Господарсько-правова відповідальність

9 Варіант

1. Загальні засади відповідальності  учасників господарських відносин.

2. Товариства з обмеженною  відповідальністю та товариства  з додатковою відповідальністю: поняття, ознаки, характерні особливості  ( спільні та відмінні), органи управління.

Господарсько-правова відповідальність – це різновидність юридичної відповідальності за невиконання чи неналежне виконання зобов’язань суб’єктами господарської діяльності. Відповідальність у господарському праві має особливий предмет регулювання - господарські правопорушення. Господарське правопорушення - це протиправна дія або бездіяльність суб'єкта господарських відносин, яка не відповідає нормам господарського права, не узгоджується з юридичними обов'язками зазначеного суб'єкта, порушуючи суб'єктивні права іншого учасника відносин або третіх осіб. Господарські правопорушення класифікуються на договірні і позадоговірні. В свою чергу договірні правопорушення поділяються на:

а) - правопорушення на стадії виникнення договорів, порушення термінів укладання, процедури врегулювання розбіжностей, укладання договорів, які суперечать вимогам закону;

б) - порушення строків  виконання договорів та ін. господарських договорів та ін. господарських зобов'язань щодо поставки продукції, перевезення вантажів, виконання робіт;

в) - порушення господарських  зобов'язань щодо якості поставленої  продукції;

г) порушення державної  дисципліни цін, пов’язаних з виконанням договорів;

д) - порушення у сфері  кредитно-розрахункових відносин, пов'язаних з виконанням господарських договорів;

е) - порушення господарських  зобов'язань щодо перевезення вантажів. Предметом господарсько-правової відповідальності є також позадоговірні порушення:

а) - порушення антимонопольного законодавства;

б) - порушення податкової дисципліни;

в) - заподіяння суб'єктам  господарювання шкоди підприємствам, установам, організаціям.

Господарсько-правовій відповідальності властиві особливі ознаки:

· юридичнтість. Така відповідальність являє собою дію (вплив) кредитора (потерпілого) на правопорушника безпосередньо або за допомогою господарського суду (суду, третейського суду). Юридична природа такої відповідальності полягає у негативній оцінці поведінки правопорушника з боку держави і в прямій вимозі або санкції закону застосувати до нього заходи матеріального впливу у вигляді відшкодування збитків, сплати неустойки, штрафу, пені тощо. Загальним принципом цієї відповідальності є державна забезпеченість щодо застосування передбачених договором чи законом майнових санкцій. Держава гарантує застосування їх завдяки системі спеціальних і загальних правозахисник державних органів, функцією яких є саме застосування майнових санкцій.

· Матеріальність. Вона застосовується у формі певної системи майнових (економічних) санкцій, передбачених або  дозволених нормами господарського законодавства. Господарюючі суб'єкти як організації можуть нести лише матеріальні витрати як відповідальність (примусові виплати, неодержання належних сум, зменшення майна внаслідок відшкодування збитків і т. ін.). Закон "Про підприємства в Україні" закріплює принцип повної матеріальної відповідальності господарюючих суб'єктів аж до банкрутства. Стаття 24 зазначеного закону передбачає, що "підприємство несе повну відповідальність за додержання кредитних договорів і

розрахункової дисципліни. Підприємство, яке не виконує своїх зобов'язань по розрахунках, може бути оголошено арбітражним судом банкрутом у порядку, встановленому Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом". Таким чином, найвищою економічною санкцією згідно із законодавством можна вважати оголошення судом господарюючого суб'єкта-боржника банкрутом.

· Протиправність. Господарсько-правова  відповідальність застосовується лише у випадку наявного правопорушення, тобто на такій юридичній підставі, як об'єктивні протиправні дії чи бездіяльність правопорушника, і загалом базується на презумпції його вини.

· Стимулюючість. У функціональному  відношенні господарсько-правова відповідальність покликана стимулювати належне  виконання господарських та інших  зобов'язань. Отже, її головною метою  є забезпечення правопорядку в сфері економіки (в господарських відносинах).

2. Функції та види господарсько-правової  відповідальності.

Функції господарсько-правової відповідальності визначаються як сукупність дій щодо застосування до правопорушника у сфері господарювання передбачених законом чи договором санкцій, а  також правових наслідків такого застосування.

Основними функціями господарсько-праововї відповідальності є:

· Стимулююча.

Господарсько-правова відповідальність, яка полягає в застосуванні до правопорушника економічних (майнових) санкцій, передбачає спонукання (нега­тивне стимулювання) його і до припинення правопорушення, і до реального виконання  зобов'язання. Стимулювання є негативним у тому розумінні, що особа, яка вчинила господарське правопорушення, несе певні майнові витрати внаслідок застосування до неї економічних санкцій. Ця

функція притаманна практично  всім видам санкцій, передбачених або санкціонованих нормами господарського права. Вона має на меті, насамперед, вдовольнити економічний інтерес потерпшого суб'єкта шляхом стимулювання (економічного, майнового) правопорушника до правомірних дій. Є тут і суспільний інтерес. Реальне виконання господарських зобов'язань підприємствами і організаціями означає нормальне задоволення суспільних потреб у продукції, роботах, послугах.

· Штрафна.

Відповідальність суб'єктів  господарських правовідносин є  однією з форм юридичної відповідальності. Вона викликається протиправною поведінкою (господарським правопорушенням, невиконанням або неналежним виконанням зобов'язань) правопорушника. В такому розумінні  господарсько-правова відповідальність є ретроспективною, тобто реакцією на вже скоєні протиправні дії (бездіяльність) у вигляді саме відповідальності як покарання правопорушника економічними санкціями. Загалом штрафна функція покладена на такі види господарсько-правових санкцій, як неустойка, штраф, пеня (так звані штрафні санкції).

· Попередження правопорушень.

Суть цієї функції полягає  в тому, що завдяки застосуванню відповідальності не тільки усувається факт господарського правопорушення, а й застосовуються (господарським  судом чи судом загальної юрисдикції) правові заходи,спрямовані на усунення його причин та умов. Як попереджувальний засіб господарсько-правова відповідальність найбільш ефективна в тих випадках, коли має місце матеріально-правовий зв'язок відповідальності господарюючого суб'єкта з матеріальною відповідальністю його працівників, передбаченою трудовим правом. Відшкодування господарюючим суб'єктом збитків, сплата неустойки, штрафу чи пені — це так звані невиробничі витрати, які відносяться на прибуток підприємств та

організацій. Отже, від недобросовісних (неправомірних) дій окремих осіб майнові втрати несуть трудові колективи. На сьогодні важливого значення набує персоніфікації матеріальної відповідальності господарюючих суб'єктів, застосування майнових заходів згідно з нормами трудового права до працівників, винних у застосуванні санкцій до господарюючого суб'єкта.

· Компенсаційна.

Сутність компенсаційної (відновної) функції господарсько-правової відповідальності полягає у відновленні порушеного правопорушенням майнового стану потерпілого шляхом застосування на його користь компенсаційних майнових санкцій, стягуваних з порушника.

У договірних та інших зобов'язаннях  кредитор завжди ризикує своїм майновим становищем внаслідок порушення  зобов'язання боржником. Тому правові  системи цивілізованих країн відпрацювали і мають у своєму арсеналі засоби правового захисту, які знаходяться у потерпілої сторони зобов'язання. Ці засоби грунтуються на так званому праві справедливості і застосовуються або безпосередньо потерпілою стороною, або правозастосовчим органом. Найбільш юридичне універсальним і дієвим засобом правового захисту потерпілої сторони зобов'язання, яке застосовується традиційно "по праву справедливості", є відшкодування збитків. Суть цього методу полягає в тому, що кожне порушення договору чи іншого зобов'язання дає потерпілій стороні право на відшкодування збитків, які вона зазнала. Так, ст. 203 Цивільного кодексу називається "Обов'язок боржника відшкодувати збитки". Термін "відшкодувати" якраз і вказує на те, що дана форма відповідальності виконує компенсаційну (вщшкодовувальну) функцію.

аку ж функцію законодавець покладає і на так звану залікову неустойку. Відповідно до ч. 1 ст. 204 Цивільного кодексу, якщо за невиконання або неналежне виконання зобов'язання встановлена неустойка (штраф, пеня), то

збитки відшкодовуються  в частиш, не покритій неустойкою (штрафом, пенею).

· Інформаційна.

Факт пред'явлення претензії, позову, стягнення збитків чи неустойки  — це інформація про неблагополучний  стан, наявні хиби у господарській  діяльності суб'єкта. Крім того, це й  інформація про необхідність вжиття відповідних заходів щодо поліпшення справ, наведення порядку на підприємстві, в організації.

Відповідальність можна  визначити, як граничну величину майново-примусового  впливу на правопорушника, який може застосовувати  до нього кредитор, господарський  суд чи суд загальної юрисдикції.

Основними формами господарсько-правової відповідальності є:

· Економічна – це негативний економічний вплив на правопорушника з метою стимулювання його до виконання  взятих зобов’язань.

· Майнова – це вплив  на правопорушника шляхом безпосереднього  застосування майнових санкцій.

Види господарсько-правової відповідальності розрізняються залежно  від видів господарських правопорушень  і санкцій, встановлених за ці правопорушення. За цим критерієм в теорії права  розрізняються наступні види господарсько-правової відповідальності:

· Відшкодування збитків  – відповідальність юридичної підставою якої є застосування у випадку невиконання або неналежного виконання зобов'язання боржником він зобов'язаний відшкодувати кредиторові завдані цим збитки, що передбачено ст. 203 Цивільного кодексу України. Збитки не є майновою санкцією заздалегідь визначеного розміру. Саме в цьому полягає універсальність їхнього застосування. Проте труднощі в обрахуванні їхнього розміру зумовлюють складність застосування зазначеної санкції.

Відшкодування збитків як майнова санкція застосовується:

• у відносинах купівлі-продажу між господарюючими суб'єктами. Так, продавець зобов'язаний повідомити покупця про всі права третіх осіб на продану річ: право орендаря, право застави тощо. Невиконання цього правила дає право покупцеві на розірвання договору і відшкодування збитків (ст. 229 ЦК). Якщо продавець продав річ, але на порушення договору не передає її покупцеві, останній має право вимагати передачі проданої речі і відшкодування збитків, викликаних простроченням виконання (ст. 231 ЦК), або відмовитися від договору і вимагати відшкодування збитків. Подібні права має продавець у разі відмови покупця прийняти продану річ або заплатити за неї встановлену ціну (ст. 232 ЦК). Якщо продана річ неналежної якості, покупець як один з альтернативних варіантів може вимагати

• у відносинах поставки постачальник відшкодовує покупцеві  збитки, завдані поставкою продукції  неналежної якості або некомплектної (ч. 2 ст. 253 ЦК);

• відповідно до умов договору підряду на капітальне будівництво відповідальна за невиконання або неналежне виконання обов'язків сторона сплачує встановлену неустойку (пеню), а також відшкодовує збитки в сумі, не покритій неустойкою (ч. 1 ст. 356 ЦК);

• у перевезеннях вантажів вантажовідправник і вантажоодержувач зобов'язані відшкодувати перевізникові збитки, завдані з їх вини внаслідок перевантаження транспортних засобів, пошкодження рухомого складу при навантаженні або розвантаженні, неправильних навантаження, пакування, кріплення вантажу;

• у випадках господарських  деліктів (заподіяння шкоди) збитки відшкодовуються  господарюючими суб'єктами відповідно до ст. 440—442, 450—453 ЦК.

· Штрафні санкції. Штрафна  господарсько-правова відповідальність відрізняється від відшкодування збитків насамперед тим, що вона виконує

каральну або дисциплінуючу  функцію. Господарське законодавство  встановлює штрафну відповідальність до тих видів господарських правопорушень, за вчинення яких до суб'єктів господарських  відносин доцільно застосовувати штрафні санкції. Розмір цієї відповідальності залежить від ступеня серйозності господарського правопорушення, а не від суми завданого кредиторові збитку.

Штрафна відповідальність застосовується згідно із законодавством у вигляді  штрафних економічних санкцій, що встановлені  нормативними актами, що регулю­ють окремі види господарських відносин (положення  про поставки продукції і товарів, транспортні кодекси і статути  та ін.). Згідно із ст. 179 Цивільного кодексу штрафом визнається визначена законом або договором грошова сума, яку боржник повинен сплатити кредиторові в разі невиконання або неналежного виконання зобов'язання, зокрема в разі прострочення виконання.

Закон розрізняє три види штрафних економічних санкцій 

- штраф. Його розмір як економічної санкції регулюється законодавством трьома способами:

• штраф у твердій сумі. Прикладом цього виду штрафу є штрафи, які сплачують перевізник і відправник за невиконання плану вантажних перевезень (ст. 359 ЦК), їх розміри визначають транспортні статути і кодекси окремо стосовно кожного виду транспорту;

• штраф у процентному відношенні до суми всього зобов'язання або невиконаної частини зобов'язання. Його прикладом є поставлена продукція не відповідає за якістю стандартам чи умовам договору, постачальник сплачує покупцеві штраф у розмірі 20 % вартості продукції неналежної якості;

• штраф у кратному розмірі до вартості того предмета, який захищається штрафом. Застосовується, як правило, за пошкодження вагонів або

контейнерів відправником чи одержувачем вантажу під час навантаження або розвантаження вантажів їхніми засобами ці суб'єкти сплачують залізниці штраф у розмірі п'ятикратної вартості пошкодженого майна.

-Неустойка. Це різновид штрафної економічної санкції, розмір якої визначається законом або договором у процентному відношенні до суми невиконаної частини зобов'язання. Вона застосовується, в основному, як штрафна санкція в разі прострочення виконання майнових зобов'язань (поставка, купівля-продаж, міна тощо). Розмір неустойки за прострочення виконання зобов'язань не залежить від терміну прострочення виконання. Так, за прострочення або недопоставку продукції поставщик сплачує покупцеві неустойку в розмірі 8 відсотків вартості непоставленої у строк продукції за кожною окремою позицією номенклатури.

· Пеня. Вона застосовується в основному в разі прострочення виконання грошових зобов'язань суб'єктами господарської діяльності. Особливістю пені є те, що вона встановлюється у процентному відношенні до простроченої суми, причому за кожний день прострочення, доки зобов'язання не буде виконане (ст. 214 ЦК). Залежністю суми пені від кількості днів прострочення виконання вона відрізняється від неустойки як санкції за господарське правопорушення.

· Оперативно-господарські санкції. Це передбачені законодавством або договором засоби оперативного впливу на правопорушника, спрямовані на попередження господарського правопорушення чи зменшення його шкідливих наслідків. Вони застосовуються безпосередньо  самими суб'єктами господарських правовідносин  в оперативному порядку. За своєю спрямованістю оперативно-господарські санкції поділяються на два види:

1. Санкції, спрямовані на одностороннє припинення правовідносин в інтересах сторони, чиї права порушено. Такі санкції можуть виражатися у

вигляді односторонньої повної чи часткової відмови від виконання договору, а також у відмові від прийняття виконання та від зустрічного виконання.

2.  Санкцій спрямовані  на зміну правовідносин. Найбільш  пощиреним на практиці видом  таких санкцій є переведення  несправного платника на акредитивну  форму розрахунків чи на попередню оплату продукції.

· Оцінні санкції. До цього  виду належать економічні санкції, що впливають на розмір фондів матеріального заохочення державних підприємств. Зокрема, фонди матеріального заохочення державних підприємств зменшуються внаслідок: виготовлення продукції з відхиленням від стандартів, технічних умов; повернення покупцем підприємству-виробнику недоброякісної продукції; порушення підприємством державної дисципліни цін тощо.

3. Підстави господарсько-правової відповідальності

Основними підставами господарсько-правової відповідальності є:

1. Правова. Це сукупність  норм права про відповідальність  суб'єктів господарських відносин.

2. Господарська правосуб'єктність  правопорушника і потерпілого.  Сторонами правовідносин щодо  застосування відповідальності  цього виду можуть бути підпри­ємства, установи, організації, інші юридичні особи незалежно від форми власності майна, організаційно-правових форм, тобто особи, що мають право звертатися до арбітражного суду за захистом своїх порушених або оспорюваних прав та охоро-нюваних законом інтересів.

3. Юридико-фактична. Це протиправні  дія або бездіяльність особи  — господарського правопорушника, що порушують права і законні  інтереси потерпілої особи чи  заважають їх реалізації. Ця підстава складається з чотирьох елементів, які в теорії права називаються умовами господарсько-правової відповідальності:

• факт господарського порушення, тобто порушення норми закону, умови договору, державного контракту  тощо, внаслідок чого завдаються збитки або інша шкода майновим правам та інтересам потерпілого (кредитора);

• протиправність поведінки  господарського порушника. Така умова визначається у господарському праві в широкому розумінні. Це може бути як дія, так і бездіяльність, Що порушують правову норму, планове завдання, умови договору і т. ін.;

• причинний зв'язок між протиправною поведінкою порушника і завданими потерпілому збитками. Цей зв'язок необхідно доводити відповідними документальними доказами;

• вина господарського правопорушника. Це негативне суб'єктивне ставлення  правопорушника до прав і законних інтересів потерпілого. Вина у господарській  практиці — це наявність двох обставин, які дають підстави для застосування відповідальності:

- наявність в особи-правопорушника  реальних можливостей для належного  виконання; 

- невжиття ним всіх необхідних заходів для недопущення правопорушення, за­побігання збиткам (шкоді) потерпілого.

Формою вини може бути:

- умисел правопорушника;

- необережність правопорушника.

При цьому діє принцип  презумпції вини, тобто "відсутність  вини доводиться особою, яка порушила зобов'язання", що передбачено ст. 209 Цивільного кодексу України. Вина обох сторін підлягає взаємному заліку. Якщо невиконання або неналежне виконання зобов'язання виникло з вини обох сторін, судовий орган (суд, господарський суд, третейський суд) відповідно

зменшує розмір відповідальності боржника. Це має місце і тоді, коли кредитор навмисно або з необережності сприяв збільшенню розмірів збитків або не вжив заходів до їх зменшення (ст. 211 ЦК).

Вина господарюючого суб'єкта — це вина його працівників. Отже, принцип  відповідальності за вину вимагає визначення конкретних працівників, дія або  бездіяльність яких спричинили невиконання  зобов'язань чи заподіяння шкоди.

Сукупність чотирьох умов утворює юридико-фактичні підстави господарсько-правової відповідальності. Для застосування майнової відповідальності у вигляді відшкодування збитків необхідна наявність усіх чотирьох умов, тоді як для застосування неустойки, штрафу чи пені досить лише двох з них: факту господарського правопорушення та протиправності поведінки порушника.

Список використаної літератури

1. Мамутов В.К., Хозяйственное  право.-К.: Юринком Интер, 2002.

2. Пилипенко А.Я., Щербина  В.С. Господарське право, К.:- Вентурі, 1996.

3. Пилипенко АЛ., Щербина  В.С. Господарське право.-К: Вентурі, 1996.

4. Омельченко А.К. Законодавство  про іноземні інвестиції в  системі законодавства України  // Право України.- 1996.- №8.

5. Мусієнко В.О. Щодо  законодавчих гарантій іноземних  інвестицій // Право України.-1997.-№3.

6. Святоцький О.Р., Захарченко  Т.Л., Борисенко І Р. Окремі питання  правового регулювання іноземних  інвестицій // Право України.-1997.- №3.

7. Шавкун В.І. Правові  основи підприємницької діяльності.-К.: Правові джерела, 1997.

Товариство з обмеженою  відповідальністю та товариство з додатковою відповідальністю, їх характеристика

Називаючи цей вид товариства "товариством з обмеженою відповідальністю", законодавець не має на увазі обмеження  відповідальності товариства як суб'єкта господарського права (юридичної особи) якимись певними розмірами майна  або грошових коштів (наприклад, лише розміром статутного фонду). Насправді йдеться про обмеження відповідальності учасників товариства, які несуть її ризик у межах своїх вкладів до статутного фонду. Установчими документами товариства з обмеженою відповідальністю може бути передбачено, що учасники, які не повністю внесли вклади, відповідають за зобов'язаннями товариства також у межах невнесеної частини вкладу.

 У товаристві з обмеженою  відповідальністю створюється статутний  фонд, розмір якого має становити не менше суми, еквівалентної 100 мінімальним заробітним платам, виходячи зі ставки мінімальної заробітної плати, діючої на момент створення товариства.

 Однією з особливостей  змісту установчих документів  товариства з обмеженою відповідальністю  є те, що вони, крім відомостей, загальних для всіх видів господарських товариств, повинні містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів.

 До моменту реєстрації  товариства з обмеженою відповідальністю  кожен з учасників зобов'язаний  внести не менше 30 відсотків  зазнаваного в установчих документах  вкладу, що підтверджується документами,  виданими банківською установою.Учасник зобов'язаний повністю внести свій вклад не пізніше одного року після реєстрації товариства.

 Учасник товариства  з обмеженою відповідальністю  може за згодою решти учасників  відступити свою частку (її частину) одному чи кільком учасникам цього товариства, а якщо інше не передбачено установчими документами, то і третім особам. Учасники товариства користуються переважним правом придбання частки учасника, який її відступив, пропорційно їхнім часткам у статутному фонді товариства або в іншому, погодженому між ними розмірі.

 У разі передачі  частки (її частини) третій особі  відбувається одночасний перехід  до неї всіх прав та обов'язків, що належали учаснику, який відступив її повністю або частково. Частку учасника товариства (після повного внесення ним вкладу) може придбати саме товариство, яке протягом одного року зобов'язане передати її іншим учасникам або третім особам.

 Будь-який з учасників  має право вийти з товариства  зі сплатою його вартості частини  майна товариства, пропорційної  його частці у статутному фонді. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернений повністю або частково в натуральній формі[6, c. 37-38].

 Вищим органом товариства  з обмеженою відповідальністю  є збори учасників, що складаються  з учасників або призначених  ними представників. До компетенції зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю належить:

1) визначення основних  напрямів діяльності товариства  і затвердження його планів та звітів про їх виконання;

2) внесення змін до статуту товариства;

3) обрання та відкликання  членів виконавчого органу та  ревізійної комісії;

4) затвердження річних результатів діяльності товариства, звітів і висновків ревізійної комісії, порядку розподілу прибутку;

5) створення, реорганізація  та ліквідація дочірніх підприємств, філій та представництв, затвердження їхніх статутів та положень;

6) винесення рішень про притягнення до майнової відповідальності посадових осіб товариства;

7) затвердження правил  процедури та інших внутрішніх  документів товариства, визначення  його організаційної структури;

8) встановлення розміру,  форми і порядку внесення учасниками  додаткових вкладів;

9) вирішення питання про  придбання товариством частки  учасника;

10) виключення учасника  з товариства;

11) визначення умов оплати  праці посадових осіб товариства;

12) затвердження договорів  (угод), укладених на суму, що перевищує  зазначену в статуті товариства;

13) прийняття рішення про припинення діяльності товариства Статутом товариства до компетенції зборів учасників можуть бути віднесені й інші питання.

 З питань, зазначених у пунктах 1, 2 і 10, у вищому органі необхідна одностайність. З решти питань рішення приймаються простою більшістю голосів (учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їхніх часток у статутному фонді).

 Збори учасників товариства  з обмеженою відповідальністю  скликаються не рідше як два рази на рік, якщо інше не передбачено установчими документами. Такі збори вважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які володіють у сукупності більш як 60 відсотками голосів, а з питань, що потребують одностайності, - всі учасники. У товаристві з обмеженою відповідальністю створюється виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства.

 Дирекція (директор) вирішує  всі питання діяльності товариства, за винятком тих, що входять до виключної компетенції зборів учасників, її повноваження при цьому визначено ст. 62 Закону України "Про господарські товариства" та установчими документами товариства.

 Контроль за діяльністю виконавчого органу товариства з обмеженою відповідальністю здійснює ревізійна комісія, що утворюється зборами учасників товариства з їх числа у кількості не менше трьох осіб, її діяльність регламентовано ст. 63 Закону України "Про господарські товариства".

Амірова Ю. Товариство з обмеженою  відповідальністю: переваги і недоліки //Економіка. Фінанси. Право. - 2005. - № 3. - C. 20-22

 Вінник О. Закрите  акціонерне товариство і товариство  з обмеженою відповідальністю:порівняльна характеристика і проблеми вдосконалення правового регулювання //Предпринимательство, хозяйство и право. - 2007. - № 8. - C. 3-7