Етика та естетика доби відродження

План

1. Естетика відродження

>Идейное різнобарвності Відродження

Мистецтво у сфері пізнання:Альберти, П'єро делла Франческа

2. Етичні погляди епохи відродження

Етика італійських гуманістів (>Пико справиМирандола, ЛоренцоВалла)

Література

 
1. Естетика відродженняИдейное різнобарвності Відродження

Дедалі більше стверджується думка, через яку перехід від Середньовіччя  до Відродження протікав дуже плавно, вже, на думку культурологів, 12 в. був  початком європейського Відродження.

>Первоначальной характеристикою  естетики Відродження є його світського характеру. І це дійсно це були світогляд, переважно який базувався на земних устремліннях людини. Хоча цього період було створено дуже багато антицерковних творів, та все ж повністю світським світогляду Ренесанс ні.

Справді, згадати неоплатонізм флорентійської академії і що панувало у ній безтурботне ставлення.Атрибуция абсолютної світськості Відродженню, безумовно, завадить адекватно оцінити й зрозуміти творчість кардинала МиколиКузанского, та й Джордано Бруно, за всієї своєїантицерковности, піднесено налаштованогонеоплатоника.

Сказане Демшевського не дозволяє говорити про якусь єдиної естетиці Ренесансу: була естетика Відродження періоду 15-16 ст., але що й готична естетика, що сьогодні також належать до Відродженню.

Наявність взаємовиключних концепцій - ще одне характерна риса епохи. До Відродженню  ставляться геліоцентрична система  Коперника і його вчення про нескінченності світів Д. Бруно, відповідно до якими  як планета Земля, і звеличена  ідеологами Відродження людська особистість перетворюються на незначні піщини нескінченому Всесвіті. Естетика Ренесансу вражає складністю. Хоча й пов'язані з естетикою Середньовіччя, але середньовічні терміни розглядаються в більш світському значенні.

Художник Відродження - енциклопедія знань. Інший характерною рисою епохи Відродження є його інтерес до художника, свідчення про його самостійність, гідність та краси. Риси художника, відзначені естетикою Середньовіччя, такі, як слухняність і смиренність, доповнюються формуванням концепції виховання й спеціальної освіти художника. Митець мусить бути ерудитом, повинен бути освічений переважають у всіх науках, філософії і богослов'ї. Особливо важливою для освіти художника вважалася математика, спрямовану скрупульозне вимір оголеного людського тіла. Відомо, що античність ділила людське тіло на шість - сім частин, а естетика Відродження в трактатах відомих теоретиків і практиків (>Л.Б.Альберти, А. Дюрер), для досягнення точності у живопису і скульптурі ділять людське тіло на 600 частин. І тому вже потрібно знання реальної анатомії. Без цього знання обходився середньовічний художник, котрій тіло було лише носієм духу, його завданням було визнано створення аскетичного площинного зображення відбивача надчутливого світу. А "Спляча Венера" Джорджоне, однієї з основоположників венеціанських Високого Відродження - це гармонійне і чудове, повноцінне оголене тіло, хоч і божа створіння, але яка потребує особливої уваги саме собою.

Специфіка естетики Відродження також  у характері самого митця і  того місця, що він займає.

Естетична тілесність Відродження. Відзначаючи особливість естетичної тілесності Відродження, художник цієї епохи вдивлявся людське тіло як такий, для нього воно представляло самостійну естетичну вартість. Пригадаємо скульптуру Мікеланджело "Давид" і полотно Рафаеля "Афінська школа". Постаті Давида, Платона або Ньютона -возрожденческие ідеали рівноваги і гармонії людського тіла виражені з незнаючим собі рівних досконалостям.

>Телесность Відродження як  саматрехмерна, але робить таким  і навколишнє. У Відродженні і живопис, а архітектура, і література завждискульптурни. Теоретичне відбиток ця думка знаходять у творчості Леонардо так Вінчі, на думку котрого художник,являющий найповніше вираз, вищу вираз всієї культури.

>Чувствительно - зорова  даність як суб'єктивна об'єктивність. І, нарешті, в естетиці Ренесансу особливу активність набуваєчувственно-зрительная даність. Внаслідок цього стало виникнення таких наукових проблем, як проективна геометрія і проблему перспективи. Людина, споглядаючиудаляемий від цього предмет, помічає, що це предмет скорочується за розмірами, а паралельні лінії поступово зближуються, але в обрії взагалі зливаються до однієї точку.

Саме з цих людських відчуттів  вже самі художники Відродження  розробили концепцію перспективи, а17в. Стала розроблятися спеціальна наука - проектна геометрія.

Завдяки такому науковому оформленнючувственно-зрительная даність в естетиці Відродження  набуває статусу суб'єктивної об'єктивності.

У цілому нині, естетика Відродження, джерело якої в стихійномужизнеутверждении людського суб'єкта, містила у собі ідеї, характерні для середньовічної естетики, і у нерозвиненому стані всі наступні етапи естетики.

Мистецтво у сфері пізнання:Альберти, П'єро делла Франческа 

>ТрактатиЛ.Б.Альберти. Характерною рисою естетики Відродження було включення мистецтва, особливо живопису, до сфери пізнавальної діяльності. Багата художня практика породила численні трактати про мистецтво: архітектурі, скульптурі і живопису. Визначним автором таких трактатів ("Про зодчестві", "Про живопису", "Про статуї") бувЛ.Б.Альберти, учений, архітектор, художник, теоретик мистецтва, він і прибічник ідеї культурного аскетизму. На його думку, культура вимагає всього 2 особи, на всі сто, щось пропонуючи замість: ані копійки, ні задоволень, лише праці та неспання.

Людина, відданий словесності, пишеАльберти, у своєму трактаті "Про переваги і недоліках словесності", повинен  зректися усього світу і витерпіти  все життєві труднощі й труднощі. Його ідеал - радість володіння культурою  піною відмовитися від дарів молодості, життєвих насолод, солодких квітів.

Попри те що, що висловлюванняАльберти  про сутності прекрасного немає  систематичного характеру, він докладно розглядає проблеми вроди й гармонії у своєму трактаті "Про зодчестві".

Краса уАльберти - щось безпосередньо дане сприйняттю будь-якої людини. Він вважає, що будувати висновки про красі людям дозволяє вроджене їх душам знання. У речах від природи є щось чудове та досконале, щось хвилюючий дух, а очі жадібні до вроди й гармонії, в пошуку їх, вони найбільш будемо завзяті й найстійкіші.

>Альберти зазначає, що у природі  трапляється потворне, а прекрасне  ціле є чималої рідкістю. І  саме це від живописця вивчати  кожну частина зображуваного  зокрема і шукати найдосконаліші  частини вчених у різних предметах.  Зодчий уАльберти слід за верхнього ступеня наук і чомусь мистецтв і управляє людським спілкуванням, створюючи міста. Заодно він виявляє "приховане, що під землею", таємні корені і приховані причини, об'єктивні і загальні закони, якими будується світ прекрасних і гармонійних речей, якими оформляється матерія. Природа дляАльберти лише матеріал, проте її оформлення виходить із божественного чи людського духу, у якому краса є уродженим поняттям, тоді як природа, узята як така, зовсім позбавлений ніякої краси.

Поняття прекрасного та красиАльберти пов'язує з визначенням гармонії, призначення якій він бачив у тому, аби впорядкувати частини досконалим співвідношенням, що вони відповідали одна одній, створюючи красу.Предстающее перед душею гармонійне, писавАльберти, людина відчуває відразу.

Проаналізувавши написанеАльберти про гармонії можна  назвати таке:

1) гармонія - абсолютне та первісне  початок природи,сопричастница душі, й розуму;

2) гармонія - об'єктивна закономірність, через яку з'єднуються і узгоджуються  у цьому злагоді частини предметів;

3) краса є дійсність гармонії.

Важливу завдання художникаАльберти бачив  у завданню вибору. З те, що художник вибрав, він повинен створити гармонію. Ця гармонія означала повну відповідність  окремих елементів художнього предмета одне одному і всьому цілому. Для висловлювання повній відповідності постали нові поняття і формули: співвідношення, пропорція, витонченість, узгодженість, композиція. Використовувалися математичні розрахунки, враховувалися призначення та функції кожної деталі, щоб твір загалом справляла належний емоційний ефект.

До  цього часу зберігається спрощене уявлення про епоху Відродження як періоді  блискавичної заміни авторитету церкви авторитетом науку й розуму. Не і першому плані під час  Відродження виступали інші проблеми. Однією них був перехід з категорії ремеслі до категорії вільних професій. Естетика Відродження, не розриваючи з ідеологією Середньовіччя, ішли шляху звеличання образотворчого мистецтва. На думку, вище досконалість походить від Бога.Альберти вважав, що митець може бути свого роду священиком, йому слід бути притаманні благочесті і чесноти.

Шлях  розвитку складний взагалі, складний він  і добу Відродження: насичений флорентійський світ, різноманітний венеціанський, від гуманістичної класичності  Мантеньї до суворої урочистості П'єро справи Франческа. Його живопис відбиває цілу гаму відтінків культури, яка втілюється в статуях й у монументи, в палацах і церквах. Стверджується новий канон людської постаті, її нова парадигма, у якій люди епохи бачать свій ідеал й випливають йому, а архітектурі створюється новим типом житла для таких людей і богів.

Складається більш розумне й свідоме ставлення  мистецтва, ніж середньовічне захоплення символом. Це виявляється у собі паралелізмі між філософським змістом  потребують і вмілим привабливим його викладом. Мистецтво виявляється одночасно вираженням розуму ознака краси, що робить мистецтво епохи Відродження неперевершеним або з допомогою його раціоналізації за доби класицизму, або з допомогою його естетизації до сучасного епоху.

відродження етика естетика епоха

 
2. Етичні погляди епохи відродження  Етика італійських гуманістів (>Пико  справиМирандола, ЛоренцоВалла)

Італійські гуманісти 14-15 століть  активно виступили проти церковної  схоластики, за Відродження спадщини античності. Вони відкинули жорсткі рамки середньовічної догматики, спрямованість виключно текстам Священного писання і закликали до мислителів звернутися до самого життя, до живого, чинному, повного сил людині. Ішла світська переорієнтування свідомості. Звісно, постать Бога жевріє творчості діячів Відродження, але він хіба що відсувається другого план, тоді як у авансценуфилософско-естетической думки виходить тілесний, активний, вільний і творча індивід.

Однією  з найбільших італійських гуманістів єЛОРЕНЦОВАЛЛА (>1407-1457гг.).Валла сповідує яскраво виражений принцип індивідуалізму, і це - знамення часу. Його буква стверджує невикорінний егоїзм людської природи, що відбувається з природної ж спраги самозбереження. Чеснота, відповідно до поглядам Валли, це корисність, а корисність передбачає здоровий розрахунок. Усі відносини у суспільстві, починаючи з сімейних, підпорядковані корисності і розрахунку, але суспільство неспроможна розпастися через свою універсальності. Принцип насолоди ЛоренцоВалла поширює як на земне життя людини, а й у загробне царство. Він щось свідчить про пекло і засудженні грішників, зате малює прекрасну картину райських радостей. На його думку, в раю зберігають свої тіла, облагороджені і витончені. Вони можуть нині плавати під водою, літати повітрям, а знанні й у мистецтві досягти великих успіхів. Отже, внесення епікурейських мотивів в християнство обертається гуманізацією людськогопосмертья.

>ПИКОДЕЛЛАМИРАНДОЛА (>PicodellaMirandola) Джованні (1463-1494) - італійський  філософ і гуманіст.Мистически вірив у силу магії.Преклоняясь перед мудрістюКаббали, вивчив давньоєврейську, арабську йхалдейский мови. Основні твори: "900 тез, навіяних філософією,каббалой і теологією", "Йдеться про гідність людини" та інших. (Деякі з поданих тез було визнано єретичними іосуждени.П.д.М. було покладено у в'язницю, згодом звільнений і пробачили в 1493 Папою Олександром VI.) Посилаючись в "Промови про гідність людини" на вислову ГермесаТрисмегиста (які транслюютьсяАсклепием), П.д.М. пише: "У арабських книгах я прочитав, преподобні батьки, що АбдуллаСарацин, від якої зажадали, що він зазначив найбільше диво світу, відповів, що немає нічого більш дивовижної, ніж сама людина".Сходно звучить сказанеГермесом: "Велике диво, проАсклепий, людина".Обосновивает дану думку П.д.М. в такий спосіб: все Божі твори онтологічно визначено але сутності бути, що що є, а чи не іншим. Людина, навпаки, єдиний з творів, який поміщений за українсько-словацьким кордоном двох світів. Властивості людини не вирішені, але задано в такий спосіб, що вона сама ліпить своя візія відповідно до заздалегідь обраної формі. І, в такий спосіб, то вона може підніматися у вигляді чистого розуму та стати янголом, і можна порушувати ще вищий. Велич людини буде, в такий спосіб, полягати у мистецтві бути творцем себе, всамоконституировании. Відповідно до П.д.М., Бог, звертаючись до хіба що створеному людині, сказав приблизно таке: "Не даємо ми тобі, про Адам, ні певної місця, ні способу, ні особливої обов'язки, щоб і важливе місце, і трагічне обличчя, обов'язок ти мав за власним бажанням, відповідно до твоєї волі й твоєму рішенню. Образ інших творінь визначено у межах встановлених нами законів. Ти ж, не стиснутий ніякими межами, визначаєш своя візія за своїм рішенням, до влади якого тебе надаю. Я ставлю тебе у центрі світу, щоб звідти тобі було зручніше оглядати усе, що є у світі. Не зробив тебе ні небесним, ні земним, ні смертним, ні безсмертним, щоб ти сам, вільний і славний майстер, сформував себе у образі, який ти зволієш. Ти можеш переродитися в нижчі, нерозумні істоти, але можеш переродитися за велінням душі й у вищі божественні". У людині, відповідно до П.д.М., є насіння будь-який життя. Якщо ж вона неудовольствуется ні якістю рослини, ні долею тваринного, ні долею ангела, то цьому випадку відкриє "єдиний дух, створений за образом і подоби Божого, той, що було поміщений найвище речей, і що залишається найвище речей". Розвиваючи ідеїФичино, П.д.М. вніс у інтелектуальну традицію Західної Європи ряд оригінальних підходів:

1) відніс до традицій магії і  герметизму ще йКаббалу,оказавшую найбільше вплив на умонастрої тієї епохи;

2) прагнув активно залучити до  нових філософських програмах  як деякі положення Аристотеля, і багато фрагменти схоластики. На думку П.д.М., природа людини - ">хамелеонова": "І справедливо  говорив афінянинАсклепий, що з мінливість образу і мінливість характеру вона сама був символічно зображений в містерій якПротей. Звідси й відомі метаморфози євреїв і піфагорійців. Адже єврейської теології то святогоЭноха таємно перетворюють на божественного ангела, то інших перетворюють на інші божества.Пифагорейци нечестивих людей перетворюють на тварин, і якщо віритиЭмпедоклу, отож у рослини. Висловлюючи цю думку, Магомет часто повторював: "Той, хто відступить від божественного закону, стане тварин і цілком заслужено". І це дійсно, не кора становить істота рослини, але нерозумна і щось відчуваючи природа, не шкіра є сутність запряжний коня, але тупа і почуттєва душа, не колоподібне речовина становить суть неба, а правильний розум; і ангела створює не відділення

його від тіла, але духовний розум. Якщо ти побачиш когось, що повзе  землею на животі, ти бачиш не людини, а чагарник. І якщо ти побачиш  філософа, всераспознающего правильним розумом, то поважай його, бо небесне він істота, не земне. Це - найбільш піднесене божество, втілене в людську плоть. Та хто нічого очікувати захоплюватися людиною, що у священних єврейських і християнських писаннях справедливо називається ім'ям то будь-якої плоті, то будь-якого твори, оскільки формує і перетворює себе у будь-яку плоть і їх отримує властивості будь-якого створення! Тому персЭвант, викладаючи філософію халдеїв, пише, що в людини немає власного природного образу, але є багато чужих зовнішніх образів. Звідси й вираз у халдеїв: людина - тварина різній і мінливою природи". Чіткий контекст магічного герметизму ікаббалистики наклав явний відбиток на гуманізм П.д.М., як і весьвозрожденческий гуманізм. На думку Я.Буркхардта, П.д.М. "був єдиним, хто проголосив і енергійно обстоював науку і істину всіх епох на противагу односторонньомупревознесению класичної давнини". 

Основні моральні ідеї М. Макіавеллі і М. Монтеня

>МАКИАВЕЛЛИ (>Machiavelli) Нікколо ді  Бернардо (1469-1527) - італійський мислитель,  політичний діяч, історик і військовий теоретик. Секретар Ради десяти Флоренції (1498-1512), який відповідав за дипломатичні зв'язку республіки. Основні твори: "Государ" (1513, вперше опубліковано у 1532), "Розмірковування перші десяти книгах Тита Лівія" (1516-1517), "Про військовому мистецтві" (1519-1521), "Історія Флоренції" (1520-1525) та інших. Віддаючи симпатії "народу" (активним учасником і заможним городянам) на відміну нелюбимих їм міських низів, плебсу іцерковно-клерикальних кіл папського Риму, М. розробляв правила політичної поведінки покупців, безліч звеличував етику і примножить міць "гордої" дохристиянської Римська імперія. З погляду М., найбільш життєздатними державами історія були ті республіки, громадяни яких мали максимально можливої ступенем свободи, самостійно визначаючи долю. М. характеризував самостійність, велич й потужність держави як ідеал, задля досягнення якого політики повинні йти різноманітні засоби, не думаючи про моральний бік своїх і про цивільнихсвободах.М. впровадив поняття "державний інтерес" висловлення претензій держави щодо право не зважати на закони, які вона покликане гарантувати, у разі, якщо постійно цього вимагають т. зв. "вищі державні інтереси". Метою дій правителя безумовно, т.обр., є успіх, а чи недобродетельность чи порочність. (Відповідно до М., "правління полягає головним чином тому, щоб твої піддані було неможливо і бажали заподіяти тобі шкода, але це досягається тоді, коли ти позбавиш їх будь-яку можливість як-небудь тобі нашкодити чиосиплешь їх такими милостями, що з боку буденеразумием бажати зміниучасти".)"Государь" М. - цесвоеобичное технологічне посібник з захоплення, утримування та використання структурі державної влади. Будучи прибічником республіканського устрою держави, М. бачив перспектив йому в масштабах всієї Італії та радив "новому государеві" "наскільки можна не віддалятися від добра, але за потреби не цуратися і зла". Злочини, які відбулися під ім'я Батьківщини, на думку М., - це "славні злочину". З погляду М., "жоден порядна людина не дорікне іншого, що той намагається захистити своєї країни усіма можливими способами". У цьому М. закликав приділяти особливу увагу "загального блага" - загальнонаціональним інтересам, бо широкі народні маси при відомих умовах мудрішим будь-якого державного лідера. (По М., справжня земна мудрість досяжним у вигляді ретельного контролю над вчинками покупців, безліч з допомогою вивчення історії.) Поділяючи теза християнства про первинному зло людської природи, М. наполягав на доцільності здійснення виховних функцій у суспільстві державою, а чи не церквою. У цьому М. був переконаний, що максимам традиційних релігії, і моралі на повиненпридаваться ніякого значення, якщо вони за стані сприяти посиленню потенціалу впорядкованого соціуму. Виступаючи у у Стародавньому Римі як "найбільш необхідніший інструмент підтримки цивілізованої держави", релігія, відповідно до переконання M., втратила цю функцію принаймні насадження християнством ідеалів смиренності і слухняності: римську етику самозбереження і самоствердження М. ставив безумовно вище християнського ідеалу смиренності. Основною особливістю будь-якого суспільства М. думав боротьбу і жорстоку конкуренцію для людей. По М., саме людський егоїзм і потребу його насильницькому приборканні породили держава як особливий соціальна інституція: "Добрі приклади народжуються добрим вихованням, добре виховання - хорошими законами, а хороші закони - тими самими заворушеннями, які багатьма безрозсудно засуджуються". Користолюбство, на думку М., - це атрибут природи сучасних йому людей, а й невитравний людський жереб: людина у М. "скоріш забуде вбивство батька, ніж конфіскаціюнаследуемого майна".Рассудительний государ тому може собі вбивати, і аж ніяк грабувати.Доблесть результативною перетворюючої діяльності людей М. пропонував визначати з допомогою набору понятьvirtu - основного гідності щасливого правителя - здібності інтелекту волі людини надходити бадьоро і динамічно. М. вважав, однією частиною власного життя ми можемо розпоряджатися самостійно, а решту - доля факторів, і сил, непідвладних нам. Результатом цього і те обставина, що однакові дії, здійснені різні часи,результируются принциповоразнокачественно. Щаслива фортуна, т.обр., - гармонія політичної дії й навколишнього епохи. Після заміни республіканської адміністрації Флоренції тиранією Медічі М. бувизгнан.М. відчув тюремне ув'язнення, катували. Серед перших критиків М. булиКампанелла і Ж.Боден. У 1546 серед "батьків"Тридентского собору був поширений меморіал, у якому сказано, що "Государ" написано рукою Сатани". У 1559 все твори М. були у перший "Індекс забороненихкниг".М. писав: "Нехай доля розтопче мене, я подивлюся, чи їй соромно". (Найвідомішою спробою літературного спростування М. було твір Фрідріха Великого ">Антимакиавелли", написаний 1740; у ньому зазначалося: "Я дерзаю нині виступити право на захист людства від чудовиська, яке бажає її знищити; озброївшись розумом і справедливістю, я наважуюся кинути виклик софістиці і злочину; і це викладаю свої міркування "Державця" Макіавеллі - главу за главою, - щоб після ухвалення отрути негайно міг стати знайдено й протиотруту".) У церкві СантаКроче на могильному пам'ятнику М. перебуває напис: "Ніяка епітафія не висловить всього величі це ім'я". Праці М. знаменували початок нового етапу розвитку політичної філософії Заходу: рефлексія над проблемами політики, на переконання М., мала перестатикореллироваться нормами богослов'я або максимами моральної філософії. Стався остаточний розрив із світоглядом св. Августина: всі думки і всі творчість М. ув'язувалися з пафосом Міста Людського, а чи не Міста Божого. Політика цим затвердила себе самого як об'єкт дослідження - як мистецтво створення і через посилення структурі державної влади.

>МОНТЕНЬ (>Montaigne) Мішель Ейкем  де (1533-1592) - французький мислитель,  юрист, політик. З купецької  сім'ї; родове ім'я -Эйкем. Перший у ній носій дворянського імені (під назвою придбаної в 15 в. прадідом М. сеньйорії Монтень). Вивчав філософію вГийеньском колежі і Університеті Бордо. Продовжив навчання уТулузском університеті. Член парламенту Бордо (з 1557). Двічі ставав мером Бордо. Інтелектуально сформувався під впливом ідей стоїцизму і скептицизму. Основні твори: "Досліди" (у трьох книгах - перша їх редакція видана 1580, остаточна - в 1588), "Дорожній журнал" (написано ним у жанрі індивідуального щоденника в 1580-1581, виданий у кінці 18 в.) та інших. У 1676 "Досліди" М. було внесено Ватиканом в "Індекс заборонених книжок". Не прагнучи створенню власної філософської системи, виступив основоположником жанруфилософско-морализаторского есе у європейської культурі. Був загальновідомий як глибокий знавець тонку інтерпретатор класичної традиції: в ">Опитах" М. були змістовно використані більш 3000 цитат античних і середньовічних авторів. Метою творчості М. було написаннясвоеобичного "підручника життя": по М., "немає нічого більш прекрасного і виправданого, ніж добре і чесно виконати роль людини". Предметом більшості есе М. було поведінка людини у екстремальних ситуаціях, що розкриває як найбільш вигадливі руху його душі, і найрізноманітніші патології його характеру (з погляду М., "справжнє дзеркало нашої промови - це політична течія нашоїжизни").М. зумів здійснити значимий поворот у системі цінностей західноєвропейського інтелектуалізму: "добре заповненою голові" (Ф. Рабле) М. акцентовано вважав за краще "правильно вироблений розум",воспитиваемий на історичної ерудиції, схильність до парадоксів і двозначностям. Підстави світорозуміння М. були викладені їм, зокрема, в есе "Апологія РаймонаСебона". Відповідно до М., природа людини двоїста: найчастіше неприборкані духовні устремління нейтралізуються фізичними можливостями його тіла. Осмислення і прийняття цього - як неминучою даності дозволяє людям поступово переорієнтовуватися під ідеал справді щасливе життя - життя жінок у поміркованості. Органи чуття людини - недосконалі ("далі - хтозна, не позбавлені ми одного, двох, 3 або кількох почуттів?"), здібності нашого пізнання обмежені - лише одне Бог, відповідно до М., -всеведущ. Нездатність людей чітко визначитися у виборі між "Мені відомі" і "Не знаю" - природно трансформується, на думку М., в єдино правильно поставлене запитання: "Хіба саме мені відомо/, що передбачає припинення судженні, які підлягають подальшого розгляду. З погляду М.,". коли хочеш вилікуватися невігластва, треба ньому зізнатися. На початку всілякої філософії лежить подив, її розвитком є дослідження, її кінцем - незнання". Гносеологічний скептицизм М.фундировался також на думки, що це живе (зокрема і) перебуває у постійному зміні: існування людини непозбутно складається з "руху, і діяльності". У цьому, М. думав боргом будь-якого індивіда йти до самовдосконалення, розглядаючи самопізнання як найпершу обов'язок людини. Як думав М., "чоловік може бути тільки тим, ким є; він може вигадувати лише міру власного досвіду; які б зусилля не починав, йому буде відома лише власна душа".Одоление людського невігластва, по М., життєво важливо, бо "люди нічого вірить так твердо, як тому, про що вони найменше знають", а". не досягнувши бажаного, роблять вид, ніби бажали досягнутого". ("Про істині ж, - стверджував М., - не можна судити виходячи з чужого свідоцтва чи покладаючись на авторитет іншу людину".) Впевненість М. в ідеях волі народів і станового рівності людей явила собоюперспективнейшую компоненту еволюції ідеалу людської гідності у межах європейського менталітету: фраза М. "душі імператорів і шевців скроєні однією манер" використовували як епіграф "Газети санкюлотів" в 1792. На думку М., "вся мудрість і всі міркування у світі зводяться зрештою до того що, щоб навчити нас потребу не боятися смерті. Передчуття смерті є передчуття свободи. Хто навчився вмирати, той розучився рабськи служити". "Досліди" М. виявили собою творчу процедуру метафоричного сполуки світу сьогодення й світу минулого з одночасним новаторським експериментом безсюжетного художнього "безладдя". (По зауваженню З. Аверинцева, "що у значною мірою платонічним на кшталт свого натхнення, Ренесанс, загалом, уникав формалізованого порядку. Теми ">Опитов" Монтеня зі своєї широті можуть свого роду розрізненої енциклопедією; не можна, проте, знаючи Монтеня, уявити, що він побажав побачити розрізнене зібраним. Отож, якщо проводити класифікацію по вищезгаданому ознакою, енциклопедисти, бачили у томуМонтене свого попередника, досить несподівано виявляються зовсім не від у його суспільстві, але у суспільстві ненависних їм творців середньовічних схоластичних склепінь, якими були, наприклад, Вінцент з Бове, автор "Великогозерцала", чи Хома Аквінський з обома своїми ">Суммами".) Вони були, певне, котра першою християнської Європі світським прецедентом створеннявисокоевристичногоризоморфного (див.Ризома) гіпертексту - з глибинноїукоренности в пов'язаною культурної традиції використовуваної М. символіки поруч ізузнаваемостью в інтелектуальних колах особистісного низки асоціацій. Думка М. у тому, що "цю книжку створена мною у тій мері, у якій створено нею" (див. Автор), була підхоплена Вольтером: ">Прекрасен задум Монтеня наївним чином окреслити себе, оскільки він у результаті зобразив людини взагалі". Відома захопленість текстом ">Опитов" М. багатьох найкращих представників європейської культури та освіти: у Шекспіра виявлено понад 700 кримінальних фрагментів від цього твори; назавжди залишаючи Ясну Поляну, Л. Н. Толстой взяв із собою томик М.; захоплювалися М.Г. Флобер, О.С. Пушкін та інших. Однією з "вічних істин" європейської культури стала думку М.,предвосхитившая заключні рядки епопеї "У пошуках втраченого часу" М. Пруста: "І який сенс брати ходулі, ще й на ходулях доведеться йти своїми ногами. Івозвишеннейшем з тронів світу ми сидіти у власномуседалище, і тоді іншому".

 
Література

1. Балашов Л.Є. Етика. Навчальний посібник /Л.Є. Балашов. - М.:Издательско-торговая корпорація "Дашков і Ко", 2004.

2. Губін В.Д., Некрасова О.Н. Основи  етики. Підручник. - М.: ФОРУМ:ИНФРА  - М., 2005.

3. Гусейнов А.А.,АпресянР.Г. Етика.  Підручник. - М.:ГАРДАРИКИ, 2001.

4.Золотухина-Аболина Є.В. Сучасна  етика. Навчальний посібник для  студентів вузів - 2-ге вид.Перераб.  Ідоп. - М.:ИКЦ "Березень", Ростовн/Д:  Видавничий центр "Березень". 2003.

5. Іванов В. Г. Етика. Навчальний  посібник: У 2 год. - СПб ГУП, 2004.

6. Скрипник О.П. Етика. Підручник. - М.: Проект, 2004.

7. Етика. Підручник /Підобщ.Ред.А.  А.Гуссейнова і О.Л. Дубко - М.:Гардарики, 2003.

8. Етика: Навчальний посібник /Т.В.Мишаткина,  З.В.Бражникова, Н.І. Мушинський та  інших.; - 3-тє вид., стереотип - Мінськ: Нове знання, 2002.

9.Борев  Ю.В.Эстетика.М., 2002.

10. Бичков В.В. Естетика. Підручник. - М.:ГАРДАРИКИ, 2002.

11.КуренковаР.А.  Естетика:Учеб. для студентіввисш.учеб. закладів. - М.:ВЛАДОС-ПРЕСС, 2004.

12. Мартинов В.Ф. Естетика: Навчальний  посібник / В.Ф. Мартинов. - 2-ге вид. - Мінськ:Тетра-Системс, 2004.

13. МикитовичЛ.А. Естетика: Підручник  для вузів. - М.:Юнити-Дана, 2003.