Етапи процесу кредитування

Міністерство аграрної політики України

Харківський національний аграрний університет ім. В.В. Докучаєва

 

 

 

Кафедра фінансів

 

 

 

 

 

ІНДЗ

На тему:

“ Етапи процесу кредитування ”

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала:

Студентка 2 курсу 1 групи

Відділення “Облік і аудит”

Редька О.В.

Перевірила:

доц. Калашнікова Т.В.

 

 

 

 

 

 

 

 

Харків 2009

План

Вступ

1. Етапи процессу кредитування
2. Розгляд заявки для одержання кредиту
3. Оцінка кредитоспроможності клієнта і оцінка ризику по його позиці
4. Підготовка до заключення кредитного договору
5. Переговори по укладанню кредитного договору з клієнтом
6. Контроль з боку банку за виконанням умов кредитного договору
7. Погашення кредиту

Висновок

Список використаної літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

Перехід до ринкової економіки  обумовлений підвищеною увагою до банківської системи. Як і будь-яке підприємство, банк є самостійним господарюючим суб'єктом, володіє правами юридичної особи, виробляє і реалізує продукт, надає послуги, діє на принципах госпрозрахунку. Банк вирішує питання, пов'язані з задоволенням суспільних потреб в своєму продукті і послугах, реалізацією на основі отриманого прибутку соціальних і економічних інтересів як членів його колективу, так і інтересів власника майна банку. Банк може здійснювати операції, передбачені Законом "Про банки і банківську діяльність", Стаття 3 , Статутом банку. Сьогодні комерційний банк може запропонувати клієнту до 200 видів різноманітних банківських продуктів і послуг. Але є певний базовий набір, без якого банк не може існувати і нормально функціонувати. До таких операцій, що конструюють діяльність банка відносять :

· прийом депозитів;

· здійснення грошових платежів і розрахунків;

· видача кредитів.

Систематичне виконання  зазначених функцій і створює  той фундамент, на якому базується  робота банка. І хоч виконання  кожного виду операцій сконцентровано в спеціальних відділах банка, вони переплітаються між собою. Так, банки володіють унікальною спроможністю створювати засоби платежу, що використовуються в господарстві для організації товарного обігу і розрахунків. Спроможність комерційних банків збільшувати і зменшувати депозити і грошову масу широко використовується центральним банком, який через систему обов'язкових резервів управляє динамікою кредиту.

 

 

 

1.Етапи процесу кредитування.

Згідно статті 29 Закону “Про банки і банківську діяльність” комерційні банки здійснюють кредитні операції в межах кредитних ресурсів, які вони утворюють в межах своєї діяльності.

Банківське кредитування здійснюється на принципах:

1. Строковості.
2. Цільового характеру.
3. Забезпеченості.
4. Платності.

Принцип строковості означає, що позика повинна бути повернута позичальником банку в попередньо встановлений строк.

Економічною основою  строковості є тривалість кругообігу оборотного капіталу. Від додержання принципу строковості залежить спроможність банку видавати нові кредити. При порушенні цього принципу з'являються прострочені кредити, при наявності яких нові кредити підприємствам, як правило, не видаються.

Цільовий характер кредитування припускає вкладення позичених  коштів в конкретні господарські процеси. Його додержання допомагає комерційному банку приймати рішення про можливість і доцільності видачі позик.

Принцип забезпеченості кредитів - принцип, що допомагає банкам захистити свої інтереси і не допускати  збитків від неповернення кредитів внаслідок неплатоспроможності позичальника.

Якщо в якості носіїв гарантії повернення кредиту виступають різноманітні види майна позичальника, вони називаються забезпеченими. Комерційний  банк може видавати і незабезпечені  майном кредити (бланкові), однак вони видаються під високий процент, бо мають більший ступінь ризику.

Видаючи кредити суб’єктам  господарювання банки вимагають  не тільки повернення кредиту, але і  сплати процентів за його використання. В умовах ринкових відносин процент  є об'єктивним супутником кредиту, складовою ланкою позичкової операції, оскільки позичкова операція - це акт комерційного продажу на певний строк грошових коштів. Видача клієнтам позик здійснюється банком в межах наявних у нього кредитних ресурсів.

За рахунок доходів  в виді процентної плати банки покривають свої витрати і отримують прибуток.

Всі питання, пов'язані  з кредитуванням, вирішуються банком і клієнтом на договірній основі за допомогою укладання кредитної  угоди, в якій передбачаються: ціль, сума, строк кредиту, умови і порядок його видачі і погашення, форми забезпечення, права, обов'язки сторін по видачі і погашенню кредиту, перелік документів і періодичність їхнього надання і інші умови.

В процесі проведення кредитних операцій банки стикаються з кредитним ризиком - ризиком  несплати позичальником основного боргу і процентів, що належаться кредитору. Для кожного виду кредитної угоди характерні свої специфічні причини і фактори, що визначають ступінь ризику. Існує декілька способів захисту від кредитного ризику:

1.Лімітування кредитів - спосіб встановлення сум заборгованості по конкретному позичальнику. Ліміт подає собою встановлену певну суму кредиту, яку позичальник має право отримати.

2.Диверсифікація позик - розподіл грошових коштів, що видаються в вигляді позик між різними суб'єктами. Чим більшому числу позичальників буде переданий позичковий капітал банку, тим меншим при інших рівних умовах буде ступінь ризику.

3.Оперативність при стягненні - обов'язок банку підтримувати з позичальником контакти протягом строку користування останньою позикою. Банк повинен слідкувати за фінансовим станом клієнта і при появі несприятливих відхилень вжити заходи щодо повернення грошових коштів.

4.Страхування кредитних операцій - банки повинні створювати страхові фонди, також страхувати високоризикові угоди в спеціалізованих страхових організаціях.

Процес кредитування складається з ряду етапів, кожний з яких забезпечує вирішення певних завдань, а в сукупності досягаються  головні цілі - надійність і прибутковість  для банку.

2.Розгляд заявки на одержання кредиту

Це початковий етап процесу  кредитування. Для одержання кредиту  позичальник звертається в банк з обгрунтованим клопотанням (заявкою), в якому вказується: цільове направлення  кредиту, його сума, термін користування, дати його погашення, характеристика кредитованого заходу і очікуваний економічний ефект від його здійснення. На прохання банку позичальник надає і інші документи (наприклад копію засновницької угоди, статуту, положення або інших документів, документи бухгалтерської звітності, декларація про доходи, виписки по рахунку в інших банках та ін.).

Названі документи надходять  до відповідного працівника банку, що після розгляду проводить попередню  бесіду з позичальником. За допомогою  бесіди можна визначити якості позичальника, як керівника, його професійну підготовленість і визначити перспективи розвитку підприємства.

3.Оцінка кредитоспроможності клієнта і оцінка ризику по його позиці.

Цей етап можливий тільки при позитивних результатах попередньої  бесіди. Спеціаліст банку проводить  глибоке і ретельне обстеження фінансового стану клієнта. Цей етап є одним з найважливіших при наданні банком кредиту позичальнику.

Враховуючи велику важливість вивчення кредитоспроможності і  оцінки ризику в банках західних держав створені спеціальні відділи.

При експертизі кредитної  заявки клієнта використовуються різні  джерела інформації:

• матеріали, отримані безпосередньо від клієнта;
• відомості про клієнта в архіві банку;
• інформація про клієнта, отримана за межами банку;

Велике значення має  архів банку. Якщо клієнт вже одержував позику, то в архіві є інформація про непогашення, затримки або інші порушення.

З зовнішніх джерел важливої є інформація, отримана від банків-партнерів.

В процесі роботи банку  працівник банку зобов'язаний проаналізувати кредитоспроможність позичальника. Оцінюючи персональні якості позичальника банк зосереджує увагу на таких моментах: репутація, порядність і чесність, професійна спроможність і матеріальна забезпеченість. Ретельно вивчається фінансовий стан позичальника, коефіцієнти ліквідності, ефективність використання власних і позичених коштів. Для цього використовується бухгалтерська і статистична звітність позичальника за минулий період, матеріали попередніх перевірок на місці і прогнози його фінансового стану за строки користування позикою.

Існує багато методик  аналізу фінансового стану клієнта  і його надійності в відношенні своєчасного  погашення боргу банку. При вивченні кредитоспроможності клієнта важливе  значення необхідно придавати аналізу  коефіцієнтів, різних статей, що характеризують співвідношення балансу і динаміку цих показників.

Національний банк України  згідно з Законом України "Про  банки і банківську діяльність" (872-12) здійснює контроль за дотриманням  комерційними банками банківського законодавства.

З метою захисту інтересів клієнтів та забезпечення фінансової надійності комерційних банків Національним банком України затверджені обов'язкові для виконання такі економічні нормативи регулювання їх діяльності:

• - платоспроможність;
• - ліквідність балансу;
• - максимальний розмір ризику на одного позичальника;
• - та інші.

Для зведення ризику діяльності комерційного банку до мінімуму та запобігання його банкрутства банк, до укладання кредитної угоди, здійснює попередній аналіз фінансового стану  позичальника, вивчає його кредитоспроможність та розглядає перспективи розвитку.

Метою аналізу кредитоспроможності  є отримання банком якісної оцінки діяльності позичальника, на підставі якої він приймає рішення щодо можливості і умов кредитування або  припинення кредитних відносин з ним.

Джерелами визначення показників кредитоспроможності позичальника для комерційного банку можуть бути:

а) баланс (форма N 1);

б) звіт про:

- фінансові результати  та їх використання (форма N 2);

- фінансово-майновий  стан (форма N 3);

в) відомості статистичних органів;

г) дані оперативного обліку позичальника;

д) додаткова інформація, що надається  за погодженням сторін.

Кожний комерційний банк має  право самостійно обирати найбільш прийняті показники для аналізу кредитоспроможності позичальника.

Реальні висновки та пропозиції за результатами оцінки діяльності позичальника дозволять  уникнути банку невиправданого ризику при здійсненні кредитних взаємовідносин.

Кредит надається банком, як правило, позичальникам з найбільш високою  кредитоспроможністю, які забезпечують своєчасне його погашення за рахунок отриманих доходів.

У разі укладання договору та надання  кредиту позичальнику із недостатньою кредитоспроможністю доцільно застосовувати  такі заходи щодо зменшення кредитного ризику:

- зменшення розміру  кредиту, що надається одному  позичальнику;

- страхування кредитів;

- одержання достатнього  забезпечення за виданими кредитами  шляхом укладання договору застави  на майно, цінні папери позичальника;

- надання позичальником  поручительств, гарантій інших організацій;

- скорочення строків  користування кредитом.

Найбільш розповсюдженими  є такі носії забезпечення кредитів:

1.Гарантія (поручительство) - зобов'язання продавця третьої особи погасити борг позичальника в випадку його неплатоспроможності. Оформляється в вигляді самостійних зобов'язань продавця гаранта за допомогою передатного надпису на вимозі боргу (індосаменту). В ролі гаранта (поручителя) можуть виступати банки.

2.Переуступка контрактів - форма, що практикується при кредитуванні будівельних компаній або фірм, які здійснюють регулярні поставки товару (надання послуг) контрактів. Позичальник переуступає контракт банку, що кредитує, в результаті чого надходження від замовника по оплаті робіт зараховуються суму премії в погашення заборгованості по позиці.

3.Переуступка дебіторської заборгованості - це передача банку підлягаючих до оплати рахунків за поставлені позичальником товари. Переуступки можуть бути двох видів - з повідомленням дебіторів і без повідомлення дебіторів.

4.Забезпечення товарними запасами. Заставою при цій формі виступають партії сировини, матеріалів, готової продукції. Перевага віддається товару, торгівля якими ведеться на біржі і по яким легко визначити ринкову ціну.

5.Вексель позичальника - цей засіб оформлення застосовується при кредитуванні форм роздрібної торгівлі.

6.Забезпечення шляховими документами - використовується при кредитуванні експортно-імпортних торговельних операцій. В цьому випадку в якості застави по короткостроковим позикам виступають документи, що засвічують відвантаження товарів (коносаменти і накладні). Коносаменти застосовуються при оформленні відвантажень товарно-матеріальних цінностей морським і річковим транспортом, накладні - іншими видами транспорту. Умовою видачі кредиту під забезпечення шляховими документами є страхування вантажу.

7.Забезпечення нерухомим майном - використовується при видачі крупних довгострокових кредитів, що називаються іпотечними позиками. В якості застави можуть виступати:

- земельні ділянки,  сільськогосподарські будівлі, приміщення.

- житлові будинки,  квартири.

Забезпечення кредиту  оформлюється борговими зобов'язаннями продавця - іпотекою. По деяким видам  іпотечних позик банк може видавати іпотеки індивідуальним інвесторам. Це здійснюється шляхом випуску цінних паперів (облігацій), що забезпечуються іпотеками. Дохід банку складається з різниці між позичковим процентом, що платить позичальник банку і процентом по цінним паперам, що банк виплачує їхнім держателям.

8.Забезпечення рухомим майном. Види застави:

• - устаткування, машини, механізми
• - для індивідуальних позичальників - товари тривалого користування (в т.ч. автомобілі)

9.Забезпечення цінними паперами. В заставу приймаються державні цінні папери і папери корпорацій. Обов'язковою умовою є ліквідність цінних паперів. Позичені кошти не повинні бути направлені на покупку нових цінних паперів.

10.Забезпечення дорогоцінними металами - в якості застави приймаються монети, зливки, вироби з золота, срібла і платини, дорогоцінні камені та ін. Цей засіб використовується досить рідко.

В практиці роботи українських  банків найбільш розповсюдженими формами  забезпечення зобов'язань є застава  майна, гарантія (поручительство) третьої  особи, стягнення пені і штрафів  в користь банку, страхування  відповідальності позичальника перед банком за непогашення кредитів і ризику непогашення кредитів. Правові форми застави визначені Цивільним кодексом України.

4.Підготовка до заключення кредитного договору.

Розроблюючи умови майбутньої позички, банк повинен передусім  визначити вид кредиту, що залежить від багатьох факторів. Банківські позички можуть бути використані для формування оборотного і основного капіталу. Грошові кошти, необхідні для погашення позик акумулюються по різному. Позичені кошти, використані для формування оборотного капіталу, вивільняються після завершення його кругообігу, як правило, після реалізації продукції, і з'являється можливість погасити кредит. Цей кругообіг як правило, не перевищує одного року і тому позики, вкладені в оборотний капітал, відносяться до короткострокових. Якщо позичка використовується для придбання обладнання, транспортних засобів або інших видів основних фондів, то засоби для її погашення будуть отримані тільки після тривалого періоду експлуатації, тому тут вимагається довгостроковий кредит. Банк повинен запропонувати клієнту той вид кредиту, що відповідає характеру кредитованого заходу.

5.Переговори по укладанню кредитного договору з клієнтом.

При цьому клієнту  надаються пропозиції з умов майбутньої угоди - процентної ставки, комісії, забезпечення, ці пропозиції можуть істотно відрізнятися від умов, що містяться в кредитній заяві клієнта. Зближення позицій банку і досягнення компромісу є кінцевою метою переговорів.

Після того, як досягнута  згода по всім умовам кредитної угоди, підготовляється заключення. Цей документ подається кредитному комітету для затвердження. Водночас підписується і кредитний договір. З метою контролю за погашенням кредиту і забезпеченням нарахування процентів видача позик проводиться з окремих особових позичкових рахунків. Кредит може видаватися одноразово, або частинами в строки, визначені в кредитному договорі.

Видана позика може зараховуватися на розрахунковий рахунок, окремий  депозитний рахунок позичальника, або  депонуватися на рахунку “Чекові  книжки і акредитиви”, використовуватися в іншому порядку, зазначеному в договорі.

Банк може надати відстрочку погашення кредиту. Це допускається при виникненні фінансових труднощів  із-за непередбачених обставин. Така відстрочка надається на погоджений з банком період під підвищений процент і повинна бути обумовлена в кредитному договорі.

6.Контроль з боку банку за виконанням умов кредитного договору.

Процес кредитування включає контроль з боку банку за виконанням умов кредитного договору. Особлива увага приділяється своєчасності сплати позичальником чергових внесків в погашення позики і процентів по ній. Оскільки в кожній позиці існує ризик непогашення боргу із-за непередбачених обставин, банк прагне видавати кредити найбільш надійним клієнтам. Однак він не повинен втрачати можливостей розвивати свої позичкові операції по наданню кредитів, пов'язаних з підвищеним ризиком, тому, що вони приносять більш високий дохід.

Проблемні кредити, як правило, не виникають зненацька. Є численні сигнали про те, що фінансове положення  позичальника погіршується і що виданий йому кредит не буде погашений в строк або не буде повернутий. Ці повідомлення працівник банку повинен уміти виявити. Для цього використовується: аналіз бухгалтерської і фінансової звітності, особисті контакти з позичальником, повідомлення третіх осіб і т.д.

Контроль за своєчасним і повним погашенням кредиту  і виплатою процентів по ньому є важливим етапом процесу кредитування. Він здійснюється систематичними шляхом аналізу досьє позичальника, перегляду кредитного портфеля банку, оцінка стану позик і проведення аудиторських перевірок.

В практиці роботи акціонерних  банків України використовується наступна класифікація кредитів за ступенем ризику: стандартні, задовільні, граничні, сумнівні і безнадійні.

Важливою формою контролю за якістю кредитного портфеля, що використовується банками західних країн, є аудиторська перевірка позик. Вона здійснюється спеціальним відділом, підвідомчим контролеру банку і відрізняється від звичайного контролю кредитного портфеля тим, що виробляється негласно робітниками незалежних служб, не зв'язаних з кредитними відділами.

7.Погашення кредиту

Може здійснюватися  різними способами: одноразовим  внеском по закінченню строку позики, рівномірними внесками протягом періоду  дії кредитної угоди, шляхом направлення на погашення кредиту виручки від реалізації продукції. В випадку погашення кредиту рівномірними внесками розробляється графік погашення в відповідності зі строками оборотності того капіталу, на формування якого видається позика. Більшість банківських позик видається під певний вид забезпечення.

Велика увага при  структуруванні позики приділяється визначенню вартості кредиту, що складається з  процентної ставки, комісії за видачу і оформлення кредитів і інших  елементів. При визначенні процентної ставки необхідно враховувати різноманітні фактори, притаманні конкретній угоді, її місцю і часу. Якщо, наприклад, клієнт користується іншими видами послуг даного банку, в результаті чого банк повинен отримати дохід, те він повинен прагнути покращити і зберегти відношення з клієнтом.

Висновок

Підводячи підсумки викладеного, слід зазначити актуальність питання  оцінки кредитоспроможності клієнтів банку не тільки для них самих, але і для позичальника, оскільки правильне законодавче і нормативне врегулювання таких відносин сприяє своєчасному поверненню коштів, прискоренню обігу їх, стимулюючи тим самим подальший розвиток економіки.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Використана література:

1. Закон України “Про  банки і банківську діяльність”. 

2. Єпіфанов А., Міщенко В. Проблеми кредитування та оцінки кредитоспромож-ності клієнтів банку// Банківська справа №5, 1997 рік, ст.39-45.

3. Ковальчук Т.Т., Коваль М.М. Ліквідність комерційного банку. Київ: Знання, 1996.

4. Колесников В.И., Проливецкая Л.П., Александрова Н.Т. Банковское дело. Москва: Финансы и статистика,1995.

5. Маркова О.М., Сахарова Л.С., Сидоров В.Н. Коммерческие банки и их операции. Москва: Банки и биржи, ”ЮНИТИ”, 1995.

6. Мороз А. Основы банковского дела. Киев: УФБШ - 1994.

7. Мороз А.Н. Коммерческие банки: активные операции. Киев: УФБШ, 1996. 57 стр.

8. Мороз А.Н. Коммерческие банки: финансовая устойчивость коммерческого банка. Киев: УФБШ, 1996. 56 стр.

9. Пантелеєв Віталій, Халява Світлана. Фінансова стійкість комерційного банку: проблеми регулювання// Банківська справа №1, 1996 рік, ст.32-40.

10.Раєвський Костянтин. Особливості регулювання та аналізу діяльності комерційних банків// Банківська справа №2, 1997 рік, ст. 31-32.

11.Сугоняко Олександр. Роль комерційних банків у встановленні національної економіки// Закон і Бізнес №24, 1996 рік, ст. 4.

12.Усоскин В.М. Современный коммерческий банк: управление и операции. Москва: ИПЦ “Вазар-Ферро",1994. 320 стр.