Финансовый анализ. 3

 

ЗМІСТ

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА  3

1. Методи, моделі та прийоми фінансового аналізу 3

  1.1 Методи фінансового аналізу 3

  1.2 Основні прийоми та типи моделей фінансового аналізу 5

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА  10

Задача 1 10

Задача 2 14

Задача 3 20

Задача 4 24 

СПИСОК ВИКОРИСТАНОЇ ЛІТЕРАТУРИ 29

ДОДАТОК А 30

ДОДАТОК Б 31

ДОДАТОК В  32

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА

 

1. Методи, моделі та прийоми фінансового аналізу

1.1 Методи фінансового аналізу

 

Методи фінансового аналізу  – це комплекс науково-методичних інструментів та принципів дослідження фінансового стану та фінансових результатів діяльності підприємства.

Класифікація розрізняє  неформалізовані і формалізовані методи аналізу. Неформалізовані (евристичні) методи аналізу ґрунтуються на описуванні аналітичних процедур на логічному рівні, а не на жорстких аналітичних взаємозв'язках та залежностях. До неформалізованих належать такі методи: експертних оцінок та сценаріїв; психологічні; морфологічні; порівняльні; побудови системи показників; побудови системи аналітичних таблиць.

До  формалізованих методів  фінансового аналізу належать ті, в основу яких покладені жорстко  формалізовані аналітичні залежності. Основні з них: арифметичних різниць; ланцюгових підстановок; відсоткових  чисел; дисконтування; диференційний; балансовий; логарифмічний; виокремлення ізольованого впливу факторів; інтегральний; простих та складних відсотків та ін.

У процесі фінансового  аналізу також широко застосовуються і традиційні методи економічної статистики (середніх та відносних величин, групування, графічний, індексний, елементарні методи обробки рядів динаміки), а також  економіко-математичні методи (кореляційний аналіз, дисперсійний аналіз, метод головних компонентів).

Для вирішення конкретних завдань фінансового аналізу  застосовується цілий ряд спеціальних  методів, які дозволяють одержати кількісну  оцінку окремих аспектів фінансової діяльності підприємства. Фінансовий аналіз використовує цілий ряд методів як загальнонаукових і загальноекономічних, так і специфічних методів фінансового аналізу.

Можна виділити серед них  шість основних методів фінансового  аналізу:

• горизонтальний аналіз;
• вертикальний аналіз;
• трендовий аналіз;
• метод фінансових коефіцієнтів;
• порівняльний аналіз;
• факторний аналіз (у тому числі аналіз за схемою Дюпон-каскад).

Горизонтальний (часовий) аналіз – порівняння кожної позиції звітності  з попереднім періодом.

Вертикальний (структурний) аналіз – визначення структури підсумкових фінансових показників з виявленням впливу кожної позиції звітності на результат у цілому.

Трендовий аналіз – порівняння кожної позиції звітності з рядом попередніх періодів і визначення  тренда,  тобто основної тенденції динаміки показника, очищеної від випадкових впливів та індивідуальних особливостей окремих періодів. За допомогою тренда формуються можливі значення показників у майбутньому, а отже, ведеться перспективний, прогнозний аналіз.

Аналіз відносних показників (коефіцієнтів) – розрахунок відносин даних звітності, визначення взаємозв'язків показників.

Порівняльний (просторовий) аналіз це як внутрішньогосподарський аналіз і порівняння зведених показників звітності за окремими показниками  підприємства, його дочірніх фірм, підрозділів, цехів, так і міжгосподарський аналіз та порівняння показників даного підприємства з показниками конкурентів, з середньогалузевими та середніми загальноекономічними даними.

Факторний аналіз – це аналіз впливу окремих факторів (причин) на результативний показник за допомогою детермінованих чи стохастичних прийомів дослідження. Причому 7 факторний аналіз може бути як прямим (власне аналіз), тобто роздроблення результативного показника на складові частини, так і зворотним (синтез), коли його окремі елементи з'єднують у загальний результативний показник.

Метод Дюпон-каскад – система фінансового аналізу, яка передбачає розкладання показника «коефіцієнт рентабельності активів» на ряд інших фінансових коефіцієнтів його формування, взаємозалежність у єдиній системі.

Використання видів, прийомів та методів фінансового аналізу  для конкретних цілей вивчення фінансового стану підприємства  та фінансових результатів його діяльності  у сукупності становить методологію та методику аналізу.

 

1.2 Основні прийоми та типи моделей фінансового аналізу

 

Розглянемо сутність основних прийомів фінансового аналізу. До економіко-логічних належать прийоми: порівняння, деталізація, групування, середніх та відносних величин, балансовий прийом, горизонтальний та вертикальний аналіз, трендовий аналіз, прийом послідовного ізолювання факторів абсолютних та відносних різниць, розрахунки пайової участі.

До економіко-математичних прийомів, які найчастіше використовують під час фінансового аналізу, можна віднести інтегральний, графічний  та  кореляційно-регресійні прийоми.

Найважливішими спеціальними прийомами фінансового аналізу  є порівняльний, або просторовий аналіз. Порівняння полягає в  співставленні фінансових показників звітного періоду з їх плановим значенням (норматив, норма, ліміт) і з показниками попереднього періоду. Для того щоб за результатами порівняння можна було зробити правильні висновки, необхідно забезпечити відповідність показників та їх однорідність.

Відповідність аналітичних  показників має бути забезпечена  за календарними строками, методами оцінки, умовами роботи, інфляційними процесами.

Деталізація як прийом широко використовується під час аналізу  розподілу факторів і результатів господарської діяльності в часі та просторі. За його допомогою виявляються позитивний та негативний вплив окремих факторів, наслідки яких зазвичай взаємно протилежні.

Групування як засіб розподілу  сукупності на однорідні за ознаками елементи, застосовується в аналізі  для того, щоб розкрити зміст середніх підсумкових показників і вплив окремих одиниць на ці середні.

Середні величини краще відображають сутність того чи іншого процесу, закономірності його розвитку, ніж більшість окремо взятих позитивних та негативних відхилень. Середні величини широко застосовуються в аналізі, особливо при вивченні масових  явищ, таких як середній виробіток, середні залишки. Застосовуються середньоарифметичні та середньо хронологічні зважені.

Відносні величини (проценти, коефіцієнти, індекси) дають можливість глибше зрозуміти сутність і характер відхилення від бази. Вони особливо необхідні для вивчення динаміки показників за ряд звітних періодів. Зростання чи зниження можна розрахувати відносно єдиної бази, взятої за вихідну, чи відносно ковзаючої бази, тобто попереднього показника.

Балансовий прийом застосовується у тому разі, коли потрібно вивчити  співвідношення двох груп взаємопов'язаних економічних показників, підсумки яких мають бути рівними між собою. Найпоширенішим є прийом балансових зв'язків. Він використовується при аналізі фінансового стану підприємства для перевірки повноти та правильності зроблених розрахунків щодо визначення впливу окремих факторів на  загальну величину відхилення за показником, що вивчається. В усіх випадках, коли дія фактора є самостійною, хоча й пов'язаною з іншими факторами, підсумок впливу окремих факторів повинен дорівнювати величині загального відхилення за показником. Якщо такої рівності немає, то це свідчить про неповне виявлення рівня впливу окремих факторів чи про помилки при його розрахунках.

Прийом послідовного вилучення факторів (ланцюгових підстановок) використовується для розрахунків величини впливу окремих факторів у загальному комплексі їх дії на рівень сукупного фінансового показника. Цей метод використовується тоді, коли зв'язок між показниками можна виразити математично у формі функціональної залежності. Сутність прийому ланцюгових підстановок полягає у послідовній заміні кожного звітного показника базисним, при цьому усі інші показники розглядаються як незмінні. Така заміна дає змогу визначити ступінь впливу фактора на сукупний фінансовий показник. Число ланцюгових підстановок залежить від кількості факторів, що впливають на сукупний фінансовий показник. Використання прийому ланцюгових підстановок потребує суворої послідовності визначення впливу окремих факторів. Ця послідовність передбачає, що передусім визначається вплив кількісних показників, які характеризують абсолютний обсяг діяльності, обсяг фінансових ресурсів, доходів та витрат, у другу чергу - вплив якісних показників, які характеризують рівень доходів та витрат, ступінь ефективності використання фінансових ресурсів.

Прийом різниць полягає  в тому, що насамперед визначається абсолютна або відносна різниця (відхилення від базисного показника) за факторами, які вивчаються, і за сукупним фінансовим показником. Потім це відхилення (різниця) за кожним фактором перемножується на абсолютне значення інших взаємопов'язаних факторів. При вивченні впливу на сукупний показник двох факторів (кількісного  і якісного)  прийнято перемножувати відхилення за кількісним фактором на базисний якісний фактор, а відхилення за якісним фактором – на звітний кількісний фактор.

Прийом відносних різниць (за різницею процентів, коефіцієнтів) застосовується у  тому разі, коли результативний показник можна подати як добуток факторів (співмножників). Величина окремих факторів розраховується множенням різниці в процентах рівня виконання плану за двома взаємозв'язаними показниками на абсолютний планований рівень результативного показника.

Прийом пайової участі (пропорційного ділення приросту) використовується для деталізації факторів першого, другого і  n-го порядків, вплив яких на результативний показник виражається не абсолютною сумою, а відносними показниками. Для розрахунку факторів визначається коефіцієнт пайової участі як відношення приросту результативного показника до суми факторних змін. Рівень впливу окремих факторів на результативний показник визначається множенням суми зміни даних факторів на коефіцієнт пайової участі.

Фінансовий аналіз здійснюється за допомогою різних моделей, які дають змогу структурувати та ідентифікувати взаємозв'язки між основними показниками. Існують три основні типи моделей, які застосовуються в процесі аналізу фінансового стану підприємства:

• дескриптивні;
• предикативні;
• нормативні.

Дескриптивні моделі (описового  характеру) є основними для оцінювання фінансового стану підприємства. До них належать: побудова системи звітних балансів; подання фінансових звітів у різних аналітичних розрізах; вертикальний і горизонтальний аналіз звітності; трендовий аналіз; аналіз відносних показників і коефіцієнтів; порівняльний, або просторовий аналіз; факторний аналіз; система аналітичних коефіцієнтів. Дескриптивні моделі ґрунтуються на використанні інформації з бухгалтерської звітності.

Предикативні моделі –  це моделі прогностичного  характеру. Вони використовуються для прогнозування доходів та витрат підприємства, його майбутнього фінансового стану. Найпоширеніші з них:

• розрахунки точки критичного обсягу продажу;
• побудова прогностичних фінансових звітів;
• моделі динамічного аналізу (жорстко-факторні детерміновані моделі та регресійні моделі);
• моделі ситуаційного аналізу.

Нормативні моделі – це моделі, які  дають  можливість порівнювати  фактичні результати діяльності підприємства з нормативними. Ці моделі використовуються, як  правило, у внутрішньому фінансовому аналізі, їх сутність полягає у встановленні нормативів на кожну статтю витрат для відповідних технологічних процесів, видів виробів та з’ясуванні причин відхилень фактичних даних від цих нормативів.

Отже, під час аналізу  фінансового стану підприємства та фінансових результатів його діяльності  можуть використовуватись найрізноманітніші  прийоми, методи та моделі аналізу, їх кількість та широта застосовування залежать від конкретних цілей аналізу  та визначаються його завданнями в  кожному окремому випадку.

Залежно від мети аналізу  досліджуються різні показники. Але жоден із них індивідуально  не дає достатньої інформації про  умови функціонування та прибутковість  підприємства. Лише аналіз певної групи  показників дає підстави для ґрунтовних висновків.  Слід брати до уваги й фактор сезонності в бізнесі. Разом  із тим для попереднього оцінювання фінансової діяльності підприємства необхідно лише кілька з численних показників.  Розрахунок зайвих коефіцієнтів ускладнює аналіз і вносить плутанину. Інформація для порівняння кількох підприємств має бути стандартизована.

 

 

ПРАКТИЧНА ЧАСТИНА

 

Задача 1

На підставі даних, наведених  в таблиці 1, розрахувати та проаналізувати показники фінансового стану підприємства на початок і кінець звітного періоду та в цілому за звітній період:

1) показники стану основних засобів:

- коефіцієнт придатності;

- коефіцієнт зносу;

- коефіцієнт оновлення;

- коефіцієнт вибуття;

2) показники ефективності  використання основних засобів:

- фондовіддача;

- фондомісткість;

- фондоозброєність;

- рентабельність основних  засобів.

 

Розв’язання

1. Показники стану основних засобів:

1.1.  Коефіцієнт зносу – це показник, який характеризує долю вартості основних засобів, списану на витрати в попередніх періодах, у її первісній вартості:

 

К_ЗН = Зн / ОЗ_ПЕР

 

Зн^п.року= 40289 * 0,41 = 16519 тис.грн.

ОЗ_ПЕР^к.року= 40289+1940-250 = 41979 тис.грн.

Зн^к.року= 41979 * 0,44 = 18470,8 тис.грн.

          К_ЗН^п.року=16519/40289=0,41

          К_ЗН^к.року= 18470,8/41979=0,44

 

1.2. Коефіцієнт придатності характеризує долю балансової (залишкової) вартості основних засобів у первісній вартості:

 

К_ПРИД = ОЗ_БАЛ / ОЗ_ПЕР,

 

де ОЗ_ПЕР – первісна вартість основних засобів, тис. грн.;

ОЗ_БАЛ –залишкова вартість основних засобів, тис. грн.:

 

ОЗ_БАЛ = ОЗ_ПЕР – Зн,

 

        де Зн – знос основних засобів, тис. грн.

 

ОЗ_БАЛ^п.року= 40289 - 16519= 23770 тис.грн.

ОЗ_БАЛ^к.року= 41979 -18470,8 = 23508,2 тис. грн.

К_ПРИД^п.року= 23770 / 40289 =0,59

К_ПРИД^п.року= 23508,2 / 41979= 0,56

 

1.3. Коефіцієнт оновлення визначає частку, яку становлять нові основні засоби від існуючих на кінець звітного періоду основних засобів:

 

К_ОНОВ = ОЗ_ВВЕД / ОЗ_{ПЕР КІН},

 

     де ОЗ_ВВЕД – первісна вартість введених основних засобів за звітний рік, тис. грн.;

ОЗ_{ПЕР КІН} – первісна вартість основних засобів на кінець звітного року, тис. грн.

 

К_ОНОВ = 1940 /41979 = 0,046

 

1.4. Коефіцієнт вибуття визначає частину основних засобів, з якими підприємство почало діяльність у звітному періоді, вибула на протязі звітного періоду:

 

К_ВИБ = ОЗ_ВИБ / ОЗ_{ПЕР ПОЧ,},

 

де ОЗ_ВИБ – вартість основних засобів, що вибули за рік, тис. грн.;

ОЗ_{ПЕР ПОЧ} – первісна вартість основних засобів на початок звітного року, тис. грн.

 

К_ВИБ = 250 / 40289 = 0,006

 

 2. Показники ефективності використання основних засобів:

 2.1. Фондовіддача – показник, який відображає результативність використання основних засобів у виробничій діяльності:

 

ФВ = ОВ / ОЗ_СЕР ,

 

 де ОВ – обсяг виробленої (або реалізованої) продукції, тис. грн.;

         ОЗ_СЕР – середньорічна залишкова вартість основних засобів підприємства, тис. грн.

 

ФВ =36036 / ((23770 + 23508,2)/2) = 1,52

 

2.2.Фондомісткість – показник, зворотний до фондовіддачі:

 

ФМ = ОЗ_СЕР / ОВ

ФМ = 1 /1,52 = 0,66

 

2.3.Фондоозброєність – показник, що характеризує вартість основних засобів, що приходиться на одного робітника:

 

ФО = ОЗ_СЕР / Ч ,

 

де Ч – чисельність  робітників підприємства, осіб.

 

ФО = 23639,1 / 1429 = 16,54 тис.грн/люд.

 

2.4.Рентабельність основних засобів – це показник ефективності використання основних виробничих засобів:

 

Р_ОФ = П / ОЗ_СЕР ,

 

 де П – прибуток підприємства, тис. грн.

 

П= Виручка-собівартість реал.прод.

П= 35721- (5825+28437) = 1459 тис.грн.

Р_ОФ =(1459 /23639,1)*100% = 6,17%

 

Висновок: розраховані показники свідчать про їх задовільний стан, коефіцієнт зносу та придатності протягом звітного періоду знаходяться в межах своїх нормативних значень. На початок звітного періоду коефіцієнт зносу складав 0,41, а на кінець значення показника становитиме 0,44 (<0,5). Коефіцієнт придатності на початок звітного періоду становив 0,59, а на кінець складає 0,56 (>0,5). Проте слід відзначити, що ріст коефіцієнта зносу протягом звітного періоду є негативним для підприємства.

Розрахувавши коефіцієнт оновлення, зробили висновок, що нові основні фонди вводяться в експлуатацію достатньо інтенсивно та оновлюються швидше ніж вибивають. Коефіцієнт оновлення складає 0,046, а показник вибуття 0,006.

Розраховані показники фондовіддачі свідчать про високу ефективність використання основних фондів, так наприклад на кожну гривню основних фондів у звітному періоді доводиться 1,52 коп. виробничої продукції. Розраховані показники рентабельності свідчать про не високо ефективну, але прибуткову роботу даного підприємства, так у звітному році на кожну гривню основних фондів було отримано 0,6 коп. прибутку. Фондоозброєність складає 16,54 тис.грн на людину.

 

Задача 2

На підставі вихідних даних (таблиця 2) скласти баланс підприємства (таблиця 3) і проаналізувати ліквідність  підприємства, визначивши на початок та кінець звітного періоду:

1) показники ліквідності  підприємства:

- коефіцієнт абсолютної  ліквідності;

- коефіцієнт проміжної  ліквідності;

- коефіцієнт загальної  ліквідності;

- власні оборотні кошти  (чистий оборотний капітал);

2) ліквідність балансу  підприємства;

3) загальний показник  ліквідності підприємства.

Зробити висновки, проаналізувавши  зміни показників у динаміці та в  порівнянні з нормативними значеннями.

 

Розв’язання:

1.1. Коефіцієнт абсолютної ліквідності,  показує, яка частина поточних зобов’язань може бути погашена терміново за рахунок грошових коштів та поточних грошових інвестицій:

 

К_АБС = (ГК + ПФІ) / ПЗ,

 

де ГК – грошові кошти, тис. грн.;

ПФІ – поточні фінансові  інвестиції, тис. грн.

Нормативне значення коефіцієнта  0,2.

 

К_АБС^п.року = (505+465) / 13579 = 0,071

К_АБС^к.року = (819+1560) / 13204 = 0,18

 

1.2. Коефіцієнт проміжної (уточненої) ліквідності, що показує прогнозні платіжні можливості підприємства в умовах своєчасного прове-дення розрахунків з дебіторами:

 

К_ПР = (ГК + ПФІ + ДЗ) / ПЗ ,

 

де ДЗ  – дебіторська заборгованість, тис. грн.

  Нормативне значення коефіцієнта 0,5.

 

К_ПР^п.року =(505+465+1931) / 13579 = 0,214

К_ПР^к.року =(819+1560+1920) / 13204 = 0,325

 

1.3. Коефіцієнт загальної ліквідності (коефіцієнт покриття), що показує, в якій мірі оборотні активи достатні для задоволення поточних зобов’язань:

 

К_ЗАГ = ПА / ПЗ ,

 

Нормативне значення коефіцієнта  1,0.

 

К_ЗАГ^п.року = 17181 / 17434 = 0,985

К_ЗАГ^к.року = 17434 / 13204 = 1,32

1.4. Оборотні кошти (чистий оборотний капітал) – це показник, що показує ту частку власного капіталу, яка є джерелом покриття  оборотних активів. Також  цей  показник характеризує, яка сума оборотних коштів залишається в розпорядженні підприємства після розрахунків за поточними зобов’язаннями: 

 

ВОК = ВК – НОА

 

              де ВК – власний капітал, тис. грн.;

НОА – необоротні активи, тис. грн.;

ОА – оборотні активи, тис. грн.;

ПЗ – поточні зобов’язання, тис. грн.

 

ВОК^п.року = 9737 – 9401= 336 тис. грн.

ВОК^к.року = 9657 – 10365= 708 тис. грн

 

2. Ліквідність балансу – це рівень покриття зобов’язань підприємства його активами, строк перетворення яких на гроші відповідає строкам погашення зобов’язань.

Залежно від ступеня ліквідності, тобто швидкості перетворення в  гроші, активи підприємства поділяються на групи:

- А1 – високоліквідні  активи: грошові кошти і поточні  фінансові інвестиції;

- А2 – швидко ліквідні  активи: дебіторська заборгованість  та готова продукція;

- А3 – повільно ліквідні  активи: виробничі запаси, незавершене  виробництво, інші оборотні активи, витрати майбутніх періодів;

- А4 – важко ліквідні  активи  – необоротні активи.

 

А1^п.року = 465+505=970 тис.грн.

А1^к.року = 1560+819= 2379 тис.грн.

А2^п.року= 887+1931=2818 тис.грн

А2^к.року = 1202+1920=3122тис.грн.

А3^п.року=3956+1518 +7919=13393 тис. грн.

А3^к.року =4256+1407+6270=11933 тис. грн.

А4^п.року= 9401 тис. грн.

А4^к.року = 10365 тис.грн.

 

  Пасиви за ступенем строку їх оплати поділяються на наступні чотири групи:

- П1 – найбільш термінові  пасиви: поточні зобов’язання за  розрахунками;

- П2 – короткострокові пасиви: короткострокові кредити та позикові кошти, доходи майбутніх періодів;

-  П3 – довгострокові пасиви: довгострокові зобов’язання;

- П4 – постійні пасиви: власний капітал.

 

П1^п.року= 2635 тис.грн.

П1^к.року= 3059 тис. грн.

П2^п.року= 4644+0+3264 =7908 тис.грн.

П2^к.року= 3644+0+3864=7508тис.грн.

П3^п.року= 3266 тис. грн.

П3^к.року= 3942 тис. грн.

П4^п.року= 9737 тис. грн.

П4^к.року= 9657 тис.грн.

 

    Баланс підприємства вважається абсолютно ліквідним, якщо виконуються наступні співвідношення:

 

Нормативне співвідношення:                                       У нашому випадку:

А1 П1                                                                               (-) А1 П1

          А2 П2                                                                               (-) А2 П2

А3 П3                                                                               (+) А3 П3

А4 П4                                                                               (+) А4 П4   

 

У нашому випадку декілька нерівностей системи мають протилежний знак порівняно з оптимальним варіантом, що означає - ліквідність балансу відрізняється від абсолютної.

3. Загальний показник ліквідності – це відносний показник, який показує відношення суми усіх платіжних засобів до суми всіх платіжних зобов’язань з урахуванням їхньої ліквідності:

 

ЗПЛ =

 

         де ЗПЛ – загальний показник ліквідності;

ПВА та ПВП – питома вага відповідних груп активів і пасивів  і їхньому загальному підсумку.

 

ПВА =

 

^п.року  =

^к.року  =

^п.року  =

^к.року  =

^п.року  =

^к.року  =

^п.року  =

^к.року  =

^п.року  =

^к.року  =

^п.року  =

^к.року  =

^п.року  =

^к.року  =

^п.року  =

^к.року  =

 

 

ЗПЛ^п.року=  970+2818 *0,11+13393*0,50     = 0,73

2635+7908*0,3+3266*0,12

 

ЗПЛ^к.року=  2379+3122 *0,11+11933*0,43     = 1,39

3059+7508*0,27+3942*0,14

 

Висновок: на основі проведених розрахунків можна сказати, що баланс підприємства має ліквідність, яка відрізняється від абсолютної, це було визвано не достатком на підприємстві найбільш ліквідних груп, і в результаті чого перші дві нерівності в умовах ліквідності балансу не були виповнені.

Розрахований коефіцієнт ліквідності також свідчить про  те, що ліквідність балансу не висока. Так, наприклад, на початку року коефіцієнт абсолютної ліквідності має значення близько до 0, коефіцієнт уточненої ліквідності дорівнює 0,214, що значно менше нормативного значення. Це є ознакою високого фінансового ризику і ніяких можливостей для залучення додаткових фінансів.

Позитивною характеристикою  ліквідності балансу є тільки величина коефіцієнту загальної  ліквідності на кінець звітного періоду. Достатній рівень ліквідності підприємства є позитивним фактором для кредиторів і потенційних інвесторів. Показник власних оборотних коштів зменшився на кінець звітного періоду. Значення показників не є задовільними і тому потрібні заходи щодо поліпшення цих показників, а саме для підвищення рівня уточненої ліквідності необхідно сприяти зростанню забезпеченості запасів власними обіговими засобами, для чого потрібно збільшити власні обігові кошти й обґрунтовано знизити рівень запасів. Для досягнення  високого рівня коефіцієнтів загальної ліквідності необхідно поповнювати реальний власний капітал підприємства й обґрунтовано стримувати зростання позаобігових активів і дебіторської заборгованості.

Протягом звітного періоду  усі показники ліквідності збільшилися, це є позитивним моментом, але треба відмітити, що не всі коефіцієнти досягли нормативних значень та ліквідність балансу недостатньо висока.