Фермерське господарство: поняття та юридичні ознаки

Фермерське  господарство: поняття та юридичні ознаки 

Фермерське господарство – особливий вид підприємницької  діяльності громадян України, що полягає  у виробництві, переробці та реалізації сільськогосподарської продукції  з метою одержання прибутку. В  сучасних умовах така форма аграрного господарювання потребує особливого правового захисту та підтримки з боку держави. 

Виникнення фермерських  господарств в Україні пов’язане  з реформуванням аграрних відносин та здійсненням ринкових економічних  перетворень. Як справедливо відзначила Н.І.Титова, йдеться про ліквідацію монопольного існування таких суб'єктів, які уособлювали лише крупні суспільні форми господарювання на землях сільськогосподарського призначення (колгоспів та радгоспів), і виникнення нових форм господарювання на цих землях [1, с.3].

 Фермерство – нова для сучасного періоду форма господарювання на землях сільськогосподарського призначення. Отже, це явище, яке характеризує сільськогосподарський сектор економіки, а через нього – і всієї економіки України [2, с. 3].

В даний час діяльність фермерських господарств регулюється  Законом України «Про фермерське господарство» від 19 червня 2003 р. [3], а також нормативно-правовими  актами цивільного, господарського та інших галузей законодавства.

На законодавчому рівні сьогодні закріплено поняття фермерського господарства, що розглядається як форма підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробкою та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону [3]. На наш погляд, дане визначення є неповним, оскільки не враховує усіх юридичних ознак такого суб’єкта господарювання.

На основі аналізу норм Закону України «Про фермерське господарство» [3] та наукової літератури можна виділити наступні істотні ознаки фермерського господарства :

1) фермерське господарство  – це самостійний суб'єкт аграрного  господарювання;

2) воно є юридичною особою;

3) це форма підприємницької  діяльності;

4) ця діяльність здійснюється  виключно громадянами України,  отже, членами фермерського господарства  не можуть бути іноземні громадяни  чи особи без громадянства;

5) ця форма ведення  сільського господарства здійснюється лише на добровільних засадах;

6) основною індивідуальною  ознакою фермерських господарств  є сімейно-трудовий характер господарства;

7) основним видом діяльності  господарства є виробнича сільськогосподарська  діяльність;

8) діяльність фермерських господарств нерозривно пов’язана з використанням земель сільськогосподарського призначення як основного засобу виробництва;

9) сільськогосподарська  продукція, що виробляється фермерським  господарством, має товарний характер;

10) метою діяльності  фермерського господарства є одержання прибутку.

З урахуванням наведених  ознак фермерського господарства можна  сформулювати наступне його визначення: фермерське господарство – це добровільно  утворена громадянами України, пов’язаними  між собою родинними зв’язками, юридична особа, члени якої спрямовують свою діяльність на виробництво, переробку, та реалізацію сільськогосподарської продукції з метою отримання прибутку, використовуючи землі сільськогосподарського призначення як основний засіб виробництва.

Подолання економічної кризи в Україні залежить від ліквідації кризи в агропромисловому секторі і, насамперед, у сільському господарстві. Фермери України потребують активності і стабільної державної допомоги на зразок тієї, яку мають фермери у всьому світі. Вона повинна стати складовою у процесі реалізації принципу пріоритетності сільського господарства [4, с.15].

У зв’язку з цим  необхідною передумовою подальшого розвитку фермерства в Україні є  належне правове забезпечення функціонування фермерських господарств та всебічна їх підтримка з боку держави.

2. Право на створення селянського  (фермерського) господарства має  кожний громадянин України. Іноземні  громадяни такого безпосереднього  права не мають, хоча вони  можуть брати участь у діяльності  селянського (фермерського) господарства.

Закон України «Про селянське (фермерське) господарство» (статті 2-5) встановлює простий  явочний спосіб створення такого господарства, тобто громадянин самостійно приймає рішення про створення  фермерського господарства і йому не треба на це одержувати дозвіл.

Право на створення селянського (фермерського) господарства здійснюється за таких  правових умов:

— досягнення 18-річного віку, тобто  повної дієздатності;

- виявлення власного бажання  створити фермерське господарство;

- наявності документів, що підтверджують здатність громадянина займатися сільським господарством (це можуть бути документи про відповідну освіту, витяги із трудової книжки та ін );

— проходження конкурсної комісії, склад якої формує районна державна адміністрація (виконавчий орган місцевого самоврядування) і затверджує голова відповідної ради .

Закон закріпив положення, відповідно до якого першочергове право на створення  селянського (фермерського) господарства надається громадянам, які проживають у сільській місцевості і мають  необхідну кваліфікацію або досвід роботи в сільському господарстві (ст. 4).

Для створення селянського (фермерського) господарства треба мати землі сільськогосподарського призначення. Земельні ділянки для  ведення фермерського господарства передаються у приватну власність і надаються в користування, в тому числі на умовах оренди із земель державної або комунальної власності, а також земель, вилучених (викуплених) у встановленому порядку.

Безоплатно у приватну власність  передаються земельні ділянки в  межах норм, визначених Земельним кодексом України. Така передача здійснюється один раз по кожному виду використання (ст. 116 Земельного кодексу). За плату передаються у приватну власність громадян для фермерського господарства земельні ділянки в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство (ст. 121 Земельного кодексу).

У постійне користування для ведення  фермерського господарства надаються землі, що перебувають у державній або комунальній власності, а в тимчасове - на підставі рішення відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування шляхом укладення договору оренди земельної ділянки.

Ерозовані, переволожені, з підвищеною кислотністю або засоленістю земельні ділянки підлягають консервації, як і інші дегра-довані та малопродуктивні землі. Консервація здійснюється за рішенням органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування на підставі договорів з власниками земельних ділянок на певний термін та в разі залуження або заліснення.

Земельні ділянки виділяються, як правило, єдиним масивом з розташованими  на ньому водними джерелами та лісовими угіддями, по можливості наближеними  до існуючих доріг, електро- і радіотелефонних мереж, газо- і водопостачальних систем та інших видів інженерної інфраструктури.

Землі лісового і водного фондів, що входять до угідь селянських (фермерських) господарств, не можуть передаватись у  приватну власність, за винятком невеликих (до 5 га) ділянок лісів і невеликих (до 3 га) ділянок водойм і боліт.

Селянське (фермерське) господарство підлягає у 30-денний термін державній  реєстрації в районних державних  адміністраціях.

Для реєстрації фермерського господарства до зазначеного органу подається заява, в окремих випадках статут, список осіб, які виявили бажання створити селянське (фермерське) господарство, із зазначенням прізвища, імені та по батькові його голови, документ про внесення плати за реєстрацію, розмір якої встановлюється Кабінетом Міністрів України.

Після відведення земельної ділянки  в натурі та одержання Державного акта на право приватної власності  на землю або на право постійного користування нею чи договору оренди та державної реєстрації селянське (фермерське) господарство набуває статусу юридичної особи.

3.  Наказом Міністерства  аграрної політики та продовольства  України від 2 вересня 2011 року  №441 (Наказ зареєстрований в Міністерстві  юстиції України 22 вересня 2011 р. за № 1113/19851) затверджено  новий Порядок та умови проведення конкурсу для надання фінансової підтримки фермерським господарствам. Цей документ визначає процедуру конкурсного відбору фермерських господарств із метою надання їм фінансової підтримки відповідно до Порядку використання коштів, передбачених у державному бюджеті для надання підтримки фермерським господарствам, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року №1102.

Для організації роботи, пов'язаної із проведенням конкурсу, Український  державний фонд підтримки фермерських господарств (далі - Фонд) та його регіональні відділення утворюють відповідно конкурсну комісію з питань надання фінансової підтримки фермерським господарства (далі - Комісія) та регіональні комісії щодо визначення переліку фермерських господарств, що претендують на одержання фінансової підтримки.

Інформація про проведення конкурсу оприлюднюється регіональною комісією у друкованих засобах масової  інформації після затвердження положення  та її складу. Заявка та документи подаються  до регіональної комісії протягом 15 календарних днів з дня публікації інформаційного повідомлення про проведення конкурсу.

Фермерські господарства подають до регіональної комісії  заявку у двох примірниках. Форма  Заявки на участь у конкурсі щодо отримання  права фінансової підтримки фермерським господарствам, передбаченої у державному бюджеті, затверджена Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14 вересня 2011 року №468. До заявки додаються такі документи:

• копія статуту фермерського господарства;
• довідка з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців;
• копії документів, що підтверджують право власності або користування земельною ділянкою;
• довідка про реквізити банківського рахунку фермерського господарства;
• довідка, видана виконавчим комітетом сільської, селищної чи міської рад, районної, Севастопольської міської державної адміністрацій, про те, що фермерське господарство має відокремлену фермерську садибу (для надання фінансової підтримки на безповоротній основі);
• баланс та звіт про фінансові результати фермерського господарства протягом останнього звітного періоду за встановленою формою.

Для одержання фінансової підтримки на поворотній основі також  подаються:

1. довідки, видані відповідними органами державної податкової служби та Пенсійного фонду України, щодо відсутності (наявності) заборгованості за податковими зобов'язаннями та платежами до Пенсійного фонду України;
2. бізнес-план із техніко-економічним обґрунтуванням доцільності надання фінансової підтримки фермерському господарству із зазначенням графіка повернення коштів;
3. пропозиція фермерського господарства щодо способу забезпечення виконання зобов'язання.

Крім того, для одержання  фінансової підтримки на безповоротній  основі подаються такі документи  для компенсації витрат, пов'язаних із:

1. розробленням проектів відведення земельних ділянок для ведення фермерського господарства, - копії договору про розроблення проекту землеустрою, укладеного замовником із виконавцем, що має ліцензію на проведення робіт із землеустрою, акту приймання-передачі робіт та платіжного документа про оплату вартості робіт із розроблення проекту відведення земельної ділянки для ведення фермерського господарства;
2. сплатою відсотків за користування кредитами банків у розмірі облікової ставки Національного банку, що діє на дату нарахування відсотків за користування кредитами, - копія кредитного договору з банком, видані банком довідка-розрахунок про суму сплати за користування кредитом за відповідний період із визначенням розміру компенсації та виписка про отримання позичальником кредиту, копія платіжного документа про сплату відсотків за користування кредитами і довідка, видана Міністерством аграрної політики та продовольства АР Крим, головними управліннями агропромислового розвитку обласних, управлінням промисловості та агропромислового розвитку Севастопольської міської держадміністрацій, про те, що фермерське господарство не отримувало компенсацію витрат, пов'язаних зі сплатою відсотків за користування кредитами банків (кредитних спілок);
3. придбанням одного трактора (комбайна, вантажного автомобіля), - копії документа про його оплату, видаткової накладної (акту приймання-передачі) на придбання трактора (комбайна, вантажного автомобіля), свідоцтва про його реєстрацію в установленому порядку (технічного паспорта, технічного талона старого зразка), довідки, що підтверджує прийняття його на балансовий облік, та довідка, виданої Міністерством аграрної політики та продовольства АР Крим, головними управліннями агропромислового розвитку обласних, управлінням промисловості та агропромислового розвитку Севастопольської міської держадміністрацій, про те, що фермерське господарство не отримувало компенсацію у розмірі 30% вартості складної сільськогосподарської техніки вітчизняного виробництва (трактора, комбайна, вантажного автомобіля);
4. будівництвом, реконструкцією тваринницьких приміщень (у тому числі виготовленням проектно-кошторисної документації) у розмірі 30% без урахування суми податку на додану вартість, але не більш як 200 тис. грн за один збудований або реконструйований об'єкт, - копії проектно-кошторисної документації (у разі здійснення будівництва, реконструкції підрядним способом), акту експертної оцінки вартості будівництва, реконструкції (у разі здійснення будівництва, реконструкції господарським способом), акту про прийняття в експлуатацію тваринницького приміщення із зазначенням фактичних витрат з його будівництва, реконструкції та платіжних документів, що підтверджують такі витрати;
5. внесенням страхових платежів за договорами обов'язкового страхування, - копія договору обов'язкового страхування та довідка, видана страховиком про фактичну суму внесених страхових платежів;
6. підготовкою, перепідготовкою і підвищенням кваліфікації кадрів фермерських господарств у сільськогосподарських навчальних закладах, - копія договору фермерського господарства та навчального закладу про підготовку, перепідготовку, підвищення кваліфікації члена господарства та документ, що підтверджує розмір плати за навчання;
7. розширенням наукових досліджень із проблем організації виробництва сільськогосподарської продукції і виданням рекомендацій з питань використання досягнень науково-технічного прогресу, - копія договору фермерського господарства з науково-дослідною установою, яка пройшла державну атестацію та внесена до Державного реєстру наукових установ, або навчальним закладом про проведення досліджень, підготовку рекомендацій щодо організації виробництва у фермерському господарстві, кошторис витрат науково-дослідної установи або навчального закладу, пов'язаних із проведенням досліджень, підготовкою рекомендацій щодо організації виробництва у фермерському господарстві, акт приймання-передачі виконаних робіт та документи, що підтверджують оплату їх вартості. Копії поданих документів повинні бути засвідчені у встановленому законодавством порядку.

Регіональні комісії проводять реєстрацію та перевірку поданих документів і у разі їх відповідності зазначеним вище вимогам реєструють фермерське господарство в журналі обліку реєстрації документів фермерських господарств, що претендують на отримання фінансової підтримки, та включають його до реєстру фермерських господарств, які претендують на одержання фінансової підтримки.

Міністерством аграрної політики та продовольства України.

Фермерським господарствам-переможцям конкурсу видається довідка, що підтверджує  їх право на одержання фінансової підтримки, на підставі рішення Комісії, яке затверджується наказом Фонду за погодженням із Міністерством аграрної політики та продовольства України. Форма Довідки щодо отримання права на надання фінансової підтримки фермерським господарствам, передбаченої у державному бюджеті, затверджена Наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 14 вересня 2011 року №468. На підставі наказу Фонду регіональні відділення укладають із фермерськими господарствами договори про надання фінансової підтримки. Не визнаним переможцям конкурсу фермерським господарствам Комісія надсилає у триденний строк письмове повідомлення.

9.7. Особливості кредитування фермерських (селянських)господарств 
Фермерське (селянське) господарство є формою підприємства громадян України, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займаються її переробкою і реалізацією. 
Види кредитів фермерам. 
Короткостроковий (строком до 12 місяців) 
- на витрати поточної виробничої діяльності (оплату товарно-матеріальних цінностей і послуг, запаси готової продукції та інші сезонні витрати, пов'язані з виробництвом і реалізацією продукції). 
Довгостроковий (строком понад 12 місяців) 
- будівництво, розширення, реконструкцію об'єктів виробничого призначення; 
- придбання сільськогосподарської техніки, транспортних засобів та обладнання; 
- придбання худоби для поповнення основного стада та птиці; 
- будівництво житлових будинків з надвірними будівлями; 
- інші засоби і цілі довгострокового використання. 
Особливості видачі та погашення кредитів фермерам. 
Перелік документів для вивчення характеру діяльності позичальника: 
- заява; 
- засвідчені нотаріально копії договору оренди, документів, що засвідчують право власності на землю або право постійного користування земельною ділянкою та інших документів, які підтверджують правомірність позичальника в одержанні кредиту; 
- обґрунтування кредитного заходу; 
- бухгалтерський та статистичний звіти, звіти про фінансові результати, декларацію про доходи та іншу звітність і матеріали для визначення кредитоспроможності позичальника. 
Проектно-кошторисна документація, техніко-економічні обґрунтування капітальних вкладень, їх ефективності та джерел погашення кредиту. 
Кредити надаються в межах наявних відповідних кредитних ресурсів банку на умовах платності, забезпеченості, строковості, цільового використання на підставі кредитного договору. 
Кредити надаються в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів, виняток - готівкові кредити. 
Кредити надаються в безготівковій формі шляхом оплати розрахункових документів. 
Видача здійснюється одноразово. 
Видача може проводитися поетапно в міру виконання будівельно-монтажних робіт та здійснення витрат. 
Встановлюються конкретні строки погашення по мірі надходження виручки від реалізації продукції. 
Встановлюється умовний строк погашення, який надалі обов'язково переоформлюється за конкретними строками. 
Погашення здійснюється шляхом списання коштів з рахунку згідно з оформленими строковими зобов'язаннями. Можливе дострокове погашення за допомогою платіжного доручення. 
Відстрочка погашення кредиту під підвищений процент на строк за домовленістю сторін - у разі тимчасових фінансових ускладнень, які виникли з причин, незалежних від дій позичальника.

4. З прийняттям нового Закону України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 р. [1] проблема вдосконалення майнових правовідносин у ФГ не втратила своєї актуальності, оскільки цей закон, усунувши існуючі досі недоліки правового режиму майна ФГ, містить низку норм, які допускають двояке їх тлумачення або суперечать цивільному законодавству.

На недоліки правового регулювання  майнових відносин у селянському (фермерському) господарстві звертали увагу у своїх  аграрно-правових дослідженнях Т.П. Проценко [2], Н.І. Титова [3], О.О. Погрібний [4], М.С. Долинська [5] та інші вчені, однак предметом їхнього аналізу був попередній Закон України "Про селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 р. [6]. Серед представників російської аграрно-правової науки відзначимо вагомий внесок В.В. Устюкової [7] у дослідження проблеми правового режиму майна фермерських господарств у Російській Федерації, проте російське законодавство, яке регулює ці відносини, вже значною мірою відрізняється від відповідного українського.

Метою нашого дослідження є аналіз законодавчих положень, які визначають правовий режим майна у фермерському господарстві, порівняльна характеристика відповідних норм діючого і попереднього фермерського закону щодо правового регулювання фермерських майнових відносин і формулювання пропозицій для вдосконалення фермерського законодавства.

Закон України "Про фермерське господарство" від 19 червня 2003 року запровадив зміни  в правовому режимі майна, яке  використовується фермерськими господарствами. Попереднім Законом України "Про  селянське (фермерське) господарство" від 22 червня 1993 року було передбачено, що майно осіб, які ведуть селянське (фермерське) господарство, тобто членів СФГ, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не передбачено угодою між ними.

Право спільної сумісної власності членів фермерського господарства суперечило правовому статусу самого СФГ як юридичної особи, оскільки за господарством не визнавалося право мати відокремлене майно, а саме ця ознака є однією з визначальних для всіх юридичних осіб. Очевидно, саме тому в законі "Про селянське (фермерське) господарство" зазначалося, що СФГ "набуває статусу юридичної особи", а не є "юридичною особою", як це зараз закріплено в нині діючому законі "Про фермерське господарство".

У попередньому Законі України "Про селянське (фермерське) господарство" суперечливою була не лише форма власності на майно, але і той перелік майнових об'єктів, які могли перебувати у спільній сумісній власності членів фермерського господарства, враховуючи те, що членами господарства могли бути не лише члени однієї сім'ї, але й інші родичі, часом і досить далекої спорідненості, які не проживали разом. Тому недоречним видається віднесення до об'єктів спільної сумісної членів фермерського господарства житлових будинків, квартир, а тим більше предметів домашнього господарства та предметів особистого користування.

Цього законодавчого недоліку вже  позбавлений Закон України "Про  фермерське господарство", і у  переліку майнових об'єктів, які можуть перебувати у власності ФГ, закріплене лише те майно, яке необхідне йому для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

Загалом, фермерський закон 2003 року значно досконаліший від попереднього Закону України "Про селянське (фермерське) господарство". До позитивних новел  Закону України "Про фермерське господарство" відносимо такі:

• фермерське господарство є юридичною особою, яка діє на підставі Статуту;
• фермерське господарство є суб'єктом права власності на землю і на майно;
• частина майна, яке використовується у процесі фермерської господарської діяльності, залишається у власності членів господарства, які передали його на визначений у Статуті термін до складеного капіталу ФГ.

Складений капітал є зручною  правовою конструкцією частини майна, яке використовується фермерським господарством. Важливим є те, що не відбувається переходу права власності від окремих членів господарства до всіх членів господарства (у спільну сумісну власність) чи до статутного фонду фермерського господарства. Отже, для члена ФГ зникає загроза втрати свого майна (чи його частини) у випадку виходу інших членів зі складу господарства і необхідності виділення йому рівної частки зі спільної сумісної власності чи банкрутства господарства і включення відокремленого майна юридичної особи до ліквідаційної маси. Правова конструкція складеного капіталу, введена у правове поле фермерських відносин, вигідно відрізняється від права спільної сумісної власності членів ФГ і має певні переваги навіть порівняно з правом власності фермерського господарства як юридичної особи.

Підсумовуючи юридичні ознаки складеного капіталу ФГ, можна запропонувати  таке його визначення: складений капітал – це сукупність майнових об'єктів, переданих членами фермерського господарства у безоплатне тимчасове користування фермерському господарству на визначений у Статуті термін для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.

На відміну від фермерського законодавства України, в якому  спостерігається тенденція до зміцнення  правового статусу фермерського господарства як юридичної особи, у законодавстві Російської Федерації відбулося перетворення ФГ в індивідуальну підприємницьку діяльність голови ФГ без створення юридичної особи (ст.23) [8].

Хоча Цивільний кодекс Російської Федерації визнає підприємцем лише голову ФГ, однак в аграрно-правовій літературі висловлюються інші думки. Так, зокрема, З.С. Беляєва стверджує, що "фермерське господарство – сукупний підприємець" [8, ст.55], а В.В. Устюкова зазначає, якщо фермерське господарство вважати сімейно-трудовим об'єднанням, а за діючим в Російській Федерації законодавством і дрібногруповим партнерським об'єднанням осіб, що спільно здійснюють сільськогосподарську діяльність, то підприємцями є всі його члени [7, ст.31].

З метою збереження цілісності майнового  комплексу ФГ, російським законодавством встановлені обмеження щодо поділу земельної ділянки і засобів виробництва, що належать селянському (фермерському) господарству у випадку виходу одного члена з господарства. Вибуваючий з фермерського господарства має право лише на отримання грошової компенсації, пропорційної його частці в спільній власності на це майна. Відповідно до ст.258 ЦК РФ, поділ майна селянського (фермерського) господарства може відбуватися лише у разі припинення діяльності господарства у зв'язку з виходом з нього всіх його членів чи з інших підстав [8].

Закон України "Про фермерське господарство" не містить подібної превентивної норми, яка б запобігала "дробленню" майна ФГ і сприяла б забезпеченню стійкості, стабільності діяльності фермерських  господарств. Обмежувальна норма повинна бути встановлена навіть зважаючи на те, що вагомим джерелом формування майна ФГ є кошти Українського державного фонду підтримки фермерських господарств, які спрямовуються на розвиток і зміцнення фермерства в Україні, а не на підтримку осіб, які припиняють членство у ФГ.

Попереднім Законом України "Про  селянське (фермерське) господарство" було передбачено, що земельні ділянки  громадян, які ведуть СФГ, поділу не підлягають. Нині діючий закон "Про  фермерське господарство" встановлює заборону поділу земельної ділянки лише у випадку спадкування двома або більше спадкоємцями, якщо в результаті їхнього поділу утвориться хоча б одна земельна ділянка менше від мінімального розміру, встановленого для даного регіону. Згідно з Постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження мінімальних розмірів земельних ділянок, які утворюють в результаті поділу земельної ділянки фермерського господарства, що успадковується", від 10 грудня 2003 року в усіх областях західної України цей розмір становить 2 гектари [9].

За умов існування спільної сумісної власності членів СФГ, варто було б погодитися з професором О.О. Погрібним, який висловлювався про доцільність  встановлення у законодавстві норми  про можливість відкриття спадщини на це майно лише в разі смерті останнього члена селянського (фермерського) господарства [4, с.100]. Однак сьогодні така норма вже не є актуальною з огляду на зміни в правовому режимі майна ФГ, зокрема визнанні самого господарства суб'єктом права власності на майно і на землю.

Проте, Закон України "Про фермерське господарство", окрім уже зазначених позитивних новел, має й низку недоліків. Зокрема, спостерігається непослідовність законодавця у трактуванні поняття "фермерське господарство". Наприклад у ст.1 цього закону ФГ визнається формою підприємницької діяльності – юридичною особою, тобто суб'єктом права, а у ст.22 ФГ розглядається як об'єкт майнових прав – цілісний майновий комплекс.

Крім того, структура цілісного  майнового комплексу фермерського господарства вміщує майно, передане до складеного капіталу, не розподілений прибуток, майнові та інші зобов'язання (п.1 ст.22 Закону України "Про фермерське господарство"). Знову закон суперечить сам собі – адже ст.19 і 20 цього закону окремо містять перелік майна, яке може бути у власності фермерського господарства, і майна, яке передається членами господарства до його складеного капіталу, а, розглядаючи ФГ як майновий комплекс, закон не включає до його складу майно, яке перебуває у власності фермерського господарства як юридичної особи.

На наш погляд, доцільно чітко розмежовувати три поняття: майно фермерського господарства як юридичної особи, складений капітал членів фермерського господарства і цілісний майновий комплекс ФГ. Так до складу майна, власником якого є фермерське господарство як юридична особа входять ті майнові об'єкти, які придбані чи отримані самим господарством як самостійним суб'єктом (придбані на запозичені кошти, або виручені в результаті реалізації власновиробленої сільськогосподарської чи іншої продукції, або отримані на безоплатній основі за рахунок Українського державного фонду підтримки фермерських господарств чи з інших джерел). Важливо зазначити, що саме в межах цього майна, яке є власністю фермерського господарства, нестиме відповідальність за своїми зобов'язаннями саме господарство як юридична особа. Тому необхідно внести зміни до п.10 ст.50 Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30 червня 1999 року [10], і викласти його в такій редакції: "У разі визнання господарським судом фермерського господарства банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури до складу ліквідаційної маси фермерського господарства включається майно, яке перебуває у власності фермерського господарства, а також право оренди земельної ділянки та інші майнові права, які належать фермерському господарству і мають грошову оцінку".

Законом України "Про фермерське господарство" передбачено, що звернення  стягнення на земельні ділянки, передані у власність для ведення фермерського господарства, допускається у випадках, коли у фермерського господарства відсутнє інше майно, на яке може бути звернено стягнення (п.2 ст.21 закону). Варто було би уточнити, які саме земельні ділянки має на увазі законодавець, адже, відповідно до п.1 ст.12 Закону України "Про фермерське господарство", землі фермерського господарства можуть складатися із земельних ділянок, власниками яких є саме господарство, його члени, а також із орендованих земельних ділянок. Однак ст.7 цього закону регламентує порядок надання (передачі) земельних ділянок у власність для ведення ФГ лише громадянам – членам господарства, а не господарству як юридичній особі.