Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності

Житомирський  базовий фармацевтичний коледж ім. Г.С. Протасевича

 

 

 

 

 

 

 

Реферат

на тему:

«Формування навичок і прийомів мислення. Види, форми, прийоми розумової діяльності.»

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

Виконала  
студентка 308 групи

Лобур Ганна

 

План

1.Мова і думка.

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності.

3. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

1. Мова і думка

 

     Мова є найдосконалішим  універсальним способом передачі  думок. Вона виконує кілька  функцій: інформування, означення,  експресії, спонукання. Усі функції  в реальній мовній практиці  існують у взаємозв'язку, доповнюючи  одна одну. Щоб обмін думками,  ідеями, поглядами міг відбуватися,  необхідна наявність принаймні  двох людей. Того, хто передає  ту чи іншу інформацію, називають  комунікатором, а того, хто її сприймає, реципієнтом. У мовленнєвому спілкуванні має місце взаємозаміна ролей — і перший, і другий періодично можуть бути то комунікатором, то реципієнтом. Структура спілкування включає такі компоненти: повідомлення, джерело або походження стимулу, канал передачі інформації, код та контекст, в якому відбувається комунікація. Комунікатор, передаючи інформацію, кодує ЇЇ, тобто створює текст, а точніше дискурс, який є категорією мовлення. Він є відносно завершений в структурному та смисловому відношеннях. Це може бути синтагматичний ланцюг більший за окреме висловлювання або цілісний текст (оповідання, бесіда, інструкція, лекція, твір). Поняття "дискурс" співвідноситься з поняттям "текст" і характеризується аналогічними параметрами завершеності, цільності, зв'язності тощо, але відрізняється від останнього тим, що розглядається одночасно і як процес (з урахуванням соціокультурних, екстралінгвістичних та комунікативно-ситуативних чинників), і як результат - у вигляді фіксованого тексту. Завдання реципієнта -декодувати сприйняту інформацію. Це можливо лише тоді, коли і комунікатор, і реципієнт володіють однаковою лексичною, числовою чи якоюсь іншою системою, однаково розуміють екстралінгвістичну ситуацію спілкування інакше кажучи, якщо співрозмовники вступають у діалогічні стосунки, то діалог відбувається лише тоді, коли є обмін думками, коли він має активний і взаємоспрямований характер.

      Таким чином,  спілкування потребує передусім  майстерного володіння мовою.  Проте слід підкреслити, що  мова - не самоціль. Вона використовується  для збереження і передачі  інформації. З точки зору психолінгвістики, процес мовленнєвого спілкування  потрібно розглядати як діяльність, що має ідентичну структуру  з будь-якою іншою людською  діяльністю. В ній можна виділити  три сторони: мотиваційну, цільову  і виконавчу. Розглядаючи виконавчу  сторону, повернемося до визначення  мови як універсального способу  передачі думок. Варто зазначити,  що власне передача стає можливою  завдяки мовленню людини, як інструменту  фактичної реалізації комунікативного  наміру. Той факт, що мова використовується  для висловлення думок ставить  перед нами ряд цікавих запитань: як співвідносяться мова і  думка, чи можемо ми думати  без мови, чи моделюється наше  мислення структурою нашої мови?

    Якщо визначати  думку як свідому розумову  діяльність, можна спостерігати, що  певні „види" думок можуть відбуватися цілком незалежно від мови. Найпростіший приклад це - музика. Напевно, усі колись відчували, як певна мелодія, наче, поглинає при прослуховуванні, або ж подумки наспівували якусь мелодію. В такому випадку мова просто не залучається. Складання музичних творів не залежить від мови (йдеться про музику без слів), коли це стосується власне творчого процесу.

    Наступний аргумент  на користь існування думки  без мови це звичайний досвід  будь-кого з нас, коли ми  хочемо висловити якусь ідею, проте не можемо оформити її  у слова. Якби думка була  неможливою без мови, ця проблема  не поставала б.

    Однак, більшість  думок пов'язані з мовою. Це  доводить існування внутрішнього  мовлення, тобто мовлення „для себе". Внутрішнє мовлення може бути більш або менш зв'язним, послідовним, усвідомленим (наприклад, якщо людина „про себе" розмірковує, який вибір їй краще зробити, або прогнозує можливі наслідки кожного з варіантів), або ж складатися з окремих уривків думок, що виринають звідкись з глибин свідомості та не підпорядковуються волі і часто є незрозумілими навіть самому „автору" цих думок. Внутрішнє мовлення - це словесна оболонка мислення.

     Деякі вчені  говорять про „тиранію" мови і твердять, що бачення світу людиною або спільнотою формується мовою, якою вони користуються. Проте, проблема оцінки впливу мови на думку заслуговує більшої уваги. Який зв'язок між нашими думками і структурою нашої мови? Чи є мова тираном, що невблаганно змушує наші думки приймати усталені форми та йти звичними шляхами, закриваючи від нас інші можливості? Чи наше бачення світу повністю зумовлене та підпорядковане мові, якою ми розмовляємо?

      Звичайно, людей іноді вводить в оману  сліпе покладання на слова,  проте ми визнаємо ці випадки;  якби мова була настільки тиранічною, ми не були б здатними усвідомлювати,  що вона іноді приводить нас  до помилок, якщо ми втрачаємо  пильність. Більше того, ми можемо  розглядати можливість, що коли  ми „думаємо словами", наші думки не формуються мовою взагалі. Можливе існування загальнішої людської здатності до пізнання, для якої мова служить лише засобом, так само як музика служить засобом вираження творчого потенціалу композитора.

     Вчені загалом  погоджуються, що слова сприяють  певним видам думок, слугуючи  символами, якими можна легко  маніпулювати. Кожен з нас має  уявлення про те, що таке справедливість: ми намагаємося справедливо ставитися  до друзів, засуджуємо несправедливі  вчинки політиків і т.д. Ми  також знаємо слово справедливість, яке слугує ярликом цього концептуального  комплексу. Коли ми думаємо  про справедливість (справедливе  або ні ставлення до нас  на роботі, соціальну справедливість), ми можемо використовувати слово  справедливість як символ в  процесі розмірковування. На багато  легше подумки маніпулювати словом  справедливість ніж оперувати  цілим концептуальним комплексом, який це слово символізує. Використання  вербальних символів, таким чином,  полегшує процес розмірковування  в багатьох випадках. Можна навіть  твердити, що певні види думок  були б неможливими без існування  цих зручних для використання  ярликів.

      Вербальні  ярлики особливо важливі у  сфері абстрактних ідей. Справедливість, свобода, демократія, освіта є  звичними термінами, проте, було  б дуже важко чітко визначити  їх значення. Справедливість не  викликає таких чітких образів  як, наприклад, стіл. Ми зазвичай  погоджуємося в питанні, є чи  не є певна річ столом, однак,  на скільки впевненими ми взагалі  можемо бути про справедливість? Звичайно, ми маємо хоча б примарну  ідею про те, що мається на  увазі під цими термінами, проте  їх значення є досить суперечливими  і можуть змінюватись в розумінні  окремих людей або спільнот. Можливо,  ці концепти і не існували, якби для їх назви не було  слів, що слугують для утримання  нечітких та не дуже зв'язних  понять вкупі. Оскільки ці поняття  абстрактні, вони досить неміцно  прив'язані до реальності. В певному  сенсі, вони порожні. Якщо людина  поставиться до них необережно, вони можуть стати емоційно  зарядженими ярликами, які функціонують  в мові та мовленні цієї  людини лише для маркування  чогось як доброго чи поганого. На жаль, дуже легко вчинити  щось в ім'я свободи і бути  спантеличеним пустим маніпулюванням  словами. 

      Очевидно, що слова допомагають у формуванні, збереженні та оперуванні концептами, які вони позначають. Наші думки,  таким чином, обумовлені лінгвістичною  категорізацією досвіду у тому, що нам простіше оперувати концептами, закодованими одним словом, ніж концептами, для яких не існує єдиного слова (назви). Спосіб, у який мова розділяє концептуальний простір має, таким чином, хоча б мінімальний вплив на наші думки. Проте немає підстав твердити, що цей вплив є визначальним та тиранічним при формуванні думок. Ми цілком здатні формувати і подумки оперувати концептами, для яких не існує вербального висловлення. Ми можемо вигадувати уявні єдності, і потім, якщо вирішимо за потрібне, називати їх.

Таким чином, функція мови, як механізму передачі думок реалізується через мовлення. Елементи тріади думка-мова-мовлення тісно взаємопов'яні, проте помилковим було б відкидати припущення, що думка не абсолютно залежна від мови, беручи до уваги твердження деяких вчених про можливість існування загальної людської когнітивної здатності, яка викорситовує мову лише як засіб. Інша річ, як передати думку реципієнту без залучення мови та мовлення? Цього, принаймні поки-що, людство робити не навчилося.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

2. Види, форми, прийоми розумової діяльності

 

     Людський мозок  – це можливо, найскладніша  з живих структур. Мозок виконує  безліч дій, які ще менше  залежать від нашої активної  свідомості.

    Отже, мозок –  це орган спеціально пристосований  для того, щоб допомагати окремим  особам у здійсненні головних  життєвих актів.

   Розумова діяльність  – це дії контрольовані мозку.

  Види розумової діяльності:

- навчання;

- письмо;

- малювання;

- читання;

- творення;

- аналізування;

- розв’язання;

- вирахування;

- уява;

- зосередження;

- ігнорування;

- чуттєвість;

- сон;

- сновидіння та ін.

Встановлено, що психічні функції  певним чином розподілені між  правою та лівою півкулями головного  мозку. Обидві півкулі здатні отримувати й переробляти інформацію у вигляді  як образів, так і слів, але існує  функціональна асиметрія головного  мозку – різний ступінь виявленості тих чи інших функцій у лівій та правій півкулях. Функцією лівої півкулі є читання і рахування, переважне оперування знаковою інформацією (словами, символами, цифрами тощо). Ліва півкуля забезпечує можливість логічних побудов, без яких неможливе послідовне аналітичне мислення. Розлад діяльності лівої пікулі зазвичай призводить до порушення мовлення, блокує можливість нормального спілкування. А за глибокого враження нервової тканини до значних дефектів розумової діяльності.

     Права півкуля  оперує образною інформацією,  забезпечує орієнтацію в просторі, сприйняття музики, емоційне ставлення  до сприйнятих та усвідомлених  об’єктів.

     Обидві півкуля  функціонують у взаємозв’язку.  Функціональна асиметрія притаманна  тільки людині, формується в процесі  спілкування і залежно від  переважання функціонування правої  чи лівої півкулі впливає н  індивідуально-психологічні характеристики  особистості.

      Розумова  діяльність   людини   є      рішенням різноманітних розумових завдань, направлених на розкриття  суті .  Розумова  операція  -   це   один   із   способів   мисленної діяльності, за допомогою якого людина вирішує розумові завдання.

      Розумові  операції різноманітні.  Це - аналіз  і синтез,  порівняння абстрагування,   конкретизація,   узагальнення,   класифікація.   Які   з логічних операцій застосує людина, це  залежатиме  від  завдання  і  від характеру інформації, яку він піддає розумовій переробці.

      Аналіз - це  уявне розкладання цілого  на частини або уявне виділення з цілого його сторін, дій, відносин.

      Синтез - зворотний аналізу процес думки,  це  -  об'єднання частин властивостей,  дій,  відносин  в  одне  ціле.  Аналіз  і  синтез   -   дві взаємозв'язані логічні операції. Синтез, як і аналіз,  може  бути  як практичним, так і розумовим.

      Аналіз  і синтез сформувалися в практичній  діяльності людини. У трудовій  діяльності  люди  постійно  взаємодіють  з   предметами   і явищами. Практичне освоєння їх  і привело до  формування  мисленних операцій аналізу і синтезу.

      Порівняння - це встановлення схожості і відмінності предметів і явищ. Порівняння засноване на аналізі. Перш ніж  порівнювати  об'єкти,  необхідно виділити один або декілька  ознак  їх,  по  яких  буде  проведено порівняння.

      Порівняння  може бути одностороннім, або   неповним,  і  багатобічним або повнішим. Порівняння, як аналіз і синтез, може бути різних  рівнів - поверхневе і глибше. В цьому випадку думка людини  йде від зовнішніх ознак схожості і відмінності до внутрішніх, від видимого до  прихованого від явища до суті.

      Абстрагування -  це  процес  уявного відвернення від деяких ознак,  сторін  конкретного  з метою  кращого  пізнання  його.   Людина у  думках виділяє  яку-небудь  ознаку  предмету  і   розглядає   її ізольовано  від  всіх  інших  ознак,  тимчасово  відволікаючись   від   них. Ізольоване  вивчення  окремих  ознак  об'єкту   при   одночасному відверненні від всіх останніх допомагає людині глибше зрозуміти суть  речей і явищ. Завдяки  абстракції  людина  змогла  відірватися  від  одиничного конкретного і  піднятися  на    найвищий  ступінь  пізнання  -  наукового теоретичного мислення.

      Конкретизація  -  процес,  зворотний абстрагуванню   і   нерозривно пов'язаний  з  ним.  Конкретизація  є  повернення  думці  від   загального   і абстрактного до конкретного з метою розкриття змісту.

      Узагальнення є виділення в предметах і явищах загального, яке виражається у вигляді поняття, закону, правила, формули і тому подібне.

      Розумова  діяльність завжди направлена  на  отримання  якого-небудь результату. 

     Продукт розумових  дій - визначені пізнавальні результати,  щовиражаються в трьох формах мислення.

     Формами   мислення  є:

 1) судження;

2) умовивід;

3)  поняття.

     Закономірності  взаємин між цими формами мислення  вивчає  логіка.

     Вивчаючи  форми   мислення, логіка відволікається  від  конкретного змісту  думок,  укладених у цих формах, вона  встановлює  загальні досягнення  істинності тих знань, що виводяться  з інших   достовірних  знань.  Психологія  ж  вивчає  закономірності  творчого мислення, що приводить  до нових пізнавальних результатів,  до відкриття нових знань.

     По  переважному  змісті розумова діяльність поділяється  на

1)практичну; 2) художню і 3) наукову.

 

 

 

 

 

3. Формулювання понять, порівняння і зіставлення, виділення головного, систематизація, узагальнення, аргументація, доведення, встановлення причиново-наслідкових зв’язків, спростування, складання алгоритму, робота за аналогією, висування гіпотези, експериментування і моделювання.

 

Поняття - це форма мислення в якій в безпосередній  єдності відображаються  загальні, суттєві ознаки предметів, явищ, процесів.

Кожна людина мислить з  допомогою понять. Поняття бувають побутові, які не завжди чітко визначаються.

Наприклад: «долина» «вітер» «садок».

 Наукові. Наукові поняття, якщо це можливо, чітко визначаються.

Наприклад: це такі поняття  як «засіб виробництва», «гіперінфляція», «девіантна поведінка». Є й такі поняття, які вживаються як у побутовому житті, так і в науці.

Наприклад: поняття «гроші» у побутовому житті як правило не визначається, а в науці поняття „гроші” визначається як всезагальний еквівалент обміну товарів.

Є поняття, які не відносяться  до побутових і наукових.

Наприклад: поняття християнського віровчення: «церква», «літургія», «преображення Господнє».

Предмети мають величезну  кількість різноманітних ознак. Інколи ознаками предметів може бути навіть їх відсутність.

Наприклад: відсутність у  злочинця вогнепальної зброї, або відсутність  на базі належного обліку матеріальних цінностей.

     Ознаки, які  притаманні окремому предмету, є одиничні, а ті ознаки, які притаманні декільком предметам є загальними. Але й в окремому предметі є одиничні і загальні ознаки.

Наприклад: людині притаманні такі одиничні ознаки як воля, пам'ять, моральні якості і загальні ознаки: розумна істота, яка виготовляє знаряддя праці і використовує їх в процесі  перетворення природи для задоволення  своїх потреб. 

     Серед загальних  і одиничних ознак логіка виділяє істотні і неістотні ознаки. Ознаки, які можуть належати предмету або не належати і не виражають сутності предметів вважаються неістотними.

     В процесі  формування понять увага звертається  перш за все на істотні ознаки, які виражають сутність, природу різних предметів та явищ, їх відмінність від інших предметів. Тому поняття і визначається як форма мислення, в якій предмети відображаються в їх істотних ознаках.

     Поняття   суттєві ознаки вживається в  різних сенсах.

Наприклад: в побуті суттєвими  ознаками предметів можуть бути  їх цілющі та корисні властивості.

    Слід зазначити,  що в літературі по логіці  існують різні види визначення  поняття як форми мислення. Ось  деякі з них:

    „Поняття є мисленим відображенням у формі безпосередньої єдності загальних, суттєвих ознак предметів”( І. Чупахін).

     „Поняття – думка, яка фіксує ознаки відображуваних у ній предметів і явищ, що дозволяють відрізняти ці предмети і явища від суміжних з ними” ( Д.Горський).

     „Поняття – цілісна сукупність суджень, тобто думок, в яких дещо стверджується про відрізнювані ознаки  об’єкта, який досліджується, ядром якої є судження про найбільш і в той же час суттєві ознаки якого-небудь об’єкта.(М.Кондаков).

     „Поняття – це форма мислення, яка є результатом узагальнення і виділення предметів деякого класу за загальними та специфічними для них ознаками.(А.Конверський).

     Дані визначення  понять, і мабуть інші, в якісь  мірі відображають істотність  поняття як форми мислення. Кожне  визначення чи дефініція того  чи іншого поняття в науці,  як правило, неповні. Більш  широке вчення про поняття  може дати його теорія.

Формування понять є складним, а інколи і довгостроковим процесом. Є поняття формування яких здійснюється стихійно, як правило у повсякденному  житті. Такі поняття часто бувають  розпливчатими і чітко не визначеними. До них відносяться поняття, якими  ми користуємося в повсякденному  житті.

Це, наприклад, такі поняття  як „стіл”, „олівець”, „земля” та ін.

    Наукові поняття  формуються на основі науково-теоретичної  і науково-дослідницької діяльності. Вони  чітко визначаються. Їх зміст  може змінюватися в процесі  розвитку наукового пізнання.

Це, наприклад, такі поняття  як „людина”, „атом”, „біологічний вид”. Вони мають свою  давню історію, процес їх формування продовжується і сьогодні.

    Для формування  поняття необхідно виділити істотні  ознаки, які виражають природу  предмета, його сутність та відмінність  від інших предметів. Для цього  використовуються такі логічні  способи формування понять як порівняння, аналіз, синтез, узагальнення, абстрагування та ін.

 

   Порівняння - один зі способів, за допомогою яких людина почала розпізнавати навколишнє середовище. Порівняння - це науковий метод пізнання, у процесі якого невідоме (досліджуване) явище, предмети зіставляються з уже відомими, досліджуваними раніше, з метою визначення загальних рис або розходжень між ними. За допомогою порівняння визначається загальне і специфічне в економічних явищах, вивчаються зміни досліджуваних об'єктів, тенденції і закономірності їхнього розвитку. В економічному аналізі порівняння використовують для рішення всіх його задач як основний чи допоміжний спосіб. От найбільш типові ситуації, коли використовується порівняння, і мети, що при цьому досягаються:

1. Зіставлення планових  і фактичних показників для  оцінки ступеня виконання плану.

2. Зіставлення фактичних  показників з нормативними дозволяє  провести контроль за витратами  і сприяє впровадженню ресурсозберігаючих  технологій.

3. Порівняння фактичних  показників з показниками минулих  років для визначення тенденцій  розвитку економічних процесів.

4. Зіставлення показників  аналізованого підприємства з  досягненнями науки і передового  досвіду роботи інших підприємств  чи підрозділів необхідно для  пошуку резервів.

5. Порівняння показників  аналізованого господарства із  середніми показниками по районі, зоні, області для оцінки досягнутих  результатів і визначення невикористаних  резервів.

6. Зіставлення рівнобіжних  і динамічних рядів для вивчення  взаємозв'язків досліджуваних показників. Наприклад, аналізуючи одночасно  динаміку зміни обсягу виробництва  валової продукції, основних виробничих  фондів і фондовіддачі, можна  обґрунтувати взаємозв'язок між  цими показниками. 

7. Зіставлення різних  варіантів управлінських рішень  з метою вибору найбільш оптимального  з них. 

8. Зіставлення результатів  діяльності до і після зміни  якого-небудь фактора застосовується  при розрахунку впливу факторів  і підрахунку резервів.

На сьогоднішній день є  багато безвідмовних логічних правил і операцій, що дозволяють нам ощадливо, ефективно і коректно мислити.

Основною логічною операцією  обґрунтування знання є доведення.

 

Доведення (доказ) – форма мислення, що обґрунтовує правильність суджень, істинність яких не є очевидною шляхом перетворення їх на судження безпосередньо очевидні. Іншими словами, доказ – форма мислення, за допомогою якої розкривається істинність одних суджень і хибність інших.  

Мовною формою вираження доведення є більш-менш складні мовні конструкції, які складаються з сукупності речень, які певним чином зв’язані між собою і висловлюють логічний ланцюг умовиводів. Доведення спирається на умовивід, але не зводиться до нього, не є простою арифметичною сумою умовиводів. Подібно до того, як судження репрезентує себе у вигляді зв’язку понять, а умовиводи у формі зв’язку суджень, так і доведення репрезентує собою зв’язок умовиводів (а, відповідно, суджень і понять). 

 Структура доведення включає три складові:

1. Теза – судження, істинність якого має бути доведена. В якості тез можуть виступати найрізноманітніші судження, якщо вони не очевидні і потребують доведення. В науках це різноманітні положення (теореми – в геометрії, факти і обставини –в юридичній практиці), у повсякденній практиці – певні переконання, чужі і власні думки. Різновидом тези є гіпотеза (від грецького hypothesis – обґрунтування, припущення, здогад) – не істинне або хибне судження, а більш-менш імовірне припущення, яке може стати предметом доказу, а з часом отримати статус наукового положення чи теорії (за умов успішності доказу). У свій час М.Ломоносов зазначав, що гіпотези представляють собою єдиний шлях, яким видатні люди дійшли до відкриття найважливіших істин науки. Розмірковуючи над сутністю гіпотези, більш точною стає одна з функцій доведення – бути необхідним засобом у розробці теорії або її розвитку. Тут можемо нагадати гіпотезу атомістичної побудови матерії Демокріта, Тіта Лукреція Кара та інших, яка пізніше лягла в основу елементарної фізики; гіпотезу І.Канта про виникнення Сонячної системи з прототуманності, яка відіграла велику роль у встановленні діалектичного погляду на природу.

Різновидом гіпотези в юридичній практиці є версія (від латинського versio – видозміна, поворот) – здогад або припущення правознавця про наявність або відсутність подій, фактів, характер і природу вчинків тощо.

2. Аргументи – базові параметри доведення, судження, за допомогою яких доводиться теза. Це положення, з яких виводиться істинність або хибність тези. Роль аргументів в доведенні надзвичайно велика. У повсякденній практиці їх, власне, і називають доказами. В юридичній теорії використовують термін “юридична основа”. Розрізняють такі види аргументів: достовірні факти (найчастіше), визначення, аксіоми і постулати.

Саме факти у доказі мають значну примусову силу і, як правило, переконують найґрунтовніше – І.Павлов називав їх «повітрям вченого». Під фактами, скажімо, юридичними, розуміються обставини, які слугують основою виникнення або припинення конкретних правових стосунків.

Крім фактів, іншим універсальним видом аргументів є визначення. Наприклад, у геометрії, дефініція понять «точка», «лінія», «площина» тощо має фундаментальне значення для подальших доведень. Аналогічна роль цього виду аргументів і в інших науках, зокрема, в гуманітарних – вони розкривають загальнородові та видові якості предмета доведення.

3. Форма доведення (аргументація). Наявність тези і аргументів ще не означає, що доведення є наявним. Наприклад, якщо ми маємо купу автомобільних деталей, то це не означає, що вони є вже готовим автомобілем. Для того, щоб доведення було завершеним, необхідно встановити логічний зв’язок тез і аргументів, чим і є, власне, аргументація. Тобто потрібний несуперечливий ланцюг між тезою, системою аргументів і висновком умовиводу. Щоб цей логічний ланцюг був несуперечливим, людині потрібно знати і дотримуватися законів логіки.

 

Доказ тісно пов'язаний із спростуванням. Досить часто ми не тільки доводимо істинність висунутої тези, але одночасно й спростовуємо якесь інше положення, котре ми вважаємо хибним.

 

Спростуванням називається процес мислення, за допомогою якого доводиться хибність якогось положення або неспроможність доведення в цілому. Спростування може бути спрямоване проти тези, проти аргументів або проти способу доведення (міркування). Згідно з цим розрізняють такі способи спростування:

1. спростування тези;
2. спростування аргументів;
3. спростування зв'язку тези з аргументами.

 

 Спростування тези

Спростування, спрямоване безпосередньо  проти тези, можна досягти різним

шляхом.

а) Теза може бути спростована за допомогою доведення істинності нової тези, котра суперечить спростовуваній.