Еволюція бюджетних відносин в Англії

 

ДЕРЖАВНИЙ ВИЩИЙ  НАВЧАЛЬНИЙ ЗАКЛАД

«УКРАЇНСЬКА АКАДЕМІЯ БАНКІВСЬКОЇ СПРАВИ

НАЦІОНАЛЬНОГО БАНКУ УКРАЇНИ»

Кафедра фінансів

 

 

 

 

РЕФЕРАТ

 

з дисципліни

«БЮДЖЕТНА СИСТЕМА»

 

на тему:

«ЕВОЛЮЦІЯ БЮДЖЕТНИХ ВІДНОСИН В АНГЛІЇ»

 

 

 

 

Виконав: студент 3 курсу

Групи БС- 02

Плужник О.С.

Перевірила: доц. Рябушка Л.Б. 

 

 

 

Суми 2013

План

Вступ

1. Становлення бюджетних відносин в Англії
2. Сучасна бюджетна система Великої Британії

Список використаних джерел

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Вступ

В кожній країні бюджетна система відіграє велике значення, тому що шляхом розподілу вартості ВВП вона спрямована на забезпечення ефективного функціонування не тільки економіки, а всієї країни вцілому. Її провідними цілями є зростання економіки та зростання добробуту населення. Її ефективність визначається, в першу чергу, збалансованістю дохідної та видаткової частин державного бюджету. Такий стан можливо досягти лише завдяки ефективному функціонуванню бюджетних відносин. На нашу думку, Велика Британія є класичним прикладом ефективності функціонування бюджетної системи. Тому дослідження еволюції бюджетних відносин в Англії є актуальною темою.

Об’єктом дослідження роботи є бюджетна система Англії.

Предмет дослідження – особливості бюджетних відносин в Англії.

Метою даної  роботи є дослідження еволюції бюджетних відносин в Англії.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1.Становлення бюджетних  відносин в Англії

У 1215 р. була прийнята Велика хартія вольностей, де передбачалось, що податки, витрати держави встановлюються парламентом. В "Історії Англії" Макколей твердить, що будь-який податок у цій країні мав отримати згоду народу. Це право в Англії таке давнє, що ніхто не може точно вказати його джерело. Король мав законодавчу владу лише за сприяння своїх парламентів. Віги і торі погоджувалися з тим, що король не мав права публікувати статути, призначати податки, утримувати військо без згоди народних представників, або парламенту. Цей своєрідний розподіл прав між королем і парламентом було зафіксовано в одній зі статей, яку великі барони примусили підписати короля Іоанна. Коли ж король Едвард І вирішив скасувати цю норму, зважаючи на свою могутність, спритність та популярність, то наштовхнувся на такий опір, що вимушений був відступити.

Було знову підтверджено, що ні він, ні його нащадки і надалі не вводитимуть будь-яких податків без згоди та доброї волі всіх верств населення [1, с.33-34].

Ці прецеденти відіграли  важливу роль у подальших відносинах між королівською владою та парламентом, хоча було кілька випадків, коли ці традиції порушувались. Так, ще за правління  Тюдорів Генріх VII та Єлизавета кілька разів порушували домовленості, але як виняток.

Коли ж Яків І у 1603 р. поставив свою владу вище законодавчої парламентської, особливо у сфері  податків, це викликало такий гнів народу, що він змушений був зректися престолу. На престол зійшов його син Карл І, який повернув зазначене право парламенту.

Палата громад, яка  була скликана Карлом І у 1625р., не хотіла виділяти йому додаткові кошти через обкладання податками населення, незважаючи на те, що король намагався довести необхідність цього заходу, посилаючись на свою молодість, потреби держави, борги, які залишились після батька. Палата громад не погоджувалась і була розпущена, але в 1626 р. зібрана знову. Цей другий парламент асигнував необхідні кошти лише попередньо, залишивши за собою право затвердження їх по закінченні відповідного терміну.

Таким чином, починаючи  з 1626 р. було покладено початок процедурі  вотування фінансових законів, згідно з якою наприкінці щорічних сесій  парламент затверджує всі попередні  часткові асигнування.

Карл І, залишившись без коштів, застосував такий захід, як загальна і примусова позика. Позика була, по суті, прихованим податком, населення це відчуло, і почались масові відмови. Для забезпечення надходжень відмовників заарештовували, але і це не сприяло збільшенню доходів державної казни.

Для виправлення ситуації Карл І вимушений був у 1628 р. скликати третій парламент. Він намагався  виправдати свої дії, пояснивши, що якщо парламентарії не виконують своїх  обов'язків щодо задоволення потреб держави, то він згідно із законами своєї совісті вживатиме інших заходів. Він намагався переконати парламент, що у разі необхідності король має право установлювати податки, і він є єдиним суддею такої необхідності.

Парламент категорично  не погодився з такими аргументами  і відповів розробленням "Петиції про права" — другої англійської хартії. "Петиція про права" проголошувала, що жоден податок не може бути введений без згоди парламенту. Крім того, парламент засудив як добровільні, так і примусові позики. Карл І вимушений був погодитись і скріпив цю хартію 7 червня 1628 р. своєю печаткою. Але, незважаючи на підписану другу хартію, королівські чиновники продовжували брати poundage (фунтові гроші) — старовинне англійське мито, яке стягувалося натурою з власників товарів за користування гаванськими спорудами, та tonnage (потонне мито), тимчасовий дозвіл парламенту на яке вже закінчився.

Четвертий парламент, який зібрався в 1629р., не заперечував необхідності стягнення цих видів мита, однак, розглядаючи питання про його узаконення, все ж вказав на незаконність дій чиновників. Це викликало незадоволення Карла І, і він із березня 1629р. до 1640 р. парламент не скликав, офіційно розпустивши його в 1631р.

Англія жила 11 років  без парламенту — явище досить незвичайне. Протягом цього періоду  уряд продовжував стягувати податки, неправомірно встановлені ним же, віддавав у заставу королівське майно, укладав договори про позику. Були відповідні податки на мило, сіль, роздрібну торгівлю тощо. Коли ж коштів від цих незначних податків уже не вистачало, був введений Ship money (корабельний податок). Цей податок раніше застосовувався на період воєн. Після встановлення його в мирний час і на постійній основі "вся нація стрепенулася і прийшла у відчай".

Для заспокоєння громадської  думки, поліпшення фінансового стану держави Карл І у 1640 р. був вимушений скликати п'ятий парламент, перед яким словом джентльмена зобов'язався ніколи більше не збирати податків без згоди нації. Не добившись від п'ятого парламенту схвалення своїх дій щодо податків, він розпустив його, але вже в листопаді 1640 р. знову скликав. Нові парламентарі вимагали від шерифів, які стягували корабельне мито і порушили "Петицію про права", з'явитись на суд як злочинці. Надалі протистояння між королем і парламентом призвело до громадянської війни. У 1642 р. король покинув Лондон, у 1648 р. потрапив у полон і 3 січня 1649р. був страчений перед Уайт-Галльським палацом [1, с.34-36].

Після відновлення правління  Стюартів становище суттєво не змінилося. Карл II, як і його попередники, мав  незалежні доходи, які складалися з орендної плати, феодальної ренти й окремих субсидій. Порядок вотування субсидій також відновився, і коли одна з комісій палати громад виявила бажання перевірити звіт про витрати за вотованими субсидіями, підтвердних документів на суму близько 1,5 млн фунтів не виявилось. Знову загострилася боротьба між королем і парламентом.

За Якова II боротьба проти  парламентів велась ще жорсткіше, ніж  за його старшого брата Карла II. Простою  прокламацією він велів стягувати  акцизне мито, що дозволялося лише за царювання Карла II. Наслідком такого протистояння була революція 1688 р., у результаті якої "Білль про права" 1688 р. знову підтвердив, що дозвіл на збирання податків належить тільки зборам представників країни. Починаючи з 1688 p., коли на престол зійшов Вільгельм III Оранський, бюджетне право вважається остаточно встановленим. Англійський парламент отримав законодавчо закріплене право затверджувати доходи і видатки.

Цей рік і вважається віхою відліку прийняття та затвердження бюджету.

Особливості затвердження бюджету:

• кошти держави та короля розмежовувались;
• доходи, передбачені для корони, мають задовольняти потреби королівського дому;
• усі публічні витрати затверджувались голосуванням у парламенті [1, с.36].

 

Розглянемо коротко  податки, що існували в Англії з початку ХVII ст. до початку XX ст.

Як зазначає Гізо в "Історії  Англійської революції" (1625— 1660 pp.), в той час існували податки на сіль, мило, вугілля, залізо, вино, шкури, крохмаль, пір'я, карти та наперстки, повсть, мережива, тютюн, бочки, копченості, оселедці, масло, вітрила, ґудзики, струни, окуляри, порох.

Податок на доходи громадян в Англії вперше був застосований у 1798 р. у вигляді потрійного податку  на предмети розкоші. У 1802 р. він був  скасований у зв'язку з численними протестами, але вже у 1803 р. відновлений у дещо зміненому вигляді. Остаточно він перетворився на постійний лише в 1842 р. Система оподаткування, започаткована законом від 1803 p., поклала початок системі, яка збереглась до 20-х років XX ст. Відповідно до цього закону, доходи поділялись на п'ять категорій, або шедул, і в кожній шедулі податок утримувався із самого джерела доходу, наприклад, податок на землевласника утримувався з орендаря або квартиранта, а останні відповідно зменшували суму орендної плати.

В Англії в період республіки за правління Кромвеля протягом 20 років було введено до 200 видів акцизів, причому оподаткуванню підлягали всілякі об'єкти, наприклад коробки для масла.

Безкомпромісна боротьба землевласників з "аристократією капіталу", яка почалась ще у ХVII ст. і загострилась наприкінці ХVIIІ ст., привела до зниження, а потім і скасування земельного податку.

На початку XIX ст. до інтересів  двох владних структур — торі та вігів — почали долучатися інтереси робітників, у результаті чого у 1825 р. було скасовано податок на сіль, у 1846 р. — на хліб. У XVII ст. існував податок для окремих професій — аукціоністів, комісіонерів, лихварів тощо [1, с.37].

Співвідношення прямих і непрямих податків наприкінці XIX ст. — на початку XX ст. подано в табл. 1.1.

Таблиця 1.1. Співвідношення прямих та непрямих податків в Англії наприкінці XIX — на початку XX ст.

Роки	Податки, %
	Прямі	Непрямі
1875	44,9	55,1
1913	47,9	52,1
1926	60	40

 

Питома вага прямих і  непрямих податків у доходах бюджету  за 1923/24 та 1927/28 роки наведена в табл. 1.2.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Таблиця 1.2 Питома вага прямих та непрямих податків у загальних доходах Англії в 1923/24 та 1927/28 роках

Податкові доходи	1923/24 рр.		1927/28 рр.
	млн.ф.ст.	%	млн.ф.ст.	%
1	2	3	4	5
Прямі податки
податок на доходи	269,3	32,3	247	29,6
додатковий податок на доходи	60,6	7,2	62	7,4
податок на надприбуток	-	-	3	0,3
податок  на доходи акціонерних      компаній	23,3	2,8	2,7	0,3
податок на спадок	57,8	6,9	67,8	8,1
податок  на приріст вартості землі	0,3	0	-	-
податок на автомобілі	14,7	1,8	24,1	2,9
податок на землю	0,6	0,1	0,8	0,1
податок на будинки	1,9	0,2	-	-
Разом прямих податків	428,5	51,2	407,4	48,7
Непрямі податки
митні збори	120	14,3	112,1	13,4
акцизи	148	17,7	145,8	17,5
гербові збори	21,6	2,6	25,5	3,1
Разом непрямих податків	289,6	34,6	283,4	34
Разом податкових доходів	718,1	85,8	690,8	82,7
Разом неподаткових доходів	119,1	14,2	144,1	17,3
Разом доходів	837,2	100	834,9	100

 

Організація бюджетного процесу в XIX ст. характеризується тим, що на місцях найбільш компетентні місцеві агенти оцінювали потреби і побажання місцевого населення і передавали відповідні цифрові дані в центральні органи. Центральні органи розглядали ці проекти, вносили зміни, доповнення, разом з конкретними міністерствами відсилали проект міністру фінансів. Міністр фінансів оцінював ці проекти бюджетів відповідних міністерств, приєднував до них особливі, не враховані в проектах бюджетів доходи та видатки і направляв їх на розгляд парламенту з пояснювальною запискою. Отримавши схвалені показники, організовував виконання і контроль за державними коштами [1, с.39].

Організацію роботи центрального фінансового органу — Бюро казначейства очолював перший лорд казначейства, зазвичай голова кабінету, який був, як правило, головою правлячої партії і здійснював загальне керівництво.

До складу Бюро входили також  три молодші лорди, два секретарі, які були членами міністерства, а  також один постійний секретар, який був поза політикою і стежив за дотриманням традицій і послідовністю ведення справ.

Казначейству в питаннях доходів і видатків були повністю підпорядковані всі цивільні міністерства та відомства, а також Головне управління доходів, управління національного боргу, карбування монет, відомство постачання, відомство позик для громадських робіт, відомство громадських робіт і будівель, Головне управління пошти, Адміністрація внутрішніх доходів, управління державною власністю. Підпорядковувалися казначейству у фінансових питаннях і військове та морське відомства, хоча і з широкими автономними повноваженнями.

Компетентні дії апарату  Бюро казначейства, жорсткий контроль за доходами та видатками знаходили  підтримку в населення Англії, що і зазначає Р. Штурм: "Громадська думка одностайно підтримує переваги, надані казначейству. Вона вбачає в цьому гарантію збереження порядку у фінансах, міцну перепону проти дорогих і невиправданих прагнень міністрів-марнотратів. Власне кажучи, громадськість вважає, що фінансове благополуччя — найбільш дорогоцінне суспільне благо, життєвий інтерес держави і що потрібно надати перше місце тим, на кого покладено обов'язок його оберігати" [1, с.39-40].

Професор Паризького університету Гастон Жез у книзі "Загальна теорія бюджету" відзначає  такі специфічні риси англійської бюджетної  системи початку XX ст.:

1) Юридичне оформлення бюджету. Не було друкованого документа, який би називався бюджетом і передбачав кошторис доходів та видатків; була лише доповідь в усній формі (budget statement), яку канцлер казначейства щорічно виголошував перед палатою громад. У цій доповіді подавався огляд усієї сукупності державних доходів і видатків. Після доповіді розпочиналася робота парламенту. Як зауважує Г. Жез, "із цього випливає, що в чинному англійському праві бюджет в найважливій його частині не має правового значення".

2) Видатки, які затверджуються парламентом. Таких видатків два види: одні затверджені парламентом і протягом років мають постійне значення — "charges on the consolidated fund", інші видатки — "supply services", розраховуються урядом і мають щорічно затверджуватись парламентом шляхом прийняття особливих законів — "Consolidated fund Acts" або "Ways and Mens Act" та "Appropriation Act".

3) Доходи, які затверджуються парламентом. За аналогією з видатками їх також два види: одні затверджені парламентом на постійній основі, інші — підлягають щорічному затвердженню. До доходів, що підлягають щорічному затвердженню, застосовується спеціальний закон — "Finance Act" [1, с.41].

Отже, розглянувши досить складний шлях розвитку бюджетних відносин в Англії від початку XIII ст. до першої половини XX ст., можна зробити висновок, що це був шлях безперервної боротьби між адміністративною владою та представниками народу — парламентом. Успіх у цій боротьбі залежав від прагнення народу відстоювати свої права всіма доступними способами — від збройної боротьби до стриманого виваженого врахування всіх обставин з метою досягнення прийнятного рішення. У результаті постійного поліпшення бюджетних відносин Англія вже наприкінці XIX ст. сформувала власну законодавчу базу, відповідні інституції розробили механізми збору бюджетних коштів та контролю за їх витрачанням.

 

 

 

 

 

 

2.Сучасна бюджетна  система Великої Британії

Державний бюджет є провідною ланкою фінансової системи Великої Британії, який відповідно до її державного устрою поділяється на власне держбюджет і численні місцеві бюджети (65 графств і 444 округи (містечка)). Причому останні не входять за своїми доходами і витратами до складу державного бюджету [2, с.202].

До бюджетних  відносин причетні прем'єр-міністр, міністерства, казначейство, парламент. Казначейство як головний урядовий орган з фінансових питань відає управлінням і регулюванням податків. Казначейство також розробляє і здійснює загальну економічну стратегію. Йому підпорядковуються Управління внутрішніх доходів та Управління мита й акцизів. Управління внутрішніх доходів має контори головного податкового інспектора в Лондоні, а також близько 700 контор по всій країні.

Про стабільний стан державних фінансів у Великій  Британії свідчать такі дані :

Таблиця 2.1. Економічні показники Великої Британії [3].

Показники	Рік
	2008	2009	2010	2011
ВВП, млрд. дол. США	2679	2182,4	2250,2	2481
темпи економічного зростання, %	-0,1	-4,4	1,4	1,1
інфляція, %	3,6	2,1	3,3	4,5
рівень безробіття, %	5,6	7,5	7,8	7,9
державний борг, % до ВВП	52	68,3	76,1	79,5

 

Можна сказати про те, що, хоча закони, які приймаються парламентом Великої Британії, в більшості випадків обов'язкові для виконання на всій території Великої Британії, проте частина законодавчих повноважень в окремих галузях і сферах передана окремим територіям (Англії, Шотландії, Північній Ірландії, Уельсу).

Бюджетний рік у Великій Британії триває з 1 квітня до 31 березня .

Функції казначейства Великої Британії. Найвпливовішим департаментом у британській системі управління державними видатками є казначейство, яке поєднує функції Міністерства фінансів і Міністерства економіки. У казначействі працюють близько 1000 співробітників. У структурі казначейства шість управлінь: макроеконо-мічної політики і міжнародних фінансів; бюджету і державних фінансів; державних послуг; фінансової звітності та аудиту; фінансового регулювання і промисловості; кадрів, капітального будівництва та інформації. Разом з тим у казначействі є виконавче агентство — Управління Сполученого Королівства з обслуговування державного боргу.

Діяльність казначейства можна поділити на чотири сектори: громадські видатки; фінанси; економіка (народне  господарство); державна громадська служба.

Громадські видатки. Традиційною функцією казначейства Великої Британії є контроль за громадськими грошовими фондами, тобто за видатками відомств та служб уряду. Жоден із департаментів (відомств) не може звернутися за коштами до парламенту без попереднього погодження з казначейством. Разом з тим казначейство відповідає не лише за видатки уряду, а й за весь суспільний сектор, включаючи громадські корпорації (в основному націоналізовані) і місцеву владу.

Фінанси. Фінансовий бік діяльності казначейства стосується фіскальної політики (спільно з Департаментом доходів і надходжень) і фінансових угод, ринків та установ настільки, наскільки це стосується урядової політики. З одного боку, діяльність казначейства охоплює управління грошовим забезпеченням (грошова пропозиція), відсотковими ставками, обмінними курсами, урядовим боргом. Ці напрями діяльності казначейства тісно пов'язані з діяльністю Банку Англії. З іншого боку, діяльність казначейства — це допомога, експорт, комерційна політика, угоди уряду із зарубіжними країнами. У цій сфері казначейство співпрацює зі Службою закордонних справ співтовариства, а також з Банком Англії.

Економіка. Сектор економіки (народного господарства) займається коротко- і середньостроковим прогнозуванням і аналізом. Ця діяльність тісно пов'язана з усіма іншими аспектами діяльності казначейства. Багато економістів казначейства зайнято у відділеннях економічної політики і стратегії.

Державна громадська служба. казначейство відповідає за справи у сфері трудових ресурсів, заробітної плати та пенсійних виплат [2, с.203-208].

Державне казначейство наділене надзвичайно широкими функціями, основними з яких є такі:

• розробка, складання і виконання державного бюджету;
• розробка та здійснення фіскальної політики держави;
• керівництво діяльністю Департаменту внутрішніх податків та Департаменту мита та акцизів;
• фінансово-економічне прогнозування;
• планування та контроль за громадськими витратами, підтримка балансу бюджету, вчасна та ефективна координація бюджету, складання проекту фінансового та бюджетного звіту і подання його на розгляд парламенту, осіннього звіту і декларації про громадські витрати;
• розробка монетарної політики держави, яку реалізує банк Англії;
• моніторинг та аналіз тенденції валютно-кредитної системи; продаж державних зобов'язань громадянам, компаніям та фінансовим закладам як усередині країни, так і за кордоном;
• міжнародна фінансова політика, питання позик, боргів, резервів, закордонної валюти;
• експортна політика, фінансування експорту, гарантія на випадок "політичних ризиків";
• реалізація політики з Європейським Співтовариством;
• політика надання субсидій сільському господарству, торгівлі, інфраструктурі промисловості, допомоги не досить розвинутим регіонам, що входять до ЄС, та регулювання конкуренції;
• визначення політики зв'язків із МВФ та Світовим банком, Європейським банком реконструкції та розвитку, Організацією з питань економічного співробітництва, яку реалізує Банк Англії;
• забезпечення економічного прогнозування та макроеко-номічного аналізу (коротко- та середньострокового).

Державне казначейство Великої Британії тричі на рік  проводить огляди провідних напрямів економіки (попит, виробництво, прибуток, витрати, споживання, інвестиції, імпорт, експорт, інфляція, заробітна плата, зайнятість, безробіття, відсоткові ставки, торговий баланс тощо), прогнозуючи ці показники на 18 місяців[2, с.208-209].

На основі цих прогнозів розробляється політика в галузі валютних операцій, обмінних курсів, відсоткових ставок, державних позик, яка переглядається протягом перших трьох місяців кожного року й узгоджується з річним бюджетом навесні. У рамках середньострокового прогнозування розробляються прогнози на 3—4 роки.

Структура державного бюджету Великої Британії. Державний бюджет Великої Британії поділяється на бюджет поточних доходів і витрат держави та капітальний бюджет. Основними доходами поточного бюджету Великої Британії е податки, причому серед них переважають прямі податки (36,2 % дохідної частини бюджету). Також до доходів поточного бюджету належать платежі із соціального страхування. За рахунок коштів поточного бюджету фінансуються так звані цивільні статті (промисловість, сільське господарство, охорона здоров'я та ін.), витрати на оборону і державне управління. Доходи капітального бюджету формуються за рахунок надходжень відсотків від державних корпорацій та органів влади за надання державних кредитів, від повернення довгострокових кредитів казначейства, від прибутків емісійного департаменту Банку Англії.

Витрати капітального бюджету  включають відсотки за державним  боргом і управління ним, довгострокові  кредити на капітальні вкладення  корпораціями й органами державної влади (табл. 2.2).

Починаючи з 2000/2001 бюджетного року розпис доходів і видатків здійснюється згідно з національними рахунками на основі Європейської системи рахунків 1995 р. (ESA 95) [2, с.210].

Таблиця 2.2. Структура доходів і витрат державного бюджету, %

доходи	100	витрати	100
прибутковий податок	25	військові асигнування	23
податок на прибуток корпорацій	11	витрати на втручання  в економіку	7
податок на реєстрацію автомобілів	15	допомога місцевим органам влади	16
податок на додану вартість	15	витрати на соціальні цілі	43
податок на соціальне  страхування	20	на утримання  державного апарату	3
неподаткові надходження  від держпідприємств	7	внески в  бюджет ЄС	2
інші доходи	7	інші витрати	6