Етика як наука

Зміст

Вступ

1.Этика як наука.

2.Система категорій етики

Укладання

Словник термінів

Список використовуваної літератури

Вступ

«XXI століття буде століттям гуманітарної культури, коли його взагалі». Цей вислів належать відомому французькому філософу До.Леви-Стросу, а глузд із їхніх у цьому, що з людства може майбутнього, якщо вона зверне свій інтерес до гуманітарного розвитку особистості, духовним аспектам її життя.

У сучасному системі духовних орієнтації чітко виявляється протистояння двох полярнихценностно-мировоззренческих установок, двох принципів -- технократизму і гуманізму. Перший із визнанням визнання примату техніки і технології як факторів світової прогресу. На його основі склався своєрідний культ інструментального знання і набутий прагматичного дії. У його рамцях навіть людина стала розглядатися лише як («людський чинник»). Інший підхід пов'язані з переважним інтересом до людини як до мети -- згадайте афоризм древніх: «Людина є міра всіх речей». Лише людським виміром може бути оцінена справжня цінність всього що у світі, істинний смисл історії, суті якого -- людське щастя. Це гуманістичний підхід, що дозволяє як вивести людини із цього кута споживання, а й відродити вищі гуманістичні цінності, які роблять людини Людиною. Принципи гуманізму, терпимості, поняття добра, співчуття, совісті, сенсу життя -- усе це є предметом вивчення ЕТИКИ, що виступає цим гуманістичної основою формування особистості.

1. Етика як наука

Етика виникла з половиною тисяч років тому, коли час громадського поділу праці пізнавальна теоретична діяльність відокремилася від безпосереднього практичного моральної свідомості.

Виникнення терміну «етика» як особливої філософської дисципліни пов'язаний з ім'ям Аристотеля. Поняття «етичний», від якої відбувається етика, створено Арістотелем з урахуванням слова «етос», що означає звички, звичаї, звичаї.

Грецька слово «ethos», було переказано римським мислителем Ціцероном латинським словом «>mores», його основі була створена прикметник «>moralis» (моральний). Після цього від прикметника «моральний» була створена іменник «мораль» (>moralitas) що латинським еквівалентом давньогрецького терміна «етика».

Отже, слідуючи етимології, слова «етика», «моральність», «мораль» в повсякденній мові вживається як синоніми. Однак у філософії склалася традиція розрізнення цих понять.

Під поняттям «етика» зазвичай мається на увазі теоретичне знання, наука.

Під поняттями «моральність» і «мораль» --изучаемий цієї наукою предмет, особлива форма суспільної свідомості чи людської діяльності.

Отже, етика є вченням мораль, про моральному освоєнні людиною дійсності.

Традиційно вважають, що філософія включає у собі онтологію,гносеологию, етику та естетику. Етика як філософська дисципліна у тому чи іншою мірою вирішує багато філософські питання, зокрема і питання онтології і теорії пізнання.

Етика як філософська дисципліна є глибоко теоретичним вченням, що пояснював природу моралі, складний і суперечливий світ моральних відносин, вищі устремління людини.

Особливості етики у межах філософії у тому, що етика становитьнормативно-практическую частина системи філософського знання. Істотне своєрідність етики полягає у її нормативності. Аристотель, а слідом за і ще філософи розглядали етику як практичну філософію, кінцевою метою якої є виробництво не знання, а цінностей. Вона задає ціннісну основу людської діяльності.

Етика прагне прояснити загальні підстави морального світопорядку, усього розмаїття прояви моралі: що є добро, гуманність, життєва щоправда, де призначення людини, що робить життя людини осмисленою, щасливою тощо. Етика вивчає джерело походження моральних цінностей, загальну природу моралі, її специфіку та роль життя.

Етика як теорія моралі встановлює логічно між моральними оцінками, ви являє закони, відповідно до якими виробляються судження, покликані керувати вчинками людей. Етика не виробляє конкретних рекомендацій, що робити у цьому чи іншому разі, вона формулює лише загальні абстрактні принципи, у яких може бути побудовано конкретні оцінки й рекомендації.

Як теорії моралі етика займається дослідженням основних категорій, у яких можна описувати моральні оцінки й критерії розрізнення добра і зла. У межах етики будується і досліджується система понять, у яких можна означити як самі моральні закони, і логіку їх застосування для оцінювання людської поведінки за умов конкретних ситуацій.

З характеристики етики як теорії моралі, маєнормативно-практическую спрямованість, випливають дві найважливіші функції етики: пізнавальна і нормативна.

Пізнавальна функція етики у тому, що етика вивчає поведінка людини стосовно ціннісних орієнтирів, оцінює його мотиви у категоріях добра і зла, справедливості і несправедливості й ін. У цьому сенсі можна сказати, що етика досліджує моральну життя з погляду її відповідності моральних норм. Завдання етики у тому, щоб у кожен історичний період допомогти людині зрозуміти, що є справжнє благо, і знайти свій шлях до досягнення цього блага.

Нормативна функція етики пов'язані з рішенням нею самою з найважливіших завдань: дозволу моральних ситуацій, потребують нового розуміння моралі, подолання ціннісної розірваності суспільної свідомості; цим із можливістю запропонувати суспільству нову, єдину всім моральну перспективу. Щоб цього, етика на той чи іншого історичний період повинна зняти ореол абсолютність із тих чи інших моральних норм, цінностей і ідеалів, показати їх відносний характер, та був звести в абсолют інші.

Підсумовуючи, треба сказати, що мораль (моральність) є складну сферу духовного життя особи й суспільства, сферу духовної культури та предмет вивчення етики.

Етика -- це філософська наука, об'єктом вивчення якої є мораль.

Етика не створює норм, принципів, і правил поведінки, оцінок і ідеалів, а вивчає, теоретично узагальнює, систематизує і намагається обгрунтувати єдині норми, цінності й ідеали. І тому вона повинна переважно розкрити джерело походження моральних норм, цінностей і ідеалів, загальну природу основі моралі й її роль життя людини і суспільства, виявити закономірності її функціонування. У кризових умовах нашого суспільного розвитку етика забезпечує зміну моральнихнормативно-ценностних систем.

Моральність -- це особливийдуховно-практический, ціннісний спосіб освоєння світу; діяльність, обумовлена світоглядом. Світогляд людини формується передусім суспільством, тому витоки моральності слід шукати відносин між людьми. Людина -- істота соціальне. Спільна життєдіяльність людей вимагає різних способів регуляції їхньої поведінки, що було причиною виникнення та розвитку релігії, правничий та т.д. Моральність -- одне із такихрегулятивов, що визначає поведінка людей допомогою поглядів наценном (ідеалах, принципах, нормах тощо.) і належному (обов'язки, відповідальності держави і т.п.). Це внутрішнійсаморегулятор поведінки людини, налаштований на принципи людства.

З метою систематизаціїГ.Н. Кузьменко виділяє у структурі моральності такі елементи:

1) моральне свідомість (суспільне становище і індивідуальне);

2) моральна практика;

3) моральні відносини.

1) Моральне свідомість є суб'єктивну бік моральності, є відбитком морального буття людей. Особливість цієї свідомості полягає у сприйнятті будь-якого явища з погляду його цінності. Головне завдання над поясненні явища, над розкритті його причини, а оцінці. Ціннісне ставлення відповідає дійсності -- важлива характеристика моральної свідомості.

Особливе місце у ієрархії цінностей займає ідея про належному (ідеал). Ця ідея визначає кінцевої мети діяльності (чи акціонерні товариства), цим надаючи їй сенс. З визначеної мети, моральне свідомість позитивно чи негативно оцінює вчинки людей (у категоріях добра і зла), і навіть, і це є є ще однією важливою його характеристикою, наказує людям певні дії (як їх боргу).

Моральне свідомість реалізується у двох формах: суспільної відповідальності і індивідуальної.

Громадське свідомість є важливим елементом соціального життя. У ньому акумульовано і систематизований моральний досвід численних поколінь, дозволяє проводити уявлення та поведінка окремої людини, виховувати повноцінну особистість. ,

У суспільній моральному свідомості можна назвати два рівня -- повсякденний і теоретичний. Перший являє собою так звану «життєву мудрість» і «здоровий глузд» -- повсякденні судження з оцінкою, безпосередньо пов'язані з життям людей. Його уявлення найчастіше нечіткі, нестійкі і суперечливі, що з залежності від конкретних життєвих обставин. Другий рівень -- теоретичний -- характеризується більшої чіткістю, системністю, раціональністю. У цьому рівні вирішуються звані «>смисложизненние» питання людського буття. У теоретичному моральному свідомості головну роль грає моральна філософія, тобто. етика.

Індивідуальне моральне свідомість рефлексивно, належить внутрішнім світом чоловіки й складається з кількох компонентів:

а) раціонального компонента тобто. системи певних понять, у якій виражається світогляд особистості, ті чи інші моральні уявлення, разовим елементом цією системою є вимога (норма). Крім нього на раціональну структуру індивідуального моральної свідомості входять сприйняті як особистих ідеали, оцінки, принципи, установки, уявлень! про моральні чесноти, про добро і зло тощо.;

б) емоційного компонента, тобто. сукупності моральних переживань людини. Слід зазначити, що будь-який почуття є складною емоційної реакцією, зумовленої процесом соціалізації. Звідси йальтруистичность моральних переживань (чуйність, жаль та інших.), та його спрямованість на самообмеження особистості. Як соціально-психологічного механізму самоконтролю виступають особливі контролюючі переживання-- совість, і сором. Важливу роль моральної життя грає почуття гідності (честі), що відбиває моральну самоцінність особистості;

в) вольового компонента, завдяки якому вона суб'єктивний моральний мотив реалізується у дії, найчастіше всупереч тиску об'єктивних обставин.

2) Моральна практика єобъективацией морального свідомості. Базовий елемент практики -- вчинок. Попри зовнішню простоту, це дуже складна моральне явище. Його структура виглядає так:

1) задум (намір чи постановка мети);

2) мотивація (тобто. внутрішнє (суб'єктивне) обгрунтування задуму);

3) вибір (пошук адекватних поставленої мети коштів);

4) ухвалення рішення (готовність реалізувати задум);

5) дію. Ряд вчинків, що реалізують стратегічну моральну установку, становить лінію поведінки людини"

3) Моральні відносини -- це сукупність залежностей і зв'язків, які творяться у процесі моральної практики. Вони складаються для людей незалежно від сфери діяльності (професійної, сімейної тощо.) і його рівня (особистісного, групового тощо.).

Особливість моральних відносин у тому, що, беручи однак мотивовані взаємовідносини одне одним, станеться з суспільством, люди покладає себе конкретні моральні зобов'язання,фиксируемие усвідомленням обов'язку, відповідальності, совісті й т.д. Поруч із моральні відносини тягнуть у себе і моральні права учасники цих відносин, пов'язані з очікуванням виконання обов'язки, боргу з боку навколишніх, із освідченням особистого гідності, з очікуванням стимулюючої оцінки з боку суспільної думки. Моральні відносини модифікуються, коригуються, набувають той чи інший спрямованість залежно від характеру реалізації взаємних зобов'язань та очікувань.

Моральні відносини можна класифікувати:

1) за змістом (це визначається обов'язками людини у тій чи іншій у сфері діяльності);

2) характером вимогливості (>императивности);

3) характером зв'язку.

Моральні відносини відбито у поняттях морального свідомості, цим впливають на поведінка людини. Отже, структура «моральне свідомість -- моральний вплив -- моральне ставлення» утворює єдине ціле, та її елементивзаимокоррелируются.

Основні властивості моральності:

1.Императивность. Норми моральності завжди формулюються в наказовому нахиленні (наприклад, «не бреши», «не вбий» тощо.).

2. Універсальність. Вимоги моральності незмінні у сфері людського буття, не локалізуються ні ситуативно, ні в часі.

3.Общезначимость. Моральні розпорядження поширюються усім людей без винятку.

4.Антиномичность. Наприклад, суперечливість тверджень необхідність добротворенню, що це вигідно (доцільно), про те, що згоду має бути безкорисливим; чи вимога «не вбий» і водночас ставлення до військовий обов'язок. Причинантиномичности моралі багато. Головна у тому, що моральність, відбиваючи динаміку людського буття, розвивається сама, і це такий розвиток -- складний діалектичний процес, який і архаїчні ставлення до належному, і зовсім нові, перспективні, конкретні вимоги здорового глузду і етичні максими.

5.Внеинституциональностъ. Моральність, на відміну за інші форми суспільної свідомості, соціально не структурована. Її норми не фіксуються у спеціальних документах, не забезпечуються заходами примусу з допомогою спеціального апарату, не контролюються посадовими особами, у особливих установах. Норми моральності підтримуються силою суспільної думки чи особистої переконаністю людини, носять неофіційний характер. Їх порушення не карається, але призводить до застосуванню моральної санкції у вигляді осуду, і може зробити кожна людина чи суспільство загалом.

Основні функції моральності:

1)Регулятивная функція. Моральність з допомогою ціннісного підходи до людської діяльності гармонізує і оптимізує відносини для людей основі спільних ідеалів, принципів поведінки й т.д.

2) Пізнавальна функція. Беручи моральні відносини, людина знайомиться з усім різноманіттям культурного досвіду, накопиченого людством, отримує особливе моральне знання.

3) Виховна функція. Моральне знання є важливою умовою формування особистості, залучення її до вищих цінностей. Поза морального поля людина може бути повноцінним художником, ученим, підприємцем тощо. Моральність надає будь-якої конкретної діяльності загальнолюдський сенс.

4)Ценностно-ориентирующая функція. З моральних уявлень, людина постійно порівнює реальне з ідеальним, суще належним. Це дозволяє йому коригувати свою поведінку, визначати вектор свого духовному розвитку.

Крім цих функцій можна назвати такожгуманизирующую (тобто.приподнимающую людини над буденністю,раскривающую йому справжній сенс усього життя), світоглядну, комунікативну та інших.

А загалом всі ці функції тісно взаємозв'язані й зумовлюють багатства і змістовність духовному житті людину.

Єдність людського буття проявляється у тісний зв'язок що відбивають його різними формами суспільної свідомості -- мораллю, мистецтвом, політикою, релігією та інших.

Моральність і мистецтво. З моральних навчань видно, що етична категорія добра та естетична категорія прекрасного найчастіше ототожнювали. Близькість моральності й мистецтва ілюструється тим, що етичні праці нерідко створюють у художньої формі (наприклад, у Платона, Ніцше ідр.),.а багато представників мистецтва (>Ф.М. Достоєвський, Л. Н. Толстой та інших.) є у той час імислителями-етиками.

Моральність і мистецтво відбивають різні боки буття чоловіки й, виходячи з того факту, слід вбачати методи їхнього взаємодії. У мистецтві особливої художньої формі виражається динаміка інтересів, ідеалів» цінностей. Моральне вплив на людини здійснюється не шляхом докази переваги чесноти над пороком, і з допомогою емоційних переживань, які передбачають співтворчість, осмислення людиною під впливом мистецького твору власного життєвого досвіду. Спостерігаючи діями героєм, людина бачить наочні приклади морального і аморального поведінки, добра і зла тощо. Мистецтво у разі має величезну виховне значення, це образна (художня) інтерпретація моральних і моральних ідей, моделювання конфліктним ситуаціям.

Моральність і прозорого політика. Вперше поважне дослідження зв'язку етики й політики зробив давньогрецький філософ Аристотель в IV в. е. Розглядаючи людину, як «громадське тварина», філософ бачив у державі джерело моральності й вважав етику частиною «політичного мистецтва». Усвідомлюючи відносну самостійність моральності, специфічність її завдань, він висував вимога гармонії інтересів громадян і держави.

Західноєвропейські мислителі Нового часу (М. Макіавеллі, Т. Гоббс та інших.) прагнули підпорядкувати моральність політиці. Вони вважали природним політичний аморальність і цинізм, практику подвійного морального стандарту, виправдання будь-яких коштів, нібито які ведуть благої мети.

Протилежний підхід редукував політику до моральності. Серед мислителів, які дотримуються подібних поглядів, може бути Платона, Т. Мора, Т. Кампанеллу та інших. Для їх теорій держави (утопій) характерно абстрактне моралізаторство, ігнорування реальних соціально-політичних умов.

Складність цієї проблеми пов'язана насамперед із відповідальністю політика в населення, необхідністю реалізовувати інтересів держави, що найчастіше входить у конфлікт за інтересами інших держав. Дії політика, на відміну морального авторитету, залежить від безлічі чинників, вони компромісні.

Отже, взаємозв'язок між моральним і політичною розвитком суспільства проявляється так: моральність впливає на політику через моральну оцінку, думку, з вищих ідеалів і цілей суспільства, а політика своєю чергою впливає моральність, розкриваючи суспільству конкретні «щохвилинні» соціально-політичні інтереси.

Моральність і релігія. Моральна і релігійна діяльність у історії культури довгий час ототожнювали: заповіді, дані Богом, одночасно вважалися і моральними нормами, а богоугодні справи _ добрими вчинками. Такий їхній підхід ні випадковим. По-перше, мораллю і релігією регулюють поведінка особи у суспільстві, тобто. виконують подібні соціальні функції. По-друге-, схожі й способи регулювання. Для моральних та релігійних вимог характерні категоричність, універсальність тощо. По-третє, головний стимул морального і релігійного поведінки -- духовні цінності, звідси знаковість таких понять, як борг, ідеал тощо. й у світського, й у віруючу людину. У цьому треба сказати збіг моральних та релігійних цінностей, особливо у ранніх етапах розвитку суспільства. Можна відзначити, що у моральності,' й у релігії великій ролі грає емоційна сфера. Віра, глибокі переживання типові як моральної, так релігійному житті.

Усі ці обставини зумовили єдність морального і релігійного свідомостей протягом тривалого, але з тих щонайменше з недостатнім розвитком світської культури зміст моральності й релігії перестає бути ідентичним.

Принципова новизна у тому, що з моральності кінцевою метою людина, а релігії -- Бог.

Ще однією характерним відзнакою релігії є система ритуальних дій (культ), і навіть існування організаційних структур (церква) і спеціального апарату священнослужителів. Моральність немає інститутів власності та орієнтується головним чином думка морального авторитету.

З іншого боку, якщо релігія передбачає суворі потойбічні кари, то моральність обмежується громадським засудженням насильства та звертається до совісті. І навпаки, для віруючого нагородою є вічна життя (тобто. добру справу не метою, але засобом), то тут для морального людини нагородою є саме чеснота, почуття виконаного обов'язку.

Моральність і наука. Проблема співвідношення моральності й науки має дві аспекти:нравственно-содержательний формальний.

Перший стосується значення моральності науці, саме важливість моральних принципів для вченого.

Для науки головною є інформація про досліджуваному об'єкті, а чи не ставлення людей щодо нього або з приводу нього. Специфіка наукового мислення жадає від дослідника відстані від досліджуваного об'єкта. Суб'єктивні моменти у процесі пізнання (особисті бажання, прагнення комусь догодити, зробити приємне тощо.) найчастіше призводять до помилок і тож повинні бути зведені до мінімуму. Вища моральна цінність для вченого -- об'єктивна істина, тобто. адекватне відбиток дійсності. З цього цінністю пов'язані його моральні чесноти: чесність, сумлінність, бездоганне проходження професійному обов'язку. Життя багатьох видатних дослідників є взірцем такої поведінки.

Другий момент стосується значення науки для моральності, саме -- можливості на наукове обґрунтування моральними принципами і шляхом створення наукової теорії моральності. Прагнення філософів піднятися над мінливим світом «думок», буденністю, пошук ними загальнозначущих підстав у тих чи інших моральних вимогах закону і призвели до етики. Етика -- це вид гуманітарного знання. Як і кожна інша наука, вона не має власний поняттєвий мову, власну предметну область дослідження та власний метод. Детальна наукова розробка й вдосконалення цих складових дозволяє їй виконувати свої основні функції: опис моральних явищ, їх пояснення тощо.

Моральність і економіка. Особливу увагу, яку приділяють взаємовідносинам моральності й економіки, не випадково і має давню історію. Ще Аристотель, розкривши складну структуру економіки, визнавав моральну нерівноцінність виробництва, торгівлі, і лихварства. Філософ вважав етично прийнятним лише виробництво. Середньовіччя також засуджувало самодостатнє «роблення грошей». І Августин, і Хома Аквінський стверджували, що утруднює отримання прибуток від торгівлі, і особливо видача грошей під відсоток аморальні. Тому, до речі, банківський діяльністю у Європі займалися представники інших релігій (зокрема, іудеї). Переворот відбувається у початку Нового часу з недостатнім розвитком капіталістичних відносин. Вже протестантизм визнає моральним прагнення прибутку, фінансовий успіх сприймається як критерій Божественного прихильності.

Світська версія протестантській етики стала важливою складовою сучасній західній економічної культури. Велику роль стало грати розуміння взаємозв'язку між економічним успіхом і суспільною благом, що отримала свій відбиток у працях французьких матеріалістів (теорія «розумного егоїзму-), німецьких класиків, в марксизмі і багатьох етичних концепціях XX в.

У той самий час багато філософи підкреслювали, у процесі банківської, торгової, виробничу краще й іншої можлива абсолютизація суто економічних цінностей, як-от ефективність, інтерес, прибуток та інших. р збитки загальнолюдським. Відбувається своєрідне зведення буття особистості до її майна, оцінка людини лише з погляду його матеріального статку, фінансових можливостей. Тим самим було втрачається глибинний зміст економіки як засобу забезпечення існування.

Моральність право. Як форми суспільної свідомості моральність, і право мають між багато загального, оскільки виконують схожі функції: регулюють поведінка людей суспільстві.

Моральність право є сукупність щодо стійких норм, заснованих на виключно загальнолюдських уявленнях про належному, справедливому тощо. Ці норми мають загальний характері і поширюються усім членів товариства. Моральність право є розгорнуті системи правил поведінки, що охоплює практично всю сукупність громадських відносин,

Головними ж відмінностями з-поміж них є способи, якими вони регулюють поведінка людей.

Норми права:

а) однозначне й докладно зафіксовані у спеціальних документах;

б) їх виконання забезпечується (за необхідності) заходами примусу з допомогою спеціального апарату правосуддя;

в) правосуддя здійснюється посадовими особами (прокурор, суддя та інших:) особливих установах (суд, в'язниця тощо.).

Норми моральності:

бо як правило, нечітко визначено;

б) підтримуються завдяки громадської думки чи особистої переконаності людини;

в) мають неофіційний, рекомендаційний характер, порушення не карається, а викликає моральну санкцію (осуд), причому її здатний здійснити кожна людина чи суспільство загалом.

2. Система категорій етики

Етичні категорії -- це засадничі поняття наукового, апарату етики, відбивають найважливіші сторони, і елементи моральності.

Слід зазначити, кожна категорія етики відбиває певний бік моральності, а цілому категоріальний апарат -- реальне моральне буття людини, його складність,иерархичность. Тому кожна категорія немає як така, а перебуває у взаємодії коїться з іншими.

Слід зазначити, що великий категоріальний апарат потребує певної систематизації. У виконанні вітчизняної етичної теорії домінують два способу систематизації категорій.

Одні дослідники вважають, що категорії етики логічніше підрозділяти відповідно до структурою моральності. І тут вони диференціюються так: 1) категорії моральної свідомості (ідеал, норма тощо.); 2) категорії моральної практики (вчинок,воздаяние тощо.); 3) категорії морального відносини (конфлікт, авторитет тощо.).

Інші дослідники вважають, що зосереджувати увагу тільки в одній структурі моральності непродуктивно, оскільки він не розкриває повністю все багатства і своєрідність моральної життя. Вони пропонують класифікувати категорії етики за такими видам:

1) структурний вид -- це вид категорій, що відбивають структуру моральності, її основні елементи: моральні форми свідомості, практики, відносини (норма, змагання та інших.);

2) сутнісний вид -- це вид категорій, що відбивають якісну визначеність моральності, відмінність його від інших соціальних явищ (добро, обов'язок і пильнували ін.);

3) методологічний вид -- це вид категорій, що відбивають критерії моральності людини, рівні його розвитку (мета і засоби та інших.).

Є й інші способи класифікації етичних категорій.

У історії етики окремі категорії стали системоутворюючим принципом, стали основою цілих напрямів.

Основним поняттям етики є категорія добра, З її допомогою виражається позитивна моральна характеристика тієї чи іншої явища.Противоположно їй, лист про негативну моральну оцінку, -- поняття зла. Природно, що позитивні чи негативні характеристики даються з певних моральних уявлень. Разом поняття добра і зла утворюютькатегориальную пару, охоплюючи цим практично весь моральний універсум.

До поняттю добра зовсім близько поняття морального ідеалу. Ідеал -- це своєрідний вищий зразок, кінцевою метою моральної діяльності. Етичний ідеал можна видати за досконалу особистість, що служить прикладом наслідування. Він може відбивати і її уявлення про належному суспільстві, про гармонійному соціальному устрої (наприклад, утопії Платона, Т. Мора та інших.). І тут є поняття справедливості, характеризує міру відповідності між діяльністю чоловіки й її оцінкою на інших людей, суспільством.

З поняттям ідеалу тісно пов'язані поняття моральної норми. Адже аби відповідати обраному зразком, людина має дотримуватися певні умови. Норма це і є таку умову, своєрідне вимогу до людині. Норма не мета, а засіб. Вона значущою не як така, а своїм ідеальним обгрунтуванням. Без в зв'язку зі ідеалом норма формальна і позбавлена морального змісту.

Норми можуть бути сприйняті людиною як оптимально відповідні його ціннісним настановам, отже, необхідні, й у цій ролі стати внутрішнім спонуканням. І тут дотримання норм стає боргом, тобто. особистої завданням людини, його обов'язком. Борг -- це моральна форма усвідомлення необхідності дії. Людина робить належний вчинок добровільно, з шанування ідеалу, закону (моральному) і себе. Значимість боргу моральної життя така, що у етики існує спеціальний, присвячений цієї категорії розділ -- деонтологія (тобто. наука про належному). Важливою характеристикою боргу є його зв'язку з вольовими рисами людини. Щоб виконати свій обов'язок, найчастіше їм доводиться долати численні труднощі як у світі, і у світі внутрішньому (наприклад, відчуття страху й т.п.).

Усвідомлення боргу відіграє у власній і суспільної практики. Здатність людини розуміти, критично оцінювати і емоційно переживати невідповідність своєї поведінки належного характеризується поняттям совісті. Совість -- це своєрідний морально-психологічний механізм самоконтролю. Відповідальність за вчинки, на думку багатьох філософів, є головна характеристика особистості.

Категорія свободи є ключовою в етики, оскільки моральна реальність полягає в здібності людини до самостійним вчинкам. Досконале під примусом діяння неспроможна вважатися ні добрим, ні злим. Воно взагалі поза сферою моральності. Відтак змушений вчинок людина фактично несе ніякої моральну відповідальність. І навпаки, за вільно досконале дію він відповідальна повною мірою. Інакше кажучи, свобода є невід'ємне якість суб'єкта моральності.

Категорія справедливості висловлює ідею правильного, належного стану речей в людських взаємовідносинах, що відповідає уявленням про призначення людини, природничих і невід'ємні права та обов'язків. У найбільшою мірою моральний сенс поняття справедливості виражений в інтерпретації справедливості як правди, справедливості як чесності, справедливості як прямування природі й виконання боргу.