Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Етапи та особливості приватизації в Україні

Міністерство освіти і науки України

Волинський національний університет ім. Лесі Українки

Індивідуальна науково-дослідна робота

з економічної теорії

на тему:

Етапи та особливості приватизації в Україні

Луцьк-2012

Зміст

Вступ……………………………………………………………………….2
Суть процесу приватизації і його етапи…...…………………………….3
Аналіз процесу приватизації в Україні………………………………….6

Шляхи приватизації………………………………………………..8
Особливості приватизації в Україні………………………………9

Висновки …………………………………………………………………11
Список використаної літератури………………………………………..12

Вступ

Під час переходу до ринкової економіки в Україні, як і в інших постсоціалістичних країнах, здійснення реформ зіткнулося з рядом об’єктивних труднощів, першочерговою серед яких, безумовно, можна назвати проблему власності.

Проблема ця не нова і займає розуми людей уже не одне сторіччя. Перші згадки про власність, як одну з основних характеристик держави, з’явилися ще в глибокій давнині — у Вавилоні, Китаї й інших країнах.

Процес реформування відносин власності в Україні супроводжується здійсненням політики роздержавлення та приватизації, пов’язаної зі структурною перебудовою економіки, змінами у формах господарювання і, отже, перетвореннями в продуктивних силах та виробничих відносинах.

Коло питань, пов’язаних зі здійсненням процесу роздержавлення, торкається всіх сфер соціально-економічного життя. З’ясування їхньої сутності має кардинальне значення як при аналізі пережитого країною періоду, так і гаданих можливостей її майбутнього. Тому проблеми роздержавлення і приватизації власності відносяться до числа найбільш актуальних проблем сучасного становища України, у них зосереджені найбільш складні в теоретичному відношенні і важкі для практичного вирішення питання розвитку країни.

В даний час на Заході починаються спроби математичного розрахунку оптимального сполучення двох форм власності, оптимальної структури, у котрій будь-які відхилення — відставання або забігання вперед — загрожують зниженням економічної ефективності

Суть процесу приватизації і його етапи

Процес приватизації державного майна в Україні розпочався у 1992 р. після затвердження Верховною Радою першої Державної програми приватизації.

При створенні української моделі приватизації державних підприємств не можна було використати західну модель. Це зумовлено тим, що, по-перше, приватизація в цих країнах відбувалася в умовах розвиненої ринкової економіки. По-друге, співвідношення між державним і недержавним секторами у цих країнах є більш-менш стабільним упродовж багатьох років. По-третє, темпи приватизації навіть у Великій Британії, чия програма є взірцем для інших країн, становили трохи більше 10 % за десятиріччя. В Україні у власності держави перед початком реформ перебувало 85,4 % підприємства.

Способи приватизації в Україні постійно змінювалися. Перелік об'єктів, заборонених для приватизації, поступово розширювався.

З 1992 по 1994 р. приватизація здійснювалася шляхом відкриття приватизаційних рахунків в Ощадному банку. Вони були іменними, існували у вигляді депозитних рахунків, а отже, не мали вільного обігу, що заважало процесу приватизації.

У 1995 р. було випущено українські ваучери (ПМС — приватизаційні майнові сертифікати) у паперовій формі. У 1998 р. 45,7 млн. українських громадян отримали ПМС, що становило 87,98 % загальної кількості населення. Термін чинності ПМС неодноразово подовжувався, щоб усі громадяни використали право на свій пай у державній власності. Проте здійснити останнє було непросто, оскільки українська ваучерна модель була спрямована на соціальні, а не економічні очікування, і суперечила конкурентним, ринковим методам приватизації. Саме це стало причиною створення нелегальної форми обігу ПМС і сприяло формуванню тіньової економіки.

Зазначені суперечності були враховані у грошовій приватизації, яка розпочалася у 1998 р. згідно з прийнятим Законом України «Про державну програму приватизації на 1998 рік».

Залежно від форм і методів можна умовно виділити чотири основні етапи приватизації в Україні:

Перший етап припав ще на часи існування СРСР, коли було дозволено приватне підприємництво у формі кооперативів. У 1991 р. в Україні було прийнято низку законів, що створило правове поле для приватного підприємництва. За слабкого державного контролю приватний капітал почав активно зростати, оскільки практично кожний суб'єкт підприємництва водночас розвивав легальну і тіньову частини свого бізнесу. Підприємці прагнули освоїти нерозвинений ринок споживчих товарів і послуг. Це стало чинником первинного нагромадження великого приватного капіталу в Україні.

На другому етапі, який розпочався у 1992 p., було приватизовано декілька тис. об'єктів, однак передбачені першою програмою приватизації темпи не були реалізовані. Структура приватизаційного процесу, зокрема співвідношення малої та великої приватизації, виявилася деформованою.

На третьому етапі масової приватизації середньорічні темпи зросли більш ніж у 2,5 рази. За чотири роки було приватизовано майже 50 тис. об'єктів. У результаті понад 90 % підприємств торгівлі, сервісу і громадського харчування стали приватними.

У 1999 р. з прийняттям четвертої державної програми приватизації розпочався її четвертий етап: переважно індивідуальна грошова приватизація. До переліку об'єктів, які підлягають приватизації, ввійшли підприємства таких галузей, як машинобудування, транспорт, зв'язок, нафто- і газопереробна промисловості. Він триває і досі, на даний 2012 рік.

Програмою передбачено індивідуальний підхід до приватизації, що означає підвищення інвестиційної привабливості об'єктів та ліквідності емітованих цінних паперів завдяки застосуванню процедури реструктуризації організаційної структури підприємств та їх боргів.

Основними результатами процесу роздержавлення і приватизації в Україні стали ліквідація державного монополізму і радикальні зміни структури власності, що с важливими передумовами формування ринкового середовища.

Отже, весь процес приватизації можна умовно поділити на такі етапи:

- передприватизаційний етап (1988-1991рр.);

- етап індивідуальних технологій (1992-1994 рр.);

- етап масової приватизації (1995 p. - травень 1999 p.);

- етап індивідуальної грошової приватизації (від середини 1999 p. до теперішнього, 2012 року)

Перші програми приватизації мали ряд серйозних недоліків, оскільки включали ряд помилкових положень, запозичених із програм приватизації держав — колишніх республік СРСР: про приватизаційні депозитні рахунки, якими було складно користуватися і роз'яснювати їхню суть населенню; ускладнену процедуру передплати на акції, оскільки для її завершення підприємству було потрібно до 6 міс.; тривалий процес приватизації, що потребував до 6 міс. для підготовки кожного підприємства до приватизації.

Одержавлення власності, що здійснювалося в нашій країні, не мало наукового підгрунтя і суперечило потребам суспільного розвитку. Об’єктивною необхідністю є існування різноманітних форм господарювання, а отже, і форм привласнення.

Розглянемо деякі законодавчі акти, що регулюють процеси приватизації в Україні.

Основними законодавчими актами, що регулюють процеси приватизації в Україні є Закони України “Про приватизацію майна державних підприємств”, “Про приватизацію невеликих державних підприємств” (малу приватизацію), “Про приватизацію державного житлового фонду”, “Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі” та “Про приватизаційні папери”. У цих законах визначені основні принципи, засоби, суб’єкти й об’єкти процесу приватизації. Положення цих законів розвивають і доповнюють Укази Президента України й інші законодавчі акти.

Щорічно Верховна Рада України затверджує Державну програму приватизації, яку подає на розгляд Кабінет Міністрів України. У цій програмі визначаються основні цілі, пріоритети, засоби і порядок приватизації державного і відчуження комунального майна, групи об’єктів, які підлягають приватизації, завдання по обсягах приватизації майна, що знаходиться в державній власності, і державного майна, що належить Автономній Республіці Крим, умови, що необхідно створити для виконання Програми, і необхідні для цього організаційні заходи.

Приватизація здійснюється на основі наступних принципів: законності; надання пільг на придбання державного майна членами трудових колективів приватизованих підприємств; забезпечення соціальної захищеності і рівності прав громадян України в процесі приватизації; пріоритетного надання громадянам України прав на придбання державного майна; безоплатної передачі частки державного майна кожному громадянину України; приватизації державного майна на платній основі з застосуванням приватизаційних паперів; дотримання антимонопольного законодавства; повного, своєчасного і достовірного інформування громадян про всі дії по приватизації; пріоритетного права трудових колективів на вибір форми власності і придбання майна своїх підприємств.

Особи, що придбали державні підприємства в якості цілісних майнових комплексів, є правонаступниками їхніх майнових прав і зобов'язань відповідно до умов договору між продавцем і покупцем і законодавством України. Суперечки, що виникають у процесі приватизації, дозволяються чи судом арбітражним судом у встановленому порядку відповідно до їхньої компетенції.

Аналіз процесу приватизації в Україні

Слід зазначити, що українська модель приватизації, зокрема за гроші, має багато недоліків, що не дало змоги досягти основних цілей: підвищити ефективність недержавного сектору економіки, сформувати власника-інвестора та здійснити структурну перебудову, залучити закордонні інвестиції, впровадити нові технології та ноу-хау у реальний сектор економіки, внаслідок чого національний товаровиробник не задовольняє потреби внутрішнього ринку і неконкурентоспроможний на світовому. Основною метою нових власників-приватизаторів є одержання високих прибутків від тіньового бізнесу, перетворення їх на іноземну валюту і вивезення за межі країни.

Неефективність приватизації в нашій країні зумовлена обраною моделлю. Як показав досвід, масова сертифіката приватизація, орієнтована на систему пільг і аукціонів, не здатна створити фондовий рийок, механізм вторинного перерозподілу власності, що стало на заваді реструктуруванню та розвитку більшості підприємств.

Помилковою виявилася приватизація великих та середніх підприємств шляхом оренди державного майна трудовим колективом із правом викупу: в умовах відсутності державного контролю і недосконалої системи корпоративного управління багато підприємств опинилось «у користуванні» трудового колективу чи, частіше, керівництва підприємства. У першому випадку мало місце тотальне «проїдання» прибутків фірми, які спрямовувалися переважно на виплату заробітної плати та різні витрати соціального характеру. У другому — особисте збагачення менеджерів підприємства досягалося за рахунок укладання збиткових для підприємства контрактів, продажу та суборенди виробничих фондів та площ, запровадження додаткових грошових винагород без урахування результатів діяльності підприємства. В обох випадках на підприємствах не відбувалося потрібних реструктуризаційних змін: кількість працівників замість зменшення зростала, зберігалася висока енерго- та матеріаломісткість продукції, скорочувались обсяги капітальних вкладень, було ліквідовано контроль якості продукту, бракувало кваліфікованого менеджменту та маркетингу.

Відсутність дієвого регулювання процесу роздержавлення з боку держави призводить до таких негативних явищ, як зниження рівня відкритості, доступності і, як наслідок, конкурентності приватизації — приватний власник визначається не стільки з погляду його ефективності для підприємства, скільки завдяки хабарям та наближеності до певних політичних кіл. Виникає загроза криміналізації промислового сектору економіки, монополізації окремих галузей і видів виробництв; зниження рівня корпоративного контролю за діяльністю об'єкта до та під час його приватизації, що призводить до безвідповідальності і погіршення фінансово-майнового стану об'єкта приватизації Відсутність сприятливого інституціонального середовища в Україні не тільки призвела до зазначених вище спотворень у приватизації державного майна, а й не дала змоги поповнити дохідну частину бюджету країни.

Досвід української моделі приватизації переконує в помилковості політики, спрямованої на зменшення державного регулювання цим процесом. Навіть у післяприватизаційний період державна підтримка підприємств є необхідною. У цьому переконує досвід країн Центральної та Східної Європи.

Шляхи приватизації

В суспільній свідомості намітилися три основні підходи (шляхи) до вирішення проблеми роздержавлення й приватизації власності. Перший передбачає звичайну передачу державних підприємств у власність трудових колективів. Другий - розподіл державної власності або певної її частини між усіма членами суспільства. Причому, і перший, і другий підходи передбачають, в основному, безоплатну передачу власності в руки громадян або трудових колективів. В основі третього підходу лежить продаж державної власності громадянам і недержавним юридичним особам

В останнє десятиліття XX сторіччя в Україні розпочався процес переходу до ринкової економіки, основною ланкою якого стали роздержавлення і приватизація об'єктів державної власності. Процес приватизації здійснюється з метою піднесення всіх видів виробництва, зростання науково-технічного потенціалу, соціального розвитку.

Для того, щоб приватизація пройшла успішно, необхідне виконання низки умов.

Перша умова — існування суб'єктів державної власності, тобто закладів, які за законом мають право продавати або купувати акції державних підприємств.

Друга умова — існування розвиненої ринкової інфраструктури.

Третя умова — достатня ємність фінансових ринків, які повинні зуміти «переробити» масу акцій підприємств, що приватизуються.

Четверта умова - розподіл майна, яке приватизується.

П'ята умова — оптимальний розподіл повноважень між центральними і місцевими органами державної влади, який виключав би блокування останніми національних програм приватизації.

Шоста умова — створення правової основи приватизації.

Скрізь, де держава намагалась дотримуватись зазначених вище умов, при-ватизація принесла відчутні результати: сприяла зміцненню механізму ринку, стала дієвим засобом антиінфляційної профілактики, поліпшила стан державних фінансів, зробила більш демократичними відносини власності й управління підприємствами.

3.2 Особливості приватизації в Україні

Перша і головна відмінність української приватизації від західної полягає в тому, що на Заході не було таких прецедентів, коли власність у гранично стислі строки перетворювалася із суспільної і державної в приватну. В усіх країнах і за всіх часів процес розподілу власності — один із найбільш делікатних і болісних. На формування класу сучасних власників на Заході пішло декілька сторіч. Крупна власність, частіше усього нерухомість, засоби виробництва наживалися поколіннями людей. Процес формування класу власників (принаймні поза екстремальними умовами) завжди був історично легітимним і тому тривалим. Навіть у такому випадку розподіл і перерозподіл власності — вельми болісний у соціальному розумінні процес. В жодній країні він не відбувався відповідно до якого-небудь організаційного плану та в історично короткі терміни.

Друга принципова відмінність нашої приватизації від західної полягає в тому, що в силу історичних причин переважна частина населення в Україні практично не має коштів для придбання нерухомого майна. Ця обставина особливо посилилася після лібералізації цін, у результаті котрої велика частина населення позбавилася своїх трудових заощаджень. Усе це потребує цілком іншого підходу до купівлі і продажу нерухомості, оскільки сьогодні надання безумовного права одержувати в приватне володіння суспільну власність за гроші означає закріплення незаконно отриманих в останні роки коштів шляхом вкладення їх у нерухомість. Все це не створює надійний соціально-політичний фундамент господарювання в Україні. А при постійній погрозі соціального вибуху про ефективність суспільного виробництва не може йти мова.

Третя принципова відмінність полягає в тому, що економіка України надзвичайно централізована і монополізована, що робить просту передачу промислових гігантів із державних рук у приватні неефективною і навіть небезпечною.

Четверта принципова відмінність теперішньої української приватизації від західної полягає в тому, що гадані власники в переважній своїй частині навряд чи мають достатньо ясне уявлення про те, що з цим майном робити.

Вищезазначені відмінності свідчать про неможливість (і навіть небезпечність) необдуманого копіювання моделей приватизації інших країн для використання в Україні. Причому, це стосується не лише розвинених країн Західної Європи, Америки та Азії, віддалених від України як територіально, так і за ступенем розвитку продуктивних сил, а й колишніх сусідів по “соціалістичному табору”.

Що корисне може взяти з досвіду інших країн Україна? Наприклад, американська економіка за співвідношенням приватного і державного підприємництва є досить далекою від української економіки, посідаючи унікальне положення навіть у західному світі. В американській економіці, де, здавалося б, нічого приватизувати, знаходять острівки державної власності (в'язниці, послуги «швидкої медичної допомоги»), що підлягають передачі приватному бізнесу, але для української економіки це віддалена перспектива.

Значно ближче до вітчизняної дійсності те, що здійснюється в економіці Франції, Італії та інших західноєвропейських країн, досвід роздержавлення яких слід вивчати. В Іспанії, наприклад, держава володіла 100,0% акцій Національної телефонної компанії, здійснюючи повний контроль над номенклатурою наданих послуг, інвестиційними програмами, заробітною платою, цінами, тарифами, при цьому на частку компанії припадало 60,0% національного виробництва і продажу телекомунікаційного обладнання. Досвід приватизації Національної телефонної компанії був би корисним при приватизації аналогічних вітчизняних структур, таких, наприклад, як «Укртелеком».

Як випливає зі світового досвіду, добре себе зарекомендували щонайменш чотири способи роздержавлення:

1) приватизація власності, коли співвласниками колишньої державної власності можуть стати колективи підприємств, фізичні особі, банки, акціонерні товариства, кооперативи, закордонні фірми тощо;

2) лібералізація ринків, коли держава взяла курс на зниження або відміну бар'єрів, котрі перешкоджають доступу нових конкурентів, стимулює диверсифікацію виробництва і продажу, заохочує малий бізнес, що заповнює ринкові ніші, послаблює митні обмеження, які полегшують надходження імпортних товарів, - все це робить ринки більш вільними;

3) оздоровлення приватного сектору - мається на увазі поступова ліквідація неринкового середовища, в якому перебувають його підприємства;

4) створення змішаних підприємств, коли для стимулювання їхнього виникнення і розширення сфери діяльності використовують пільгове оподаткування, особливий режим кредитування, наприклад, кошти з програми приватизації спрямовують на підприємства, де частка держави в акціонерному капіталі нижча 100%.

На практиці спостерігаються комбінації різних способів роздержавлення, проте головними вважаються приватизація і лібералізація ринків.

Висновки

Проведення швидкої приватизації обумовлює неможливість в короткостроковий період розпродати державне майно з прибутком. Цей висновок випливає із загального ринкового закону, за яким перевищення пропозиції над попитом призводить до падіння цін на об’єкти, які приватизуються.

Найсерйозніша група інтересів — працівники підприємства, яке приватизується. Вони стурбовані своїм майбутнім. Їм необхідно дати можливість стати співвласниками фірми.

Не може бути універсальної моделі приватизації, яка згодилася б для різних економічних систем і, тим більше, не може існувати однакових моделей приватизації для різних країн, тому що в кожній з них є свої особливості економічного розвитку, макроекономічної політики держави, національних традицій та багатьох інших факторів. Хоча до цього необхідно додати, що незаперечність розробки власної приватизаційної моделі для кожної економічної системи не виключає подібності у застосуванні методів і способів її проведення.

Відносини власності були, є і залишаться основним економічним питанням в Україні, яке треба вирішити на шляху до ринкової економіки. Вся політична боротьба із Україні точиться за право власності на засоби виробництва і кінцевий продукт, за ініціативу в суспільно-політичному та економічному житті. І основним об’єктом боротьби ставало право на власність.

Підсумовуючи різні точки зору щодо факторів і моделей економічного зростання, доходимо висновку, що в Україні потрібна власна системна соціальне орієнтована приватизаційна модель як складова частина системної реформи економіки.

Список використаної літератури:

1. Ачкасов А. Є. Основні підходи до приватизації //Актуальні проблеми економіки. - 2006. - № 9. - C. 3 - 6.

2 . Бондар О. "Приватизація : сьогодення і погляд у майбутнє"/ //Діловий вісник. - 2001. - № 11. - C. 14-15

3. Корецький М. Досвід реальної приватизації в зарубіжних країнах //Вісник Української Академії державного управління при Президентові України. - 2001. - № 4. - C. 119-128

4. Резнік В. Приватизація в Україні як соціально-економічний процес: об'єктивні показники та суб'єктивні оцінки //Соціологія: теорія, методи, маркетинг. - 2006. - № 2. - C. 66-89.

5. Тиліщак В. Приватизація в Україні //Визвольний шлях. - 2004. - Кн. 4. - С.17-21

8. Чечетов М.В. Підсумки та завдання приватизації в Україні //Статистика України. - 2004. - № 3. - C. 95-103

9. Чечетов М. Приватизація у країнах світу із сталими ринковими відносинами //Економіка України. - 2005. - № 1. - C. 4-19

Етапи та особливості приватизації в Україні 📙 Реферат → 🆔 85730