Етика нотаріуса

Міністерство  освіти і науки України

Київський університет туризму, економіки  і права

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з предмету:      « Етика та естетика»

на тему:      «Етика нотаріуса»

 

 

 

 

 

 

                                                                             Виконала :студентка групи 31-Тз

Танигіна Анна Анатоліївна

 

Перевірив викладач:

 

                                                                                           ___________________

 

Київ  – 2012

 

 

 

 

 

 

Зміст

1. Загальні положення та значення Кодексу професійної діяльності адвоката

2. Етичні правила поведінки адвоката з колегами, клієнтом

3. Етика поведінки адвоката в ході участі в судовому процесі

висновок

список літератури

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Введення

У країнах європейського  співтовариства існує «Загальний кодекс правил для адвокатів країн європейського  співтовариства». На конференції, яка  відбулася у вересні 1990 р. в Нью-Йорку, Міжнародною асоціацією юристів  був прийнятий правовий документ «Стандарти незалежності юридичної  професії Міжнародної асоціації  юристів».

Першим Всеросійським  з'їздом адвокатів 31 січня 2003 прийнятий  Кодекс професійної етики адвоката. Даний документ встановлює обов'язкові для кожного адвоката правила  поведінки при здійсненні адвокатської діяльності, засновані на моральних  критеріях і традиціях адвокатури, а також на міжнародних стандартах і правилах адвокатської професії.

Чесність адвокатської діяльності передбачає:

1) суб'єктивно чесне ставлення  до висловом індивідуальних оцінок, особистої думки, власної позиції  адвоката;

2) чесна поведінка адвоката  у взаєминах з оточуючими людьми;

3) припинення нечесності, шахрайства, іншого злочину при  наданні правової допомоги клієнту;

4) право вибору адвокатом  своєї поведінки і своєї позиції  у взаємовідносинах з клієнтом  і судом, сумісного з його  адвокатським статусом.

Для того щоб домогтися  достатнього рівня професіоналізму  у виконанні своїх обов'язків, адвокат повинен:

1) уважно стежити за  розвитком законодавства у всіх  галузях права, з якими він  стикається в своїй діяльності, бути в курсі правозастосовчої практики, підтримувати і підвищувати свою кваліфікацію;

2) вміти правильно оцінювати  рівень своєї компетентності, складність  і специфіку поставленого завдання, вміти правильно і своєчасно  вирішувати проблеми, пов'язані з  виконанням доручення клієнта;

3) у разі недостатньої  власної кваліфікації при зверненні  клієнта з проханням про ведення  справи він має або відмовитися  від доручення, або отримати  згоду клієнта на консультацію  з іншим адвокатом, компетентним  у даній області, або на співпрацю  з ним;

4) при відмові від виконання  доручення клієнта в силу своєї  недостатньої компетенції адвокат  повинен порекомендувати іншого  фахівця, і така допомога повинна  здійснюватися за внутрішнім  переконанням.

Принцип сумлінності означає, що адвокат при виконанні своїх  професійних обов'язків повинен  діяти з найбільшою віддачею власних  сил і здібностей, докласти всіх зусиль для того, щоб надати кваліфіковану  допомогу клієнту в найкоротші терміни  і при максимальному врахуванні інтересів останнього.

Мета роботи - аналіз і  значення Кодексу професійної діяльності адвоката.

Завдання роботи:

- Охарактеризувати Кодекс  професійної діяльності адвоката;

- Розглянути етичні правила  поведінки адвоката з колегами, клієнтом;

- Розглянути етику поведінки  адвоката в ході участі в  судовому процесі.

1. Загальні положення  та значення Кодексу професійної  діяльності адвоката

 

Кодекс професійної етики  юриста - система моральних принципів, що лежать в основі діяльності юриста і службовців його світоглядним і  методологічним орієнтиром.

Дати вичерпний перелік  всіх моральних принципів юриста не представляється можливим, бо кожна  особистість індивідуальна і  є носієм більшої чи меншої їх кількості  в різному поєднанні. Проте є  основні моральні принципи, без яких не може відбутися професіонал-юрист  в правовій державі. Вони складають  зміст кодексу професійної діяльності юриста:

1. Верховенство права  - означає усвідомлення юристом  своєї місії служіння праву  і закону, дотримання законності. Юрист-практик не повинен ототожнювати  поняття права і закону, але  не може протиставляти їх. Він  зобов'язаний керуватися міркуванням  про те, що закон у правовій  державі є правовим, справедливим, підметом неухильного виконання.  Навіть якщо якийсь закон, з  його точки зору, не повністю  відповідає ідеям правової держави,  юрист зобов'язаний стояти на  варті дотримання його положень. Це можна назвати принципом  зв'язаності законом, пріоритету  закону, який не піддається спростуванню.

2. Гуманне ставлення до  людей - неодмінний принцип, що  входить в кодекс професійної  етики юриста. Він підкреслює, що  однієї високої кваліфікації (диплом  і подальші атестації) недостатньо  для того, щоб відбутися професійним  працівником юридичної праці.  Важливе значення має його  дбайливе ставлення до кожної  людини, з яким він стикається в процесі виконання службових обов'язків. Всі люди, з якими за родом своєї діяльності юрист спілкується (свідки, потерпілі, підозрювані, підзахисні і т.д.), сприймають його не тільки як виконавця певної професійної ролі, але і як людини з усіма його позитивними і негативними якостями. Кожен, хто силою обставин залучається до спілкування з прокурором, слідчим, суддів, адвокатом і т.д., очікує від них не тільки кваліфікованого (професійного) виконання обов'язків, але і шанобливого ставлення.

По відношенню юриста до кожної конкретної людини можна судити про моральну культуру самого юриста. Шанобливе ставлення юриста до особистості  і до її проблем дозволяє створити особливу психологічну атмосферу довіри і забезпечити успіх юридичної  справи.

Гуманне (поважне) відношення до людей являє собою таке ставлення, в якому практично (у відповідних  діях і мотивах) признається гідність особистості. Сформоване в моральній  свідомості суспільства поняття  поваги припускає: справедливість, рівність прав, можливе найбільш повне задоволення  інтересів людей, довіра до людей, уважне ставлення до їх переконанням, проблемам, чуйність, ввічливість, делікатність.

3. Порядність - один з вихідних  принципів високого морального  рівня виконання професійних  повноважень, що означає органічну  нездатність до безчесному вчинку. Вона проявляється, перш за все,  в способах і прийомах, використовуваних  юристом в своїй діяльності. Для  досягнення будь-якої поставленої  мети юрист вибирає такі способи  і прийоми, які не суперечать  нормам права і моралі. Неможливо  законодавчо регламентувати всі  нюанси, пов'язані з юридичною  практикою, тому поза яких ситуаціях  саме від порядності слідчого, судді, нотаріуса залежить доля, добре ім'я конкретної людини  або його близьких.

Порядність юриста-професіонала будується на таких якостях, як довіра і співчуття, чесність і правдивість. Ці якості повинні виявлятися у всіх видах взаємин: «керівник-підлеглий», «між колегами», «юрист - клієнт».

4. Довіра являє собою  відношення людини до дій іншої  особи, до нього самого, і засновано  на переконаності в його правоті,  вірності, сумлінності, чесності.

Деякі керівники бачать в  своїх підлеглих лише виконавців своєї волі, забуваючи, що це перш за все люди, з властивими проблемами і турботами. У даній ситуації підлеглий не відчуває себе потрібним, не відчуває себе в повній мірі особистістю, особливо якщо начальник часто проявляє грубість до нього. Ця нетерпима обстановка в колективі створює умови, за яких черствість, грубість переноситься на своїх колег і на спілкування  з іншими людьми. Для того, щоб  уникнути цього, керівник повинен проявляти  постійну турботу про кожного  члена колективу. Від нього іноді  потрібно просто проявити інтерес до проблем у родині підлеглого, з'ясувати його думку з питань, що стосуються роботи, дати йому об'єктивну оцінку як фахівцеві. Тільки при такому підході підлеглий повністю усвідомлює, що інтереси справи-це його інтереси.

Довіра між колегами грає величезну роль, так як при удаваній індивідуальності праці юриста, позитивний результат при вирішенні будь-якої юридичної справи може бути досягнутий тільки спільними зусиллями всього колективу, виступаючого як об'єднання  однодумців. Співчуття, як розуміння  почуттів і думок іншої, виражається  в наданні моральної підтримки  його устремлінням і готовності сприяти  їх здійсненню.

Довіра і співчуття  по відношенню до клієнтів є одним  з важливих способів встановлення психологічного контакту, так як людина тільки тоді захоче співпрацювати з юристом (слідчим, адвокатом), якщо зрозуміє, що навпроти нього знаходиться людина, яка співпереживає йому і хоче допомогти шляхом встановлення істини по справі. Юрист не повинен проявляти  агресивність, бентежити клієнта, викликати  у нього почуття провини (крім особливих ситуацій), пригнічувати його або, навпаки, помітно підлаштовуватися під позицію співрозмовника, підлабузнюватися переднім. Саме довіра і співчуття  до людини виступають критеріями вибору юристом (слідчим, прокурором, суддею) запобіжного заходу, а також визначення виду та міри покарання, грунтуючись насамперед на приписах закону.

5. Чесність припускає  принциповість, вірність прийнятим  зобов'язанням, суб'єктивну переконаність  у правоті проведеного справи, щирість перед іншими і перед  собою, визнання і дотримання  прав інших людей на те, що  їм законно належить. Це якість  повинна визначати поведінку  юриста у всіх випадках, коли  він, спілкуючись з клієнтом, приймає  на себе зобов'язання у виконанні  для нього значущих дій, таких  як: забезпечення безпеки йому  або членам його сім'ї, створення  всіх умов для захисту, обіцянка  довести справу до кінця , як  би важко це не було зробити.

Чесність - запорука моральних  відносин у юридичній практиці. Ця вимога випливає з об'єктивної необхідності спільної діяльності, підпорядкованої  загальному інтересу - встановленню істини.

6. Правдивість юриста  представляє собою моральну якість, що характеризує його як особистість,  що зробила для себе правилом  говорити людям істину, не приховувати  від них дійсний стан справ,  якщо це не завдасть шкоди  інтересам особистості і держави.

Правдивість - загальнолюдське  вимога, однак окремі види юридичної  діяльності в силу їх специфіки потребують деяких обмеженнях - виправданих і  допустимих. До них слід віднести доброчесний  обман: дезинформація супротивника, легендування оперативно-розшукової діяльності та деякі інші засоби використовувані правоохоронними органами. До цього можна додати, що правда не завжди моральна. Розкриття перед злочинцями плану операції, що проводиться не можна назвати моральним вчинком. У деяких випадках допустимим і виправданим можна вважати обман відносно своїх колег, якщо розглядається справа пов'язана з корумпованістю чиновників, щоб уникнути тиску з боку «зацікавлених осіб».

7. Самовідданість - виражається  в діях, які за своїм характером  представляють акт самопожертвування  - добровільного принесення в  жертву своїх інтересів, а іноді  навіть життя заради інтересів  інших людей, досягнення поставлених  цілей, в ім'я справедливості.

В умовах перехідного періоду  нашого суспільства та держави, що супроводжується  нестійкістю економічного, політичного  і духовного життя народу, саме юристи, як носії високих етичних  принципів, повинні стати зразком  у виконанні своїх професійних  функцій. Нерідко жертвуючи своїми особистими інтересами, як духовними, так і матеріальними, вони отримують  задоволення від результатів  своєї праці: якісного і повного  розслідування кримінальної справи, вдалого захисту клієнта в  суді і т.д. Так, практична ефективність вчинку працівника правоохоронних органів, вступаючого в нерівну боротьбу з противником і жертвує своїм здоров'ям, дуже мала, але велика при цьому його моральна цінність, бо його моральні наслідки найсильнішим чином впливають на свідомість і поведінку всіх членів суспільства, як на законослухняних, так і на злочинців.

 

2. Етичні правила  поведінки адвоката з колегами, клієнтом

 

Щоб адвокатура мала можливість виконувати свою місію, реально вплинути на піднесення престижу своєї професії, вона повинна бути єдиною. Подання  повного переліку тих дій, які  повинен здійснювати адвокат  відносно своїх колег в тих  чи інших умовах, і тих, від яких він повинен утримуватися, не є  метою даної роботи, життя завжди багатше будь-яких інструкцій і правил.

Поведінка адвоката по відношенню до інших адвокатам має грунтуватися на повазі і добрій волі. Іноді до адвоката звертається клієнт, який раніше звертався до іншого адвоката. Згідно етичним уявленням адвокат, що приймає доручення у такого клієнта, повинен зв'язатися зі своїм колегою. Необхідність попередити колегу про можливі складнощі, будь то індивідуальні особливості клієнта, або будь-які не відразу помітні правові обставини справи, - це моральна, етична обов'язок адвоката. Ні за яких обставин, навіть за наявності відповідної вимоги клієнта, адвокат, який передав доручення іншого адвоката не вправі приховувати від адвоката, що приймає таке доручення, наявність обставин, об'єктивно перешкоджали першому в подальшому веденні справи.

Адвокатська етика вимагає  того, що ні за яких обставин не можна  допускати в спілкуванні з  ким би то не було неповажних, образливих відгуків щодо ділових або особистих  якостей свого колеги. Очевидна неприйнятність небудь необ'єктивної критики або критики без необхідності будь-якого іншого адвоката, а також критики в цілях своєї реклами. Разом з тим якщо один адвокат завдав клієнтові шкоди своїми діями, корпоративна солідарність не повинна перешкодити іншого адвоката прийняти на себе справу про судове стягнення з винного виникли збитків.

Толерантність припускає  особливе ставлення до суперечок. Адвокату завжди необхідно пам'ятати про  те, що будь-які неприязні почуття, існуючі або виникли між клієнтами, особливо під час судового процесу, не повинні впливати на адвоката в  його поведінці як по відношенню до інших адвокатам, так і по відношенню до клієнтів. Особиста ворожість між  адвокатами, які займаються конкретною справою, може призвести до того, що вона буде перешкоджати правильному  розгляду справи, а рішення суду буде прийнято під впливом емоцій.

Адвокату слід уникати  спроб використання всіх без розбору  помилок адвоката другої сторони, його промахів, порушень, тим більше якщо такі не впливають на суть справи і  не порушують права клієнта. Зауваження особистого характеру між адвокатами, критичні випади на адресу свого колеги з приводу його непрофесіоналізму, малого професійного досвіду на противагу  власним професійним заслугам в  ході судового процесу слід розцінювати  як неприпустимі. Як і в більшості  інших випадків, дотримання цих правил має важливе значення як для самого адвоката, так і для всієї адвокатури в цілому. Не можна розраховувати, що організацію будь-хто буде поважати, якщо її члени самі не поважають  один одного.

Адвокат не повинен спілкуватися або намагатися обговорювати спірне питання безпосередньо з іншою  стороною в справі, яку представляє  інший адвокат, окрім як через  або за згодою цієї адвоката. Неприпустимим  є також і неузгоджене зі своїм  колегою використання аудіо-чи відеозапису. Інша справа, що в деяких випадках адвокат  вправі наполягати на виробництві такого запису, але тільки не здійснювати  її таємно.

Вельми велике практичне  значення має також особиста відповідальність адвоката перед колегами і судом  за неналежне використання положень процесуального закону. Це й економія процесуального часу колеги, і елементарна  повага до нього, до суду і до сторін, що беруть участь у суперечці.

Правилом адвокатської етики  слід визнати готовність з боку адвоката надати максимальне сприяння своєму колезі в його професійній діяльності, допомогти порадою у визначенні правової позиції, в розборі складного правового спору, колізії. При цьому адвокату не можна забувати про так званий почуття такту. Буває, що адвокат, ведучи складне, багатопланове справу клієнта, вдається до допомоги іншого свого колеги, а ця допомога виходить за межі консультативної функції з конкретного питання і поширюється на вирішення питань, до нього не відносяться, - спільної тактики ведення справи і т.п . Обговорення цих та подібних питань лише зі своїм колегою не виходить за рамки правил, але ось обговорення цих питань з клієнтом, так само як і будь-яких інших, за винятком того, по якому його запросили висловити свою думку, є нетактовним і відповідно суперечить правилам адвокатської етики.

В обов'язки кожного адвоката входить також і негайне реагування на звернення до нього керуючого  органу територіальної колегії по будь-якому  питанню, що входить в компетенцію  останнього, тому адвоката і президію колегії пов'язують і етичні зобов'язання.

Довіра клієнта - основа взаємин  з адвокатом. Клієнт з перших хвилин розмови повинен відчути, що адвокат  не суддя йому, а помічник, що він  добивається розуміння клієнтом того, що його обов'язком і обов'язком  є ​​надання правової допомоги будь-якому звернувся, незалежно від того, що він скоїв або в чому звинувачується. Він зобов'язаний завжди діяти в інтересах клієнта, інформуючи його про матеріали справи, щоб той зміг прийняти обдумані рішення в захист своїх інтересів.

Забезпечуючи високі стандарти  довіри у відносинах з клієнтом, він зобов'язаний дотримуватися  адвокатську таємницю, проявляти  конфіденційність щодо відомостей, отриманих  від клієнта. Він не може використовувати  в особистих цілях отриману від  клієнта інформацію, зберігає конфіденційність і після завершення справи. Принцип  адвокатської таємниці встановлений законом.

Він є правовою нормою, визначальною в ряді випадків права й обов'язки учасників процесуальної діяльності при здійсненні правосуддя. Це процесуальне правило має глибоко моральний  зміст. Пункт 5 ч. 3 ст. 6 Закону про адвокатуру встановлює, що адвокат не повинен  розголошувати відомості, повідомлені  йому довірителем у зв'язку з наданням юридичної допомоги, без згоди  довірителя.

Це правило, яке має  принциповий характер, конкретизується  також у Цивільному процесуальному кодексі та Кримінальному процесуальному кодексі, встановлює свідка імунітет для  адвокатів у цивільному та кримінальному  судочинстві.

Однак якщо адвокат, який прийняв  доручення, в ході роботи по справі виявляє недотримання клієнтом чесності та правдивості з усіх обговорюваних  питань, він має повне і моральне, і юридичне право відмовитися  від подальшого ведення справи.

Будь-які дії або бездіяльність  адвоката, що призвели до виникнення у  клієнта невірного уявлення про  правоту його позиції, перспективи  судового розгляду, спору, є серйозне порушення адвокатської етики, тому подібні факти підривають довіру не тільки даного клієнта до даного адвокату, але й суспільства в  цілому до адвокатури як інституту.

Він не вправі ні брехати  клієнтові, ні приховувати від нього  ті обставини, про які клієнт не запитує, але які, на думку адвоката, мають  якесь пряме або непряме відношення до справи звернувся клієнта.

Етика поведінки адвоката у наданні кваліфікованої юридичної  допомоги громадянам та юридичним особам має ряд особливостей. Найчастіше перша зустріч з клієнтом відбувається під час консультації, тому важливе  дотримання адвокатом правил поведінки  і професійного підходу до консультування є найважливішим для подальшого спільного співробітництва.

Приступаючи безпосередньо  до консультування клієнта, адвокат  повинен пам'ятати, що його завдання не тільки дати правильну пораду, але  і переконатися, що ця рада правильно  зрозумілий. Рада адвоката повинен  бути зрозумілим і чітким, ясно виражає  його правову позицію, а також  повинен містити можливий результат  судового розгляду спору.

Адвокат повинен ясно позначити  факти, обставини та припущення, на яких грунтується його точка зору, особливо тоді, коли обставини, що повідомляються клієнтом, не мають на увазі необхідність проведення всебічного правового дослідження, що тягне значні витрати для клієнта.

Адвокат повинен досліджувати питання досить глибоко, з тим  щоб він міг висловити свою компетентну думку, а не просто дати коментарі з багатьма застереженнями. Не можна забувати і про те, що адвокату завжди слід критично ставитися  до повідомляються клієнтом відомостями, на оцінці яких грунтуватиметься його консультація, якщо такі відомості документально не підтверджені.

Якщо клієнт висловить  бажання отримати консультацію в  іншого адвоката по цікавить його проблеми, адвокат зобов'язаний надати йому в  цьому усіляке сприяння.

При консультуванні іноді  виникають питання і у адвоката, тому що нереально володіти знаннями у правозастосовчій практиці досконало. Якщо адвокат скаже прямо про своє бажання проконсультуватися зі своїм колегою, то тим самим він викличе до себе повагу і підстрахує від можливих своїх помилок.

Адвокат повинен обрати найкращий  для клієнта спосіб вирішення  проблеми, допомогти вибрати і  порекомендувати клієнтові найбільш простий і економічний з них, що позбавляє його від необхідності ввязиванія в тривалу судову тяганину (природно, за тієї умови, що такий спосіб не порушує жодних на те законних інтересів клієнта) .

Випадки, коли рекомендації адвоката про початок або продовження  судового процесу по спору були продиктовані особистої корисливої ​​зацікавленістю адвоката в отриманні додаткового гонорару, слід розцінювати як виключно серйозне порушення вимог правил Кодексу професійної етики адвоката.

Вибірковість у виборі справ існує, але критерій оцінки знаходиться в іншій площині. Адвокат однозначно не повинен вибирати справи, якщо:

- У розслідуванні та  вирішенні справи бере участь  особа, з якою адвокат перебуває  в родинних (властивих) відносинах;

- Адвокат по даній справі  раніше надавав юридичну допомогу  особі, інтереси якої суперечать  інтересам особи, що звернулася  з проханням про ведення справи, або брав участь раніше в  справі в якості судді, свідка, прокурора, експерта, перекладача  або секретаря судового засідання;

- Цивільна справа пов'язано  з кримінальною справою, в якій  адвокат брав участь раніше  в якості особи, яка провадила  дізнання, слідчого, понятого або  громадського обвинувача;

- Адвокат перебуває в  родинних (властивих) відносинах  з іншим адвокатом, який у  тій же справі надає юридичну  допомогу особі, інтереси якої  суперечать інтересам звернувся.

Адвокат не повинен відхиляти  пропозицію клієнта прийняти доручення  по його справі тільки тому, що сам клієнт і його проблема непопулярні або  нецікаві, або тому, що в справу залучені інтереси високопоставлених або  впливових осіб, або тому що адвокат  впевнений у винності обвинуваченого. Професійна юридична допомога повинна  бути доступна, і необхідно передбачити  в якості найважливішого правила  положення про недопустимість необгрунтованої відмови від прийняття доручення.

Загальне правило щодо дій адвоката в ситуації, коли можливе  виникнення конфлікту інтересів, можна  сформулювати наступним чином: адвокат  не повинен консультувати або  одночасно представляти інтереси протилежних  сторін у суперечці, а також будь-яким чином діяти по питанню, в якому  присутній або може бути присутнім  конфлікт інтересів сторін, якщо тільки такі дії не були однозначно схвалені обома сторонами.

Цікавий у цьому випадку  досвід інших країн. У західних юридичних  фірмах існує чіткий порядок, що допомагає  адвокату уникнути ситуації виникнення конфлікту інтересів. Як тільки хто-небудь з адвокатів прийняв доручення  у справі, він розсилає по фірмі меморандум, в якому сповіщає своїх колег про те, хто став його новим клієнтом і у якій справі.

З одного боку, цей меморандум дозволяє моментально виявити реальний конфлікт інтересів, якщо будь-хто з  колег вже прийняв справу, з  іншого, такий меморандум послужить  попередженням колегам про те, що у виниклому суперечці фірма (бюро) вже представляє інтереси однієї зі сторін.

Правило про конфлікт інтересів  може бути проігноровано адвокатом  в тому випадку, коли сторони, одна з  яких є його клієнтом, визначили  його в якості третейського судді, зробивши це у встановленому законом порядку. В даному випадку адвокат діє  не як "приватний повірений" однієї із сторін, а як незалежний юрист, обопільно  обраний сторонами.

 

3. Етика поведінки  адвоката в ході участі в  судовому процесі

 

Одним з найважливіших  етичних правил, безумовно, слід визнати  сумлінне ставлення адвоката до суду. Воно застосовується як у відношенні поведінки адвоката у кримінальному, так і в цивільному процесі. Цікаво відзначити, що стосовно до цивільного судочинства закон зобов'язує сумлінно користуватися своїми правами осіб, що беруть участь у справі.

Етичні норми, що регулюють  поведінку адвоката в суді, достатньо  прості й очевидні. При дотриманні належної поваги до суду адвокат зобов'язаний захищати інтереси клієнта сумлінно і з максимальною для нього  вигодою, проте не виходячи за передбачені  законодавством межі.

Коротко ці правила можна  було б сформулювати наступним чином. Суд треба поважати, його не можна  обманювати, йому слід підкорятися. Процесуальний  супротивник не ворог, з ним слід поводитися шанобливо, не піддавати  образам (не тільки в кримінально-правовому, але і в побутовому сенсі цього  слова), висміюванню, його процесуальні права слід поважати і з ними рахуватися.

Небудь обман когось з боку адвоката неприпустимий, використання підроблених доказів заборонено, «підготовка» свідків не дозволяється. Кращий спосіб вирішення спору - мирний. Дотримуючись правила сумлінного ставлення до суду, адвокат не повинен робити спроби обману або брати участь в обмані суду.

Адвокат не може і не повинен  впливати на хід правосуддя, даючи  фальсифіковані свідчення, фальсифікувати факти, усвідомлено представляти підроблені документи, давати (радити) неправдиві показання або свідоцтва, свідомо  для адвоката невірне, неточне тлумачення положень закону або нормативних актів чи судової практики, усвідомлено стверджувати небудь, для чого немає розумного підстави в наявних у розпорядженні суду та / або поданих йому доказах, або стверджувати те, що лише належить довести і / або мотивувати.

Слід звернути увагу на дотримання адвокатом правил, що стосуються допиту свідків. Неприпустимо для адвоката відмовляти свідків від дачі показань або рекомендувати таким свідкам  не бути присутнім в суді, усвідомлено  вирішувати свідкові давати суду завідомо неправдиві або неповні показання, без необхідності, зловживаючи своїм  становищем, прискіпуватися до свідків, звинувачувати їх у дачі неточних або неправдивих свідчень, задавати їм питання, що стосуються їхнього особистого життя, без необхідності переконувати свідків у чому-небудь, вступати зі свідками в суперечки і сперечання.

Разом з тим слід проводити  чітку грань між подібними  прийомами і діями і цілком допустимими і виправданими діями  адвоката, заснованими на використанні ним досягнень сучасної психології та психоаналізу.

Адвокат може, діючи законними  способами і методами, шукати джерела  інформації і отримувати інформацію від будь-якого потенційного свідка, показуючи перед такою особою свою зацікавленість в отриманні  інформації як адвоката, і вжити  заходів для того, щоб не придушувати  бажання будь-якого потенційного свідка дати показання, а одно не спонукати  свідка до спроб ухилитися від  явки до суду у разі його виклику.