Форми правления

ФОРМА ПРАВЛІННЯ

Зміст

Вступ

1. Форма правління: поняття, види.

2. Монархія та її різновиди.

3. Республіка та її різновиди.

Вступ

Форма держави як організація, пристрій державної влади в кожному окремо взятій державі має свої особливості.  Форма кожного окремо взятої держави, включаючи його форму правління, форму державного устрою і політичний режим, складається або змінюється в конкретно-історичних умовах під впливом найрізноманітніших чинників.

На форму держави, в тому числі на форму правління, форму державного устрою і політичний режим, впливає, насамперед, те, кому належить державна влада і чиї інтереси вона виражає. Належність державної влади будь-яким класам, станам, соціальним групам характеризує змістовну сторону держави, а зміст з точки зоруфілософії є чинником, що безпосередньо впливають на форму. Разом з тим даний фактор, хоча він і є визначальним, не слід абсолютизувати. Як знову ж таки вчить філософія, між змістом і формою немає жорсткої залежності. Однo і той же зміст може бути виражене в різних формах, а одна і та ж форма може наповнюватися різним змістом. Внаслідок цього у держав, що мають однаковий зміст, можуть бути різні форми, і, навпаки, держави з різним змістом можуть мати однакові форми. Це обумовлено тим, що на форму держави крім його змісту впливають і інші чинники, причому як внутрішнього, так і зовнішнього властивості.

Таким чином, на форму кожного окремо взятого держави впливають і можуть вплинути різні чинники, що й обумовлює різноманіття державних форм, включаючи форми правління, форми державного устрою і політичні режими.

Характеризуючи це поняття, слід зупинитися на вимірах держави та значенні слова «форма». Загалом під формою розуміють зовнішній прояв сутності того чи іншого явища або предмету. Щодо держави, то вона розуміється як публічна, політико-територіальна організація суспільства.

Публічність, політичність та територіальна організація суспільства є основними вимірами держави, що утворюють її сутність.

1. Форми правління

Держава володіє складною структурою - зазвичай виділяють три групи державних установ: органи державної влади та управління, державний апарат (публічна адміністрація), каральний механізм держави.

Структура і повноваження зазначених установ залежать від форми держави, а функціональна сторона багато в чому визначається існуючим політичним режимом. Поняття «форма держави» розкривається через категорії «форма правління» і «форма державного устрою» 

У сучасній вітчизняній літературі, в тому числі і в підручниках з теорії держави і права, нерідко підкреслюється, що форма держави визначається в першу чергу його сутністю і типом . Здається, що це не зовсім так. Якщо б форма держави визначалася в першу чергу його сутністю, то у всіх держав існували б приблизно однакові форми, оскільки сутність держави завжди незмінна і виражається в тому, що держава в усі часи було і залишається політичною організацією, що здійснює управління суспільством. У процесі історичного розвиткудержава змінює не сутність, а своє утримання, що зазвичай і призводить до зміни одних державних форм іншими.Що ж стосується обумовленості форми держави його типом, то й тут немає прямої залежності. По-перше, при різноманітті підходів до типології держав неможливо пояснити, якими конкретно типами обумовлені ті чи інші форми держави. І, по-друге, якщо навіть грунтуватися тільки на формаційному підході, то й тут залежність державних форм від типів держави є відносною, оскільки в державах різних типів зустрічаються однакові і форми правління, і форми державного устрою, і політичні режими.

Форма правління - це організація верховної влади, яка характеризується її формальними джерелами, вона визначає структуру державних органів (інституціональний дизайн) та принципи їх взаємовідносин. Дві основні форми правління - це монархія і республіка та їх різновиди 3.

Поняття «форма правління» має на увазі метод зовнішнього вираження внутрішнього змісту держави, яке визначається структурою і правовим становищем вищих органів державної влади.

2. Монархія та її різновиди

Монархія - така форма правління, де формально спадкоємний одноосібний глава держави здійснює свої повноваження безстроково і звільняється від юридичної відповідальності перед своїми підданими.

Як відомо, монархія існує на основі трьох принципів - безстроковості, престолонаслідування та непогрішності трону.

Безстроковість означає, що влада монарха не обмежується певним строком повноважень. Існує лише два способи припинення повноважень монарха - смерть або зречення. Останнє означає, що монарх добровільно припиняє свої повноваження і більше не вважається главою держави. Саме тому, на нашу думку, слід погодитися з О. Бушковим, який вважає, що ніякого вбивства останнього російського імператора не було, адже Микола II добровільно зрікся з престолу на користь свого брата Михайла.

У Катеринбурзі вбили родину дворянина Романова, адже жоден з цієї родини вже не мав права на російський трон, а тому не можна говорити про вбивство царської сім'ї.

Престолонаслідування означає, що монарх, як правило, здобуває свою владу у спадок від попередників. З цієї точки зору безсумнівний інтерес становить Ватикан. Як відомо, «князі церкви» обирають Папу. У той же час вважається, що Папа, обираючи собі нове ім'я, позбавляється минулого, успадковуючи свій трон від апостола Петра. Так, кардинал Кароль Войтила 16 жовтня 1978 року став верховним понтифіком Римсько-католицької церкви Іваном Павлом II (попередником був Іван Павло І). Таким чином, формально трон здобув не Кароль Войтила, а Іван Павло II. І трон він здобув саме від попереднього Папи, який, у свою чергу, здобув його від попередників. Першим же «спадкодавцем» був апостол Петро.

Третій принцип - непогрішність трону - означає, що монарх не несе відповідальності перед своїми підданими.

Існує поділ усіх монархій на необмежені та обмежені.

В умовах необмеженої монархії монарх зосереджує у своїх руках світську і духовну владу і не обмежений у своїх повноваженнях.

Обмежена монархія передбачає обмеження влади монарха якимось джерелом або в певній сфері.

Існує дві класифікації необмежених монархій - за домінуючим типом влади та залежно від того, що уособлює монарх

За домінуючим типом влади необмежена монархія може бути абсолютною та теократичною.

В умовах абсолютної монархії домінуючим типом влади є світський, тобто державна влада домінує над релігійною. Прикладами абсолютної монархії є Франція XVII століття, Росія і Прусія XVIII століть. Так, у Франції традиційно кардинали (Рішельє, Мазаріні) ставали першими міністрами королівства, тим самим підпорядковуючи релігійну владу державній. Лютеранська мораль зробила релігію підлеглою для світської влади Пруссії, яку очолював Фрідріх Великий. У 1721 році в Росії остаточно було ліквідовано інститут патріаршества і створена бюрократична контора, що відала справами релігії - Духовна Колегія, яка в 1722 році була перетворена на Святий Синод. Тим самим релігійна влада в Росії була підпорядкована державі

Теократична монархія передбачає підпорядкування державної влади владі релігійній. Таке становище було характерне для арабського халіфату. Халіф - заступник пророка Мухамеда, який, по суті, створив іслам. Пророк - фігура духовна, а отже, заступник духовної особи є також духовною особою. Насамперед, у руках халіфа зосереджувалася духовна влада. Аналогічне становище на сьогодні панує у Ватикані, де глава духовенства, церкви (Папа римський) одночасно є і фактичним правителем держави.

Залежно від того, що уособлює монарх необмежена монархія може бути деспотичною або самодержавною.

В умовах деспотичної монархії монарх уособлює Бога. В його руках зосереджується вся повнота світської та релігійної влади, а сам він проголошується живим Богом або ж привласнює собі повноваження Бога. Існує принаймні два типи деспотій. Найпоширенішою з них є Східна деспотія. Прикладом такої монархії є Стародавній Єгипет, де фараон вважався сином Ра (бога Сонця), тобто сам був живим Богом. Другим типом є Західна деспотія, її прикладом є римський домінат часів Діоклетіана Божественного.

В умовах самодержавної монархії монарх уособлює державу. Цей різновид необмеженої монархії був характерним для Візантійської та Російської імперій, Франції часів Людовика XIV, відомого своїм афоризмом: «Держава - це я».

Щодо обмеженої монархії, то існує дві основні класифікації такого різновиду - за функціями та за джерелом обмеження влади монарха

Види обмежених монархій. За функціями обмежену монархію можна поділити на представницьку та дуалістичну.

Представницька монархія обмежує владу монарха виключно представницькими функціями. її прикладами є сучасні Японія, Швеція, Іспанія, Великобританія тощо.

В умовах дуалістичної монархії в руках монарха зосереджені виконавчі (а іноді й судові) повноваження. Прикладом дуалістичної монархії є Монако.

За джерелом обмеження монархії поділяються на органічні, формалізовані, дуархічні та традиціоналістичні.

Органічна монархія - це різновид монархії, коли влада монарха обмежена яким-небудь органом за відсутності в державі писаної конституції. Найвідомішими типами органічної монархії є станово-представницька та парламентарна. В умовах станово-представницької монархії влада монарха обмежена органом станового представництва. Ця форма монархії існувала в період формування централізованих держав у Європі, в епоху Відродження і Реформації (XII-XVII ст.). Прикладами станово-представницької монархії є Франція XII-XVII століть, коли владу короля дещо обмежували Генеральні Штати. Як відомо, французьке суспільство поділялося на три стани: перший стан -духовенство, другий стан - аристократія і третій стан - усі інші верстви населення. Представники цих станів утворювали окремі палати в Генеральних Штатах, і рішення виносилися по палатах. Важливими повноваженнями Генеральних Штатів були їх повноваження у сфері фінансів. Іншим прикладом станово-представницької монархії було існування в Московії XVI-XVII Земських соборів, які були своєрідним дорадчим органом при цареві. Так, наприклад, у 1642 році на Земському соборі, що був присвячений взяттю Азова козаками, саме цей орган порадив царю Олексію Михайловичу віддати Азов. Таким чином, станово-представницька монархія - це монархія, де влада монарха обмежена органом станового представництва.

Щодо парламентарної монархії, то це монархія, де влада монарха обмежена парламентом за відсутності писаної конституції. Прикладом такої монархії є Великобританія, де влада королеви обмежена парламентом, а документ, який би мав назву Конституція Великобританії, відсутній.

Формалізована монархія передбачає обмеження влади монарха формальними актами-документами. її різновидами є монархії конституційні та договірні.

Конституційна монархія - це монархія, де влада монарха обмежена писаною конституцією, утвореною народом безпосередньо або шляхом делегованого законодавства. Прикладом такої монархії є Японія, Швеція, Іспанія та ін. Договірна монархія дозволяє обмежувати владу монарха певним договором. її прикладом була сеньйоріальна монархія в період феодалізму, коли між монархом та його васалами укладалися угоди про службу на основі васальної клятви. Існувала договірна монархія і в Новгородській республіці, де Олександр Невський тимчасово правив на підставі ряду-договору. Останньою відомою спробою утворити в умовах Росії договірну монархію слід вважати прагнення верховників обмежити владу імператриці Анни Іванівни так званими кондиціями.

В умовах дуархічної монархії влада монарха обмежена рівнозначною особою. Дуархічна монархія може бути територіальною, особистою та функціональною. Так прикладом територіальної дуархічної монархії є Галицько-Волинське князівство за часів правління короля Данила Галицького, співправителем якого був його брат князь Василько Волинський.

Прикладом особистої дуархічної монархії є спільне прав-ління Ольгерда (племінник) та Кейсута (дядько) Литовських. Прикладом функціональної дуархічної монархії є ситуація в Західній Європі, де існувало два центри сили: папа (релігійні функції) та імператор (світські функції). Крім того, були й інші приклади: сьогунат у Японії (сьогун - світський правитель, мікадо - духовний) чи каганат у Хазарії (бек чи цар - світський правитель, каган - духовний).

Традиціоналістична монархія є обмеженою монархією, де влада монарха обмежується традиціями, звичаями тощо. Найвідомішими різновидами традиціоналістичної монархії є римський принципат (влада монарха-принцепса обмежувалася республіканськими традиціями) та ранньокласова монархія (влада монарха обмежувалася додержавними звичаями). Прикладом ранньокласової монархії були ранньофеодальні монархії

3. Республіка та її різновиди.

Республіка - форма правління, коли всі найвищих органів державної влади чи обираються, або формуються загальнонаціональними представницькими установами. Головними ознаками будь-який республіки є колективність правління; всі вищі навчальні органи структурі державної влади (зборів, ради тощо.) мають складну структуру, наділяються певними, тільки їм властивими повноваженнями і відповідають право їх невиконання чи неналежне виконання відповідно до Закону; прийняття ж рішення здійснюється, зазвичай, шляхом голосування. Воно вважається прийнятим, якщо на нього проголосувало кваліфіковане чи просте більшість. Проте, стосовно інших ознак республіки, вважаю, що слід, через своєрідність теми, розглядати у приватних випадках різних видів республік.

Ця проблема є актуальним лише бо з 199 держав 156 мають саме цій формі правління. Вже лише це таке як республіка проти неї бути розглянуто. З іншого боку, зважаючи на те, що республіка, як я казав вище, є формою державного правління, вона зобов'язана розглянути зусебіч. Також слід звернути на той факт, що республіка (ніж формою правління) з'явилася (IV-III тис. е. в месопотамських містах-державах), і найголовніше те, що що з'явилася й у такому культурно -правово-развитом державі як Рим. Тобто у ті давні часи людська думку змогла належно вшанувати перевага республіки з інших формами державного правління та втілити у життя ідею побудови саме республіканської форми управління. Саме тому багатьох учених, починаючи з античності і закінчуючи сьогоденням у юридичних роботах, величезне місце приділяли проблемам форми управління держави й у особливості проблемі республіки, оскільки майже в усі історичні етапи республіка мала постійно виборювати своє існування.

Республіканська форма правління є найпоширенішої в світі.

Республіка (латів.respublica від rex - справа,publicus - громадський, тобто. "спільна справа" чи "громадські справи") - форма правління, коли він глава держави є одноособовий (дуже рідко колегіальний) президент, який обирається визначений термін із числа громадян, які мають необхідними "кваліфікаціями" (певний вік, народження у цій країні від громадян цієї держави, володіння повними цивільними і стають політичними правами та інших.). Є й інші, спотворені форми республіки, коли президент же не обирається громадянами, а проголошується таким військовим чи революційним радою після державного перевороту чи проголошується довічним президентом.

Спільними ознаками республіканської форми управління є:

існування одноособового і колегіального глави держави полягає;

виборність визначений термін глави держави й інших верховних органів структурі державної влади;

здійснення структурі державної влади за своєму велінням, а, по дорученням народу;

юридичну відповідальність глави держави випадках, передбачені законами;

обов'язковість рішень верховної структурі державної влади.

Проте існує й інша класифікація. Так, за публічним виміром республіка може бути поліархічною, олігархічною та автархічною. Оскільки автархія може існувати лише в умовах монокра-тії, то й республіка такого типу називається монократичною

В умовах поліархічних республік народ формує еліту, яка, у свою чергу, є частиною народу. Залежно від наявності або відсутності відносної самостійності держави від суспільства поліархічні республіки можуть бути полікратичними (органи держави формуються народом, але є відносно незалежними від останнього) чи охлократичними (органи держави формуються народом і повністю залежать від останнього). Прикладами полікратичних республік є сучасні США, Франція, ФРН. Прикладом охлократичних республік є Стародавні Афіни.

В умовах олігархічних республік діє елітарне правління, і еліта є практично незалежною від народу. Залежно від типу еліти олігархічні республіки можуть бути мілітократичними (військові хунти Латинської Америки, козацькі держави України), партократичними (СРСР 1953-1991 pp.), аристократичними (Річ Посполита, доімперський Рим, Спарта, Венеціанська, Генуезька чи Новгородська республіки)

Монократична республіка передбачає необмеженість влади особи, що формально обирається. За типом легітимності монократична республіка може бути вождістською (вождя підтримує майже все населення країни) чи автократичною (автократа підтримує певна частина населення, хоча формально може підтримувати все населення країни). Прикладами вождістських республік був СРСР за часів Й.В. Сталіна, нацистська Німеччина чи фашистська Італія. Прикладом автократичної республіки є

Президентська республіка. В умовах президентської республіки глава держави (президент) одночасно очолює виконавчу гілку влади і формує уряд.

Для президентської республіки характерними є такі ознаки:

1. Президент обирається  на термін від чотирьох до  восьми років.

2. Президент не  може бути ані призначений, ані  звільнений з посади шляхом  голосування парламентарів - повноваження  президента визначаються мандатом  всенародного голосування і не  залежать від законодавчої гілки  влади.

3. Виконавча гілка  влади підпорядковується винятково  президенту, і ніхто з політиків  або членів уряду не може  змагатися з ним за першість.

4. Подвійна легітимність  виконавчої і законодавчої гілок  влади, тобто як орган законодавчої  влади, так і глава виконавчої  влади (президент) обираються народом  незалежно. Це забезпечує повну  стабільність системи, тому що  незалежно від нездатності чи  некомпетентності президента законодавча  влада не має права усунути  президента з посади, за винятком  випадку скоєння президентом  злочину. При президентській республіці  імпічмент є єдиним конституційним  способом усунення від влади  президента, який порушив закон.

Проте для президентської республіки характерні й певні недоліки:

1. Створюється  ситуація подвійної легітимності (адже глава виконавчої влади  обирається голосуванням), що, як  правило, не має конституційного  способу вирішення у випадку  виникнення тупика.

2. Дестабілізуються  вибори, тому що встановлений  термін перебування на посаді  призводить до боротьби за  посаду президента за принципом  «переможець отримує все»; створюється  ідеологічна поляризація між  політичними групами та фракціями.

3. Перешкоджання  створенню коаліцій.

4. Суспільство  спонукається до авторитаризму.

У зв'язку з тим що в умовах президентської республіки глава уряду і глава держави є єдиною особою, президентська посада є за своєю природою двозначною і певним чином невизначеною.

Прикладом президентських республік є Сполучені Штати Америки та окремі держави Латинської Америки - Бразилія, Аргентина, Венесуела тощо

Парламентська республіка. В умовах парламентської республіки уряд формується парламентом. Проте за здійснення ефективного управління відповідальність несе глава уряду. Функції глави держави є більш символічними. Прикладами парламентської республіки є Федеративна Республіка Німеччини, Греція, Італія, Ірландія тощо.

Парламентська республіка істотно відрізняється від президентської

Змішана республіка. Змішана республіка є об'єднанням окремих елементів президентської та парламентської республік. При цьому як президент, так і прем'єр-міністр виконують окремі ролі: президент є главою держави, а прем'єр-міністр - главою уряду.

В умовах змішаної республіки як президент, так і парламент мають повноваження по формуванню уряду. У таких системах президент призначає і розпускає кабінет міністрів, а міністри повинні користуватися довірою парламенту.

Основними ознаками змішаної республіки є:

1) всенародні  вибори президента;

2) президент призначає  і розпускає кабінет міністрів;

3) уряд повинен  користуватися довірою парламенту;

4) президент має  право розпустити парламент (або, принаймні, його нижню палату) чи  має законодавчі повноваження, або  і те, і інше разом.

Прикладами змішаних республік є сучасна Франція, Російська Федерація, Україна та ін.

Залежно від того, хто призначає главу уряду, існує два різновиди змішаних республік - президентсько-парламентська (прем'єра призначає президент) та парламентсько-президентська (прем'єра призначає парламент). Існують і інші відмінності

Висновки

Розглядаючи державу, як складний суспільний феномен, необхідно знайти поняття, яке давало б уявлення про основні характеристики тієї чи іншої держави, про основні шляхи здійснення в ній державної влади.

Таким поняттям є категорія “форми держави”. Отже, форма держави — це спосіб (порядок) організації і здійснення державної влади. Вона включає у себе три елементи:

– форма державного правління — спосіб, або порядок організації та взаємодії вищих органів державної влади;

– форма державного устрою — порядок організації територіального устрою, тобто поділу держави на певні складові частини, та співвідношення держави, як цілого, з її складовими частинами;

– форма державного режиму — порядок здійснення державної влади певними способами і методами.

Таким чином, форма держави — це складне поняття, що характеризує державу з точки зору існуючих у ній форм правління, державного устрою та державного режиму.

Форма держави завжди має відповідне правове закріплення. Всі її елементи мають правову основу — вони фіксуються у конституції, законах та підзаконних актах. Хоча слід мати на увазі, що закріплені у конституції положення і реальна дійсність можуть не збігатися і не відповідати дійсному характеру існуючих відносин. Слід відзначити, що поняття форми держави, як певної структури, не означає механічної, довільної сукупності елементів, що її утворюють. Форма держави відображає єдність, взаємообумовленість об'єднаних у ній елементів, у результаті чого народжується нова якість, яка не властива жодному з цих окремо взятих елементів. При цьому, форма правління і державний устрій характеризують, головним чином, структурний аспект форми держави, а державний режим — її функціональний аспект.

Форма державного правлiння - це спосiб органiзацiї державної влади, зумовлений принципами взаємовiдносин вищих органiв держави. Характер форми державного правлiння спiввiднесений з конституцiйно-правовим статусом кожного з вiдповiдних органiв. Зовнi форма правлiння зумовлена насамперед тією юридичною i фактичною роллю, яку вiдiграє в державному механiзмi глава держави, а також порядком формування цього iнституту. Однак по сутi визначальними тут є взаємовiдносини органiв законодавчої i виконавчої влади.

Характер взаємовiдносин вищих органiв держави е визначальним i з точки зору теорiї подiлу влад. iдея подiлу влад у найбiльш чiткому i послiдовному викладi була запропонована вже згадуваним Ш. Монтеск'є. Вiн розрiзняв три влади - законодавчу, виконавчу i судову. Кожна з них мала здiйснюватися вiдповiдними органами (органом). Усi три влади визначалися як рiвнозначущi i взаємно зрiвноваженi. Ш. Монтеск'є розглядав подiл влад не як простий подiл функцiй мiж рiзними державними органами, а як розмежування полiтичних сил, що здiйснюється в iм'я полiтичних свобод. На його думку, зосередження всiх названих влад у руках однiєї особи чи групи осiб було б неприпустимим. Як альтернативу деспотизму i гарантiю додержання прав i свобод особи розглядали подiл влад i всi наступнi прихильники цiєї iдеї.

Список використованої літератури

1. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник для вузів/ М-о освіти і науки України, Нац. юридична академія України ім. Ярослава Мудрого ; За ред. М. В. Цвік, В. Д. Ткаченко, О. В. Петришин. - Х.: Право, 2002.

2. Кельман М. Загальна теорія держави і права: Підручник для вузів/ Михайло Кельман, Олександр Мурашин. - К.: Кондор, 2006. -

3. Кравчук М. Теорія держави і права. Проблеми теорії держави і права: Навч. посібник для підгот. до держ. іспитів/ Микола Кравчук,; М-во освіти і науки України, Юрид. ін-т Терноп. акад. нар. госп.. - 3-тє вид., змін. і доп.. - Тернопіль: Карт-бланш, 2002.

3. Лисенков С. Л. Загальна теорія держави і права: Навчальний посібник/ С. Л. Лисенков. - К.: Юрискон-сульт: КНТ, 2006.

5. Олійник А. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ Анатолій Олійник, Станіслав Гусарєв, Олена Слюсаренко,. - К.: Юрінком Інтер, 2001.

6. Основи теорії держави і права: Навчальний посібник для вузів/ Т.І. Бабак, О.Д. Брайченко, К.В. Манжул, Л.В. Сорока; М-во освіти і науки України, Кіровоград. держ. пед. ун-т ім. В. Винниченка. - Кіровоград: РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2004.

7. Рабінович П. Основи загальної теорії права та держави: Посібник для студ. спец. "Правознавство"/ Петро Рабінович,. - К., 1993.

8. Скакун О. Теорія держави і права: (Енциклопедичний курс): Підручник/ Ольга Скакун,. - Харків: Еспада, 2006.

9. Сухонос В. Теорія держави і права: Навчальний посібник/ Володимир Сухонос,. - Суми: Університетська книга, 2005.

10. Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ А. М. Колодій , В. В. Копєйчиков, С. Л. Лисенков та ін.; За заг. ред. В. В. Копєйчикова, С. Л. Лисенкова; М-во освіти і науки України, Акад. адвокатури України. - К.: Юрінком Інтер, 2004.

11 Теорія держави і права України: Навчальний посібник/ М-во освіти і науки України; Упор. Людмила Шестопалова,. - К.: Прецедент, 2004.

12. Теорія держави і права. Академічний курс: Підручник/ О. В. Зайчук, А. П. Заєць, В. С. Журавський та ін.; Ред. Н. М. Оніщенко; Мін-во освіти і науки України. - К.: Юрінком Інтер, 2006.