Філогенез психіки. Основні стадії розвитку психіки в тваринному світі

Міністерство  освіти і науки України

Національний  технічний університет України

Київський Політехнічний Інститут 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

Реферат з психології на тему:

Філогенез психіки. Основні стадії розвитку психіки  в тваринному світі 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

     Виконала:

     студентка 3-го курсу

     гр. ПБ-82

     Чмир Ю. В.

     Варіант №23

     Перевірив:

     Федченко В.О. 
 
 

Київ 2011

Зміст

1. Філогенез психіки
2. Стадії розвитку психіки в тваринному світі

Історичний  розвиток психіки (філогенез)

Філогенез психіки (історичний її розвиток), розглядається  за аналогією з філогенезом організмів; тому в дослідженні філогенезу мова йде про видовий розвиток психіки  у тварин. Філогенез вивчався переважно об'єктивними методами (дійсно, інтроспекція - самоспостереження, самоспоглядання як метод пізнання психіки для тварин виявляється неможливою). Погляд на філогенез, який існував у радянській психології і зараз є найбільш розробленим, вказує на те, що існує взаємообумовленість між рівнем розвитку психіки і рівнем організації нервової системи її тілесного носія. Про це переконливо свідчать порівняльно-фізіологічні й зоопсихологічні дані. Ця взаємообумовленість склалася у процесі адаптації організму та його психічного складу до середовища. Життя у біологічному сенсі розглядається у єдності процесів росту, розмноження, обміну речовин; живі організми на відміну від неживих здатні до активної відповіді на подразнення - тобто такої, яка здійснюється за рахунок енергії самого організму.

 Допсихічною (біологічною) формою реакції організму на середовище є проста подразливість - це здатність організму відповідати на життєво важливі впливи середовища. Шляхом еволюції простої подразливості виникла чутливість - психічна форма реакції на середовище, яка передбачає подразливість по відношенню до тих явищ середовища, котрі не мають життєвого значення, але орієнтують організм у середовищі, тобто виконують сигнальну функцію.

  Філогенез  психіки вивчають дві психологічні  науки: загальна психологія та  зоопсихологія. Усі психологи  згодні з тим, що процес розвитку  психіки тварин налічує три стадії:

• елементарної сенсорної психіки;

• перцептивної психіки;

• тваринного інтелекту.

  Є одностайність  і з питання основного змісту  стадій. Але коли справа стосується  віднесення тієї чи іншої тварини  до певної стадії, можливі суперечки. Для визначення рівня розвитку тієї чи іншої тварини застосовують канон Ллойда-Моргана, згідно з яким якщо поведінку тварини можна пояснити більш простою її психічною організацією, то не слід пояснювати більш складною. Проте, цей канон не рятує від певних розбіжностей у поглядах між представниками зоопсихології (які схильні до завищення рівню психічного розвитку досліджуваної тварини, оскільки центровані саме на психіці тварини) та загальної психології (які схильні до заниження, оскільки психіка тварини як такої їх не цікавить, а важливим є саме її порівняння із людською психікою). Так, останні відмовляють одноклітинним організмам у наявності психіки і, визнають усіх безхребетних тварин належними до стадії елементарної сенсорної психіки.

 Нижчим  рівнем розвитку психіки в філогенезі вважається елементарна сенсорна психіка. Вона, за О. М. Леонтьєвим, наявна в багатоклітинних безхребетних організмів. Зоопсихолог Г. Чайченко із таким твердженням не згоден; він цю стадію розвитку психіки поділяє на:

1) нижній  рівень, до якого належать одноклітинні  організми, які взагалі не мають  нервової системи й можуть  реагувати на подразнення у  формі локомоції - руху до позитивних  подразників і від негативних (сюди попадають одноклітинні й деякі багатоклітинні організми);

2) вищій  рівень, на якому нервова система  виникає, у дифузній та гангліозній  формах.

 На стадії  елементарної сенсорної психіки  поведінка тварин обумовлена  впливом окремих властивостей  предметів або явищ зовнішнього  світу. Відображення дійсності цього світу тваринами відбувається у формі чутливості. Чутливість відрізняється від простої подразливості тим, що подразник, на який тварина реагує, може не мати безпосереднього біологічного сенсу, тоді він виконує сигнальну функцію (сигналізує про наявність біологічно значущих подразників), а, отже, орієнтує організм у середовищі. Тварини отримують від дійсності лише елементарні відчуття, що сприяє їх адаптації в постійних умовах середовища, але не дозволяє їм адаптуватися до мінливого середовища. Отож, головним психічним процесом на даній стадії є відчуття.

  Розвиток  організму, який відповідає цій  стадії, головними напрямами має  диференціацію органів відчуття (що впливає на краще розрізнення відчуттів), розвиток органів руху та розвиток нервової системи від дифузної до гангліозної. Гідра, в якої дифузна нервова система, реагує на подразнення усією поверхнею тіла, бо її нервові клітини не спеціалізовані. В нервовій системі дощових хробаків вже є спеціалізація - їх нейрони об'єднані в нервові вузли - ганглії, вони вже мають окремі органи чуття. Це сприяє виникненню зародків більш складних форм поведінки. Активний пошук позитивних подразників є домінуючим над пристосуванням до існуючих умов.   До стадії перцептивної психіки належать хребетні тварини (за розширювальним уявленням зоопсихологів, вищі безхребетні й хребетні). На цій стадії організми здатні розрізнювати не лише окремі фактори середовища, а цілісні предмети, речі. Відбуваються процеси не лише відчуття, але й сприймання. Поведінка тварин керується одразу багатьма спільно діючими подразниками. Головним психічним процесом стадії перцептивної психіки є сприймання.

Розвиток тілесного організму, який відповідає даній стадії, полягає у розвитку дистантних органів відчуття (зору, слуху - які на відміну від дотику вимагають дистанції від предмету), кортикалізації органів руху (рухові акти переходять під контроль кори головного мозку, тому стають більш довільними), розвиток нервової системи (передусім - центральної нервової системи, а у ній - переднього мозку, великих півкуль, насамперед їх кори). Г. Чайченком ця стадія також поділяється на два рівні: 1) нижчій рівень - до нього належать вищі безхребетні (ракоподібні, павуки, комахи), яким властива складна організація рухового апарату, складна будова органів чуття (фасеткові очі комах), ускладнення нервової системи (потужній надглотковий ганглій виконує координуючі функції аналогічно мозку). Комахи здатні до оптичного сприйняття форми; 2) вищий рівень властивий всім хребетним, але у повній мірі виявляє себе у вищих хребетних, в яких відбувається взаємодія різних аналізаторних систем: зорової, слухової, нюхової, кінестетичної; вони вже можуть сприймати цілісні речі й -звісно - більш вдало пристосовуватись до середовища. 

 Стадія  тваринного інтелекту пов'язується  вже головним чином із людиноподібними  приматами (хоча наявна і в  дельфінів). Ці тварини здатні до наочно-дійового мислення. Якщо тварини на стадії елементарної сенсорної психіки можуть відчувати лише певні моменти, сторони речей (в реагувати на них), а тварини на стадії перцептивної психіки мають справу з цілісними речами, то на стадії тваринного інтелекту перед твариною відкриваються відношення між речами (хоча й не у словесній абстракції, а в наглядній дії). Поведінка цих тварин перетворюється на набір цілеспрямованих операцій. Отож, мислення (у наочно-дійовій формі) виступає головним психічним процесом на даній стадії.

 Згідно  з В. Келером, гештальтпсихологом, який став широко відомий завдяки  дослідам із шимпанзе, вищі примати мають чотири кардинальні відмінності від тварин, які знаходяться на попередній стадії розвитку психіки:

• здатність  до інсайтів (раптових осяянь), коли мавпа  здогадується, як вирішити складне  завдання;

• здатність  відтворити одного разу здійснену операцію без нових спроб;

• здатність  перенесення знайденого рішення у інші принципово подібні умови;

• здатність  до рішення двохфазних завдань (тобто завдань, у яких виділяються попередня фаза (підготовча) і фаза здійснення (досягнення головної мети).

 На вищому  щаблі філогенезу психіки стоїть людина. Вона звичайно розглядається окремо від попереднього матеріалу. Людська психіка, згідно Ф. Енгельсу та згодним з ним психологам, детермінована вже переважно соціально: трудова діяльність із суспільною організацією є головними факторами. Внутрішня детермінація психіки людини в такому розумінні не відіграє великої ролі, людина розглядається як біосоціальна істота

Розвиток  психіки на різних етапах еволюції тваринного світу

Характерною ознакою психічної реакції є чутливість організму до індиферентних подразників, які за певних умов (збіг їх з біологічно важливими подразниками) сигналізують про можливість або необхідність задоволення біологічних потреб організму.

 Чутливість  виникає на основі подразливості.  Чутливість, вважає О. Леонтьєв , генетично є не що інше, як подразливість на впливи, що орієнтують організм у середовищі, виконуючи сигнальну функцію.

  Подразливість  властива органічній природі  взагалі. Завдяки їй у рослинному  світі відбуваються природжені реакції, які називають тропізмами. Тропізм — це автоматичні рухи в певному напрямі рослин і найпростіших організмів, що зумовлюються неоднаковістю фізико-хімічних процесів у симетричних частинах організму, які викликаються однобічними впливами подразників на організм. Теорію тропізмів щодо тварин розробив Ж. Леб. Проте ці реакції тварин не механічні, як вважав Ж. Леб, — під впливом досвіду вони набирають пластичності та мінливості.

Відповідно  до видів енергії, що діють на організми  в умовах їх існування, розрізняють  фототропізми, хемотропізми, геліотропізми, гальванотропізми та ін. Наприклад, соняшник рухається під впливом фото- та термотропізмів; у спрямованості проростання коріння та стебла, у поведінці хробаків і деяких комах, які зариваються в землю або повзуть до верхівок рослин, виявляється дія гео-, фото- або термотропізмів.

  З виникненням під впливом умов життя нервової системи, основною властивістю якої є чутливість до впливів навколишнього середовища, виникло психічне відображення, яке щодалі ускладнювалось через ускладнення умов життя, що спричинилося до ускладнення будови організму.

Розрізняють такі основні стадії розвитку психіки тварин:

• елементарна  сенсорна психіка;

• перцептивна  психіка;

• інтелект.

Стадія елементарної сенсорної психіки. Характерна особливість цієї стадії розвитку психіки полягає в тому, що поведінка тварин зумовлюється дією на організм окремих властивостей предметів, в оточенні яких живуть тварини, — хімічних, світлових, температурних тощо.

Ця стадія властива переважно безхребетним і  тим хребетним, що живуть у воді, земноводним і плазунам, у яких немає предметного сприймання. На цій стадії відбувається диференціація чутливості до світла, дотику, запахів, рухова чутливість, у результаті чого виникають і розвиваються аналізатори — дотиковий, зоровий, нюховий і слуховий. Рівень розвитку аналізаторів і рецепторної їх частини залежить від особливостей умов життя живих істот. Так, у павуків, комах добре розвинена дотикова чутливість (на щупальцях, лапках, крильцях).

 Хімічна  чутливість розвинена у павуків та інших безхребетних. Вона диференціюється у них на нюхову та смакову чутливість. У хруща налічують 50 тисяч органів нюху, а у трутня — понад 30 тисяч. Комахи чутливі до дуже незначних запахів. Бджола відрізняє запах помаранчової шкірки від 43 ефірних запахів. Бджоли реагують на запах, не приймають чужої бджоли. Комахи — це топохімічні істоти, тобто такі, які мають в організмі зони, чутливі до хімічних подразнень.

  Загальновідомі  чутливість комах до температурних змін, зорова чутливість. Бджоли розрізняють кольори та форми квітів, але не геометричні фігури. Більшість комах є глухими. Лише ті з них мають слух, які власними рухами (крильцями) викликають достатньо інтенсивне коливання звукових хвиль.

  Стадія перцептивної психіки. За сенсорною стадією психіки і на її основі розвивається перцептивна стадія діяльності тварин.

  Для  цієї стадії характерне відображення  предметів як цілого, а не окремих  їх властивостей, як це спостерігається  на сенсорному етапі розвитку психіки. Наприклад, якщо ссавця відгородити від їжі, то він реагуватиме не тільки на предмет, куди спрямована його діяльність (на їжу), а й на умови, за яких ця діяльність відбувається, тобто намагатиметься подолати перешкоду. На сенсорному етапі такої реакції на умови, за яких відбувається життєдіяльність тварин, не буває.

  Стадія  перцептивної психіки властива ссавцям. Вона зумовлюється істотними анатомо-фізіологічними змінами в організмі: розвитком великих півкуль головного мозку, і особливо їх кори та дистантних аналізаторів (зорового, слухового), посиленням інтеграційної діяльності кори.

  Умовно-рефлекторна  діяльність кори великих півкуль на рівні перцептивної психічної діяльності є підгрунтям для утворення уявлень.

Тривалість  збереження образів пам’яті збільшується з еволюцією хребетних тварин. Так, при одноразовому збудженні  образна пам’ять діє: у щура — по 10–20 секунд, у собаки — до 10 хвилин, у мавпи — до 16– 48 годин.

 Тривалість  збереження образів пам’яті —  цінна особливість перцептивного  рівня розвитку психіки. Ця особливість є важливою передумовою виникнення інтелектуальної поведінки тварин.

 На стадії перцептивної психіки відбуваються складні зміни у процесах розрізнення та узагальнення уявлень. Виникають диференціація та узагальнення образів предметів. Ці узагальнення — не сума окремих відчуттів, викликаних одночасною дією впливів, властивостей різних предметів, а їх єдність, своєрідна інтеграція, яка є підгрунтям для перенесення операції з однієї конкретної ситуації в іншу, об’єктивно схожу на неї, що істотно ускладнює поведінку тварин на цьому етапі психічного розвитку.

  Успішність  диференціації та узагальнення  залежить не так від ступеня  схожості, як від біологічної ролі того, що впливає на тварину.

  Розвиток  узагальнення на стадії перцептивної  психіки пов’язаний з розвитком  інтегративних зон кори великих  півкуль головного мозку, які об’єднують рухи в цілісну операцію (рухові поля), відчуття — у цілісний образ (сенсорні поля).

  Стадія  інтелекту. Психіка більшості  ссавців залишається на стадії  перцептивної. Але у антропоїдів  — людиноподібних мавп — відображувальна  діяльність піднімається ще на один щабель свого розвитку.

Цей вищий  щабель називають стадією інтелекту, або “ручного мислення” (О. Леонтьєв ). Як показали дослідження, мавпам, особливо шимпанзе, властива елементарна розумова діяльність, зачатки наочно-дійового мислення. Мавпи швидше, ніж інші тварини, навчаються та перенавчаються, виявляють більшу рухливість процесів збудження та гальмування.

 І. Павлов  зазначав, що аналітико-синтетична  діяльність кори головного мозку  собаки — це конкретне, елементарне  мислення.

Однак розумова діяльність, інтелект тварин — це зовсім не те, що розум людини. Між ними існують надзвичайно великі відмінності.

Для стадії інтелекту характерним є розв’язання  завдань. Мавпа (шимпанзе) в експериментальних  умовах не могла безпосередньо дістати  їжу (банан, помаранчу тощо). У клітці, де вона перебувала, лежала палиця, за допомогою якої можна було дістати  їжу. Ставилося завдання: чи “здогадається” мавпа використати палицю, щоб  оволодіти їжею. Спочатку шимпанзе пробує дістати їжу рукою, але  зазнає невдачі. Невдача на деякий час  відволікає мавпу від поживи. Вона, побачивши палицю, маніпулює нею. Якщо палиця та їжа потрапляють в  одне поле зору, мавпа спрямовує  палицю на їжу і оволодіває нею, підсуваючи її до себе. Такі дослідження проводилися в різних варіаціях.

  Мавпа  успішно розв’язувала поставлені перед нею в експерименті завдання. Найскладнішим з них було двофазне завдання, яке полягало в тому, що їжу можна було дістати довгою палицею, але спочатку цю довгу палицю потрібно було дістати короткою, яка була в межах безпосередньої досяжності. Це завдання мавпа так само розв’язувала.

 Мавпи  здатні об’єднувати в один  акт дві дії послідовної операції, з яких перша є підготовчою для здійснення другої, вирішальної операції (двофазні завдання).

 У життєдіяльності  тварин легко помітити їх взаємні  стосунки. Ці стосунки виявляються у своєрідних рухах, позах, акустичних сигналах.

 На різних етапах розвитку живих істот ці способи стосунків і взаємовпливів набирають різної складності. За їх допомогою тварини сигналізують про небезпеку, поживу, гнів, страх, передають ту чи іншу інформацію. Але ці різновиди стосунків, ця “мова” тварин мають інстинктивний характер, є виявленням емоційних станів. На відміну від людської мови “мова” тварин не є засобом трансляції індивідуального досвіду іншим тваринам.

 Інтелектуальна  поведінка антропоїдів пов’язана  з розвитком кори великих півкуль головного мозку, особливо чолових долей та прифронтальних їх зон. Якщо у мавпи знищити частину цих зон, то розв’язування ними двофазних завдань стає неможливим.

  Стадія  інтелекту, що властива вищим  ссавцям і досягла найвищого  рівня розвитку у людиноподібних мавп, є передісторією виникнення та розвитку людської свідомості.

 Для всіх стадій психічного розвитку тварин характерні фіксованість та індивідуальна мінливість поведінки. Фіксованими формами поведінки, що передаються спадково, є інстинктивні форми поведінки.

 Інстинкти  (від лат. instinctus — спонука) — це акти взаємодії організму із середовищем, механізмом яких є система безумовних рефлексів.

Інстинктивна  діяльність часто охоплює і механізми  тропізмів. Наукове пояснення походження інстинктів дав Ч. Дарвін (1809 –1882), довівши, що будова поведінки тварин становить  собою органічну єдність і стає результатом природного добору, тих змін у фізичній організації та поведінці, які були викликані зовнішніми умовами й закріпилися в організмі в результаті доцільності їх для життєдіяльності організмів. Розрізняють інстинкти живлення, розмноження, самозбереження та інші форми родового або видового пристосування до навколишнього середовища.

Інстинктивні  форми поведінки — це великої  сили спонука для організму. Залежно від умов життя і стану організму виникають, чергуючись, ті чи інші акти поведінки, розмноження, захисту, акти, пов’язані з живленням, тощо. В індивідуальному пристосуванні тварин до умов життя інстинкти здаються осмисленими діями, проте якщо порушити якийсь ланцюг в інстинктивній дії, тварини все одно продовжують здійснювати наступні акти в ланцюгу інстинктивної дії, хоча успіху ця дія не забезпечує. Так, квочка продовжуватиме сидіти на покладах, навіть якщо забрати з-під неї яйця, а бджола, почавши заліплювати наповнені медом щільники, продовжуватиме це робити й тоді, коли випустити із щільників мед. Отже, інстинктивні дії — це неусвідомлювані, механічні дії.

Інстинктивні  дії в індивідуальному житті  тварин можуть змінюватися. Наприклад, можна домогтися “мирного” співіснування  лисиці та курки, кішки та миші. Проте  така індивідуальна зміна інстинкту  спадково не передається.

Мінливість  у фіксованих формах поведінки виявляється  в набутті нових навичок і  способів дій, що виникають у результаті багаторазового природного доцільного виконання рухів і дій або у процесі дресирування. 
 

  Список посилань:

 http://ebk.net.ua/Book/psychology/

http://polka-knig.com.ua/