Факторинг. 8

Вступ

Факторинг - це достатньо новий вид послуг у області фінансування, яким займаються спеціальні факторингові компанії, що тісно пов'язані з банками або  є їх дочірніми філіалами, або  самі банки.

Відповідно  до Конвенції про міжнародний  факторинг, прийнятій у 1988 р. Міжнародним інститутом уніфікації приватного права, факторинг — процес перепоступки факторинговій компанії не оплачених боргових вимог (рахунків-фактур ) у поєднанні з елементами фінансового, бухгалтерського, інформаційного, збутового, страхового, юридичного та іншого обслуговування постачальника.

Метою факторингового обслуговування є своєчасне  інкасування боргів для скорочення втрат, унаслідок затримки платежу, і запобігання появі сумнівних  боргів, підвищення ліквідності і  зниження фінансового ризику для клієнтів, які не хочуть брати на себе роботу по перевірці платоспроможності своїх контрагентів, по веденню бухгалтерського обліку відносно своїх вимог і зацікавлені, по можливості, в найшвидшому отриманні грошей по рахівницях.

У основі факторингу лежить покупка банком (факторською компанією) рахунків-фактур клієнта на умовах негайної оплати частини вартості (70-90%) від фактурованних поставок і оплати решти частини (за вирахуванням відсотка за кредит) в строго обумовлені терміни незалежно від надходження виручки від дебіторів. Тому факторингові операції називають також кредитуванням продажів постачальника або наданням факторингового кредиту постачальнику.

Відповідно  до конвенції про міжнародний  факторинг, операція вважається факторингом  в тому випадку, якщо вона задовольняє якій-небудь з наступних чотирьох ознак:

• Наявність кредитування у формі попередньої оплати боргових вимог.
• Ведення бухгалтерського обліку постачальника, раніше всього обліку реалізації.
• Інкасування його заборгованості.
• Страхування постачальника від кредитного ризику.

Розділ 1. Сутність та види факторингу 

1.1 Історичний розвиток  факторингу

Розвиток факторингу має власну історію. Факторингові операції почали активно використовувати замість вексельної форми комерційного кредиту для обслуговування процесу реалізації товарів починаючи з 60-х років XX століття. Започаткував операції факторингу створений у Великій Британії ще у XVII ст. Будинок факторів (House of Factors). Перед фактором, який знав товарний ринок, закони та торгові звичаї країни, висувалося завдання пошуку надійних покупців, зберігання та збуту товару, а також наступної інкасації торгової виручки. Разом з тим бурхливий розвиток факторингової діяльності розпочинається у Північній Америці лише у другій половині XIX ст. Спочатку американські фактори лише приймали у виробників товар для реалізації, що було типовим для торгівлі тканинами. З часом виробники вже створювали власні системи збуту продукції, перетворюючись із посередників при продажу товарів (agent factoring) у фінансові інститут (credit factoring), які розробили власний механізм фінансування клієнтів, у тому числі виконання отриманих від клієнтів грошових вимог, прийняття ризиків, управління бухгалтерією виробників, авансування наступних надходжень, надання кредитів для закупівлі сировини І фінансування виробництва. Цей механізм зберігається у США, де донині 90 % виробників тканин використовують схему факторингу.

Сучасні види факторингу вперше надав в 1947 р. американський банк "The First National Bank of Boston". Однак офіційно факторингові послуги в США було визнано в 1963 p., коли урядова організація — Контролер грошового обігу — прийняла рішення про законність надання банками такої послуги.

У Великій  Британії першу факторингову компанію було відкрито в 1960 p., у Німеччині — в 1963 р. У Франції процедуру факторингу, яка відповідає англо-американським методам і в елементом рефінансування комерційних зобов'язань на короткий термін (менше 180 днів), запроваджено в 1965 р.

На сьогодні головне завдання факторингових  компаній більшості країн Європи, які тісно пов'язані з великими банками, полягає у фінансуванні дебіторської заборгованості на основі використання регресного факторингу.

Наприкінці 1950-х — на початку 1960-х років  було створено три міжнародні факторингові групи, без яких неможливе існування сучасного міжнародного факторингу: Heller International Group, International Factors Group S.C., Factors Chain International. Лише одна із них — International Factors Group S.C. — об'єднує 58 факторингових компаній у 35 країнах світу, а її частка на світовому ринку факторингових послуг становить приблизно 28 %.

У колишньому СРСР факторингові операції почав застосовувати  з 1 жовтня 1988 р. ленінградський "Промбудбанк", а з 1989 р. факторингові відділи стали  створювати і в інших банках.

У 2007 р. обсяг світового ринку факторингових  послуг становив понад трильйон євро, майже 70 % якого припадав на європейські  країни. Нині найбільші обсяги факторингових  операцій виконують компанії Великої  Британії, Італії, США, Франції та Німеччини. 

1.2 Сутність факторингу. Відмінність факторингових послуг від банківського кредитування

У ст. 1077 Цивільного кодексу України зазначається, що факторинг — це фінансування під відступлення права грошової вимоги: одна сторона (фактор) передає  або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату, а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника ).

Метою такої перепоступки клієнта факторові  своєї вимоги до боржника є забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Крім того, зобов'язання фактора за договором факторингу може також передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.

З економічного погляду факторинг можна розглядати як операцію, що має кредитний характер, оскільки умова негайної сплати розрахункових документів постачальника означає, що фактор кредитує свого клієнта до моменту отримання платежу від боржника.

Факторинг характеризує фінансові відносини, що виникають між контрагентами в процесі реалізації товарів і послуг на умовах комерційного кредиту.

Доцільність використання факторингу зумовлена  потребою:

— зменшення  дебіторської заборгованості;

— прискорення  обігу коштів у розрахунках;

— зниження рівня неплатежів;

— фінансування розвитку виробництва.

У зв'язку з браком коштів або обмеженими можливостями клієнтів погасити заборгованість за отримані товари на сьогодні факторинг  став реальною альтернативою банківському кредитуванню і перетворився в надійний інструмент фінансування збуту продукції та підтримки інвестиційної діяльності підприємств. З одного боку, основою для використання факторингу є комерційний кредит, тобто продаж товарів із відстрочкою платежу, а з іншого — умова негайної сплати розрахункових документів постачальника означає, що факторингова компанія кредитує свого клієнта до моменту отримання платежу від боржника.

Однак між наданням факторингових послуг і банківським кредитуванням є суттєві відмінності (табл.1), головні з яких полягають у тому, що факторингове фінансування:

— надається  на строк фактичної відстрочки платежу, а кредит — на визначений термін;

— виплачується в день поставки товару, а кредит — в обумовлений кредитним  договором день;

— як правило, не потребує забезпечення, тоді як кредит, зазвичай, надається під заставу;

— погашається  коштами, що виплачуються дебіторами клієнту, а кредит повертається банку позичальником;

— може бути збільшене паралельно зі збільшенням  обсягів продажу клієнта, тоді як кредит видається на заздалегідь обумовлену суму;

— погашається  в день фактичної оплати дебітором  отриманого товару;

• виплачується автоматично при пред'явленні накладної та рахунку-фактури, а для отримання кредиту потрібно оформити чимало документів;
• супроводжується управлінням дебіторською заборгованістю клієнта, тоді як при кредитуванні банк додаткові послуги клієнту не надає.

Таблиця 1. Порівняльна характеристика кредиту і факторингу

1.3.Функції та види факторингу

Відповідно  до розпорядження Держфінпослуг "Про  віднесення операцій з фінансовими активами до фінансових послуг" від 3 квітня 2009 р. № 231 до фінансової послуги факторингу належить сукупність таких операцій з фінансовими активами:

1) фінансування  клієнтів — суб'єктів господарювання, котрі уклали договір, з якого випливає право грошової вимоги;

2) набуття  відступленого права грошової  вимоги, в тому числі права  вимоги, яке виникне в майбутньому,  до боржників — суб'єктів господарювання  за договором, на якому ґрунтується  таке відступлення;

3) отримання  плати за користування грошовими коштами, наданими у розпорядження клієнта, в тому числі шляхом дисконтування суми боргу, розподілу відсотків, винагороди, якщо інший спосіб оплати не передбачено договором, на якому базується відступлення.

Основними функціями факторингу є:

1) фінансування  поставок товарів (послуг);

2) управління  дебіторською заборгованістю;

3) покриття  фінансових ризиків;

4) оцінювання  платоспроможності покупця.

Суб'єктами факторингової операції є:

1) фактор  — банк, факторингова фінансова  установа або фізична особа — суб'єкт підприємницької діяльності, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції;

2) клієнт (постачальник) — фізична або  юридична особа — суб'єкт підприємницької  діяльності, яка отримує факторингові  послуги;

3) позичальник (покупець, боржник) — підприємство, що купує товар або послугу на умовах комерційного кредиту.

Класифікація  факторингу може бути здійснена за такими ознаками:

1) за  місцем проведення (резидентністю):

— внутрішній, коли постачальник, клієнт і фактор є резидентами;

— міжнародний, коли один із учасників операції нерезидент. Міжнародний факторинг, у свою чергу, поділяють на класичний (опосередкований) і прямий (експортний або імпортний);

2) за  участю боржника в угоді:

— відкритий, якщо боржника повідомлено про участь в угоді факторингової компанії, що здійснюється шляхом відповідного запису на рахунку-фактурі, який підтверджує, що правоспадкоємцем боргу, що виникає, є факторингова компанія, з якою укладено договір, і що платіж має здійснюватися на її користь;

— закритий (конфіденційний);

3) за  періодичністю обслуговування:

— регулярний;

— одноразовий;

4) за  способом розрахунків із постачальниками  (залежно від зворотності вимоги):

— з  правом регресу, тобто з правом зворотної  вимоги до постачальника відшкодувати сплачену суму;

— без  права регресу;

5) за  способом кредитування постачальника:

— у  формі попередньої оплати;

— з  оплатою вимог на певну дату;

6) за  способом обліку рахунків-фактур  факторингових операцій:

— з  відкритим обліком рахунків-фактур, коли платники переказують фактору всі платежі, призначені постачальнику.

— агентського  типу, коли дисконтуються продажі  окремим покупцям, а кредит забезпечується факторинговою компанією з відкриттям спеціальних рахунків для конкретних операцій;

7) за  видом обслуговування операцій:

— простий;

— вексельний, коли розрахунок з постачальником проводиться  векселем, а факторингова компанія здійснює облік цих векселів;

8) за  ступенем фінансування:

— без  фінансування, коли клієнт, після відвантаження  продукції, пред'являє рахунки своєму покупцеві через фактора, завдання якого — одержати платіж на користь клієнта у строки згідно з договором (як правило — 30—120 днів);

— з  фінансуванням, коли факторингова компанія купує у клієнта рахунки-фактури  на умовах негайної оплати 80—90 % вартості відвантаження, тобто дисконтує рахунки-фактури і таким чином авансує обіговий капітал свого клієнта;

9) за  об'єктом вимоги:

— з  платіжними вимогами за товари;

— з  платіжними вимогами кредиторів до позичальників.

10) залежно  від вимог постачальника до факторингової компанії:

— відкритий  факторинг без права регресу (без  права зворотної вимоги про стягнення  суми наданого кредиту з постачальника в разі несплати рахунку покупцем);

• повне обслуговування з правом регресу (з правом зворотної вимоги про стягнення суми наданого кредиту з постачальника в разі несплати рахунку покупцем).

Розділ 2. Розвиток факторингу в Україні та його конкурентні переваги 

2.1 Розвиток факторингу  в Україні

В Україні  програму впровадження факторингових  операцій було започатковано в 1993—1994 рр. спільно з німецьким банком "Дисконт банк". Важливим етапом для розвитку ринку факторингових послуг стало створення Східноєвропейської факторингової асоціації влітку 2001 р.

У 2006 р. Україна приєдналася до Конвенції  про міжнародний факторинг, що сприяло розвитку національного законодавства в цій сфері, збільшенню обсягів зовнішньоторговельних операцій із використанням факторингу та дало змогу розширити джерела фінансування діяльності українських підприємств за рахунок використання операцій міжнародного факторингу.

На сьогодні в Україні факторингове обслуговування як вид фінансових послуг розвивається динамічно, однак ринок цих послуг все ще перебуває на етапі становлення, головними надавачами послуг є банки. Провідними українськими банками, які надають факторингові послуги, є "Swedbank" і "Укрсоцбанк".

Станом  на 31 грудня 2009 р. до Державного реєстру  фінансових установ внесено інформацію про 64 фінансові компанії, які мали право надавати факторингові послуги. Протягом 2008 р. таку діяльність здійснювали лише 14 компаній. У 2009 р. вони уклали договори факторингу на загальну суму 1594,9 млн. грн. Слід зауважити, що у 2005 р. обсяги факторингових угод становили лише 62 млн. грн.

У 2009 р. на 10 факторингових компаній, перших за обсягом наданих послуг, припадало 96,6 % від загального обсягу послуг, при цьому частка трьох компаній сягала 68,0 %.

Основними споживачами факторингових послуг в Україні є виробничі підприємства, які шукають нові ринки збуту, та великі торговельні підприємства (мережева торгівля). Це переважно підприємства харчової, кондитерської, фармацевтичної, хімічної промисловості, виробники побутової техніки, будівельних матеріалів, канцелярських товарів, окремих видів продукції легкої промисловості, тари, упаковки тощо.

Використання  факторингового обслуговування найефективніше є для малих і середніх підприємств, які традиційно зазнають фінансових труднощів унаслідок невчасного погашення боргів дебіторами та обмеженості  доступних для них джерел фінансування.

При наданні факторингових послуг більшість банків надають перевагу: оптовим торговельним підприємствам; постачальникам, які реалізують товари та сировину; експортерам; малим і середнім підприємствам; виробникам товарів, які реалізують продукцію розповсюджувачам.

Практичний  досвід використання факторингового обслуговування засвідчив, що його не доцільно використовувати  для:

1) підприємств  із значною чисельністю дебіторів;

2) підприємств,  які виробляють нестандартну  або вузькоспеціалізовану продукцію;

3) будівельних та інших фірм, які працюють із субпідрядниками;

4) підприємств,  які реалізують продукцію на  умовах після продажного обслуговування  та використовують компенсаційні  угоди;

5) підприємств,  які укладають зі своїми клієнтами  довгострокові контракти та виставляють рахунки після завершення певних етапів робіт чи до здійснення поставок (авансові платежі);

6) боргових  зобов'язань фізичних осіб, філій  та відділів підприємств.

В Україні, у зв'язку з високим ступенем ризику та загальною нестійкою економічною  ситуацією, найпоширеніші операції факторингу із правом регресу, коли кредитний ризик несе фірма-поста-чальник. Проте у світовій практиці, навпаки, значний обсяг факторингових операцій здійснюється без збереження права регресу, кола кредитний ризик бере на себе фактор. У цьому разі фактор отримує більший дохід, хоча і ризик втрати кредитних коштів значно збільшується.

Негативною  рисою розвитку факторингових послуг в Україні є їх відносно висока вартість, зумовлена високим відсотком  перепоступки боргу, який нині застосовують вітчизняні банки в тарифах за обслуговування. У розвинених країнах ця сума становить у середньому 1,5—2 % від суми постачання.

На сьогодні факторингу потребує передусім торгівля з відстроченням платежу, зокрема, мережева торгівля, а також малі та середні підприємства, для яких цей вид послуг є фінансовим стимулом розвитку виробництва та збуту продукції.

Подальший розвиток ринку факторингових послуг в Україні спрямований на вдосконалення  законодавчого врегулювання, поліпшення умов, методів і форм надання таких послуг, зокрема, факторингу з регресом, а також зниження вартості факторингових операцій. 

2.2 Основні переваги  факторингу

Факторинг актуальний для підприємств, які:

•    здійснюють поставки товарів (виконання  робіт, надання послуг) з відстрочкою платежу (на умовах товарного кредиту) терміном від 15 до 60 днів;

•    прагнуть до нарощування обсягів  поставок за умов маркетингової та технологічної готовності, але не мають достатнього фінансування обігових коштів .

Основними конкурентними перевагами факторингу для постачальників є:

1.  можливість збільшення кількості  потенційних покупців за рахунок  побудови ефективної системи  продажу в кредит;

2.  можливість збільшення обсягів  поставок за рахунок збільшення  кількості покупців;

3.  можливість трансформації дебіторської заборгованості у грошові кошти та досягнення, таким чином, балансу грошових потоків, збільшення за рахунок цього ліквідності та рентабельності поставок;

4.  можливість здійснення оптових  закупівель значних партій товарів  та, відповідно, підтримання розширеного асортименту, за рахунок наявності обігових коштів, для миттєвого задоволення вимог покупців;

5.  поліпшення ділового іміджу та  платоспроможності через можливість  проведення своєчасних розрахунків  зі своїми кредиторами;

6.  зміцнення ринкової позиції;

7.  відсутність застави;

8. гарантована відсутність іммобілізації оборотних коштів у дебіторську заборгованість.

Основними конкурентними перевагами факторингу для покупців є:

1.  можливість проведення розрахунків  із постачальниками з відстрочкою платежу після реалізації товару (робіт, послуг) кінцевому споживачу;

2.  можливість користування товарним  кредитом, а тому відсутність  необхідності в кредиті банку;

3.  можливість збільшення обсягів  закупівель із відстрочкою платежу.

Основними перевагами факторингу для банку (фактора) є:

•  посилення ділових відносин із клієнтами  через пропозицію додаткової конкурентоспроможної послуги;

•   додаткова можливість збільшення клієнтської  бази за допомогою залучення на обслуговування платоспроможних покупців (дебіторів)

постачальника;

•  збільшення ресурсної бази банку  через збільшення у постачальників (клієнтів) обсягів грошових надходжень на поточні рахунки внаслідок  збільшення обсягів їх поставок;

•      диверсифікація кредитного ризику між  покупцями (дебіторами);

•      можливість для банку отримати додаткові  джерела доходів;

•    зменшення обсягів резервування за факторингом порівняно з кредитними операціями.

Підсумовуючи, варто зазначити, що цей фінансовий інструмент має значно більше плюсів, ніж мінусів, особливо це стосується торгових підприємств, де питання достатності оборотних коштів стоїть дуже гостро. Багато таких підприємств вирішує дилему, коли хочеться залучити нових покупців, стимулюючи їх вигідними умовами товарного кредиту та підтримувати рівень оборотних коштів на належному рівні. У цій ситуації факторинг — оптимальне рішення. Це також стосується і потужних виробників, де проблема реалізації стоїть на першому плані.

Висновок

Факторинг є симбіозом фінансових, страхових  і інформаційних послуг, направлених на підтримку зростання об'ємів продажу клієнтами товарів, робіт, послуг. Факторинг є операцією, орієнтованою на конкуруючий сегмент ринку: якщо на ринку є конкуренти, значить, підприємствам потрібна ця послуга. В першу чергу факторинг вигідний виробникові продукції, який шукає ринок збуту і поспішає отримати оплату за товар з тим, щоб пустити ці засоби в оборот. По-друге, факторинг вигідний крупно оптовим торговим компаніям, які, реалізовуючи свій товар, не можуть довго чекати оплати постачань, оскільки їм необхідно щонайшвидше купити товар у виробника. Сьогодні по факторинговим схемам працює харчова промисловість (особливо кондитерська, ринки закусок, пиво і води), тари і упаковки, друкарська галузь, фармацевтика, підприємства сфери освіти, сільського господарства,тощо. 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Список  використаної літератури 

• Сравнение факторинга c кредитованием и овердрафтом // Официальный сайт КБ «Контракт». – 2007.
• Смачило В.В., Дубровська Є.В. Сутність факторингу та його використання при управлінні дебіторською заборгованістю в Україні // Фінанси України. – 2007.
• Бандурка О.М., Коробов М.Я., Орлов П.І., Петрова К.Я. Фінансова діяльність підприємств: Либідь, 2002.
• Гриньова В.М. Фінанси підприємств. К.: Знання-Прес, 2004
• Биконя С. Інститут факторингу в умовах переходу до економічного зростання // Персонал. – 2006
• Попов Ю. Факторинг: законодавство України та світовий досвід// Правовий тиждень. - 2008.
• Ринок фінансових послуг - Науменкова С.В.