Ирина Эланс

Автор который поможет с любыми образовательными и учебными заданиями

Глобальна економіка

1.1. Визначення глобалізації і проблема співвідношення понять глоб-я та глобалізм.

Термін глоб-ї вперше запропонований проф. Гарвардської школи бізнесу Теодором Левітом в 1983 Виділяють 4 визначення глоб-ї: - процес виходу інтересів нац. господарюючих суб’єктів за межі територіальних кордонів окремих держав поряд з формуванням та розширенням сфери діяльності транснац ек та фін структур; - процес підняття приватних нац ек проблем на глобальній світовий рівень бачення, який вимагає їх вирішення врахування світових господарських інтересів і мобілізації світових ресурсів; - це безпосередній вплив того що відбувається в одній частині світ ек-ці на інші її частини, які можуть бути не пов’язаними; - це необхідність координації в загольносвіт масштабах нац ек та фін політик з метою створення єдиного світового порядку. Глоб-я віддзеркалює досягнутий світовою спільнотою критичний рівень ек взаємозалежності на основі ек інтеграції зростаючого переміщення факторів вир-ва. Глобалізм - ідеологічне середовище, платформа глобалізації. У франц наук школі виділяють мондіалізацію та глоб-ю мондіалізація – це стадія планетарного розвитку без кордонів, що стає результатом взаємозалежності нац ек-к. І відрізняється від поняття глоб-я тим, що характеризує такий етап ек розвитку, де нівелюється час завдяки новим інформаційним технологіям.

Глоб-я як процес і як мета. Глоб-я в якості світового ек розвитку: 1) концепція – створення єдиної світової економіки завдяки розвитку і поступовому об’єднанню континентальних ек та фін союзів політичних конфедерацій, регіональних валют систем. (ЄС НАФТА євро долар). 2) пропонується найбільшими і радикальними пропагандистами суспільної моделі, які пропонують розповсюдити Амер-ку господарчу практику, валют систему, законодавство, ек інститути на весь світ. Країни, які не приймають таких умов будуть ізольовані, а зв’язки з ними будуть зведеніі до мінімуму. 3) концепція виходить з сучасних реалій і пропонує поступово сприяти глоб-ї завдяки лібералізації ек та фін діяльності, шляхом розширення сфери відповідальності м\н орг-й, які працюють над лібералізацією (СОТ, МБ). 4) концепція стверджує необхідність створення єдиного світового ек правопорядку.

1.2. Основні якісні ознаки і риси глобалізації

Риси глоб-ї : 1) наявність розвинутих та структурно сумісних ринків 2) підтримання таких темпів НТР які не є характерним для більшості країн з індустріальними економіками. 3) неминуче відставання тих країн що не можуть знайти нішу в новій системі світового господарства 4) необхідність пошуку нових можливостей кризового регулювання. 5) розмивання традиційних фун-й держави, яка на сьогодні не тільки втрачає можливість контролювати обмінний курс та захищати власну валюту, але й не є ключовим учасником світ-ї ек-ки.

Роль держав і проблема незалежного статусу в умовах глобальних трансформацій. На функції і автономний статус держав з тз японського ек-та Кенічі Онає впливає „4І” : 1) інвестиції, які на сьогодні не є географічно обмеженими, є приватними і виключають залучення уряду 2) індустрія яка за власною орієнтацією стає глоб-ю. 3) інформаційні технології які дають змогу компаніям бути присутніми на всьому світі без необхідності побудови бізнесу в кожній країні. 4) індивідуальні споживачі, які стають глобальними і бажають мати дешеву якісну продукцію не зважаючи на місце її вир-ва. Тч майбутнє належить не державам, а сфокусованим географічним підрозділам (регіон коінсай Гонконг, каталінія Іспанія, силіконова долина США, зона залива Каліфорнія, північна Італія Баден-Вюртемберг острови Індонезії)

Форми глоб-ї Англ. Вчений Стенлі Гофман вважає що в світі відбувається зіткнення глоб-ї тому, що глоб-я має 3 форми 1) ек-на глоб-я головними її умовами є компанії, банки, інвестори, держави, МО, вона є причиною світової нерівності і результатом технічної революції 2) культурна глоб-я – це проблема вибори між ідентифікацією та різноманітністю, 3) політична глоб-я – перевага США та її політичних інститутів.

1.3. Часові параметри та горизонти глоб-ї.

Виділяють 4 базових концепції, що віддзеркалюють підходи до визначення часових копдонів Г.: 1. конц. Г. Як процесу зміни істор форм (конц архаїчної Г.), Представники першої конц є Робертсон, Уотерс вважають, що Г. є тривалим історичним процесом, а її початок – 15-16 ст. Терборн виділяє в історії 6 хвиль Г.. преша з яких відбулася в 3-7 ст нашої ери. Деякі вчені взагалі ставлять під сумнів історичну винятковість Г, вважаючи, що її формами були монотеїзм, імперська конфесіональна Г, мусульманський проект, епоха вел геогр. Відкриттів, індустріальна Г, електронно-фін Г. Аргументація прибічників такої концепції є логічною з т.з. розгляду Г. як процесу, що трансформував певні сфери світового простору. До того ж на всіх сходинках Г. системоутворюючими одиницями завжди виступали потужні держ утворення, які концентрували навколо себе владу. 2. конц Г. Як сучасного феномену (конц реалістичної Г.), - виділення форм Г. в минулому явним анахронізмом, пояснюючи появу першої конц тим, що контингентний зсув світових економік викликав до життя не тільки наслідки, а й власне передумови інтенсивності розвитку світової економіки. Визначення тенденції розвитку економіки в минулому як глобальних, надання їм рис всеосяжності, інтенсивності, робить саме поняття Г, беззмістовним. Тобто чим більше об’єкт дослідження, тим більш несуттєві ший його зміст. Отже обожнення різномасштабних і різноякісних явищ перетворюють Г, з конкретного наукового поняття в абстрактне. Аргументація представників 2 конц полягає в тому, що середині 20ст позначився різкий контраст між плавністю попередніх тенденцій і хвилеподібною динамікою сучасних. Цей період позначився переходом від інтернац-ції до Г. якщо раніше ключовим словом було „нац-й”, то зараз „глоб-й” 3. конц. Протоглобалстів, виділяють 2 етапи Г: перший етап-протоглобалізація-сер19-поч 1939р – світ вступив до активної фази взаємо наближення на основі активізації торгів, інвестиційних, трудових відносин. Другий етап поч. з 1970р на основі інф, телекомунік і цифров технології. Саме тоді сформ доктрина вашингтонського консенсусу. 4. конц Г, як деякої позачасової властивості, що притаманна світовому суспільству. Представники: Едуард Азраянц - історичний процес представляв як розвиток соц сис-ми, який спрямований на досягнення її межової цілісності. Саме таку цільову функцію історичного процесу він пропонує назвати Г, яка супроводжується 2 тенденціями: інтеграцією та дезінтегр-ю. Інтегр може ути представлена регіоналізацією, імперіоналіз-ю, нац-єю і етносоц-єю. Дезінтеграція представлена етносом-єю, диссоц-єю, реставрацією, асом-єю і міграцією. Т. ч Г є метою історичного процесу, інтеграція і дезінтегр-я – тенденціями, що визначають динаміку Г., інтернаціоналізм – сучасний етап Г.

1.4. Сучасна теоретична база глобалістики.

Теорії Г сформ на рубежі 80-90рр і виділяють 3 їх групи: 1. моделі глоб сис-ми -Уоллерстайн, Гіденс, Склер. Уоллерстайн розрізняє традиційний тип інтеграції локальних суспільств імперій і сучасний тип інтеграції, кап світових ек-к. В межах світової ек-ки виділяють центр, периферію, і напівперефірію дана модель не вимагає використання до терміну інтернаціональне терміну глобальне. Парадигмою змін в цій моделі слугує дихотомія (нац-не- інтернац-не) а недохотомія (локальне-глобальне). Прибічники парадигми світової системи відкидають використання терміну глобальне, вважаючи глобалізацію певного роду фантазією. Гіденс вбачає в глоб-ї інтенсифікацію розповсюдження соціальних відносин, які повязують віддаленні локальні території таким чином що місцеві події формуються подіями, які відбуваються на далекій відстані. На відмінність від Уоллерстайна моделі Гіденса трансформація світової системи відбувається не тільки на рівні глобальних зв’язків, але й на локальному рівні. Гіденс віддає перевагу терміну глоб-ї оскільки вважає що найбільш актуальним процесом є формування системи транснац практик, які є абсолютно незалежними від умов в середині нац держав. Ці транснац практики існують на 3-х осн рівнях: ек-ну, політ-му та ідеологічному. На кожному з цих рівнів формується інститут, що стимулює глоб-ю: на ек – ТНК, Пол – транснаціональний клас олігархів, на ідеологічному – консюмеризм. З тз Склера виникає структура, яка є глобальною за суттю і є паралельною моделі Уолерстайна. Глоб-я представляється як сукупність одно порядкових тенденцій в різних інституціональних сферах. Термін глобальне поєднує поняття інтернац-не та транснац-не, а термін локальне поєднує національне і субнац-не; 2. моделі глоб соціальності; Робертсон визначив що глобальна взаємозалежність економік і держав є лише одним з аспектів глобалізації, тоді як 2 аспект - глоб усвідомлення індивідів є т-ж важливим. Робертсон пропонує виділити в Г 2 спрямування : глоб інституціонал-ція світу, локалізація глобальності, яка ставить за мету відобразити становлення Г не з гори, аз низу, тобто завдяки включеню в повсякденну практики елементів нац локальних культур. В цьому випадку термін глобальне означає і локальне. Отже гол рез-т робертсона – введення внауковий обіг терміну „глокалізація”, тобто існування в глобальному 2-ох аспектів :глоб взаємозалежності і глоб свідомості і 2-ох напрямків глоб-го інституціоналізму і локалізація. В соїй праці „що таке Г.” Уїльям Бекк пропонує категорії ТН-го глобального простору. Глобальне у нього – це сукупність непов’язаних кордонами повсякденних дій в різноманітних вимірах ек-ки, інформатики, екології, техніки, транс культ конфліктів. В політ сф Г - це розмиття суверенітетів нац держав. В ек сф Г – це наступ денац-ного дезорг-ного капіталізму, ключовими суб’єктами якого є ТНК і фін комп. В культ сф Г – це взаємо проникнення культур в західних мегаполісах: Лондон, Берлін , Нью-Йорк, Лос-Анджелес. Терборн в праці „Глоб” 2000р пропонує розглядати феномен плюролістичності Г, яка може бути реалізована динамікою і рівнем соц феномену 3. моделі детериторізації соціальності. (кін 80-сер 90-рр) початок їх формня був покладений амер дослідником Аппадураі, який розглядав глоб, як процев втрати прив’язки до фіз. Простору. В ході Г формувався глоб культурний потік, що розпадався на 5 символічних просторів-потоків: етнопростір(біженці, туристи, емігрантів, асторбайтерів), технопростір (потік технол), фін-й (потік кап), медіа простір (потік образів), ідеопростір (потік ідей). Г – це не фіз. процес, її не формує ек-ка, а формує сума ідей, культ стереотипів, капіталів, які втрачають мат форму. Всі ці 5 потоків не мають мат форму. Отже Аппадураї відриває Г від реальності. Малкольм Уотерс – Г – це сума тенденцій, що призводять до детеритоізації соц-ного. Найб залежними від Г є ті виміри ек-ки, де переважає символічне опосередкування фін ринку та споживання.

2.1. Ідеологічне підґрунтя сучасних глоб концепцій.

Ідеологічні платформи сучасної Г сформувалися під впливом боротьби 2 сн геополіт стратегій: телосократії (могутність моря) та теллурократії (могутність суші). Рез-том перемоги телосократичної стратегії у 80-90рр стало формування сучасного глобалізму (атлантизму). Його зміст формують 4 амер конц: а). палкий лібералізм – Ф. Фуку яма, який проголошує тріумф зах ідеології в наслідок краху альтернатив зах лібералізму. б). консервативний оптимізм – С. Хантингтон „Столкновение цивилизаций”. Він пропонує нову модель світ розвитку, яка грунт-ся на відкладанні ідей про єдину існуючу цив-цію. На сьогодні існує декілька цив-цій: ісламська, китайська, япон, індуська, слав, африк, амер. Між цими цив-ціями існують глибинні відмінності, що суттєво впливає на необх-ть взаємодії. Т-ж зростає ек-ний регіоналізм; культурні особливості і розбіжності є найб консервативними. Гол. Висновок Хантингтона – потенційним є конфлікт між зах і рештою цив-цій. Щоб уникнути можливих конфл потрібно6 1. забезпечити більш тісне спів роб-во і єдність в медах зах цив-цій4 2. інтегрувати до зах цив-цій ті суп-ва в європі та лат Америці, чиї культури є близькими до зах. 3. обмежити військову експансію конфуціанських та ісламських держав, 4. підтримувати групи,що орієнт-ся на зах цінності на інтереси, 5. посилити роль м/н інститутів, що відображають зах цінності. В) політичний екстремізм – Збігнев Бжезінський суть: формування нового модернізованого порядку який ґрунтується на правилах гри, що визначається США. Ці правила передбачають врахування реалій: 1) пряме використання сили не доцільне; 2) ефективність війн як інструментів політики є значним чином послабленою. 3) зростаюча економічна взаємозалежність держав зводить нанівець ефективність економічного шантажу. Тому осн інструментами реалізації західних інтересів є: утворення коаліцій, маневрування, політичне місіонерство, човникова дипломатія. Висновок: існує перспектива створення реально функціонуючої системи глобального співробітництва що поступово прийме на себе ф-ії м\н регенту. Така система належним чином узаконить роль Америки як першої єдиної і останньої держави. Г) ліберальний анти фундаменталізм Д. Сорос він вважає що ідеальна модель розвитку світу вже існує – модель відкритого суспільства. Її представляють демократичні держави Європи і США. Проте відкрите суспільство не має механізму виправлення помилок. Крім того у нього з’явився новий ворог капіталізм, який спирається суто на ринкові механізми саморегуляції. Саме він отримав назву ринковий фундаменталізм. Отже на сьогодні є практично відсутня наявність світової політичної системи, що є адекватною світовій капіталістичній системі. Для стабілізації та регулювання світової ек-ки Сорос пропонує створити дієвий механізм прийняття політичних рішень і рекомендує: 1) прийняти універсальний кодекс поведінки для світової спільноти 2) прийняти принцип верховенства м\н права 3) покласти в основу демократизації принцип відкритого суспільства.

2.2. Система критики глобальних трансформацій

На ідеологічному рівні сучасного глобалізму в Європі протистояв континенталізм, що знайшов розповсюдження у франції, Бельгії, Австрії та Італії. Так, наприклад, бельгійський вчений Ален де Бендуа пропонував створення федеральної імперії в межах Європейського континенту. Саме така федеративна імперія за його думкою зможе протистояти США на ідеологічному та економічному рівні. Французький вчений Жан Тіріар вважав, що масштаб Європи є недостатнім для того, щоб позбутися впливу американського глобалізму. Тому головною умовою можливої могутності Європи є об’єднання з Радянським Союзом. Бельгійський вчений Роберт Стойкес пропонував активізувати співробітництво Європи з країнами 3-го світу поряд з відзначенням ключової ролі індійського океану, який міг би стати основою європейської геополітичної стратегії. Оскільки глобалізація являє собою складний процес, що характеризувався рядом суперечностей і протиріч, серед яких основними є: - Відсутність універсальності процесів протікання глобальних трансформацій;-Відсутність всеохоплення, коли під впливом глобалізації процесів підпадають всі сфери світового економічного розвитку і всі країни та географічні території;-Відсутність прямолінійності, яка виключає можливі регреси та коливання темпів економічного зростання. Виділяється система критики глобальних процесів, представниками якої на державно-політичному рівні виступають ліві та праві партії. З точки зору „лівих” глобалізація – це уособлення експлуататорської сутності приватного капіталу, а світові інститути (СОТ, МВФ, СБ) втілюють зміст і характер корпоративного управління. Для представників „правих” глобалізація – це поступовий процес втрати національного суверенітету. Вони вбачають у глобалізації головного супротивника релігійних та родинних цінностей громадської солідарності. Комунітаристи вбачають у глобалізації загрозу існуванню невеликих родинних громад, що є справжньою основою демократії та охорони прав громадян. Взагалі логіка критичних поглядів на процеси глобалізації пояснюється існуванням семи основних критичних зауважень до цього процесу, що були відсутні представниками американської школи глобалізму: -глобалізація досить специфічно інтегрує країни світу ї є всі ознаки того, що стратифікація світової спільноти не тільки збережеться, але й поглибиться; -ставиться під сумнів ідеологія вільного ринку. Більшість американських вчених вважає, що висування вимог з боку МВФ, СБ щодо лібералізації ринкових відносин в країнах, які були малодослідженими цими інститутами, зазвичай призводить до виникнення соціальної напруги і, як наслідок, соціальних вибухів; -американські експерти Хірстан і Томпсон вважають, що глобалізація є міфом, що покликаний, щоб зберегти конфронтаційну реальність світової економіки, яка на сьогодні являє собою ледь стримує мий баланс сил трьох основних блоків: США, Європа, країни Південно-Східної Азії; -економічна ефективність в промислово розвинутих країнах виникає в досить широких зонах виробництва, які безпосередньо постраждають внаслідок відкриття кордонів для іноземних конкурентів, які здатні виготовляти товари з більш низькими витратами; -представляє так званих фахівців Колумбійського Інституту США Я. Бхагаваті, Пола Кругмана, які вважають, що економічно більш доцільною є глобалізація ринків товарів та послуг, а глобалізація ринків капіталу призводить до підвищення нестабільності світового економічного розвитку, оскільки ринок капіталів за своєю природою є нестійким, характеризуються фіктивністю операцій і вимагає державного контролю; -представляє так званих американських ізомеціоністів на чолі з системою допуску на заможний і справедливий ринок товарів третього світу, що впливає на відток вільного американського капіталу в зони дешевої робочої сили і позначаються як результат на зниженні ефективності американської економіки: погіршенні її конкурентних позицій на світовій арені; -визнає, що головною проблемою є співвідношення двох основних проблем: глобалізації і вестернизації.

2.3. Парадокси глобалізації

Оскільки ринок капіталів на відміну від іноземних ринків знаходяться під безпосереднім впливом глобалізації, цілком закономірно розглядати суперечності і навіть парадокси, що сформувалися наприкінці 90-х років ХХ ст. і поставити під сумнів об’єктивність глобальних трансформацій на фінансових ринках. Глобалізація фінансових ринків – це усунення бар’єрів між внутрішніми і міжнародними ринками і розвиток різних зв’язків між окремими їх секторами. Отже, мобільність міжнародних потоків капіталу буде зростати до тих пір, доки світова економіка не буде характеризуватися відносно рівномірністю власного розвитку. Дослідження останніх років ХХ ст. спростувало тезу про класичні уяви фінансової глобалізації і визначили наявність трьох основних парадоксів: 1. парадокс домашнього зміщення; 2. парадокс Філлстайна-Хоріокі; 3. парадокс низької мобільності чистих потоків капіталу. Парадокс домашнього зміщення ґрунтується на ідеї про те, що диверсифікований фінансовий портфель позначається на значно більших очікуваннях прибутку у порівнянні з не диверсифікованим. В межах однієї держави економічні процеси і економічні змінні модифікуються одночасно. Таким чином міжнародні прибутки за акціями можуть мати високий ступінь кореляції. Це дозволяє зробити висновок про те, що на внутрішньому ринку існує межа скорочення ризику. Ступінь цього скорочення може бути значно підвищений, якщо диверсифікація здійснюється на міжнародному ринку. Дослідження 60-их років ХХ ст. показали, що за умов відсутності штучних бар’єрів оптимальний інвестиційний портфель повинен включати цінні папери всіх країн, що дозволяє одержати стійкий прибуток, забезпечувати його кореляцію і зводити до мінімуму ризик.

Наприкінці 90-х років ХХ ст. було помічено, що портфелі міжнародних інвесторів характеризувався значним зміщенням убік внутрішніх активів у порівнянні з міжнародним оптимальним портфелем. Так, наприклад, у складі американського портфелю акції національні папери – 94 %, японського портфелю – 98 % власних коштів, в той час, як французькі, німецькі та канадські інвестори вклали лише 1% власного капіталу в японських та американських цінних паперах. Повного пояснення цього парадоксу й досі не існує, але частково його можна пояснити тим фактом, що міжнародні фінансові потоки є безпосередньо пов’язаними з діяльністю ТНК і відображають виробничі операції за кордоном, за цією причиною прямі іноземні інвестиції є постійними за обсягом. Іншим поясненням може виступати і те, що інвестори віддають перевагу вкладанню коштів за кордон в зобов’язання, а не в акції. Крім того, оцінки оптимального портфелю є крайнє точними і можуть віддзеркалювати повний переніс у розподілі інвестицій на користь внутрішнього виробництва. Парадигма Філлстайна-Хоріокі ґрунтується на класичній ідеї про те, що вільне пересування потоків капіталу дозволяє внутрішній нормі інвестицій значно відхилятись від норми заощаджень, отже збереження поза залежністю від місця розташування мають шукати шляхів найбільшого використання на всьому ринку. В той же час, внутрішні інвестиції не обмежуються тільки внутрішніми заощадженнями, оскільки джерелом інвестиційних коштів повинен бути і міжнародний ринок капіталу. Проте дослідження показала, що країни, які характеризуються високою нормою заощаджень, мали і велику норму інвестицій. Звідси Філлстайн і Хоріоні роблять висновок про те, що існує низька мобільність капіталу і світовий ринок капіталу не сприяє одержанню країнами довготривалого виграшу від між часової торгівлі. Визначити достатність розміру від між часової торгівлі неможливо, якщо не знати реальну економічну ситуацію. міжнародні потоки капіталу є одним з найважливіших індикаторів глобальних фінансових ринків. В системі національних рахунків рахунок поточних операцій платіжного балансу відповідає різниці між валовими національними заощадженнями і інвестиціями. Подібна структура платіжного балансу дозволяє розглянути динаміку сальдо рахунків платіжних операцій як міжнародну мобільність капіталів. Дослідження показали, що середній розмір чистих міжнародних потоків капітулу, які дорівнюють відношенню рахунка поточних операцій до номінального ВВП в середньому встановив > 3 % на передодні І світової війни. Наприкінці 90-х рр. Такий показник » 3,5 %. Таким чином на шляху інституціональних інвесторів й досі стоять певні перешкоди, а саме, державне регулювання, витрати інвестицій, недоліки інформаційної бази, інерція та консерватизм менеджменту та цілий ряд ризиків (валютний, ризик різниці в часі між країнами, юридичний ризик, ризик оцінки міжнародної інформації та суверенний ризик).

3.1. ТНК, глобальні корпорації і проблема корпоративної консолідації.

На сьогодні ТНК здійснюють активну раціоналізацію структури управління, яка дозволяє їм поступово набувати рис глобальних структур і передбачає наступні заходи:

перехід від вузької функціональної спеціалізації до інтеграції в змісті і характері власне управлінської діяльності;
перехід від традиційно пірамідальних структур управління до плозьких;
дебюрократизація;
децентралізація ряду функцій управління;
підвищення значення автономних груп, команд в середині ТНК;
активне використання мережевих принципів управління;
орієнтація на конкуренцію, що заснована на част.
орієнтація на передбачення;
безмежність компанії;
активне використання горизонтальних принципів управління.

Таким чином на сьогодні формуються такі види глобальних компаній: 1горизонтальні, яким притаманні наступні ознаки: -організаційна структура глобальних корпорацій формується навколо базових процесів зі специфічними цілями кожного з них; -мінімізація діяльності в середині кожного базового процесу;-раціоналізація витрат;-активне використання між функціональних автономних робочих груп.

Все це дозволяє підвищити гнучкість компанії, скоротити нераціональні витрати і мобілізувати ресурси. Різновидом горизонтальних компаній едхократичні компанії, які зазвичай створюються для виконання нестандартних і складних робіт в умовах швидкозмінюючих і непередбачених чинників зовнішнього середовища в науково-технологічній, хімічній, медичній галузях.

2 Мережеві корпорації, які створюються в умовах постійних змін зовнішнього середовища, розширення простору корпорацій, підвищення значення фактору часу і постійного ускладнення виробничої і комерційної діяльності. Виділяють мережі, які формуються навколо однієї великої компанії і мережу компаній, що є близькими за масштабами.3 Оболонкові компанії – це компанії, які частину власних бізнес функцій, перш за все виробництво, передають на контрактній основі стороннім підрядникам, а самі безпосередньо зосереджують увагу на трансакційній складовій бізнесу.

Переваги цих компаній: - адаптованість; - концентрація на пріоритетних галузях спеціалізації; - раціоналізація витрат; - низький рівень зайнятості; - залучення до мережі найкращих партнерів. Недоліки цих компаній: - конкурентне середовище власних підрядників; - неможливість відслідити якість виробництва; - загроза надмірного ускладнення; - надмірна спеціалізація; - субоптимізація.

3.2. Статус держав в умовах глобалізації.

На сьогодні держава поступово втрачає можливість здійснення абсолютного контролю на власному економічному просторі. Державний суверенітет втрачає власний закордонний зміст. Історичною основою процвітання держави були природні ресурси, які розмінювались на певній географічній території. Володіння ж територією, її охорона були традиційними функціями держави. Проте, вже на ранніх етапах інтернаціоналізації держави змушені були вступати в договірні відносини одна з іншою, що де-факто звужувало державний суверенітет. Крім того, на сьогодні основним фактором економічного процвітання держави є не матеріальні ресурси, а інтелектуальні. Глобалізація не означає, що держави абсолютно втратять власний суверенітет. Скоріше за все вона вимагає трансформації традиційних функцій держави в світі незворотних технологічних реалій. Держави повинні спільними зусиллями перешкоджати появі неконтрольованих фінансових потоків, посилення нерівності, виникнення поза державних угруповань. На сьогодні на зміну міждержавним відносинам приходять відносини глобальні. Глобалізація буде також стимулювати процеси розпаду найбільш великих держав і інтеграцій, а також утворенню нових регіональних інтеграцій економічного типу на базі дрібних і середніх держав. Оскільки глобалізація набуває рис незворотності, формується також і нетрадиційні підходи щодо самоорганізації глобального середовища, яке може бути представлене наступною архітектурою:

1 встановлення глобальної цілісності як первинної надвеликої соціальної групи;

2 встановлення регіональних цілісностей, які відбуваються як шляхом злиття, так і шляхом розпаду більш великих цілісностей;3тривале існування історично-перехідних станів;4формування суб’єктів міжнародних відносин, які володіють глобальними інтересами і реальними можливостями забезпечувати їх в глобальних масштабах; 5 формування міжнародних організацій.

Таким чином на сьогодні серед суб’єктів глобальних відносин виділяють: -країни-системи, які є наднаціональними транснаціональними структурами, що здатні без здійснення прямої агресії відібрати у будь-якої країни весь національний прибуток шляхом включення його до складу світового і перерозподілу серед незначної кількості розвинутих країн;-агресори – можуть бути представлені: а) країнами-системами; б) геофінансовими транснаціональними потоками;-жертви агресії – включають: а) країни, які тільки-но втягують до себе інтернаціональні відтворювальні цикли; б) країни 3-го світу, що характеризуються монокультурним розвитком; в) будь-які стійкі економічні системи, які мають розвинуту виробничо-технічну базу і яка може бути перекомпанованою в ході нескінченних іновацій і технологічних перетворень. Серед інструментів управління глобальними трансформаціями виділяють наступні: класичні війни, які дозволяють: а) перерозподіляти географію ризиків; б) підвищувати частку військового сегменту у світовій торгівлі; в) очікувати на мультиплікаційний вплив іновацій; г) знижувати конкурентоспроможність певної групи країн на світових ринках.

Результатами останніх війн були:

1. югославської: а) загострення суперечностей в межах ЄС, що загальмувало валютну і економічну інтеграцію; б) політична і економічна дестабілізація Західної Європи в наслідок потужної хвилі біженців з Балканів; в) відток капіталів з ринків ЄС і уповільнення темпів економічного зростання. 2. афганської: а) підвищення американського впливу на політику виробництва і експорту нафтогазових ресурсів Прикаспійських країн; б) суттєве підвищення кон’юктуриних ризиків в країнах-регіонах; в) фундаментальна перебудова світової карти нарко-виробництва та нарко-трафіку. 3. іракської.

4. Альтерглобалізм

Альтерглобалізм – представляє собою новий тип базової демократії, мінімальною програмою якого є взяти за основу соціальне партнерство, соц. захист, соц. держави, і реальну демократію. Альтерглобалізм представляють різноманітні антиглобальні рухи, дії яких спрямовані проти наступних негативних наслідків глобалізації: 1антидержавні дії інститутів Вашингтонського консенсусу;2 скорочення дотацій на боротьбу з бідністю; 3обмеження прав профспілок; 4впровадження політики зниження з/п під тиском СОТ; 5створення баз даних на всіх громадян спецслужбами країн світу;6 обмеження на в`їзд до країн;7 комерціалізація наукових розробок; 8 монетаризація промисловості; 9розширення платної освіти; 10 всевладдя фінансового капіталу;11подорощення медикаментів (у 15-20 років);12дискримінація жінок і молоді

Програма антиглобалістів передбачає діяльність за двома взаємопов`язаними напрямками:-створення альтернатив- спротив, який передбачає протидію укріпленню влади корпоративного капіталізму.

Основні цілі антиглобалістів: -змусити представників державних і міждержавних інституцій прислухатись до громадської думки-мобілізувати і надихати людей на активні громадські дії. Основні принципи руху антиглобалістів є: децентралізація гнучкість легкість і швидкість створення і розпаду структур; загальна доступність ресурсів антиринкова спрямованість рівні права інтеркласовість самоорганізація асоціативність Основні протиріччя руху антиглобалістів: А) зовнішні - протиріччя між альтерглобальною природою руху і його включенність в глобальний капіталізм - протиріччя між принципами добровільної асоціації і необхідністю використовувати фінансові і політико-правові механізми - протиріччя між соц-ек нерівністю учасників і їх рівноправних діалогах - протиріччя між мережевим принципом організації руху і необхідністю взаємодії з структурами влади Б) внутрішні - мережева організація руху є його слабкістю - протиріччя між соц. творчістю окремої особи або спільноти і єдиним процесом спільної, узгодженої діяльності Основні вимоги антиглобалісті, які є об`єднаними в генуезький соц. форум передбачають: глобалізацію права, а не тільки доходів рівний доступ до охорони здоров`я для всіх незалежно від доходів 1анулювання боргів країн, що розвиваються розвинутим країнам 2підписання Кіотського протоколу 3конвенція військової промисловості. Головною формою антиглобального руху є масові акції, кампанії протесту, акції цивільної непокори. Основні діючі суб`єкти представлені суспільними, неурядовими політичними групами і асоціаціями. Їх прикладами можуть бути: - Генуезький соц. форум, який включив до свого складу 500 неформальних груп (пацифістські, антивоєнні, католицькі, соц. центри, та ін.) -Всесвітня коаліція „Глобальна дія народів” -Асоціація за оподаткування фінансових трансакцій заради допомоги громадянам АТТАК, її офіційна мета: організувати міжнародний рух з метою перешкоджання спекулятивним операціям і необмежена циркуляція капіталів. Виступає за оподаткування фінансових прибутків, введення санкцій проти зон відмивання грошей-Віденська конвенція – представляє собою об`єднання селянських ініціативних груп і рухів проти концепції швидкого харчування. -Мережа прямої дії – представлена університетським рухом, виступає проти комерціалізації школи, платної медицини, нав’язуванні волі ТНК країнам світу -Чорний блок – конгломерат угруповань анархістського напрямку -Повернемо собі вулицю – за захист природи, розширення прав місцевого самоуправління, поліцейського свавілля, за списання боргів 3-го світу -Об’єднання південь – з вимогою ліквідації СОТ, МВФ, Світового Банку і заміну міжнародних інституцій, які прислуговують Заходу і новим ТНК -Глобалізуємо спротив – за права молоді, за обкладання ТНК прогресивним соціальним податком, за обмеження монопольних війн -Хактивіст – за прямі диверсії проти ТНК, у вигляді зломів офіційних сайтів компанії, розміщення негативної пропаганди

Найбільш поширені в країнах Латинської Америки – через Троцького, який там оселився (рух троцькізм). Бразилія Аргентина Гватемала Гондурас Італія Програми антиглобалізму: На сьогодні антиглобалізм може бути представленим як лівим так і правим крилом. Праве крило закликає до зміцнення суверенітету і влади національної держави на противагу ТН контролю. Реальним інструментом цього є підтримка національного виробника (АТТАК, Субкаманданте Маркас) Ліве крило відмовляється бачити в державі майбутнє, вважаючи державу інструментом панування і гноблення. Закликає демонтувати державні структури і замінити їх само організованим суспільством.

1. Глобалізм як одна з основних проблем і тенденцій