Гігієнічна класифікація умов праці за показниками шуму, мікроклімату та електромагнітного випромінювання

Міністерство  освіти і науки, молоді та спорту України

Дніпропетровський національний університет імені  Олеся Гончара

Факультет фізики, електроніки та комп’ютерних систем

Кафедра АСОІ 
 
 
 

Модульна  робота з дисципліни

«Охорона  праці в галузі»

На тему «Гігієнічна класифікація умов праці  за показниками шуму, мікроклімату та електромагнітного випромінювання» 
 

Виконала:    студентка                 групи КС-11м-1

Волкова Валерія Валеріївна

Перевірила:   доцент кафедри БЖД Агапова Валентина Трохимівна 
 
 
 
 
 
 

Дніпропетровськ

2011

Зміст

Вступ 3

1. ГІГІЄНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ  УМОВ ПРАЦІ 5

1.1 Гігієнічна класифікація умов праці за показниками шуму 9

1.2 Гігієнічна класифікація умов праці за показниками мікроклімату 12

1.3 Гігієнічна класифікація умов праці за показниками електромагнітного випромінювання 17

2.ВПЛИВ  НЕГАТИВНИХ ФАКТОРІВ  НА ОРГАНІЗМ ПРАЦІВНИКА  ТА ЗАХОДИ ЩОДО  ЙОГО ЗНИЖЕННЯ 23

2.1 Вплив шуму 24

2.2 Вплив мікроклімату 26

2.3 Вплив електромагнітного випромінювання 28

Висновки 32

Список літератури 33 

Вступ

   Гігієна – це галузь медицини, яка вивчає вплив умов життя на здоров’я людини і розробляє заходи профілактики захворювань, забезпечення оптимальних умов існування, збереження здоров’я та продовження життя.

   Гігієна праці це підгалузь загальної  гігієни, яка вивчає вплив виробничого середовища на функціонування організму людини і його окремих систем. Організм людини формувався в умовах реального природного середовища. Основними чинниками цього середовища є мікроклімат, склад повітря, електромагнітний, радіаційний і акустичний фон, світловий клімат тощо.

   Техногенна  діяльність людини, залежно від умов реалізації, особливостей технологічних  процесів, може супроводжуватись суттєвим відхиленням параметрів виробничого середовища від їх природного значення, бажаного для забезпечення нормального функціонування організму людини.

   Результатом відхилення чинників виробничого середовища від природних фізіологічних норм для людини, залежно від ступеня цього відхилення, можуть бути різного характеру порушення функціонування окремих систем організму, або організму і цілому – часткові або повні, тимчасові чи постійні.

   Уникнути  небажаного впливу техногенної діяльності людини на стан виробничого середовища і довкілля в цілому практично не реально. Тому метою гігієни праці є встановлення таких граничних відхилень від природних фізіологічних норм для людини, таких допустимих навантажень на організм людини за окремими чинниками виробничого середовища, а також допустимих навантажень на організм людини при комплексній дії цих чинників, які не будуть викликати негативних змін як у функціонуванні організму людини і окремих його систем так і генетичних у майбутніх поколінь.

   На  сучасному стані розвитку гігієни  праці як науки, гігієністи при вирішенні питань охорони здоров’я працюючих дотримаються так званого порогового принципу: до якогось критичного відхилення певного чинника виробничого середовища від природної фізіологічної норми для людини відхилення не спричиняє небажаних змін в організмі працівника і не буде мати генетичних наслідків. Згідно з цим гігієністами за окремими чинниками виробничого середовища встановлюють науково обґрунтовані граничні нормативи (гранично допустимі концентрації, рівні, тощо), які в установленому порядку затверджуються відповідними центральними органами державного управління. На основі цих нормативів здійснюється аудит гігієнічних умов праці на їх відповідність чинній нормативно1правової базі.

   Гігієнічна  класифікація заснована на принципі диференціації умов праці залежно від фактично діючих рівнів факторів виробничого середовища і трудового процесу порівняно з санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також можливим впливом їх на стан здоров’я працюючих.

   Відповідно  до Гігієничної класифікації клас умов праці визначається тим чинником виробничого середовища, напруженості або тяжкості праці, який має найбільше відхилення від нормативних вимог.

   Реальні умови праці мають виключати  передумови для виникнення травм  та професійних захворювань. [1]¹⁾ 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 
 

   ^*

¹⁾[1] «Основи охорони праці», підручник/за ред. К. Н. Ткачука і М. О. Халімовського,Київ,2006

1. ГІГІЄНІЧНА КЛАСИФІКАЦІЯ УМОВ ПРАЦІ

     Гігієнічна класифікація праці  за показниками шкідливості та небезпечності факторів виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу призначена для гігієнічної оцінки умов та характеру праці на робочих місцях з метою:

     - контролю умов праці працівника(працівників) на відповідність діючим санітарним правилам і нормам, гігієнічним нормативам та видачі відповідного гігієнічного висновку;

     - атестації робочих місць за  умовами праці;

     - встановлення пріоритетності в  проведенні оздоровчих заходів;

     - створення банку даних про  умови праці на рівні підприємства, району, міста, регіону, країни;

     - розробки рекомендацій для профвідбору,  профпридатності;

     - санітарно-гігієнічної експертизи  виробничих об'єктів;

     - санітарно-гігієнічної паспортизації  стану виробничих та сільськогосподарських підприємств;

     - застосування заходів адміністративного  впливу при виявленні санітарних правопорушень, а також для притягнення винуватців до дисциплінарної та карної відповідальності;

     - вивчення зв'язку стану здоров'я  працюючого з умовами його праці(при проведенні епідеміологічних досліджень здоров'я, періодичних медичних оглядів);

     - складання санітарно-гігієнічної  характеристики умов праці;

     - розслідування випадків професійних  захворювань та отруєнь;

     - встановлення рівнів професійного  ризику для розробки профілактичних заходів та обґрунтування заходів соціального захисту працюючих.

 Гігієнічна  класифікація базується на принципі диференціації умов праці залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища і трудового процесу в порівнянні з санітарними нормами,  правилами,  гігієнічними нормативами а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров'я працюючих.

     . Робота  в умовах перевищення  гігієнічних нормативів може бути дозволена тільки при  застосуванні  засобів  колективного  та індивідуального захисту і скороченні часу дії шкідливих виробничих факторів (захист  часом).  Робота  в  небезпечних  (екстремальних) умовах  праці  (4  клас)  не дозволяється,  за винятком ліквідації аварій,  проведення екстрених  робіт  для  попередження  аварійних ситуацій.  Ця  робота  повинна  виконуватись у відповідних засобах індивідуального  захисту  та  регламентованих  режимах   виконання робіт.

  Гігієнічна класифікація використовується для:

     - установ,  що здійснюють контроль  за дотриманням  санітарних норм і правил,  гігієнічних нормативів на робочих місцях,  а також проводять оцінку умов праці при атестації робочих місць  (установи санепіднагляду.  організації,  що  акредитовані  та  атестовані на право вимірювання  і  оцінки  факторів  виробничого  середовища  і трудового процесу);

     - установ,  що здійснюють  медичне   обслуговування  працюючих (медико-санітарні частини,  центри профпатології.  центри медицини праці, поліклініки та ін.);

     - роботодавців   усіх  організаційно-правових  форм  та  форм власності;

     - працівників  (з метою отримання  повної інформації про умови праці на своїх робочих місцях як при влаштуванні на роботу,  так і в процесі трудової діяльності);

     - органів соціального і медичного  страхування у тих випадках, коли  тарифи  відрахувань  залежать  від  ступеня  шкідливості  та небезпечності умов праці і завданої шкоди здоров'ю. [5]¹

Умови праці  на виробництві диференціюються  залежно від фактично визначених рівнів факторів виробничого середовища порівняно із санітарними нормами, правилами, гігієнічними нормативами, а також з урахуванням можливого шкідливого впливу їх на стан здоров’я працюючих. 
Розпорядженням Кабінету Міністрів України від 26 вересня 2001 р. № 450-р

1)[5]  ГН 3.3.5-8-6.6.1 2002 р «Гігієнічна класифікація праці  за показниками шкідливості та небезпечності факторів   виробничого середовища, важкості та напруженості трудового процесу»

 «Про нову гігієнічну класифікацію праці та показники, за якими надаються

пільги  і компенсації працівникам, зайнятим на роботах з шкідливими та

важкими умовами праці» впроваджена нова гігієнічна класифікація праці.

Згідно  з гігієнічною класифікацією  праці умови праці поділяються  на чотири класи :

І клас — оптимальні умови — такі умови, в яких не лише зберігається здоров’я працюючих, а й створюються передумови для підтримання високого рівня  працездатності. Оптимальні нормативи виробничих факторів установлені для мікроклімату і факторів трудового процесу. Для інших факторів за оптимальні умови приймаються такі умови праці, в яких несприятливі фактори виробничого середовища не перевищують рівнів, прийнятих за безпечні для населення. 
ІІ клас — допустимі умови — характеризуються такими рівнями факторів виробничого і трудового процесу, які не перевищують установлених гігієнічних нормативів, а можливі зміни функціонального стану організму відновлюються за час регламентованого відпочинку або до початку наступної зміни й не чинять несприятливого впливу на стан здоров’я працюючих та їх потомство в найближчому і віддаленому періодах.

ІІІ клас — шкідливі умови — характеризуються такими рівнями шкідливих виробничих факторів, які перевищують гігієнічні нормативи і здатні чинити несприятливий вплив на організм працюючого та(або) його потомство. Шкідливі умови за показниками перевищення гігієнічних нормативів та вираженості можливих змін в організмі працюючих поділяються на чотири ступеня: 
1-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що, як правило, викликають функціональні зміни, які виходять за межі фізіологічних коливань (останні відновлюються при тривалішій, ніж початок наступної зміни перерві контакту зі шкідливими факторами) та збільшують ризик погіршення здоров’я; 
2-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні викликати стійкі функціональні порушення, призводять переважно до зростання виробничо зумовленої захворюваності, виникнення окремих ознак або легких форм патології (як правило, без втрати професійної працездатності); 
3-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, що призводять, крім зростання виробничо зумовленої захворюваності, до розвитку професійних захворювань, як правило, легкого та середнього ступенів важкості (із втратою працездатності в період трудової діяльності); 4-й ступінь — умови праці характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, які здатні призводити до значного зростання хронічної патології та рівнів захворюваності з тимчасовою втратою працездатності, а також до розвитку важких форм професійних захворювань із втратою загальної працездатності.

IV клас  — небезпечні (екстремальні) умови  — характеризуються такими рівнями шкідливих факторів виробничого середовища і трудового процесу, вплив яких протягом робочої зміни (або її частин) створює загрозу для життя, високий ризик виникнення важких форм гострих професійних уражень. Гігієнічна класифікація праці використовується для: роботодавців усіх організаційно-правових форм та форм власності; працівників з метою одержання повної інформації про умови праці на своїх робочих місцях;установ, що виконують контроль за дотриманням санітарних норм і правил, гігієнічних нормативів на робочих місцях, а також проводять оцінку умов праці при атестації робочих місць; установ, які здійснюють медичне обслуговування працюючих; органів соціального і медичного страхування. [2]² 

²⁾[2] «Основи охорони праці», Керб Л. П.,2003

1.1 Гігієнічна класифікація умов праці за показниками шуму

Одним з найшкідливіших факторів, притаманних  нашій цивілізації, є шум. Виробничий шум — це хаотична сукупність різних за силою і частотою звуків, що виникають у повітряному середовищі і безпосередньо впливають на працездатність.

Джерелами шуму є: всі види транспорту, насоси, промислові об’єкти, пневматичні та електричні інструменти, верстати, будівельна техніка тощо. З шумом пов’язані деякі технологічні процеси — клепання, карбування, обрубка, вибивка лиття, штамповка, робота на ткацьких верстатах, випробування авіадвигунів тощо. В останні роки шум став одним з небезпечних факторів зовнішнього середовища на виробництві. Це пов’язано з підвищенням потужності та продуктивності машин, їх повсюдним застосуванням на всіх ділянках і сферах виробництва.

Вимірювання шуму на робочих місцях здійснюється шумовимірювачами та аналізаторами спектра шуму. Рівень шуму на робочих місцях потрібно контролювати не менше одного разу на рік. В умовах виробництва, як правило, мають місце шуми різної інтенсивності і спектри, які виникають унаслідок дії різноманітних механізмів, агрегатів та інших пристроїв. [1]³⁾ 
За характером спектра шуми слід поділяти на:

• широкосмугові, з безперервним спектром шириною більш ніж одна октава;
• вузькосмужні або тональні, в спектрі яких є виражені дискретні тони. Тональний характер шуму встановлюється вимірюванням випромінювання у третинооктавних смугах частот по перевищенню рівня шуму в одній смузі над сусідніми не менш ніж на 10 дБ.

    За  часовими характеристиками шуми слід поділяти на:

• постійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється не більш ніж на 5 дБА при вимірюваннях на часовій характеристиці «повільно» шумоміра по шкалі «А»;
• непостійні, рівень шуму яких за повний робочий день при роботі технологічного обладнання змінюється більш ніж на 5 дБА при вимірюваннях за часовою характеристикою «повільно» шумоміра по шкалі «А».

    Непостійні  шуми поділяються на:

• мінливі, рівень яких безперервно змінюється у часі;
• переривчасті, рівень шуму яких змінюється ступінчасто на 5 дБА і більше при вимірюваннях на часовій характеристиці «повільно» шумоміра по шкалі «А», при цьому довжина інтервалів, під час яких

рівень  залишається сталим, становить 1 с  і більше;

• імпульсні, які складаються із одного або декількох звукових сигналів, кожен з яких довжиною менше 1 с, при цьому, рівні шуму у дБ(А1) і дБ(А), виміряні на часових характеристиках «імпульс» та «повільно» шумоміра, відрізняються не менш ніж на 7 дБ.

    Параметри постійного шуму на робочих місцях, що нормуються, є рівнями звукових тисків у октавних смугах з середньогеометричними частотами 31,5, 63, 125, 500, 1000, 2000, 4000, 8000 Гц в децибелах, які визначаються за формулою:

    де  – середньоквадратичне значення звукового тиску у кожній октавній смузі, Па;

      – вихідне значення звукового  тиску у повітрі, що дорівнює 2х10^-3 Па.

    При орієнтовній гігієнічній оцінці параметрів постійного широкосмужного шуму на робочих місцях, що нормуються, дозволяється застосовувати рівень шуму в дБА, виміряний по шкалі “А” часової характеристики “повільної” шумоміра та визначений за формулою:

      – ефективне значення звукового  тиску з урахуванням корекції  “А” шумоміра, Па.

    Параметрами непостійного шуму (що коливається  в часі та переривається) на робочих  місцях, які нормуються, є інтегральний рівень – еквівалентний (по енергії) та максимальний рівень шуму у дБА.

    Для імпульсного шуму нормованим параметром є еквівалентний рівень шуму у  дБАекв та максимальний рівень шуму у дБА1.

    Еквівалентний рівень – це рівень постійного шуму, дія якого відповідає дії фактичного шуму із змінними рівнями за той  же час, виміряного по шкалі “А”  шумоміра. Еквівалентний рівень визначається відповідно до Додатків 2 та 3.

    Допускається  для характеристики виробничого  шуму на робочих місцях застосовувати  дозу шуму або відносну дозу шуму.

    Для шуму, утворюваного у приміщенні установками  кондиціонування повітря, вентиляції та повітряного опалення,  допустимі рівні звукового тиску в октавних смугах частот, рівні шуму та еквівалентні рівні звукового тиску на робочих місцях встановлюються на 5 дБ менш ніж рівні шуму у приміщенні, якщо інші не перевищують значень таблиці. Поправка для тонального та імпульсного шуму, при цьому, не враховується.

    Максимальний  рівень шуму, що коливається у часі та передається, не повинен перевищувати 110 дБА. Максимальний рівень для імпульсного шуму не повинен перевищувати 125 дБА.

    Таблиця 1. Допустимі рівні шуму.

Посилання [3]⁵ 
 

5)[3] ДСН 3.3.6.037-99 «Санітарні норми виробничого шуму, ультразвуку та інфразвуку»

Якщо  на робочому місці фактичні значення рівнів шкідливих факторів знаходяться в границях оптимальних або допустимих рівнів, умови праці на  цьому робочому місці відповідають гігієнічним вимогам і відносяться відповідно до 1 або 2 класу.

     Якщо рівень  хоча  б  одного  фактора   перевищує   допустиму величину,  то  умови  праці на такому робочому місці,  залежно від величини перевищення та відповідно до цих  гігієнічних  критеріїв, як  по  окремому  фактору,  так і при їх поєднаній дії можуть бути віднесені до 1-4 ступеня 3 класу шкідливих або 4 класу небезпечних умов праці.

Таблиця 2. Класи умов праці залежно від рівня шуму

Посилання [5]⁶⁾

1.2 Гігієнічна класифікація умов праці за показниками мікроклімату

   На  підприємствах на самопочуття, стан здоров’я людини впливає мікроклімат виробничих приміщень, який визначається дією на організм людини температури, вологості, рухомості повітря і теплового випромінювання. Виробничий мікроклімат, як правило, відрізняється значною мінливістю, нерівномірністю по горизонталі та вертикалі, різноманітністю сполучень температури, вологості, рухомості повітря, інтенсивності випромінювання залежно від особливостей технології виробництва, кліматичних особливостей місцевості, конструкцій споруд, організації повітрообміну із зовнішнім середовищем. Джерелами теплості повітря на виробництві є: технологічне устаткування, яке має високі температури нагріву (плавильні, сушильні печі, котли, паропроводи та ін.); нагріті до високих температур деталі й розплавлені матеріали, наприклад метал, скло; теплова енергія, яка виділяється рухомими механізмами..

   Для вимірювання параметрів мікроклімату використовуються різні прилади: ртутні та спиртові термометри (для вимірювання  температури), психрометри (для визначення відносної вологості повітря), анемометри й кататермометри (для встановлення швидкості руху повітря.

   Результати  досліджень свідчать про те, що у  виробничих умовах усі метеорологічні фактори впливають на людину одночасно. Тому важливо виявити їх сумарний вплив на працівника. Одним із способів оцінки сумарного впливу метеорологічних факторів є спосіб обліку ефектних і еквівалентно-ефективних температур. Показник ефективної температури включає вплив температури і вологості повітря на людину на робочому місці.

   Визначення  температури здійснюється таким  чином. За допомогою лінійки з’єднують  точки на шкалі номограми, відповідні показанням сухого і мокрого термометрів  психрометра. У місці перетину одержаної  лінії з лінією швидкості руху повітря буде точка ефективної температури  нерухомого повітря й еквівалентно-ефективної температури рухомого повітря. Наприклад, вологий термометр психрометра показує 15 °С і сухий — 25 °С, що відповідає 21 °С градусу ефективної температури нерухомого повітря при швидкості руху повітря 1,5 м/сек. У цьому разі еквівалентно-ефективна температура дорівнює 19 °С.   ( Посилання [2]⁷⁾)

   Розрізняють оптимальні, допустимі та шкідливі мікрокліматичні умови. Оптимальні, допустимі й шкідливі норми температури, відносної вологості і швидкості руху повітря для виробничих приміщень та відкритих територій у спекотну і холодну пору року

   Мікрокліматичні умови виробничих приміщень характеризуються такими показниками:

   - температура повітря,

   - відносна вологість повітря,

   - швидкість руху повітря,

   - інтенсивність теплового (інфрачервоного) опромінення,

   - температура поверхні.

   За  ступенем впливу на тепловий стан людини мікрокліматичної умови поділяють на оптимальні та допустимі.

   Для робочої зони виробничих приміщень  встановлюються оптимальні та допустимі мікрокліматичні умови з урахуванням важкості виконуваної роботи та періоду року. При одночасному виконанні в робочій зоні робіт різної категорії важкості рівні показників мікроклімату повинні встановлюватись з урахуванням найбільш чисельної групи працівників.

   Категорія робіт - розмежування робіт за важкістю на основі загальних енерговитрат організму.

     Легкі фізичні роботи (категорія І) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 105-140 Вт (90-120 ккал/год.) - категорія Іа та 141-175 Вт (121-150 ккал/год.) - категорія Іб. До категорії Іа належать роботи, що виконуються сидячи і не потребують фізичного напруження. До категорії Іб належать роботи, що виконуються сидячи, стоячи або пов'язані з ходінням та супроводжуються деяким фізичним напруженням.

   Фізичні роботи середньої важкості (категорія  ІІ) охоплюють види діяльності, при яких витрата енергії дорівнює 176-232 Вт (151-200 ккал/год.) - категорія ІІа та 233 - 290 Вт (201-250 ккал/год.) - категорія ІІб. До категорії ІІа належать роботи, пов'язані з ходінням, переміщенням дрібних (до 1 кг)виробів або предметів в положенні стоячи або сидячи і потребують певного фізичного напруження. До категорії ІІб належать роботи, що виконуються стоячи, пов'язані з ходінням, переміщенням невеликих (до 10 кг) вантажів та супроводжуються помірним фізичним напруженням.