом. Ще в 30-ті роки Генрі Форд ефективно використовував оренду для розширення збуту своїх автомобілів.

Справжня революція в орендних відносинах відбулася в Америці на початку 50-х років. В оренду стали масово здаватися засоби виробництва: технологічне устаткування, машини та механізми, судна, літаки. Уряд США, оперативно розробив і реалізував державну програму його стимулювання.

Першим акціонерним товариством, для якого лізинг став основним видом діяльності була створена в 1952 р. в Сан-Франціско компанія "United States Leasing Corporation". Генрі Шонфельд спершу створив компанію для однієї конкретної лізингової угоди, але потім зрозумів, що лізинговий бізнес може стати дуже перспективним. Лізингові операції досить швидко перетнули межі США і, отже, з’явилося таке важливе для розвитку лізингового бізнесу поняття як "міжнародний лізинг".

В 1982 році відбулася подія, знаменна для лізингу авіаційної техніки. В цей рік корпорація Мак-Доннела Дугласа змогла за рахунок  нової фінансової політики за допомогою лізинга завоювати ринок для літака ДС-9-80 в конкуренції з Боінгом-727. Запропонована Дугласом концепція була названа "fly before buy" ("політати, перед тим як купувати").

В Радянському Союзі лізинг застосовувався до початку 90-х років в порівняно невеликих масштабах і лише в міжнародній торгівлі. Досить активно застосовувався лізинг міжнародних автомобільних перевезень зовнішньоторговим об’єднанням "Совтрансавто". В червні 1991 року була створена міжнародна радянсько-німецько-французька лізингова компанія "Євролізинг". До кінця 80-х років розвиток міжнародного лізингу стримувався через те, що у радянських підприємств не було іноземної валюти для оплати іноземного устаткування. Після того як, починаючи з квітня 1989 року, підприємства отримали право самостійного виходу на зовнішній ринок, у багатьох з них з’явилося власне джерело валютних надходжень. Початок розвитку лізингових операцій на вітчизняному внутрінньому визначаеться 1989 р в зв’язку з переведенням підприємств на орендні форми господарювання. Помітним явищем в становленні початкових правил застосування лізингу стали основи законодавства СРСР про оренду від 23. 11. 1989 р. № 810-1 та лист №270 "Про план рахунків бухгалтерського обліку", в якому був поданий порядок відображення лізингу. Починаеться підготовка пеціалістів лізингових операцій, що повинні володіти глибокими знаннями.

1.2 Економічна  сутність лізингу 

Щодо економічної сутності лізингу поки що не існує єдиної думки серед економістів. Одні розглядають лізинг як своєрідний спосіб кредитування підприємницької діяльності; інші повністю ототожнюють його з довгостроковою орендою; треті вважають лізинг завуальованим способом купівлі-продажу засобів виробництва; а четверті визначають лізинг як дії за чужий рахунок, тобто управління чужим майном за дорученням довірителя.

На сьогодні в економічній  літературі немає єдиного міжнародного визнаного поняття "лізинг" (від англійського "to leaus", що означає "брати в оренду", "наймати"). Це зумовлено як складним змістом, що відображає цей термін, так і відмінностями в законодавстві, системі звітності й оподаткування в різних країнах. В одних країнах під лізингом розуміють тільки довгострокову оренду, тому там прийнято чітко відмежовувати від нього поняття оренди і прокату. В інших країнах і ці останні поняття відносять до різновидів лізингу. Загальне поняття лізингу наведено в ч. 1 ст. 292 ГК. Лізинг—це господарська діяльність, спрямована на інвестування власних чи залучених фінансових коштів, яка полягає в наданні за договором лізингу однією стороною (лізингодавцем) у виключне користування другій стороні (лізингоодержувачу) на визначений строк майна, що належить лізингодавцю або набувається ним у власність за дорученням чи погодженням лізингоодержувача у відповідного постачальника майна, за умови сплати лізингоодержувачем періодичних лізингових платежів.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова (кредитна) послуга: лізингодавець купує майно у  власність для наступного надання  його у користування лізингоодержувачу, який за рахунок періодичних лізингових внесків відшкодовує його вартість. Отже, лізинг має ознаки, властиві кредиту — терміновість, платність, матеріальне забезпечення.

Лізинг також постає як вид підприємницької діяльності, який сприяє розвитку економіки, перетворившись у самостійну сферу вкладання капіталу. Частка витрат на лізингові операції в загальних обсягах капітальних вкладень у машини й обладнання становить: у США — 33 %, в Англії, Франції, Швеції, Іспанії 17%; Італії, Голландії — 12-14 %. В Японії щорічний приріст обсягу лізингових операцій становить 25—30%.

До основних функцій лізингу належать:

Виробнича: оперативне розв'язання проблем технічного переоснащен-ня виробництва; забезпечення доступу до нової техніки та технологій;

Фінансова: надання основних фондів у користування на умовах кредиту; використання податкових та амортизаційних пільг;

Збутова: стимулювання просування продукції; освоєння нових сегментів ринку.

Лізинг виник на основі розвитку орендних відносин, що обумовлює  спрощене сприйняття лізингу як форми довгострокової оренди основних фондів. Разом з тим є певні відмінності між поняттями лізингу та оренди:

— у більшості лізингових операцій (фінансовий лізинг), на відміну від оренди, передбачається участь 3-ї сторони - продавця (постачальника) майна, оскільки при укладанні лізингового договору лізингодавець не є власником майна, на нього тільки покладається обов'язок придбати його у власність;

— предметом лізингового  договору є не споживна річ, що належить до основних фондів;

— лізинговий платіж, на відміну від орендного, має особливу структуру (з огляду на склад витрат, що відшкодовуються лізингоодержувачем).

Об’єктом  лізингу не  можуть  бути  земельні  ділянки,  інші   приро -дні  об’єкти ,  а  також   цілісні   майнові  комплекси  державних  (комунальних )  підприємств   та  їхніх структурних підрозділів .

Законодавчою базою операцій з лізингу на сьогодні в Україні  є Закони «Про фінансовий лізинг», «Про оподаткування прибутку підприємств», «Про податок на додану вартість»  та положення НБУ «Про кредитування». Згідно статті 1 Закону України «Про фінансовий лізинг» від 16 січня 2004 року, фінансовий лізинг – це вид цивільноправових відносин, що виникають із договору лізингу. За договором фінансового лізингу лізингодавець зобов’язується набути у власність річ у продавця відповідно до встановлених лізингоодержувачем специфікацій та умов і передати її у користування лізингоодержувачу на визначений строк не менше одного року за плату.

Домовленість між лізингодавцем, лізингоодержувачем та продавцем має містити у сукупності такі ознаки:

а) спочатку лізингоодержувач зобов’язується перед лізингооодержу-вачем набути право власності на річ, визначену останнім, у продавця;

б) лізингодавець зобов’язується передати річ у володіння та користу-вання одержувачу на визна строк за сплату визначених лізингових платежів;

в) строк володіння та користування лізингоодержувача предметом лізингу  має становити не менше одного року.

У статті 1 ЗУ «Про оподаткування прибутку підприємств» наводяться критерії, яким має відповідати договір лізингу щоб правовідносини вважалися фінансовим лізингом, достатньо щоб у договорі лізингу містилася б хоча б одна із таких умов: об’єкт лізингу передається на строк, протягом якого амортизується не менше 75 % його первісної вартості за нормами амортизації, визначеними цим Законом, та орендар зобов’язаний придбати об’єкт лізингу у власність протягом строку дії лізингового договору або в момент його закінчення за ціною, визначеною у лізинговому договорі; сума лізингових платежів з початку строку оренди дорівнює або перевищує первісну вартість об’єкта лізингу; якщо у лізинг передається об’єкт, що перебував у складі основних фондів лізингодавця протягом строку перших 50 відсотків амортизації його первісної вартості, загальна сума лізингових платежів має дорівнювати або бути більшою 90 відсотків від звичайної ціни; майно, яке передається у фінансовий лізинг, є виготовленим за замовленням лізингоодержувача та після закінчення дії лізингового договору не може бути використаним іншими особами, крім лізингоотримувача, виходячи з його технологічних та якісних характеристик. Цими критеріями законодавець не змінює, а лише уточнює загальну сутність визначення фінансового лізингу.

Можна виокремити такі визначальні риси лізингу:

● строк лізингу порівнянний  з періодом амортизації цього майна;

● тип лізингованого майна  визначається лізингоодержувачем;

● наявність в угоді  посередника, який бере обов'язки власника майна;

● визначеність всієї лізингової операції домовленістю з майбутнім  лізингоодержувачем про оренду майна на певних умовах;

● періодична, але гнучка виплата лізингових платежів;

● можливість викупу лізингового  майна.

Лізинг має подвійну природу. З одного боку, його можна охарактеризувати як вкладення ресурсів на зворотних  засадах в основний капітал. Надаючи орендаторові компоненти основного капіталу, власник у визначені терміни одержує їх назад. За свою послугу він одержує винагороду у вигляді лізингових платежів, що дозволяє забезпечити реалізацію принципу платності. Отже, за своєю сутністю лізинг відповідає кредитним відносинам і зберігає суть кредитних операцій. З іншого боку, оскільки позиковець і позичальник оперують капіталом не в грошових одиницях, а продуктивних, то за формою лізинг подібний до інвестиційного фінансування.

Аби зрозуміти, з чого складається лізингова операція, порівняємо два види лізингу: оперативний та фінансовий.

Незважаючи, що в деяких документах оренда і лізинг ототожнюються, слід розрізняти поняття оренди та лізингу  майна. Між орендою і всіма  видами лізингу є істотні відмінності:

а) оренда — двостороння  угода між орендодавцем і орендатором, а лізинг - щонайменше 3-ня, де, крім лізингодавця і лізингоодержувача, є ще продавець лізингового майна. При деяких видах лізингу одна юридична особа може виступати в ролі двох суб'єктів. Так, при зворотному лізингу продавець є одночасно і лізингоодержувачем. Лізингова угода оформляється, як правило, двома договорами: купівлі-продажу — між продавцем і лізингодавцем — та лізингу — між лізингодавцем і лізингоодержувачем;

б) діяльність лізингодавця принципово відрізняється від діяльності орендодавця. Якщо останній здає в оренду своє майно, то лізингодавець передає влізинг майно, яке він спеціально придбав, як правило, за прямою вказівкою майбутнього лізингоотримувача; сутність діяльності лізингодавця полягає у фінансуванні тимчасового користування ( майновий кредит);

в) роль лізингоодержувача  більш активна, ніж роль орендатора. При першій передачі майна в лізинг лізингоодержувач, як правило, самостійно знаходить виробника лізингового майна і вибирає конкретний вид майна. Навідміну від орендатора лізингоодержувач наділяється правами та обов'язками покупця. Хоча формально покупцем є лізингодавець, майно передається продавцем безпосередньо лізингоодержувачу. При цьому останній здійснює всіпроцедури, пов'язані з приймання майна;

г) у випадку оренди орендодавець несе відповідальність перед орендатором  за виявлені недоліки об'єкта оренди, а  при лізингу лізингодавець відповідає за такі недоліки лише тоді, коли він  сам вибирав продавця об'єкта лізингу  або втручався у вибір лізингоодержувачем постачальника майна.

Основою будь-якої лізингової угоди є фінансова операція. Лізингодавець  надає лізингоодержувачу фінансову  послугу: він купує майно у  власність за повну вартість і  за рахунок періодичних внесків  лізингоодержувача в кінцевому рахунку відшкодовує цю вартість. Тому з фінансового погляду лізинг розглядається як одна із форм кредитних надходжень. Таким чином, якщо розглядати лізинг як передачу майна в тимчасове користування на умовах строковості, повернення, платності та цільового характеру використання, його можна класифікувати як товарний кредит в основні фонди. Тому з економічного погляду лізинг можна розглядати як форму кредиту у формі майна, яке передано в користування, або форму інвестування в економіку, альтернативну банківській позиці.

Отже, суть лізингу полягає  в тому, що банк або лізингова  компанія замість надання кредиту  підприємству придбаває для нього  устаткування, укладаючи, з одного боку, договір купівлі-продажу із виробником від свого імені, з другого боку, оформляючи передачу устаткування у використання підприємству за договором лізингу.

РОЗДІЛ 2 ЛІЗИНГОВІ ПРАВОВІДНОСИНИ

2.1 Об"єкти  та суб"єкти лізингових відносин

Визначення об’єкту лізингу  є істотною умовою, без якої угода  вважається недійсною. В залежності від конкретних обставин об’єктом лізингу може бути будь-яке рухоме і нерухоме майно, що відноситься за діючою класифікацією до основних засобів, окрім майна, яке заборонене для вільного обігу на ринку. Всі об’єкти лізингу в загальному вигляді можна класифікувати за різними сутнісними ознаками. Обов’язкова умова лізингу полягає в тому, що об’єкти, які передаються в лізинг, можуть бути використані лише для підприємницьких цілей. Іншим важливим критерієм є визначення майна - може бути предметом лізингу є неспоживаність речей у виробничому процесі (не втрачають натуральних якостей в процесі використання, тобто по закінченні строку лізингу предмет має бути придатним для продажу або подальшої здачі). Широкого розповсюдження набула класифікація об’єктів лізингу за ознакою рухомості майна і відповідне виділення рухомих речей та нерухомості. На відміну від звичайної оренди в лізинг не можуть передаватися земельні ділянки та природничі комплекси, що являються основою всіх об’єктів нерухомості взагалі.

Розрізняють також індивідуально  визначені речі та такі, що визначаються родовими ознаками. Об’єктом лізингу  часто є складні речі, які складаються  з різнорідних речей, що утворюють  одне ціле. Якщо предметом лізингу  слугує такий об’єкт, наприклад підприємство, то дія угоди за загальним правилом поширюється на всі його складові різнорідні частини.

У всіх випадках об’єкт лізингу  має бути найбільш точно визначений, ідентифікований. Якщо предмети одного найменування можуть володіти різними  ознаками, то потрібно вказати, які саме характеристики має предмет угоди. Коли ж користувач хоче отримати неоднорідний товар, то визначається кількість товару за кожною ознакою, який передається в лізинг з детальною специфікацією.

Суб’єктами класичного лізингу являються три основних особи: лізингодавець, лізингоодержувач та виробник (продавець) предмета лізингу.

Здавати майно у лізинг мають право його власники чи їх представники. Постачальниками можуть також бути фірми, які забезпечують гарантовані поставки заздалегідь визначеного типу устаткування, запасних частин і, можливо, фірмових послуг за технічним сервісом.

Усім комплексом лізингових послуг, як правило, займаються спеціалізовані компанії, які мають кошти для  інвестування.

Природно, що компанії, які  входять до структури великих банків, і самі є одними з найбільших на ринку, мають великий портфель замовлень, використовують більш сучасні методи роботи, кваліфікований персонал.

Лізингові компанії, створені державними та муніципальними структурами, жорстко орієнтовані на здійснення лізингових угод з визначеними типами клієнтів. Умови лізингових угод, які пропонуються цими компаніями, а вони звичайно використовують пільгове бюджетне фінансування, є більш привабливими для клієнтів, у порівнянні з умовами, що їх пропонують комерційні лізингові компанії, проте доступність їхніх послуг обмежена. Галузеві лізингові компанії орієнтуються на обслуговування підприємств певної галузі. Багато в чому галузеві лізингові компанії орієнтуються на підпримку держави. Лізингові компанії – дочірні підприємства різних торгових домів, фірм-виробників, а також створені приватними особами, не маючи доступу до достатніх фінансових ресурсів, укладають мало лізингових угод. Ряд іноземних фірм-виробників (в основному це стосується ринку великих вантажних автомобілів) використовують лізинг в якості інструмента збуту продукції.

Попит на ринку лізингу  забезпечуть в першу чергу  підприємці всіх галузей народного  господарства, а також окремі громадяни. Споживачі лізингових послуг мають  відповідати наступним вимогам: забезпечувати високу норму та масу прибутку, мати достатню професійну та економічну підготовку та надійні гарантії платоспроможності.

Аналіз поведінки орендарів  в різних господарських ситуаціях, мотивів їхніх дій та цілей, які  вони ставлять, дозволяє попередньо виявити два типи лізингоодержувачів: Перший тип — це підприємці, які за допомогою лізингу намагаються досягти декількох цілей: отримати високий доход, затвердитися у суспільстві як самостійна вільна особистість, створити комфортні умови життя. Другий тип — це люди, які не мають достатнього стартового капіталу. Вони прагнуть отримати максимум прибутку за рахунок нарощування об’ємів виробництва, вводять жорсткий режим економії.

Посередники — це особи, які  представляють інтереси товаровиробника та споживача, а нерідко і діють від їхнього імені (Таблиця 1). Вони сприяють підвищенню ефективності роботи виробників, оскільки дозволяють їм зосередитися на самому процесі виробництва, передаючи функції просування товару посереднику. Крім того, включення посередників до лізингових операцій істотно скорочує строк обертання капіталу і, як наслідок, підвищує доходність виробництва. Коли ж постачальником та лізингодавцем виступає одна і та ж особа, то склад учасників угоди скорочується до мінімуму — до двох осіб. В таких випадках лізинговими операціями займаються спеціальні філіали чи дочірні фірми підприємства-виробника устаткування (машин) чи його структурні підрозділи.

Таблиця 1 Професійні підприємці — посередники лізингових угод