Екстремальний водний туризм

Київський національний торгівельно-економічний університет

Вінницький торгівельно-економічний інститут

Факультет товарознавства маркетингу та туризму

Кафедра туризму та готельно-ресторанної справи

Реферат на тему: Екстремальний водний туризм

Виконав студент 4-го курсу

Групи Т-41

Кушнір Олексій.

м. Вінниця 2012

Філософія екстриму неоднозначна. Для багатьох вона полягає в отриманні гранично гострих відчуттів, балансування на межі життя і смерті. Є так само люди, для яких екстрим - це можливість постійно підтримувати в собі загострене почуття життя. У ряді випадків заняття екстримом є проявом аутоагресії.

Аутоагресія (автоагресія, Поворот проти себе) - активність, націлена (свідомо чи несвідомо) на заподіяння собі шкоди у фізичній і психічній сферах Відноситься до механізмів психологічного захисту. Аутоагресія проявляється в самозвинувачення, самоприниженні, нанесенні собі тілесних ушкоджень різного ступеня тяжкості аж до самогубства, саморуйнівним поведінці (пияцтво, алкоголізм, наркоманії, ризикованому сексуальному поведінці, виборі екстремальних видів спорту, небезпечних професій)

Екстремальний туризм кожного року все більше набирає обертів у своєму розвитку. Тому зараз можна виділити основні види екстремального туризму, про які говориться нижче.

Водні види екстремального туризму

Аквабайк - гонки на гідроциклах.

Вид спорту зародився в США в 1980-і роки. На світовому рівні аквабайк керують Міжнародний водно-моторний союз (UIM) і Міжнародна асоціація водно-моторного спорту (IJSBA). Щорічно вони проводять професійний тур з мотокросу на воді Pro Watercross Tour, чемпіонат Європи, Австралії, Бразилії, Франції, Великобританії, Гуама, Таїланду, міжнародний турнір «Королівський кубок» і чемпіонати світу з аквабайку в трьох класах.
UIM з 1996 р. проводить чемпіонати світу з аквабайку в трьох класах. Класи включають вид водного мотоцикла («стоячі» або «сидячі»), об'єм двигуна, наявність форсировки і так далі. Змагання з аквабайку включають в себе три основні дисципліни: гонка (швидкісне проходження траси з загальним стартом), слалом (швидкісна гонка за складною дистанції, яку учасники проходять по черзі кілька разів) і фристайл (фігурне катання на водному мотоциклі). У Санкт-Петербурзі ще в середині дев'яностих років з ініціативи Петербурзької спортивно-технічної асамблеї, а потім і клубу «Відкритий Санкт-Петербург» проводилися етапи чемпіонату Європи (UIM) за аквабайку (в 2000 р. ці гонки отримали статус чемпіонату світу).

Рушійна сила гідроцикла - не гвинт, а водомет, що значно скорочує кількість нещасних випадків при падінні з машини. Крім того, зап'ястя спортсмена з роз'ємом запалювання з'єднує спеціальний джгут, так що при падінні аквабайк відразу ж зупиняється. Однак у гідроцикла немає гальма, зупиняти його за допомогою реверсу забороняє інструкція.

Кайтсерфінг - рух по поверхні води під дією сили тяги, що розвивається утримуваним і керованим спортсменом повітряним змієм.

Каньонінг (англ. Canyoning або Canyoneering) - подолання каньйонів без допомоги плаваючих засобів (човни, плоти, каное, байдарки тощо) з використанням різної техніки подолання складного водно-скельного рельєфу: скелелазіння, спуск по мотузці, стрибки у воду, плавання.

При проходженні каньйонів використовуються альпіністські технічні засоби: мотузки, карабіни, обв'язки безпеки, спусковий пристрій, вісімки, каски і т. д.

В залежності від температури повітря і води застосовуються різна одяг, взуття, що забезпечують захист від холодної води.

Каньонінг став популярним способом активного відпочинку та пригод в таких країнах як: Росія (Сочі) [1], Португалія, Австралія, Нова Зеландія, Іспанія, Франція, Італія, Чорногорія, Швейцарія, Німеччина, Австрія, Греція, Йорданія, Канада, Мексика, Коста-Ріка, Бразилія, Еквадор, Японія, Хорватія, Словенія, Туреччина, Ізраїль, Мавританія, США, Домініканська Республіка.

Дайвинг - дуже популярний в світі. Заняття підводним плаванням у більшості людей асоціюється насамперед з іменем Жак-Верба Кусто. І мало хто знає, що ще Леонардо Да Вінчі шукав можливість проникнення людини в морські глибини, а в якості резервуара для повітря він пропонував використовувати ніщо інше як хутро з-під вина. Згодом багато вчених і інженери працювали над ідеєю створення умов пристосування, за допомогою яких людина могла б тривалий час перебувати під водою. У 1825 р. Вільям Джеймс сконструював апарат, що являв собою залізний резервуар, наповнений стисненим повітрям. Ємність охоплювала тулуб на зразок поясу. Використане повітря виходило із шолома через випускний клапан. Для додання водолазові негативної плавучості до його поясу прикріплювали баласт. На той час це був найбільш прийнятний тип спорядження, однак, через окремі недоліки він так і не був жодного разу використаний. Після цього було безліч спроб створення подібного апарату, але жодна з них не увінчалася успіхом. Нарешті, у 1865 р. два французів - гірський інженер Рукеройль і лейтенант ВМФ Денейруз - винайшли апарат, що став попередником акваланга Кусто. Він являв собою металевий резервуар, що вдягався на спину і закривав очі, ніс і рот маскою, схожою на металеву коробку із ілюмінатором. Регулятор автоматично зрівнює тиск води зовні і тиск повітря усередині легенях людини.

Значення цього винаходу велике. Воно дозволяло водолазові на будь-якій глибині підтримувати майже нульову плавучість, як це може робити підводний човен. Допомагаючи собі руками і ногами, він міг легко підніматися й опускатися. 11 червня 1910 р. у Сен-андре-ді Кюбзак у французькому регіоні Бордо народилася людина, якому було призначено стати символом підводного плавання і всього, що з ним пов'язане. Це був Жак Верб Кусто, який був першим і наймасштабнішим дослідником підводного світу, і довів до досконалості технічне устаткування, що відповідало би специфічним вимогам у сьогоденні й у майбутньому. Автор фільму „Світу тиші", стає культовим фільмом для всіх закоханих у підводний світ . Червоне море, потім Індійський океан, Сейшельські острови й інші численні зйомки по всьому світу, в невідомих у той час місцях. Вибух інтересу до підводного плавання відбувся в 70-х роках, коли люди зрозуміли, що дайвинг - справа зовсім не складна, а задоволення обіцяє неземне. Раніш плавання із аквалангом було в основному прерогативою військових, котрі чуйно охороняли всі секрети водолазної майстерності. Тому аматори-одинаки, що не знали елементарних правил декомпресії, піддавали своє життя серйозній небезпеці. Удосконалювалися конструкції аквалангів, і в 60-х роках у широкому продажі з'явилися цілком безпечні системи для дихання під водою. Але головним залишалося питання безпеки дайвинга. Одна з перших міжнародних організацій, що регламентувала порядок навчання, умови занурення, максимальні глибини, - це CMAS. Вона об'єднала в собі безліч незалежних національних федерацій, що намагалися навчати підвідному плаванню бажаючих, і запровадила загальні для всіх стандарти. Але процес контролю за цими стандартами не був відпрацьований. У результаті якість навчання жорстоко постраждало. А також не був відпрацьований єдиний контроль за видачею міжнародних сертифікатів. У результаті картку CMAS України можуть запросто не прийняти в Єгипті або засумніватися, чи правильно пройшло навчання. На сьогоднішній момент безумовним лідером аматорського дайвинга є PADІ (Професійна асоціація інструкторів дайвинга). Жорсткий контроль за якістю навчання, однакові вимоги до студентів, комп'ютерний облік усіх міжнародних сертифікатів, використовування останніх досягнень науки і техніки у вивченні фізіології дайвинга дозволили цієї федерації практично повністю виключити можливість нещасного випадку. На сьогоднішній день сертифікати цієї федерації приймаються в усім світі, і кожен дайвер намагається одержати сертифікат саме цієї федерації. У PADІ існує кілька рівнів навчання, послідовно виконуючи які, практично будь-хто бажаючий може стати професіоналом і одержати звання інструктора. Серед різноманітті видів дайвингу можна виділити найцікавіші:

Drіft dіvіng (дайвинг у течіях). Цей вид дайвинга найбільше повно відображає відчуття плавання під водою. Завдяки течії, яка підхоплює дайвера , можна спостерігати всю красу, практично не рухаючи, а відчуття польоту просто захоплюють. Можна плавати сидячи, стоячи, нагору ногами. Кожний може повністю контролювати своє тіло, але рекомендується поглядати вперед за курсом, щоб не влетіти в корал. Єдиною проблемою для цього виду дайвинга є його початок і фініш. Корабель, з якого стрибають, не стоїть на місці, тому що його звичайно несе за течією. І винирнути досить складно: уся група повинна спливати одночасно і за дуже короткий час вибратися на судно, інакше може віднести. Тому цей вид дайвинга рекомендується тільки для досвідчених дайверів

Drop off (вертикальний обрив). Коли дайвер пливе уздовж стрімкої коралової стіни і не видно дна, при цьому є присутнім відчуття польоту над безоднею. Правда, є одне "але": блакитна безодня немов заманює у свої обійми, і дайвер може не помітити, як занурюється на недозволену глибину. Головна рекомендація: частіше поглядати на глибиномір. У таких місцях найбільш частіше зустрічаються великі представники підводної фауни. Це також приваблює аматорів підводного плавання. Wreck dіvіng (відвідування затонулих кораблів). Рекомендується відвідувати тільки добре відомі і досліджені об'єкти. У складі групи обов'язково повинен бути гід, що прекрасно знає це місце. Цей вид дайвинга цікавий усім, у кого виникає почуття дослідника, тому що кожний дайвер мріє знайти щось виняткове на затонулому кораблі. Рекомендується відвідувати досить старовинні затонулі об'єкти, тому що час і вода практично повністю виключають негативний вплив на психіку людини відчуття присутності на місці трагедії. Категорично забороняється запливати в трюми і вузькі проходи, тому що є можливість лишитися там назавжди. Обов'язково із собою мати не менше двох незалежних джерел світла, бажано мати резервне джерело повітря. А також дайвер повинен володіти в досконалості своєю плавучістю, тому що будь-який необережний рух або змах ластами можуть призвести до змутнення води, що вкрай небажано для наступних дайверів. Даний вид занурення можуть здійснювати тільки досвідчені дайвери.

Nіght dіvіng (нічний дайвинг). Напевно, самий захоплюючий із усіх видів занурень. У нічний час активізуються усі форми підводної флори і фауни. Промінь світла вихоплює з темряви несподівані і дуже цікаві форми життя, яких вдень можна просто не помітити. Всі кольори підводної флори і фауни під променем ліхтаря здобувають незвичайні відтінки. Безліч риб перебувають в сонному стані і до них можна дуже близько підплисти. Умови занурення: повинні бути чітко визначені точки входу і виходу, необхідно мати два джерела світла, місце занурення повинне бути знайомо, необхідно виключити нічні занурення в тих місцях, де є течії. Бажано мати із собою компас, попередньо обмовити із своїми партнерами маршрут руху. У випадку, коли хтось заблукає і довелося спливти, повинні бути прилади для світлової і звукової сигналізації для полегшення пошуку.

Українські дайвери здебільшого молоді - їхній середній вік 30 років (у США - 36). Це інтелігентна міська молодь: В Україні переважну більшість (77%) дайверів мають вищу освіту (у США - 50%).

Серфінг - один із самих давніх видів спорту на нашій планеті. Мистецтво їзди по хвилях, саме по собі, неймовірний взаємозв'язок із природою і у той же самий час і атлетизм. Крім того серфінг один з не багатьох видів спорту або видів мистецтва, що створив свою власну культуру. Кататися на дошці, використовуючи енергію океану почали в Західній Полінезії близько 3 - 4 тис. років тому. Першими серферами були Полінезійці, що почали об'їжджати хвилі Тихого океану на дерев'яних дошках десь між 1500 до н.е. і 400 н.е. Під час першого контакту європейської культури з полінезійською на острові Таїті в 1777 - відомий капітан Джеймс Кук описав у своїх замітках як місцевий житель, розважаючись, ловив хвилі на своєму каноє. Як і більшість інших речей, серфінг спочатку був по собі простим і потім поступово розвиваючись став більш складним. Приблизна послідовність початку Гавайського серфінгу буде виглядає так: 1. Серфінг на каноє дав основу простому бодісерфингу, названому he'e umauma на Гавайському . 2. Потім з’явилися рудиментарні форми серфінгу, в основному дитячі розваги із маленькими бодібордами поширеними в Тихому Океані. Цей тип примітивного серфінгу названий "бодібординг" або " бугібординг", можливо нараховує кілька тисяч років. 3. З бодібординга, у Східній Полінезії, з'явився дорослий спорт із великими дошками (papa he'e nalu) 4. Після цього, на Гавайських островах, серфінг досяг піку свого розвитку. У районі Сенегалу, Береги слонової кісти і Гани африканська молодь і рибалки постійно займалися бодісерфингом, бодібордингом, а також ловили хвилі стоячи на дошках близько 6 футів у довжину. Ці навички народів Атлантичного узбережжя не мають ніякого історичного зв'язку із Тихим океаном. Про серфінг племен східного узбережжя стало відомо за довго до того, як серфінг почав розповсюджуватися по світі з Гавайських островів. На березі Перу, серфери сконструювали подібні дошки з папірусного очерету. Ці папірусні "дошки" за формою дуже сильно були схожі на сучасні, хоча археологічні знахідки доводять, що з'явилися вони в далекому минулому. І все-таки серфінг у сучасному розумінні, має полінезійскі корні й у першу чергу гавайські. Як частина адаптації в океані, papa he'e nalu став розвагою отримавши найбільше поширення і розвиток на Гавайських островах. Перші полінезійські поселенці на Гаваях уже мали зачатки умінь бодібординга, так що після кількох сотень років катання по гавайських хвилях з'явився унікальний різновид цього спорту.

Віндсерфінг - це овальна дошка з углепластика із шорсткуватою поверхнею для стійкості із плавниками-стабілізаторами на нижній площині, і невеликим вітрилом, що кріпиться до дошки. Серфінг цього того ж саме тільки без вітрила. Власне віндсерфінг і з’явився від серфінгу. При гарному потужному вітрі можна розвивати швидкість більш 10-12 м/с. Ну а рекорд на сьогоднішній день - більше 70 км/год.

Каякінг - дуже популярний за межами України, але починає набирати все більшу популярність і в нашій країні. Цей спорт одинаків, хоча і позбавлений командного духу, зате дає можливість кинути виклик стихії і залишитися з нею один на один. У сучасному каякінгу розвиваються три основних напрямки - гребний слалом, родео і сплав.Слаломний каякінг - це вміння маневрувати на каяку, відчуваючи човен і воду. Родео, на відміну від слалому - це не тільки віртуозна техніка, але ще й елемент гри . Фрістайл на каяку - це виконання різних трюків на човні за рахунок особливостей рельєфу ріки. І, нарешті, сплав. На каяку можна відправитися у водний похід по річці будь-якої складності, чи здійснювати ігрові сплави на невеликому відрізку гірської ріки, вибираючи окремі перешкоди у вигляді бочок, валів і водоспадів. Щоб почувати себе впевнено під час сплавів, необхідно володіти базовою технікою слалому і родео. До складу екіпірування каякера входять: човен, шолом, рятувальний жилет, своєрідна спідниця (перешкоджає улученню води в човен), прогумовані тапочки і весло.

Вейкбординг - являє собою комбінацію водяних лиж, сноуборда, скейта і серфінгу. Катер буксирує рейдера, який знаходиться на на короткій та широкій дошці. Рухаючи на швидкості 30-40 км/год з додатковим баластом на борті, катер залишає за собою хвилю, що рейдер використовує як трамплін. У стрибку можна виконати безліч різноманітних трюків. Особливо динамічно вейкбординг став розвиватися на початку 90-х років. Він зробив революцію у водному спорті так само, як у свій час сноуборд у гірських лижах. Із захоплення невеликої групи ентузіастів він перетворився в популярний спорт зі своєю філософією і культурою. Безліч трюків прийшлася у вейкбординг із родинних "досочних" видів спорту - сноубординга, скейтбординга. І це дає вейкбордисту можливість прогресувати цілий рік. Все що потрібно - просто поміняти дошку. Та через свою ціну, цей вид розвинений дуже слабко. Водні лижі - один з найвідоміших видів активного відпочинку. Це гідна заміна гірськім і біговим зимовим лижам. Водні лижі вперше з'явилися в 1922 році, коли американець, житель штату Мінесота, Ральф Самуельсон, експериментуючи зі звичайними зимовими лижами, вирішив спробувати їх на воді. Дві широкі соснові дошки він оснастив застіжками для ніг. Після чого, винахідник успішно випробував лижі на водах озера в Лейк Сіті. Потім цей вид спорту постійно прогресував. Сьогодні він настільки став видовищним і популярним, що в 1998 році Олімпійський комітет Греції рекомендував запровадити водні лижі в програму Олімпіади 2004 в Афінах. Правда, остаточного рішення МОК по цьому питанню ще не прийняв. В кожній країні пропонують цей вид туризму. Який дійсно захоплює. Адже для занять водними лижами потрібні чотири речі: водні лижі, рятувальний жилет, рукавички і гідрокостюм. І все, можна бігти по воді на зустріч вітрові і хвилям. Водні лижі в даний час активно практикуються на Чорноморському узбережжі, нажаль там катають досить таки короткий проміжок часу, за який доведеться заплатити не малі гроші. Тому в Україні дійсно насолодитися катанням на водних лижах звичайному туристові важко, оскільки цей вид тільки но почав розвиватися.

Рафтинг - це захоплюючий спуск по гірській річці на каноє або спеціальних плотах. В останні роки він викликає такий величезний інтерес з боку аматорів екстремального відпочинку, що більшість придатних для цього туризму гірських рік були освоєні професіоналами, і тепер пропонуються різноманітні рафтинг-тури практично в будь-яку точку світу. Це знахідка для людей, бажаючих перевірити себе в екстремальних умовах, дізнатися про швидкість своєї реакції, здатність швидко прийняти єдине вірне рішення, ризикувати. Це означає всі види екстриму на річках, водоспадах і порогах. По іншому вода в них називається „білою”, від утворення піни. В силу певного ризику, водний туризм вважався придатним тільки для професіоналів, але після появи рафтингу таке уявлення швидко змінилося. Справа в тім, що в цьому виді зявився рафт- тип судна, яке використовується для спускання та плавання по річкам різного типу. Рафт з англійської мови перекладається, як плот. Це – велика надувна лодка, класичного виду вона помістить в собі від 4 до 20 чоловік, із сучасних синтетичних матеріалів. Конструктивно рафти поділяють на однослойні та двухслойні. Перевагоюднослойних є простота підготовки до спуску, а двухслойних – повищена стійкість до ушкоджень. Найкращий рельєв для рафтингу - це гори, особливо в період танення снігів. Рафт-тури в основному бувають такими: поїздки на день чи полудня, і багатоденні подорожі. Під час останніх туристи потрапляють віддалені куточки гір, з недоторканою природою, розбивають табір у міру проходження ріки і досліджують дикі околиці навколо стоянок. В Україні популярний цей вид, оскільки місць для рафтингу вистачає. Вже три роки діє рафтклуб, де кожний може навчитися техніки сплавів, а згодом випробувати її на практиці, одержати спеціальну літературу, вказівки і взагалі просто познайомитися з новими друзями, які поділяють твоє захоплення.

Отже, водний вид екстремального туризму розвивається дуже швидко. Різноманітні види може запропонувати туристові кожна країна, яка має свою акваторію. Все більше людині хочеться випробувати себе на воді, оскільки просто лежання на пляжі вже перестало бути актуальним.