Громадські будівлі –архітектурні пам`ятки австрійських Чернівців
Тема: «Громадські будівлі –архітектурні пам`ятки австрійських Чернівців»
План
1.Формування нового архітектурно стилю за часів Австрійського панування.
2.Архітектурні перлини.
3.Вплив архітектурного
стилю на суспільно-політичне ж
1.Формування нового архітектурно стилю за часів Австрійського панування
Вступ
В період панування на Буковині Австро – Угорської імперії Чернівці з провінційного містечка переросли в адміністративний центр на початку XX століття повністю сформувалась невелике місто західно – європейського типу із щільною забудовою, численними домінантами архітектурних веж, куполів, храмів і ансамблем Резиденції Буковинського митрополита.
З XVIII – XIX століть місто розрослось вздовж пологого схилу до вершини Чернівецького плато. Сформовано майже радіальну мережу вулиць від центральної площі Ринок з архітектурною домінантою – міською Ратушею, напрямок яких визначався торгівельними шляхами на Галич, Ясси, Сучаву та приміські поселення Рошу і Клокучку.
На найвищому плато в середині XIX століття сформувався комплекс споруд Австрія – платц (Соборна площа) з будинком крайового уряду та тюрмою. Утворились нові культурні осередки площі філармонії з домінантою – готелем «Брістоль» та Театральної площі з музично – драматичним театром.
Різноманітна художня стилістика та висока майстерність виконання, вишукані пропорції та своєрідна краса характерні чернівецьким шедеврам архітектури та містобудівних комплексів.
Вплив європейської архітектури та містобудівних комплексів спостерігається і в рядовій забудові. В історичному центрі знаходять відображення тенденції європейського класицизму, ампіру, неоготики, неоренесансну, необароко, модерну, функціоналізму, еклектики, а також нашарування національних мотивів української, німецької, іудейської, польської, чеської, румунської, італійської, французької культур.
Чудовими взірцями архітектури є споруда: міської Ратуші, церква Св. Параскеви, Свято – Духівський кафедральний Собор, Резиденція Буковинського митрополита, іудейський Темпль, залізничний вокзал, центральна ощадна каса – один із перших прикладів модерну в архітектурі Європи, Палати Юстицій.
Не дивлячись на складну історію прикордонного міста, Чернівці сьогодні є добре збереженим, унікальним зразком не лише, як цілісної забудови історичного центру, що утворився протягом кінця XVIII – початку XX століть, але і гарним прикладом багатонаціонального поліетнічного осередку освітнього рівня, який не зазнав значних руйнувань в середині XX століття.
Активний розвиток на межі XIX – XX століть щільної фронтальної забудови площ та вулиць центру, не позбавив місто великих озеленених просторів в тому числі і внутрішніх кварталів. Ще напередодні Першої світової війни місто придбало ті риси, які в цілому були притаманні тоді для міст такого району в Західній Європі. Незвичайний природний ландшафт, живописний рельєф створюють місту Чернівцям особливий, індивідуальний образ.
Культурна спадщина історичного центру міста приваблює сьогодні не лише туристів – вона стала центром наукових пошуків, як українських науковців та фахівців, так і вчених з різних країн світу. Наявність унікального комплексу міської забудови з винятковою художньою та естетичною якістю, привабливість історичних місць, пов’язаних з численними історичними особистостями, та загальноєвропейською культурою, надзвичайно живописні панорами міста дозволяють претендувати на включення комплексу пам’яток історії культури, архітектури та містобудування до списку всесвітньої культурної спадщини ЮНЕСКО. Нове будівництво у Чернівцях ще з середини минулого століття перемістилось за межі середмістя і сучасне місто розкинулось на 153 км2 і нині поділяється на три адміністративних райони. Чисельність міста 240.6 тисяч жителів.
Чернівці сьогодні – адміністративний, освітньо – культурний, діловий центр багатонаціонального Буковинського краю.
2.Архітектурні перлини
Резиденция буковинских митрополитів
Можна рік прожити в Чернівцях і знати всі міські вулиці та провулки, але якщо ти не побачив Резиденції, Чернівців ти, вважай, не бачив. Це вам скаже будь-хто з тих, хто Резиденцію бачив. І тим більш той, хто в її стінах вчився.
Зараз в старих стінах розміщений Чернівецький державний університет імені Юрія Федьковича. Її адреса "вулиця Коцюбинського, 2" відома всім жителям буковинської столиці, і саме сюди направляються туристичні групи з усіх усюд.
В тому, що провінційне місто, «ведмежий кут», як Буковину іноді презирливо називали в інших провінціях Австро-Угорщини, отримало власний університет, велика заслуга буковинського митрополита Євгена Гакмана (1795-1873). Адже за честь стати університетським містом боролися одночасно з Чернівцями й більш відомі поселення.
Старовинна Прага вимагала чеського вищого навчального закладу, батьківщина Моцарта Зальцбург хотів відродити університет, який функціонував до 1810 року, портовий Трієст теж ходив у претендентах.
31 березня 1875 року Франц Йосиф І підписав закон про заснування Чернівецького університету. До сторіччя з приєднання краю до Австро-Угорщини місто отримало розкішний подарунок: alma mater Francisco-Josefina. Подарунку раділи і майбутні спудеї, і прості обивателі.
1873 році Євген Гакман
добився створення незалежної
буковинської православної
Масштаб робіт був грандіозним: спеціально для будівництва було створено ряд спеціальних кар’єрів на Буковині, в місті запрацювало два цегельних та один керамічний заводи, а також школа для будівничих. Австро-Угорщина ще не бачила нічого подібного! Майже 18 років Главка творив свій шедевр, і допомогали йому в цьому майстри з усіх усюд: оздоблювальні роботи виконували віденські художники К. Йобст, І. Кляйн, чех К. Свобода, буковинці Е. Бучевський і Є. Максимович; художнє різблення по каменю і ліплення здійснювалось під керівництвом віденського скульптора К. Гофмана.
Будували ретельно та акуратно. Кожна цеглина вимірювалася та перевірялася на звук, а один майстер міг класти в день не більше сотні цеглин. У величезні чани з розчином додавали падаль: органіка — супер-клей, така кладка, ще й підкріплена курячими яйцями, простоїть віки.
Споруда складалася з трьох корпусів: ліворуч знаходились аудиторії, бібліотека та спальні теологічного факультету та семінарської церкви, посередині — митрополичий палац, праворуч — дяківська школа, монастир, музей та фабрика з виготовлення свічок.
Як шкода, що сам творець Резиденції так і не побачив своє дітище в завершеному вигляді! Незадовго до закінчення будівництва (а відбулося це в 1882 р.) Йозеф Главка важко захворів, підірвавши своє здоров’я виснажливою працею та нестачею сну. Був змушений повернутися до батькового замку, де провів кілька років у інвалідному візку. Після одужання повернутися в Чернівці майстру вже не судилося. Вдома він заснував благодійний фонд, що і тепер допомагає здібним студентам-архітекторам Чехії.
Чи існує в світі університет, більш красивий та ошатний? Навряд чи. Резиденція — дух Буковини, симбіоз стилів та культур всіх народів, що заселяли цей край. Можна проводити паралелі з середньовічними фортецями чи мавританським палацом Альказаром в іспанській Гранаді, відшукувати елементи візантійської чи романської архітектури, знаходити традиційні буковинські орнаменти в оздобі дахів, прикрашених кольоровою черепицею чи дивуватись стелям парадних залів, що так схожі на гуцульські різьблені шкатулки, та разом всі ці елементи творять всеперемагаючий акорд краси та гармонії.
Використано матеріали
http://www.castles.com.ua/
Центральний майдан міста
Повз цю частину міста проходить
головна артерія міста, яка так і називається
- Головною вулицею. Ця вулиця виводить нас на Центральну
площу – «Площу Ринок».
Перші міські архітектори не
могли не брати до уваги основну функцію,
яку впродовж століть виконували Чернівці
як місто, а саме - бути митницею на міжнародному
торгівельному шляху із Західної Європи
до країн Сходу (Леванту). Саме гамірливий
ринок став основою для першої впорядкованої
площі, а такої пізніше всього її архітектурного
ансамблю. З 1825 року тут почали укладати
бруківку, а з другої половини XIX століття
площа почала набувати свого неповторного
вигляду. Вона була не тільки гамірливим
базаром, але й центром життя міста.
Центральною спорудою архітектурного
ансамблю площі стає міськаРатуша, яку вважають «Серцем міста».
Використано матеріали
http://prostir.museum/
Ратуша
Ще в 20-х роках ХІХ сторіччя вирішено було звести у Чернівцях гарну споруду для магістрату. Планували будівництво, щоправда, в зовсім іншому районі міста, на окраїні, над високим урвищем над Прутом. Та інженер Адольф Марін, німець з Калуша, розумів: місто буде розвиватися в протилежному, південному напрямку. Він 18 років доводив правоту своєї думки – і таки добився свого. Рішення про будівництво прийняли в 1830 році.
Та мусило пройти ще 11 років, перш ніж 14 березня 1841р. Чернівецький магістрат підтвердив контракт, складений між доктором Христофом фон Петровичем і магістратом стосовно земельної ділянки, що належала братам Христофу, Якобу і Петру фон Петровичам. Декретом від 24 квітня 1841 року вона була куплена магістратом за 8000 флоринів для будівництва ратуші. 19 квітня 1843 року було закладено перший камінь у фундамент майбутнього магістрату. За старою традицією туди вклали кілька золотих монет і пергаментну грамоту з посланням до нащадків. І хоча зводили ратушу за типовим проектом, розробленим у Відні, та місце для будинку було вибрано ідеально.
За 4 роки в центрі бурхливо
розвиваючихся Чернівців
І з того часу споруда завжди використовувалась за своїм прямим призначенням: бачила чернівецька ратуша і австрійських урядників, і румунських окупантів, і російських чиновників. Зараз над нею майорить український синьо-жовтий прапор, а фасад прикрашає греб міста. З старих поштівок відомо, що ратуша за часів своєї молодості була прикрашена величезним мідним двоголовим орлом, символом Австро-Угорської імперії. Ця покрита золотом "пташка" оселилася на даху відразу після зведення магістрату – у 1847— 1848 роках, і покинула своє "гніздо" лише у 1914р. Позолоту, яку змивали сніги та дощі, відновили під час реставрації споруди у 1903-му, а потім... Потім почалася Перша світова, під час якої місто тричі потрапляло до рук російських військ.
http://www.castles.com.ua/
Міський театр
Навіть якщо Чернівці і не завжди були містом в європейському значенні цього слова, вони завжди мали певну претензією на європейскість. Претензія цілком виправдана. Про це свідчить не лише символічна для справжнього міста Ратуша, а й ще одна перлина буковинської столиці – театр.
Театр – він навдивовиж пасує місту, а місто неначе припасувало його під себе. Місце – чудове: якраз поміж Ринком та університетом, як на центральний район тут дуже спокійно – вічний поспіх натовпів, суєтні гонки автомобілів залишаються десь осторонь.
Буковинці любили театральне мистецтво – ще в 1784р. міщани дивувались спектаклю заїжджого італійського театру тіней, а в 1803р. Філіп Бернт зі своєю трупою розважав чернівчан.
Певно, неабияким театралом був підприємець Марторель, який в 1819 році віддав під театр приміщення своєї конюшні та навіть пожертвував 20 флоринів, отриманих за 40 вистав, у фонд бідних. Спектаклі відомих труп ставилися і під відкритим небом у Фольксгартені, і в міському казино, і в готелях «Молдавія» та «Чорний орел».
Міська управа не лишалася осторонь: у 1878р. на розі Шкільної та Турецької зводиться за проектом Йозефа Грегора театр на 547 місць. Споруда була скромною, одноповерховою, вибудованою з дерева. Цей театр, який з 13 лютого 1910 року використовувався як перший в місті кінотеатр «Комета», розібрали в 30-х роках ХХст.
Якщо місто мало театр, навіщо було зводити новий? Трагедія в Чікаго, коли в 1890 р. дерев’яний театр спалахнув як сірник і поховав у попелі не одне людське життя, змусила вдатися до певних заходів. Президент Буковини принц Гогенлоге Шилінґсфюрст у 1904 році наказав закрити міський театр. На той час вже 7 років діяла спеціальна театральна комісія. Замість «тендеру» на найкращий проект члени комісії оглянули нові споруди у Зальбурзі, Белиці та Цайні – і спорядили експедицію у Відень, в ательє Фердинанда Фельнера та Германа Гельмера.
В 1900 році Ф. Фельнер прибув у місто над Прутом, щоб самому вибрати гарну ділянку під забудову. Сподобався парк Франца Йосипа (сквер на теперешній Соборній площі), та місто відмовило: занадто дорога захцянка, прийдеться переносити не лише каналізаційні лінії, а й цілу вулицю Головну. Тоді, може, площа Австрії (теперішля Соборна)? Теж ні.
Омпромісним рішенням стало місце на площі Єлизавети. Архітектор вислухав побажання комісії: залу хотілося б на 700 глядачів, а загальний кошторис – не більше 560 тисяч крон. Немає в міста більше.
В травні 1902 року проект був готовий, як і домовлялись. Неготовим виявилось місто: незважаючи на наказ самого цісаря обміняти ділянку на Фішпляц, будівельний майданчик все ще не був готовий. Фельнер та Гельмер отримують нові побажання від чернівчан: залу збільшити, а крісла та ложі розташувати більш зручно.
30 травня 1904 року в місто прибув пан Гельмер – з новим проектом. Ось, як і просили – зала на 813 глядачів. Але й кошторис виріс: 600 000 крон.
Гроші на омріяний проект все ж знайшлися – не без допомоги буковинських меценатів.
Споруду звели за рекордні строки – 14 місяців
Перший камінь заклали 1 серпня 1904 року – а вже 3 жовтня 1905р. театр відкрився п’єсою Шьонтана «Марія-Терезія». Такої швидкості будівельники досягли за допомогою спеціального металічного каркасу.
Під час урочистого відкриття театру в споруду заклали грамоту:
«...Нехай цей
театр служить справжнім храмом
істинного мистецтва і
А яким розкішним був зал, що виблискував сусальним золотом! Сюди піднімалися по біломармуровим сходам, дивуючись бароковому декору приміщень. Художнє оформлення інтер’єрів театру виконали чеські майстри Гудячек та Ягода.
З сторіччям, яке відзначалося в 2005 році, театр вітали не лише чернівчани: 3 жовтня 2005 року Національний Банк України ввів в обіг срібну ювілейну монету номіналом 10 гривень а «Укртелеком» випустив ювілейну телефонну картку. Хоча й негода постаралася внести свої корективи у театральне життя міста (в липні 2005 року деякі театральні приміщення та все електрообладнання були затоплені внаслідок кількаденних злив), свято відбувалося. Бо Чернівці – театральне місто.
http://www.castles.com.ua/
Чернівецький вокзал
Ми можемо заочно покохати місто, розглядаючи ілюстровані альбоми чи листівки, та наше перше реальне враження про нього найчастіше так чи інакше буде пов’язане з вокзалом. Автовокзалом, аеропортом, залізничною станцією — місцем, де сходяться шляхи, де зустрічаються і розстаються, де завжди гамірно і велелюдно. Автовокзали, дітище ХХ століття, нечасто дивують нас естетичною „картинкою”, а от з двірцем справа інша. Недарма це слово раніше навіть писали з великої літери, недарма натякали на схожість з палацом.
В ХІХ столітті залізниця була символом
прогресу, і місту, через яке пролягав
її шлях, був гарантований торговий та
промисловий розвиток. Чернівцям в цьому
сенсі поталанило: 1 вересня 1866 року кілька сотень підданих Австро-Угорської
імперії здійснили незабутній 12-годинний
вояж, ставши першими пасажирами цуга
(тоді казали саме так) „Львів – Чернівці”. На всіх дев’яти станціях,
які поїзд минув під час свого „дебюту”,
його вітали юрби народу. Побачити справжній локомотив намагався
кожний. Лише в Станіславові (сучасний Івано-Франківськ), майже на
півдорозі між столицею Галичини та столицею
Буковини, цуг стояв цілих 47 хвилин, адже
місто так готувалося до візиту цього
дітища науки, влаштувало з цього привода
ціле свято. Києву ще 4 роки чекати на перший потяг, Харкову
— три...
За іронією долі, через 140 років після першого поїзда, що прибув під рев натовпу та марш запрошеного оркестру до чернівецького вокзалу, пасажирський поїзд „Львів – Чернівці” все так само долає 280 кілометрів шляху за довгі 12 годин. Сніданком, як то було 1 вересня 1866 року, пасажирів вже не пригощають, проте можна добряче виспатись перед насиченим відкриттями днем.
(...) Та повернімося до шумного перону. Попереду — сам вокзал. Представницький, розкішний, як і личило столиці герцогства. Перші чернівецькі пасажири прибували зовсім не до нього — первісна дерев’яна споруда двірця находилася на сучасній вул. Нікітіна.
Будівництво залізничної гілки зі Львова через Ходорів та Станіславів велося такими шаленими темпами (в дві зміни), що ці 267 не самих простих кілометрів — через мочари, гори та ліси — підкорилися за два роки. Роботами керував англієць Томас Брессей, що до того вже працював на залізницях Австралії та Канади.
Перші роки вокзал був не лише транспортним вузлом, а й своєрідним атракціоном для чернівчан, з обов’язковим оркестром, що проводжав цуг о сьомій годині сорок хвилин веселою та популярною мелодією (в книзі Василя Селезінки "Місто моєї любові" йдеться навіть про те, що „Сім-сорок” є чернівецькою мелодією, бо поїзд йшов з вокзалу о 7-40, його приходило проводжати чимало народу, а оркестр на пероні грав різні мелодії. Ця, жвава і колоритна мелодія, запам'ятовувалася чернівчанам більш за все.)
Залізниця за ті роки простягнулася до Новоселиці та Сучави, в місті створили навіть товариство „Буковинські місцеві залізниці”. Чернівчани подорожували до Відня, Ясс, Бухареста та Берліна. Поїзд потроху з екзотики перетворився на звичайний транспортний засіб. Виникла потреба в новому, більшому приміщенні вокзалу.
16 вересня 1906 року урочисто закладають фундамент, а 30 листопада 1909 року вже відкривають вокзал-красень. В віденському стилі. Модерновий і модерний. Великий — він і тепер один з найбільших в Західній Україні. Двоповерховий.
Зелений купол вокзалу помітно здалека: висота 20 метрів. Напівоголена Ірида, богиня-вісниця, привітно махає рукою приїжджим з високого фронтону: мовляв, в нас тут гостей люблять, не дарма на гербі Чернівців – відчинена міська брама. Її почет, чотири янголятка теж налаштовані цілком дружелюбно.
Модерн царює й в інтер’єрах, відновлених під час ремонту 1999 року. Вишуканий акорд білого та світло-зеленого кольорів доповнює позолота. Стіни вкривають рослинні орнаменти та маскарони зі стилізованими крильцями. Про нескінчений рух нагадують кадуцеї та стилізовані колеса.
Сьогодні головний чернівецький вокзал розташований поблизу центра міста, а в 1866 році ця місцевість була самісінькою околицею. Дорога до передмістя безжально підіймалася вгору, багаж не сприяв кілька-кілометровій прогулянці. Перед Чернівцями постала проблема громадського транспорту. На допомогу прийшли фіакри. Скажімо, в 1872 році нараховувалося 68 таких легких кінних екіпажів, чиї тарифи, маршрути та стоянки чітко регулювали постанови магістрату.
http://www.castles.com.ua/
Центральна ощадна каса
Поруч з міською Ратушею, в самому центрі міста знаходиться будинок, який вражає навіть зовсім далеких від мистецтва та культури людей які приїхили до столиці Буковинського краю. І нехай досередини, в зали Художнього музею зайде не кожен, проте кожен підніме голову і спробує роздивитись розкішну фреску, що прикрашає цей ошатний будинок.
У 1900-1901р. у місті зводять одну з найгарніших споруд всієї Австро-Угорської імперії: приміщення дирекції ощадного банку в стилі віденської сецесії. "Bukowiner Sparkass" зводив Хьюберт Гесснер, учень батька сецесії Отто Вагнера.
Доктор філософії, знавець архітектури Бо Ларссон, що проводив дослідження "Архітектурна і культурна спадщина як ресурс для міського планування і розвитку в західноукраїнських і молдовських містах", недаремно відносить цю споруду до найбільш важливих індивідуальних архітектурних пам'ятників Чернівців у європейському контексті. Багато хто впевнений - і не безпідставно - що споруди, рівній Ощадному банку, не було у всій тодішній імперії.
Чернівчани дуже полюбляли
персонажів античної міфології в
якості кам'яних прикрас для своїх
будинків, і Ощадний банк не є
винятком. Вже на карнизі помічаємо
дві скульптури: праворуч богиня піднесенного
кохання Афродіта - Уранія з кужелем у лівій руці, ліворуч - огрядна
богиня родючості Деметра з кошиком плодів у руках.
Будинок прикрашає фриз у вигляді мальовничо
розкиданого листя, що колись було вкрите
позолотою. Головний вхід стережуть два
орли. Окрасу споруди, майолікове панно, створив
у 1904р., як вважалося, французький художник І.Лано. Митець лишив свій автограф на
власному шедеврі: зліва внизу біля третіх
дверей.
Там справді є підпис J. LANG.
Та повернімося до Олімпу. Ця міфологічна композиція уособлює паралель між Римською та Австро-Угорською імперіями часів цісаря Франца Йосифа. У образах 12 богів Олімпу зображено 12 найважливіших провінцій імперії, які уособлювали її суть. Функції богів переплітаються з особливостями регіонів, які вони символізують. Дослідники вважають, що навіть розташування небожителів на панно групами має смислове значення, вже не кажучи про те, що є втіленням основного принципу модерну: динамічної рівноваги.
Обласний художній музей відкрився в столиці Буковини у 1988р. - спочатку у приміщенні Святодухівського кафедрального собору. Нарешті місто мало хоч якийсь притулок для художніх скарбів краю, що до того тіснилися у залах краєзнавчого музею на вул.Кобилянської. Перша виставка запрацювала вже у листопаді 1988-го, але невдовзі по тому храм було повернено релігійній громаді, тож музей опинився на тодішній вулиці Жуковського (нині Й.Главки) в колишньому готелі облкому партії. Площі приміщення були замалі для нормальної експозиції, і 1991 року музейники знову пакували наповнені художнім скарбом чемодани: переселення, цього разу музей відкрився у стінах, які дійсно гідні музею.
Використано матеріали
http://www.castles.com.ua/
Будинок корабель
Від церкви далі вверх виходимо
до першої кам’яниці Чернівців –„генеральського дому”. В часи приєднання Буковини
до Австрії (це відбулося у 1774 році), у Чернівцях
нараховувалося близько 290 будинків, споруджених
переважно з дерева. Це, за словами К.Фон
Енценберга, надавало місту нужденного
вигляду.
З призначенням К. Фон Енценберга
генерал-губернатором Буковини розпочалася
політика заохочування переселення до
краю ремісників та торгівців. Збільшення
населення міста спричинило його розширення
на південь. У 1780 році на розі сучасних
вулиць Шкільної та Шолом–Алейхама було
споруджено перший цегляний будинок –
«генеральський дім», резиденцію генерал-губернатора.
"Будинок
- корабель"
Звертає на себе увагу будинок,
який знаходиться на розі вулиць Головної
та Шолом-Алейхема, відомий чернівецьким
старожилам як „Шіфа” (від німецького Schiff - корабель).
Про будинок корабель складено легенди…
Варіант №1. Жили-були в Австро-Угорщині два брати,
щиро закохані в море. Один став відомим
капітаном і водив кораблі по всьому світу,
а другий став успішним фінансистом. Коли
брати, що так і не завели сімей і не мали
дітей, вийшли на пенсію, вони вирішили
оселитися разом в неймовірному, вартому
їх будинку - будинку-кораблю
Довго брати мандрували імперією в пошуках
потрібного унікального місця - і нарешті
знайшли його в Чернівцях. Невдовзі на
перетині двох вулиць виріс дім-лайнер,
що не належав жодному архітектурному
стилю. Він і не мусив: головною для братів
була форма. А еклектика... Між іншим, досить
гарно вийшло.
Висока вежа-ліхтарик, прикрашена колись
вітражами - мачта. На носовій частині
- голова лева, царя звірів, а ще - грифони,
алегорія зіркості, такої необхідної в
морі. Про водну стихію нагадують ще й
дельфіни та водорості. Злам ХІХ-ХХ століть
характерний любов'ю до таких "водяних
знаків" (згадайте Будинок з химерами
у Києві чи кам'янецький Палац Піонерів).
Сухопутний лев парадоксально став наймокрішим
жителем шіфи - з левячого зеву лилася
у чaшу фонтанчика чиста питна вода.
Брати мешкали на другому поверсі, де
на площадці над вулицею були два містки,
два штурвали та два рулі. Певно, ще живі
в місті ті, хто пам'ятає (серед них і відомий
краєзнавець Іван Снігур), як щоранку дідусі виходили
на фіззарядку, а у свята вдягали парадну
форму і ставали до штурвалів
А тепер - легендарні
факти.
Місце перетину доріг приваблює торговців.
Ще б пак: тут ніколи не переведеться рідка
риба клієнт. До побудови шіфи цей участик
був весь заставлений ятками. Легендарним
капітанам довелось заплатити грубі гроші
відкупних лоточникам. Напевно, немало
дісталося й невідомим архітекторам: будинок
зведено дуже вдало, не відчувається різкої
зміни рельєфу під ним. Безім'яний для
історії єврей-коваль з вулиці Шептицького
виконав гарну залізну огорожу та поруччя.
А постоялий двір напроти як працював
до шіфи, так і функціонував при ній.
Місце швидко стало дуже популярним,
портрети шіфи входили до всіх наборів
листівок. А ще колись поруч був гарний
сквер зі скульптурами, улюблене місце
зустрічей чернівчан. Там було так чисто,
що багато хто не відмовляв собі у задоволенні
пройтися по траві босоніж. Ще одним сусідом
дома-корабля була румунська будка торговців
нафтою.
За совєтів лева помістили в клітку з
цегли: на такому гарному місті влаштували
рекламний щит. Містки зруйнували, штурвали
знищили, залізні світильники відкрутили.
Чи є в українській мові термін "кораблекрушение"?
Через кого лев постраждав, завдяки тому
й звільнився: до сторіччя з дня народження
Леніна у 1970 році щити зняли, до дивом збереженого
левячого язика знову підвели воду: знову
тут можна було напитися в спеку. До речі,
за Румунії це місце було єдиним у місті, де можна було попити безкоштовно.
...Ось такий архітектурно-географічний
парадокс: сухопутний корабль, візитка
Чернівців, поруч з яким і сьогодні гамірно
та жваво.
Використано матеріали
книги "Місто моєї любові" Василя Селезінки.
Поштамт – площа
Філармонії —
Вулиця Поштова (нині Худякова)
веде до історичної будівлі Поштамту. За свідченнями сучасників
це одна із найкращих будівель міста. Споруджена
була у 1884-1889 роках у неокласичних формах,
із фігурами персонажів грецької міфології,
які розміщені на рівні 2-го поверху. Над
центральним входом у будівлю висить старовинний
годинник. Ця будівля й нині викликає захоплення
у чернівчан та гостей міста.
Далі від поштамту маленькою
вуличкою, ми вийдемо на площу Рудольфа
(нині - площа Філармонії). Вона стала центром
музичного життя міста. Саме тут, у 1876-1877
роках було збудовано приміщення для Буковинського
музичного товариства (філармонії), де
давали свої концерти М.Лисенко, А.Рубінштей,
Сіді Таль та інші славетні музиканти
та співаки. В ансамблі площі яскраво виділяється
колишній готель «Бристоль», із стилізованою
баштою, у цоколі тепер якої розташовувався
першокласний ресторан.
http://prostir.museum
«Будинок з левами»
(Колишній Палац Юстиції)
2 березня 1904 року розпочато будівництво досить значного за розмірами (88,7м на 45,4м) Палацу Юстиції. Воно тривало порівняно недовго: роботи розпочали у квітні 1905 і закінчили 7 жовтня 1906 року.Архітектурний проект був замовлений Францу Сковрону з Відня. Деталі проробляв Артур Вілеман. Франц Губіш підібрав матеріали і склав методику будівництва. Будівельні роботи проводили Кроритнянський, Гісенберг та Маркус Кіслінгер – власник заводу «Патрія», який випустив екстра цеглу для кладки і глазуровану цеглу.
Проект Палацу побудований в стилі неоренесансну, цегельний, цоколь облікований каменем, прямокутний в плані з двома квадратними внутрішніми двориками, чотирьохповерховий. Внутрішнє планування коридорне з одностороннім розміщенням приміщень. В центрі парадний вестибюль. Загальна система побудови фасадів, поверховий розділ, обрис вікон, виступаючий венчаючий карниз, є стилізацією архітектурних форм флоронтійськіх плацо XV століття. В шатрах черепичних дахів, в поліхромних майолікових вставках вбачається вплив архітектури модерну.Головний вхід актдентований дуже виступаючим ризалітом. До нього ведуть парадні входи з фігурами левів по сторонах.
Пам’ятник є прикладом архітектури еклектики, цікавим зразком суспільної громадської споруди початку XX століття. Нині тут урядує обласна державна адміністрація.
Кафедральний собор Святого Духа

- Громадські екологічні рухи та організація ефективного природокористування
- Громадські організації та рухи
- Громадські роботи як метод боротьби з безробіттям на украинском
- Громадські студентські організації
- Громадськість і «Потужна кучка»
- Громадсько-політична діяльність «Руської Трійці»»
- Громадянин як суб’єкт адміністративно-процесуальних правовідносин
- Громадівський рух та його ідеологи
- Громадська думка
- Громадська думка, політична свідомість і політична культура громадян
- Громадська религия США
- Громадське управління у сфері екології
- Громадське харчування
- Громадський контроль за діяльністю органів державного управління